Рішення

від 25.07.2024 по справі 917/619/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.07.2024 Справа № 917/619/24

Господарський суд Полтавської області у складі судді Тимощенко О.М., при секретарі судового засіданні Отюговій О. І. розглянувши справу № 917/619/24

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Талан сервіс», пров. Великий, 6, м. Полтава, 36000

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбудтранс Трейд», пров. Великий, 6, м. Полтава, 36000

про стягнення 99 163,14 грн заборгованості,

Без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Господарського суду Полтавської області перебуває справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Талан сервіс» до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбудтранс Трейд» про стягнення інфляційних втрат за період з квітня 2021 року по березень 2024 року у розмірі 80 403,80 грн та 3% річних за період з 12.042021 року по 11.04.2024 року у розмірі 18 759,34 грн, що нараховані на суму заборгованості 208300,00 грн (безпідставно отримані кошти), стягнуті рішення Господарського суду Полтавської області від 04.10.2021 року по справі № 917/1153/21 (вх. №657/24).

Також у позовній заяві позивач просить стягнути на його користь судові витрати в розмірі 3028,00 грн.

Ухвалою від 16.04.2024 року суд прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов з урахуванням вимог ст. 165 ГПК України протягом 15 днів з дня отримання ухвали; після отримання від позивача відповіді на відзив подати до суду заперечення в строк 5 днів з дня отримання такої відповіді від позивача з урахуванням вимог ст.167,184 ГПК України. Встановлено позивачу строки: для подання відповіді на відзив з урахуванням вимог ст. 166 ГПК України - 5 днів з моменту отримання від відповідача відзиву на позов; для надання відомостей про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися - 5 днів з моменту отримання даної ухвали суду.

Ухвала суду від 16.04.2024 року про відкриття провадження у справі, направлена рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу відповідача (зазначену в позовній заяві та витязі з ЄДРЮОФОПГФ (а. с. 13 - 15): пров. Великий, 6, м. Полтава, 36000), повернулася до суду з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання".

Згідно з ч. 7 ст. 120, п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно з пунктами 3-5 частини шостої статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Суд вважає, що факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення (подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17, від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, від 28.09.2020 у справі № 910/9791/18, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 14.04.2021 у справі № 876/74/20, від 26.05.2021 у справі № 916/1176/20, від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20, від 17.11.2021 у справі № 908/1724/19, від 25.11.2021 у справі № 873/41/21, від 09.12.2021 у справі № 911/3113/20, від 14.01.2022 у справі № 910/2042/21, від 23.06.2022 у справі № 914/2265/20, від 27.07.2022 у справі № 908/3468/13).

Суд звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку Господарського суду Полтавської області, а тому не може свідчити про неправомірність його дій (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 04.03.2021 у справі №910/6835/20, від 26.05.2021 у справі № 916/1176/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20, від 17.11.2021 у справі №908/1724/19, від 25.11.2021 у справі №873/41/21, від 23.06.2022 у справі №914/2265/20, від 27.07.2022 у справі №908/3468/13.

Суд зазначає, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. При цьому, сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).

Відповідно до вищезазначеного та довідки АТ "Укрпошта", днем вручення ухвали суду від 16.04.2024 року є 01.05.2024 року.

Отже, суд належним чином повідомляв відповідача про розгляд справи.

Відповідач відзив на позов не надав. Встановлені строки для його подання закінчилися.

Згідно з ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Згідно із ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

При цьому, суд приймає до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 ГПК України та ухвалою суду про відкриття провадження у даній справі не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами з урахуванням згаданого вище приписів ч. 9 ст. 165 ГПК України та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Відповідно до частини п`ятої статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

За ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За ч. 2 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. За ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 ГПК України дане рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).

Суд звертає увагу, що з 17.06.2024 року по 23.07.2024 року включно суддя Тимощенко О. М. перебувала у відпустці. Тому рішення ухвалене, а текст рішення підготовлено та підписано після виходу судді з відпустки.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 04.10.2021 року по справі №917/1153/21 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Талан - сервіс" (далі - позивач, ТОВ "Талан - сервіс") задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбудтранс - Трейд" (далі - відповідач, ТОВ "Укрбудтранс - Трейд") на користь ТОВ "Талан - сервіс" безпідставно отримані кошти в сумі 208300,00 грн та 3124,50 грн витрат по сплаті судового збору (а. с. 4 - 6 зворот).

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дане рішення не оскаржувалося до апеляційної інстанції.

На виконання рішення у справі № 917/1153/21, яке набрало законної сили 25.10.2021 року, господарським судом видано наказ від 11.01.2022 року (а. с. 8).

Відповідно до вказаного рішення судом було встановлено, що:

- 06.08.2018 року між ТОВ "Укрбудтранс-Трейд" та ТОВ "Талан-сервіс" було укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги №6;

- кошти в розмірі 208300,00 грн, як поворотна фінансова допомога договором не передбачені.

