Постанова

від 29.07.2024 по справі 440/17481/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2024 р.Справа № 440/17481/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Русанової В.Б. , Чалого І.С. ,

за участю секретаря судового засідання Щурової К.А.,

представників сторін: позивача - Чальцева Д.В., відповідача - Жук К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Полтавської митниці Державної митної служби України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.03.2024, головуючий суддя І інстанції: Г.В. Костенко, м. Полтава, повний текст складено 03.04.24 року по справі № 440/17481/23

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОЕЛЕКТРОПЛАСТ»

до Полтавська митниця Державної митної служби України

про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ

Товариство з обмеженою відповідальністю "Техноелектропласт" (далі позивач, ТОВ "Техноелектропласт") звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Полтавської митниці (далі відповідач), в якому просило суд:

- визнати протиправним рішення Полтавської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів № UA806000/2023/000019/2 від 23.05.2023 та скасувати його.

В обґрунтування позовних вимог зазначив про неправомірність рішення № UA806000/2023/000019/2 від 23.05.2023 про коригування митної вартості товарів, оскільки декларантом у повній відповідності до вимог ст. 53 Митного кодексу України (далі МК України) були подані до митного органу усі необхідні документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення, разом з цим, посадовою особою відповідача без жодних підстав скориговано митну вартість товару із застосуванням резервного методу визначення митної вартості товарів відповідно до ст. 64 МК України.

Заперечуючи проти доводів відповідача, викладених в оскаржуваному рішенні зауважив, що вартість вивантаження, завантаження товару в порту Гданськ підтверджується рахунком № 152 від 08.05.2023 на суму 23769,59 грн за транспортно експедиційні послуги з міжнародного перевезення вантажу морським транспортом, довідкою про транспортно експедиційні витрати № OL01351 від 09.05.2023 та довідкою № 10/05 від 10.05.2023, фактурна вартість товару, зазначена в рахунку фактурі № KS230109 від 09.01.2023, включає в себе вартість транспортної упаковки, тари, маркування і піддонів, оскільки виходячи з дуже низької вартості товару за одиницю, виокремлення вартості транспортної упаковки, тари, маркування і піддонів з загальної ціни товару є недоречним. Зауважив, що платіжне доручення в іноземній валюті № 1 від 07.04.2023 повністю підтверджує проведений платіж у розмірі 5050,00 доларів США за умовами контракту, а вказана сума відповідає рахунку фактурі №KS від 09.01.2023 та чітко відповідає даним, що зазначені декларантом в ЕМД, у зв`язку з чим, посилання на інвойс є необов`язковим.

З огляду на викладене, наполягав, що посадова особа відповідача ОСОБА_1 , всупереч своїм посадовим обов`язкам, які визначені його посадовими інструкціями та чинним законодавством України, не надав належної оцінки документам, що були подані позивачем, у тому числі додатково, у зв`язку з чим прийняв протиправне рішення, яке підлягає скасуванню.

З метою подальшого розподілу судових витрат, надав попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат позивача, які він поніс та очікує понести у зв`язку із розглядом справи у загальному розмірі 11868,00 грн (без врахування участі у судових засіданнях та подання інших процесуальних документів).

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 26.03.2024 по справі № 440/17481/23 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОЕЛЕКТРОПЛАСТ" (вул. Комарова, буд. 5,м. Полтава, код ЄДРПОУ 37386691) до Полтавської митниці Державної митної служби України (вул. А.Кукоби, 28, м. Полтава, код ЄДРПОУ 43997576) про визнання протиправним та скасування рішення - задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Полтавської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів № UA806000/2023/000019/2 від 23.05.2023.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Полтавської митниці Державної митної служби України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОЕЛЕКТРОПЛАСТ" витрати зі сплати судового збору у сумі 5368,00 (п`ять тисяч триста шістдесят вісім гривень) та витрат на правову допомогу в сумі 8500,00 (вісім тисяч п`ятсот гривень).

Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.03.2024 по справі № 440/17481/23. Ухвалити постанову, якою у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Зменшити розмір витрат, заявлених ТОВ «ТЕХНОЕЛЕКТРОПЛАСТ» у справі №440/17481/23 щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Полтавської митниці Державної митної служби України на користь позивача судових витрат на професійну правову допомогу адвоката до 7000,00 грн.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що оскільки надані позивачем до митного оформлення документи не підтверджували заявлену митну вартість товару, митним органом було направлено запит про надання додаткових документів на підтвердження заявленої митної вартості товару, який було залишено без виконання, що в подальшому унеможливило застосування методів на основі віднімання та на основі додавання вартості товарів та слугувало підставою для коригування митної вартості товару із застосуванням резервного методу з дотриманням положень ст. 64 МК України на підставі раніше визнаної митної вартості за ЕМД від 15.03.2023 № UA408020/2023/19086 7,1315 доларів США за кілограм.

Пояснив, що з наданих позивачем до митного оформлення документів не виявилося можливим виділення та підтвердження витрат щодо вивантаження, завантаження товару в порту Гданськ, зокрема через те, що позивачем не надавалась до митного контролю під час прийняття спірного рішення довідка від 23.05.2023 № 2305/2023-1 (надана лише до суду під час розгляду справи), у зв`язку з чим Полтавська митниця не мала змоги впевнитись чи включені до загальної вартості понесених транспортних витрат, витрати на розвантажувально навантажувальні роботи.

Крім того, наполягав, що розрахунки операцій, які пов`язані із зовнішньоекономічною діяльністю здійснюються між договірними сторонами на підставі інвойсу (рахунку фактури), разом з цим, надана позивачем до митного оформлення платіжна інструкція № 1 від 07.04.2023 не містить посилання на інвойс, що унеможливило ідентифікування товару, за який було сплачено кошти. При цьому контракт № 10-08/2020, наданий позивачем є багаторазовим, та не визначає суми і товар, які вказані в інвойсі № KS230109 від 09.01.2023, тобто є недостатнім для того, щоб однозначно встановити товар, за який сплачено грошові кошти, що в свою чергу викликало обґрунтований сумнів митного органу щодо правильності заявленої позивачем митної вартості товару.

