Рішення

від 23.07.2024 по справі 918/385/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" липня 2024 р. м. РівнеСправа № 918/385/24

Господарський суд Рівненської області у складі судді А.Качура,

розглянувши матеріали справи

за позовом: Приватного підприємства "Тінік - Оіл"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Бімол"

про: стягнення 111 323,39 грн

секретар судового засідання: С.Коваль

від позивача: Т.Федчук

від відповідача: О.Птіцин

ОПИС СПОРУ

Приватне підприємство "Тінік - Оіл" звернулось до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Бімол" про стягнення 111 323,39 грн.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 2 січня 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Бімол" та Приватне підприємство "Тінік-Оіл" уклали договір поставки №20.

Позивач стверджує, що протягом 2022 року відповідачу передано товар на загальну суму 164 715,80 грн, а заборгованість відповідача станом на 3 квітня 2024 року складає 111 323,39 грн.

Відповідач у своєму відзиві на позов та уточненнях до відзиву визнав заборгованість у розмірі 41 880,42 грн, щодо решти вимог в розмірі 69 442,97 грн відповідач вказані вимоги не визнав зазначивши, що вказана заборгованість стверджується оформленими в односторонньому порядку накладними, що не є належним доказом поставки товару.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 15 квітня 2024 року прийнято позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд справи призначено на 07 травня 2024 року (суддя Н.Церковна).

Згідно із розпорядженням керівника апарату Господарського суду Рівненської області від 13 червня 2024 року, відповідно до пунктів 2.3.25, 2.3.49, 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи №918/385/24.

За результатами повторного автоматизованого розподілу справа №918/385/24 передана на розгляд судді Андрію Качуру.

Ухвалою суду від 17 червня 2024 року справу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 16 липня 2024 року.

15 липня 2024 року відповідачем подано відзив.

У судовому засіданні 16 липня 2024 року оголошено перерву до 23 липня 2024 року.

22 липня 2024 року відповідачем подано уточнення до відзиву.

23 липня 2024 року позивачем подано відповідь на відзив.

В судовому засіданні позивач підтримав позов.

Відповідач підтримав позицію, що викладена у відзиві.

МОТИВИ СУДУ ПРИ ПРИЙНЯТТІ РІШЕННЯ

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

2 січня 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Бімол" (покупець/відповідач) та Приватне підприємство "Тінік-Оіл" (продавець/позивач) уклали договір поставки №20 (далі - договір), відповідно до предмету якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов`язується організовувати та забезпечувати безперебійну заправку пальним та мастилами автотранспорту покупця, а покупець зобов`язується приймати й оплачувати надавані пально-мастильні матеріали, газ метан, пропан (надалі іменуються "ПММ").

Згідно з умовами пункту 1.2. договору, відпуск ПММ здійснюється у мережі автозаправних станцій постачальника.

Постачальник на підтвердження свого обов`язку, що випливає з цього договору, заводить відомість багаторазового відпуску нафтопродуктів (забірну відомість) або видає покупцеві талони (багаторазового використання) на всю кількість оплачених ПММ. Талони за цим договором не є спеціальним платіжним засобом (платіжною карткою) у розумінні Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" і призначені виключно для підтвердження повноважень представників покупця на отримання ПММ за цим договором. Талони вважаються недійсними після закінчення строку отримання ПММ за цим договором (пункт 1.3. договору).

Відповідно до пункту 1.5. договору, відпуск ПММ покупцеві (його представникам) по забірним відомостям здійснюється тільки після пред`явлення належним чином оформленого доручення та переліку транспортних засобів покупця, які мають право заправлятись на відомість останнього. Відпуск ПММ покупцеві його представникам - особам, у яких наявні відповідні талони) здійснюється тільки після пред`явлення талонів. Наявність талона у особи, що звертається до постачальника (до однієї із автозаправних станцій з мережі постачальника) є підтвердженням повноважень такої особи на отримання ПММ за цим договором. Ризик несприятливих наслідків пред`явлення талону не повноваженою особою і, відповідно, отримання ПММ неналежним отримувачем несе покупець, окрім тих випадків коли він завчасно і у належній формі повідомив постачальника про анулювання талонів.

Згідно з умовами пункту 1.7. договору, право власності на ПММ, вказані у специфікації, виникає у покупця з моменту отримання ПММ покупцем відповідно до умов цього договору. Ризик випадкового знищення (псування) ПММ до моменту їх отримання покупцем несе постачальник.

Відповідно до пункту 3.1. договору, загальна вартість поставленого товару, яка зазначена в усіх рахунках-фактурах, які були виставлені постачальником для сплати покупцю за цим договором.

Пунктами 3.2., 3.5. договору встановлено, що оплата товару здійснюється покупцем шляхом 100% попередньої оплати на поточний рахунок постачальника, вказаний у цьому договорі або у рахунках-фактурах. У випадку, коли постачальником здійснена поставка товару без попередньої оплати покупцем, за умови приймання товару покупцем, розрахунок за поставлений товар повинен бути виконано у повному обсязі не пізніше 5 банківських днів з моменту отримання товару.

Пунктом 3.8. договору визначено, що після закінчення терміну дії договору сторони здійснюють звірку розрахунків і оформлюють акт звірки не пізніше 10 числа місяця, наступного за місяцем закінчення терміну дії даного договору. У випадку наявності заборгованості покупця перед постачальником, покупець зобов`язується оплатити таку заборгованість.

Як видно з матеріалів справи між сторонами існували договірні правовідносини за договором поставки №20 від 2 січня 2019 року, відповідно починаючи з січня 2019 року позивач здійснював поставку відповідачу обумовлений договором товар, що стверджується відповідними видатковими накладними.

На виконання пункту 3.8. договору сторонами складено та погоджено акт звірки взаємних розрахунків за період з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року, за яким від`ємне сальдо (кредит) відповідача станом на 1 січня 2020 року становить 32 244,10 грн. Вказаний акт підписаний головними бухгалтерами позивача та відповідача.

Згідно з актом звіряння за період з 1 січня 2022 року по 3 квітня, що складений позивачем, так акту звіряння від 18 липня 2024 року що складений відповідачем, станом на 1 січня 2022 року сторони визнають дебет за позивачем та кредит за відповідачем в розмірі 90 756,59 грн.

Суд перевірив обставини постачання та оплати сторонами товару за вказаний період та зроблено висновок, що достеменно з наданих сторонами доказів встановити розмір заборгованості не являється можливим оскільки, умови договору передбачають можливість сплати заборговані як на умовах попередньої оплати так і на умовах після оплати. Водночас, більшість наданих сторонами платіжних документів не містять посилання на конкретну видаткову накладну, за якою здійснено платіж.

Отже, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), суд вважає, що обставини наявності станом на 1 січня 2022 року дебету за позивачем та кредиту за відповідачем в розмірі 90 756,59 грн, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню.

У справі наявні видаткові накладні №БУ-0000287 від 10 січня 2022 року на суму 28 911,17 грн, №БУ-0000653 від 20 січня 2022 року на суму 30 631,33 грн, №БУ-0001061 від 31 січня 2022 року на суму 35 730,33 грн, №БУ-0000307 від 10 лютого 2022 року на суму 32 174,40 грн, №БУ-0000532 від 17 лютого 2022 року на суму 23 076,20 грн, №БУ-0000646 від 20 лютого 2022 року на суму 8 700,77 грн, №БУ-0000743 від 28 лютого 2022 року на суму 5 491,60 грн.

А також, у справі наявні докази сплати відповідачем на користь позивача коштів, а саме платіжні доручення: №9 від 5 січня 2022 року на суму 30 000,00 грн, №24 від 11 січня 2022 року на суму 30 000,00 грн, №88 від 25 січня 2022 року на суму 29 149,00 грн, №451 від 02 червня 2022 року на суму 10 000,00 грн., №483 від 17 червня 2022 року на суму 5 000,00 грн., №518 від 30 червня 2022 року на суму 5 000,00 грн, №568 від 12 липня 2022 року на суму 5 000,00 грн., №700 від 24 серпня 2022 року на суму 25 000,00 грн, №722 від 30 серпня 2022 року на суму 5 000,00 грн.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів сторін

З наведених обставин видно, що спірні правовідносини є за своїм змістом майновими, договірними та стосуються постачання товару/продукції за договором поставки. Спірний характер правовідносин базується на тому, що позивач вважає свої права в частині своєчасної оплати отриманого відповідачем товару порушеними.

Як унормовано положеннями статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 174 Господарського кодексу України (далі ГК України) договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов`язків (господарських зобов`язань).

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Частиною 1 статті 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 6 статті 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Згідно з нормами статті 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України врегульовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як передбачено частинами 1, 2 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У силу вимог частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1, 2 статті 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 536 ЦК України унормовано, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положеннями статті 525 ЦК України, та частини 6 статті 193 ГК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з нормами статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як визначено умовами договору, оплата товару здійснюється покупцем шляхом 100% попередньої оплати на поточний рахунок постачальника, вказаний у цьому договорі або у рахунках-фактурах. У випадку, коли постачальником здійснена поставка товару без попередньої оплати покупцем, за умови приймання товару покупцем, розрахунок за поставлений товар повинен бути виконано у повному обсязі не пізніше 5 банківських днів з моменту отримання товару.

Матеріалами справи підтверджують, що станом на 1 січня 2022 року дебет за позивачем та кредит за відповідачем за договором становив 90 756,59 грн. Вказана заборгованість підтверджується долученими доказами та визначається сторонами.

У 2022 році позивач поставив відповідачу товар на суму 95 272,83 грн, що стверджується видатковими накладними №БУ-0000287 від 10 січня 2022 року на суму 28 911,17 грн, №БУ-0000653 від 20 січня 2022 року на суму 30 631,33 грн, №БУ-0001061 від 31 січня 2022 року на суму 35 730,33 грн.

У свою чергу відповідач сплатив у 2022 році позивачу кошти в сумі 144 149,00 грн, що стверджується платіжними дорученнями: №9 від 05 січня 2022 року на суму 30 000,00 грн, №24 від 11січня 2022 року на суму 30 000,00 грн, №88 від 25 січня 2022 року на суму 29 149,00 грн, №451 від 02 червня 2022 року на суму 10 000,00 грн., №483 від 17 червня 2022 року на суму 5 000,00 грн., №518 від 30 червня 2022 року на суму 5 000,00 грн, №568 від 12 липня 2022 року на суму 5 000,00 грн., №700 від 24 серпня 2022 року на суму 25 000,00 грн, №722 від 30 серпня 2022 року на суму 5 000,00 грн.

Таким чином заборгованість відповідача становить 186 029,52 (борг за попередній період + поставка у 2022 році) - 144 149,00 грн (оплата у 2022 році) = 41 880,42 грн.

Водночас суд не приймає як належний доказ поставки товару долучені позивачем видаткові накладні: №БУ-0000307 від 10 лютого 2022 року на суму 32 174,40 грн, №БУ-0000532 від 17 лютого 2022 року на суму 23 076,20 грн, №БУ-0000646 від 20 лютого 2022 року на суму 8 700,77 грн, №БУ-0000743 від 28 лютого 2022 року на суму 5 491,60 грн.

Суд зазначає, що вказані накладні не містять підпису та печатки отримувача, складені в односторонньому порядку, та не підтверджують факту поставки товару за договором №20 від 02 січня 2019 року.

Надані позивачем відомості на відпуск пального відповідачу суд не приймає до розгляду, оскільки вказані докази подані з пропущенням строку, встановлено статтею 80 ГПК України.

Щодо поважності причин пропуску суд зазначає, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (стаття 80 ГПК України).

Водночас станом на час подання заяви про долучення доказів суд розпочав розгляд справи по суті, відповідно прийняття вказаних доказів на стадії розгляду спору не відповідає вимогам статті 252 ГПК України.

Позивач, як на підставу для поновлення пропущеного строку вказує, що про факт заперечення заборгованості позичу стало відомо лише з відзиву.

