Рішення

від 25.07.2024 по справі 160/16202/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2024 рокуСправа №160/16202/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСК" про стягнення 380966,85 грн., -

УСТАНОВИВ:

21.06.2024р. через систему "Електронний суд" Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСК" та просить:

- стягнути з відповідача на користь держави в особі позивача суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік у розмірі 380966,85 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем у 2023 році не було виконано нормативу щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, встановленого ч.1 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», що становив 6 робочих місць. Середньооблікова чисельність штатних працівників, яким встановлена інвалідність, у роботодавця склала 3 особи, що є меншим ніж встановлено нормативом. Таким чином, за 3 робочих місця, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте особами з інвалідністю наведеним законом передбачена відповідальність у вигляді застосування до підприємства адміністративно-господарських санкцій, які складають 380966,85 грн., згідно розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, складеного позивачем та доданого до позову. Вказаний розрахунок адміністративно-господарських санкцій було надіслано відповідачеві у встановленому законодавством порядку, що підтвердженого копією квитанції від 07.03.2024р., однак, відповідач самостійно до 15.04.2024 р. вказаної адміністративно-господарської санкції у розмірі 380966,85 грн. не сплатив, тому позивач просить її стягнути з відповідача у судовому порядку (а.с.1-4,8 том 1).

Ухвалою суду від 26.06.2024р. було відкрито провадження у даній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами та запропоновано відповідачу - протягом 15 календарних днів після отримання цієї ухвали надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст. ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України; окрім того, надати докази, що свідчать про створення на підприємстві у 2023 році робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (зокрема, надати копії відповідних наказів, засвідчених у встановленому законодавством порядку); докази подання до центру зайнятості звітів протягом 2023 року про наявність вільних робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю на підприємстві; доказів вжиття підприємством самостійно заходів щодо пошуку працівників - осіб з інвалідністю, виходячи з вимог ст. ст. 72-77 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.13 том 1).

11.07.2024р., на виконання вищевказаної ухвали суду до канцелярії суду відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому останній просить у задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі посилаючись на те, що з початку 2023 року у відповідача працювало 4 особи з інвалідністю. В листопаді кількість працевлаштованих осіб з інвалідністю у відповідача становила 5 осіб, а у грудні місяці 6 осіб, що підтверджується списком працевлаштованих осіб з інвалідністю по місяцям за 2023 рік ТОВ "ЕСК". Таким чином, відповідач вважає, що ним було виконано норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, оскільки ним самостійно було працевлаштовано у грудні місяці 2023 року 6 осіб з інвалідністю, а саме: ОСОБА_1 (Наказ №133-К від 06.10.2016р.); ОСОБА_2 (Наказ №24-К від 15.01.2012р.); ОСОБА_3 (Наказ №2-К від 02.01.2019р.); ОСОБА_4 (Наказ №39-К від 19.02.2021р.); ОСОБА_5 (Наказ №63-К від 21.05.2013р.); ОСОБА_6 (Наказ №154-К від 01.12.2023р.). Також, протягом 2023 року відповідачем до центру зайнятості подавалися звіти згідно форми № 3-ПН від 06.02.2023р., 30.06.2023р. Вказані звіти містили інформацію про наявність у відповідача вільних робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості 2 вакансії (монтер колії 2 розряду). Тож, відповідач вважає, що він вжив всіх залежних від нього заходів для недопущення порушення правил здійснення господарської діяльності, яке полягає у необхідності забезпечення середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, а саме: повідомляв центр зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю. Також, відповідач посилається на Порядок проведення перевірки підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року №70 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 5 червня 2019 року №466), яким регламентовано механізм проведення Держпрацею, її територіальними органами планових та позапланових перевірок підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій, громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб, щодо дотримання вимог статей 19 та 20 Закону № 875-XII. Відповідач стверджує, що відповідно до зазначеного порядку, саме на органи Держпраці законодавчо покладений обов`язок перевірки суб`єктів господарювання на виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. За наслідками такої перевірки, у разі підтвердження невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у суб`єкта господарювання виникає обов`язок сплатити адміністративно-господарські санкції за невиконання цього нормативу. Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.11.2022 у справі №400/3957/21. Після затвердження КМУ Порядку №466 від 5 червня 2019 р. Фонд захисту прав інвалідів не має права проводити перевірки роботодавців щодо: реєстрації у Фонді; подання звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів; виконання нормативу робочих місць, оскільки проводити такі перевірки уповноважені саме органи Держпраці. Оскільки перевірок відповідача органами Держпраці на предмет дотримання виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2023 році не було, тому відповідач вважає такі позовні вимоги позивача передчасними та необґрунтованими (а.с.18-26, 27-48 том 1; а.с.39 том 2).