З приводу стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Полтавської митниці Державної митної служби України на користь ТОВ «Техноелектропласт» фактично понесених судових витрат на правову допомогу адвоката у загальному розмірі 8500,00 грн зазначив, що витрати по оплаті правничих витрат в сумі 500 грн, зазначені в пункті 2 в сумі 1500 грн та наведені у пункті 4 розрахунку суми гонорару від 22.03.2024 та в акті виконаних робіт від 22.03.2024, не відповідають критерію розумності та є безпідставними, а загальна сума, заявлена позивачем до стягнення в розмірі 8500 грн є неспівмірною зі складністю справи № 440/17481/23.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечував проти її задоволення, підтримав доводи, викладені у позовній заяви, та просив суд апеляційної інстанції рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.03.2024 по справі № 440/17481/23 залишити без змін, як законне та обґрунтоване.

Окремо, зауважив, що надана відповідачем до суду першої інстанції ЕМД № 23UA408020019086U3, відповідно до якої відбулось коригування митної вартості товару, не дозволяє достеменно встановити які складові митної вартості були вказані під час митного оформлення за вказаною ЕМД та які зауваження були у відповідача до наданої інформації. Відповідно до інформації з наданої ЕМД, вага товару складала 20,84 кг, в той час, як вага товару позивача склала 500 кг, що свідчить про явну розбіжність між порівнюваними ЕМД за параметром кількості та, як наслідок вартість товарів вагою 500 кг буде суттєво відрізнятись від вартості товарів вагою 20.84 кг.

З приводу розміру судових витрат на правничу допомогу зазначив, що опрацювання документів є складовою послуги з підготовки та змісту позовної заяви, у зв`язку з чим, зазначена послуга була виділена в окремий пункт, водночас такої послуги, як «підготовка позовної заяви» окремо зазначено не було, оскільки вона є багатоаспектною, та була максимально детально розписана по всім наданим позивачу послугам.

Також, представник позивача повідомив попередній розрахунок витрат, пов`язаних з розглядом справи у Другому апеляційному адміністративному суді на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 6000,00 грн (без врахування участі у судових засіданнях та подання інших процесуальних документів крім відзиву на апеляційну скаргу).

У надісланих до суду апеляційної інстанції додаткових поясненнях, представник позивача з посланням на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 22.08.2019 по справі № 810/2784/18, від 25.05.2021 по справі № 520/10386/2020 та від 11.04.2022 по справі № 1.380.2019.006980 зазначив, що сама по собі відсутність у банківських документах посилання на інвойс чи проформу, за умови наявності вказівки на контракт та товари, які оплачуються та у сукупності з іншими документами, що стосуються поставки оцінюваного товару, і були подані позивачем для митного контролю, дозволяють ідентифікувати платіж з оцінюваним товаром, не є підставою для висновку щодо недостовірності наданої позивачем інформації про митну вартість товару.

24.07.2024 до канцелярії Другого апеляційного адміністративного суду надійшли додаткові письмові пояснення Полтавської митниці мотивовані твердженнями про обов`язковість зазначення інвойсу в платіжному документі для можливості ідентифікувати здійснення оплати за платіжною інструкцією. З посиланням на постанову Верховного Суду від 18.05.2022 по справі № 620/1735/20 вказано, що у разі відсутності у платіжному дорученні, ідентифікуючих даних товару, за який сплачено грошові кошти, сумнів митного органу щодо правильності заявленої позивачем митної вартості товару є обґрунтованим.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, з підстав та мотивів, викладених в останній, та просив суд апеляційної інстанції їх задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти вимог апеляційної скарги та просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОЕЛЕКТРОПЛАСТ" є юридичною особою приватного права та обліковується в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за кодом 37386691.

10.08.2020 між Позивачем і компанією NINGBO KINGSUN TRADING CO., LTD (Китай) було укладено Контракт № 10-08/2020 (надалі "Контракт"), з подальшими змінами і доповненнями, відповідно до умов якого Продавець здійснює поставку товарів Покупцю на умовах визначених цим Контрактом.

22.05.2023 до відділу митного оформлення Полтавської митниці Держмитслужби Позивачем була подана електронна митна декларація типу ІМ 40 ДЕ, якій присвоєно № 23UA806020006118U6 (надалі "ЕМД").

Перелік товарів за вказаною ЕМД склали Частини для побутових вилок та розеток, призначені виключно до електричної апаратури для напруги не більш як 1000В (220-230В), виготовлені з металу та пластику, не мініатюрні, не містять у своєму складі радіообладнання, радіоелектронних засобів та випромінювальних пристроїв, а також не містять джерел радіоактивного випромінювання, радіопередавачів та радіоприймачів.

До поданої ЕМД Позивачем було додано: копія Контракту № 10-08/2020 від 10.08.2020 р.; копія Додаткової угоди № 1 від 10.08.2020 р.; копія Митної декларації на експортні товари № 310420230549897137 від 17.03.2023 р.; копія Міжнародної товаротранспортна накладна (CMR) № NBOGDK233056 від 08.05.2023 р.; копія Коносаменту № NBOGDK233056 від 23.03.2022 р.; копію Рахунка-фактури № KS230109 від 09.01.2023 р.; копію Замовлення № 7 від 04.01.2023 р.; копію Пакувального листа від 09.01.2023 р.; копія Специфікації від 04.01.2023 р.; копія Заяви про купівлю іноземної валюти № 1 від 07.04.2023 р.; копію платіжного доручення в іноземній валюті № 1 та SWIFT від 07.04.2023 р.; копія Рахунка на оплату від 08.05.2023 р. № 152; копія Рахунка на оплату від 09.05.2023 р. № 154; копія Рахунка на оплату від 09.05.2023 р. № 155; копія Довідки про транспортно-експедиційні витрати № 10/05 від 10.05.2023 р.; копія Довідки про транспортно-експедиційні витрати № OL01351 від 09.05.2023 р.; копія Договору про організацію перевезень автомобільним транспортом № 0710/22/1-авто/СРШ від 07.10.2022 р.; копія Договору транспортного експедирування № 0804/21-04 від 08.04.2021 р.; копія Генерального договору транспортного експедирування № 1702/2020 від 17.03.2020 р.; копія Заявки на транспортне експедирування № 8 від 21.02.2023 р.; копія Технічного опису від 09.01.2023 р.; копія Маркування від 12.05.2023 р.;

23.05.2023 на адресу позивача надійшло повідомлення № 404884, відповідно до якого посадова особа ОСОБА_1 повідомив про те, що з метою здійснення контролю за правильністю та повнотою визначення декларантом митної вартості товару, відповідно до ч. 5 ст. 54 МКУ, використовуючи право упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості, з урахуванням ч.2, 3 ст. 53 МКУ, в рамках проведення консультацій, декларанта зобов`язано протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: - виписку з бухгалтерської документації; - каталоги, специфікації, прейскуранти виробника товару; - висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.) На підставі ст. 254 МКУ необхідно надати переклади документів, складених іноземною мовою відповідно до вимог п. 2.5. розділу II Порядку виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 30.05.12 №631 зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 10.08.12 за №1360/21672.

