Ухвала

від 26.07.2024 по справі 460/1170/24

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

26 липня 2024 року м. Рівне№460/1170/24

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Нор У.М. розглянувши в письмовому провадженні процесуальне питання, пов`язане з розглядом справи за позовом

ОСОБА_1 доСмизької селищної ради Дубенського району Рівненської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій,В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду із позовом до Смизької селищної ради Дубенського району Рівненської області (далі відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Смизької селищної ради Дубенського району Рівненської області оформлене листом від 07.12.2023 року № 2799/02-19 про відмову у наданні дозволу ОСОБА_1 на вчинення правочину щодо відчуження частки належного їй майна; зобов`язати Смизьку селищну раду Дубенського району Рівненської області надати ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) дозвіл на вчинення правочину щодо дарування 3/8 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , належного їй на підставі свідоцтва про право на спадщину від 22.03.2011 року, право на користування яким має малолітня дитина, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь її бабусі (іншого співвласника), ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на праві приватної власності належить 3/8 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Рідній сестрі позивачки, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , належить 3/8 частини зазначеного житлового будинку, рідній бабусі позивачки, ОСОБА_3 , належить частина зазначеного вище житлового будинку.

ОСОБА_1 з 2022 року проживає за кордоном, в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 не зареєстрована та фактично і не проживала, а тому вирішила розпорядитися своїм майном та подарувати належну їй частку своїй бабусі, ОСОБА_3 , яка також є співвласником будинку.

В житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано місце проживання ОСОБА_5 (племінниця ОСОБА_3 ) та її малолітнього сина, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Оскільки, у житловому будинку, частку якого позивачка має намір відчужити, зареєстровано місце проживання малолітньої особи виникла необхідність у зверненні до Служби у справах дітей Смизької селищної ради Дубенського району Рівненської області з заявою про надання дозволу на вчинення правочину, з метою недопущення порушення права на користування житлом малолітньо дитини.

ОСОБА_1 14.11.2023 року звернулася до Служби у справах дітей Смизької селищної ради Дубенського району Рівненської області із заявою про надання дозволу на вчинення правочину, надала всі правовстановлюючі документи, заяви співвласників, які не заперечували проти такого відчуження, заяву матері малолітньої дитини, яка також проти вчинення правочину не заперечувала.

06.12.2023 року Комісією з питань захисту прав дитини Смизької селищної ради Дубенського району Рівненської області було розглянуто зазначену заяву ОСОБА_1 . Листом № 2799/02-19 від 07.12.2023 року ОСОБА_1 було повідомлено про те, що Комісія вирішила «не надавати дозволу ОСОБА_1 на вчинення правочину щодо відчуження частки майна в зв`язку з тим, що звужується обсяг існуючих майнових та житлових прав особи з числа дітей-позбавлених батьківського піклування, особи з числа дітей-сиріт та малолітньої дитини та відсутності гарантування збереження їх права власності/користування житлом».

Вважає таке рішення неззаконним та необгрунтовним, адже у ньому відсутнє будь-яке обгрунтування з приводу того, яким чином звужується обсяг існучих майнових прав як малолітньої дитини, так і інших осіб. Зазначила, що відмова не оформлена відповідно до встановлених чинним законодавством вимог, у формі рішення про надання або ненадання дозволу, що також вважає окремою підставою для визнання такої відмови протиправною.

В обгрунтування позовних вимог посилається на норми Цивільного та Сімейного кодексів, Закон України «Про охорону материнства», Закон України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей».

Вважає оскаржене рішення відповідача протиправним і просить його скасувати.

