Постанова

від 04.07.2024 по справі 632/1042/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2024 року

м. Харків

справа № 632/1042/23

провадження № 22-ц/818/2239/24

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді:Тичкової О.Ю.,

суддів: Мальованого Ю.М., Пилипчук Н.П.

за участюсекретаря судовогозасідання Тітченко О.В.

сторони справи:

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2 ,

треті особи на стороні позивача: виконавчий комітет Олексіївської сільської ради Лозівського району Харківської області, ОСОБА_3

розглянувши узакритому судовомузасіданні взалі судув містіХарків апеляційнускаргу ОСОБА_1 на рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 06 березня 2024 року у складі судді Библіва С.В.,-

УСТАНОВИВ:

У липні 2023 року ОСОБА_1 ( після зміни прізвища та по батькові ОСОБА_2 ) звернувся до суду із позовом про позбавлення батьківських прав.

В обґрунтуванняпозовних вимогзазначено,що йогомати ОСОБА_4 та відповідачу справіперебували з2010року по2020рік узареєстрованому шлюбі,що був розірванийза рішеннямПервомайського міськрайонногосуду Харківськоїобласті від17.12.2020року.Діти колишньогоподружжя - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 залишили проживати зматір`ю,а батьконалежної увагидітям неприділяв,поводив себе,як чужалюдина. ІНФОРМАЦІЯ_3 матипомерла,а відповідачзабрав досебе житумолодшу сеструпозивачу,в тойчас як вінзалишився проживатиіз бабусею ОСОБА_3 в с.Олексіївка Лозівськогорайону Харківськоїобласті.Оскільки батьконіяким чиномне піклувавсяпро нього,не проявлявзаінтересованості вйого подальшійдолі,не цікавивсяуспіхами,станом йогоздоров`я,не піклувавсяпро фізичнийта духовнийрозвиток,не цікавивсянавчанням,підготовкою досамостійного життя,не спілкувавсяв обсязінеобхідному длянормального самоусвідомлення;не надавдоступу докультурних таінших духовнихцінностей;не сприявзасвоєнню загальновизнанихнорм моралі;не виявлявінтересу довнутрішнього світу;не створювавумов дляотримання світи,його бабусязвернулася досуду зпозовом пропозбавлення йогобатька батьківськихправ щодонього.Рішенням Первомайськогоміськрайонного судуХарківської областівід 26.09.2022року усправі №632/447/22позовні вимогизадоволені.Харківський апеляційнийсуд своєюпостановою від19.01.2023року рішення судув частиніпозбавлення батьківськихправ скасував,а уіншій частинізалишив беззмін.Цією постановою ОСОБА_6 був попередженийпро необхідністьзмінити ставленнядо вихованнядитини.Контроль завиконанням батьківськихобов`язків відповідачемпокладений наорган опікита піклуванняВК Олексіївськоїсільської радиЛозівського районуХарківської області.Після набранняпостановою апеляційногосуду чинностіставлення батькадо вихованняне змінилося.Тобто вінне берепедагогічної,достатньої матеріальної,посильної трудової,або будь-якоїіншої участіу вихованні.Не піклуєтьсяпро йогостан здоров`я.Таке ставленнятриває вжетри рокиі всімпереліченим займаєтьсябабуся.Через цевін 17.07.2023року звернувсядо органуопіки тапіклування ВКОлексіївської сільськоїради Лозівськогорайону Харківськоїобласті іззаявою пронадання висновкущодо позбавленнявідповідача батьківськихправ.Відповідно донаданого висновкупозбавлення відповідачабатьківських правє доцільним. Томупозивач звернувсядо судуз дійснимпозовом.

