Постанова

від 25.07.2024 по справі 275/347/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №275/347/24 Головуючий у 1-й інст. Миколайчук П. В.

Категорія 32 Доповідач Борисюк Р. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2024 року

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Борисюка Р.М.,

суддів Павицької Т.М., Трояновської Г.С.,

розглянувши у письмовому провадженні у місті Житомирі цивільну справу № 275/347/24 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лендагроінвест» про стягнення заборгованості з орендної плати,

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лендагроінвест» на рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 23 квітня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Миколайчука П.В. у смт. Брусилові,

в с т а н о в и в :

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з даним позовом, в якому просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лендагроінвест» (далі ТОВ «Лендагроінвест», Товариство, відповідач) на його користь орендну плату за 2023 рік у сумі 12 422,36 грн та судові витрати.

Позов мотивував тим, що він є власником земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 4,7026 га, що розташована на території колишньої Ставищенської сільської ради колишнього Брусилівського району Житомирської області, кадастровий номер 1820986000:09:000:0093.

В листопаді 2019 року між ним та ТОВ «Лендагроінвест» було укладено договір оренди землі щодо вказаної вище ділянки, який зареєстровано 20 листопада 2019 року. Відповідно умов Договору, позивач передав у строкове платне користування свою земельну ділянку, а відповідач зобов`язався сплачувати орендну плату та використовувати земельну ділянку виключно у порядку та на у мовах, визначених договором оренди землі.

Згідно Договору, строк оренди становив 7 років, орендна плата виражена у грошовій формі та складає 7946,78 грн за 1 рік оренди та вноситься до 31 грудня кожного року. Станом на дату подання позову, відповідач не виконав свого обов`язку зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою за 2023 рік.

Рішенням Брусилівського районного суду Житомирської області від 23 квітня 2024 року позов задоволено частково та стягнуто з ТОВ «Лендагроінвест» на користь ОСОБА_1 заборгованість з орендної плати за договором оренди земельної ділянки, кадастровий номер № 1820986000:09:000:0093 за 2023 рік в розмірі 7946,78 грн та судовий збір в розмірі 774,82 грн.

У поданій апеляційній скарзі, відповідач просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Зазначає, що питання орендної плати за майбутні періоди в Законі України «Про оренду землі» та ЦК України не врегульовано. Проте, відповідно до статті 531 ЦК України боржник має право виконати свій обов`язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Відповідач є боржником, а Позивач є кредитором за Договором оренди землі в частині обов`язку сплати орендної плати. Отже, відповідно до статті 531 ЦК України Відповідач мав право виконати свій обов`язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Тож за цивільним законодавством виконати достроково обов`язок зі сплати орендної плати беззаперечно можна, але тільки якщо це не заборонено договором.

З огляду на це, Договір не містить заборону про сплату орендної плати наперед, а тому Відповідач (Боржник) мав право без внесення змін до договору оплатити орендну плату наперед. Висновок суду про неможливість дострокової сплати орендної плати за землю суперечить правовим позиціям Верховного Суду у постановах від 20 листопада 2019 року у справі № 704/236/17, 22 червня 2021 року у справі № 364/546/19 та від 24 травня 2023 року у справі № 542/51/22, 13 вересня 2023 року у справі № 387/800/21 та справі № 702/595/22 від 16 лютого 2024 року, де зазначено, що чинне законодавство про оренду землі не містить заборони сплати орендної плати за майбутні періоди користування земельною ділянкою. Тобто за загальним правилом орендар має право виплатити орендну плату наперед за будь-який період. Помилковими є висновки суду про те, що переплачені кошти варто вважати безпідставно отриманими коштами.

Також, кошти, які сплачені під час дії Договору оренди землі з позивачем на виконання цього Договору не можна вважати безпідставно отриманими коштами. Розмір орендної плати, виплачений позивачу, є змінною величиною у зв`язку з визначенням його у процентах від нормативної грошової оцінки земельної ділянки з одночасною індексацією, що прямо передбачено ПК України.

Отже, ТОВ «Лендагроінвест» при виплаті орендної плати фізичній особі, яка не є підприємцем (ФОП), зобов`язаний відповідно до Податкового кодексу України утримати і сплатити до бюджетів перед виплатою коштів фізичній особі податок з доходів фізичних осіб 18% та військовий збір 1,5%, а загалом 19,5%. Навіть якщо в Договорі не зазначено цей обов`язок, Відповідач має його виконувати в силу закону. Така позиція повністю узгоджується з застосуванням норм права у Постанові Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 175/642/19.

Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 28 травня 2024року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та справу призначено до розгляду.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України ( частина 1 статті 368 ЦПК України).

Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною 5 статті 268, статті 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав відповідачу строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне розглядати справу у порядку письмового провадження без участісторін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до статті 263ЦПК України судове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом установлено, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 належить земельна ділянка, площею 4,7027 га з кадастровим номером 1820986000:09:000:0093 (а.с.4).

