Ухвала

від 26.07.2024 по справі 520/20634/24

ХАРКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

про залишення позову без руху

26 липня 2024 р. справа № 520/20634/24

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Сліденко А.В., розглянувши питання прийняття до розгляду позову Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРІУС» (далі за текстом - позивач, заявник) до Головного управління ДПС у Харківській області, Державної податкової служби України про: 1) визнання протиправним та скасування рішення Головного управління ДПС у Харківській області про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРІУС» № 1840 від 12.07.2023 року; 2) зобов`язання Державної податкової служби України поновити реєстрацію Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРІУС» платником податку на додану вартість з 12.07.2023 року, шляхом внесення відповідного запису до Реєстру платників податку на додану вартість із збереженням індивідуального податкового номеру 433924020308, та збереженням облікових даних, записів та стану рахунків інтегрованої картки Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРІУС» в системі електронного адміністрування ПДВ (СЕА) щодо суми податку, на яку платник податку має право зареєструвати податкові накладні та / або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, які були наявні до прийняття рішення №1840 від 12.07.2023 року про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість,

встановив:

Згідно з ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

В оформленні матеріалів адміністративного позову виявлено низку недоліків.

По-перше, відсутні докази оплати судового збору, що не відповідає положенням ч. 3 ст. 161 КАС України.

З огляду на зміст заявлених вимог та положення Закону України "Про судовий збір" для усунення недоліку позивачу належить доплатити та подати до суду оригінал документу про оплату судового збору у розмірі 2422,40 грн. (за вимогу немайнового характеру про скасування рішення) та 1,5% від розміру вимоги майнового характеру (стосовно поновлення в системі електронного адміністрування ПДВ (СЕА) конкретної суми податку на додану вартість) на рахунок - UA678999980313141206084020661, одержувач - ГУК Харків обл/мХар Основ"ян/22030101, код одержувача - 37874947, банк одержувача - Казначейство України (ел. адм. подат.), МФО - 899998, код класифікації доходів бюджету - 22030101.

По-друге, у спірних правовідносинах наявні ознаки звернення до суду із пропущенням 6-місячного строку.

Так, відповідно до п.9 ч.3 ст.2, ч.2 ст.44, ч.1 ст.45 КАС України учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, у тому числі і в частині дотримання обов"язку звернення до суду у межах визначеного законом строку.

Так, предметом позову є правовий акт індивідуальної дії суб`єкта владних повноважень - рішення Головного управління ДПС у Харківській області про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРІУС» № 1840 від 12.07.2023 року.

Відносини у сфері оподаткування, права та обов`язки платників податків і зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження та обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює ПК України.

Згідно із пунктом 56.1 статті 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Абзацами першим - третім пункту 56.18 статті 56 ПК України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.

За змістом пункту 58.19 статті 58 ПК України у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Відповідно ж до пункту 102.1 статті 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов`язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

Застосування норм пунктів 56.18, 56.19 статті 56, пункту 102.1 статті 102 ПК України в системному зв`язку дає підстави для висновку, що нормою пункту 56.18 встановлено спеціальний строк на оскарження платником податків податкових повідомлень-рішень та інших рішень про нарахування грошових зобов`язань.

У постанові від 24.04.2020 у справі №520/6895/19 Верховний Суд, застосовуючи наведені норми, зробив висновок, що законодавець в абзаці першому пункту 56.18 статті 56 ПК України під висловом "або інше рішення контролюючого органу" розумів саме рішення контролюючого органу, яке безпосередньо впливає на розмір грошового (податкового) зобов`язання платника податків.

Отже, ПК України не встановлює спеціального строку звернення до суду з позовом про оскарження рішень контролюючих органів, які не стосуються нарахування грошових зобов`язань платника податків, а відтак, до позовів платників податків про визнання протиправними рішень контролюючого органу про виключення з реєстру платника єдиного податку застосовуються загальні строки звернення до суду, визначені нормами статті 122 КАС України, а не ПК України.

Саме такий підхід до розуміння норм права щодо строку звернення до суду з позовом про скасування рішення суб`єкта владних повноважень, не пов`язаного із визначенням грошових зобов`язань, викладено у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 11.10.2019 у справі №640/20468/18 (адміністративне провадження №К/9901/16396/19).

При цьому, незважаючи на те, що судом сформульовано у цій постанові правовий висновок щодо строку оскарження у судовому порядку інших рішень контролюючих органів, які не стосуються нарахування грошових зобов`язань платника податків, за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору, це не змінює підхід до застосування строку звернення до суду з позовами про визнання протиправним рішення контролюючого органу у сфері оподаткування.

Відтак, строк подання позовної заяви про визнання протиправним і скасування рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку (у разі, коли платником податків не використовувалась процедура адміністративного оскарження такого рішення як досудовий порядок вирішення спору) становить шість місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Подібна правова позиція викладена і в постановах Верховного Суду, зокрема, від 23.04.2021 у справі №380/10006/20 (адміністративне провадження №К/9901/4883/21), від 25.05.2021 у справі №420/8997/20 (адміністративне провадження №К/9901/5822/21), від 30.06.2021 у справі №420/6333/20 (адміністративне провадження №К/9901/6215/21).

Оскільки предметом спору в даній справі є скасування рішення Головного управління ДПС у Харківській області про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРІУС» № 1840 від 12.07.2023р., а позивач звернувся з даним позовом до суду лише 22.07.2024р., то суд доходить висновку про те, що позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом.

У тексті позовної заяви позивачем зазначено, що ТОВ «АГРІУС» рішення про анулюванння реєстрації платником ПДВ № 1840 від 12.07.2023р. було отримано за запитом Товариства від 10.06.2024р. через електронний кабінет платника податків лише 03.07.2024р.

Товариство взагалі дізналося лише у червні 2024р. від свого контрагента про те, що статус платника ПДВ було анульовано, адже діяльність ТОВ «АГРІУС» була повністю зупинена.

Згідно з п.9 ч.3 ст.2, ч.2 ст.44, ч.1 ст.45 КАС України учасники судового процесу зобов`язані забезпечити належне та своєчасне виконання процесуальних обов`язків, у тому числі і стосовно дотримання строку звернення до суду та стосовно належності оформлення позову.

Суд зауважує, що нормами КАС України не розкрито зміст правових категорій "поважна причина пропуску процесуального строку", "дата, коли особа дізналась про порушення права", "дата, коли особа повинна була дізнатись про порушення права", але відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при застосуванні норми права суд враховує висновки, викладені у постановах Верховного Суду.

Висновки Верховного Суду з приводу застосування ст.ст.118, 121-123 КАС України викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.07.2023р. по справі №990/154/22, у постанові Верховного Суду від 12.09.2019р. по справі №826/3318/17, у постанові Верховного Суду від 28.03.2023р. по справі №826/3318/17, постанові Верховного Суду від 21.04.2021р. у справі №640/25046/19, постанови Верховного Суду від 06.04.2023р. у справі №320/7204/21, постанові Верховного Суду від 31.03.2021р. по справі №520/3047/2020, постанові Верховного Суду від 19.12.2022р. у справі №420/13281/20, постанові Верховного Суду від 10.01.2023р. у справі №640/3489/21.

Так, за правовою позицією постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.07.2023р. у справі №990/154/22: 1) порівняльний аналіз словоформ дізналася та повинна була дізнатися дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через неналежну реалізацію своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду; 2) Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов.

До кола поважних причин пропуску процесуального строку можуть бути віднесені реально існуючі обставини фактичної дійсності, які не залежать від внутрішньої волі заінтересованої особи, мали місце протягом перебігу пропущеного строку і створюють істотні та обєктивно непереборні чи нездоланні перешкоди або труднощі у виконанні конкретної процесуальної дії у межах встановленого законом проміжку часу, у тому числі і дії з подання позову (постанова Верховного Суду від 21.04.2021р. у справі №640/25046/19, постанова Верховного Суду від 06.04.2023р. у справі №320/7204/21).

Докази існування цих обставин про поважні причини пропуску строку звернення до суду відповідно до ч.1 ст.77, ч.2 ст.79, ч.1 ст.123, ч.2 ст.123, ч.4 ст.161, ч.6 ст.161 КАС України повинні бути подані до суду разом із позовом, бо на етапі відкриття провадження у справі у суду відсутні повноваження витребовувати будь-які докази.

Такий висновок цілком корелюється із правовою позицією постанови Верховного Суду від 31.03.2021р. по справі №520/3047/2020 та постанови Верховного Суду від 19.12.2022р. у справі №420/13281/20, де указано, зокрема, що суд вивчає лише ті докази, що надійшли разом з позовною заявою.

Окрім того, і у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 01.06.2023р. по справі №300/4156/22 суд не наділений повноваженнями щодо самостійного визначення чи пошуку обставин, що зумовили об`єктивну неможливість Позивачем у визначений законодавством строк реалізувати своє право на подання позову. Такі обставини наводяться Позивачем у відповідній заяві, підтверджуються доказами та оцінюються судом на предмет об`єктивної неможливості подати позов за правилами, визначеними КАС України.

Указане обумовлено тим, що згідно з п.5 ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує - чи подано позов у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними і у силу ч.2 ст.19 Конституції України не має повноважень діяти у будь-який інший спосіб, у тому числі витребовувати докази з власної ініціативи або відкладати вирішення даного питання на подальше з метою пересвідчення в обізнаності позивача як учасника суспільних відносин із станом власних прав (інтересів) та обовязків.

Отже, саме на стадії вирішення питання про прийняття позову до розгляду суд повинен визначитись із достатністю підстав для визнання причин пропуску строку на звернення до суду поважними, для чого повинен дослідити та оцінити саме надані позивачем докази виключно у контексті подання позову із дотриманням вимог ч.2 ст.122, ч.1 ст.123, ч.6 ст.161, ч.1 ст.169, ч.2 ст.171 КАС України.

Відтак, позивач під час звернення до суду у тексті відповідного процесуального документа повинен зазначити дату обізнаності з порушенням права та подати на підтвердження власних доводів з даного приводу належні, допустимі, достатні та достовірні докази, а суд повинен перевірити юридичну спроможність та фактичну доказанність задекларованого позивачем твердження, але не має обов`язку у разі невиконання позивачем вимог процесуального закону у цій частині за власною ініціативою пересвідчуватись у справжньому існуванні будь-яких інших причин пропуску строку звернення до суду, окрім тих, які були зазначені власне позивачем.

При цьому суд зважає, що за правовою позицією, сформульованою у постанові Верховного суду від 14.09.2023р. у справі №520/12477/22: 1) поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів.; 2) Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.; 3) Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.; 4) Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.

Також суд зважає, що за правовою позицією постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2023р. у справі №990/139/23 «Аналіз практики ЄСПЛ свідчить, що у процесі прийняття рішень про поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Суд виходить таких міркувань: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, унаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, що були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, яка звернулася з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду.

Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на звернення з позовом, тобто коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.».

Відтак, позивач пропустив строк звернення до суду на оскарження рішення Головного управління ДПС у Харківській області про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРІУС» № 1840 від 12.07.2023 року, оскільки звернувся з позовом до суду 23.07.2024р. (сформовано в системі "Електронний суд" 22.07.2024р.).

Водночас, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення.

Зупинення діяльності платника податків не є поважною причиною для несумлінного ставлення до з"ясування дійсного стану власних прав (інтересів) та обов`язків як платника ПДВ.

На переконання суду позивачем не наведено достатніх та переконливих аргументів на підтвердження наявності об`єктивних, непереборних та істотних перешкод для звернення до суду позивача упродовж встановленого Законом строку.

Суд наголошує, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

Частинами першою та другою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Отже, позов поданий поза межами строку звернення до суду без заяви про поновлення строку звернення та доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду, що є порушенням ч.1 ст.123 та ч.6 ст.161 КАС України.

Викладене зумовлює залишення позову без руху відповідно до ст. 169 КАС України з встановленням строку для усунення недоліків.

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4, 12, 121-123, 160, 161, 169, 171, 241-243, 248, 257, 262, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя -

ухвалив:

1.Позов - залишити без руху.

2. Надати час для усунення недоліків - 10 днів від дати отримання цієї ухвали.

3.Встановити способом усунення недоліків подання до суду доказів сплати судового збору; юридично умотивованої та документально доведеної заяви про поновлення пропущеного строку на звернення до суду із долученням належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів настання цього наслідку через дію поважної причини.

4.Роз`яснити, що невиправлення недоліків в оформлення позову зумовлює повернення позову.

5.Роз`яснити, що ухвала набирає законної сили з моменту підписання, оскарженню не підлягає.

Суддя А.В. Сліденко