Рішенням Первомайського міськрайонногосуду Харківськоїобласті від06березня 2024рокуу задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що судом не встановлено виняткових обставин, які мали б наслідком позбавлення відповідача батьківських прав.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд не повно встановив обставини у справі та ухвалив рішення що не відповідає дійсним обставинам у справі та вимогам закону. Судом першої інстанції поверхнево розглянуто справу. Вважає що відповідач свідомо ухиляється від виконання батьківських обов`язків, що знайшло своє підтвердження під час розгляду справи. Проте суд наданим ним доказам та висновку органу опіки та піклування належної оцінки не надав та ухвалив рішення що не відповідає інтересам позивача.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, відповідача та його представника, представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно статті 367ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 народився, ІНФОРМАЦІЯ_4 (актовий запис № 6 від 21.07.2006 року здійснений Олексіївською сільською радою Первомайського району Харківської області), його батьками є ОСОБА_6 та ОСОБА_4 (а.с.11).

03.09.2007 року ОСОБА_6 та на той час ОСОБА_7 ( ОСОБА_4 ) уклали шлюб, який був зареєстрований Олексіївською сільською радою Первомайського району Харківської області (актовий запис № 07 від 03.09.2010 року). Рішенням Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 17.12.2020 року по справі № 632/1945/20 шлюб розірвано (а.с.12). При розірванні шлюбу колишній дружині залишено шлюбне прізвище « ОСОБА_8 ».

Згідно даних копії свідоцтва про смерть мати позивача померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.10).

22.02.2022 року на підставі рішення комісії з захисту прав дитини при виконавчому комітеті Олексіївської сільської ради Лозівського району Харківської області було визначено тимчасове місце проживання дитини ОСОБА_1 - разом із рідною бабусею третьою особою по справі - за місцем її реєстрації та проживання.

Постановою Харківського апеляційного суду від 19.01.2023 року у справі № 632/447/22 скасовано рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 26.09.2022 року та у задоволені позову ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_6 відносно неповнолітнього сина ОСОБА_1 . ОСОБА_6 був попереджений про необхідність змінити ставлення до виховання дитини, а контроль за виконанням батьківських обов`язків відповідачем покладений на орган опіки та піклування ВК Олексіївської сільської ради Лозівського району Харківської області.

Постановою суду апеляційної інстанції не було встановлено факту навмисного ухилення ОСОБА_6 від виконання батьківських обов`язків. Колегія суддів вказала на те, що самі по собі образа та небажання хлопчика спілкуватися з батьком не можуть бути вирішальними для позбавлення відповідача батьківських прав, відповідач міг докласти значно більше зусиль для налагодження стосунків з сином та виконання своїх батьківських обов`язків. Проте виняткових обставин, які мали б наслідком позбавлення відповідача батьківських прав апеляційним судом не встановлено. Тому ОСОБА_6 попередили про необхідність змінити ставлення до виховання дитини. Контроль за виконанням постанови суду покладено на орган опіки та піклування виконавчого комітету Олексіївської сільської ради Лозівського району Харківської області ( а.с. 17 22).

На виконання зазначеного обов`язку відповідача було викликано на засідання органу опіки та піклування 15.03.2023 року. Батькові надано рекомендації скласти план виконання батьківських обов`язків по відношенню до дитини та налагодити взаємопорозуміння з дитиною (а.с.58-59).

15.03.2023 року відповідач звернувся до органу опіки та піклування із клопотанням про надання практичної допомоги у налагодженні стосунків з сином, шляхом організації зустрічей із ним за участю практикуючого психолога та надання практичних порад. Просив при розробці графіку зустрічей врахувати те, що він працює водієм-далекобійником, в нього є ще одна дитина, а син навчається, погодивши цей графік з ним (а.с.67).

Згідно протоколу засідання комісії органу опіки та піклування від 09.08.2023 року з батьком дитини проведена бесіда щодо невиконання ним батьківських обов`язків. Причиною невиконання зазначена образа дитини на батька та відмова хлопчика від спілкування. З дитиною бесіда не проводилась. ОСОБА_6 дав пояснення про свої безрезультатні постійні спроби вийти на контакт з сином та виконання обов`язку з утримання дитини. Зроблено висновок про не виконання батьком рекомендацій від 15.03.2023 року (а.с. 64, 60-61).

Даними довідки директора КП « Первомайській ліцей № 3 « Успіх» Первомайської міської радим Харківської області підтверджується що у період з 01.01.2023 по 05.06.2023 ОСОБА_6 з класним керівником сина не спілкувався, питаннями навчання сина не цікавився.

12.07.2023 ОСОБА_1 звернувся до Лозівського РВП ГНУП в Харківській області з заявою про невиконання ОСОБА_6 батьківських обов`язків ( а.с. 28).

Згідно відповіді Служби у справах дітей від 18.07.2023 на запит адвоката І.Полищук органом опіки та піклування на виконання постанови Харківського апеляційного суду від 19.01.2023 ОСОБА_6 були надані практичні поради та рекомендації в налагодженні стосунків з позивачем у справі ( а.с. 29).

Згідно даних листа КНП « Первомайський центр первинної медико санітарної допомоги» від 19.07.2023 у період з січня 2023 по липень 2023 ОСОБА_6 з приводу здоров`я сина до лікарні не звертався. Обстеженням та лікуванням хлопчика займається його бабуся ( а.с. 27).

Згідно показань допитаних з клопотанням позивача свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 за період часу з січня по липень 2023 року відповідач мав вільний доступ до дитини, але не спілкувався з сином; перешкоджав дитині спілкуватися із сестрою ОСОБА_13 ; не надавав достатньої матеріальної підтримки дитині та не цікавився здоров`ям сина.

Показання ж свідків з боку відповідача ( ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 ) навпаки, зводяться до того, що скільки б відповідач не намагався зустрітися з сином, поговорити, взяти хоч якусь участь в його житті та вихованні, всі ці потуги зводилися нанівець саме через небажання сина спілкуватися із батьком та перешкоджання цьому з боку бабусі ОСОБА_3 , які ображені на нього, бо він кинув тяжко хвору дружину (мати та дочка вказаних осіб).

Рішенням виконавчого комітету Олексіївської сільської ради Лозівського району Харківської області № 214 від 25.09.2023 року затверджено висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_6 відносно дитини ОСОБА_18 ( а.с. 68 72).

Відповідно до висновку Органу опіки та піклування виконавчого комітету Олексіївської сільської ради Лозівського району Харківської області № 02-38/2709 від 25.09.2023 року позбавлення батьківських прав відповідача відносно дитини ОСОБА_1 є доцільним оскільки батько не виконав рекомендації які були надані йому у березні 2023 року. Відповідно до пояснень ОСОБА_6 психологів він не знайшов, постійно висав у соціальних мережах, питав, як у сина справи. На дзвінки дитина не відповідала. Визначену суму аліментів виплачував в повному обсязі. Наполігав на зустрічах, але дитина відмовлялась. На запитання чи відомий батькові стан здоров`я дитини йому не відомий. З 04.08.2023 по 01.09.2023 практичним психологом Центру надання соціальних послуг Олексіївської сільської ради проведено психологічне обстеження та взаємовідносини між батьком ОСОБА_6 та сином ОСОБА_1 . Відповідно до звіту практичного психолога ОСОБА_19 має добрі пізнавальні здібності, а саме пам`ять, увага, мислення на високому рівні. Фізично розвинений. Добре навчається, соціально адаптований. Планує своє майбутнє. Вольові риси та рівень домагань розвинені відповідно віку. Але емоційна сфера дуже порушена. Має підвищену тривожність. Емоції не завжди відповідають ситуації, ніколи не впевнений в собі. Переважає негативне відношення до батька, яке він не контролює. Настрій під час обстеження знижений. У ОСОБА_20 велика образа на батька. За словами хлопця, батько мало уваги приділяв йому коли він був ОСОБА_21 . Коли став підлітком часто чув образи, лайку та негативну характеристика його дітям. Але самим тяжким випробуванням для психіки ОСОБА_20 стало відношення батька до вмираючої мами. Негативне відношення батька до тяжко хворої мами визвало у ОСОБА_20 психолого-емоційний зрив. Батько заборонив йому спілкуватись з рідною сестрою, що він тяжко переживає. Між дорослими, батьком та бабусями обох сторін є непорозуміння, в заручниках цих непорозумінь та образ є діти ОСОБА_20 та ОСОБА_13 . Діти страждають від того, що одна та інша сторона хочуть якомога більше зробити один одному зла. Тому, щоб помститися бабусі батько налаштований негативно до сина, який живе з нею, йти на компроміс, як доросла людина не бажає. Крім обов`язкових аліментів матеріально допомагати не хоче. Він не приймає участі у житті і вихованні сина, не знає його проблем та не бажає допомогти їх вирішувати (а.с.46-51).

