Постанова

від 29.07.2024 по справі 917/8/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2024 року м. Харків Справа №917/8/20

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В.,

за участю секретаря судового засідання Ярош В.В.,

за участю представників:

Харківської обласної прокуратури Горгуль Н.В., посвідчення від 01.03.2023 року;

позивача не з`явився;

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача не з`явився;

відповідача не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача фізичної особи-підприємця Перхуна Олександра Михайловича (вх.№1026П/1) на рішення Господарського суду Полтавської області від 15.08.2023 року у справі №917/8/20,

за позовом Першого заступника керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області (вул. Старо-Троїцька, 13, м.Лубни, Полтавська область, 37500),

в інтересах держави в особі Полтавської обласної державної адміністрації (вул. Сорорності,45, м. Полтава, 36014),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Хорольська міська рада Лубенського району Полтавської області (вул. Незалежності,37, м. Хорол, Полтавська область, 37800),

до фізичної особи-підприємця Перхуна Олександра Михайловича ( АДРЕСА_1 ),

про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, стягнення шкоди у сумі 12207,01 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2019 року Перший заступник керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом в інтересах держави в особі Полтавської обласної державної адміністрації до фізичної особи-підприємця Перхуна Олександра Михайловича з позовом, в якому просив суд:

1. Зобов`язати фізичну особу-підприємця Перхуна Олександра Михайловича ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0921 га, без кадастрового номера, державної власності, розташованої у межах прибережної захисної смуги водного об`єкта - ставка за межами населених пунктів на території Староаврамівської сільської ради, розташованої за адресою: автодорога Київ-Харків-Довжанській 234км+300 м. Хорольського району Полтавської області, б/н, шляхом демонтажу розміщених на ній об`єктів нерухомого майна: господарських будівель: будинку мисливця, кухні, підсобного приміщення, нової сауни, альтанки;

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Перхуна Олександра Михайловича ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь місцевого бюджету Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області (з урахуванням уточнення про правонаступництво; рахунок: UA528999980314080611000016702, код класифікації доходів бюджету: 24062200) завдану шкоду на загальну суму 12207,01 грн., завдану внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки площею 0,0921 га, без кадастрового номера в розмірі 165,45 грн, а також шкоду, завдану використанням даної земельної ділянки не за цільовим призначенням в розмірі 12041,56 грн., розташованої за адресою: автодорога Київ - Харків - Довжанський 234 км + 300 м. Хорольського району Полтавської області, б/н.

3. Стягнути з фізичної особи-підприємця Перхуна Олександра Михайловича ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Полтавської обласної прокуратури, (вул. 1100-річчя Полтави,7, м. Полтава, 36000, код ЄДРПОУ 02910060) понесені витрати на сплату судового збору в сумі 3842,00 грн.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 15.08.2023 року у справі №917/8/20 (суддя Солодюк О.В.) позов задоволено повністю.

Зобов`язано фізичну особу-підприємця Перхуна Олександра Михайловича, ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0921 га, без кадастрового номера, розташованої у межах прибережної захисної смуги водного об`єкта - ставка за межами населених пунктів на території Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області, розташованої за адресою: автодорога Київ - Харків - Довжанський 234 км + 300 м. Хорольського району Полтавської області, б/н, шляхом демонтажу розміщених на ній об`єктів нерухомого майна: господарських будівель: будинку мисливця, кухні, підсобного приміщення, нової сауни, альтанки.

Стягнуто з фізичної особи-підприємця Перхуна Олександра Михайловича, ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь місцевого бюджету Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області (рахунок: UA528999980314080611000016702, код класифікації доходів бюджету: 24062200) завдану шкоду на загальну суму 12207,01 грн., завдану внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки площею 0,0921 га, без кадастрового номера в розмірі 165,45 грн, а також шкоду, завдану використанням даної земельної ділянки не за цільовим призначенням в розмірі 12041,56 грн., розташованої за адресою: автодорога Київ - Харків - Довжанський 234 км + 300 м. Хорольського району Полтавської області, б/н.

Стягнуто з фізичної особи-підприємця Перхуна Олександра Михайловича, ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Полтавської обласної прокуратури, (вул. 1100-річчя Полтави,7, м. Полтава, 36000, код ЄДРПОУ 02910060) понесені витрати на сплату судового збору в сумі 3842,00 грн.

Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить:

- рішення Господарського суду Полтавської області від 15.08.2023 року скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволені позову відмовити в повному обсязі.

