Рішення

від 15.07.2024 по справі 179/450/24

МАГДАЛИНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

179/450/24

2/179/323/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2024 року селище Магдалинівка

Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області

в складі головуючого - судді Кравченко О.Ю.,

за участі: секретаря судового засідання Хорольської І.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Магдалинівської селищної ради про визнання права власності в порядку спадкування, -

В С Т А Н О В И В:

До Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області звернувся ОСОБА_1 з позовом до Магдалинівської селищної ради про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати, ОСОБА_2 . За життя 12.01.2010 року спадкодавець склала заповіт, де усе належне їй майно заповідала позивачу. Спадкове майно складається із житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 . Даний житловий будинок мати позивача придбала відповідно до договору купівлі-продажу від 02.01.1989 року, зареєстрованого в Жданівській сільській раді за №71.

16.02.2010 року після поданої заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті спадкодавця, позивач успадкував земельну ділянку (пай) та отримав свідоцтво про право на спадщину. В оформленні житлового будинку державним нотаріусом Магдалинівської державної нотаріальної контори винесена постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 22.02.2024 року у зв`язку з тим, що відсутній правовстановлюючий документ на житловий будинок, в якому проживала спадкодавець, а земельна ділянка з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташована в АДРЕСА_1 , не приватизована.

Дана відмова порушує його право на належне оформлення спадщини за заповітом, що змушує його звернутися до суду.

Позивач просить визнати за ним право власності на спадкове майно за заповітом на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами: А-житловий будинок; а прибудова; Б-літня кухня; б-прибудова; В-сарай; в-прибудова; Г- сарай; г-шийка погріба; ПГ погріб; к- колодязь; №1 паркан; №2,3 ворота, хвіртка, розташованих по АДРЕСА_1 , що належав ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою від 08 березня 2024 року позовна заява прийнята до розгляду, відкрито загальне позовне провадження та призначене підготовче судове засідання, витребувано від державного нотаріуса Магдалинівської державної нотаріальної контори копію спадкової справи після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 . Відповідачу запропоновано надати відзив на позовну заяву.

20 березня 2024 року завідувачкою Магдалинівської державної нотаріальної контори Сушко В. на виконання ухвали суду надано копію спадкової справи після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 (а.с.35-45).

Ухвалою суду від 03 квітня 2024 року закрито підготовче провадження та цивільна справа призначена до судового розгляду.

У судове засідання позивач та його представник адвокат Дуленчук І.Д. не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Представником позивача адвокатом Дуленчуком І.Д. подана заява про розгляд справи у без їх участі, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити (а.с.68).

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, надав заяву, в якій просив розглянути справу у його відсутність. Рішення просить прийняти згідно вимог Закону (а.с.46).

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно дост.4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Як передбаченост.ст.1213ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с.7).

За життя ОСОБА_2 склала заповіт, посвідчений 12 січня 2010 року секретарем виконавчого комітету Жданівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, зареєстрований в реєстрі за №02, відповідно до якого заповіла все своє майно ОСОБА_1 (а.с.16).

Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 05 серпня 2010 року, посвідченого державним нотаріусом Магдалинівської державної нотаріальної контори Сушко В.Б., зареєстрованого в реєстрі за №1374 №1013, позивач ОСОБА_1 отримав спадщину після ОСОБА_2 , яка складається з земельної ділянки площею 5,340 га, розташованої на території Жданівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, яка належала спадкодавцеві на підставі Державного акту на право приватної власності не землю Серії Р1 №135092, виданого Головою Магдалинівської районної державної адміністрації №323/2-р від 27 травня 2002 року та зареєстрованої в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за МД №9094, кадастровий номер 1222382500:02:002:0123, переданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.11).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 02 січня 1989 року, посвідченого секретарем виконкому Жданівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області Удовик І.М., зареєстрованого в реєстрі №71, ОСОБА_2 придбала у громадянина ОСОБА_3 саманний будинок, житловою площею 20 кв.м., який знаходиться в АДРЕСА_1 і розташований на присадибній ділянці 1500 кв.м. (а.с.12).