Проте, суд зазначає, що вказані обставини не свідчать про поважність причин пропуску строку для подання доказів. За правилами господарського судочинства усі наявні докази, що підтверджують позовні вимоги та обставини, що стосуються спору, мають бути подані позивачем разом із позовною заявою.

За змістом статті 80 ГПК України, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

А проте, станом на час подання позову, вказаний доказ перебував у позивача, однак не був поданий разом із позовом. Таким чином нехтування своїми процесуальними обов`язками щодо подання доказів не свідчить про поважність причин пропуску строку.

З таких підстав суд залишає клопотання позивача без розгляду.

Окрім цього суд вважає за необхідне зауважити, що відповідно до вимог чинного законодавства, акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій суд зауважує наступне. Акт звірки відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є беззаперечним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Необхідно також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Cуд ураховує правові висновки надані Верховним Судом у постанові від 21 грудня 2020 року у справі № 916/499/20 щодо правового тлумачення акту звірки взаємних розрахунків.

Відповідач заперечив отримання товару за накладними №БУ-0000307 від 10 лютого 2022 року на суму 32 174,40 грн, №БУ-0000532 від 17 лютого 2022 року на суму 23 076,20 грн, №БУ-0000646 від 20 лютого 2022 року на суму 8 700,77 грн, №БУ-0000743 від 28 лютого 2022 року на суму 5 491,60 грн.

Визначальною ознакою господарської операції у розумінні статей 1, 3, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належало дослідити, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця тощо (схожі висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18).

У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару (висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 916/922/19).

Суд звертає увагу позивача, що податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки.

Підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Такий висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 зі справи № 910/23097/17.

З урахуванням наведеного Верховний Суд зазначає, що, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати фактичні дії як постачальника так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

Якщо сторона заперечує факт передачі товару за договором поставки за податковими накладними, але одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за цими накладними, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною. У такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом (постанова Об`єднаної палати ВС від 3 червня 2022 року у справі № 922/2115/19).

А проте, матеріали справи не містять будь - яких належних та допустимих доказів, що підтверджують поставку товару за договором №20 від 02 січня 2019 року згідно накладних №БУ-0000307 від 10 лютого 2022 року на суму 32 174,40 грн, №БУ-0000532 від 17 лютого 2022 року на суму 23 076,20 грн, №БУ-0000646 від 20 лютого 2022 року на суму 8 700,77 грн, №БУ-0000743 від 28 лютого 2022 року на суму 5 491,60 грн.

Висновки суду

Встановлені обставини щодо прострочення виконання відповідачем договірних зобов`язань з оплати поставленого товару свідчать про порушення відповідачем прав позивача. З урахуванням наведеного, суд робить висновок, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 41 880,42 грн заборгованості є обґрунтованими.

Натомість у задоволенні вимог про стягнення 69 442,97 грн суд відмовляє у зв`язку з тим, що позивач не довів їх обґрунтованості.

Розподіл судових витрат

Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Розмір судового збору за даним спором становить 3 028,00 грн.

Згідно з правилами частини 9 статті 129 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд вважає за необхідне покласти судові витрати на відповідача повністю

Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бімол" (34600, Рівненська область, Рівненський район, м.Березне, вул.Андріївська 87, ідентифікаційний код 32413662) на користь Приватного підприємства "Тінік - Оіл" (21050, Вінницька область, м. Вінниця, вул. Хлібна 21, кв. 13, ідентифікаційний код 37836304) 41 880 (сорок одна тисяча вісімсот вісімдесят) грн 42 коп заборгованості та 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп судового збору.

3. У задоволенні вимог про стягнення 69 442,97 грн відмовити.

Позивач (Стягувач): Приватне підприємство "Тінік - Оіл" (21050, Вінницька область, м. Вінниця, вул. Хлібна 21, кв. 13, ідентифікаційний код 37836304).

Відповідач (Боржник): Товариство з обмеженою відповідальністю "Бімол" (34600, Рівненська область, Рівненський район, м.Березне, вул.Андріївська 87, ідентифікаційний код 32413662).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Повне рішення складено 25 липня 2024 року.

Суддя Андрій КАЧУР