Рішення

від 31.07.2024 по справі 926/1288/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

31 липня 2024 року Справа № 926/1288/24

За позовом Чернівецької міської ради

до Приватного підприємства "Гранд-Інвестбуд"

про стягнення безпідставно збережених коштів в сумі 691671,83 грн

Суддя Тинок О.С.

Секретар судових засідань Григораш М.І.

Представники:

від позивача ОСОБА_1

від відповідача не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Чернівецька міська рада звернулась до Господарського суду Чернівецької області з позовною заявою до Приватного підприємства "Гранд-Інвестбуд" про стягнення безпідставно збережених коштів за період з 16 листопада 2022 року по 26 березня 2024 року в сумі 1127194,64 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Приватне підприємство "Гранд-Інвестбуд" з 21 січня 2005 року є власником нерухомого майна у м. Чернівці по вул. Комарова 28-Г, що підтверджується договором купівлі-продажу від 21 січня 2005 року. Вказане нерухоме майно розташоване на земельній ділянці, яка належить до комунальної власності Чернівецької міської ради та знаходиться по вул. Комарова 28-Г у м. Чернівцях, площею 0,8965 га, кадастровий номер 7310136300:11:003:0005.

Далі позивач зазначає, що рішенням Господарського суду Чернівецької області від 27 червня 2023 року у справі №926/742/23 стягнуто з Приватного підприємства "Гранд-Інвестбуд" безпідставно збережені кошти за користування земельною ділянкою за період з 01 квітня 2020 року по 15 листопада 2022 року у сумі 1513297,89 грн.

Однак, у період з 16 листопада 2022 року до 26 березня 2024 року вищезазначена земельна ділянка все ще використовувалась відповідачем без укладення відповідного договору оренди земельної ділянки.

З огляду на те, що відповідач у добровільному порядку не сплатив нараховану суму безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування землею у розмірі 1127194,64 грн позивач звернувся до суду із відповідним позовом.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 травня 2024 року, позовну заяву по справі №926/1288/24 передано судді Тинку О.С.

Ухвалою суду від 13 травня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 27 травня 2024 року.

23 травня 2024 року представник позивача через підсистему Електронний суд направив до суду заяву про вступ у справу як представника (вх. №1506), яку суд задовольнив.

24 травня 2024 року представник позивача через підсистему Електронний суд направив до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог (вх. №1426), яку у подальшому представник позивача просив суд залишити без розгляду.

27 травня 2024 року представник відповідача через підсистему Електронний суд направив до суду клопотання про відкладення розгляду справи (вх. №1433), у зв`язку із бажанням відповідача скористатись своїм правом, підготувати та подати до суду відзив на позовну заяву у визначений ухвалою суду від 13 травня 2024 року строк.

Ухвалою суду від 27 травня 2024 року відкладено підготовче засідання на 17 червня 2024 року.

28 травня 2024 року представник відповідача через підсистему Електронний суд направив до суду заяву про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді (вх. №1433), яку суд задовольнив та надав доступ представнику до електронної справи.

29 травня 2024 року представник відповідача через підсистему Електронний суд направив до суду відзив на позовну заяву (вх. №1580), в якому відповідач частково не погоджується із заявленою до стягнення сумою безпідставно збережених коштів.

У поданому відзиві на позовну заяву, Приватне підприємство "Гранд-Інвестбуд" зазначає, що на спірній земельній ділянці дійсно знаходиться належне йому нерухоме майно за який в період з лютого 2023 року по березень 2024 року відповідачем було сплачено земельний податок у загальній сумі 238188,52 грн, що не було враховано позивачем при поданні до суду розрахунку безпідставно збережених коштів.

Також, відповідач вказує, що після пред`явлення позивачем позову та відкриття Господарським судом Чернівецької області провадження у справі №926/1288/24, відповідачем було сплачено за користування земельною ділянкою кошти у сумі 200000,00 грн.

Враховуючи викладені обставини, відповідач просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог щодо стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 438188,52 грн.

05 червня 2024 року представник позивача через підсистему Електронний суд направив до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог (вх. №1518).

В обґрунтування поданої заяви позивач зазначив, що під час здійснення розрахунку безпідставно збережених коштів позивачем не було враховано сплату відповідачем земельного податку за період з 01 січня 2023 року по 26 березня 2024 року у загальному розмірі 235522,81 грн.

Крім того, позивач вказав, що після подання даного позову відповідачем було добровільно сплачено безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за землю в сумі 200000,00 грн.

