Рішення

від 25.07.2024 по справі 160/14278/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2024 рокуСправа №160/14278/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Приватного підприємства «ІНЖЕНЕРНО-ВИРОБНИЧИЙ ЦЕНТР «ВЕКТОР» про стягнення 28498,86 грн., -

УСТАНОВИВ:

31.05.2024р. через систему "Електронний суд" Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося з адміністративним позовом до Приватного підприємства «ІНЖЕНЕРНО-ВИРОБНИЧИЙ ЦЕНТР «ВЕКТОР» та просить:

- стягнути з відповідача на користь держави в особі позивача суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік у розмірі 28498,86 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем у 2023 році не було виконано нормативу щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, встановленого ч.1 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», що становив 1 робоче місце, за що наведеним законом передбачена відповідальність у вигляді застосування до підприємства адміністративно-господарських санкцій, які становлять 28498,86 грн., згідно розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, складеного позивачем та доданого до позову. Вказаний розрахунок адміністративно-господарських санкцій було надіслано відповідачеві у встановленому законодавством порядку, що підтвердженого копією квитанції від 07.03.2024р., однак, відповідач самостійно до 15.04.2024 р. вказаної адміністративно-господарської санкції у розмірі 28498,86 грн. не сплатив, тому позивач просить її стягнути з відповідача у судовому порядку (а.с.1-7, 12-13).

Ухвалою суду від 05.06.2024р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов`язано, зокрема відповідача - протягом 15 календарних днів після отримання цієї ухвали надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст. ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України; окрім того, надати докази, що свідчать про створення на підприємстві у 2023 році робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (зокрема, надати копії відповідних наказів, засвідчених у встановленому законодавством порядку); докази подання до центру зайнятості звітів протягом 2023 року про наявність вільних робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю на підприємстві; доказів вжиття підприємством самостійно заходів щодо пошуку працівників - осіб з інвалідністю, виходячи з вимог ст.ст. 72-77 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.19).

Зазначена ухвала суду разом з адміністративним позовом була направлена та отримана відповідачем у його електронному кабінеті 31.05.2024р. (адміністративний позов) та 05.06.2024р. (ухвала суду), що є належним повідомленням відповідача про дату, час та місце судового розгляду справи згідно до вимог ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, наявної у справі (а.с.22-23).

Відповідач, у строки встановлені ухвалою суду від 05.06.2024р., відзиву на позов суду не надав, як і не надав доказів сплати у добровільному порядку вказаних адміністративно-господарських санкцій у сумі 28498,86 грн., без поважних причин.

У відповідності до положень ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За викладених обставин, суд вважає підстави достатніми для розгляду справи з урахуванням вимог ч.6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до вимог ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Згідно ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Отже, рішення у даній справі приймається судом 25.07.2024р., тобто у межах строку визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі розгляду адміністративної справи за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантії для них щодо рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначає Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII (далі Закон № 875-XII).

Частиною 1 статті 18 Закону № 875-XII передбачено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно з ч. 3 статті 18 цього Закону підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 статті 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно з ч. 2 статті 19 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до ч. 4 статті 19 цього Закону виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Частиною 6 статті 19 Закону № 875-XII встановлено, що Пенсійний фонд України у порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, надає Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформацію, зокрема: про працевлаштованих осіб з інвалідністю; про створення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю; необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті.

Згідно з ч.ч. 12, 13 ст. 19 цього Закону Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону. Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів) (ч. 3 ст. 20 Закону № 875-XII).

Згідно з ч. 4 ст. 20 цього Закону адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Частинами дев`ятою, десятою статті 20 Закону № 875-XII передбачено, що спори, що виникають із правовідносин за статтями 19 і 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю або в судовому порядку. Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді.

Порядок подання інформації про наявність вакансій врегульований наказом Міністерства економіки України від 12.04.2022 р. № 827-22, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25 травня 2022 р. за № 565/37901 «Про затвердження форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання» (далі - Порядок №827-22)

Цей Порядок визначає механізм подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» (далі - форма № 3-ПН).

Відповідно до положень Порядку № 827-22, а саме:

п.1.4. Форма № 3-ПН подається юридичними особами, фізичними особами - підприємцями, які в межах трудових відносин використовують працю фізичних осіб (далі - роботодавець), за наявності попиту на робочу силу (вакансії).

п.1.5. Форма № 3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) (далі - центр зайнятості) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

п.1.8. Роботодавець може самостійно повідомити центр зайнятості про закриття вакансії(й) шляхом електронної комунікації, зокрема мобільним або фіксованим зв`язком, надсилання повідомлення електронною поштою, а також під час особистої зустрічі з фахівцем центру зайнятості.

Відповідно до ч. 1 статті 218 ГК України передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту ч. 2 статті 218 ГК України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Для надання оцінки доводам сторін необхідно перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення порушення правил здійснення господарської діяльності, яке полягає у необхідності забезпечення середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу.

