Рішення

від 26.07.2024 по справі 907/529/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2024 р. м. УжгородСправа № 907/529/24

Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М.,

розглянувши матеріали справи

за позовом Фізичної особи-підприємця Ткача Михайла Михайловича, с. Мужієво Берегівського району Закарпатської області

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Альс Компані», с. Тарнівці Ужгородського району Закарпатської області

про стягнення 97 137,89 грн

секретар судового засідання - Піпар А.Ю.

учасники справи не викликались

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Ткач Михайло Михайлович звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Альс Компані 75 555,00 грн заборгованості, 1742,06 грн інфляційних втрат та 19 840,83 грн відсотків за користування чужими коштами, посилаючись на неналежне виконання відповідачем договорів про надання послуг від 28.06.2023 № 20.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №907/529/24 визначено головуючого суддю Лучка Р.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 червня 2024 року.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 07 червня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розглянути спір в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи та встановлено строки для подання заяв по суті спору.

Відповідач не скористався наданим йому правом заперечити проти позовних вимог та надати суду відзив на позов, його представник в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином у встановленому законом порядку шляхом надіслання ухвали від 07.06.2024 до електронного кабінету Товариства з обмеженою відповідальністю «Альс Компані», що підтверджується довідкою про доставку електронного листа від 07.06.2024 року.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач мав час та можливість надати свої заперечення з приводу предмета спору, та докази, які мають значення для розгляду справи по суті.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Відтак, відповідно до положень ч. ч. 8, 9 ст. 165, ч. 1 ст. 251 ГПК України у зв`язку з ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Правова позиція позивача.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань з оплати вартості здійснених позивачем робіт за договором про надання послуг №20 від 28.06.2023, у зв`язку з чим станом на 31.05.2024 (дата оформлення позовної заяви) за ним рахується заборгованість в розмірі 75 555,00 грн, за несвоєчасну сплату якої позивачем нараховано 1742,06 грн інфляційних втрат та 19 840,83 грн відсотків за користування чужими коштами.

Заперечення (відзив) відповідача.

Відповідачем не подано суду відзиву на позов відповідно до приписів ст.ст. 165, 178 ГПК України.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

28 червня 2023 року між Фізичною особою-підприємцем Ткачом Михайлом Михайловичем, як Виконавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Альс Компані», як Замовником було укладено Договір про надання послуг № 20 (надалі Договір), за умовами п. 1.1. якого у порядку та на умовах, визначених цим Договором, Виконавець зобов`язується надати Замовнику послуги, визначені в Додатку до цього Договору, а Замовник, в свою чергу, зобов`язується прийняти та оплатити такі послуги.

Перелік, строки виконання послуг, а також їх вартість за взаємною згодою Сторін можуть коригуватися в процесі надання Послуг шляхом оформлення Сторонами додаткових угод до цього Договору (п. 1.2. Договору).

Відповідно до змісту п.п. 3.1., 3.2. Договору загальна вартість послуг по цьому Договору становить 75 555,00 грн (з ПДВ). Ціни на послуги встановлюються відповідно до Додатку №1 до цього Договору.

При цьому, за змістом п. 3.3. Договору оплата вартості послуг здійснюється після отримання Замовником примірника належним чином підписаного Сторонами оригіналу Договору у порядку, вказаних у Додатку №1.

Згідно з укладеними сторонами Додатком №1 до Договору Замовник доручає, а Виконавець бере на себе виготовити вхідну групу дверей і вітражні вікна згідно замовлення №553 від 28.06.2023 і рахунку №122 від 28.06.2023 на АЗС №2 в с. Тисобикень, вул. І. Зріні Виноградівського району Закарпатської області, строком виконання 30 робочих днів, вартістю роботи 75 555,00 грн (без ПДВ) на умовах 100 % передоплати від договірної ціни після підписання даного Договору (п.п. 1, 2 Додатку до Договору).

Порядок приймання наданих послуг (робіт) визначений сторонами у п. 5 Договору, за змістом п. 5.1. якого фактом, що підтверджує передачу Виконавцем та приймання Замовником наданих у повному обсязі Послуг за цим Договором, є підписання Сторонами Акту приймання-передачі наданих Послуг (Акт), який датується останнім днем надання Послуг.

Акт складається Виконавцем в 2 (двох) оригінальних примірниках, які мають бути підписані, скріплені печаткою Виконавця та надані Замовнику не пізніше 2 (двох) робочих днів з дати підписання.

Відповідно до п. 12.1. Договору сторони домовилися, що цей Договір набуває чинності з дати його підписання Сторонами і діє протягом 1 року, але у будь-якому разі, - до повного виконання взаємних зобов`язань Сторонами.

