Рішення

від 19.07.2024 по справі 495/14098/23

БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 495/14098/23

Номер провадження 2/495/2070/2024

19 липня 2024 рокум. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого судді - Савицького С.І.,

при секретарі - Гасанзаде М.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Білгород-Дністровському в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Першої Білгород-Дністровської нотаріальної контори Одеської області про визнання протиправною відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину та зобов`язати вирішити питання щодо його видачі, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся 26 грудня 2023 року до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області з позовною заявою до Першої Білгород-Дністровської нотаріальної контори Одеської області про визнання протиправною відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину та зобов`язати вирішити питання щодо його видачі.

Короткий зміст та обґрунтування позову

Свої позовні вимоги позивач ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що його батькам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 належав житловий будинок по АДРЕСА_1 . Свідоцтво про право власності на нього було видане 10 вересня 1992 року виконавчим комітетом Білгород-Дністровської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету №282 від 06 травня 1970 року. Право власності зареєстроване Білгород-Дністровським міжміським бюро технічної інвентаризації 10 вересня 1992 року в книзі 39, номер запису 5048. В будинку позивач проживав разом з батьками та залишається проживати в ньому й досі. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер рідний брат позивача - ОСОБА_4 , який проживав окремо від позивача та його батьків. Інших дітей, окрім позивача та його рідного брата ОСОБА_4 у їхніх батьків не було. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивача, після чого позивач та його мати в рівних долях (кожний по частині) прийняли у спадок належну йому частину будинку. ІНФОРМАЦІЯ_3 померла мати позивача, після чого позивач зазначає, що прийняв у спадок ще частини будинку ( частина матері та частина, яку вона прийняла у спадок від батька).

Як стверджує позивач ОСОБА_1 , приблизно через три місяці після смерті матері, у жовтні 2011 року, він звернувся до відповідача з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, яка складалась з вищезазначеного будинку. В подальшому йому стало відомо, що з аналогічною заявою до відповідача звернувся також син померлого брата позивача - ОСОБА_4 ОСОБА_5 ..

Відповідач відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв?язку тим, що відсутні правовстановлюючі документи на будинок. Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30 червня 2015 року по справі №1505/2540/2012 за ОСОБА_5 встановлений факт прийняття спадщини та визнано право власності на спадкове майно у вигляді частини будинку.

Апеляційний суд Одеської області 20 квітня 2016 року апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнив, рішення скасував та ухвалив нове, яким відмовив ОСОБА_5 у задоволенні позову.

Позивач стверджує, що всупереч судовим рішенням відповідач лише через два роки - у 2018 році - видав йому свідоцтво на частини будинку, а через рік свідоцтво також на частини видав і ОСОБА_5 . Таким чином свідоцтва видані не на весь будинок, а лише на його 6/8 (+) частин або частини.

Заочним рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 29 листопада 2022 року по справі №495/972/20 позов позивача ОСОБА_1 було задоволено та видані свідоцтва визнано недійсними. Вказане рішення також учасниками справи, в тому числі відповідачем, не оскаржувалось та набрало законної сили 01 січня 2023 року.

Відповідно до повідомлення Першої Білгород-Дністровської державної нотаріальної контори від 02.09.2023 року №1363/02-14, позивачу ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки твердження позивача ОСОБА_1 що він єдиним спадкоємцем на вищезазначене спадкове майно не відповідають дійсності та не встановлені жодним рішенням суду.

Рух справи у суді

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 29.12.2023 року було відкрито провадження по даній справі.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19.07.2024 року було закрито підготовче провадження по справі, справу призначено до судового розгляду по суті.

Короткий виклад позицій сторін по справі

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, проте адвокат Павленко В.С., який діє в його інтересах, надав на адресу суду заяву, згідно якої просив розглядати справу за його відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить їх задовольнити. Також надав на адресу суду письмові пояснення, згідно яких зазначив, що рішення суду для будь-яких осіб має приюдиціальний характер, тому нотаріус протиправно не видає йому свідоцтво про право на спадщину.

В судове засідання представник відповідача Першої Білгород-Дністровської нотаріальної контори Одеської області не з`явився, проте надав на адресу суду заяву, згідно якої просив розглядати справу за його відсутності.

Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Фактичні обставини встановлені судом, позиція суду та нормативно-правове обґрунтування

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що на підставі свідоцтва про право власності від 10 вересня 1992 року, виданого виконавчим комітетом Білгород-Дністровської міської ради народних депутатів, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були власниками цілого житлового будинку під номером АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є батьками позивача ОСОБА_1 ..