На виконання вищезазначеного повідомлення позивачем, з метою підтвердження заявленої митної вартості оцінюваного товару, додатково було надано відповідачу відповідні документи

23.05.2023 на адресу позивача від відповідача надійшло повідомлення № 404966 про надіслання картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA806000/2023/000182.

23.05.2023 на адресу позивача від відповідача надійшло повідомлення № 404983 про прийняття рішення про коригування митної вартості товарів № UA806000/2023/000019/2.

Не погодившись з вищевказаним рішенням відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності спірного рішення відповідача, оскільки поданий позивачем до митниці пакет документів на підтвердження повноти і достовірності заявленої митної вартості товару дозволяв здійснити розмитнення товару за основним методом, водночас відповідачем не підтверджено належними доказами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за цей товар, правильність визначення митної вартості позивачем за основним методом відповідачем не спростована, як і не доведено підстав для коригування митної вартості.

За висновками суду першої інстанції, інформація про вартість вивантаження, завантаження в порту Гданськ підтверджена рахунком № 152 від 08.05.2023 на суму 23 769,59 грн за транспортно-експедиційні послуги з міжнародного перевезення вантажу морським транспортом, довідкою про транспортно-експедиційні витрати № OL01351 від 09.05.2023 та довідкою № 10/05 від 10.05.2023. З приводу фактурної вартості товару, судом зазначено, що з огляду на дуже низьку вартість товару за одиницю, яка відповідно до наданого прайс листа коливається від 0,021 до 0,78 долара США та включає в себе вартість транспортної упаковки, тари, маркування і піддонів, виокремлення таких складових з загальної ціни товару є недоречним. Також, суд вважав, що платіжне доручення в іноземній валюті № 1 від 07.04.2023 за яким було проведено платіж в сумі 5 050,00 доларів США є належним підтвердженням оплати за партію товару, що постачався у спірних правовідносинах, оскільки п. 70 зазначеного платіжного доручення містить інформацію про зовнішньоекономічний контракт, сума рахунку-фактури № KS230109 від 09.01.2023 складає 5 050,00 доларів США, а асортимент та фактурна вартість товару чітко відповідає даним, що зазначені декларантом в ЕМД.

Крім того, на переконання суду першої інстанції Полтавська митниця не може врахувати наданий висновок експерта № В-124 від 16.08.2023, оскільки у ньому зазначено, що визначена експертом вартість "можлива", тобто не визначена точно та не може свідчити про відповідність поточному рівню цін на подібні товари на території України, водночас обґрунтування рівня митної вартості побудованих на припущеннях для цілей митного контролю є недопустимим.

При вирішенні питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції, оцінивши обставини цієї справи та надані представником позивача докази у їх сукупності, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності і пропорційності судових витрат, дійшов висновку про необхідність стягнення витрат на професійну правничу допомогу в даній справі у розмірі 8500,00 грн.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційних скарг, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Відносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, справлянням митних платежів регулюються положеннями МК України від 13.03.2012 № 4495-VI, що набрав чинності з 01.06.2012.

Статтею 246 МК України встановлено, що метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію (стаття 248 МК України).

Згідно з частиною 8 статті 257 МК України, митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється органами доходів і зборів на підставі митної декларації, до якої декларантом залежно від митних формальностей, установлених цим Кодексом для митних режимів, та заявленої мети переміщення вносяться, окрім іншого, відомості щодо митної вартості товарів та методу її визначення.

На виконання статті 52 МК України, декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

Статтею 49 МК України передбачено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

При цьому ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця (частина п`ята статті 58 МК України).

Відповідно до частини першої статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Таким чином, методи визначення митної вартості товарів можуть бути підрозділені на: а) основний; б) другорядні. Крім того, митним законодавством передбачена система другорядних методів. Під час визначення митної вартості товарів учасник митних відносин може застосувати тільки один із різновидів методів - основний метод або ж конкретний другорядний метод. Застосування методу визначення вартості товарів повинно бути обґрунтованим.

Колегія суддів зауважує, що пріоритетним до застосування є саме основний метод. Це, відповідно, обумовлює необхідність, у випадку наявності достатніх підстав, застосовувати в першочерговому порядку основний метод визначення митної вартості товару. Тільки у випадку відсутності необхідних умов для застосування основного методу, повинні застосовуватися методи закріплені приписами пункту другого частини першої статті 57 МК України, які застосовуються у субсидіарному порядку - учасник митних відносин обирає один із системи другорядних методів. Про субсидіарний характер застосування другорядних методів свідчить зміст положень частини третьої статті 58 МК України.

Згідно з частиною другою статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

З метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, орган доходів і зборів має право, зокрема, у встановлених випадках, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; звертатися до органів доходів і зборів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; застосовувати інші передбачені форми митного контролю.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування.

Відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю, орган доходів і зборів може виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі, у разі неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно зі статтею 55 МК України, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, він має право прийняти у письмовій формі рішення про коригування заявленої митної вартості товарів.

За правилами частини третьої статті 58 МК України у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Таким чином, документальне підтвердження в аспекті відповідних митних процедур має своїм завданням підтвердити: а) заявлену митну вартість товарів; б) обраний суб`єктом господарювання метод визначення такої вартості.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (частина друга статті 53 Митного кодексу України).

За правилами частини п`ятої статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Зі змісту статті 53 МК України випливає, що законом визначений вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Дана норма кореспондує й положенням частини третьої статті 318 МК України, якою встановлено, що митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Водночас частиною третьою статті 53 МК України встановлено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:

1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);

4) виписку з бухгалтерської документації;

5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;

6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

7) копію митної декларації країни відправлення;

8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Зміст наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом. Зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою умовою, оскільки саме з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

При цьому, витребувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.08.2019 по справі № 810/2784/18, від 06.09.2019 по справі № 815/2501/18, від 26.11.2019 по справі № 821/107/16, від 21.06.2022 по справі № 820/6811/16, від 20.03.2024 по справі № 826/5959/17.