З огляду на викладене у заяві, позивач просив суд стягнути з відповідача на користь позивача безпідставно збережені кошти в сумі 691671,83 грн за період з 16 листопада 2022 року по 26 березня 2024 року.

Ухвалою суду від 17 червня 2024 року постановлено: прийняти до розгляду та задовольнити заяву Чернівецької міської ради про зменшення позовних вимог (вх. №1518 від 05 червня 2024 року); подальший розгляд справи здійснювати з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог; закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 01 липня 2024 року.

17 червня 2024 року, після проведеного судового засідання, представник відповідача через підсистему Електронний суд подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи (вх. №1616), у зв`язку із неможливістю забезпечити явку представника у призначене судове засідання.

Ухвалою суду від 01 липня 2024 року відкладено розгляд справи по суті на 15 липня 2024 року на 12 годину 00 хвилин.

15 липня 2024 року представник відповідача через підсистему Електронний суд направив до суду клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача (вх. №12049).

При цьому, судове засідання 15 липня 2024 року о 12 годині 00 хвилин не відбулося у зв`язку із відсутністю електроенергії у приміщенні Господарського суду Чернівецької області, що підтверджується актом Господарського суду Чернівецької області щодо знеструмлення електромережі суду, вихід з ладу сервера автоматизованої системи та інші умови, що впливають на безперебійність та функціонування автоматизованої системи від 15 липня 2024 року, який долучено до матеріалів справи.

Ухвалою від 15 липня 2024 року призначено розгляд справи по суті на 22 липня 2024 року на 11 годину 00 хвилин.

17 липня 2024 року представник відповідача через підсистему Електронний суд направив до суду заяву (вх. №1870) про участь у судовому засіданні, призначеному на 22 липня 2024 року, у режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів поза межами приміщення суду, яку судом було задоволено.

Однак, судове засідання 22 липня 2024 року не відбулося у зв`язку із відсутністю електроенергії у приміщенні Господарського суду Чернівецької області з 09 год. 00 хв. до 12 год. 30 хв., що підтверджується актом Господарського суду Чернівецької області щодо знеструмлення електромережі суду, вихід з ладу сервера автоматизованої системи та інші умови, що впливають на безперебійність та функціонування автоматизованої системи від 22 липня 2024 року, який долучено до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 22 липня 2024 року призначено розгляд справи №926/1288/24 по суті на 31 липня 2024 року.

У судовому засіданні 31 липня 2024 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов в повному обсязі.

Відповідач явку належного представника в судове засідання 31 липня 2024 року не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, причини неявки суду не відомі.

Згідно із частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи, що судом було здійснено всі заходи щодо належного повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, суд дійшов висновку про те, що неявка в судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини у справі, дослідивши та оцінивши в сукупності надані докази, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд встановив наступне.

21 січня 2005 року Закрите акціонерне товариство «Трансмост» (далі - продавець) та Приватне підприємство «Гранд- Інвестбуд» (далі - покупець) уклали Договір купівлі-продажу (далі - Договір), де згідно пункту 1 Договору вказано, що покупець за цим договором купівлі продажу передає, а покупець приймає у власність нерухоме майно - рекреаційний комплекс "Озерне", який розташовано за адресою: м. Чернівці, вул. Комарова Володимира, 28-Г.

Вищезазначений рекреаційний комплекс "Озерне" складається з наступних будівель та споруд: ресторан "Товстий мельник", позначений в технічній документації літерою "А" загальною площею 1001,30 кв.м.; будівля, позначена в технічній документації літерою "Г" загальною площею 144,40 кв.м.; вбиральня, позначена в технічній документації літерою "Д" загальною площею 23,40 кв.м.; бар "Шашлична", позначений в технічній документації літерою "Б"; бар "Острів", позначений в технічній документації літерою "В"; басейн І; літня сцена ІІ.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 23 вересня 2022 року року № 310708457, земельна ділянка площею 0,8965 га, кадастровий номер 7310136300:11:003:0005, у м. Чернівці на вул. Комарова Володимира, 28-Г перебуває у комунальній власності Чернівецької міської ради.

Згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-7306495332021 від 27 жовтня 2021 року, державну реєстрацію земельної ділянки за кадастровим номером 7310136300:11:003:0005 здійснено 13 серпня 2015 року, цільове призначення 03,07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, категорія земель землі житлової та громадської забудови, вид використання для обслуговування кафе Озерне та будівництва літньої сцени, форма власності комунальна.

