Постанова

від 31.07.2024 по справі 554/6879/23

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 554/6879/23 Номер провадження 22-ц/814/2329/24Головуючий у 1-й інстанції Чуванова А.М Доповідач ап. інст. Лобов О. А.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Лобов О.А.,

судді: Дорош А.І., Триголов В.М.,

за участю секретаря судового засідання Коротун І.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 18 березня 2024 року (час ухвалення судового рішення з 14:16:48 до 14:27:20; дата виготовлення повного текста судового рішення 28 березня 2024 року) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом; треті особи: Перша Полтавська державна нотаріальна контора, Полтавський обласний державний нотаріальний архів.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд

У С Т А Н О В И В:

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, просила ухвалити рішення, яким

визнати поважними причини пропуску позовної давності та захистити її порушене право на спадкування майна, що залишилося після її померлого чоловіка ОСОБА_3 ;

визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 10 жовтня 1994 року, видане державним нотаріусом Першої полтавської державної нотаріальної контори Башинською Т.В., зареєстроване в реєстрі за № 3-4904, спадкова справа № 115/1994, відповідно до якого спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме 2/3 частин жилого будинку з частиною надвірних будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_2 .

В обґрунтування заявлених вимог позивачка зазначила, що 19 травня 1989 року між нею і ОСОБА_3 укладено шлюб. До часу смерті її чоловіка ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) вони проживали разом у будинку АДРЕСА_1 .

15 липня 1994 року вона уклала договір міни зі своєю дочкою - ОСОБА_4 , яка у цих договірних відносинах діяла від себе та як законний представник своїх дітей, за яким обміняла 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_1 на квартиру АДРЕСА_2 . Після укладення договору міни позивачка була переконана, що ще має успадковану частину житлового будинку АДРЕСА_1 з частиною надвірних будівель та продовжувала далі проживати за вказаною адресою.

Після смерті свого чоловіка позивачка звернулася до Першої полтавської державної нотаріальної контори з метою оформлення спадкових прав на майно, проте державний нотаріус повідомила, що не потрібно подавати заяву про прийняття спадщини, оскільки позивачка фактично прийняла спадщину після померлого чоловіка.

Позивачка одразу не оформляла свідоцтво про право на спадщину за законом як його дружина у зв`язку з тим, що у неї не було достатньо коштів, зважаючи на те, що вона була пенсіонером, на пенсію утримувала дочку та трьох онуків.

Відповідач не повідомляв позивачку про наявність заповіту на його ім`я.

Про існування заповіту позивачка дізналася із листа Першої полтавської державної нотаріальної контори від 23 листопада 2022 року, яким її повідомлено про спадкову справу №115 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , яка була відкрита 10.10.1994 року за заявою іншого спадкоємця згідно заповіту.

Спадкова справа після померлого ОСОБА_3 відкрита через 6 місяців і 25 днів, що є грубим порушенням законодавства. Оскільки ОСОБА_2 пропустив строк звернення для прийняття спадщини із відповідною заявою, то він не мав права на спадкування.

Рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 18 березня 2024 року у задоволенні позову відмовлено у зв`язку із пропуском строку давності.

ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, посилається на порушення судом норм матеріального і процесуального права і просить рішення суду першої скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити її вимоги.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги стверджується, що суд у порушення вимог процесуального закону самостійно змінив підставу заявленої вимоги.

У позові відсутні посилання і обгрунтування стосовно порушення права позивачки на обов`язкову частку у спадщині, натомість суду заявлено та надані достатні і належні докази про те, що відповідач не прийняв спадщину у встановлений законом шестимісячний строк, тому видане йому свідоцтво про право на спадщину є незаконним і порушує права позивачки на спадкування за законом.

Суд не дав належної оцінки вказаним доводам, самостійно змінив обставини, яким обгрунтовувалися вимоги і застосував до цих обставин строк давності.

Висновок суду про відсутність поважних причин для пропуску строку давності не відповідає дійсним обставинам, про які було заявлено у позові, а саме про те, що ОСОБА_2 , повідомивши позивачку про спадкування частини будинку, не показав їй жодного документа, у зв`язку з чим вона вважала, що успадкувала частину будинку після смерті свого чоловіка. Державний нотаріус на її звернення запевнила, що частка у спадщині є відкритою.

Суд не дав критичної оцінки поясненням ОСОБА_2 про те, що будинок поділений на дві частини, так як вони не виділені в окремі одиниці, що підтверджується рішенням суду у справі 554/3467/20.

Суд проігнорував невиконання його ж ухвали про витребування книги обліку спадкових справ, обмежившись дослідженням завіреної копії спадкової справи №115 після смерті ОСОБА_3 . На переконання позивачки виключно дані книги обліку спадкових справ можуть підтвердити належним чином дату надходження заяви про прийняття спадщини від ОСОБА_2 .