Так, судом встановлено, що наведеним вище Порядком № 827-22 від 12.04.2022 р. на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми № 3-ПН за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.

Періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.

Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Тобто, законодавець не покладає на підприємства обов`язок подавати форму 3-ПН щомісячно чи з будь-якою іншою періодичністю. Натомість, існує обов`язок підприємств одноразово подавати форму 3-ПН, а саме не пізніше через три робочі дні з дати відкриття вакансії.

Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало осіб з інвалідністю з причин, незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, відмова особи з інвалідністю від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Такий висновок щодо відповідних норм права викладено у постанові Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 826/11977/18.

Згідно ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, судом встановлено, що у Приватного підприємства «ІНЖЕНЕРНО-ВИРОБНИЧИЙ ЦЕНТР «ВЕКТОР» у 2023 році середньооблікова чисельність працівників становила 8 осіб, що підтверджується відомостями з розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, складеного позивачем та доданого до позову (а.с.12-13).

Відповідно, відповідач у 2023 році мав обов`язок щодо створення на підприємстві 1 робочого місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, тобто, у кількості встановленій ч.1 ст.19 Закону №875-XII, а також мав обов`язок подавати Звіти до центру зайнятості про їх створення, у відповідності до вимог Наказу №827-22.

Згідно до розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, позивачем відповідачеві були нараховані адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості 1 робочого місця за 2023р. у сумі 28498,86 грн. (а.с.12-13).

Разом з тим, із наявних в матеріалах справи документів вбачається, що протягом 2023 року відповідачем не було створено одного робочого місця, призначеного для працевлаштування осіб з інвалідністю, звітності форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» відповідач до Центру зайнятості не подавав, таких доказів відповідачем суду не надано.

Таким чином, із наведених, встановлених судом обставин та аналізу норм чинного законодавства у їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для застосування до позивача адміністративно-господарських санкцій за вищенаведеним розрахунком у розмірі 28498,86 грн., оскільки встановлене позивачем порушення вимог ст.19 Закону № 875-XII відповідачем жодними належними та допустимими доказами не спростовано.

Також, при вирішенні даної справи судом враховується і наступне.

Відповідно до ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ч.1, ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Тобто, з наведених норм чинного законодавства України видно, що відповідач несе господарсько-правову відповідальність у вигляді застосування до останнього адміністративно-господарських санкцій саме у разі вчинення правопорушення у сфері господарювання, а невід`ємним елементом правопорушення є наявність вини відповідача та причинний зв`язок між правопорушенням та його наслідками у вигляді не працевлаштування інвалідів і лише у разі, якщо відповідачем не було вжито усіх залежних заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Так, з наведених вище досліджених судом документів вбачається, що у 2023 році на підприємстві відповідача не було створено (наявне) 1 робоче місце для працевлаштування осіб з інвалідністю та відповідач не подавав до центру зайнятості звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», таких доказів відповідачем суду не надано, а матеріали справи не містять.

Наведене свідчить про те, що відповідач не вживав всіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та їх працевлаштування на вакантні посади.

Належні та допустимі докази на підтвердження заявлення відповідачем вакансії для працевлаштування особи з інвалідністю відсутні, отже відповідачем не здійснено всіх заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема, не створено одне робоче місце для працевлаштування осіб з інвалідністю (копії наказу про його створення відповідачем суду не надано) та не направлено повідомлення центру зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій є правомірним.

У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідач у встановлені строки відзиву на позов не подав без поважних причин, як і не надав жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про добровільну сплату адміністративно-господарських санкцій у сумі 28498,86 грн. або створення на підприємстві у 2023 році робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та доказів подання до центру зайнятості звітів протягом 2023 року про наявність вільних робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю на підприємстві.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши наявні докази у справі, беручи до уваги те, що відповідачем у 2023 році не виконано нормативу щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів (відповідних доказів відповідачем не надано), суд приходить до висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог позивачем щодо стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій в сумі 28498,86 грн., а тому дані позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з вимог вищенаведеного чинного законодавства України.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч. 2 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Оскільки доказів понесення позивачем таких витрат суду не надано, відсутні і підстави для розподілу судових витрат в порядку, встановленому ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Приватного підприємства «ІНЖЕНЕРНО-ВИРОБНИЧИЙ ЦЕНТР «ВЕКТОР» про стягнення 28498,86 грн. - задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного підприємства «ІНЖЕНЕРНО-ВИРОБНИЧИЙ ЦЕНТР «ВЕКТОР» (49023, м. Дніпро, прт. Мануйлівський, буд. 73, код ЄДРПОУ 37131764) на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік у розмірі 28498,86 грн. (двадцять вісім тисяч чотириста дев`яносто вісім гривень 86 коп.).

Судові витрати не розподіляються відповідно до норм ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва