Рішення

від 01.08.2024 по справі 140/4624/24

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2024 року ЛуцькСправа № 140/4624/24

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Волдінера Ф.А.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до 1-го Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) до 1-го Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Волинській області (далі 1 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Волинській області, відповідач), відповідно до якого просить суд:

1) визнати протиправною бездіяльність 1-го Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Волинській області відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного Документ остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення у повному обсязі;

2) зобов`язати 1 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Волинській області виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), але не більш як за шість місяців, за період з 22.09.2021 по 28.03.2024, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100;

3) зобов`язати 1 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Волинській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що проходив службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 та відповідно до витягу з наказу (по особовому складу) №157 від 22.09.2021 позивача звільнено зі служби.

При цьому, за період з 01.01.2016 по травень 2019 року йому не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення, у зв`язку із чим ОСОБА_1 звернувся за захистом своїх прав до суду.

Так, рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 30.01.2024 у справі №140/31084/23, серед іншого, зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця підвищення тарифної ставки (окладу) для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року та зобов`язано 1 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Волинській області здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2018 року по 31 травня 2019 року включно із застосуванням місяця підвищення тарифної ставки (окладу) для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення березень 2018 року.

В подальшому, на виконання вищевказаного судового рішення позивачеві виплачено грошові кошти в сумі 67 764,69 грн, у зв`язку із чим ОСОБА_1 , через адвоката, 12.04.2024 звернувся до відповідача із заявою, у якій просив нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, проте відповідач таку позивачу не виплатив.

Позивач вважає, що внаслідок невчасного розрахунку при звільненні та несвоєчасної виплати зазначених вище коштів, у позивача виникло право на одержання середнього заробітку за увесь час затримки сплати належних при звільненні сум, а у відповідача виник обов`язок нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку із чим звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 29.04.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив проти позовних вимог з таких мотивів та підстав.

Метою, яка закладена законодавцем у зміст процедури відшкодування, передбаченої статтею 117 КЗпП, є компенсація працівникові майнових витрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Разом з цим, на дату звільнення між сторонами не існував спір з питань виплати індексації грошового забезпечення, позивач вперше звернувся до суду тільки через два роки після звільнення.

Відтак, відповідач критично оцінює доводи позивача про наявність підстав для стягнення відшкодування за несвоєчасний розрахунок при звільненні його зі служби у зв`язку з виплатою йому компенсації втрати частини доходів.

1 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Волинській області зазначає, що вказані суми мають компенсаторний характер та не включаються до складу грошового забезпечення, а тому підстави для застосування ст. 117 КЗпП України в цій частині відсутні.

Щодо виплати компенсації втрати частини доходів зазначає наступне.

Порядок компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати врегульований Законом України №2050-III від 19.10.2000 (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 (далі - Порядок).

Згідно з умовами статті 2 Закону №2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру.

Так, ОСОБА_1 при звільненні було проведено розрахунок та перераховано належний розмір коштів грошового забезпечення у відповідності з нормами чинного законодавства.

Кошторисами витрат і видатків 1 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Волинській області, видатки на виплату індексації також не передбачено. Отже, невиплата позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 та з 01.12.2018 по 31.05.2019 відбулась не з вини 1 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Волинській області, оскільки в період її виплати, а саме в грудні 2015 року профільними відомствами надано роз`яснення, які підтверджували імперативне встановлення базового місяця для виплати індексації особам служби цивільного захисту грудень 2015, надалі, внаслідок судової практики, виявлено нечіткість законодавства, що регулює виплату індексації грошового забезпечення, що зумовило її виплату лише на виконання рішення суду.

Враховуючи вищенаведене, причиною затримки виплати ОСОБА_1 розміру індексації є спірний характер, що зумовлений нечіткістю законодавства. Відповідно, така виплата була здійснена після набрання законної сили рішенням суду, з чого, власне, і виник значний період розрахунку, тому відсутні будь-які правові підстави для нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення.

Інших заяв по суті справи від сторін не надходило.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що наказом ГУ ДСНС України у Волинській області від 22.09.2021 №157 майора служби цивільного захисту ОСОБА_1 , начальника караулу 3 державної пожежно-рятувальної частини Управління ДСНС України у Волинській області звільнено зі служби цивільного захисту у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік) за пунктом 176 підпунктом 3 (за станом здоров`я).

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 30.01.2024 у справі №140/31084/23, серед іншого, зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця підвищення тарифної ставки (окладу) для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року та зобов`язано 1 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Волинській області здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2018 року по 31 травня 2019 року включно із застосуванням місяця підвищення тарифної ставки (окладу) для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення березень 2018 року.

28.03.2024 на виконання зазначеного рішення відповідачем було виплачено позивачу 67 764,69 грн.

12.04.2024 представником позивача було направлено заяву до відповідача щодо виплати компенсації втрати частини доходів та середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок.

25.04.2024 року позивачу було надано відповідь, з якої вбачається, що відповідач відмовив у виплаті зазначеної компенсації та середнього заробітку, оскільки це не передбачено чинним бюджетним законодавством.

Позивач вважає бездіяльність протиправною та за захистом своїх прав звернувся до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, посилаючись на своє ж Рішення від 6 липня 1999 року №8-рп/99, зауважив, що «служба в міліції, державній пожежній охороні передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов`язані з постійним ризиком для життя і здоров`я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Частина п`ята статті 17 Конституції України покладає на державу обов`язки щодо соціального захисту не тільки таких громадян, а й членів їхніх сімей. Конституційний Суд України вважає, що ці положення поширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо».