З копії технічного паспорту на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_1 вбачається, що технічний паспорт виготовлений 18 серпня 2021 року на замовлення ОСОБА_1 . Згідно експлікації приміщень до плану житлового будинку садибного типу, загальна площа будинку становить 87,30 кв.м, житлова площа 40,50 кв.м. Домоволодіння складається із: А будинок, а прибудова, Б літня кухня, б прибудова; В сарай; в прибудова; Г- сарай; Д сарай; г шийка погріба; ПГ погріб; к колодязь; №1 паркан; №2,3 ворота хвіртка. При цьому вбачається, що прибудова (позначена у технічному паспорті а) побудована в 1975 році, рік побудови будинку та інших господарських будівель та споруд у технічному паспорті не зазначений (а.с.13-21).

Згідно постанови державного нотаріуса Магдалинівської державної нотаріальної контори Сушко В.Б. від 22 лютого 2024 року ОСОБА_1 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії у видачі свідоцтва на спадщину за заповітом на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований по АДРЕСА_1 на неприватизованій земельній ділянці після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , оскільки спадкоємцем не надано правовстановлюючий документа на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами на ім`я спадкодавця.

Зі змісту постанови нотаріуса також вбачається, що на запит 13.02.2024 року за №101/02-14 до КП «Новомосковське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» про надання інформації, яка міститься в архівних даних до 2013 року відносно власника житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, отримано відповідь від КП «Новомосковське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» 14.02.2024 року за №00893/02-24 про відсутність реєстрації права власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.28).

Позивач ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , що підтверджується копією спадкової справи №36/2010 (а.с.36-45).

Відповідно до статей 1216,1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1218 ЦК України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 12611265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Статтею 392 ЦК України визначено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості є набуття спадкодавцем зазначеного права в установленому законодавством України порядку.

Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема на житловий будинок, іншу споруду, земельну ділянку.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав, зокрема, в нотаріальному порядку.

При розгляді справи встановлено, що нотаріусом відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом з підстав відсутності правовстановлюючих документів на спірне домоволодіння.

Встановлення судом часу завершення спорудження будинку визначає законодавство, відповідно до якого встановлюється правовий режим нерухомого майна та документи, якими посвідчується право власності на це майно.

Відповідно до статті 86 ЦК Української РСР право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Право власності на збудований житловий будинок набувається в порядку, який існував на час його будівництва.

При вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно судам слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків, зокрема положеннями ЦК УРСР 1963 року, Законом України «Про власність», Законом України від 07 грудня 1990 року №533-XII «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування»,Законом України від 25 грудня 1974 року «Про державний нотаріат»,постановою Ради Міністрів Української РСР від 11 березня 1985 року №105 «Про порядок обліку житлового фонду в Українській РСР», Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 13 квітня 1979 року за №112/5, Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року №5-24-26, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31 січня 1966 року, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженою наказом Міністра юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року №45/5, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженою наказом Міністра юстиції УРСР від 19 січня 1976 року №1/5, та іншими нормативними актами які діяли на момент закінчення будівництва будинків.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до договору купівлі-продажу від 02 січня 1989 року, посвідченого секретарем виконкому Жданівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області Удовик І.М., зареєстрованого в реєстрі №71, ОСОБА_2 придбала у громадянина ОСОБА_3 саманний будинок, житловою площею 20 кв.м., який знаходиться в АДРЕСА_1 і розташований на присадибній ділянці 1500 кв.м. (а.с.12).

