Рішення

від 25.07.2024 по справі 914/1324/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.07.2024 Справа № 914/1324/24

За позовною заявою: Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «СТП Бетон», м.Львів

про: стягнення 567078,70грн за договором зберігання №01/01.10.21 від 05.10.2021

Суддя У.І.Ділай

Без участі представників сторін

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.05.2024, справу №914/1324/24 розподілено судді У.І.Ділай.

Ухвалою від 27.05.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі. Розгляд справи призначено в порядку письмового провадження без участі представників сторін. Зобов`язано відповідача у строк 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати письмовий відзив (заперечення) на позовну заяву із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення.

06.06.2024 від позивача до суду надійшла заява, до якої долучено для огляду оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Поштовий конверт з ухвалою від 27.05.2024, надісланий відповідачу на адресу, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та позові, повернутий поштовим відділенням із відміткою «за закінченням терміну зберігання».

У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та / або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статтями 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (близький за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 12.04.2021 у справі № 910/8197/19, від 09.12.2021 у справі № 911/3113/20, від 19.12.2022 у справі №910/1730/22).

Разом з тим, суд звертає увагу, що ГПК України не передбачено обов`язок суду повторно направляти на адреси учасників справи процесуальні документи, які раніше вже повернулися до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Відповідач протягом розгляду справи не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, господарським судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Відповідно до ст.248 Господарського процесуального кодексу України - суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Строк вирішення спору завершився 27.07.2024. Відтак, в суду відсутні підстави для подальшого відкладення розгляду справи поза межами строку, встановленого для вирішення спору у спрощеному позовному провадженні.

У зв`язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку ч. 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України за наявними у ній матеріалами.

В процесі розгляду матеріалів справи суд

встановив:

05 жовтня 2021 року між військової частиною НОМЕР_1 (далі зберігач, позивач) та ТзОВ «СТП Бетон» (далі поклажодавець, відповідач) укладено договір № 01/01.10.21 зберігання (далі договір від 05.10.2021), відповідно до п. 2.1 якого позивач зобов`язався зберігати та повернути у схоронності майно зазначене в п.2.2 цього договору, яке передано відповідачем.

Згідно з п. 2.4 договору факт передачі поклажодавцем майна зберігачу підтверджується складанням та підписання Акту приймання-передачі майна.

05 жовтня 2021 року між сторонами складено акт приймання-передачі майна, згідно з яким поклажодавець передав, а зберігач прийняв майно в місці зберігання: 1. Стаціонарний бетонний вузол АБЗУ-45; 2. Навантажувач фронтальний ZL 50G; 3. Автобетонозмішувач HOWO; 4. Паливний модульний резервуар 10000; 5. Вагончик будівельний.

У п.п. 4.1,4.2 договору зазначено, що зберігання здійснюється на платній основі. Оплата здійснюється поклажодавцем на підставі рахунків зберігача. Плата за перший місяць зберігання майна становить 35106,31грн (без ПДВ). В подальшому щомісячна плата за зберігання майна нараховується з обов`язковим урахуванням помісячного індексу інфляції.

Рахунки на оплату платежів, передбачених цим договором, сплачуються поклажодавцем у безготівковому порядку на поточний рахунок зберігача кожного календарного місяця в національній валюті протягом 5-ти банківських днів після підписання акту виконаних робіт (п.4.3 договору).

На підтвердження факту зберігання майна до позову долучено акти наданих послуг по зберіганню майна за період грудень 2021, січень-грудень 2022 року (оригінали оглянуто судом).

Згідно з п. 2.5 договору повернення майна здійснюється сторонами шляхом складання та підписання відповідного акту приймання-передачі майна, який також є невід`ємною частиною договору.

31 грудня 2022 року між сторонами складено договір про припинення договору зберігання № 01/01.10.21.

31 грудня 2022 року між сторонами складено акт приймання-передачі майна від відповідач прийняв, а позивач повернув майно, яке перебувало на зберіганні.

За твердженням позивача загальна сума заборгованості орендної плати за період з 30.12.2021 по 11.01.2023 з урахуванням ПДВ становить 150 866 грн 25 коп.

У порядку досудового врегулювання спору 21.03.2023 позивач скерував відповідачу претензію про сплату заборгованості. Вказану претензію відповідач отримав наручно та залишена останнім без відповіді та без задоволення.

Спір виник внаслідок того, що в порушення умов договору відповідач повністю не оплатив позивачу послуг зберігання майна. Відтак, ВЧ НОМЕР_1 подала позов до Господарського суду Львівської області про стягнення з відповідача 150866,25 грн основного боргу.

Крім того, керуючись п. 6.2 договору позивач нарахував 158 741,54 грн пені за період 05.01.2022 по 01.05.2024 та 212 220,81 грн штрафу, а також в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував 34164,16 грн інфляційних втрат за період 05.01.2022 по 01.05.2024 та 11 085,94 грн 3% річних за період 05.01.2022 по 01.05.2024.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Як підтверджується матеріалами справи, позивач та відповідач уклали договір зберігання № 01/01.10.21 від 05.10.2021, у зв`язку з чим набули взаємних прав і обов`язків.

У матеріалах справи відсутні та сторонами не надані докази визнання недійсним спірного договору чи визнання неукладеним в певній частині.

За договором зберігання, відповідно до вимог ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання (ч. 1 ст. 946 ЦК України).