Також, колегія суддів зазначає, що сумніви є обґрунтованими, якщо документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

У митниці є обов`язок зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, орган митної служби повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 02 червня 2015 року (справа № 21-498а15) та у постанові Верховного Суду від 30.04.2024 по справі № 826/15125/17.

Колегією суддів встановлено, що у спірних правовідносинах сумнів у правильності визначення митної вартості, який митний орган вважає обґрунтованим, відповідач пов`язує з відсутністю у наданих до митного оформлення документах інформації про вартість вивантаження, завантаження товару в порту Гданськ, неможливістю виділити у наданих документах складових вартості транспортної упаковки, тари, маркування і піддонів, навантажувальних робіт, витрат на митне оформлення для експорту на території країни продавця, а також з не зазначенням у банківському платіжному документі № 1 від 07.04.2023 посилань на інвойс.

Вищенаведене слугувало підставою для застосування митним органом процедури консультацій шляхом направлення запиту про надання додаткових документів відповідно до статей 53, 54 МК України.

Позивачем на вказаний запит надано лист пояснення від 23.05.2023 № 23/05-2 та для підтвердження заявленої в ЕМД митної вартості додатково надано митному органу копію витягу з каталогу виробника товару від 09.01.2023, копію специфікації виробника товару від 04.01.2023, копії виписок з бухгалтерської документації, а саме ,платіжні інструкції від 22.05.2023 № 303, № 304 та від 23.05.2023 № 315.

Відповідно до оскаржуваного рішення про коригування митної вартості №UA806000/2023/000019/2 від 23.05.2023, заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано на підставі вимог ст.ст. 54, 55, 57, 58, 59-63 Митного кодексу України через те, що з наданих позивачем документів, точно не відомо яка дійсна вартість поставленого товару. Відповідно до статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі, оцінка ввезеного товару для митних цілей повинна ґрунтуватись на дійсній вартості ввезеного товару, який обкладається митом. Під «дійсною вартістю» розуміється ціна, за якою такий або аналогічний товар продається або пропонується для продажу про нормальному ході торгівлі в умовах вільної конкуренції. Вартість товару, згідно наданих до митного контролю документів, що постачається за договором поставки, не відповідає поняттю дійсної вартості згідно зі статтею VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі. Враховуючи зазначені в повідомленні митниці результати перевірки документів, наданих до митного оформлення оцінюваної партії товару, відсутність документального підтвердження відомостей, що підтверджують числові значення митної вартості товарів, зроблено висновок, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не може бути застосований відповідно до п. 2 ст. 58 МКУ, п. 6 ст. 54 МКУ. Митну вартість товару, що імпортується скориговано із застосуванням резервного методу з дотриманням положень ст. 64 МКУ. Визначена митна вартість товару ґрунтується на раніше визнаній митній вартості відповідно до рівня вартості ЕМД від 15.03.2023 № UA408020/2023/19086 7,1315 доларів США за кілограм.

Отже, з аналізу вищенаведеного рішення вбачається, що фактично підставою для коригування митної вартості слугував висновок митного органу про відсутність документального підтвердження митної вартості з огляду на те, що документи, подані декларантом та зазначені у частині другій статті 53 МКУ, не містять відомостей, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, а заявлена митна вартість ввезених позивачем товарів, є нижчою від вартості товарів, яка вказана в МД № UA408020/2023/19086 від 15.03.2023 та взята відповідачем за основу при коригуванні митної вартості оцінюваного товару.

Водночас, статтею 55 МК України встановлено порядок коригування митної вартості товарів. Відповідно до частини другої цієї статті письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити, зокрема, наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Правилами заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затвердженими наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року № 598, встановлено, що графа 33 рішення про коригування митної вартості товарів "Обставини прийняття Рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості" має містити окрім зазначення номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, пояснення щодо зроблених коригувань, зважаючи на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умови поставки, комерційні умови та докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості.

Однак, як вбачається зі змісту спірного рішення про коригування митної вартості від 23.05.2023, відповідач, обґрунтовуючи застосування резервного методу для визначення митної вартості задекларованого позивачем товару, в порушення вказаних вимог, обмежився лише посиланням на номер та дату митної декларації, яку було взято за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, не відобразивши при цьому пояснень щодо зроблених коригувань з наведенням порівняння обсягів партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов за митною декларацією позивача та декларацією, яка використана митним органом при визначенні митної вартості, порівняльних характеристик імпортованого товару та товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом.

Відповідно до частини третьої статті 318 МК України митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Ця норма також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 року № 3018-VI Про внесення змін до Закону України Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Крім того, це узгоджується з проголошеними у статті 8 МК України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі, заохочення доброчесності та інших.

Колегія суддів звертає увагу, що за приписами наведених вище правових норм у випадку виникнення обґрунтованих сумнівів митний орган повинен витребувати, а декларант - надавати лише ті докази, які можуть підтвердити або спростувати такі сумніви. Тобто, необхідність подачі додаткових документів має бути обумовлена тим, які факти в аспекті митної вартості товару мав на меті встановити (спростувати) митний орган.

Саме по собі припущення митного органу про подання декларантом невідповідних документів чи наявності в них розбіжностей, відмінність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, не є достатнім для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом, або беззаперечною підставою для незастосування обраного ним методу визначення митної вартості.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що пунктом 1.5 контракту № 10-08/2020 (далі Контракт) визначено базисні умови поставки: FOB NINGBO, Китай згідно Інкотермс 2010.

Відповідно до пункту 5.4 Контракту, поставка вважається завершеною, коли товар перейшов через поручні судна в названому порту відвантаження, а також продавець забезпечив розміщення товару на борту судна. З цього моменту до покупця переходять всі ризики втрати чи пошкодження товару, а також право власності на товар. Продавець зобов`язується оплатити витрати, пов`язані з виконанням митних формальностей, необхідних для експорту, а також усі мита, податки та інші обов`язкові платежі, що сплачуються при експорті.