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивача ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла мати позивача ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 .

Рідний брат позивача ОСОБА_4 , помер за життя батьків ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, серії НОМЕР_3 .

Відповідно довідки № 307 від 17 лютого 2020 року, виданої КП «ЖЕО-№1», за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_2 , 1933 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_3 , 1934 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_1 , син, 1963 року народження, зареєстрований з 1987 року.

На час смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , позивач ОСОБА_1 залишився постійно проживати з нею в будинку.

Як спадкоємець першої черги, що прийняв спадщину, позивач ОСОБА_1 у 2018 році звернувся до нотаріуса з заявою про видачу свідоцтва, після чого були видані три свідоцтва про право на спадщину за законом, а саме: 17 березня 2018 року, за реєстровим № 1105, свідоцтво видане йому на частину будинку; 27 грудня 2019 року, за реєстровим № 1535, свідоцтво видане ОСОБА_5 на частку будинку; 25 лютого 2020 року за реєстровим № 224, свідоцтво видане позивачу, як дублікат замість втраченого, у верхньому правому кутку якого є надпис «дублікат, що має силу оригіналу».

Також за ОСОБА_5 було зареєстроване право власності на частку житлового будинку АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 1508911451103.

Матеріалами справи також встановлено, що Білгород-Дністровським міськрайонним судом, (справа № 1505/2540/2012), рішенням від 30 червня 2015 року, було задоволено позов ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , встановлений факт прийняття ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , спадщини, яка відкрилась після смерті його бабусі ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , та складається з: частини житлового будинку АДРЕСА_1 , яка належить їй на підставі Свідоцтва про право власності на житловий будинок від 10.09.1992 року; та спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , та складається з: частини житлового будинку АДРЕСА_1 , яка належить йому на підставі Свідоцтва про право власності на житловий будинок від 10.09.1992 року.

Визнано за ОСОБА_5 правовласностіна спадкове майно, а саме: на

частину житлового будинку АДРЕСА_1 , який в цілому складається з: літ. «А1, а» - житлового будинку, літ. «Б» - літньої кухні, літ. «Г», «Д» - сараїв,№1-5споруд, літ. «В» - вбиральні.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 20 квітня 2016 року, була задоволена апеляційна скарга ОСОБА_1 , рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду було скасоване та ухвалено нове, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_5 ..

В рішенні суд апеляційної інстанції вказав: «Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що позивач має право на спадкування відповідно до положеньстатті 1266 Цивільного кодексу України, проте не врахував права відповідача як спадкоємця першої черги, який вчасно звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини».

Рішення суду апеляційної інстанції відповідачем в касаційному порядку не оскаржене та набрало чинності 20 квітня 2016 року.

Відповідно до повідомлення Першої Білгород-Дністровської державної нотаріальної контори від 02.09.2023 року №1363/02-14, позивачу ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки твердження позивача ОСОБА_1 що він єдиним спадкоємцем на вищезазначене спадкове майно не відповідають дійсності та не встановлені жодним рішенням суду.

У відповідності дост. 1217 ЦК Україниспадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно дост.1222 ч.1 ЦК Україниспадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народженні живими після відкриття спадщини.

В силу ст.ст. 1216-1218 ЦК Україниспадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), яке може здійснюватися за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст.ст.1220-1221,1223 ЦК Україниспадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою, і саме з нього виникає право на спадкування, а місцем відкриття - є останнє місце проживання спадкодавця.

Саме спадкування може відбуватися за заповітом або за законом.

Згідно зі ст.ст. 1268-1270 ЦК Україниспадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. При цьому прийняття спадщини з умовою чи із застереженням не допускається.

Відповідно до ст.ст. 1296-1298 ЦК Україниспадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину, яке видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України та його територіальних органів, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Згідно з частиною першою статті 39 Закону України «Про нотаріат» порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється цим Законом та іншими актами законодавства України.

Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок № 296/5), главою 10 розділу ІІ якого регулюється питання видачі свідоцтв про право на спадщину.

Підпунктом 4.12 пункту 4 глави 10 розділу ІІ Порядку № 296/5 передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів.

Відповідно до підпункту 4.14 пункту 4 глави 10 розділу ІІ Порядку № 296/5 при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов`язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти.

Частиною першою статті 67 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством, на ім`я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному з них окремо.