Як вбачається із матеріалів справи, нормативно грошова оцінка спірної земельної ділянки за кадастровим номером 7310136300:11:003:0005 становить: 24083337,61 грн згідно Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №НВ-9904653262022 від 14 листопада 2022 року; 27695838,25 грн згідно Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №НВ-9914052452023 від 03 березня 2023 року; 29118944,56 грн згідно Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №НВ-9934463542024 від 25 березня 2024 року.

На підставі витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №НВ-9904653262022 від 14 листопада 2022 року, №НВ-9914052452023 від 03 березня 2023 року та №НВ-9934463542024 від 25 березня 2024 року Департаментом урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради проведено розрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за землю, за користування без належних на те правових підстав у періоді з 16 листопада 2022 року по 26 березня 2024 року вищевказаною земельною ділянкою, на якій розміщене належне відповідачу нерухоме майно.

Згідно проведених позивачем розрахунків загальна сума безпідставно збережених відповідачем коштів у розмірі орендної плати становила 1127194,64 грн за користування земельною ділянкою кадастровий номер 7310136300:11:003:0005 у період з 16 листопада 2022 року по 26 березня 2024 року.

Положеннями статті 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону (стаття 206 Земельного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 79 Земельного кодексу України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Статтею 79-1 Земельного кодексу України передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Отже земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 922/1646/20 та від 04 березня 2021 року у справі № 922/3463/19.

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка площею 0,8965 га з кадастровим номером 7310136300:11:003:0005, яка знаходиться у АДРЕСА_1 перебуває у комунальній власності Чернівецької міської ради.

Згідно зі статтями 122-124 Земельного кодексу України, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 Земельного кодексу України реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частиною 1 статті 93 та статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 Земельного кодексу України).

Оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1 Закону України «Про оренду землі»).

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України).

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Отже, законодавець розмежовує поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності" залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Оскільки відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі №922/3208/19.

При цьому, судом встановлено, що у матеріалах справи містяться платіжні доручення: №1 від 24 лютого 2023 року на суму 15718,83 грн, №20 від 22 березня 2023 року на суму 15718,83 грн, №31 від 26 квітня 2023 року на суму 15718,83 грн, №47 від 26 травня 2023 року на суму 15718,83 грн, №71 від 28 червня 2023 року на суму 15718,83 грн, №1 від 24 лютого 2023 року на суму 15718,83 грн, №85 від 27 липня 2023 року на суму 15718,83 грн, №120 від 28 серпня 2023 року на суму 15718,83 грн, №146 від 28 вересня 2023 року на суму 15718,83 грн, №159 від 26 жовтня 2023 року на суму 15718,83 грн, №174 від 29 листопада 2023 року на суму 15718,83 грн та платіжна інструкція №45 від 20 грудня 2023 року на суму 15718,86 грн.

Із означених вище доказів вбачається, що відповідач в період з лютого 2023 року по березень 2024 року сплачував земельний податок на земельну ділянку на якій розміщене нерухоме майно, яке перебуває у власності відповідача у загальному розмірі 238188,52 грн.

Окрім того, після пред`явлення позивачем позову та відкриття Господарським судом Чернівецької області провадження у справі №926/1288/24, відповідачем було добровільно сплачено кошти у сумі 200000,00 грн за користування спірною земельною ділянкою, що підтверджується платіжною інструкцією №109 від 23 травня 2024 року.

Факт добровільної сплати відповідачем коштів у сумі 200000,00 грн та сплати земельного податку у розмірі 238188,52 грн не заперечується сторонами по справі, а позивачем із врахуванням сплачених вказаних коштів було подано заяву про зменшення позовних вимог з 1127194,40 грн до 691671,89 грн, яку ухвалою суду від 17 червня 2024 року було задоволено та постановлено подальший розгляд справи здійснювати з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Таким чином, заборгованість відповідача щодо безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки за кадастровим номером 7310136300:11:003:0005 у період з 16 листопада 2022 року по 26 березня 2024 року становить 691671,89 грн.

Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України, суб`єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Статтею 12 Земельного кодексу України визначено повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, до яких, зокрема, належить розпорядження землями територіальних громад.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування, як це передбачено статтею 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах.

Реалізація права власника комунального майна, у тому числі землі, передбачає право на отримання доходів від користування нею іншими особами, у розмірах та в порядку визначеними чинним законодавством та відповідними правовстановлюючими документами, до яких відноситься договір оренди землі. Не отримання доходів від використання земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності, у зв`язку із не укладенням договору оренди землі, порушує інтереси відповідної територіальної громади та інтереси держави, а тому вимагає від органу місцевого самоврядування, який зобов`язаний їх захищати, вжиття заходів щодо стягнення вказаних коштів.

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна, і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

За змістом статті 152 Земельного кодексу України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Імперативними приписами статті 1166 Цивільного кодексу передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Пунктом «д» частини 1 статті 156 Земельного кодексу України визначено, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно з приписами статті 157 Земельного кодексу України, відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.

Верховний Суд у постановах від 12 червня 2019 року у справі № 922/902/18, від 08 серпня 2019 року у справі № 922/1276/18, від 01 жовтня 2019 у справі № 922/2082/18, від 06 листопада 2019 року у справі № 922/3607/18 неодноразово зазначав, що при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18) зазначила, що фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

Статтею 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб, чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до частини 1 статті 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов`язана повернути доходи.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 05 серпня 2022 року у справі № 922/2060/20 дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме з цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплачувати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

Судом встановлено, що відповідач в період з 16 листопада 2022 року по 26 березня 2024 року використовував спірну земельну ділянку, яка перебуває у комунальній власності, без належних правових підстав та без укладення договору оренди землі.

Факт користування відповідачем спірною земельною ділянкою не заперечується сторонами та не спростований будь якими належними, допустимими та достатніми доказами, тому зазначені обставини не підлягають доказуванню в силу положень частини 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, Чернівецька міська рада, як власник спірної земельної ділянки, мала обґрунтовані сподівання на отримання орендної плати за використання спірної земельної ділянки, однак не змогла їх реалізувати внаслідок відсутності між сторонами відносин щодо її використання в порядку, встановленому законом.

Сума безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою, заявлена до стягнення з відповідача, обчислена, виходячи з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, із застосуванням ставки щодо сплати орендної плати (3%) - згідно Положенню про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях, затвердженого рішенням Чернівецької міської ради від 23 жовтня 2008 року №715.

Суд, дослідивши наведений у заяві про зменшення позовних вимог розрахунок заявлених до стягнення безпідставно збережених коштів (вх. №1518 від 05 червня 2024 року) вважає його обґрунтованим.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що відповідач не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, фактично збільшив свої доходи, а позивач втратив належне йому майно (кошти від орендної плати).

Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у сумі 691671,83 грн за користування земельною ділянкою площею 0,8965 га, кадастровий номер 7310136300:11:003:0005, у АДРЕСА_1 за період з 16 листопада 2022 року по 26 березня 2024 року підлягає задоволенню.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Згідно із статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06 вересня 2005 року).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15 травня 2008 року зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 1 статті 75 Господарського процесуального Кодексу України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Приписами статті 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до пункту 1 статті 86 Господарського процесуального Кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з частини 1 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд зазначає, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з урахуванням юридичної сили правового акта в ієрархії національного законодавства та з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини при дотриманні норм процесуального права.

Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд вважає за необхідне вказати, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. У справі Руїз Торіха проти Іспанії Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Отже, на підставі викладеного, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позивачем належним чином доведено обставину позову, а відповідачем не спростовано належними, допустимим та достатніми доказами заявлені до стягнення безпідставно збережені кошти за користування спірною земельною ділянкою за період з 16 листопада 2022 року по 26 березня 2024 року в сумі 691671,83 грн, а тому вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Решта доводів учасників процесу, їх пояснень, поданих до матеріалів справи документів та наданих усних пояснень представників сторін були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.

Відповідно до норм статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справ.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем при зверненні з позовною заявою до суду сплачено судовий збір у розмірі 16908,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №501 від 08 травня 2024 року.

Відшкодування витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається у повному обсязі на відповідача, з вини якого виник спір.

Враховуючи зменшення позивачем розміру позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача витрати зі сплати судового збору у розмірі 10375,07 грн.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 73, 74, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги Чернівецької міської ради (58000, м. Чернівці, Центральна площа, 1, код 36068147) до Приватного підприємства "Гранд-Інвестбуд" (58008, м. Чернівці, вул. Вокзальна,4 код 33173863) про стягнення безпідставно збережених коштів в сумі 691671,83 грн - задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Гранд-Інвестбуд" (58008, м. Чернівці, вул. Вокзальна,4 код 33173863) на користь Чернівецької міської ради (58000, м. Чернівці, Центральна площа, 1, код 36068147) безпідставно збережені кошти за період з 16 листопада 2022 року по 26 березня 2024 року в сумі 691671,83 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 10375,07 грн.

У судовому засіданні 31 липня 2024 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 233 ГПК України, повне рішення складено та підписано 01 серпня 2024 року.

Строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Суддя Олександр ТИНОК