12 листопада 2019 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Лендагроінвест» укладено договір оренди вищезазначеної земельної ділянки, що розташована на території Ставищенської сільської ради Брусилівського району Житомирської області, строком на 7 років (а.с.6-7).

Відповідно до пункту 9 вказаного договору, орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та складає 7946,78 грн у рік. Пунктом 11 договору передбачено, що орендна плата вноситься щорічно до 31 грудня поточного року.

Згідно із платіжною інструкцією від 14 грудня 2020 року, 30 грудня 2022 року, 20 грудня 2021 року та відомістю від 13 грудня 2019 року (а.с.24, 25), ОСОБА_1 було сплачено ТОВ «Лендагроінвест» орендну плати за земельну ділянку в загальному розмірі: за 2020 рік 6569,88 грн, за 2022 рік 10 000 грн, за 2019 рік 6397, 17 грн, за 2021 рік 10 000 грн.

Згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків, в грудні 2022 року ОСОБА_1 було сплачено орендної плати в сумі 12422,36 грн, з них 2236,02 грн податку та 186,34 грн військового збору.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що договір від 12 листопада 2019 року не містить положень про виключення розміру податків і зборів з узгодженої суми орендної плати, а тому обов`язки орендаря за податковим законодавством не впливають на розмір орендної плати, який був узгоджений сторонами. В зв`язку з наведеним, заборгованість по орендній платі за 2023 рік з боку відповідача перед позивачем становить 7946, 78грн.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтями 6, 11 та 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Правовідносини сторін за договором оренди землі регулюються спеціальнимЗаконом України «Про оренду землі»,Земельним кодексом Українита загальними нормамиЦивільного кодексу України.

Відповідно до вимогстатті 124 ЗК Українипередача землі в оренду здійснюється на підставі цивільно-правової угоди.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зістаттею 792 ЦК Україниза договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Визначення, процедура укладення, вимоги до змісту та порядок припинення договору оренди землі урегульовано у спеціальному законі, яким єЗакон України «Про оренду землі».

Відповідно достатті 1 Закону України «Про оренду землі»оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

За приписамистатті 13 Закону України «Про оренду землі»договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 15 Закону України «Про оренду землі»визначено, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Устатті 21 Закону України «Про оренду землі»передбачено, що орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно доПодаткового кодексу України).

Згідно з положеннямистатті 24 Закону України «Про оренду землі»орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати.

За правилами статей12,81 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановленим цим Кодексом.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що відповідач порушив зобов`язання щодо своєчасного та повного розрахунку за користування земельною ділянкою за період користування нею протягом 2023 року та, відповідно, порушив умови, передбачені пунктом 11 договору оренди землі, що є його істотною умовою.

Відповідачем не заперечується, що у 2023 звітному році ОСОБА_1 орендна плата не перераховувалася.

Водночас Товариство, заперечуючи проти позову, посилається на відсутність заборгованості зі сплати орендної плати, оскільки ОСОБА_1 в 2021 та 2022 роках орендна плата виплачувалася наперед та фактично за договором оренди йому сплачено 32967,04 грн. На підтвердження цієї обставини надаввідомості та платіжні інструкції про перерахування коштів на картку позивачки.

Зі змісту укладеного між сторонами договору оренди землі від 12 листопада 2019 року убачається, що орендна плата за користування земельною ділянкою становить 7946,78 грн.

Орендна плата вноситься щорічно до 31 грудня поточного року пункт 11 договору оренди.

Положеннями підпункту 164.2.5 пункту 164.2 статті 164 розд.ІV Податкового кодексу Українивизначено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються, зокрема, дохід від надання майна в лізинг, оренду або суборенду (строкове володіння та/або користування), визначений у порядку, встановленому пунктом170.1 статті 170 ПКУ.

Відповідно до підпункту170.1.1 пункту 170.1 статті 170 Податкового кодексу України, податковим агентом платника податку - орендодавця щодо його доходу від надання в оренду (емфітевзис) земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), майнового паю є орендар.

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.

При цьому об`єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеної в договорі оренди, але не менше ніж мінімальна сума орендного платежу, встановлена законодавством з питань оренди землі.

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену встатті 167 ПКУ(підпункт168.1.1 пункт 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).

Згідно пункту170.1.4 статті 170 Податкового кодексу України,доходи, зазначені, зокрема, у підпункту 170.1.1 пункту 170.1 статті170 Кодексу, оподатковуються податковим агентом під час їх нарахування (виплати) за ставкою 18%, визначеною пункт 167.1 статті 167 Кодексу.

Такі доходи також підлягають оподаткування військовим збором. Ставка військового збору становить 1,5%. об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 пункту 161 підрозділу10розділу XX Податкового кодексу України(підпункт 1.3 пункту 1 1 підрозділу 10розділу XX Податкового кодексу України).