Матеріали справи свідчать, що на виконання умов Договору позивачем виконано роботи, які визначені в Додатку до Договору на загальну суму 75 555,00 грн, що підтверджується актом приймання передачі наданих послуг від 28.07.2023, видатковою накладною №122 від 28.07.2023 (на суму 75 555,00 грн), копії яких долучені до позовної заяви.

За твердженням позивача, відповідачем належним чином не виконано зобов`язання з оплати вартості виконаних робіт у визначений Договором строк, у зв`язку з чим заборгованість відповідача за Договором складає 75 555,00 грн, стягнення якої разом з нарахованими позивачем інфляційними втратами та відсотками за користування чужими грошовими коштами є предметом судового розгляду у цій справі.

Надіслана на адресу відповідача претензія від 01.03.2024 (отримана 04.03.2024 ТОВ «Альс Компані») про сплату в двадцятиденний термін заборгованості за Договором в розмірі 75 555,00 грн залишена Товариством без відповіді та задоволення.

ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Проаналізувавши укладений сторонами договір про надання послуг №20 від 28.06.2023, суд дійшов висновку, що останній за своєю правовою природою є договором підряду, а тому виниклі між сторонами спірні правовідносини підпадають під регулювання Глави 33 Господарського кодексу України та норм глави 61 Цивільного кодексу України.

Так, статтею 837 ЦК України визначено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно з ст. 854 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

В даному випадку судом встановлено, що Договір про надання послуг № 20 від 28.06.2023 є укладеними, недійсним судом не визнавався, у встановленому Законом порядку сторонами зміненим чи розірваним не був, а відтак підлягає до виконання сторонами на визначених ним умовах.

Як встановлено судом, факт виконання позивачем робіт за Договором на загальну суму 75 555,00 грн підтверджується підписаними сторонами актом приймання передачі наданих послуг від 28.07.2023, видатковою накладною №122 від 28.07.2023 та не заперечується відповідачем.

При цьому, відповідач у порушення умов договорів та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання з оплати вартості виконаних робіт у встановлений п. 3.3. Договору, п. 2 Додатку до нього строк, у зв`язку з чим в Товариства з обмеженою відповідальністю «Альс Компані» виникла заборгованість перед позивачем станом на 31.05.2024 року (дата оформлення позовної заяви) в розмірі 75 555,00 грн, що не заперечено відповідачем належними та допустимими доказами.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Згідно із ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи встановлено, що відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав, у зв`язку з чим на час розгляду справи в суді за ним рахується заборгованість в розмірі 75 555,00 грн, що не заперечено відповідачем у встановленому законом порядку, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення як заявлені обґрунтовано та правомірно.

Щодо відсотків за користування чужими коштами.

Положеннями п. 7.7. Договору сторони визначили, що в разі несвоєчасної або неповної оплати послуг відповідно до п. 3.3. Договору Замовник несе відповідальність, передбачену ст. 625 ЦК України.

Керуючись означеними нормами договору позивач просить суд стягнути з відповідача 19 840,83 грн відсотків за користування чужими коштами, які нараховані ФОП Ткач М.М. за період з 28.07.2023 по 04.05.2024 року, виходячи з розміру подвійної облікової ставки НБУ.

В той же час, за приписами ч.ч. 1, 2 ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Водночас, термін «користування чужими грошовими коштами» (стаття 536 ЦК України) використовується у двох ситуаціях:

1) одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу;

2) прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Законодавство встановило наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (стаття 1048 ЦК України), так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (стаття 625 ЦК України).

Означена правова позиція щодо застосування статей 536, 625 ЦК України відображена в пунктах 34, 35, 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17, пунктах 6.20-6.24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17, пунктах 109-110 постанови Великої Палати Верховного суду від 18.01.2022 у справі №910/17048/17.

Резюмуючи викладене, термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше боржник до певного строку одержує можливість не повертати кошти (або оплату за товар, якщо мова йде про товарний кредит). Тобто, з дозволу кредитора він користується його грошовими коштами і вносить за це плату (проценти). Коли ж наступає строк повернення коштів, а боржник цього не робить, мова йде про неправомірне користування чужими грошима (постанова Великої палати Верховного Суду від 23.05.2018 р., справа №910/1238/17).

Однак позов у цій справі в цій частині обґрунтовується саме неправомірним, незаконним користуванням відповідачем грошовими коштами через прострочення виконання грошового зобов`язання, у зв`язку з чим позивачем нараховано проценти в передбаченому договором розмірі.

При цьому, як вже зазначалося плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору (у вигляді сплати відсотків за користування чужими грошовими коштами), так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (ст. 625 ЦК України).