За результатами розгляду спору, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог на підставі ст. 1212 ЦК України, оскільки відсутня правова підстава, на якій було набуто грошові кошти у розмірі 208 300,00 грн.

01.02.2024 року приватним виконавцем Виконавчого округу Полтавської області Райдою О. С. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №74029538 з виконання наказу про примусове виконання рішення №917/1153/21 від 11.01.2022 року (а. с. 8 (зворот), 9).

Як зазначає позивач, станом на 11.04.2024 року рішення суду від 04.10.2021 року по справі №917/1153/21 не виконане.

На підставі викладеного та з урахуванням ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України позивач просить стягнути з відповідача на свою користь інфляційні втрати за період з квітня 2021 року по березень 2024 року у розмірі 80 403,80 та 3% річних за період з 12.04.2021 року по 11.04.2024 року у розмірі 18 759,34 грн, нараховані на суму безпідставно отриманих та не повернутих коштів (208300,00 грн).

Вирішуючи спір суд виходив із наступного.

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна (постанова ВП ВС від 20.11.2018 № 922/3412/17; постанова ВП ВС від 13.02.2019 № 320/5877/17; постанова КГС ВС від 28.02.2020 у справі № 913/169/18; постанова КГС ВС від 27.02.2019 у справі № 913/661/17).

Як встановлено рішенням Господарського суду Полтавської області від 04.10.2021 року по справі № 917/1153/21, заборгованість відповідача становить 208 300,00 грн.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002р, Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007р. одним з основних елементів верховенства права визнано принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Відповідно до п. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Отже, обставини, встановлені рішенням Господарського суду Полтавської області від 04.10.2021 року по справі № 917/1153/21 мають преюдиціальне значення та не доказуються при розгляді даної справи.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання (постанови ВП ВС від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 1 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у:

- постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України);

- постанові від 2 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, який полягав у тому, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин.

Оскільки на підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов`язання, то його невиконання зумовлює застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України (постанова ВП ВС від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц).

В постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц Велика Палата Верховного Суду сформувала висновок про правильне застосування норм права, зазначивши, що: "Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань".

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу (висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18).

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом встановлено, що відповідач мав грошове зобов`язання перед позивачем, що підтверджується рішенням Господарського суду Полтавської області від 04.10.2021 по справі № 917/1153/21, яке не виконане відповідачем.

З огляду на те, що відповідач порушив вказане грошове зобов`язання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки приписи вказаної норми застосовуються і до недоговірних (деліктних) зобов`язань.

Позивачем нараховано відповідачу 18 759,34 грн. - 3 % річних за несвоєчасне повернення грошових коштів за період з 12.04.2021 року по 11.04.2024 року та 80 403,80 грн- інфляційні втрати за період з квітня 2021 року по березень 2024 року.

Перевіривши нарахування інфляційних втрат, судом встановлено, що їх розмір становить 88 232,33 грн, тоді як позивач просить стягнути 80 403,80 грн.

Відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Враховуючи вказане, а також те, що позивачем розраховано та заявлено до стягнення у вказаному вище періоді інфляційні втрати, розмір яких є менший ніж розрахований судом, суд, у відповідності до положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що саме такий їх розмір (80 403,80 грн) підлягає стягненню з відповідача.

Перевіривши нарахування 3% річних, судом встановлено, що розрахунок здійснено позивачем арифметично правильно відповідно до вимог законодавства. Отже, нарахування 3% річних у сумі 18 759,34 грн є обґрунтованим та підставним, а тому підлягає задоволенню.

Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини.

Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що у даному випадку мало місце порушення відповідачем обов`язку щодо перерахування коштів у розмірі 208 300,00 грн (як безпідставно набутого майна) і позовні вимоги про стягнення 3% річних в сумі 18 759,34 грн та інфляційних втрат у сумі 80 403,80 грн є правомірними, обґрунтованими, підтвердженими документально та нормами матеріального права та такими, що підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у розмірі 3 028,00 грн покладається на відповідача у повному розмірі.

Керуючись ст. ст. 126, 129, 232-233, 237-238 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбудтранс Трейд» (пров. Великий, 6, м. Полтава, 36000, код ЄДРПОУ 35582421) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Талан сервіс» (пров. Великий, 6, м. Полтава, 36000, код ЄДРПОУ 40233386) 18759,34 грн 3% річних, 80 403,80 грн інфляційних втрат та 3 028,00 грн витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ із набранням цим рішенням законної сили.

3. Копію рішення надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.

Рішення складено та підписано 25.07.2024 р. (після виходу судді з відпустки).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст.257 ГПК України).

Суддя О. М. Тимощенко