Згідно з п. 5.4 відповідач зобов`язався вчасно вносити плату за зберігання майна, а позивач, відповідно до п.5.1.1 договору, зобов`язався зберігати майно протягом строку.

Позивач свої зобов`язання щодо зберігання майна за спірним договором виконав повністю, що підтверджено долученими до матеріалів справи копіями актів наданих послуг по зберіганню майна за період грудень 2021, січень-грудень 2022 року (оригінали оглянуто судом).

Згідно із матеріалами справи, жодних зауважень зі сторони відповідача в актах не зазначено.

Підписання відповідачем актів наданих послуг, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Відповідач про дійсність надання послуг зберігання та проти наявності заборгованості не заперечив, не спростував доводів позовної заяви, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового розгляду. Проти дійсності в повному об`ємі наданих послуг відповідач не заперечив, при цьому, оплату за отримані послуги здійснював несвоєчасно та не в повному обсязі. В матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до позивача про неотримання повністю/частково послуг за договором.

31 грудня 2022 року між сторонами складено договір про припинення договору зберігання № 01/01.10.21.

31 грудня 2022 року між сторонами складено акт приймання-передачі майна від відповідач прийняв, а позивач повернув майно, яке перебувало на зберіганні.

Відповідно до положень ст. 538 ЦК України, виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

При цьому, вимога надати докази невиконання або неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором (ст. 610 ЦК України) покладається на позивача. Водночас, стаття 614 ЦК України зобов`язує відповідача надати докази відсутності вини у неналежному виконанні зобов`язання.

Отже, при пред`явленні позову кредитор повинен довести лише факт порушення зобов`язання, він звільняється від обов`язку доводити вину боржника. Тягар доказування відсутності вини в порушенні зобов`язання лежить на боржникові.

Укладений між сторонами спірний договір є дійсним і обов`язковим для виконання сторонами, а отже, в силу положень статті 179 Господарського кодексу України, статей 204, 629 Цивільного кодексу України породжує для його сторін відповідні права та обов`язки, зокрема право позивача як виконавця отримати плату за надані послуги та обов`язок відповідача своєчасно сплачувати отримані послуги.

Позивач довів факт порушення відповідачем зобов`язань щодо оплати заборгованості за договором в повному обсязі. Натомість відповідач не спростував обставин цієї справи.

Згідно із ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Доказів наявності обставин зазначених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання відповідачем не подано.

Отже, відповідач своїх зобов`язань за Договором не виконав, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 193 ГК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Беручи до уваги, що строк виконання обов`язку сплати за послуги зберігання майна є таким, що настав, а відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів у розумінні статей 76, 77 ГПК України наявності обставин, які б у своїй сукупності дали б змогу дійти протилежного висновку, то за таких підстав позовні вимоги про стягнення 150866,25 грн основного боргу є підставними та підлягають задоволенню.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок позовних вимог, підстави та правильність нарахування суми інфляційних втрат, відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, судом встановлено, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 34164,16 грн інфляційних втрат за період 05.01.2022 по 01.05.2024 та 11 085,94 грн 3% річних за період 05.01.2022 по 01.05.2024 слід задоволити.

Стосовно вимоги про стягнення 158 741,54 грн пені за період 05.01.2022 по 01.05.2024 суд зазначає таке.

Згідно з п. 6.2. договору, за прострочку строку виконання грошових зобов`язань за цим договором, поклажодавець несе відповідальність у вигляді нарахування йому пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в момент порушення від суми заборгованості за весь час порушення.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно із вимогами ч. 2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно із вимогами ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок, підстави та правильність нарахування суми пені, відповідно до положень 6.2 договору та ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», судом встановлено, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 158 741,54 грн пені за період 05.01.2022 по 01.05.2024 слід задоволити.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача 212 220,81 грн штрафу штрафу суд зазначає наступне.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

У п. 6.2. договору сторони погодили, що у випадку, коли порушення триває більш ніж 7 календарних днів, поклажодавець додатково сплачує позивачу штраф у розмірі 30% від вартості послуг за місяць зберігання.

У випадку порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі стягнення штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором штрафу не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України, штраф є формою неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видом штрафної санкції.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу та можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань надано сторонам частинами другою та четвертою статті 231 ГК України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, а також приписами статті 546 ЦК України та статті 231 ГК України. Такий правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верхового Суду від 01.06.2021 у справі N 910/12876/19.

Оскільки, п. 6.2 договору сторонами узгоджено умову про забезпечення виконання зобов`язання у вигляді неустойки (штрафу), суд перевірив поданий розрахунок та прийшов до висновку задоволити вимогу позивача про стягнення з відповідача 212 220,81 грн штрафу.

Судовий збір покладається на відповідача, оскільки спір виник з його вини.

Керуючись статтями 4, 7, 8, 73, 76-79, 129, 233, 236, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СТП Бетон» (79018, м.Львів, вул. Шевченка, 111-А; ідентифікаційний код 43587890) на користь Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) 150866,25 грн основного боргу, 158 741,54 грн пені, 212 220,81 грн штрафу, 34164,16 грн інфляційних втрат, 11 085,94 грн 3% річних та 6805,00 грн судового збору.

3.Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки передбачені ст.ст. 241, 256, 257 ГПК України та може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повне рішення складено 25.07.2024.

СуддяДілай У.І.