Згідно з частиною першою статті 68 Закону України «Про нотаріат» нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва, та склад спадкового майна.

Пунктами 2, 9 частини першої статті 49 Закону України «Про нотаріат» визначено, що нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо: не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії; в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 49 Закону України «Про нотаріат» нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії. На вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, зобов`язані викласти причини відмови в письмовій формі і роз`яснити порядок її оскарження. Про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповідну постанову.

Статтею 50 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії.

Тлумачення статті 50 Закону України «Про нотаріат» свідчить, що при задоволенні позову про оспорення постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії суд не може зобов`язати нотаріуса вчиняти нотаріальні дії, оскільки такі дії вчиняються нотаріусом відповідно до Закону України «Про нотаріат» і належать до його компетенції.

Такі правові висновки викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 березня 2018 року у справі № 754/16825/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 березня 2021 року у справі № 761/36415/18.

Крім того, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 161/9939/17 зазначено, що суд не може підміняти орган, до повноважень якого належить прийняття рішення, яке є предметом оскарження, приймати замість нього своє рішення та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта.

Окрім того, судом встановлено, що між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_5 існують спірні правовідносини щодо вищезазначеного житлового будинку, на протязі тривалого часу судами різних інстанцій розглядаються судові провадження з приводу спірного спадкового майна, однак позивачем ОСОБА_1 не було залучено до участі у справі у якості відповідача ОСОБА_5 , хоча рішення по даній справі буде стосуватися його прав та інтересів на спірне спадкове майно.

Суд звертає увагу сторін, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Викладене узгоджується із висновками Верховного Суду, висловленими у постановах від 14 серпня 2019 року у справі № 519/77/18 (провадження № 61-10311св19) та від 15 квітня 2020 року у справі № 474/106/18 (провадження № 61-13847св19).

За змістом ст. 51 ЦПК України належними є сторони, які є суб`єктами спірних правовідносин. Відповідачем є та зі сторін у процесі, яка вказується позивачем як порушник його права. Належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Тому, неналежним відповідачем є особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона повинна відповідати за пред`явленим позовом.

Як випливає зі змісту ст.ст. 51, 175 ЦПК на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому, суд, при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. Якщо позивач помилився відносно обов`язку відповідача щодо поновлення порушеного права, суд має виходити із положень ст. 51 ЦПК України та з урахуванням ч. 5 ст. 12 ЦПК України, роз`яснити позивачеві право на заміну неналежного відповідача.

Таким чином, суд, як орган, на який покладено обов`язок вирішення справи відповідно до закону, має право й зобов`язаний визначити суб`єктний склад учасників процесу залежно від характеру правовідносин і норм матеріального права, які підлягають застосуванню. Це передбачено п. 1 ч. 1 ст. 189 ЦПК та іншими нормами процесуального права, які передбачають заміну неналежного відповідача чи залучення співвідповідачів.

З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Вказаний висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у справах з подібними правовідносинами: у постанові від 19 серпня 2020 року (справа № 201/16327/16-ц, провадження № 61-43384св18), у постанові від 06 грудня 2021 року (справа № 640/10507/18, провадження № 61-18941св20).

Згідно зі статтями12,13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Закріпивши принцип змагальності сторін, гарантує сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, рівні процесуальні можливості з метою захисту їхніх порушених, оспорюваних чи невизнаних прав та законних інтересів, зокрема й щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Відповідно дост. 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно дост. 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Конституцією Українипередбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).

Виходячи зі змісту ч.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків.

Згідност.263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимогст.264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

При цьому суд зазначає, що Європейський суд з прав людини зауважує на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду справи та розподіл судових витрат

Враховуючи вищезазначене, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог позивача ОСОБА_1 до Першої Білгород-Дністровської нотаріальної контори Одеської області про визнання протиправною відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину та зобов`язати вирішити питання щодо його видачі, з наведених вище підстав.

Відповідно дост. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача, тож витрати зі сплати судового збору слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст.1217-1218,1220-1222,1258-1262,1241,1268-1270,1273-1275,1296-1298 ЦК, Законом України «Про нотаріат», ст.ст.2,4,5,76-83,141,259,263-265 ЦПК, суд-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 доПершої Білгород-Дністровської нотаріальної конториОдеської області про визнання протиправною відмову у видачі свідоцтва проправо на спадщинута зобов`язативирішити питання щодо його видачі- відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення, (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Савицький С.І.