Постанова

від 24.07.2024 по справі 917/1732/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 917/1732/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Губенко Н.М., Кібенко О.Р.,

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Пуль О.А., судді: Білоусова Я.О., Тарасова І.В.)

від 16.05.2024

у справі № 917/1732/22

за позовом ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промпластполімер",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2 ,

про визнання недійсним рішення,

за участю представників учасників справи:

позивача - ОСОБА_3 ,

відповідача - не з`явився,

третьої особи - ОСОБА_4 .

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промпластполімер" (далі - ТОВ «Промпластполімер», відповідач) про визнання недійсним рішення загальних зборів ТОВ «Промпластполімер» від 28.09.2018, які оформлені протоколом №2 загальних зборів ТОВ «Промпластполімер».

1.2. В обґрунтовування позовних вимог позивач вказує, що спірне рішення загальних зборів слід визнати недійсним, оскільки інший учасник товариства на момент прийняття зазначеного рішення був померлим, а відтак товариство не могло приймати рішення про вихід позивача зі складу учасників товариства, адже на них був відсутній кворум. Також ТОВ "Промпластполімер" не приймало рішення про прийняття до складу учасників замість померлого ОСОБА_5 (далі - ОСОБА_5 ) його дружину - ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , третя особа). Крім того, остання не подавала такої заяви на адресу ТОВ "Промпластполімер" до 27.04.2021, тому вона не набула прав учасника цього товариства, і станом на 28.09.2018 не була його учасником. Відтак не були виконані вимоги частин другої, п`ятої статті 24 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" для виходу позивача зі складу учасників цього товариства. Зазначені вище обставини, на думку позивача, є підставою для визнання недійсним рішення загальних зборів ТОВ "Промпластполімер", які оформлені протоколом №2 загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Промпластполімер" від 28.09.2018.

2. Короткий зміст ухвалених судових рішень за результатами розгляду справи по суті спору

2.1. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 01.08.2023 у справі №917/1732/22 у позові відмовлено.

2.2. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 07.11.2023 рішення Господарського суду Полтавської області від 01.08.2023 у справі №917/1732/22 скасовано. Прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним рішення загальних зборів ТОВ «Промпластполімер» від 28.09.2018, оформлене протоколом №2.

2.3. Постановою Верховного Суду від 25.01.2024 постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.11.2023 у справі №917/1732/22 скасовано. Справу №917/1732/22 направлено на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.

2.4. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 24.04.2024 рішення Господарського суду Полтавської області від 01.08.2023 у справі №917/1732/22 залишено без змін.

3. Короткий зміст заяви про ухвалення додаткового рішення та ухвалених судових рішень за результатами її розгляду

3.1. ОСОБА_2 з дотриманням п`ятиденного строку з дня прийняття постанови суду апеляційної інстанції через систему «Електронний суд» подала заяву про відшкодування судових витрат, в якій на підставі статей 123, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) просить ухвалити додаткове рішення у справі щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 20 000,00 грн між сторонами.

До вказаної заяви третьою особою надано ордер серії про надання правничої допомоги ОСОБА_2 на підставі договору про надання правової допомоги у Східному апеляційному господарському суді адвокатом Бідюк Яною Володимирівною (далі - ОСОБА_3 ), договір про надання правової (правничої) допомоги від 22.03.2024, акт від 26.04.2024 приймання-передачі виконаних робіт за договором про надання правової (правничої) допомоги від 22.03.2024, рахунок від 26.04.2024 №2604/24 на суму 20 000,00 грн.

3.2. Додатковою постановою Східного апеляційного господарського суду від 16.05.2024 у справі №917/1732/22 заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 20 000,00 грн.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд, ураховуючи предмет та підстави позовних вимог у даній справі, виходячи з характеру спірних правовідносин, беручи до уваги виконаний у даній справі адвокатом Бідюк Я.В. обсяг робіт, дійшов висновку, що розмір заявлених витрат на правничу допомогу в сумі 20 000,00 грн є обґрунтованим порівняно зі складністю справи та наданим адвокатом обсягом послуг. При цьому, позивач не довів на підставі частини шостої статті 126 ГПК України неспівмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката Бондур Л.В.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

4.1. Не погоджуючись із додатковою постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.05.2024 у справі №917/1732/22 скасувати, у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення відмовити.

На обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі позивач вказує, що суд апеляційної інстанції при ухваленні додаткової постанови у справі не врахував частину шосту статті 14 та частину першу статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". При цьому скаржник посилається на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 10.01.2024 у справі №285/5547/21 (щодо застосування статті 246 Цивільного процесуального кодексу України).