У відповідності до вимог ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Згідно ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Отже, рішення у даній справі приймається судом 25.07.2024р., тобто у межах строку визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі розгляду адміністративної справи за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантії для них щодо рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначає Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII (далі - Закон № 875-XII).

Частиною першою статті 18 Закону № 875-XII передбачено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно з частиною третьою статті 18 цього Закону підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно з частиною другою статті 19 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до частини четвертої статті 19 цього Закону виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Частиною шостою статті 19 Закону № 875-XII встановлено, що Пенсійний фонд України у порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, надає Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформацію, зокрема: про працевлаштованих осіб з інвалідністю; про створення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю; необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті.

Згідно з ч.ч. 12, 13 ст. 19 цього Закону Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону. Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів) (ч. 3 ст. 20 Закону № 875-XII).

Згідно з ч. 4 ст. 20 цього Закону адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Частинами дев`ятою, десятою статті 20 Закону № 875-XII передбачено, що спори, що виникають із правовідносин за статтями 19 і 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю або в судовому порядку. Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді.

Порядок подання інформації про наявність вакансій врегульований наказом Міністерства економіки України від 12.04.2022 р. № 827-22, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25 травня 2022 р. за № 565/37901 «Про затвердження форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання» (далі Наказ № 827-22).

Згідно п. 1.4. Наказу № 827-22 Форма № 3-ПН подається юридичними особами, фізичними особами - підприємцями, які в межах трудових відносин використовують працю фізичних осіб (далі - роботодавець), за наявності попиту на робочу силу (вакансії).

Відповідно до п. 1.5. Наказу № 827-22 Форма № 3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) (далі - центр зайнятості) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

З огляду на вищевикладене, звіт за формою 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю і, водночас, запитом про направлення на підприємство для працевлаштування.

Таким чином, вищезазначений Наказ №827-22 зобов`язує суб`єкта господарювання подати дану форму 3-ПН не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії.

Тобто з вищенаведених проаналізованих норм Закону № 875-XII та Наказу 827-22 слідує, що обов`язок щодо працевлаштування інвалідів покладено як на суб`єктів господарювання так і на державу, від імені якої діють відповідні державні служби зайнятості.

В той же час, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком щодо пошуку цієї категорії громадян для подальшого їх працевлаштування, що покладається вже на відповідні державні служби зайнятості. Тож, обов`язок суб`єкта господарювання полягає у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування інвалідів, створенні умов праці та надання інформації державній службі зайнятості, необхідної для працевлаштування інвалідів.

Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало осіб з інвалідністю з причин, незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, відмова особи з інвалідністю від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Такий висновок щодо відповідних норм права викладено у постанові Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 826/11977/18.

Згідно ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З аналізу вищенаведених норм права вбачається, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік.

Так, з наявних матеріалів справи судом встановлено, що за 3 робочих місця, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте особами з інвалідністю у 2023 році, позивачем нараховано відповідачеві адміністративно-господарські санкції у розмірі 380966,85грн., виходячи з розрахунку розміру середньої річної заробітної плати штатного працівника відповідача, що підтверджується відповідним розрахунком суми адміністративно-господарських санкцій (а.с.8 том 1).

При цьому, згідно наведеного розрахунку, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за 2023 рік у відповідача становить 147 осіб (а.с.8 том 1).