- до набрання законної сили рішення апеляційного суду зупинити дію рішення Господарського суду Полтавської області від 15.08.2023 року по справі №917/8/20.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що під час ухвалення рішення по справі, суд першої інстанції всупереч вимог ст. 52 Господарського процесуального кодексу України не залучив до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи (Хорольську міську раду Лубенського району Полтавської області) та не виніс ухвалу про заміну учасника справи його правонаступником, не застосував ст. 376 Цивільного кодексу України; послався на докази, які містяться в матеріалах кримінальної справи, вирок у якій не набрав законної сили (висновок експерта №24-05/19 за результатами проведеної судової земельної технічної експертизи від 24.05.2019 року), що являється порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права і у відповідності до ст. 277 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.05.2024 року відкрито апеляційне провадження за скаргою відповідача на рішення Господарського суду Полтавської області від 15.08.2023 року у справі №917/8/20. Встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду відзиви на апеляційну скаргу, а також встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду клопотання, заяви, документи та докази в обґрунтування своєї позиції по справі. Справу призначено до розгляду в судове засідання і роз`яснено шляхи реалізації права учасників справи на участь у судовому засіданні, а також шляхи реалізації права учасників справи на подання документів до суду засобами електронного зв`язку через підсистему електронний суд.

Вказана ухвала була направлена прокуратурі, позивачу та третій особі засобами електронного зв`язку до електронного кабінету користувача у підсистемі електронний суд і доставлена їм 31.05.2024 року. На адресу відповідача копію ухвали від 30.05.2024 року направлено засобами поштового зв`язку і доставлена йому 11.06.2024 року.

Від Полтавської обласної прокуратури 14.06.2024 року надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№8129), в якому зазначає, що згодна з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об`єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв`язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Лубенська місцева прокуратура Полтавської області також надала відзив на апеляційну скаргу (вх.№8153), який є майже ідентичним за змістом до відзиву Полтавської обласної прокуратури та в якому наполягає на правомірності рішення суду першої інстанції і відсутності підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача.

Представники відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача у судове засідання 19.06.2024 року не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.

Ухвалою суду від 19.06.2024 року, з метою дотримання принципів судочинства в господарському процесі, з метою повного і всебічного розгляду справи по суті, враховуючи нез`явлення в судове засідання представника відповідача (апелянта у справі), враховуючи неможливість розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні, керуючись приписами ст.216 та ст.270 Господарського процесуального кодексу України відкладено розгляд справи на іншу дату.

Вказана ухвала була направлена прокуратурі, позивачу та третій особі засобами електронного зв`язку до електронного кабінету користувача у підсистемі електронний суд і доставлена їм 20.06.2024 року. На адресу відповідача копію ухвали від 19.06.2024 року направлено засобами поштового зв`язку і доставлена йому 29.06.2024 року.

18.07.2024 року від апелянта надійшла заява (вх.№9522), в якій просить розглянути апеляційну скаргу без його участі.

У судовому засіданні 29.07.2024 року представник Харківської обласної прокуратури оголосив позицію у справі та просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення залишити без змін.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзивах на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника прокуратури, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Лубенською місцевою прокуратурою Полтавської області під час опрацювання відомостей, отриманих в ході досудового розслідування кримінального провадження №42018171240000106 від 01.09.2017 року, встановлено наявність підстав для представництва інтересів держави в суді у зв`язку з допущенням фізичною особою-підприємцем Перхуном Олександром Михайловичем порушень вимог земельного законодавства в частині самовільного зайняття земельної ділянки площею 0,0921 га, розташованої за межами населених пунктів на території Староаврамівської сільської ради Хорольського району, за адресою: автодорога Київ - Харків - Довжанський 234 км +300 м. Хорольського району Полтавської області.

31.03.2006 року між Хорольською районною державною адміністрацією в особі виконуючого обов`язки голови адміністрації Максимова В.О. та приватним підприємцем Перхуном Олександром Михайловичем укладено договір оренди земельної ділянки комерційного призначення із земель державної власності, несільськогосподарського призначення площею 0,0380 га, без кадастрового номеру, що знаходиться на території Староаврамівської сільської ради Хорольського району Полтавської області. Одночасно з викладеним, вказана земельна ділянка площею 0,0380 га, без кадастрового номеру, розташована поблизу водного об`єкту - ставка, площею 0,8638 га з гідротехнічною спорудою площею 0,0921 га у складі сусідньої земельної ділянки площею 114,5 га (кадастровий номер 5324885400:00:002:0001), наданої на праві постійного землекористування державному навчальному закладу - Міжрегіональному центру професійної перепідготовки звільнених у запас військовослужбовців м. Хорол Полтавської області (код ЄДР 21070008) Міністерства освіти і науки України із земель сільськогосподарського призначення за видом використання: для ведення дослідних і навчальних цілей.

