Ухвала

від 25.07.2024 по справі 910/5094/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

25 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/5094/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.

розглянувши матеріали касаційної скарги Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври (Чоловічий монастир) Української Православної Церкви

на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2024 (у складі колегії суддів: Ткаченко Б.О. (головуючий), Сулім В.В., Гаврилюк О.М.) про відмову у відкритті апеляційного провадження

за позовом Національного заповідника "Києво-Печерська лавра"

до Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври (Чоловічий монастир) Української Православної Церкви

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Міністерство культури та інформаційної політики України

про усунення перешкод у користуванні майном,

ВСТАНОВИВ:

08.07.2024 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври (Чоловічий монастир) Української Православної Церкви на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2024 у справі № 910/5094/23, подана 04.07.2024 безпосередньо до суду касаційної інстанції засобами поштового зв`язку.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити, виходячи з наступного.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.08.2023 у справі № 910/5094/23 позов Національного заповідника "Києво-Печерська лавра" до Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври (Чоловічий монастир) Української Православної Церкви, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Міністерство культури та інформаційної політики України задоволено повністю та зобов`язано Свято-Успенську Києво-Печерську Лавру (Чоловічий монастир) Української Православної Церкви усунути перешкоди Національному заповіднику "Києво-Печерська лавра" у користуванні майном.

Не погодившись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 звернувся із апеляційною скаргою.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2024 було відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження, а також відмовлено у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору та залишено його апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2023 у цій справі без руху. Встановлено скаржнику 10-денний строк для усунення недоліків апеляційної скарги з дня вручення даної ухвали.

В подальшому ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2024 було визнано неповажними підстави пропуску строку на подання апеляційної скарги та відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2023 у справі № 910/5094/23 на підставі пункту 4 частини першої статті 261 Господарського процесуального кодексу України.

У касаційній скарзі Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра (Чоловічий монастир) Української Православної Церкви зазначає про те, що ухвала апеляційного суду у цій справі прийнята з порушенням та неправильним застосуванням норм процесуального права, під час прийняття оскаржуваної ухвали були не у повній мірі досліджено докази та обставини справи, а також порушені основні засади (принципи) господарського судочинства.

Розглянувши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає її необґрунтованою, з огляду на те, що правильне застосування судом апеляційної інстанції норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Так, як вже зазначалось, рішенням Господарського суду міста Києва від 10.08.2023 позовні вимоги Національного заповідника "Києво-Печерська лавра" задоволено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, 28.03.2024 ОСОБА_1 звернувся із апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2023 і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Статтею 258 Господарського процесуального кодексу України передбачені вимоги до форми і змісту апеляційної скарги.

Пунктом 8 частини другої, пунктом 4 частини третьої статті 258 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що в апеляційній скарзі має бути зазначено дату отримання копії судового рішення суду першої інстанції, що оскаржується. Крім того, до апеляційної скарги додаються докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції, за наявності.

Відповідно до частин першої та другої статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Предметом апеляційного оскарження було рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2023 (повний текст складено 14.08.2023), тобто останнім днем подання апеляційної скарги відповідно до частини першої статті 256 Господарського процесуального кодексу України було 04.09.2023 (враховуючи вихідні дні).

Водночас, як встановлено судом апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою лише 28.03.2024, тобто із пропуском зазначеного процесуального строку.

В той же час, разом зі скаргою заявником було подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке обґрунтоване тим, що про оскаржуване рішення місцевого суду у цій справі йому стало відомо з медіа. Також скаржник зазначив, що 24.02.2022 через повномасштабний збройний напад російської федерації на Україну Указом Президента України № 64/2022 було введено в Україні воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24.02.2022. Одним із проявів військових дій, є зокрема повітряні тривоги, ракетні обстріли міста Києва, що ускладнює дотримання процесуальних строків.

Згідно з частиною першою статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

Зі змісту наведеної правової норми вбачається, що законодавець не передбачив обов`язок суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню.

Господарський процесуальний кодекс України не пов`язує право суду відновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили його пропуск. Для поновлення процесуального строку суд має встановити наявність об`єктивно непереборних обставин, які перешкоджали вчасному зверненню зі скаргою на судове рішення, у зв`язку з чим заявник має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків.

При цьому, введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2022 у справі № 990/115/22).

Тобто, особа, яка заявляє клопотання про поновлення встановленого законом процесуального строку, повинна надати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов`язаний з об`єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами (аналогічний за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05.09.2022 у справі № 697/2360/21 та від 19.10.2022 у справі № 398/1739/15).

Верховний Суд відмічає, що питання про поважність причин пропуску процесуального строку в розумінні статті 86 Господарського процесуального кодексу України вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних доказів.

Вирішення питання щодо поновлення строку перебуває в межах дискреційних повноважень суду, який за заявою сторони, прокурора чи зі своєї ініціативи може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених положеннями Господарського процесуального кодексу України. Отже, вирішуючи це питання, суд з урахуванням конкретних обставин справи має оцінити на предмет поважності причини пропуску встановленого законом процесуального строку, і залежно від встановленого - вирішити питання про поновлення або відмову у поновленні цього строку (наведену правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 09.10.2019 у справі № 910/22695/13).

Статтею 129 Конституції України визначено як одну із засад судочинства рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Так, у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип стверджує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави (рішення у справі "Пономарьов проти України" (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, п. 40, 41, від 03.04.2008).

Частиною другою статті 260 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 258 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 174 Господарського процесуального кодексу України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 260 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 256 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 261 цього Кодексу.

Отже, посилаючись на вищевказані положення Господарського процесуального кодексу України, апеляційним судом в ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху від 03.04.2024 правильно застосовано норми процесуального права та визнано неповажними підстави наведені у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Крім того, відповідно до пункту 2 частини третьої статті 258 Господарського процесуального кодексу України до апеляційної скарги додаються докази сплати судового збору.

Правові засади справляння судового збору, платники, об`єкти, розміри ставок судового збору, порядок сплати та звільнення від сплати судового збору встановлено Законом України "Про судовий збір".

За змістом підпункту 4 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду необхідно сплатити 150% ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідну заяву або скаргу було подано до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з підпунктом 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

В апеляційній скарзі скаржник просив рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2023 у справі № 910/5094/23 скасувати, тому за підрахунком суду апеляційної інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги становить 4 026,00 грн, проте доказів сплати судового збору у встановленому законом порядку та розмірі до апеляційної скарги не додано.

Натомість скаржником було заявлено клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, яке обґрунтоване тим, що вказана скарга подається з метою захисту його житлових прав як ченця Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври/Чоловічий монастир/Української Православної Церкви, оскільки оскаржуваним судовим рішенням зобов`язано Монастир здійснити виселення. У зв`язку із своїм статусом ченця він проживає у Монастирі, присвятивши себе молитві, праці та благочестивому життю, ніде не працевлаштований та не має власного доходу, який надав би можливість сплатити судовий збір у розмірі 4026,00 грн. До зазначеного клопотання додано довідку Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври/Чоловічий монастр/Української Православної Церкви Кальпети Сергія Олександровича про те, що він архімандрит Варнава, знаходиться на повному забезпеченні монастиря та не отримує грошової допомоги, а також довідку Державної податкової служби України за період з 1 кварталу 2023 по 4 квартал 2023.

Відповідно до частини другої статті 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Порядок відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати визначається статтею 8 Закону України "Про судовий збір".

Частиною першою статті 8 Закону України "Про судовий збір" унормовано, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Згідно з частиною другою статті 8 зазначеного вище Закону суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

З системного аналізу змісту статті 8 Закону України "Про судовий збір" убачається, що суд може відстрочити, розстрочити або звільнити від сплати судового збору в межах умов передбачених законодавством та з урахуванням майнового стану скаржника, який останній повинен довести суду, надавши відповідні докази.

Тобто, таке право, а саме в даному випадку звільнення від сплати судового збору (виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності) перебуває у межах дискреції суду (судового розсуду), а не є його обов`язком.

Суд апеляційної зазначив, що довідки не є належним доказом того ,що ОСОБА_1 , перебуває у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру його річного доходу. Також проаналізувавши предмет та підстави позову констатував, що предметом спору у даній справі не є захист житлових прав, що спростовує доводи скаржника, викладені в клопотанні про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Верховний Суд погоджується з вказаними висновками апеляційного господарського суду та додатково зауважує, що надана до зазначеного клопотання довідка не є належним доказом неможливості сплати судового збору у розмірі встановленим законом.

Крім того, Суд звертає увагу, що за поданою апеляційною скаргою на оскаржуване рішення суду першої інстанції розмір судового збору складає 4 026,00 грн. При цьому зазначена сума не є вочевидь надмірною та такою, що не може бути сплачена заявником при реалізації ним своїх процесуальних прав. До того ж, неотримання доходу взагалі, не свідчить про безумовний обов`язок суду звільнити особу від сплати судового збору, який не є вочевидь непомірним і обтяжливим та встановлюється на мінімальному рівні при зверненні до суду апеляційної інстанції з цією апеляційною скаргою.