Таким чином, системне тлумачення положеньпідпункту 164.2.5 пункту 164.2 статті 164, підпункту168.1.2 пункту 168.1 статті 168,підпункту170.1.1 пункту 170.1 статті 170 Податкового кодексу України,дає підстави виснувати, щоТОВ «Лендагроінвест» як податковий агент при виплаті орендної плати ОСОБА_1 повинен був утримувати податок на доходи фізичних осіб 18% та військовий збір 1,5%. А відтак орендна плата на корись позивача мала б бути виплачена не в визначеному умовами договору розмірі 7946,78 грн, а вже із здійсненими орендарем необхідними податковими відрахуваннями.

Як видно із наданих відповідачем доказів, ОСОБА_1 було сплачено орендну плату у 2019 роців розмірі 6397,16 грн ( з утриманнямподатку на доходи фізичних осіб та військового збору); у 2020 році 6569,88 грн ( з утриманнямподатку на доходи фізичних осіб та військового збору); у 2021 році 10000,00 грн ( з утриманнямподатку на доходи фізичних осіб та військового збору); у 2022 році 10000,00 грн ( з утриманнямподатку на доходи фізичних осіб та військового збору); за 2023 рік 0,00 гривень. Загальна сума коштів, які фактично сплачені відповідно до договору оренди землі складає 32967,04 гривень.Факт отримання орендодавцем від орендаря платежів за договором оренди земельної ділянки підтверджено належними та допустимими доказами, якими євідомості та платіжні інструкції про перерахування коштів на картку позивачки.

З урахуванням наведених положень законодавства та доказів щодо виплати орендної плати, відповідачем за вказаний період здійснено розрахунок нарахованої та виплаченої орендної плати ОСОБА_1 після утримання податку на доходи (18%) та військового збору (1,5%).

З 2019 року загальний розмір платежів, які мав би отримати позивач становить: за 2019 рік 6397,16 грн, за 2020 рік - 6397,16 грн, за 2021 рік - 6397,16 грн, за 2022 рік - 6397,16 грн, за 2023 рік - 6397,16 грн, а всього 31 985,8 грн.

Норми чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, та положення укладеного між сторонами договору оренди не містять заборон на сплату орендної плати авансом за наступні роки користування земельною ділянкою.

Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, мають враховуватися іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних відносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічний висновок, сформульованій Верховним Судом у постанові від 16 лютого 2024 у справі №702/595/22.

Отже, розмір коштів, фактично отриманих ОСОБА_1 наперед від ТОВ «Лендагроінвест», є більшим ніж сума, яку він мав би отримати у разі виплати оренди за 2019-2023 роки.

Також, як вбачається з матеріалів справи розмір виплати орендної платиз утриманнямподатку на доходи фізичних осіб та військового збору впродовж 2019-2022 роки ОСОБА_1 не оскаржував, не пред`являв орендарю жодних претензій щодо неповної сплати орендної плати за землю, не звертався із додатковими заявами про сплату орендної плати.

Отже, поведінка сторін під час виконання умов договору про орендну плату свідчить, що сторони однаково розуміли умови про орендну плату, яка мала виплачуватися відповідачем.

Відтак, належне виконання відповідачем умов договору оренди щодо своєчасної сплати орендної плати за спірний період (2019-2023 роки) підтверджено в суді першої інстанції належними і допустимими доказами.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що відповідач не порушив умови договору оренди та не допускав прострочення сплати орендної плати за відповідний період, оскільки кошти були сплачені наперед, до обумовленої сторонами дати, що не суперечить чинному законодавству про оренду землі та з утриманням орендарем необхідних податкових відрахувань.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першоїстатті 3 ЦК України)і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.

Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі №390/34/17 (провадження №61-22315сво18) зазначено, що «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

Таким чином, матеріалами справи підтверджено відсутність боргу ТОВ«Лендагроінвест»перед ОСОБА_1 за 2023 року за договором оренди від 12 листопада 2019 року.

З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин та при оцінці доказів, наданих сторонами, порушив норми процесуального права, а тому безпідставно задовольнив позов ОСОБА_1 .

Відповідно достатті 376 ЦПК Українипідставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, оскаржене рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно частин 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно із частиною 1 статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції у постанові, зокрема вирішує питання щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

За таким же правилом підлягають розподілу і судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи апеляційним судом.

З огляду на те, що апеляційну скаргу ТОВ«Лендагроінвест»задоволено повністю, то з ОСОБА_1 на користь відповідача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за розгляд справи апеляційною інстанцією в розмірі 1816,80 грн.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 1 частини 6 статті 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в сили вимог закону.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лендагроінвест» задовольнити.

Рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 23 квітня 2024 року скасуватита ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лендагроінвест» 1816,8 грн судового збору за подачу апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий Судді