З копії технічного паспорту на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_1 вбачається, що технічний паспорт виготовлений КП «Магдалинівське бюро технічної інвентаризації» 18 серпня 2021 року на замовлення ОСОБА_1 . Згідно експлікації приміщень до плану житлового будинку садибного типу, загальна площа будинку становить 87,30 кв.м, житлова площа 40,50 кв.м. Домоволодіння складається із: А будинок, а прибудова, Б літня кухня, б прибудова; В сарай; в прибудова; Г- сарай; Д сарай; г шийка погріба; ПГ погріб; к колодязь; №1 паркан; №2,3 ворота хвіртка (а.с.13-21).

Отже, технічні характеристики домоволодіння, вказані у технічному паспорті, не відповідають предмету договору купівлі продажу (саманний будинок площею 20 кв.м.) від 02.01.1989 року, укладеному між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

У позовній заяві позивач не зазначає, що ОСОБА_2 набула право власності на спірний будинок за договором купівлі продажу від 02.01.1989 року, однак не зазначає рік завершення спорудження будинку та господарських споруд. З технічного паспорту вбачається, що прибудова (позначена в технічному паспорті літ.а) побудована в 1975 році, рік побудови будинку та інших господарських будівель та споруд в технічному паспорті не зазначені.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року, речові права на нерухоме майно, що виникли до 01 січня 2013 року визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачає обов`язкової реєстрації таких прав.

Право власності на збудоване до набрання чинності зазначеним Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, яка є лише офіційним визнанням державою такого права, а не підставою його виникнення.

На час побудови спірного будинку, питання набуття права власності регулювалися Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (даліУказ), який Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1988 року №8502-ІІ був визнаний таким, що втратив чинність, і прийнятою на підставі Указу постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (даліПостанова), які визначали умови та правові наслідки будівництва.

Згідно зі статтею 1 Указу кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п`яти як у місті, так і поза містом.

Пункт 2 постанови визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.

Отже, за Указом та постановою підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок визнавався сам факт спорудження ним нерухомого майна з додержанням вимог цих актів законодавства.

На час побудови спірного будинку державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року (далі - Інструкція), яка втратила чинність на підставінаказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року №56.

Зазначений нормативний акт передбачав державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК України таЗаконом України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до п.1 розділу 1 Інструкції реєстрацію будинків з обслуговуючими їх будівлями і спорудами та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР проводило бюро технічної інвентаризації виконкомів місцевих Рад депутатів трудящих.

Пунктом 4 розділу 1 Інструкції встановлено, що реєстрації підлягають всі будинки і домоволодіння в межах міст і селищ міського типу УРСР, що належать місцевим Радам депутатів трудящих, державним, кооперативним і громадським установам, підприємствам і організаціям, а також ті будинки і домоволодіння, які належать громадянам на праві особистої власності. Будинки, що підлягають реєстрації, повинні бути закінчені будівництвом і прийняті в експлуатацію за актом, затвердженим виконкомом місцевої Ради депутатів трудящих.

Згідно з пунктом 7 Інструкції реєстрація здійснювалась на підставі документів, що встановлюють право власності (правовстановлюючих документів, перелік (далі - Перелік) яких додано до вказаної Інструкції).

За пунктом 10 Переліку таким правовстановлюючим документом про право власності на жилий будинок, збудований після видання Указу від 26 серпня 1948 року, є затверджений виконавчим комітетом місцевої ради народних депутатів акт державної комісії про прийняття будинку в експлуатацію.

Згідно з п.14 Переліку нотаріально посвідчені договори про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального жилого будинку та затверджений виконкомом місцевої Ради акт про прийняття будинку в експлуатацію віднесені до правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР.

Відповідно до п.9 Інструкції право користування земельними ділянкам, на яких розташовані будинки або домоволодіння з обслуговуючими їх будівлями та спорудами, реєструються окремо, відповідно до інструкції МКГ УРСР від 23 серпня 1952 року "Про порядок обміру земель і реєстрації документів на право користування земельними ділянками в містах і селищах міського типу УРСР".

Правові акти, які діяли на час будівництва спірного будинку, не пов`язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації.

Отже, підставою виникнення у громадянина права власності на житловий будинок був сам факт збудування ним цього будинку з додержанням вимог, зазначених актів законодавства, та прийняття будинку в експлуатацію.