При цьому, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ст. 536 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 ЦК України не можуть застосовуватись одночасно (в один період часу).

З урахуванням викладеного, за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти за час правомірного користування грошовими коштами, розмір яких відповідно до ст. 536 ЦК України може бути встановлено сторонами в договорі як плата за користування товарним кредитом, а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Положення п. 7.7. Договору, які слугують підставою позову в цій частині, встановлюють відповідальність Замовника, передбачену ст. 625 ЦК України, а не ст. 536 ЦК України та з диспозиції самого пункту 7.7. Договору не вбачається можливості нарахування процентів без встановленого факту прострочення оплати послуг (робіт).

Водночас, судом враховуються також правові висновки щодо застосування ст.ст. 536, 625, 694 ЦК України, що викладені в постанові Верховного суду від 18.11.2021 у справі №921/395/20 за якими проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу, позаяк стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання і одночасно способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов`язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі за користування товарним кредитом (частина п`ята статті 694 ЦК України).

Як зазначено Верховним судом у вказаній постанові, підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством, а положення ч. 2 ст. 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов`язання.

Водночас, з врахуванням обставин даної справи, судом встановлено нарахування позивачем відповідно до п. 7.7. Договору та в порядку ст. 536 ЦК України процентів за користування чужими коштами саме за період порушення грошового зобов`язання, що регулюється диспозицією ч. 2 ст. 625 ЦК України, за якою розмір процентів від простроченої суми може бути встановлений також договором або законом.

При цьому, положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлено розмір процентів від простроченої суми 3% річних, а умови укладеного між сторонами Договору не передбачають іншого розміру процентів за порушення Замовником своїх зобов`язань зі своєчасної оплати виконаних Виконавцем робіт.

З урахуванням викладеного, невідповідним суд вважає нарахування відповідачу відсотків річних (відсотків за користування чужими коштами) в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, позаяк відповідний розмір відсотків в договорі не визначено, як і не визначено умовами Договору забезпечення виконання зобов`язань неустойкою (пенею), розмір якої відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» обмежується подвійною обліковою ставкою НБУ.

Таким чином, здійснивши власний арифметичний розрахунок заявлених позивачем до стягнення відсотків за користування чужими коштами (відсотків річних) за визначений ФОП Ткач М.М. період з 28.07.2023 по 04.05.2024 року, виходячи з встановленого в ч. 2 ст. 625 ЦК України розміру 3% річних, суд дійшов висновку про обґрунтованість й правомірність нарахування відповідачу за означений період 1749,10 грн 3% річних, а позов в цій частині є таким, що підлягає до задоволення судом.

В частині позовних вимог про стягнення 18 091,73 грн відсотків за користування чужими коштами слід відмовити, позаяк в цій частині нарахування позивачем помилково здійснено, виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, а не зазначених у ст. 625 ЦК України 3% річних.

Щодо втрат від інфляції.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з поданим позивачем розрахунком, за неналежне виконання договірних умов позивачем за період з 28.07.2023 по 04.05.2024 нараховано 1742,06 грн втрат від інфляції, вимоги про стягнення яких визнаються відповідачем.

В той же час, здійснивши власний арифметичний розрахунок заявлених вимог в частині нарахованих втрат від інфляції, судом встановлено, що розмір інфляційних за означений позивачем період є більшим та становить 1896,65 грн.

Разом з тим, враховуючи, що відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог при ухваленні рішення, а відтак підлягають до задоволення судом вимоги про стягнення з відповідача нарахованих позивачем за період з 28.07.2023 по 04.05.2024 втрат від інфляції в сумі 1742,06 грн.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами та визнані відповідачем підлягають до часткового задоволення судом.

Розподіл судових витрат.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони у справі пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 126, 129, 191, 221, 236, 238, 240, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Альс Компані» (89420, с. Тарнівці Ужгородського району Закарпатської області, вул. Горького, буд. 158А, код ЄДРПОУ 44038646) на користь Фізичної особи-підприємця Ткача Михайла Михайловича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 75 555,00 грн (сімдесят п`ять тисяч п`ятсот п`ятдесят п`ять гривень 00 копійок) заборгованості, 1749,10 грн (одну тисячу сімсот сорок дев`ять гривень 10 копійок) відсотків річних, 1742,06 грн (одну тисячу сімсот сорок дві гривні 06 копійок) інфляційних втрат та 2464,04 грн (дві тисячі чотириста шістдесят чотири гривні 04 копійки) в повернення сплаченого судового збору.

3. В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без участі (неявки) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

Повне судове рішення складено та підписано 26 липня 2024 року.

СуддяЛучко Р.М.