Рішення

від 23.07.2024 по справі 707/1476/24

ЧЕРКАСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

707/1476/24

2/707/761/24

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

23 липня 2024 року м.Черкаси

Черкаський районний суд Черкаської області у складі:

головуючого судді Морозова В.В.

за участю секретаря судового засідання Швидкої І.О.

розглянувши упорядку спрощеногопозовного провадженнябез викликусторін цивільнусправу запозовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ХАРКІВПРОДМАШ» про стягнення середнього заробітку,-

в с т а н о в и в:

28 травня 2024 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив стягнути з ПрАТ "ХАРКІВПРОДМАШ" на його користь середній заробіток за період з 05.10.2021 року по 28.05.2024 у розмірі 153159,45 гривень.

В обґрунтування вимог зазначає, що з 14.10.2016 року працював в ПрАТ "ХАРКІВПРОДМАШ" на посаді інженера з техніки безпеки. 13.11.2017 року Харківським об`єднаним районним військовим комісаріатом його було призвано до лав Збройних Сил України за призовом осіб офіцерського складу, відповідно до вимог Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

25.04.2019 року ним було укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу терміном на 1 рік та 25.04.2020 року аналогічний контракт терміном на 5 років. Про укладення ним контракту з Міністерством оборони України він повідомив директора ПрАТ "ХАРКІВПРОДМАШ" ОСОБА_2 . За ним було збережене місце роботи, посада та середній заробіток, а трудова книжка залишилась на підприємстві.

Відповідно до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) - за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Позивач вказує, що до квітня 2019 року керівництвом ПрАТ "ХАРКІВПРОДМАШ" виконувались приписи частини третьої статті 119 КЗпП та йому нараховувався та виплачувався середній заробіток. Починаючи з травня 2019 року ПрАТ "ХАРКІВПРОДМАШ" перестав нараховувати та виплачувати йому середній заробіток, що стало підставою для звернення до Черкаського районного суду Черкаської області. Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 12.05.2021 року у справі №707/272/21 його позовні вимоги було частково задоволено, стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ХАРКІВПРОДМАШ» заборгованість по виплаті середнього заробітку за період з 01.05.2019 року по 09.02.2021 року включно у розмірі 98633,87 грн., стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ХАРКІВПРОДМАШ» моральну шкоду у розмірі 3000,00 грн. В описовій частині рішення суд зазначив наступне: «Суд констатує, що відповідачем не надано до суду доказів спростування вказаного розрахунку заборгованості наданого ОСОБА_1 , а тому суд прийшов до висновку що позовні вимоги ОСОБА_1 у частині стягнення з ПрАТ «ХАРКІВПРОДМАШ» на його користь середнього заробітку за період з 01.05.2019 року по 31.12.2019 року у розмірі 32921,30 гривень, середній заробіток за період з 01.01.2020 року по 31.08.2020 року в розмірі 37784,00 гривні, середній заробіток за період з 01.09.2020 по 31.12.2020 року в розмірі 20000,00 гривень, середній заробіток за період з 01.01.2021 по 09.02.2021 року в розмірі 7928,57 гривень, а всього 98633,87грн., є законними, доведеними, обґрунтованими та не спростовані відповідачем, а тому підлягають до задоволення. Тобто відповідач фактично погодився із сумою розрахованого середнього заробітку. Резолютивна частина рішення не містить застережень, щодо утримання із суми, що підлягала стягненню з відповідача податків, а визначала конкретну суму, яка підлягала до стягнення і в подальшому була виплачена йому ПрАТ "ХАРКІВПРОДМАШ" в рамках виконавчого провадження.

Після виконання рішення суду керівництво Приватного акціонерного товариства «ХАРКІВПРОДМАШ» продовжило порушувати вимоги законодавства та не здійснювати подальше нарахування та виплату йому середнього заробітку. Підставами такого не нарахування та не виплати стало те, що директором Приватного акціонерного товариства «ХАРКІВПРОДМАШ» було видано наказ про його звільнення від 10.05.2019 року № 74-ВК, з яким його не було ознайомлено ні в момент його видання, ні в подальшому. Ситуація, що склалась змусила його знову звернутись за захистом своїх прав до Черкаського районного суду Черкаської області.

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 13.12.2021 року у справі №707/2386/21 було визнано незаконним та скасовано наказ Приватного акціонерного товариства «ХАРКІВПРОДМАШ» від 10.05.2019 року № 74-ВК про його звільнення з посади інженера з охорони праці, відповідно до п. 4 ст. 36 КЗпП України, поновлено його на роботі у Приватному акціонерному товаристві «ХАРКІВПРОДМАШ» на посаді інженера з охорони праці з 11 травня 2019 року та стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ХАРКІВПРОДМАШ» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10.02.2021 року по 04.10.2021 року включно в сумі 46845,48 грн. Резолютивна частина даного рішення також не містила застережень щодо необхідності утримання податків із суми, що підлягає стягненню, а сума стягнення відповідачем окремо не оспорювалась.

Вказане рішення суду набрало законної сили на початку 2022 року. В добровільному порядку воно також виконане не було. Він є військовослужбовцем Збройних Сил України та починаючи з 24.02.2022 року не мав можливості займатись поданням заяви до органів виконавчої служби про примусове виконання рішення суду, оскільки виконував завдання військової служби. В 2024 році ним було отримано виконавчий лист та подано заяву до органів виконавчої служби та в рамках виконавчого провадження Приватне акціонерне товариство «ХАРКІВПРОДМАШ» виконало рішення суду в примусовому порядку.

На посаді його було поновлено наказом Приватного акціонерного товариства «ХАРКІВПРОДМАШ» від 01.01.2024 року №1-ВК. При цьому, відповідно до даного наказу бухгалтерія підприємства повинна була здійснити розрахунок та виплату йому заробітної плати по 19.07.2022 року. При цьому ПрАТ «ХАРКІВПРОДМАШ» повинне виплачувати йому не заробітну плату, а середній заробіток. У наданому йому розрахунку середнього заробітку від 29.02.2024 року він розраховується з 11.05.2019 року по 19.07.2022 року, хоча за період з 11.05.2019 по 04.10.2021 року кошти були стягнені на виконання рішень суду, про які зазначено вище та вони до розрахунку включатись не повинні, оскільки були вже фактично виплачені на момент видання довідки. Але керівництвом ПрАТ «ХАРКІВПРОДМАШ» спеціально до розрахунку був включений зазначений період з метою відрахування податків на ці суми із середнього заробітку, який нараховувався йому в подальшому.

Як вбачається із ст. 127 КЗпПУ підстав для відрахувань у Приватного акціонерного товариства «ХАРКІВПРОДМАШ» сум із невиплаченого йому середнього заробітку не було, а отже вони здійснені в порушення вимог законодавства про працю.

Розрахунок був здійснений по 19.07.2022 року, оскільки, на думку відповідача, зі вступом в законну силу Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким було внесено зміни до статті 119 КЗпП України. Зокрема, з вказаної дати, роботодавець зобов`язаний зберігати лише робоче місце й посаду за працівниками, яких увільнено від роботи на час військової служби. Тобто, роботодавець був звільнений від обов`язку виплачувати середній заробіток мобілізованому працівнику.

На думку позивача, починаючи з 19 липня 2022 року, законодавство дійсно не передбачає збереження за мобілізованим працівником середнього заробітку. Проте, це не означає, що починаючи з вказаної дати роботодавець автоматично перестає нараховувати середній заробіток мобілізованому працівникові.

Підставою для припинення нараховування мобілізованому працівникові середнього заробітку є відповідний наказ, виданий керівником підприємства про внесення змін до наказу, яким працівника увільнили на час військової служби і в якому встановлено, що потрібно зберігати за ним середній заробіток. Оскільки керівництвом ПрАТ «ХАРКІВПРОДМАШ» рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 13.12.2021 року у справі №707/2386/21 було виконане несвоєчасно та його поновлено на посаді наказом директора ПрАТ «ХАРКІВПРОДМАШ» від 01.01.2024 року, то і видання наказу про зупинення йому виплати середнього заробітку раніше ним видано не могло бути. На час звернення із даним позовом до суду з подібним наказом його також не ознайомлювали.

В березні2024року найого особистийбанківський рахунокнадійшли коштивід ПрАТ«ХАРКІВПРОДМАШ» усумі 18508,09гривень,хоча виходячиіз розрахункуотриманого відвідповідача заперіод з05.10.2021по19.07.2022 року, він повинен був отримати середній заробіток, після відрахувань податків, в розмірі 48903,44 гривні.

Не погоджуючись із розрахунком, 30.03.2024 року він направив на адресу відповідача заяву про здійснення перерахунку середнього заробітку, однак отримав лист директора ПрАТ «ХАРКІВПРОДМАШ» від 15.04.2024 року б/н про відмову у здійсненні перерахунку.

З урахуванням приписів ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України, а саме Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року (далі - Порядок).

Відповідно до абз.21 пункту 4 Порядку - якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку.

Мінімальна заробітна плата у жовтні та листопаді 2022 року складала 6000 гривень. За період з 05.10.22 по 31.10.2022 року середній заробіток після відрахування податків склав (6000/31)*(31-4 днів жовтня)*(100%-18% (ПДФО) - 1,5% (військовий збір) = 4206,77 гривень, за періодз 01.11.2022по30.11.2022 - 6000*(100%-18% (ПДФО) - 1,5% (військовий збір) = 4830,00 гривень. З 01.12.2021 по 30.09.2022 року мінімальна заробітна плата складала 6500 гривень на місяць. Відповідно за період з 01.12.2021 по 31.09.2022 року сума середнього заробітку яка підлягає виплаті мені складає 6500*(100% - 18% (ПДФО) - 1,5% (військовий збір)* 10 місяців = 52325,00 гривень. З 01.10.2022 по 31.12.2023 року мінімальна заробітна плата складала 6700 гривень на місяць. Відповідно за період з 01.10.2022 по 31.12.2023 року сума середнього заробітку, яка підлягає виплаті йому складає 6700*(100% - 18% (ПДФО) - 1,5% (військовий збір)* 15 місяців = 80902,50 гривень. З 01.01.2024 по 31.03.2024 мінімальна заробітна плата складала 7100 гривень. Отже за період 01.01.2024 по 31.03.2024 року середній заробіток повинен бути виплачений в розмірі 7100*(100% - 18% (ГІДФО) - 1.5% (військовий збір)* 3 місяці =17146,50 гривень. З 01.04.2024 року мінімальна заробітна плата складає 8000 гривень, отже за квітень середній заробіток складає 8000 * (100% - 18% (ПДФО) - 1,5% (військовий збір) = 6440,00 гривень. Позовна заява подається до суду 28.05.2024 року, отже за період з 01.05.2024 по 28.05.2024 середній заробіток складає 8000 * (100% - 18% (ПДФО) - 1,5% (військовий збір) = 5816,77 гривень.

Таким чином загальна сума середнього заробітку, за період з 05.10.2021 року по 28.05.2024 року склала: 4206,77+4830,00+52325,00+80902,50+17146,50+6440,00+5816,77=171667,54 гривень (після відрахування податків).

Після виконання рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 13.12.2021 року у справі №707/2386/21, відповідачем було перераховано йому на особовий рахунок середній заробіток за період починаючи з 05.10.2021 року в розмірі 18508,09 гривень. Отже суманедонарахованого таневиплаченого йомусереднього заробіткуза періодз 05.10.2021 року по 28.05.2024 року складає 153159,45 гривень (171667,54 - 18508,09).

Ухвалою суду від 07.06.2024 року у справі відкрито спрощене позовне провадження, справа розглянута без повідомлення (виклику) сторін. Сторонам було направлено копію ухвали від 07.06.2024 року, а також відповідачу було направлено копію позовної заяви із додатками.

09.07.2024 року від представника відповідача ПАТ «ХАРКІВПРОДМАШ» до суду надійшов відзив на позовну заяву разом з доказами його направлення позивачу, який сформований у системі Електронний суд 08.07.2024 року, в якому зазначено, що у межах даної справи, позивач фактично просить суд продовжити дію в часі положення Закону, котре було скасоване, а саме: застосувати положення ст. 119 КЗпП в редакції, що діяла до 19 липня 2022 року до правовідносин, після вказаного моменту часу. Також, формуючи свою позицію, позивач виходив з підміни понять «обов`язок» роботодавця (в даному випадку обов`язок виплати середнього заробітку) на «документальне оформлення прав та обов`язків сторін трудового договору», а саме: розширювально трактуючи відсутність наказу про зупинення виплати середнього заробітку, позивач вважає, що ця обставина тягне за собою виникнення обов`язку роботодавця.

На цей аргумент позивача, представник відповідача зазначає, що права та обов`язки виникають з норм Закону або на підставі договору (в даному спорі). Оскільки норма відповідного Закону втратила чинність, це потягло припинення обов`язку роботодавця, а відтак, зникло і право працівника, котре потребує захисту в порядку цивільного судочинства. Правозастосування в даному випадку неодноразово привертало увагу Верховного Суду, котрий сформулював послідовну позицію про те, що первинним в таких спорах є саме правова підстава збереження виплат. Така правова позиція викладена наприклад в Постанові від 18 березня 2024 року справа № 242/80/23: «Відтак, обов`язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку передбачався включно до дня, що передує дню набранням чинності цим Законом (18 липня 2022 року). З 19 липня 2022 року правові підстави для збереження середнього заробітку за таким працівником відсутні. …з часу набрання чинності Законом № 2352-ІХ раніше існуючі трудові правовідносини осіб, які призвані на військову службу, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням. У зв`язку з цим із 19 липня 2022 року за такими особами не зберігається середній заробіток за місцем роботи на час проходження ними військової служби. Натомість їм виплачується грошове забезпечення військовослужбовця в установленому законом розмірі. Оскільки положення частини третьої статті 119 КЗпП України у частині збереження за позивачем середнього заробітку на час перебування на військовій службі поширювалися на нього до 19 липня 2022 року, тобто до дня набрання чинності Законом № 2352-ІХ, відтак суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що відповідач не порушив норми статті 58 Конституції України та ЦК України щодо незворотності дії закону в часі та правомірно припинив нарахування і виплати середнього заробітку позивачу з 19 липня 2022 року. Зокрема, починаючи з 19 липня 2022 року відповідач позбавлений обов`язку зберігати за позивачем середній заробіток, оскільки відповідні положення частини третьої статті 119 КЗпП України виключені. При цьому, припинення відповідачем нарахування та виплати середнього заробітку позивачу було спрямовано на приведення трудових правовідносин з позивачем у відповідність до вимог Закону № 2352-ІХ. Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про порушення відповідачем процедури інформування мобілізованого працівника про зміну істотних умов праці, яким є припинення виплати середньої заробітної плати, оскільки в межах спірних правовідносин має місце приведення трудових відносин між сторонами до вимог чинного законодавства і таке припинення для позивача не є зміною істотних умов праці (див. схожий висновок у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2023 року у справі № 449/990/22 (провадження № 61-10685св23)) Хоча працівник є слабшою ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах, він не звільняється від обов`язку бути добросовісним щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (така позиція викладена в пунктах 67, 69, 70, 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18)).».

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, внесено зміни та у частині третій статті 119 КЗпП слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада». Таким чином, із набранням чинності Закону № 2352- IX відбулись зміни у регулюванні трудових відносин за участі працівників призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом тобто з 19 липня 2022 року роботодавець звільнений від обов`язку збереження середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу, зі збереженням за цими працівниками лише місця роботи і посади. Відтак, обов`язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку передбачався включно до дня, що передує дню набранням чинності цим Законом (18 липня 2022 року). З 19 липня 2022 року правові підстави для збереження середнього заробітку за таким працівником відсутні.

За таких обставин відповідач відмовивши в нарахуванні середнього заробітку з 19 липня 2022 року на період проходження позивачем військової служби на підставі частини третьої статті 119 КЗпП України та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX, діяв відповідно до вимог чинного законодавства.

Окремо відповідач хоче відмітити, що хоча на його думку, наявне в позові посилання на відсутність права роботодавця відраховувати податки з стягнутих в судовому порядку сум заробітку не відноситься до предмету доказування, така позиція позивача суперечить нормам права та практиці Верховного суду, а саме: Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року у справі № 752/23602/20 зазначено, що: «суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. При цьому відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори. Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (за загальним правилом 18 відсотків). Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу».

Представник відповідача зазначає, що на його думку роботодавець повністю виконав свої обов`язки, а позивач звернувся з безпідставною вимогою, котра не підлягає до задоволення.

Позивач не скористався своїм правом на подання заперечення на відзив на позовну заяву.

Вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, у зв`язку з наступним.

Відповідно до ч. 1 ст.13ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що відповідно до витягу з наказу № 612 від 19.12.2017 року начальника Генерального штабу Головнокомандувача Збройних Сил України, молодшого лейтенанта ОСОБА_1 призначено на посаду заступника командира пожежної роти з арсеналу авіаційних засобів ураження повітряних сил Збройних Сил України, ВОС -2801003.

25.04.2020 року ОСОБА_1 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу строком на 5 років.

Наказом № 1-ВК від 01.01.2024 року директора ПАТ «ХАРКІВПРОДМАШ» ОСОБА_3 на виконання рішення № 707/2386/21 від 13.12.2021 року Черкаського районного суду Черкаської області скасовано наказ від 10.05.2019 року № 74-ВК про звільнення ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на попередній роботі на посаді інженера з охорони праці з 11.05.2019 року. Цим наказом також директор ПАТ «ХАРКІВПРОДМАШ» розпорядився бухгалтерії здійснити розрахунок та виплатити заробітну плату згідно рішення Черкаського районного суду Черкаської області № 707/2386/21 від 13.12.2021 року; бухгалтерії здійснити розрахунок та виплатити заробітну плату по 19.07.2022 року згідно ЗУ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2019 року.

Наказом № 2 від 01.01.2024 року директора ПАТ «ХАРКІВПРОДМАШ» О.Мащенка, ОСОБА_1 інженера по охороні праці увільнено від роботи у зв`язку із призовом на військову службу за призовом осіб в особливий період зі збереженням місця роботи та посади на період проходження військової служби з 01.01.2024 року.

Листом від 29.02.2024 року № 136 ПАТ «ХАРКІВПРОДМАШ» ОСОБА_1 направлялись копії вказаних наказів для підписання та ознайомлення, а також розрахунок про нарахування заробітної плати за період з 11.05.2019 року по 19.07.2022 року.

У позовній заяві ОСОБА_1 вказує, що саме з 11.05.2019 року відповідач припинив нараховувати та виплачувати йому середній заробіток як особі, що проходить військову службу.

Також позивач вказує, що звертався до суду з позовами до відповідача про стягнення середнього заробітку, та рішенням Черкаського районного суду Черкаської області у справі № 707/272/21 від 12.05.2021 року з відповідача на його користь стягнуто середній заробіток за період з 01.05.2019 року по 09.02.2021 року у сумі 98633,87 грн. Також, рішенням Черкаського районного суду Черкаської області у справі № 707/2386/21 від 13.12.2021 року його поновлено на посаді інженера з охорони праці у ПАТ «ХАРКІВПРОДМАШ»,та стягнуто на його користь з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10.02.2021 року по 04.10.2021 року у сумі 46845,48 грн.

Вказані кошти відповідачем сплачено позивачу, зокрема 98633,87 грн. 23.11.2021 року у рамках виконавчого провадження № 67376561 та 19.02.2024 року 46845,48 грн. у рамках виконавчого провадження № 74172210.

Вказані факти сплати відповідачем коштів на виконання рішень суду позивачу на суму 145479,35 грн. не заперечуються позивачем, однак копії рішень Черкаського районного суду Черкаської області, на які посилається позивач у позовній заяві останнім до позовної заяви не долучено.

Крім того, згідно виписки від 10.04.2024 року за рахунком позивача, яку долучено до позовної заяви, відповідачем перераховано позивачу 18508,09 грн. заробітної плати за період з 11.05.2019 року по 19.07.2022 року відповідно до розрахунку від 29.02.2024 року.

Водночас, позивач зазначає, що відповідач неправомірно здійснюючи нарахування заробітної плати у розрахунку від 29.02.2024 року про нарахування заробітної плати за період з 11.05.2019 року по 19.07.2022 року відрахував суми податків та зборів.

Крім того, позивач вважає, що відповідач мав би продовжувати виплачувати йому середній заробіток за період з 19.07.2022 року по 28.05.2024 року (день звернення з даним позовом до суду), сума якого за його розрахунками становить за вирахуванням 18508,09 грн., які відповідач сплатив позивачу 29.02.2024 року 153159,45 грн. Така позиція позивача мотивована тим, що роботодавець не виносив наказу про припинення нарахування йому середнього заробітку, а отже мав би його нараховувати і після змін до законодавства, тобто після 19.07.2022 року.

З розрахунку від 29.02.2024 року про нарахування заробітної плати ОСОБА_1 за період з 11.05.2019 року по 19.07.2022 року вбачається, що відповідач нараховував середній заробіток позивачу у розмірі мінімальної заробітної плати з вирахуванням податку на доходи фізичних осіб та військового збору починаючи з 11.05.2019 року по 19.07.2022 року і сума нарахувань за вказаний період становить 163987,44 грн. Від цієї суми відповідачем відраховано 98633,87 грн., які сплачено у рамках виконавчого провадження № 67376561 та 46845,48 грн., які сплачено у рамках виконавчого провадження № 74172210 та залишок становив 18508,09 грн.

Отримавши вказаний розрахунок від відповідача, позивач не погодився з ним, та звернувся із листом до ПАТ«ХАРКІВПРОДМАШ» у якому просив перерахувати середній заробіток, на який відповідачем 15.04.2024 року надано відповідь про відмову у перерахунку з мотивів, які представником відповідача наведено у відзиві на позовну заяву.

Так, частиною 2 статті 6 Конституції України, закріплено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 24 Конституції України, гарантується рівність конституційних прав і свобод та рівність всіх громадян перед законом.

У статті 46 Конституції України, закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно з частинами 1-3 статті 1Закону України«Про військовийобов`язокі військовуслужбу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.

Статтею 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Глава VII Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», врегульовує особливості призову під час мобілізації.

Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту».

Відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

24 лютого 2022 року УказомПрезидента України№ 64/2022 на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.

Отже, починаючи з 24 лютого 2022 року в Україні діє режим особливого періоду, визначений ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Законом України«Про внесеннязмін додеяких законодавчихактів Українищодо оптимізаціїтрудових відносин»від 1липня 2022року №2352-ІХ внесені зміни, зокрема, у частину третю статті 119 КЗпП України, а саме у частині третій статті 119 слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

Закон України«Про внесеннязмін додеяких законодавчихактів Українищодо оптимізаціїтрудових відносин»від 1липня 2022року №2352-ІХ набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування (п. 1 Прикінцевих та перехідних положень), опубліковано 18 липня 2022 року в газеті «Голос України» № 147.

Відповідно до конституційних повноважень Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади в Україні виключно законами України закріплює права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості.

Закон України«Про внесеннязмін додеяких законодавчихактів Українищодо оптимізаціїтрудових відносин»від 1липня 2022року №2352-ІХ прийнятий Верховною Радою України відповідно до конституційних повноважень.

Тобто, починаючи з 19 липня 2022 року за працівниками, які призвані на військову службу зберігається місце роботи і посада, проте не зберігається середній заробіток.

Таким чином, передбачався обов`язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку включно до дня, що передує дню набранням чинності цим Законом і дії відповідача ПАТ «ХАРКІВПРОДМАШ» щодо припинення нарахування та виплати середнього заробітку є правомірними.

Так, частиною 1 статті 58Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

На теперішній час Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1 липня 2022 року № 2352-ІХє чинним та обов`язковим до виконання.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що положення ч. 3 ст.119КЗпП України в частині збереження за позивачем ОСОБА_1 середнього заробітку на час перебування на військовій службі поширювалися на нього до 19 липня 2022 року, тобто до дня набрання чинності Законом № 2352-ІХ. А починаючи з 19 липня 2022 року відповідач ПАТ «ХАРКІВПРОДМАШ» не має обов`язку зберігати за позивачем ОСОБА_1 середній заробіток, а відсутність наказу відповідача про припинення нарахування позивачу середнього заробітку з 19.07.2022 року є питанням організації діловодства роботодавця, та не тягне за собою обов`язку у роботодавця нараховувати та виплачувати позивачу середній заробіток.

При цьому, припинення відповідачем нарахування та виплати середнього заробітку позивачу було спрямовано на приведення трудових правовідносин з позивачем у відповідність до вимог Закону.

Вказана позиція суду узгоджується із позицією Верховного Суду України, про те, що первинним в таких спорах є саме правова підстава збереження виплат, яка викладена в Постанові від 18 березня 2024 року справа № 242/80/23: «Відтак, обов`язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку передбачався включно до дня, що передує дню набранням чинності цим Законом (18 липня 2022 року). З 19 липня 2022 року правові підстави для збереження середнього заробітку за таким працівником відсутні. …з часу набрання чинності Законом № 2352-ІХ раніше існуючі трудові правовідносини осіб, які призвані на військову службу, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням. У зв`язку з цим із 19 липня 2022 року за такими особами не зберігається середній заробіток за місцем роботи на час проходження ними військової служби. Натомість їм виплачується грошове забезпечення військовослужбовця в установленому законом розмірі. Оскільки положення частини третьої статті 119 КЗпП України у частині збереження за позивачем середнього заробітку на час перебування на військовій службі поширювалися на нього до 19 липня 2022 року, тобто до дня набрання чинності Законом № 2352-ІХ, відтак суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що відповідач не порушив норми статті 58 Конституції України та ЦК України щодо незворотності дії закону в часі та правомірно припинив нарахування і виплати середнього заробітку позивачу з 19 липня 2022 року. Зокрема, починаючи з 19 липня 2022 року відповідач позбавлений обов`язку зберігати за позивачем середній заробіток, оскільки відповідні положення частини третьої статті 119 КЗпП України виключені. При цьому, припинення відповідачем нарахування та виплати середнього заробітку позивачу було спрямовано на приведення трудових правовідносин з позивачем у відповідність до вимог Закону № 2352-ІХ.

Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 06 вересня 2023 року у справі № 204/10983/22 (провадження № 61-11200св23), від 14 вересня 2023 року у справі № 332/1195/23 (провадження № 61-11828св23), від 14 вересня 2023 року у справі № 754/5488/22 (провадження № 61-6588св23), від 18 жовтня 2023 року у справі№ 639/3086/22 (провадження № 61-7027св23), від 01 листопада 2023 року у справі № 642/959/23 (провадження № 61-10909св23), 22 листопада 2023 року у справі № 711/5198/22 (провадження № 61-2999 св 23), від 08 грудня 2023 року у справі № 638/5055/22 (провадження № 61-8486св23), від 08 лютого 2023 року у справі № 242/1792/22 (провадження № 61-9889св23) та інших.

Отже, підсумовуючи все вищенаведене та враховуючи, що починаючи з 19 липня 2022 року частиною 3 статті 119КЗпП України вже не передбачено збереження за працівниками прийнятими на військову службу за контрактом середнього заробітку на підприємстві, а передбачено лише збереження місця роботи, посади, суд приходить до висновку, що підстави стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за період з 19 липня 2022 року на теперішній час відсутні, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку задоволенню у цій частині не підлягають.

Щодо тверджень позивача про те, що підстав для відрахувань у Приватного акціонерного товариства «ХАРКІВПРОДМАШ» сум із невиплаченого йому середнього заробітку не було, а отже вони здійснені в порушення вимог законодавства про працю, суд не погоджується з даними доводами позивача з огляду на наступне.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року у справі № 752/23602/20 зазначено, що: «суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. При цьому відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори. Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (за загальним правилом 18 відсотків). Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу».

З огляду на вищевикладене, на думку суду, відповідач виконав свій обов`язок щодо нарахування роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення податків і зборів із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу та, відповідно, при складені розрахунку від 29.02.2024 року відрахував із цієї суми при виплаті працівнику податки і збори, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшилась на суму податків і зборів. А різниця між нарахованою сумою середнього заробітку за період з 11.05.2019 року по 19.07.2022 року та вже фактично виплаченими коштами позивачу на виконання рішень Черкаського районного суду Черкаської області склала 18508,09 грн., які також було виплачено позивачу.

Тому, суд констатує, що на даний час відповідач повністю виконав перед позивачем свій обов`язок щодо сплати середнього заробітку.

Таким чином, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст.2ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до переконливого висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити.

Відповідно доч.1ст.141ЦПК України,судовий збірпокладається насторони пропорційнорозміру задоволенихпозовних вимог. Іншісудові витрати,пов`язані зрозглядом справи,покладаються: уразі задоволенняпозову -на відповідача; уразі відмовив позові-на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на те, що судом відмовлено у задоволенні позовних вимог, судовий збір у розмірі 1531,59 грн., який сплачено позивачем, суд залишає за позивачем. Про інші судові витрати позивач під час розгляду справи не повідомляв.

Відповідно доч.8ст.141ЦПК України,розмір витрат,які сторонасплатила абомає сплатитиу зв`язкуз розглядомсправи,встановлюється судомна підставіподаних сторонамидоказів (договорів,рахунків тощо). Такідокази подаютьсядо закінченнясудових дебатіву справіабо протягомп`яти днівпісля ухваленнярішення судуза умови,що дозакінчення судовихдебатів усправі стороназробила проце відповіднузаяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Враховуючи, що сторона відповідача разом з відзивом на позовну заяву подала до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу, однак на момент винесення судом рішення у справі стороною відповідача не надано до суду доказів понесення витрат на правничу допомогу, суд не вирішує питання про розподіл судових витрат.

Керуючись ст. ст.2,12,13,79-83,141,259,263-265,268,274,279 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ХАРКІВПРОДМАШ» про стягнення середнього заробітку відмовити повністю.

Ознайомитись з повним текстом судового рішення, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Апеляційні скарги на рішення можуть бути подані протягом 30 днів з дня складення судового рішення до Черкаського апеляційного суду.

Сторони:

Позивач ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою в АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач приватне акціонерне товариство «ХАРКІВПРОДМАШ» (ЄДРПОУ 30034636, вул. Лодзька 7 м.Харків).

Суддя: В. В. Морозов