Пунктом 1.8 Контракту визначено, що доставка товару здійснюється по морю до одного з портів України на вибір покупця (Одеса, Чорноморськ, Маріуполь) в контейнерах, придатних для навантаження на залізничні платформи та автомобілі.

Зі змісту поданого до митного оформлення інвойсу № KS230109 від 09.01.2023 вбачається, що вартість всіх вищезгаданих у ньому товарів здійснюється на умовах поставки FOB NINGBO, Китай (Інкотермс 2010).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що за правилами Інкотермс 2010 термін "франко-борт" означає, що поставка є здійсненою продавцем, коли товар перейшов через поручні судна в названому порту відвантаження. З цього моменту усі витрати й ризики втрати чи пошкодження товару повинен нести покупець. Термін FOB зобов`язує продавця здійснити митне очищення товару для експорту. Цей термін може застосовуватися тільки у випадках перевезення товару морським або внутрішнім водним транспортом.

Продавець зобов`язаний здійснити завантаження товару на борт судна, призначеного продавцем, у день чи в межах періоду, що узгоджені сторонами, в названому порту відвантаження, у спосіб, що відповідає звичаям порту.

Продавець зобов`язаний, з урахуванням положень статті Б.5, нести всі ризики втрати чи пошкодження товару до моменту переходу товару через поручні судна в названому порту відвантаження.

Продавець зобов`язаний, з урахуванням положень статті Б.6:

- нести всі витрати, пов`язані з товаром, до моменту переходу товару через поручні судна в названому порту відвантаження;

- сплатити, коли це належить, витрати експортних митних процедур, а також усі мита, податки та інші збори, що підлягають сплаті при експорті товару.

З наведеного слідує, що за умовами терміну FOB на продавця покладаються обов`язки з митного очищення товару для експорту і всі витрати до перетину товаром поручнів борта судна в порту країни-експортера, а також витрати із завантаження товарів на судно.

Отже, враховуючи визначені сторонами контракту умови поставки, позивач мав понести витрати, пов`язані із транспортуванням товару з порту NINGBO, Китай до митного кордону України.

Зазначені витрати відповідачем не ставляться під сумнів.

В матеріалах справи наявний генеральний договір транспортного експедирування № 1703/2020 від 17.03.2020 (а.с. 21 зворот 25), укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Оверсіз Лоджистік» (далі Експедитор) з однієї сторони та Товариством з обмеженою відповідальністю «Техноелектропласт» (далі Клієнт) з іншої, відповідно до умов пункту 1.1. якого, на підставі заявок Клієнта Експедитор зобов`язується за плату і за рахунок Клієнта організовувати надання визначених цим Договором послуг, пов`язаних з перевезенням експортних, імпортних і транзитних вантажів Клієнта (далі вантаж), а також митно-брокерських та інших додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу.

Пунктом 4.1.5 Договору визначено, що Експедитор має право залучати інших осіб для виконання цього Договору, а також укладати від імені Клієнта або від свого імені пов`язані з перевезенням вантажу договора з портовими операторами та іншими учасниками транспортно-експедиторської діяльності, якщо інше не передбачено цим Договором.

З дослідженого колегією суддів договору транспортного експедирування № 0804/21-04 від 08.04.2021 (а.с. 36 39), укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «СІЛК РУТ ШИПІНГ» (далі Експедитор) з однієї сторони та Товариством з обмеженою відповідальністю «Оверсіз лоджистікс» (далі Клієнт) з іншої, встановлено, що відповідно до пункту 1.1 Договору, Експедитор зобов`язується за плату і за рахунок Клієнта надати або організувати надання транспортно експедиторських послуг, пов`язаних з організацією та забезпеченням перевезень експортно імпортних і транзитних вантажів Клієнта, а також додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу, в тому числі надання митно брокерських послуг.

Відповідно до пункту 2.2.3 Договору, Експедитор зобов`язаний надавати послуги, пов`язані з прийманням, накопиченням, сортуванням, складуванням, навантаженням, розвантаженням, зберіганням, перевезенням вантажів.

Тобто, умовами вище досліджених договорів чітко встановлено, що послуги з навантаження, розвантаження вантажу входять до загального переліку послуг, що надаються під час транспортного перевезення вантажу.

Так, до митного оформлення подавався рахунок № 152 від 08.05.2023 на суму 23 769,59 грн. за транспортно-експедиційні послуги з міжнародного перевезення вантажу морським транспортом.

Довідкою № 2305/2023-1 від 23.05.2023, виданою ТОВ «Оверсіз Лоджистік» повідомлено, що витрати на вивантаження вантажу з контейнера TEMU7750131 за коносаментом NBOGDK233056, що прямував по маршруту з порту Ningbo (Китай) до м. Гданськ (Польща), інші портові витрати на оброблення вантажу та витрати по завантаженню в транспортний засіб АС8522ВТ/АС3919XF в порту м. Гданськ (Польща) для перевезення в м. Полтава (Україна) згідно CMR №NBOGDK233056 від 08.05.2023 склали 50 дол. США (1828,43 грн) та були включені в рахунок № 152 від 08.05.2023.

Тобто, наданими до митного оформлення документами повністю підтверджено сплату позивачем усіх транспортних послуг, в тому числі і з вивантаження та завантаження товару, разом з цим, відповідач, наполягаючи на наданні додаткових документів щодо понесених витрат під час здійснення транспортування товару позивача, не наводить будь-яких розбіжностей в наданих позивачем додаткових документах на підтвердження заявленої вартості товару. Доказів неправильності такого обчислення позивачем відповідачем до суду не надано.

Враховуючи, що до митної вартості товару підлягають включенню витрати, понесені декларантом, а не іншими суб`єктами господарювання, що залучалися до виконання договору, укладеного між позивачем та компанією NINGBO KINGSUN NRADING CO.,LTD, вимога митного органу про надання таких додаткових відомостей щодо включення позивачем до митної вартості товару транспортних витрат, пов`язаних з вивантаженням, завантаженням товару в порту Гданськ у даному випадку є безпідставною.

Стосовно тверджень відповідача, викладених у спірному рішенні, про неможливість виділення із заявленої ціни товару вартості всіх її складових, зокрема вартість транспортної упаковки, тари, маркування і піддонів, що унеможливлює перевірку складових митної вартості та надання оцінки фактурної (дійсної) вартості товару, колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до пункту 6.1 контракту № 10-08/2020, упаковка Товарів повинна відповідати встановленим в країні Продавця стандартам і технічним умовам та забезпечувати повне збереження Товарів від різних видів пошкоджень з урахуванням декількох перевантажень в дорозі, а також тривалого (не менше 12 календарних місяців) зберігання. Товари повинні бути упаковані так, щоб вони не могли переміщатися всередині тари без зміни її положення.

Пунктом 6.2 Контракту встановлено, що Продавець при виборі типу упаковки повинен враховувати температурний режим кліматичних зон, через які будуть прямувати товари.

Так, фактурна вартість товару, зазначена в рахунку-фактурі № KS230109 від 09.01.2023, складає 5 050, 00 Доларів США.

Згідно з прайс-листом від 04.01.2023 р. вартість товару за 1 од. коливається від 0,021 до 0,78 долара США.

Таким чином, у даному випадку якщо поставка товару була здійснена у тарі постачальника, то, відповідно, її вартість також увійшла у ціну товару. Ту обставину, що поставка товару була здійснена у тарі постачальника підтверджено наданим позивачем пакувальним листом від 09.01.2023 в якому зазначено тип упаковки картонні коробки у кількості 45 місць.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що у даному випадку вартість транспортної упаковки, тари, маркування і піддонів входить до вартості товару та є її складовою частиною, у зв`язку з чим не може бути повторно включена у митну вартість товару, та відповідно не повинна бути зазначена у інвойсі та пакувальному листі, як витрати понесені покупцем.

Щодо відсутності у банківському платіжному документі № 1 від 07.04.2023 посилання на інвойс, що на думку відповідача суперечить п.7 висновків Постанови Пленуму ВАСУ від 13.03.2017 №2 "Про Довідку щодо Узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13 березня 2012 року" та не доводить митну вартість певної поставки товару, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч.1 ст. 3 МК України, при здійсненні митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, застосовуються виключно норми законів України та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, чинні на день прийняття митної декларації митним органом України.

Відповідно до ч.1 ст.1 МК України, законодавство України з питань митної справи складається з Конституції України, цього Кодексу, інших законів України, що регулюють питання, зазначені у статті 7 цього Кодексу, з міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також з нормативно-правових актів, виданих на основі та на виконання цього Кодексу та інших законодавчих актів.

З аналізу вищезазначених норм вбачається, що при здійсненні митного оформлення товарів, відповідач має керуватись виключно нормами чинного законодавства, а не судовою практикою, відтак посилання відповідача на постанову Пленуму ВАСУ є неприпустимими, а тому не мали враховуватись позивачем під час митного оформлення ЕМД.

Крім того, загальні вимоги Національного банку України до оформлення клієнтами доручень на переказ коштів в іноземній валюті або банківських металів, їх виконання уповноваженими банками й іншими фінансовими установами (далі - уповноважений банк), порядку зарахування коштів в іноземній валюті, а також особливості здійснення уповноваженим банком арешту та примусового списання коштів в іноземних валютах та банківських металів з рахунків клієнта і з кореспондентських рахунків уповноваженого банку - резидента та нерезидента, відкритих в іншому уповноваженому банку-резиденті, встановлює Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів і змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України, затверджене постановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2008 року №216, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 1 жовтня 2008 року за №910/15601 (надалі Порядок № 216).

Пунктом 2.2 Порядку № 216 передбачено, що платник заповнює реквізит «Призначення платежу» в іноземній валюті або банківських металах таким чином, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування бенефіціару коштів в іноземній валюті або банківських металів.

Чинним законодавством не встановлено обов`язку здійснювати посилання на інвойс чи проформу в банківському платіжному документі.

Отже, сама по собі відсутність у банківських документах посилання на інвойс чи проформу, за умови наявності вказівки на контракт та товари, які оплачуються, не є підставою для висновку щодо недостовірності наданої позивачем інформації про митну вартість товару.

Зазначене узгоджується з висновком Верховного Суду викладеним у постанові від 22 серпня 2019 року у справі №810/2784/18 та від 25.05.2021 у справі № 520/10386/21.

Відтак, оскільки пункт 70 платіжного доручення в іноземній валюті № 1 від 07.04.2023 містить інформацію про зовнішньоекономічний контракт, за яким було проведено платіж в сумі 5 050,00 доларів США, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що дане платіжне доручення є підтвердженням оплати за партію товару, що постачається по контракту на адресу позивача, Україна від NINGBO KINGSUN TRADING CO., LTD (Китай) згідно рахунку-фактури № KS230109 від 09.01.2023 та був заявлений до митного оформлення за ЕМД, оскільки сума рахунку-фактури № KS230109 від 09.01.2023 складає 5 050,00 доларів США, а асортимент та фактурна вартість товару чітко відповідає даним, що зазначені декларантом в ЕМД.

Інших розбіжностей у поданих позивачем до митного оформлення документах не було наведено в спірному рішенні і не було покладено в його основу суб`єктом владних повноважень. Водночас, завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушення принципу поділу влади. Звідси висновується, що адміністративний суд аналізує рішення контролюючого органу, ухвалене, в даному випадку, за результатами митних заходів і процедур, виключно на предмет його відповідності вимогам частини другої статті 2 КАС України.

На підставі аналізу вказаних документів у сукупності з іншими документами, поданими позивачем під час митного оформлення оцінюваного товару, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для відмови у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю, з огляду на наявність розбіжностей в документах.

Колегія суддів звертає увагу, що декларант не зобов`язаний (звільнений від обов`язку) доводити правильність заявленої ним митної вартості: його твердження про розмір митної вартості вважається правомірним, поки протилежне не буде доведено контролюючим органом. Водночас, неподання декларантом документів, перелічених у частині другій статті 53 Митного кодексу України, саме по собі не тягне для нього негативних правових наслідків та не є безумовною підставою для відмови у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю та, як наслідок, коригування митної вартості товарів лише з посиланням на те, що таке неподання зумовило неповноту та/або недостовірність відомостей про митну вартість.

Така позиція відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій, зокрема, у постанові від 08 жовтня 2019 року у справі № 803/776/17.

Підсумовуючи викладене вище, колегія суддів, оцінивши під час розгляду справи документи, які подавались позивачем під час митного оформлення товару, вважає, що подані позивачем документи кореспондуються між собою та містять чітку, недвозначну і зрозумілу інформацію про товар та його ціну, а отже у сукупності ті відомості, які підтверджують числові значення митної вартості (її складових), не дають підстав для сумніву щодо повноти та правильності її визначення декларантом.

