Рішення

від 26.07.2024 по справі 340/3478/24

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2024 року м. Кропивницький Справа № 340/3478/24

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Науменка В.В., розглянувши в порядку спрощеного (письмового) провадження адміністративну справу

за позовом: Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (вул. Соборна, 7а, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25009, ЄДРПОУ 22217312)

до відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю НОТТА БЕНЕ (вул. Єгорова, б. 5А, кв. 17, м. Кропивницький, 25006, ЄДРПОУ 13766991)

про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю НОТТА БЕНЕ адміністративно-господарські санкції та пені у розмірі 55786,41 грн.

В обґрунтування заявленої вимоги позивач посилався на те, що відповідачем на виконання вимог статей 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (надалі по тексту - Закон) у 2023 році не забезпечено виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та не сплачено у добровільному порядку у встановлений законом строк адміністративно-господарські санкції.

Ухвалою суду від 03 червня 2024 року року відкрито провадження в справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін (а.с.14).

Копія ухвали була направлена на юридичну адресу відповідача. Поштове відправлення повернулось з позначкою "за закінченням терміну зберігання".

До повноважень адміністративних судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому, примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками "за закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., можуть вважатися належними доказами виконання адміністративним судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Отже, враховуючи те, що ухвала про відкриття провадження направлялась на юридичну адресу відповідача, однак, поштове відправлення повернулось з позначкою "за закінченням терміну зберігання", відповідач вважається належним чином повідомленим про винесення такої ухвали та розгляд даної справи.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до інформації, отриманої позивачем в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності встановлено факт невиконання відповідачем нормативу робочих місць, чим порушено приписи ст.ст.19,20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

Беручи до уваги вказані дані, позивачем розраховано суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, виходячи із кількості незайнятих робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів (1особа) 55786,41 грн.

З огляду на прострочення відповідачем терміну оплати адміністративно-господарських санкцій на 7 днів (з 16.04.2024 по 22.04.2024) позивачем нараховано пеню у сумі 194,60 грн.

Надаючи оцінку обґрунтованості позовних вимог про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені із відповідача, суд враховує наступне.

Відповідно до статті 19 зазначеного Закону, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Отже, чинним законодавством України передбачено гарантії соціального захисту інвалідів шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочого місця інваліда та покладення на підприємства обов`язку забезпечувати для інвалідів належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань, але без встановлення для підприємств жодних обмежень щодо обов`язку працевлаштування інвалідів.

За змістом частини 1 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Частиною 2 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Згідно з частинами 1, 2 статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

В силу приписів частини 3 статті 217 Господарського кодексу України, крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб`єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.

Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування (частина 4 статті 217 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини 1, 2 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Із аналізу вищенаведених норм суд вбачає, що адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця, передбачені Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення, і підлягають застосуванню у разі, якщо суб`єкт господарювання не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Частиною 3 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Частиною першою статті 18 цього Закону встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

З наведених норм статей 18, 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" вбачається, що підприємства здійснюють самостійно працевлаштування інвалідів, але виходячи з вимог статті 18 вказаного Закону.

Отже стаття 18 Закону не встановлює правил, за якими підприємство було б зобов`язано самостійно здійснювати пошук інвалідів для їх працевлаштування на своєму підприємстві.

Частиною 3 статті 18 Закону визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 "Про затвердження форми звітності N 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання" затверджено форму звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)".

Відповідно до приписів пункту 2.1 Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316, (у редакції чинній до 07.02.2017) форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії (й).

Згідно з приписами пункту 5 Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316, (у редакції чинній з 07.02.2017), форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

З огляду на вищезазначене, звіт за формою 3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів і, водночас, запитом про направлення на підприємство для працевлаштування.

За таких обставин неналежне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, а саме неподання звітів за формою № 3-ПН про наявність вакансій для інвалідів державній службі зайнятості є порушенням вищезгаданих норм матеріального права та підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена у постановах Верховного Суду України від 9 липня 2013 року та 19 листопада 2013 року (справи №№ 21-200а13, 21-397а13 відповідно), у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі 825/1276/18 та постанові Верховного Суду від 24.06.2020р. (справа №440/2008/19).

Відповідно до вимог частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому суд зауважує, що Законом № 875-ХІІ також визначено, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування таких осіб.

З огляду на викладене обов`язок щодо працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом № 875-ХІІ нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств.

Водночас доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є звіт форми № 3-ПН.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16.

Таким чином, передбачена частиною першою статті 20 Закону № 875-ХІІ міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю має наставати або

1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону № 875-ХІІ, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, оскільки саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю, або

2) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п`ятої статті 19 Закону № 875-ХІІ, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні особи з інвалідністю, яка звернулася до роботодавця самостійно чи була направлена до нього державною службою зайнятості.

В той же час, позивачем не надано доказів того, що відповідач не подавав звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", або вже не працевлаштував особу з інвалідністю, або вона не була працевлаштована раніше.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач обмежився лише наданням розрахунку та посиланням у позові на інформацію, яка отримана в автоматизованому режимі з використанням даних реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, що не може бути достатньою доказовою базою для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Крім того, наданий лист Кропивницької філії Кіровоградського обласного центру зайнятості також не може свідчити про порушення відповідачем законодавства, оскільки не містить доказів того, що позивач не працевлаштував особу з інвалідністю.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Суд зазначає, що відповідно до принципів адміністративного судочинства, довести правомірність своїх дій чи бездіяльності, а так само й вимог, зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.

Отже, з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги не є доведеними, а отже позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини 2 статті 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Оскільки сторонами не надано суду доказів понесення інших судових витрат, ніж сплата позивачем судового збору, підстави для їх розподілу відсутні.

Керуючись ст.ст.132, 139, 143, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Судові витрати залишити фактично понесеними.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду у порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду В.В. НАУМЕНКО