Суд першої інстанції дав належну оцінку наданому органом опіки та піклування висновку та обґрунтовано не взяв його до уваги , оскільки в судовому засіданні не було встановлено свідомого та умисного нехтування відповідача виконанням батьківського обов`язку.

При цьому судом встановлено, що позивач не бажає спілкуватися із батьком. Не виконання відповідачем батьківських обов`язків проявляється у неналежному матеріальному забезпеченні позивача. А саме відсутність допомоги на навчання та лікування.

При цьому судом встановлено, що відповідач належним чином виконує рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 26.09.2022 року яким з нього стягнуто аліменти на утримання сина та позивач не позбавлений можливості звернутися до суду з позовом про стягнення додаткових витрат на своє утримання в порядку визначеному вимогами ст.185 СК України.

За результатами оцінки наданих сторонами у справі пояснень, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у відповідача мети ухилятися від матеріального забезпечення лікування та навчання дитини. Оскільки останній пропонував оплатити лікування та навчання, але зробити він це хотів особисто коли переконається у вартості таких витрат, для чого пропонував позивачеві разом відвідати відповідні заклади, але на цю пропозицію була отримана відмова.

Суд також дав належну оцінку показанням сімейного лікаря ОСОБА_12 яка пояснила суду, що в грудні 2023 року ОСОБА_6 приходив до неї та питався про стан здоров`я дитини та про її діагнози, проте у наданні зазначеної інформації йому було відмовлено.

Небажання спілкуватися із батьком не спростовує і сам позивач, про це також свідчить переписка сторін через СМС повідомлення з мобільних телефонів (а.с.90-97).

Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з частинами першоючетвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19).

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку наданим сторонами доказам, суд дійшов правильного висновку про те, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні. Позбавлення батьківських прав необхідно розглядати як крайній захід, необхідність та пропорційність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Суд правильно не погодився з висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки він є недостатньо обґрунтованим, не містить достатніх даних про свідоме нехтування відповідачем виконанням батьківських обов`язків щодо спілкування та участі у вихованні сина та має рекомендаційний характер.

Посилання позивача на те, що батько не виконує свої обов`язки свідомо не знайшли свого беззаперечного підтвердження з урахуванням відношення позивача до батька та складні відносини між ними. Зазначені позивачем та встановлені органом опіки та піклування порушення щодо не відвідування школи, лікарні та психолога не можуть бути підставою дляпозбавлення відповідача батьківських прав.

Позбавлення батьківських прав,тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довів.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, зводяться до власного тлумачення норм права та переоцінки доказів, яким суд дав належну оцінку.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Питання щодо перерозподілу судових витрат відповідно достатті 141 ЦПК УкраїнитаЗакону України «Про судовий збір»не вирішувалося.

Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційній суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 06 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 12 липня 2024 року.

Головуючий О. Ю.Тичкова

Судді Ю.М. Мальований

Н.П.Пилипчук