Як встановлено судом із наданих відповідачем документів, у 2023 році у відповідача працювало 6 осіб з інвалідністю, а саме: ОСОБА_1 (Наказ №133-К від 06.10.2016р.); ОСОБА_2 (Наказ №24-К від 15.01.2012р.); ОСОБА_3 (Наказ №2-К від 02.01.2019р.); ОСОБА_4 (Наказ №39-К від 19.02.2021р.); ОСОБА_5 (Наказ №63-К від 21.05.2013р.); ОСОБА_6 (Наказ №154-К від 01.12.2023р.) при середньообліковій численності працівників за 2023 рік 147 осіб. Зазначене підтверджується копіями наказів про прийняття на роботу, копіями документів на підтвердження інвалідності працівників та списком працевлаштованих осіб з інвалідністю по місяцям за 2023 рік ТОВ "ЕСК" (а.с.31-48 том 1, а.с.39 том 2).

Окрім того, зі змісту копій документів, наданих відповідачем суду на підтвердження інвалідності працівників, вбачається, що всі 6 осіб на 2023 рік мали групу інвалідності відповідно до довідок МСЕК виходячи з наступного.

Так, відповідно до копій виписок МСЕК, наявних у справі, даним особам була встановлена група інвалідності:

- ОСОБА_1 виписка із акту огляду МСЕК № 410827 інвалідність ІІІ групи, безстроково;

- ОСОБА_2 довідка МСЕК № 438963 інвалідність ІІІ групи, безстроково;

- ОСОБА_3 довідка МСЕК № 069254 інвалідність ІІІ групи, безстроково;

- ОСОБА_4 довідка МСЕК № 130709 інвалідність ІІІ групи, з 01.03.2023 до 01.03.2025;

- ОСОБА_5 довідка МСЕК № 558045 інвалідність ІІІ групи, дата чергового переогляду 10.11.2024;

- ОСОБА_6 довідка МСЕК № 597768 інвалідність ІІІ групи, безстроково (а.с.32, 36, 38, 40-41, 43, 46-47 том 1).

Також, протягом 2023 року відповідачем до центру зайнятості подавалися звіти згідно форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» від 06.02.2023р. та 30.06.2023р. Вказані звіти містили інформацію про наявність у відповідача вільних робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості 2 вакансії (монтер колії 2 розряду) - (а.с.27-30 том 1).

А отже, із наявних матеріалів справи вбачається, що відповідач вжив всіх залежних від нього заходів для недопущення порушення правил здійснення господарської діяльності, яке полягає у необхідності створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідно до встановленого нормативу ч.1 ст.19 Закону №875-XII у кількості 6 робочих місць.

З огляду на вищевикладене, посилання позивача на невиконання відповідачем встановленого законодавством нормативу відповідно до вимог ч.1 ст. 19 Закону № 875-XII, який становив 6 осіб, за яким за 3 робочих місця, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю у 2023 році, позивачем було нараховано відповідачеві адміністративно-господарські санкції у сумі 380966,85 грн., є безпідставним та необґрунтованим, адже наведені доводи позивача спростовуються наявними доказами у справі, а саме: копіями наказів про прийняття на роботу, копіями документів на підтвердження інвалідності працівників, списком працевлаштованих осіб з інвалідністю по місяцям за 2023 рік ТОВ "ЕСК" та копіями поданих звітів форми № 3-ПН (а.с.27-48 том 1; а.с.39 том 2).

Тож, із встановлених судом обставин справи видно, що відповідач виконав свій обов`язок щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, встановленого ч.1 ст.19 Закону № 875-XII відповідно до нормативу, та забезпечено працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості 6 осіб на основне місце роботи у 2023 році, а саме: ОСОБА_1 (Наказ №133-К від 06.10.2016р.); ОСОБА_2 (Наказ №24-К від 15.01.2012р.); ОСОБА_3 (Наказ №2-К від 02.01.2019р.); ОСОБА_4 (Наказ №39-К від 19.02.2021р.); ОСОБА_5 (Наказ №63-К від 21.05.2013р.); ОСОБА_6 (Наказ №154-К від 01.12.2023р.) при середньообліковій численності працівників за 2023 рік 147 осіб, що підтверджується наявними доказами та матеріалами справи.