Скаржник у поданій касаційній скарзі відзначає, що наданий адвокатом Бідюк Я.В. договір про надання правничої допомоги, на підставі якого суд стягнув витрати з ОСОБА_1 , був укладений третьою особою не з адвокатом, а з юридичною особою "Адвокатське бюро Близнюка", яка і має отримати кошти від ОСОБА_2 . Акт про надані послуги також підписаний юридичною особою. В той же час, адвокат Бідюк Я.В. приймала участь у справі на підставі ордеру, який виданий не юридичною особою, з якою у ОСОБА_2 було укладено договір - "Адвокатське бюро Близнюка", а самою ОСОБА_3 , як адвокатом, що здійснює свою діяльність індивідуально. Отже, участь у справі приймало не "Адвокатське бюро Близнюка", а адвокат Бідюк Я.В., тому стягнення коштів, які будуть сплачені на користь юридичної особи, яка не приймала участь у справі шляхом надання правничої допомоги ОСОБА_2 , не відповідає вимогам закону.

Крім того, ОСОБА_1 вказує, що у заявника не було будь-яких перешкод або поважних причин, щоби не подати до суду до судових дебатів у справі докази розміру витрат на правничу допомогу, а саме - копію договору про надання правової допомоги. В пункті 4.3 договору не передбачено, що акт про надані послуги має складатись обов`язково після винесення судового рішення. Заява про винесення додаткового рішення не містить в собі будь-якого обґрунтування наявності поважних причин не подання документів, що підтверджують витрати, до судових дебатів у справі. А відтак, як стверджує скаржник, наведене є самостійною підставою для відмови в задоволенні зазначеної заяви.

4.2. Відзиви на касаційну скаргу до Суду не надходили.

5. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій, та мотиви, з яких виходили суди при ухваленні судових рішень

5.1. У відзиві на апеляційну скаргу представниця третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача заявляла, що представником буде подано докази на підтвердження розміру судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду з урахуванням вимог частини восьмої статті 129 ГПК України.

5.2. На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу через систему «Електронний суд» надано документи, підписані електронним цифровим підписом: ордер серії ВІ №12-6363 на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_2 на підставі договору про надання правової допомоги від 22.03.2024 №б/н у Східному апеляційному господарському суді адвокатом Бідюк Я.В., виданого адвокатом 25.02.2024, договір про надання правової (правничої) допомоги від 22.03.2024, акт від 26.04.2024 приймання-передачі виконаних робіт за договором про надання правової (правничої) допомоги від 22.03.2024, рахунок №2604/24 на суму 20 000,00 грн, витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Адвокатського бюро Близнюка.

5.3. Між Адвокатським бюро Близнюка в особі керуючого (учасника) бюро ОСОБА_6 та ОСОБА_2 (клієнт) 22.03.2024 укладено договір про надання правничої допомоги, предметом якого є надання бюро усіма законними методами та способами правової (правничої) допомоги клієнту у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Полтавської області від 01.08.2023 у справі №917/1732/22, яка розглядається у Східному господарському суді (після направлення справи Верховним Судом на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду) (пункт 1.1 договору).

Сторони погодили, що безпосередня участь бюро у судових засіданнях для надання правової (правничої) допомоги, визначеної розділом 1 договору, забезпечується працівником бюро - адвокатом Близнюком Ігорем Володимировичем та/або працівником бюро - адвокаткою Бідюк Яною Володимирівною. Вказані працівники бюро мають рівні права щодо представництва інтересів клієнта, зокрема, підписувати позовні заяви та інші документи в інтересах клієнта для надання правової (правничої) допомоги, яка визначена пунктом 1.1 договору (пункт 1.2 договору).

Згідно з пунктом 3.1 договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 22.03.2025 або до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що розмір гонорару бюро за надання правової (правничої) допомоги клієнту, визначеної пунктом 1.1 договору, становить фіксований розмір - 20 000,00 грн.

Гонорар бюро сплачується клієнтом за цим договором протягом 30 робочих днів на рахунок бюро з моменту отримання клієнтом рахунку на оплату, після винесення остаточного судового рішення Східним апеляційним господарським судом у справі, визначеної пунктом 1.1 договору (пункт 4.2 договору).

Відповідно до пункту 4.3 договору про надані послуги сторони складають та підписують відповідний акт, в якому зазначають загальну вартість наданих послуг. За взаємною згодою сторін в акті можуть бути внесені також інші відомості.