В той же час відповідачем не надано доказів на спростування визначеної позивачем вартості товару, а зазначення митним органом у спірному рішенні про подання декларантом невідповідних документів, відмінність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товарів та рівнем митної вартості товарів, митне оформлення яких вже здійснено, без наведення детальних обґрунтувань щодо зроблених коригувань, порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості тощо, не є достатнім для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом, або підставою для незастосування обраного ним методу її визначення.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що у відповідача були відсутні фактичні підстави для витребування додаткових документів та для коригування заявленої декларантом митної вартості.

Таким чином, під час апеляційного перегляду справи Полтавською митницею не доведено, що використані декларантом відомості не підтверджені документально, а подані документи, передбачені ч. 2 ст. 53 МК України, не містили обов`язкових відомостей, необхідних для правильного визначення митної вартості товару.

З приводу обраного відповідачем методу визначення митної вартості колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідачем відкориговано митну вартість за другорядним методом за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів на підставі наявної в митного органу інформації, яка міститься в митній декларації ЕМД № UA408020/2023/19086 від 15.03.2023.

Згідно з частинами 1-4 статті 60 МК України, у разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статей 58 і 59 цього Кодексу, за митну вартість береться прийнята митним органом вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продано на експорт в Україну і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.

Під подібними (аналогічними) розуміються товари, які хоч і не однакові за всіма ознаками, але мають схожі характеристики і складаються зі схожих компонентів, завдяки чому виконують однакові функції порівняно з товарами, що оцінюються, та вважаються комерційно взаємозамінними.

Для визначення, чи є товари подібними (аналогічними), враховуються якість товарів, наявність торгової марки та репутація цих товарів на ринку.

Ціна договору щодо подібних (аналогічних) товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари ввезено приблизно в тій же кількості і на тих же комерційних рівнях, що й оцінювані товари.

Верховний Суд у постанові від 29.09.2020 по справі № 520/7041/19 звернув увагу на те, що рішення про коригування митної вартості товарів є обґрунтованим та вмотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України якщо містить не лише дату та номер митної декларації, на підставі якої здійснено коригування митної вартості, а й порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервним методом.

Колегія суддів звертає увагу, що застосовуючи другорядний метод визначення митної вартості (за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів), відповідач використовував митну декларацію, при цьому, як зазначалось вище, обмежився лише посиланням на її номер та дату, не навівши при цьому жодних пояснень зроблених коригувань.

Крім того, у рішеннях про коригування митної вартості митним органом наведено розрахунок митної вартості, який складає 7,315 дол.США/кг товару.

Дослідивши надану відповідачем до матеріалів справи вказану митну декларацію № UA408020/2023/19086 від 15.03.2023 (том 1 а.с. 82), колегією суддів встановлено, що ціна товару сформована за відмінних складових, а саме, інший вид товару, інша фірма-виробник та кількість товару.

Так, зокрема у декларації, наданій позивачем, зазначено товар частини для побутових вилок та розеток, призначені виключно до електричної апаратури для напруги не більш як 1000 В (220-230В), виготовлені з металу та пластику, не мініатюрні, не містять у своєму складі радіообладнання, радіоелектронних засобів та випромінювальних пристроїв, а також не містять джерел радіоактивного випромінювання, радіопередавачів або радіопередавачів та радіоприймачів. Електрична апаратура для комутації або захисту електричних кіл чи для приєднання до електричних кіл або в електричних колах, для напруги не більш як 1000В (220-230В) представляють собою патрони електричні з цоколем стандарту Е27 для комплектації електроосвітлювальної продукції, не мініатюрні, не містять у своєму складі радіообладнання, поставлявся у кількості 525 кг, в той час, як у порівнюваній МД обсяг поставки складав 94,2 кг, при цьому товар являє собою Електричне приладдя для сполучення чи підключення електричних кіл, для напруги не більш як 1000В: Вилка для світильника ,220В, із пластмаси 650 шт; Колодка клемна 3000 шт; Роз`єм-з`єднувач для лінійних світлодіодних світильників 500 шт; З`єднувач для кабелю 1000 шт; З`єднувач для кабелю 500 шт.

Наведене дає підстави для висновку про не подібність (не аналогічність) товару та умов поставки, поставленого позивачу у межах спірної митної операції. Не наведено митним органом і додаткових пояснень щодо порівняння характеристик оцінюваного товару та товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за другорядним методом, що в свою чергу свідчить про невмотивованість визначення митним органом митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів.

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що за змістом спірного рішення це перше митне оформлення імпортером цього товару з даною країною походження за останній рік, слід дійти висновку про невмотивованість та необґрунтованість зроблених коригувань митної вартості з посиланням на МД № UA408020/2023/19086 від 15.03.2023.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, щооскаржуване рішення Полтавської митниці про коригування митної вартості товарів № UA806000/2023/000019/2 від 23.05.2023, винесене відповідачем необґрунтовано, без урахування всіх обставин, які мали значення для його прийняття, не на підставі та не у спосіб, що передбачені Митним кодексом України, а тому є протиправними та підлягають скасуванню, що зумовлює задоволення позовних вимог в цій частині.

З приводу позовних вимог в частині стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 3 статті 132 КАС Українисудові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За приписами частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Положеннями частин 3 та 4 статті 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині 5 статті 134 КАС України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частиною 6 статті 135 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 135 КАС України).

З аналізу положеньст. 134 КАС Українивбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, пов`язаних безпосередньо з розглядом певної судової справи, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.

Тобто у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року (справа № 815/1479/18), від 15 липня 2020 року (справа № 640/10548/19), від 21 січня 2021 року (справа № 280/2635/20).

На підтвердження понесених у суді першої інстанції витрат на правову допомогу позивачем надано до матеріалів справи копії ордеру на надання правової (правничої) допомоги серії ВІ № 1181394 (том 1 а.с. 190), посвідчення адвоката та свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, виданого на ім`я ОСОБА_2 (том 1 а.с. 191-192), акту прийому передачі наданих послуг від 22.03.2024 (том 1 а.с. 193-194), рахунку № 22/03/24 від 22.03.2024 (том 1 а.с. 195-196), договору про надання правової допомоги № 01/11/23 від 01.11.2023 (том 1 а.с. 197-204), додаткової угоди № 1 до Договору про надання правової допомоги № 01/11/23 від 01.11.2023 від 28.11.2023 (том 1 а.с. 205).