Спеціальним законодавством, яке урегульовує питання проходження служби цивільного захисту, є Кодекс цивільного захисту України, Дисциплінарний статут служби цивільного захисту, постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2013 №593, Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженої наказом МВС України від 20.07.2018 № 623, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16.08.2018 за №936/32388, якими порядок проходження служби, виплати грошового забезпечення, гарантії соціального захисту, звільнення з публічної служби чітко врегульовані та не передбачають застосування норм Кодексу законів про працю України.

Суд наголошує, що жодним з вище зазначених нормативно правових актів не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення.

Частиною першою статті 47 Кодексу законів про працю України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення працівника визначений Кодексом законів про працю України(далі -КЗпП) (в редакції чинній на дату звільнення позивача зі служби).

За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Так, економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці, визначає Закон України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці», відповідно до статті 1 якого заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Як уже зазначено, стаття 116 КЗпП оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.

З 19.07.2022 набрав чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин №2352-IX від 01.07.2022 (далі - Закон № 2352-ІХ), яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме:

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Тобто, з 19.07.2022 законодавцем встановлене обмеження щодо розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні шестимісячним терміном.

В даному випадку правовідносини щодо розрахунку при звільненні закінчились виплатою відповідачем позивачу 28.03.2024 індексації. Тобто такий розрахунок відбувся в період дії поточної редакції статті 117 КЗпП України.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно довідки про виплачене грошове забезпечення середньоденний розмір грошового забезпечення позивача за два останні місяці перед звільненням (липень-серпень 2021 року, 62 календарних дня) становить 740,75 грн (45 926,62/62).

Суд звертає увагу, що Законом України від 01.07.2022 №2352-IX внесено зміни, у тому числі до статті 117 КЗпП України та викладено її у такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.».

Частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

З огляду на викладене, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 28.09.2023 по 28.03.2024 становить 134 816,50 грн (182 дні х 740,75 грн), що в рази перевищує розмір невиплаченої суми, яка складає 67 764,69 грн.

З врахуванням принципу справедливості та співмірності середній заробіток за час затримки розрахунку має бути розрахований з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.

У даному випадку, суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до рішення Волинського окружного адміністративного суду у справі №140/31084/23 ОСОБА_1 нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення в сумі 67 764,69 грн.

Тобто, з врахуванням принципу співмірності та порядку визначення істотності частки заборгованості при звільненні, який викладений в постанові Верховного Суду від 30.10.2019 у справі №806/2473/18, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені складає: 67 764,69 грн (грошове забезпечення) / 134 816,50 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні) х 100% = 50,26%.

Враховуючи наведене, положення постанови Верховного Суду від 04.04.2018 по справі №524/1714/16-а, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд вважає, що з відповідача на користь позивача має бути стягнутий середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 67 758,77 грн (134 816,50*50,26%).

З урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (28.04.2024) до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX. А відтак, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні починаючи з 23.09.2021 (наступного після звільнення), проте не більш як за шість місяців, у розмірі 67 758,77 грн.

Що стосується позовної вимоги про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, суд зазначає наступне.

Правове регулювання порядку нарахування та виплати громадянам компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати врегульовано Законом України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ).

Стаття 1 Закону №2050-ІІІ передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

За приписами статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону №2050-ІІІ).

На реалізацію положень Закону №2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 затверджено «Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» (далі - Порядок №159).

Пункти 1, 2 Порядку №159 подібні за змістом положенням Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.

Згідно з абзацом 1 пункту 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Відтак підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем заробітної плати за час вимушеного прогулу, що носило триваючий характер. У зв`язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у статті 3 Закону №2050 та в пункті 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації грошового забезпечення та невірно обрахованого розміру складових грошового забезпечення). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - військовою частиною) добровільно чи на виконання судового рішення.

При цьому зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 30.09.2020 у справі №2-а-1/11, від 31.08.2021 у справі №264/6796/16-а та ряду інших.

Таким чином, 1 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Волинській області, з вини якого не було вчасно нараховано та виплачено позивачеві індексацію грошового забезпечення, повинен був здійснити виплату таких коштів з одночасною виплатою суми компенсації. Невиплата позивачеві суми компенсації у тому ж місяці, у якому здійснена виплата індексації грошового забезпечення та окремих складових грошового забезпечення позивача, є порушенням прав військовослужбовця на отримання такої компенсації.

Отже, оскільки позивач звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації відповідно до вимог Закону №2050-III та Порядку №159 (заява від 12.04.2024), то вимоги, пов`язані з необхідністю нарахування та виплати сум компенсації, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що відповідача слід зобов`язати нарахувати та виплатити позивачеві компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати, а саме за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення 28.03.2024.

Оцінивши надані докази у їх сукупності, враховуючи встановлені судом обставини, наведені вищі висновки у змісті рішення, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в розмірі 1211,20 грн, сплачений згідно з квитанцією від 24.04.2024 №4447-1638-3189-1028.

Керуючись статтями 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Волинській області щодо непроведення повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні.

Зобов`язати 1 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Волинській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненніу розмірі 67758 (шістдесят сім тисяч сімсот п`ятдесят вісім) гривень 77 копійок.

Визнати протиправною бездіяльність 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Волинській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення 28 березня 2024 року.

Зобов`язати 1 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Волинській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення 28 березня 2024 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань 1 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Волинській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, від мови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).

Відповідач: 1 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Волинській області (43020, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Електроапаратна, 6, ідентифікаційний код юридичної особи 38131220).

Суддя Ф.А. Волдінер