Рішення

від 25.07.2024 по справі 681/575/24

ПОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 681/575/24

Провадження 2/681/329/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2024 року м.Полонне

Полонський районний суд Хмельницької області у складі:

головуючої - судді Горгулько Н.А.,

за участю секретаря судових засідань Олійник К.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полонному за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Грицівської селищної ради про визнання права власності на житловий будинок та земельну ділянку за набувальною давністю,

в с т а н о в и в:

У травня 2024 позивач звернувся до суду з позовом до Грицівської сільської ради про визнання права власності за набувальною давністю.

В обґрунтування позовної заяви посилався на те, що його покійний дядько ОСОБА_2 мав дружину ОСОБА_3 . Дітей у них не було. ОСОБА_4 , яка була рідною сестрою дружини дядька - ОСОБА_3 , прийняла спадщину після смерті останньої та є власником житлового будинку у с. Сасанівка, а також є власником земельної ділянки загальною площею 1,55 га з кадастровим номером 6823687000:03:008:0013, що розташована на території бувшої Сасанівської сільської ради Полонського району Хмельницької області. ОСОБА_4 теж дітей не мала. Мешкала остання у Автономній Республіці Крим, з 25.01.1975 зареєстрована у м. Саки та померла там ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначає, що ОСОБА_4 за життя втратила будь-який інтерес до спірного майна в Україні та не заперечувала проти того, щоб він користувався вказаною земельною ділянкою та її зовсім не цікавила доля будинку. Більше того, після оформлення спадщини після смерті сестри, ОСОБА_4 жодного разу не навідувалася до будинку та не турбувалася про оренду земельної ділянки. Врахуючи цей факт, робить висновок, що ОСОБА_4 фактично відмовилася від права власності на нерухоме майно житловий будинок та земельну ділянку. Стверджує, що він з 2010 року одноособово, безперервно та відкрито володіє будинком, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та користується земельною ділянкою, несе витрати на їх утримання. Інші особи своїх прав на вказаний будинок і земельну ділянку не пред`являли та на даний час не пред`являють. Інших спадкоємців у ОСОБА_4 немає. Зазначає, що він має бажання розпоряджатися належним майном, однак не має такої можливості, оскільки відсутні правовстановлюючі документи на будинок. Просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 08.05.2024 відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

28.05.2024 ухвалою суду закрито підготовче провадження у цивільній справі.

В судовому засідання позивач ОСОБА_1 пояснив, що користується будинком давно зі згоди покійної ОСОБА_4 . Про те, що остання померла, йому стало відомо нещодавно. Чи є у неї якісь спадкоємці, він не знає.

Представник позивача адвокат Стандратюк В.І. 25.07.2024 подав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача Грицівської селищної ради Шепетівського району Хмельницької області про час і місце розгляду прави повідомлений належним чином та завчасно, до суду не прибув. 24.05.2024 на підготовче судове засідання була подано заява, зі змісту якої вбачається, що Грицівська селищна рада не заперечує проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , у разі встановлення судом підстав для задоволення цього позову, відповідно до ст. 344 ЦК України.

Суд, дослідивши та оцінивши докази у справі в їх сукупності, приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно даних державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 374810, ОСОБА_3 на підставі рішення сесії Сасанівської сільської ради від 20.03.2001 за № 1 є власником земельної ділянки площею 1,55 га на території Сасанівської сільської ради (а.с. 17).

Згідно даних свідоцтва про право на спадщину, посвідченого приватним нотаріусом Бондар С.М. від 20.04.2011, на підставі заповіту, посвідченого секретарем виконкому Сасанівської сільської ради Полонського району Хмельницької області 11.05.2000 за реєстровим № 55, спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_3 , 1927 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що мешкає та зареєстрована у АДРЕСА_2 Автономної Республіки Крим. Спадщина, на яку видане свідоцтво, складається із земельної ділянки загальною площею 1,55 га, кадастровий номер 6823687000:03:008:0013, що розташована на території Сасанівської сільської ради Полонського району Хмельницької області, яка надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.8).

Відповідно до інформаційної довідки № 75483513 зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину), сформованої приватним нотаріусом Бондар С.М., щодо спадкодавця ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , знайдено таку інформацію: у Сакській міській державній нотаріальній конторі (м. Саки, вул. Леніна, 30 Автономна Республіка Крим) о 18 год. 48 хв. 12.06.2013 за № 113/2012 у нотаріуса заведена спадкова справа за № у Спадковому реєстрі 54604260 (а.с. 9).