Таким чином, із наведених, встановлених судом обставин та аналізу норм чинного законодавства у їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій за вищенаведеним розрахунком у розмірі 380966,85 грн., оскільки порушення вимог ст.19 Закону №875-XII, з боку відповідача, позивачем не доведено та спростовано вищенаведеними дослідженими копіями доказів, у зв`язку з чим нарахування позивачем відповідачеві адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2023 році, згідно розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (а.с.8 том 1) є безпідставним та необґрунтованим.

Також, при вирішенні даної справи судом враховується і наступне.

Відповідно до ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ч.1, ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Тобто, з наведених норм чинного законодавства України видно, що відповідач несе господарсько-правову відповідальність у вигляді застосування до останнього адміністративно-господарських санкцій саме у разі вчинення правопорушення у сфері господарювання, а невід`ємним елементом правопорушення є наявність вини відповідача та причинний зв`язок між правопорушенням та його наслідками у вигляді не працевлаштування інвалідів і лише у разі, якщо відповідачем не було вжито усіх залежних заходів для недопущення господарського правопорушення.

Так, з наведених вище досліджених судом документів вбачається, що відповідач не вчиняв правопорушення у сфері господарювання щодо соціального захисту прав та законних інтересів осіб з інвалідністю, оскільки відповідач виконав всі необхідні від нього вимоги Закону № 875-XII щодо створення на підприємстві 6 робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2023р., а отже, суд приходить до висновку про відсутність вчинення відповідачем правопорушення у сфері господарювання, встановлених Законом №875-ХІІ.

Водночас, судом не можуть бути покладені в основу даного судового рішення аргументи відповідача з приводу того, що адміністративно-господарські санкції, встановлені Законом №875-ХІІ можуть бути нараховані лише після проведення перевірки Держпраці, Фонд захисту інвалідів не має права проводити перевірки згідно до Порядку від 31.01.2007р. №70, з огляду на те, що такі доводи відповідача щодо повноважень Фонду соціального захисту інвалідів спростовуються змістом ч.6 ст.19 Закону №875-ХІІ, якими передбачено, що Фонд соціального захисту інвалідів щороку до 10 березня в автоматичному режимі з використанням даних Державних реєстрів загальнообов`язкового державного соціального страхування та Центрального банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та надсилає їм розрахунки сум адміністративно-господарських санкцій, тобто, вказані приписи згаданого вище Закону №875-ХІІ вимог до проведення будь-яких перевірок не містять, мають вищу юридичну силу над нормативно-правовими актами та підлягають застосуванню у даних правовідносинах.

Також не може бути застосована у даних правовідносинах і правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 21.11.2022р. у справі №400/3957/21, на яку відповідач посилається у своєму відзиві на позов, оскільки викладені у даній постанові висновки стосуються виявлених розбіжностей у поданих підприємством звітах, що не є ні підставами, ні предметом спору у даній справі, а тому наведені у вказаній постанові правові висновки не є подібними та релевантними до даних правовідносин, у зв`язку із чим не підлягають застосуванню у цій справі у порядку ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Проте, з урахуванням встановлених судом обставин справи, позивачем жодними належними та допустимими доказами не доведено невиконання відповідачем вимог ст.19 Закону №875-XII щодо недотримання вимог законодавства про створення робочих місць для осіб з інвалідністю у 2023р. на підприємстві відповідача.

За таких обставин, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій за вищезазначеним розрахунком є безпідставними та такими, що суперечать нормам чинного законодавства України, оскільки вчинення відповідачем правопорушення щодо відсутності працевлаштованих осіб з інвалідністю у 2023 році згідно наданих документів, судом не встановлена, позивачем не доведена та спростовується вище досліджуваними доказами, відповідно, у адміністративного суду відсутні і підстави для задоволення позову.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що судові витрати понесені позивачем, підлягають стягненню з бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень лише при задоволенні позову позивача, який не є суб`єктом владних повноважень згідно до вимог ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Проте, враховуючи те, що суд не знайшов підстав для задоволення даного адміністративного позову, а також і те, що позивачем у справі є суб`єкт владних повноважень, судові витрати понесені позивачем по сплаті судового збору покладаються на позивача за нормами ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні адміністративного позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСК" про стягнення 380966,85 грн. - відмовити повністю.

Судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача з урахуванням вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва