Рішення

від 23.07.2024 по справі 918/258/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" липня 2024 р. м. РівнеСправа № 918/258/24

Господарський суд Рівненської області у складі судді Марач В.В., при секретарі судового засідання Гуменюк О.С., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроконтиненталь Україна" (49000, м. Дніпро, проспект Олександра Поля, буд. 139, кв. 31 код ЄДРПОУ 44837846)

до відповідача Приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс" (35112, Рівненська обл., Дубенський район, с. Ярославичі, вул. Шкільна, буд.50, код ЄДРПОУ 30132761)

про стягнення 776 806 грн. 98 коп..

В судовому засіданні приймали участь:

від позивача: адвокат Бондар І.М.;

від відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроконтиненталь Україна" звернулося в Господарський суд Рівненської області із позовом до Приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс в якому просить стягнути з останнього заборгованість у сумі 776 806 грн. 98 коп.. Даний позов обгрунтовує неналежним виконанням Відповідачем Договору поставки №1406 від 14.06.2023 року в частині оплати вартості отриманого товару, внаслідок чого утворилась заборгованість у сумі 762528,00 грн., та яка складається із поставок за видатковими накладними: №АКУ 1775 від 26.10.2023р. на загальну суму 684600.00грн., №АКУ 1776 від 26.10.203р. на загальну суму 515136, 00 грн., а також №АКУ 1838 від 06.11.2023р. на загальну суму 12792,00 грн.. Крім того, на суму заборгованості Позивачем нараховано 8409,16 грн. інфляційних втрат та 5869,82 грн. 3 % річних за період з 26.11.2023 по 27.02.2024 року.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 11.03.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Відповідач відзиву на позов суду не надав, причини такої не подачі суд не повідомив. Керуючись статтею 165 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відзиву відповідача за наявними у ній матеріалами.

03.05.2024 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду Відповідачем подано клопотання, в якому просив продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів та відкласти розгляд справи на іншу дату. До клопотання додано платіжні інструкції про часткову оплату основного боргу: №2507 від 01.05. 2024 року на суму 62528,00 грн., №2509 від 03.05.2024 року на суму 50000,00 грн..

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 07.05.2024 року продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів. Відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на "04" червня 2024 р. на 10:30 год..

Ухвалою суду від 04.06.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 02.07.2024 року відкладено розгляд справи по суті на 23.07.2024 року у зв`язку з неявкою представника відповідача та подання останнім клопотання про відкладення розгляду справи.

У судове засідання 23.07.2024 року не з`явився представник відповідача, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Причин неявки представника у судове засідання відповідач суду не повідомив.

Відповідно до ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч. 3 вказаної статті якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

З огляду на те, що відповідач причин неявки суду не повідомив, неявка в судове засідання представника відповідача є повторною, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представника відповідача.

Під час розгляду справи по суті представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві.

Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками судового процесу, заслухавши присутніх представників сторін, з`ясувавши обставини на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, безпосередньо дослідивши докази у справі, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. При цьому господарський суд керувався наступним.

14 червня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агроконтиненталь Україна", як Постачальником та Приватним підприємством "Агро-Експрес-Сервіс", як Покупцем, було укладено Договір поставки № 1406 від 14.06.2023р. (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору, постачальник зобов`язується передати у власність покупцю товарно-матеріальні цінності (надалі Товар) в асортименті, кількості і по ціні, згідно заявки Покупця, узгодженої Сторонами шляхом факсимільного зв`язку, електронної пошти чи в усній формі, а Покупець зобов`язується прийняти Товар та сплатити за нього грошову суму на умовах даного Договору.

Згідно п. 3.5 Договору, підпис представника зі сторони Покупця на видатковій накладній Постачальника є вираженням згоди Покупця з вказаною номенклатурою, кількістю, комплектністю, якістю, цілісністю тари та (або) упаковки, відсутністю ознак пошкодження і цінами на поставлену партію товару.

Згідно із п. 3.7 Договору, покупець здійснює оплату протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту отримання товару.

За твердженням позивача за час дії договору позивачем було поставлено товару на загальну суму 1669278,00 грн., з яких відповідачем було сплачено лише 905750,0 0грн., а не погашена заборгованість становить 762528,00 грн та складається із поставок за видатковими накладними: №АКУ 1775 від 27.10.2023р. на загальну суму 684600.00 грн., №АКУ 1776 від 26.10.203р. на загальну суму 515136.00 грн., а також №АКУ1838 від 06.11.2023р. на загальну суму 12792,00грн..

Щодо видаткової накладної №АКУ1838 від 06.11.2023р. на загальну суму 12792,00грн. позивач зазначає, що вона не підписана з боку відповідача, попри поставку товару, яку підтверджує специфікацією підприємства перевізника ТОВ «НОВА ПОШТА» та ТТН 20400357711393.

Позивач двічі направляв претензії Відповідачу (від 22.01.2024р. та від 22.02.2024) із вимогою оплати, а також підписання видаткової накладної, однак претензії залишені без відповіді.

Щодо правовідносин з поставки товару суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 179 ГК України визначено, що майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Положеннями ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що позивач на виконання Договору поставки №1406 від 14.06.2023р. поставив відповідачу товари а саме за видатковими накладними: №АКУ 1775 від 27.10.2023р. на загальну суму 684600.00 грн., №АКУ 1776 від 26.10.203р. на загальну суму 515136.00 грн., всього на суму 1 199136, 00 грн..

Відповідач в свою чергу сплатив позивачу до відкриття провадження у справі за інформаційним повідомленням про зарахування коштів №1514 від 09.11.2023 суму 300 000, 00 грн., за інформаційним повідомленням про зарахування коштів №1547 від 14.11.2023 суму 150 000, 00 грн. та після відкриття провадження у справі по платіжній інструкції №2507 від 01.05. 2024 року суму 62528,00 грн., по платіжній інструкції №2509 від 03.05.2024 року суму 50000,00 грн.. Всього відповідачем сплачено позивачу 562528, 00 грн..

Таким чином, з огляду на часткову оплату, заборгованість відповідача перед позивачем складає 636608 грн. 00 коп.

Відтак, позовні вимоги в частині стягнення з Відповідача 636608 грн. 00 коп. основного боргу за Договором поставки №1406 від 14.06.2023 року є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.

В той же час суд зазначає, що позивачем не доведено належними доказами факту поставки товару відповідачу та його отримання останнім за видатковою накладною №АКУ 1838 від 06.11.2023р. на загальну суму 12792,00 грн., що підтверджується наступним.

Відповідно до п.1.1 Договору Постачальник зобов`язується передати у власність покупцю товарно-матеріальні цінності (надалі Товар) в асортименті, кількості і по ціні, згідно заявки Покупця, узгодженої Сторонами шляхом факсимільного зв`язку, електронної пошти чи в усній формі, а Покупець зобов`язується прийняти Товар та сплатити за нього грошову суму на умовах даного Договору.

Відповідно до п.1.2 Договору підтвердженням факту узгодження Сторонами найменування, кількості, комплектності асортименту та ціни товару є прийняття Покупцем товару відповідно до видаткової накладної або акту приймання-передачі, що після підписання Сторонами мають юридичну силу Специфікації у розумінні ст. 266 Господарського кодексу України. Покупець надсилає Постачальникові заявку, яку останній, протягом одного календарного дня з моменту отримання, погоджує і надає рахунок-фактуру Покупцеві. Покупець здійснює погодження отриманого рахунку-фактури на свою заявку, шляхом надсилання Постачальникові відповідного повідомлення.

Відповідно до п.3.4 Договору загальна сума Договору визначається сумарною вартістю партій товарних поставок, які зазначені в видаткових накладних та прийняті Покупцем в період дії цього Договору.

Відповідно до п.3.5 Договору підпис представника зі сторони Покупця на видатковій накладній Постачальника є вираженням згоди Покупця з вказаною номенклатурою, кількістю, комплектністю, якістю, цілісністю тари та (або) упаковки, відсутністю ознак пошкодження і цінами на поставлену партію товару.

Судом встановлено, що видаткова накладна №АКУ 1838 від 06.11.2023р. на загальну суму 12792,00 грн. не підписана покупцем (відповідачем), а відтак, з огляду на вищевказані пункти договору, відсутня згода (узгодження) покупця з вказаною номенклатурою, кількістю, комплектністю, якістю, цілісністю тари та (або) упаковки, відсутністю ознак пошкодження і цінами на поставлену партію товару.