При цьому питання про відстрочення (розстрочення) судом сплати судового збору вирішується судом у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи та обґрунтованості доводів сторони належними і допустимими доказами на підтвердження наявності передбачених законом обставин, а також на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб`єктів, узгоджується зі статті 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

За змістом частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (див. рішення суду від 28.10.1998 року у справі "Ейрі проти Ірландії", серія А, № 32).

Обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти (див. рішення суду від 28.11.2006 у справі "Апостол проти Грузії", заява № 40765/02). При цьому, Суд в якості "законної мети" визнає, зокрема, фінансування функціонування органів судової влади та дію в якості стримуючого фактору від легковажних позовів (див. рішення суду від 12.06.2007 року у справі "Станков проти Болгарії", заява № 68490/01)

Верховний Суд відмічає, що законодавче закріплення судових витрат має на меті: по-перше, відшкодування державі витрат, понесених на утримання судової системи і забезпечення її діяльності (саме у цьому проявляється компенсаційна функція інституту судових витрат); по-друге: покладає певні витрати на тих, хто звертається до суду за захистом, що покликано дисциплінувати фізичних та юридичних осіб від подання до суду необґрунтованих заяв та клопотань, забезпечуючи таким чином також процесуальну економію.

Як визначено у рішенні ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" (заява № 24402/02), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг (пункт 27). Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" (рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (пункт 57).

ЄСПЛ в рішенні "Креуз проти Польщі" у справі 28249/95 від 19 червня 2001 року зазначив, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції.

Частиною другою статті 260 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 258 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 174 Господарського процесуального кодексу України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Отже, посилаючись на вищевказані норми регулювання сплати судового збору, зокрема щодо звільнення від його сплати, апеляційним судом в ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху від 03.04.2024 правильно застосовано норми процесуального права та ухвалено процесуальне рішення щодо відсутності підстав для задоволення клопотання скаржника про звільнення від сплати судового збору.

Також цією ухвалою від 03.04.2024, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2023 залишено без руху та надано строк десять днів з дня отримання даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом подання: а) доказу сплати судового збору у розмірі 4026,00 грн; б) заяву із зазначенням інших підстав та доказів на їх підтвердження для поновлення строку на апеляційне оскарження.

15.04.2024 до Північного апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додано, зокрема, клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Колегією суддів Північного апеляційного господарського суду було зазначено, що викладені у клопотанні про поновлення строку доводи, фактично, є аналогічними тим, що вже були визнані судом необґрунтованими. Жодних належних обґрунтувань та доказів на підтвердження обставин, що перешкоджали своєчасному зверненню зі скаргою до суду апеляційної інстанції у період з 11.08.2023 по 15.02.2024 скаржником надано не було. Відтак, на переконання суду апеляційної інстанції, підстави пропуску процесуального строку, вказані у клопотанні є неповажними та такими, що залежали виключно від свідомого волевиявлення скаржника, а не від об`єктивно непереборних обставин, та зводяться до порушення ним вимог процесуального законодавства.

Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов`язком не тільки для держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

У зв`язку із цим, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку, що підстави пропуску процесуального строку на апеляційне оскарження не можуть бути ним визнані поважними.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 261 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Таким чином, оскаржуваною ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2024 було відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2023 у справі № 910/5094/23 на підставі частини четвертої статті 260 та пункту 4 частини першої статті 261 Господарського процесуального кодексу України.

У такий спосіб, зазначені доводи скаржника, не спростовують правильності процесуальних дій суду апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали та не викликають сумнівів щодо правомірності застосування норм процесуального права, оскільки їх застосування чітко передбачене Господарським процесуальним кодексом України.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви (див. mutatis mutandis рішення у справах "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France) від 23.10.1996; № 21920/93, "Бруалья Гомез де ла Торре проти Іспанії" (Brualla Gomes de la Torre v. Spain) від 19.12.1997, № 26737/95).

Згідно з частиною другою статті 293 Господарського процесуального кодексу України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Отже, закон надає Верховному Суду право використовувати процесуальні фільтри, закріплені в частині другій статті 293 Господарського процесуального кодексу України, що повністю узгоджується з прецедентною практикою ЄСПЛ, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість касаційної скарги Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври (Чоловічий монастир) Української Православної Церкви на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2024 у справі № 910/5094/23 і наявність правових підстав для відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки в оскаржуваній ухвалі апеляційного господарського суду про перегляд якої подано касаційну скаргу правильне застосовування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

За таких обставин, керуючись статтями 234, 235, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври (Чоловічий монастир) Української Православної Церкви на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2024 у справі № 910/5094/23.

2. Касаційну скаргу та додані до неї матеріали (в тому числі квитанцію № РАА7-7НМ8-4Н96-РКНВ від 04.07.2024 на суму 3 028,00 грн) повернути заявнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

І. Міщенко