Навіть у документах спадкової справи достатньо підтверджень того, що ОСОБА_2 не міг подати заяву про прийняття спадщини 16 березня 1994 року, але суд не дав жодної оцінки цим фактам.

Суд першої інстанції повністю проігнорувавши пояснення позивачки, прийняв на віру усі твердження і доводи представника відповідача, що суперечить принципу змагальності.

У відзиві ОСОБА_2 , посилаючись на необгрунтованість доводів апеляційної скарги, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Звертається увага, що доказами, яким суд дав належну оцінку, достовірно підтверджено, що він як спадкоємець вчасно подав заяву про прийняття спадщини.

Стверджується, що саме позивачка мала довести існування у неї об`єктивних перешкод, щоби вчасно дізнатися про порушення її прав, проте таких доказів у справу не надано. Навпаки встановлені судом обставини свідчать, що позивачка ще у 1994 році мала реальну можливість довідатися про порушення свого права.

Зокрема, звертається увага, що відповідач з часу набуття права на спірну частину будинковолодіння по сьогоднішній день проживає за вказаною адресою. Спірний будинок фактично розділений на дві частини, в іншій частині проживає дочка позивачки разом із сім`єю. Позивачка як мати регулярно відвідувала свою дочку, отже була проінформована про умови проживання у будинку, його фактичний поділ, що підтверджується, у тому числі, посиланням в апеляційній скарзі на справу № 554/3467/20, розглянуту Октябрським районним судом м.Полтави.

Підкреслюється, що доводи апеляційної скарги щодо початку відліку строку давності є особистими припущеннями позивачки щодо можливих неправомірних дій нотаріуса.

Апеляційний суд, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав:

Відповідно п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення у разі порушення судом першої інстанції норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 17.03.1994 року ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.22).

Відповідно до заповіту від 01.11.1993 року, посвідченого державним нотаріусом Першої полтавської державної нотаріальної контори Башинською Т.В., зареєстрованого в реєстрі за №3-7268, ОСОБА_3 все належне йому майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, заповів повністю ОСОБА_2 (а.с.118).

Відповідно до заяви від 16.03.1994 року ОСОБА_2 звернувся до Першої полтавської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини за заповітом (а.с.115-116).

10 жовтня 1994 року ОСОБА_2 звернувся до Першої полтавської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом (а.с.116-117).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 10 жовтня 1994 року, виданого державним нотаріусом Першої полтавської державної нотаріальної контори Башинською Т.В., зареєстрованого в реєстрі за № 3-4904, спадкова справа №115/1994, спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме 2/3 частини жилого будинку з частиною надвірних будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_2 (а.с.121-зворот - 122).

На час смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 і ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі, оскільки в матеріалах справи відсутні дані про отримання одним із подружжя свідоцтва про розірвання шлюбу на виконання рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 15.02.1994 року (а.с.53 - рішення суду; а.с.14 - свідоцтво про укладення шлюбу; а.с.87 - повторне свідоцтво про шлюб).

ОСОБА_1 на праві власності належала 1/3 частина житлового будинку АДРЕСА_1 , яку вона 15 липня 1994 року обміняла на квартиру АДРЕСА_2 .

ОСОБА_3 за життя належала 2/3 частин житлового АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 на час смерті чоловіка була зареєстрована та проживала спільно з ним за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.13 - довідка).

ОСОБА_1 була дружиною спадкодавця ОСОБА_3 і на момент відкриття спадщини після його смерті вона була непрацездатною, оскільки з 04 лютого 1994 року перебувала на пенсії за віком (а.с.14 - довідка).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 прийняв спадщину у межах встановленого законом шестимісячного строку, проте ОСОБА_1 на час відкриття спадщини була непрацездатною за віком, фактично прийняла спадщину, тому мала право на обов`язкову частку у спадщині незалежно від змісту заповіту.

У зв`язку з наведеним суд вважав, що видача свідоцтва про право на спадщину за заповітом ОСОБА_2 підтверджує факт порушення прав позивачки як спадкоємця першої черги після смерті її чоловіка ОСОБА_3 , чим було порушене право позивачки на спадщину та свідчить про наявність правових підстав для визнання такого свідоцтва про право на спадщину недійсним.

Право на позов у ОСОБА_1 виникло з моменту, коли вона дізналася про оспорюване свідоцтво про право на спадщину за заповітом, а саме у жовтні 1994 року, як нею заявлено у позові ОСОБА_2 особисто повідомив її про отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Також, відповідач заявив, що будинок технічно переобладнано на дві частини і вже близько 30 років нові власники користуються ним, що не було спростовано позивачем.