Даний договір підписаний сторонами.

5.4. Між Адвокатським бюро Близнюка в особі керуючого (учасника) бюро ОСОБА_6 та ОСОБА_2 26.04.2024 підписано акт, згідно з умовами договору про надання правової (правничої) допомоги від 22.03.2024 про таке:

1. Бюро надано, а клієнтом прийнято надані послуги, визначені пунктом 1.1. договору - правова (правнича) допомога у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Полтавської області від 01.08.2023 у справі №917/1732/22, яка розглядається у Східному апеляційному господарському суді (після направлення справи Верховним Судом на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду).

2. Послуги у справі надано на суму 20 000,00 грн, що є фіксованою сумою згідно з пунктом 4.1 договору про надання правової (правничої) допомоги від 22.03.2024.

3. Правова (правнича) допомога у справі №917/1732/22 відповідно до договору про надання правової (правничої) допомоги від 22.03.2024 надано бюро клієнту у повному обсязі.

4. Претензій до бюро за надану правову (правничу) допомогу у справі №917/1732/22 відповідно до договору про надання правової (правничої) допомоги від 22.03.2024, клієнт не має.

Акт підписано сторонами.

5.5. Адвокатським бюро Близнюка 26.04.2024 виставлено рахунок ОСОБА_2 №2604/24 на суму 20 000,00 грн з призначенням - надання правової(правничої) допомоги за договором від 22.03.2024.

5.6. ОСОБА_1 подав клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, в якому зазначає, що розмір витрат є завищеним та необґрунтованим. Акт не містить детального опису робіт, виконаних адвокатом, а містить лише загальне твердження про те, що загальна вартість робіт становить 20 000,00 грн. Договір про надання правничої допомоги укладено не з адвокатом, а з юридичною особою, яка і має отримати кошти від ОСОБА_2 , а брала участь у справі адвокат Бідюк Я.В. на підставі ордеру як адвокат, що здійснює свою діяльність індивідуально. Крім того, складність справи та поданих документів вказує на те, що сума заявлених до відшкодування витрат є явно завищеною та не обґрунтованою. Представник третьої особи, адвокат Бідюк Я.В. склала один процесуальний документ - відзив на апеляційну скаргу, участь у судових засіданнях не брала. Ураховуючи зазначене, вважає, що заявниця не підтвердила понесення нею витрат на надання правничої допомоги. У разі, якщо суд не погодиться з доводами позивача, про необхідність відмови від покладення на позивача цих витрат, просить суд зменшити ці витрати до 2 000,00 грн, оскільки складність та обсяг наданих послуг (складання одного документа, який не потребував великого обсягу часу на складання) дають, на думку позивача, підстави вважати саме таку суму витрат на правову допомогу розумною та справедливою. Також зазначає, що у заявника не було будь-яких перешкод або поважних причин, аби не подати до суду до судових дебатів у справі докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, а саме, копію зазначеного договору. У пункті 4.3 договору не передбачено, що акт про наданні послуги має складатись обов`язково після винесення судового рішення.

5.7. Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, виходив з такого:

- умовами договору сторони чітко визначили, що розмір гонорару бюро за надання правової (правничої) допомоги клієнту становить фіксований розмір, отже, у цьому випадку встановлення сторонами в умовах договору про надання правової допомоги вартості послуг (гонорару) з надання правової допомоги клієнту у фіксованому розмірі виключає необхідність зазначення адвокатом відомостей щодо витраченого часу та вартості кожної дії виконаної ним на захист інтересів свого клієнта;

- зазначені докази в їх сукупності є достатніми на підтвердження наявності підстав для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн у суді апеляційної інстанції, оскільки цей розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат;

- належних доказів або обґрунтувань, які свідчили б про неналежність послуг адвоката у справі, позивачем не надано;

- ураховуючи предмет та підстави позовних вимог у даній справі, виходячи з характеру спірних правовідносин, беручи до уваги виконаний у даній справі адвокатом Бідюк Я.В. обсяг робіт, суд зазначає, що розмір заявлених витрат на правничу допомогу в сумі 20 000,00 грн є обґрунтованим порівняно зі складністю справи та наданим адвокатом обсягом послуг, у зв`язку з чим колегія суддів вважає, що позивач не довів неспівмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката Бондур Л.В.;