Відповідно до Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків I та II категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 24 червня 2011 року №91, документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 05 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації.

До самочинного будівництва не належать індивідуальні (садибні) житлові будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них побудовані до 05 серпня 1992 року, якщо їх відповідність вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил підтверджується технічним паспортом, складеним за результатами технічної інвентаризації.

Крім того, у пункті 3.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року № 127, міститься перелік об`єктів (будівельних робіт), які не належать до самочинного будівництва.

Зокрема, зазначено, що до самочинного будівництва не належать індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них побудовані до 05 серпня 1992 року.

Відповідно до пункту 42 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127, документом, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку, господарської (присадибної) будівлі та споруди, прибудови до них, побудованих до 05 серпня 1992 року, є технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна.

Виходячи зі змісту наведених нормативних актів, громадяни, які збудували житлові будинки до 05 серпня 1992 року, могли за умови прийняття їх в експлуатацію відповідними комісіями, отримати правовстановлюючі документи на будинок, навіть якщо його споруджено самовільно (самочинно) на земельній ділянці, яка перебуває в їх законному користуванні або у приватній власності. За наявності відповідних доказів судами може визнаватися право власності в порядку спадкування на спірні будинки, збудовані до 05 серпня 1992 року, на які спадкодавцем не було отримано правовстановлюючі документи.

Належним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його первинної технічної інвентаризації.

Відповідно до частини першої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Разом з тим, позивачем не надано жодних доказів того, що ОСОБА_4 на час смерті була власником спірного будинку з господарськими будівлями та спорудами, з огляду на невідповідність предмету договору купівлі-продажу від 02.01.1989 року опису домоволодіння згідно технічного паспорту від 18.08.2021 року.

В матеріалах справи відсутні дані про те, що відповідною комісією спірний будинок з господарськими спорудами приймався в експлуатацію, БТІ був складений висновок про технічний стан будинку (будівлі), була проведена реєстрація такого будинку в бюро технічної інвентаризації виконкому місцевої Ради депутатів трудящих саме на час його будівництва, або на час смерті спадкодавця.

Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року №56, передбачала обов`язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (пункт 4 Інструкції), в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (пункт 20 Інструкції).

Тобто записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.

Погосподарської (домової) книги за адресою спірного домоволодіння позивачем надано не було.

Таким чином справі відсутні докази набуття померлою ОСОБА_2 права власності на спірне домоволодіння, а тому підстави для задоволення позову відсутні. Право власності на спірний будинок з господарськими будівлями та спорудами за ОСОБА_2 зареєстровано не було, будь-якого документу, що засвідчує виникнення речового права на таке майно за спадкодавцем позивачем також не надано.

Технічний паспорт, виготовлений КП «Магдалинівське бюро технічної інвентаризації» 18 серпня 2021 року на замовлення ОСОБА_1 , не свідчить про доведеність заявлених позовних вимог, оскільки виготовлений після смерті спадкодавця, та сам по собі не доводить факту належності спірного домоволодіння спадкодавцю.

Таким чином, позивач не довів належними і допустимими доказами набуття у передбаченому законом порядку спадкодавцем права власності на спірне домоволодіння, тому підстави для визнання за позивачем права власності на нерухоме майно відсутні.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Оскільки узадоволенні позовувідмовлено,відповідно доч.2ст.141ЦК Українисудові витрати,пов`язаніз розглядомсправи,покладаються напозивача.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Магдалинівської селищної ради про визнання права власності в порядку спадкування відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач Магдалинівська селищна рада Новомосковського району Дніпропетровської області, ЄДРПОУ 04338405, юридична адреса: 51100, Дніпропетровська область, Новомосковський район, смт.Магдалинівка, вул.Центральна, буд. 46.

Повний текст рішення складений 25 липня 2024 року.

Суддя О.Ю.Кравченко