Як вбачається з повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть, сформованого приватним нотаріусом Шепетівського районного нотаріального округу Бондар С.М. за № 00043186548, щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до Державного реєстру актів цивільного стану громадян відділом Державної реєстрації актів цивільного стану Сакського міськрайонного управління юстиції Автономної Республіки Крим о 09 год. 43 хв. 11.08.2012 за № 00077757219 внесено актовий запис про смерть, де вказана дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 . Видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 . Також вказано, що заявником на отримання свідоцтва про смерть та витягу для отримання допомоги на поховання ТО № 459886 від 11.08.2012 є ОСОБА_5 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий Сакським МРВ ГУ МВС України в Криму 11.04.2001, жителька АДРЕСА_2 (а.с. 10).

Згідно даних довідки від 13.02.2024 за № 32, ОСОБА_1 згідно даних погосподарської книги з 2010 року дійсно користується земельною ділянкою, будинком та надвірними спорудами в АДРЕСА_1 (а.с. 12).

Відповідно до даних довідки, виданої виконавчим комітетом Грицівської селищної ради Шепетівського району Хмельницької області, ОСОБА_6 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживали разом за адресою: АДРЕСА_1 з 2004 по 2010 роки та вели спільне господарство (а.с. 13).

Відповідно до даних рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 07.11.2011 у справі № 2-822/11, за ОСОБА_4 визнано право власності на житловий будинок, що в АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 (а.с. 18).

У звіті про незалежну оцінку вартості будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 , виконаним суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_7 28.03.2024, ринкова вартість цього будинку та господарських будівель становить 44467 грн 00 коп. (а.с. 21-27).

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

При цьому, за своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає та не може витребовувати будь-які докази, якщо сторони про це не заявляють клопотання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України).

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 1 ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 2 ст. 80 ЦПК України).

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Ознаки володіння, які є необхідними для набуття права власності на майно за набувальною давністю, визначені у ст. 344 ЦК України.

Так, згідно з положеннями ч.ч. 1, 4 та ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у ч. 1 ст. 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом ст. 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Проте, не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Як роз`яснила Велика Палата Верховного суду у постанові від 14.05.2019 у справі № 910/17274/17, провадження № 12-291гс18, аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до ст. 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 ч. 3 ст. 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (ч. 2 ст. 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

У постанові від 01.08.2018 у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2019 у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291 гс 18), враховуючи зазначене про умови набуття права власності за набувальною давністю, не вбачає підстав для відступу від наведених висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки за змістом ч. 1 ст. 344 ЦК України, добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 15.11.2022 у справі № 293/1061/21 (провадження № 61-4347 св 22). Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 15.06.2023 у справі № 359/8844/20, провадження № 61-5539 св 23.

Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_1 користується вказаним нерухомим майном зі згоди власника, про що і сам зазначає у позовній заяві та підтвердив таке у судовому засіданні.

При цьому позивач достовірно знав, що він не є власником будинку і проживає в ньому на правах користувача, тотожно, як і по відношенню до земельної ділянки.

В той же час добросовісність володіння, яка є передумовою для визнання права власності на майно за набувальною давністю, передбачає, що особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Судом було встановлено, що до відділу Державної реєстрації актів цивільного стану Сакського міськрайонного управління юстиції Автономної Республіки Крим за отриманням свідоцтва про смерть зверталась ОСОБА_5 , яка проживає у м. Саки за однією адресою, що і покійна ОСОБА_4 .

Також при розгляді справи достеменно встановлено, що у м. Саках Автономної Республіки Крим у Сакській державній нотаріальній конторі 12.06.2013 за № 54604260 у Спадковому реєстрі була заведена спадкова справа у зв`язку зі смертю спадкодавця ОСОБА_4 .

Отже, позивач ОСОБА_1 не довів наявності підстав для набуття права власності на житловий будинок та на земельну ділянку за давністю володіння, оскільки з самого початку знав, хто є власником цього майна і користувався ним зі згоди останньої. Суд не бере до уваги твердження позивача, що ОСОБА_4 фактично відмовилась від права власності на нерухоме майно, оскільки за життя власниця ОСОБА_4 земельну ділянку та житловий будинок на користь позивача не відчужувала, але дозволяла користуватись. Також було встановлено, що у ОСОБА_4 є спадкоємці, оскільки після її смерті у м. Саки Автономної Республіки Крим була заведена спадкова справа.

Таким чином, враховуючи, що позивач не набув права власності на вищевказане майно, беручи до уваги, що сам по собі факт користування позивачем даним майном не є підставою для виникнення у нього права власності за набувальною давністю, суд приходить до висновку, що у позивача відсутні підстави для набуття права власності на вказане майно з підстав, передбачених ст. 344 ЦК України.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про необхідність відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з відмовою в задоволенні позову понесені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 259, 263 - 265 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Грицівської сільської ради про визнання права власності за набувальною давністю відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Хмельницького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , жителя АДРЕСА_3 ;

Відповідач - Грицівська селищна рада, ЄДРПОУ 04402563, місцезнаходження: селище Гриців, вул. Шевченка, 2 Шепетівського району Хмельницької області, пощтовий індекс 30455.

Головуюча Н.А. Горгулько