Ухвалою від 05 лютого 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідачем 27 лютого 2024 року надано відзив на позовну заяву, в якому він позов не визнає та просить відмовити у його задоволенні. В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що станом на 06.12.2023 року (дата розгляду заяви) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою з числа дітей позбавлених батьківського піклування та до досягнення повноліття перебувала на первинному обліку в Службі у справах дітей Дубенської міської ради, як дитина позбавлена батьківського піклування з позначкою забезпечена житлом, а неповнолітня (одна із співвласників) ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , має статус дитини позбавленої батьківського піклування, та перебуває на обліку в Службі у справах дітей Дубенської міської ради з позначкою забезпечена житлом. Сестри ОСОБА_1 та ОСОБА_4 забезпечені житлом по 3/8 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Особи із числа дітей-сиріт, позбавлених батьківського піклування, - це особи віком від 18 до 23 років, у яких у віці до 18 років померли або загинули батьки, та особи, які були віднесені до дітей, позбавлених батьківського піклування. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ст. 3 Конвенції ООН «Про права дитини»). Діти, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, мають право на особливий захист і допомогу держави (ст. 25 Закону України «Про охорону дитинства). Смизькою селищною радою Дубенського району встановлено, що на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 діє право спільної часткової власності, а саме: ОСОБА_1 3/8 частини, ОСОБА_1 , 3/8 частини та ОСОБА_3 , частина. Право на користування житловим будинком відповідно до витягу № 875 про зареєстрованих у житловому приміщення/будинку осіб мають ОСОБА_6 , 1940 року народження, ОСОБА_2 , 2019 року народження (малолітня особа), ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (особа з числа дітей-сиріт, не забезпечена житлом). Відповідач зазначає, що співвласники житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 є вразливими категоріями, не мають іншого житла як і особи, що мають право на користування ним.

Відповідач окремо звертає увагу на недобросовісну поведінку ОСОБА_3 , яка була опікуном та піклувальником ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , оскільки протягом 2022-2023 років вона неодноразово зверталася із заявами про надання аналогічного дозволу лише від ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 , а на даний час має виступити обдарованою особою.

Просив звернути увагу на наявність у даній справі ще однієї вразливої категорії осіб ОСОБА_5 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , є особою з числа дітей-сиріт, станом на грудень 2023 року перебуває на черзі на отримання житла згідно рішення виконавчого комітету Смизької селищної ради № 102 від 30.10.2017 року та являється першою на черзі (не забезпечена житлом).

В обгрунтування своїх заперечень посилається на норми Цивільного та Сімейного кодексів, Закон України «Про охорону материнства», Закон України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», Закон України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей».

Відповідач вважає, що позов не підлягає до задоволення.

12 березня 2024 року від позивачки, ОСОБА_1 , надійшла відповідь на відзив, у якій вона зазначила, що заперечення відповідача, викладені у відзиві є голослівними, такими, що не підтверджені належними та допустими доказами, а відтак не повинні братися судом до уваги.

19 березня 2024 року від відповідача, Смизької селищної ради Дубенського району, надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких відповідач підтримав доводи, надані ним у відзиві, додатково надав пояснення на спростування тверджень, на які звернула увагу позивачка у відповіді на відзив, просив в позові відмовити.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Вирішуючи даний спір, суд приходить до таких висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою з числа дітей позбавлених батьківського піклування та до досягнення повноліття перебуваланапервинномуоблікув Службі у справах дітей Дубенської міської ради, як дитина позбавлена батьківського піклування з позначкою забезпечена житлом, а неповнолітня (одна із співвласників) ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , має статус дитини позбавленої батьківського піклування, та перебуває на обліку в Службі у справах дітей Дубенської міської ради з позначкою забезпечена житлом. Сестри ОСОБА_1 та ОСОБА_4 забезпечені житлом по 3/8 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Особи із числа дітей-сиріт, позбавлених батьківського піклування, - це особи віком від 18 до 23 років, у яких у віці до 18 років померли або загинули батьки, та особи, які були віднесені до дітей, позбавлених батьківського піклування (п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування»).

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ст. 3 Конвенції ООН «Про права дитини»),

Діти, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, мають право на особливий захист і допомогу держави (ст. 25 Закону України «Про охорону дитинства).

Матеріалами справи підтверджено, що на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 діє право спільної часткової власності, а саме: ОСОБА_1 3/8 частини, ОСОБА_1 , 3/8 частини та ОСОБА_3 , частина. Право на користування житловим будинком відповідно до витягу № 875 про зареєстрованих у житловому приміщення/будинку осіб мають ОСОБА_6 , 1940 року народження, ОСОБА_2 , 2019 року народження (малолітня особа), ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (особа з числа дітей-сиріт, не забезпечена житлом). Із долучених до матеріалів справи вбачається, що співвласники житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 є вразливими категоріями, не мають іншого житла як і особи, що мають право на користування ним.

ОСОБА_1 14.11.2023 року звернулася до Служби у справах дітей Смизької селищної ради Дубенського району Рівненської області із заявою про надання дозволу на вчинення правочину, надала всі правовстановлюючі документи, заяви співвласників, які не заперечували проти такого відчуження, заяву матері малолітньої дитини, яка також проти вчинення правочину не заперечувала.

06.12.2023 року Комісією з питань захисту прав дитини Смизької селищної ради Дубенського району Рівненської області було розглянуто зазначену заяву ОСОБА_1 . Листом № 2799/02-19 від 07.12.2023 року ОСОБА_1 було повідомлено про те, що Комісія вирішила «не надавати дозволу ОСОБА_1 на вчинення правочину щодо відчуження частки майна в зв`язку з тим, що звужується обсяг існуючих майнових та житлових прав особи з числа дітей-позбавлених батьківського піклування, особи з числа дітей-сиріт та малолітньої дитини та відсутності гарантування збереження їх права власності/користування житлом».

За змістом статті 177 Сімейного кодексу України, статей 17, 18 Закону України від 26.04.2001р. № 2402-III «Про охорону дитинства», статті 32 Закону України від 13.01.2005р. №2342-IV «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», статті 12 Закону України від 02.06.2005р. №2623-IV «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання. Жилі приміщення, в яких проживали діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, до влаштування їх у сім`ї громадян України, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також щодо яких є рішення суду, не можуть бути відчужені без отримання згоди на таке від органів опіки та піклування, яка може надаватися лише в разі гарантування збереження права на житло таких дітей. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається органом опіки та піклування після перевірки, що проводиться протягом одного місяця, і лише в разі гарантування збереження права дитини на житло. Органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Статтею 224 Цивільного кодексу України установлено, що правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (стаття 71 цього Кодексу), є нікчемним. На вимогу заінтересованої особи такий правочин може бути визнаний судом дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідає інтересам фізичної особи, над якою встановлено опіку або піклування.

Отже, видача органом опіки та піклування дозволу на вчинення правочину щодо нерухомого майна, право користування яким має дитина, є передумовою для відповідних припинення та виникнення прав на таке майно як дитини, так і інших осіб, яким дозвіл надано.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Стаття 2 КАС України завданням адміністративного судочинства визначає справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пункт 1 частини 1 статті 4 КАС України справою адміністративної юрисдикції визнає переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

При цьому за змістом п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

За правилами ч.1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:

1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;

1-1) спорах адміністратора за випуском облігацій, який діє в інтересах власників облігацій відповідно до положеньЗакону України"Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом;

6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;

7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;

8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;

9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;

10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;

11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного замовника у правовідносинах, що виникли на підставіЗакону України"Про оборонні закупівлі", крім спорів, пов`язаних із укладенням державного контракту (договору) про закупівлю з переможцем спрощених торгів із застосуванням електронної системи закупівель, а також зміною, розірванням і виконанням державних контрактів (договорів) про закупівлю;

12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень";

13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років";

14) спорах із суб`єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства;

15) спорах, що виникають у зв`язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу;

16) спорах щодо здійснення державного регулювання, нагляду і контролю у сфері медіа.

Вжитий у цих процесуальних нормах термін «суб`єкт владних повноважень» означає суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Разом із тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб`єктний склад такого спору.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України може бути способом захисту цивільних прав та інтересів.

За правилами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин.

З установлених фактичних обставин справи вбачається, що спір виник щодо правомірності рішення Смизької селищної ради Дубенського району у вигляді листа №2799/02-19 від 07.12.2023 року, як органу опіки та піклування, яким відмовлено в ОСОБА_1 в наданні дозволу на вчинення правочину щодо відчуження частки належного їй майна.

Відповідно до частини першої статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним і скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий, зокрема, органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Обраний у цій справі спосіб захисту спрямований, зокрема, на скасування рішення органу місцевого самоврядування індивідуальної дії, яке, на думку позивача, суперечить актам цивільного законодавства, а саме приписам Сімейного кодексу України та Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року за № 866.

Тому суд вважає, що якщо особа стверджує про порушення її прав наслідками, що спричинені рішенням суб`єкта владних повноважень, яке вона вважає неправомірним, і такі наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав або інтересів цієї особи, або, особи, в інтересах якої подано позов, чи пов`язані з реалізацією нею майнових або особистих немайнових прав чи інтересів, то визнання незаконним вказаного рішення і його скасування є способом захисту відповідних цивільних прав та інтересів.

Спірні правовідносини виникли між учасниками справи з приводу реалізації та захисту позивачкою її особистих майнових прав та інтересів, гарантованих Сімейним та Цивільними кодексами України.