Пунктом 1.1 договору від 01.11.2023 передбачено, що Бюро зобов`язується надати Клієнту за дорученням комплекс юридичних послуг (надалі Послуги) в межах оскарження рішення Полтавської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів № UA806000/2023/000019/2 від 23.05.203, а Клієнт, у свою чергу, зобов`язаний оплатити надані послуги в порядку та на умовах, що визначені даним Договором.

Відповідно до пункту 4.1 Договору, розмір гонорару Бюро визначається за погодинною ставкою. Фактична вартість послуги залежить від складності її надання, об`єму вихідного документу і розраховується виходячи з вартості однієї години роботи адвоката ,яка складає 500,00 (п`ятсот грн 00 коп) грн.

Згідно з пунктом 4.1.1. Договору, сторони домовились, що послуги надані в межах однієї години робочого часу Бюро оплачуються в розмірі 500,00 грн в незалежності від часу, витраченого на надання конкретної послуги.

Зі змісту пункту 3.2. Договору встановлено, що Клієнт зобов`язаний прийняти надані послуги у відповідності з умовами цього Договору, шляхом підписання відповідного Акту прийому передачі наданих послуг або надати обґрунтовані заперечення відносно його змісту чи кількості наданих послуг.

Наявним в матеріалах справи Актом прийняття передачі наданих послуг від 22.03.2024 підтверджено надання адвокатським бюро «ДМИТРА ЧАЛЬЦЕВА» наступних юридичних послуг ТОВ «ТЕХНОЕЛЕКТРОПЛАСТ» в межах розгляду справи № 440/17481/23;

- Збирання доказів: підготовка та збирання необхідних доказів:

- ксерокопіювання та сканування оригіналів та копій паперових доказів які знаходяться\розпорядженні Клієнта у кількості 32 шт. (в т.ч. найменування кожного відсканованого документа) 2 год, 1000 грн;

- Аналіз матеріалів справ та положень законодавства, надання усної консультації, узгодження адвокатом правової позиції з Клієнтом, опрацювання документів наданих Клієнтом (паперових та електронних)(40 шт.); опрацювання рішення про коригування про коригування митної вартості товарів № и`Л806000/2023/000019/2 від 23.05.2023 (виокремлення зауважень митниці та узгодження позиції стосовно їх спростування) 1 год 500 грн;

- складання та подання позовної заяви, написання тексту позовної заяви обсягом 10 стр, подання позовної заяви разом з додатками до Полтавського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» (завантаження позовної заяви разом з додатками, направлення їх на адресу Відповідача, направлення безпосередньо до суду) 7 год. 3500 грн;

- складання та подання Відповіді на відзив на позовну заяву, опрацювання тексту відзиву на позовну заяву - 8 стор., опрацювання додатків до відзиву - 43 стор., написання тексту відповіді на відзив на позовну заяву - 4 стор., подання відповіді на відзив на позовну заяву до Полтавського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» (завантаження відповіді на відзив на позовну заяву, направлення його на адресу Відповідача, направлення безпосередньо до суду) - 3 год. 1500 грн;

- участь представника Клієнта - адвоката Мальцева Д.В. у судовому засідання яке відбулося 19.12.2023 1 год. 500 грн;

- участь представника Клієнта - адвоката Мальцева Д.В. у судовому засідання яке відбулося 30.01.2024 1 год. 500 грн;

- участь представника Клієнта - адвоката Чальцева Д.В. у судовому засідання яке відбулося 22.02.2024 1 год. 500 грн;

- участь представника Клієнта - адвоката Чальцева Д.В. у судовому засідання яке відбулося 14.03.2024 1 год. 500 грн.

Таким чином, загальна вартість наданих позивачу послуг склала 8500,00 грн.

Відповідно до рахунку № 22/03/24 від 22.03.2024 оплата наданих послуг здійснюється Клієнтом протягом 30-ти робочих днів.

Таким чином, з наведеного слідує, що представником позивача на підтвердження понесених витрат в суді першої інстанції на професійну правничу допомогу надано до суду всі необхідні докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що має бути сплачена позивачем.

Так, відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 23.04.2019 у справі № 826/9047/16, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Зі змісту норм ч.ч. 4, 5 та 6 ст. 134 КАС України вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (саме така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17).

За правилами оцінки доказів, встановлених статтею 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Однак, вмотивованих доводів щодо неспівмірності витрат на правову допомогу відповідачем при розгляді справи в суді першої інстанції наведено не було.

З огляду на обсяг опрацьованих представником позивача документів та наданих позивачу послуг в межах розгляду цієї справи, викладені в апеляційній скарзі доводи щодо неспівмірності витрат по оплаті правничої допомоги в сумі 500 грн, зазначені в пункті 2 та в сумі 1500 грн, наведені в пункті 4 розрахунку суми гонорару та акту виконаних робіт від 22.03.2024 не відповідають дійсності. Апеляційна скарга в частині заперечення щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу містить лише загальні посилання на неспівмірність такого розміру, які не дозволяють зменшити заявлену позивачем до відшкодування суму витрат на правничу допомогу.

При цьому, колегія суддів зазначає, що матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката та понесення ним витрат в суді першої інстанції, а саме представником позивача складено позовну заяву та відповідь на відзив, а також здійснено представництво інтересів позивача у чотирьох судових засіданнях.

Під час перегляду даної справи, суд апеляційної інстанції також враховує обсяг вказаних документів та їх фактичне значення для справи, а також результат розгляду даної справи (задоволення позову в повному обсязі).

Таким чином, беручи до уваги досліджені судом докази на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, які містять детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних за умовами відповідного договору, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами, з огляду на ступень складності даної справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, а також прийняття судом першої інстанції рішення про задоволення позову, колегія суддів не вбачає підстав для зменшення визначеного судом першої інстанції розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає до стягнення (8500,00 грн).

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ч. 4 ст.241, ст.ст.243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Полтавської митниці Державної митної служби України залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.03.2024 по справі № 440/17481/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Т.С. ПерцоваСудді В.Б. Русанова І.С. Чалий Повний текст постанови складено 01.08.2024 року