Твердження ОСОБА_1 про те, що лише 25 липня 2023 року, після ознайомлення з витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі (№ витягу 70708779 від 23.11.2022 року), їй стало відомо про порушення своїх прав, а тому строк позовної давності для звернення з позовною заявою пропущений нею з поважних причин, суд вважав таким, що не підтверджує обставину стосовно незнання про спірне свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 10 жовтня 1994 року.

ОСОБА_1 ще з жовтня 1994 року мала реальну можливість достовірно довідатися про порушення права або про особу, яка його порушила, але з позовом про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом звернулася до суду лише 28.07.2023 року, тобто після спливу трирічного строку позовної давності.

При цьому, поважних причин пропуску строку позовної давності позивачкою не наведено.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд керується такими міркуваннями.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Наведеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Доводи апеляційної скарги щодо зміни судом підстав позову.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок розглядати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі, та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Формування змісту й обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно в межах заявлених ними вимог і наданих доказів (статті 12, 13 ЦПК України).

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Згідно із ч.3 ст.49ЦПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, при цьому саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (див. постанова ВП ВС від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17).

Як убачається із матеріалів справи, позивачка обгрунтовувала вимогу про недійсність свідоцтва про право на спадщину (предмет позову) тим, що відповідач пропустив встановлений законом шестимісячний строк подання заяви про прийняття спадщини, тому втратив право на спадщину (підстава позову).

Інших обставин на обгрунтування заявленої вимоги позивачка не наводить і згідно доводів апеляційної скарги наполягає на тому, що свідоцтво про право на спадщину має бути визнане недійсним саме з підстави, зазначеної у позові.

Оскільки закон не наділяє суд правом самостійно за своєю ініціативою встановлювати нові обставини на підтвердження заявленої позивачем вимоги, тобто змінювати підстави заявленого позову, то слід погодитися із доводами апеляційної скарги у цій частині і визнати незаконним висновок суду першої інстанції про те, що видача свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_2 порушує право на спадщину ОСОБА_1 як спадкоємиці першої черги, яка має право на обов`язкову частку у спадщині відповідно до ст.535 ЦК УРСР, тому саме з цих підстав свідоцтво має бути визнане недійсним.

Доводи позову і апеляційної скарги про наявність підстав для визнання свідоцтва про спадщину за заповітом недійсним.

Посилаючись на те, що відповідач подав заяву про прийняття спадщини після сплину встановленого законом шестимісячного строку, позивачка просить визнати недійсним видане йому свідоцтво про право на спадщину за заповітом на підставі ст.1301 ЦК України, згідно якої свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

У постановах від 14 листопада 2018 року (справа № 2-1316/2227/11). від 23 вересня 2020 року (справа № 742/740/17) Верховний Суд виклав правові висновки, відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка просить визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину, яке видане 10 жовтня 1994 року, тобто за дії ЦК УРСР 1963 року.

Відповідно до ст.5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Пунктами 4,5 ПРИКІНЦЕВИХ ТА ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦК України встановлено, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

У межах розгляду цієї справи встановлено, що спадщина після смерті ОСОБА_3 була прийнята ОСОБА_2 , позивачка наполягає, що вона як дружина прийняла спадщину шляхом фактичного вступу у володіння і управління майном (ст.549 ЦК УРСР).

ЦК України не містить положень про ретроактивну дію ст.1301, тому ця норма не може бути застосована до спірних правовідносин.

РОЗДІЛ VII ЦК УРСР у редакції за станом на час видачі оспорюваного свідоцтва про право на спадщину за заповітом не містив норми, яка б передбачала можливість визнання недійсним такого документа, передбачалася можливість лише визнання недійсним заповіту (ст.545).

Зі змісту позовних вимог і доводів апеляційної скарги слідує, що, по суті, позивачка вважає незаконними дії нотаріуса, який, на її думку, видав ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину попри те, що останній подав заяву про прийняття спадщини після сплину шестимісячного строку, встановленого ст. 549 ЦК УРСР. Такі дії нотаріуса можуть бути оскаржені відповідно до ст.59 ЗУ «Про нотаріат» (у редакції за станом на 1994 рік).

Перевіривши матеріали справи, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що належними, допустимими і достатніми доказами у справі, зокрема завіреними копіями спадкової справи №115 (а.с.115-123), достовірно підтверджується, що ОСОБА_2 подав заяву про прийняття спадщини 16 березня 1994 року, тобто у межах шестимісячного строку.

Доводи апеляційної про існування певних розбіжностей і протиріч у цих документах, а також можливі дані, які мають міститися у книзі обліку спадкових справ, яку суд витребував, проте вона не була надана, мають характер припущень, на яких не може грунтуватися доказування (ч.6 ст.81 ЦПК України).

Доводи апеляційної скарги щодо застосування судом строків давності.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року (справа № 385/321/20) викладені такі висновки щодо застосування норми права у спірних правовідносинах.