Згідно з пунктом 3 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року за № 866, органами опіки та піклування є районні, районні у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад, у тому числі об`єднаних територіальних громад (далі - органи опіки та піклування), які провадять діяльність із соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі забезпечення їх права на виховання у сім`ї, надання статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів, влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлення опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, із захисту особистих, майнових і житлових прав дітей.

Суд вважає, що оскаржуване рішення хоч і прийняте суб`єктом владних повноважень, однак спрямоване на реалізацію приписів сімейного законодавства та впливає, насамперед, на особисті майнові права позивачки, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є особою з числа дітей позбавлених батьківського піклування та до досягнення повноліття перебувала на первинному обліку в Службі у справах дітей Дубенської міської ради, як дитина позбавлена батьківського піклування з позначкою забезпечена житлом, а неповнолітня (одна із співвласників) ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , має статус дитини позбавленої батьківського піклування, та перебуває на обліку в Службі у справах дітей Дубенської міської ради з позначкою забезпечена житлом, на права ОСОБА_5 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , є особою з числа дітей-сиріт, станом на грудень 2023 року перебувала на черзі на отримання житла згідно рішення виконавчого комітету Смизької селищної ради Дубенського району Рівненської області № 102 від 30.10.2017 року та являється першою на черзі (не забезпечена житлом) та її малолітнього сина, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

На думку суду, спірні правовідносини з урахуванням вищевикладених обставин пов`язані з правом користування та розпорядження нерухомим, тобто, предметом спірних правовідносин є майнові права на вказані об`єкти нерухомості, а відтак спір має приватноправовий характер.

У зв`язку з цим слід також звернути увагу на те, що за змістом статті 177 Сімейного кодексу України, статей 17, 18 Закону України від 26.04.2001р. № 2402-III «Про охорону дитинства», статті 32 Закону України від 13.01.2005р. №2342-IV «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», статті 12 Закону України від 02.06.2005р. №2623-IV «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», прийняте відповідачем рішення про надання дозволу на вчинення правочину є лише складовою попередньої процедури укладення договору дарування нерухомого майна, змістом якого є цивільні права та обов`язки його учасників. Це рішення безпосередньо не впливає на права та обов`язки сторін договору при його укладенні. Останній укладається з урахуванням вимог цивільного і сімейного законодавства про укладення правочинів.

Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року №7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв`язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів.

Отже, визнання протиправним і скасування рішення органу опіки та піклування у процесуальному сенсі є захистом прав позивача на розпорядженя житлом, що перебуває у власності.

Тобто в даному випадку виник спір про право цивільне, а спірні правовідносини цілком урегульовані нормами цивільного та сімейного.

Участь органу опіки та піклування у вчиненні правочину щодо цивільних прав та обов`язків не перетворює даний спір на публічно-правовий; перевірка дотримання прав, свобод та інтересів учасників правочину повинна відбуватись за правилами цивільного судочинства, оскільки адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей встановлювати (визнавати) належність права власності на житло та вирішувати питання щодо правомочностей третьої особи розпоряджатись її майном.

Відтак, спори щодо надання дозволу на вчинення правочину відчуження частки у житловому будинку, у тому числі щодо оскарження рішення виконавчого комітету про затвердження відповідного рішеннями служби у справах дітей є спорами, які виникають із сімейних правовідносин та вирішуються у порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.

Враховуючи зазначене правове регулювання та характер спірних правовідносин, вважаю, що оспорюване рішення стосується відносин, які регулюються нормами сімейного права та не є рішенням суб`єкта владних повноважень у сфері управлінської діяльності.

Так, оспорюване рішення хоч і прийняте суб`єктом владних повноважень, проте спрямоване на реалізацію положень сімейного законодавства та впливає, насамперед, на особисті майнові права позивачки.

Вказане узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 06.11.2019 по справі №756/4477/18, які в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України мають бути враховані при розгляді цієї справи.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що даний спір є спором про право цивільне, а тому він не має вирішуватися за правилами адміністративного судочинства.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про те, провадження у даній справі підлягає закриттю, оскільки спір не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За своєю суттю спір є приватно-правовим, а тому з огляду на його суб`єктний склад він має вирішуватись місцевим загальним судом за правилами цивільного судочинства.

Керуючись статтями 238, 241, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В :

Закрити провадження у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Смизької селищної ради Дубенського району Рівненської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язаання вчинення певних дій.

Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання.

Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст ухвали складений дата 26 липня 2024 року.

Суддя У.М. Нор