- доводи позивача про те, що у заявника не було будь-яких перешкод або поважних причин, аби не подати до суду до судових дебатів у справі докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, а саме, копію договору про надання правової допомоги, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на те, що до судових дебатів представником ОСОБА_2 у відзиві на апеляційну скаргу було заявлено про подання представником ОСОБА_2 , доказів на підтвердження розміру судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду з урахуванням вимог частини восьмої статті 129 ГПК України, отже, подання доказів на підтвердження надання правової допомоги у порядку зазначеної статті Кодексу не порушує вимоги ГПК України;

- доводи позивача щодо того, що договір про надання правничої допомоги укладено не з адвокатом, а з юридичною особою, яка і має отримати кошти від ОСОБА_2 , а брала участь у справі адвокат Бідюк Я.В. на підставі ордеру як адвокат, що здійснює свою діяльність індивідуально, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, адже у пункті 1.2 договору сторони погодили, що безпосередня участь бюро у судових засіданнях для надання правової допомоги забезпечується працівником цього бюро - адвокатом Близнюком І.В. та/або працівником бюро - адвокаткою Бідюк Я.В.;

- матеріалами справи підтверджується той факт, що адвокатом Бідюк Я.В. дійсно надавалась ОСОБА_2 професійна правнича допомога, зокрема, подано до апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Полтавської області від 01.08.2023 у справі №917/1732/22, надала суду для огляду оригінали усіх документів, якими підтверджувала заявлені заперечення у відзиві на апеляційну скаргу та 04.04.2024 адвокат Бідюк Я.В. брала участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Тому доводи представника позивача про те, що адвокат Бідюк Я.В. не брала участь у судових засіданнях є помилковими;

- твердження позивача про те, що заявниця не підтвердила понесення нею витрат на надання правничої допомоги є безпідставними та спростовуються вищезазначеним.

6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань

6.1. Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 04.06.2024 для розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 на додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.05.2024 у справі №917/1732/22 визначено колегію суддів у складі: Вронська Г.О. (головуючий), Бакуліна С.В., Кондратова І.Д.

Відповідно до розпорядження Заступника керівника Апарату-керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 17.06.2024 у зв`язку з відпусткою судді Вронської Г.О. для догляду за дитиною, яка потребує домашнього догляду, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №917/1732/22.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 17.06.2024 для розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 на додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.05.2024 у справі №917/1732/22 визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Кролевець О.А.

Ухвалою Верховного Суду від 24.06.2024 відкрито касаційне провадження у справі №917/1732/22 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.05.2024 у справі №917/1732/22.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 18.07.2024 для розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 на додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.05.2024 у справі №917/1732/22 визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: Студенець В.І. (головуючий), Губенко Н.М., Кібенко О.Р.

6.2. Об`єктом касаційного оскарження є додаткова постанова Східного апеляційного господарського суду від 16.05.2024 у справі №917/1732/22, якою стягнено з позивача на користь третьої особи витрати на професійну правничу допомогу адвоката.

6.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд

7.1. Дослідивши наведене у касаційній скарзі, у межах доводів та підстав касаційного оскарження, Верховний Суд відзначає таке.

7.2. За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно зі статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене статтею 129 ГПК України. Верховний Суд звертає увагу, що зазначена норма є загальною та повинна застосовуватись у системно-логічному зв`язку із частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України.

Розподіл судових витрат визначений статтею 129 ГПК України, частиною четвертою якої передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи (до яких відповідно до частини третьої статті 123 цього Кодексу належать витрати на професійну правничу допомогу), покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 19 «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Згідно із статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити такі висновки:

(1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені у частині другій статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»);

(2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;

(3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

(4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

(5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як положеннями цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»;

(6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у п. п. 130-131 постанови від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Отже, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

У разі погодження між адвокатом (адвокатським бюро / об`єднанням) та клієнтом фіксованого розміру гонорару такий гонорар обчислюється без прив`язки до витрат часу адвоката на надання кожної окремої послуги. Фіксований розмір гонорару не залежить від витраченого адвокатом (адвокатським бюро / об`єднанням) часу на надання правничої допомоги клієнту. Подібні висновки Верховного Суду містяться у постанові від 19.11.2021 у справі № 910/4317/21.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо. Схожа правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

Частиною восьмою статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому згідно зі статтею 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 ГПК України.

Отже, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації, зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі.

7.3. Так, ухвалюючи оскаржуване судове рішення суд апеляційної інстанції встановив, що винагорода за надання правової допомоги визначена у договорі у вигляді фіксованої суми (гонорар).