«Відповідно до частини першої статті 561ЦК УкраїнськоїРСР свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.

Аналіз наведеної норми права дає підстави для висновку, що зі спливом шести місяців з дня відкриття спадщини спадкоємець, діючи розумно, обачливо і добросовісно, має отримати свідоцтво про право на спадщину.

….

Перебіг позовної давності починається з моменту, коли у особи виникло право на подання позову у матеріально-правовому аспекті. Мається на увазі таке подання позову, з яким пов`язується судовий захист права або здійснення примусу до дотримання норм права. Перебіг позовної давності пов`язується з моментом, коли право позивача порушено і таке порушення не усувається.

Насамперед, для визначення моменту виникнення права на позов важливими є об`єктивні обставини - самий факт порушення права, а із встановленням моменту порушення права позивача підлягають встановленню суб`єктивні обставини - момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення.

…

Видача свідоцтва про право на спадщину (на все спадкове майно) одному із спадкоємців унеможливлює завершення оформлення своїх спадкових прав іншим із спадкоємців.

Варто враховувати, що строк реалізації спадкоємцем спадкових прав - отримання свідоцтва про право на спадщину та строк захисту порушених прав спадкоємця - оспорення свідоцтва про право на спадщину, виданого іншому спадкоємцеві на все спадкове майно або особі, яка не є спадкоємцем, є різними строками і не є взаємозалежними. Перший строк законодавцем не обмежений і спадкоємець вправі на власний розсуд реалізувати таке право, водночас строк захисту порушеного права обмежений законодавцем у три роки з моменту порушення такого права, чи з моменту, коли особі стало чи мало стати відомо про порушення такого права, та може бути поновлений лише у разі доведення поважності причин його пропуску. Необмеження спадкоємця у строках оформлення своїх спадкових прав не має наслідком необмеження такої особи у строках захисту порушених спадкових прав.

….

Об`єднана палата наголошує на тому, що початок перебігу позовної давності за позовами про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину пов`язується з тим моментом, коли спадкоємець дізнався або за усіма об`єктивними обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права. У визначенні початкового моменту позовної давності суд повинен виходити з таких критеріїв оцінки поведінки позивача, як добросовісність, розумність та справедливість, закріплених у статті 3 ЦК України, що відповідним чином висуває до кожного учасника цивільних відносин вимоги до обрання поведінки, яка має відповідати поведінці умовного доброго господаря та дбайливого власника. Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20). Добрий господар повинен піклуватися про своє майно, вживати дії з його збереження та своєчасного захисту його і прав на нього протягом розумного строку. Особа не може вважатися дбайливим власником, якщо тривалий період не цікавиться своїм майном, не вживає заходів, які б вчинив добрий господар невідкладно, якщо не існує перешкод, що об`єктивно перешкоджали йому у вчиненні таких дій.»

З матеріалів справи убачається, що позивачка звернулася до суду майже через 30 років після відкриття спадщини.

Позивачка у позові зазначає, що відповідач після прийняття спадщини (отримання свідоцтва про право на спадщину) повідомив їй про цей факт.

Сторонами спору визнається, що з часу прийняття спадщини ОСОБА_2 проживає у належній йому частині будинку, в іншій частині будинку мешкає дочка позивачки із сім`єю.

Позивачка, вважаючи себе власницею частини будинку, що належала її колишньому чоловікові ОСОБА_3 , знаючи про те, що у цій частині будинку проживає стороння особа ОСОБА_2 , була зобов`язана у відповідності до принципу розумності і добросовісності поцікавитися станом своїх майнових прав, проте не робила цього упродовж 30 років.

Наведені позивачкою обставини пропуску строку звернення до суду за захистом порушеного не є поважними з урахуванням фактів, встановлених у межах розгляду цієї справи.

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що позивачка пропустила трирічний строк давності за відсутності об`єктивних перешкод, є обгрунтованим.

Оскільки апеляційним судом не встановлено факта порушення права позивачки на спадкування у зв`язку із видачею відповідачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, то у позові слід відмовити за недоведеністю, а не у зв`язку із пропуском строку давності (див. постанову ВП ВС від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц).

Враховуючи наведене рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову за недоведеністю.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено з інших підстав питання про розподіл судових витрат апеляційним судом не вирішується.

керуючись ст.367, п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 18 березня 2024 року скасувати, ухвалити нове рішення по суті заявлених вимог.

ОСОБА_1 відмовити за недоведеністю у задоволенні позову до ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом; треті особи: Перша Полтавська державна нотаріальна контора, Полтавський обласний державний нотаріальний архів.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 31 липня 2024 року.

ГоловуючийсуддяО.А.Лобов

СуддіА.І.Дорош

В.М.Триголов