Крім того, суд зазначає, що позивач не надав належних доказів виконання сторонами п. 1.2. договору, а саме того, що відповідач, як покупець надсилав позивачу, як постачальникові заявку, того що останній, протягом одного календарного дня з моменту її отримання, погодив і надав рахунок-фактуру покупцеві, того що покупець здійснив погодження отриманого рахунку-фактури на свою заявку, шляхом надсилання постачальникові відповідного повідомлення.

Вищевказане є підтвердженням того, що видаткова накладна №АКУ 1838 від 06.11.2023р. на загальну суму 12792,00 грн. не підписана покупцем (відповідачем), і, відповідно, не має юридичної сили Специфікації як то передбачено п.1.2. договору.

В той же час суд зазначає, що посилання позивача на те, що він передав товар відповідачу через перевізника ТОВ "Нова пошта" є безпідставним, так як по-перше, з наданого позивачем Акту №НП-010413152 від 10.11.2023 здачі-приймання робіт (надання послуг) з додатком не вбачається який саме товар, в якій кількості, номенклатурі і на яку суму відправлявся відповідачу. Також з даних документів не вбачається, що даний товар відповідач отримав.

Податкова накладна №26 від 06.11.2023, яка додана позивачем до позовної заяви, не є підтвердженням поставки товару відповідачу та її отримання останнім.

Таким чином, з огляду на надані позивачем докази, суд констатує, що на підставі п.3.4 Договору до загальної суми Договору може бути включено вартість партій товарних поставок за видатковими накладними: №АКУ 1775 від 27.10.2023р. на загальну суму 684600.00 грн., №АКУ 1776 від 26.10.203р. на загальну суму 515136.00 грн..

Стосовно позовних вимог про стягнення з Відповідача 8409,16 грн. інфляційних втрат, 5869,82 грн. 3% річних, суд зазначає наступне.

Відповідно абзацу 1 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Пунктом 1 та 2 статті 217 Господарського кодексу України встановлено, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні правові наслідки та те, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько- правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Стаття 230 Господарського кодексу України встановлює, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Абзацом 2 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 525 Цивільного кодексу України встановлена недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання.

Згідно частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.І ст. 612 ЦК України Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено що Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак вимога позивача про стягнення з відповідача суми боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми є правомірною.

В той же час суд зазначає, що позивачем розрахунок індексу інфляції та трьох процентів річних здійснено арифметично неправильно з огляду на наступне.

Згідно із п. 3.7 Договору, покупець здійснює оплату протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту отримання товару.

Так позивач початком періоду нарахувань зазначає 26.11.2023 року.

Поставка товару відбувалася 26-27.10.2023, отже останнім днем оплати було, відповідно, 26-27.11.2023 року

26.11.2023 року припадало на вихідний день неділю.

Відповідно до ч.5 статті 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Відтак днем закінчення строку оплати товару, поставленого 26.10.2023, є перший за 26.11.2023 робочий день, а саме 27.11.2023, а товару, поставленого 27.10.2023 - 27.11.2023 року.

Отже початком нарахування індексу інфляції та трьох процентів річних є 28.11.2023 року.

За розрахунком суду інфляційні втрати від простроченої суми 749 736,00 грн. з грудня 2023 по січень 2024 складають 8268,09 грн., 3% річних від вказаної суми за період з28.11.2023 по 27.02.2024 складають 5659,47 грн..

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Згідно зі статтею 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищенаведене, та те, що позивач довів належними та допустимими доказами факт неналежного виконання відповідачем умов Договору поставки №1406 від 14.06.2023 року в частині оплати вартості товару, поставленого за видатковими накладними: №АКУ 1775 від 27.10.2023р., №АКУ 1776 від 26.10.203р., а відповідач вказаного не спростував, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 236-241, Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВІРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс" (35112, Рівненська обл., Дубенський район, с. Ярославичі, вул. Шкільна, буд.50, код ЄДРПОУ 30132761) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроконтиненталь Україна" (49000, м. Дніпро, проспект Олександра Поля, буд. 139, кв. 31 код ЄДРПОУ 44837846) 749736 грн.00 коп. основного боргу, 3% річних у сумі 5659 грн. 47 коп., 8268 грн. 09 коп. інфляційних втрат, 11454 грн. 95 коп. судового збору та 6881 грн. 70 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

3.В решті позовних вимог відмовити у задоволенні.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення підписано 01 серпня 2024 року.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.

Суддя Марач В.В.