За таких обставин, ураховуючи предмет та підстави позовних вимог у даній справі, виходячи з характеру спірних правовідносин, беручи до уваги виконаний у даній справі адвокатом Бідюк Я.В. обсяг робіт (що підтверджено матеріалами справи), суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що розмір заявлених витрат на правничу допомогу в сумі 20 000,00 грн є обґрунтованим порівняно зі складністю справи та наданим адвокатом обсягом послуг.

При цьому апеляційний суд вказав, що позивач не довів неспівмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката Бондур Л.В. та відповідно не надав суду належних доказів або обґрунтувань, які свідчили б про неналежність послуг адвоката у справі.

Крім того, суд апеляційної інстанції відхилив як необґрунтовані та такі, що суперечать матеріалам справи доводи позивача про те, що: третьою особою не заявлявся до судових дебатів намір про стягнення судових витрат у порядку частини восьмої статті 129 ГПК України (відповідна заява міститься у відзиві на апеляційну скаргу); відсутні підстави для стягнення судових витрат на користь адвоката (яка діяла індивідуально), адже договір про надання правничої допомоги укладено з юридичною особою, яка і має отримати кошти (пунктом 1.2 договору визначено, що безпосередня участь бюро у судових засіданнях для надання правової допомоги забезпечується працівником цього бюро, зокрема, адвокаткою Бідюк Я.В.); заявниця не підтвердила обсяг наданих послуг (до суду подано відзив на апеляційну скаргу, надано суду для огляду оригінали усіх витребуваних документів, адвокат Бідюк Я.В. брала участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції).

7.4. Проаналізувавши вищенаведене правове регулювання спірних правовідносин щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, зміст оскаржуваного судового рішення, а також доводи скаржника у цій частині, Верховний Суд відзначає, що суд апеляційної інстанції під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, надавши оцінку доказам та доводам сторін щодо розподілу таких витрат, зокрема і клопотанню відповідача про зменшення розміру витрат на правову допомогу, встановивши дійсність надання таких послуг, виходячи з конкретних обставин справи, зокрема щодо складності справи, необхідності наданих послуг, тощо, керуючись такими критеріями, як обґрунтованість, пропорційнійсть, співмірність та розумність їхнього розміру, дійшов заснованого на правильному застосуванні статей 126, 129 ГПК України висновку про задоволення заяви третьої особи про розподіл витрат на професійну правову допомогу. Таке рішення відповідає вимогам статті 236 ГПК України.

При цьому Суд враховує, що позивачем у розумінні статей 76-79 ГПК України не доведено неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу позивача, а також те, що такі послуги не були надані. Разом з тим, обов`язок такого доведення покладається на сторону, яка заявляє відповідне клопотання/заперечує проти задоволення таких витрат у відповідній сумі.

Інші доводи відповідача (які є аналогічними доводам, зазначеним у апеляційній скарзі) відхиляються Судом з огляду на їх необґрунтованість, що змістовно було відзначено і судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Суд відхиляє як помилкові доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 10.01.2024 у справі №285/5547/21, адже застосування судом апеляційної інстанції у цій справі норм права при здійсненні розподілу витрат на професійну правничу допомогу не суперечить наведеному висновку суду касаційної інстанції.

При цьому Суд наголошує, що положення статей 126, 129 ГПК України є універсальними у правовідносинах при розподілі витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги адвоката, що підтверджується сталою практикою Верховного Суду, зокрема і вищенаведеною постановою, на яку посилається скаржник, так і наведеним у даній Постанові.

За таких обставин, суд касаційної інстанції зазначає, що доводи касаційної з урахуванням наведеного у цій Постанові, не знайшли свого підтвердження.

7.5. Колегія суддів касаційної інстанції акцентує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "суду факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

Верховний Суд неодноразово вказував та наголошував, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Отже, оскільки наведені скаржником доводи не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, відсутні правові підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.

Враховуючи спірний характер правовідносин сторін наведена міра обґрунтування даного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

7.6. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини №41984/98 від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", №24465/04 від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", №3236/03 від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

8.1. Доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм права при ухваленні оскаржуваного судового рішення за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у розділі 6 цієї Постанови.

8.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

8.3. Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін, як такого, що ухвалено із додержанням норм права.

9. Судові витрати

9.1. Зважаючи на те, що судовий збір за подання касаційної скарги на рішення про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу не сплачується, відповідно Верховним Судом не розподіляється.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.05.2024 у справі №917/1732/22 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Студенець

Судді Н. Губенко

О. Кібенко