У період з 01.01.2006 року по 08.06.2006 року фізичною особою-підприємцем Перхуном О.М. на орендованій земельній ділянці державної власності в межах прибережної захисної смуги водного об`єкту, що за адресою Полтавська область, Хорольський район, Староаврамівська сільська рада, 234 км+300 м. автодороги М03 Київ - Харків - Довжанський, збудовано нежитлову будівлю - сауну із господарськими спорудами, загальною площею 84,5 кв.м., право на яку посвідчено свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії ЯЯЯ №898488 від 08.06.2006 року, виданого виконавчим комітетом Староаврамівської сільської ради Хорольського району Полтавської області.

Прокуратура звертаючись з позовом вказала, що у період із 2013 по 2018 рік фізична особа-підприємець Перхун О.М. вирішив самовільно зайняти додаткову земельну ділянку із земель прибережної захисної смуги водного об`єкту (ставка) на території за межами населених пунктів Староаврамівської сільської ради Хорольського району Полтавської області. Фізична особа-підприємець Перхун О.М. не мав жодних дозволів та рішень уповноважених, органів виконавчої влади чи місцевого самоврядування про передачу йому у власність чи надання у користування земельної ділянки площею 0,0921 га, самовільно, на свій власний розсуд, зайняв її без виготовлення землевпорядної документації та затвердження в установленому законом порядку, без набуття прав власності або користування чи права оренди на земельну ділянку та без державної реєстрації цих прав і оформлення відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Вказану самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0921 га, в межах прибережної захисної смуги водного об`єкту (ставка) площею 0,8638 га, разом із гідротехнічною спорудою площею 0,0921 га, ФОП Перхун О.М. використовував не за цільовим призначенням, самочинно огородивши парканом, розмістивши на ній територію господарського двору, вимостивши поверхню землі тротуарною плиткою, та самовільно побудував на березі водного об`єкту (ставка з гідроспорудою) на відстані близько 2-3 м від узрізу води ряд об`єктів нерухомості комерційного призначення (капітальних господарських будівель: будинку мисливця, кухні, підсобного приміщення, нової сауни, альтанки), нерозривно пов`язаних фундаментом із самовільно зайнятою земельною ділянкою.

Згідно висновків акту перевірки №28-ДК/0095/АП/09/01/18 від 05.02.2018 року дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельною ділянкою, проведеної фахівцями Управління з контролю за використанням та охороною земель ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, з земельної ділянки загальною площею 0,1301 га: частина земельної ділянки площею 0,0921 га самовільно зайнята та самовільно використовується ФОП Перхуном О.М. шляхом будівництва та використання господарських будівель (сауни, тощо), чим порушені вимоги ст.125 Земельного кодексу України. Крім цього вказана частина земельної ділянки площею 0,0921 га використовується не за цільовим призначенням, що є порушенням вимог ст.20 Земельного кодексу України.

Відповідно ст.58 Земельного кодексу України, до земель водного фонду належать землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж річок та навколо водойм. Згідно ст.60 Земельного кодексу України, прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною для ставків площею, менш як 3 гектари - 25 метрів. Оскільки земельна ділянка площею 0,1301 га розташована на відстані близько 2-3 м від урізу води ставка, вбачається, що зазначена земельна ділянка розташована в прибережно-захисній смузі (зоні) водного об`єкту (ставка).

Шкода, заподіяна внаслідок самовільного використання земельної ділянки площею 0,0921 га (додаток до акту перевірки від 05.02.2018 року №28-ДК/0095/АП/09/01/-18) становить 165,45 грн, що підтверджується розрахунком від 05.02.2018 року. Шкода, заподіяна внаслідок використання не за цільовим призначенням земельної ділянки площею 0,0921 га становить 12041,56 грн, що підтверджується розрахунком спеціалістів Управління з контролю за використанням та охороною земель ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, яка добровільно відповідачем не сплачена.

Згідно висновку експерта №24-05/19 за результатами проведеної судової земельно-технічної експертизи від 24.05.2019 року, земельна ділянка, площею 0,1301 га (кадастровий номер невизначений), яка розташована поряд із земельною ділянкою з кадастровим номером 5324885400:00:002:0001 на території Староаврамівської сільської ради Хорольського району Полтавської області та перебуває у фактичному користуванні ФОП Перхуна О.М., повністю накладається на землі водною фонду, а саме на землі під прибережною захисною смугою ставка, розташованого на території Староаврамівської сільської ради Хорольського району Полтавської області (в її мінімальних нормативних межах зі зробленими припущеннями про меженний період станом на 2016 рік).

Статтею 13 Конституції України визначено, що від імені Українського народу права власника землі здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Так, положення ст.ст. 13, 14 Конституції України визначають, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно вимог ст.78 Земельного кодексу України, земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Згідно п.в ст.80 Земельного кодексу України, суб`єктами права власності на землю є: держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності. Згідно вимог ст.84 Земельного кодексу України, у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, згідно п.д ст.84 Земельного кодексу України, землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Згідно зі ст.19 Земельного кодексу України за основним цільовим призначенням земель виділяють, зокрема, землі сільськогосподарського призначення, землі житлової та громадської забудови та землі водного фонду. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Відповідно до ст.20 Земельного кодексу України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу .

У частині 1 ст. 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексам або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному ч. 1 ст.128 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи і не спростовано відповідачем, спірна земельна ділянка була сформована за рахунок земель водного фонду державної власності, та фактично використовується фізичною особою-підприємцем Перхуном О.М. всупереч вимог закону.

Відповідно до статті 4 Водного кодексу України та частини 1 статті 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду, серед іншого, належать землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами. Для створення сприятливого режиму водних об`єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою (частина 2 статті 58 Земельного кодексу України).

Прибережна захисна смуга є частиною водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення, засмічення та збереження їх водності встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони (статті 1, 88, 90 Водного кодексу України, статті 60, 61 Земельного кодексу України).

Частинами 1, 3 ст.60 Земельного кодексу України встановлено, що вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Право на землі водного фонду, встановлене ст.59 Земельного кодексу України, передбачає можливість передачі земель водного фонду у приватну громадян власність лише в одному випадку, а саме при передачі, у власність замкненої природної водойми (загальною площею до 3 гектарів) (ч. 2 ст. 59 Земельного кодексу України), та виключний перелік випадків передачі земель водного фонду в оренду (ч.4 ст.59 Земельного кодексу України).

Зокрема, згідно ст.59 Земельного кодексу України, громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення для розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту.

Згідно ст. 60 Земельного кодексу України та ст.88 Водного кодексу України навколо озер та інших водойм, з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги, шириною 25 метрів для малих річок, а також ставків площею менш як 3 гектари.

Крім того, з метою збереження та дотримання особливого режиму використання земель водного фонду статтею 61 Земельного кодексу України заборонено розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво. Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності, у яких забороняється будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.

Згідно вимог статті 89 Водного кодексу України, прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм забороняється: будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Таким чином, наведені приписи зазначених норм матеріального права свідчать про те, що прибережна захисна смуга, може перебувати лише в державній чи комунальній власності та використовуватися лише відповідно до її цільового призначення з урахуванням законодавчих обмежень щодо ведення господарської діяльності. Тобто, передача земель водного фонду у приватну власність або в користування фізичним чи юридичним особам для проведення забудови даної ділянки - порушує приписи чинного законодавства України, натомість земельна ділянка вказаної категорії може перебувати виключно у комунальній чи державній власності та наявна імперативна заборона використання вказаної категорії земель в цілях житлової та громадської забудови.

Землі прибережної захисної смуги віднесені до складу земель водного фонду України, на яких хоча і не розташований водний фонд, але за своїм призначенням вони сприяють його функціонуванню. Ширина прибережних захисних смуг визначена частиною 2 статті 88 Водного кодексу України, частиною 2 статті 60 Земельного кодексу України та становить для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів уздовж урізу води.

Пунктами 1,4,5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 року №486 передбачено, що розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації, яка узгоджується з відповідними органами, власниками землі, землекористувачами і затверджуються відповідними місцевими органами державної виконавчої влади.

Відповідно до ч. 3 ст. 186-1 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території чи в межах об`єкта природно-заповідного фонду або в межах прибережної захисної смуги, підлягає також погодженню зі структурним підрозділом обласної державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища; проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки водного фонду підлягає також погодженню з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства.

Отже, виходячи з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст.60 Земельного кодексу України та ст.88 Водного кодексу України, орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до зазначеного Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №486 від 08.05.1996 року, відсутність землевпорядної документації не змінює правовий режим захисної смуги.

Аналіз наведених вище положень законодавства свідчить про те, що фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством.

При цьому відсутність такого проекту та невизначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги (Аналогічна права позиція зазначена у постановах Верховного Суду України від 09.09.2014 року у судовій справі №915/1224/13, від 09.09.2014 року у справі №915/1226/13, від 09.09.2014 року у справі №915/1228/13).

Статтею 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Стаття 125 Земельного кодексу України передбачає, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно зі ст.126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

За змістом статей 317, 318 Цивільного кодексу України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Частиною 1 статті 396 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (частина 1 статті 387 Цивільного кодексу України). Власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між первісним власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з первісним власником договору.

Так, за відсутності рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку державної або комунальної форми власності. Відповідно до вимог чинного законодавства обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

Таким, чином, з огляду на визначений чинним законодавством порядок одержання у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, особа звертається з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, передають у власність або користування такі земельні ділянки. Обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на земельну ділянку, а відсутність у цієї особи даних документів є самовільним зайняттям земельної ділянки.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Згідно вимог п.б ч.1 ст.211 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за такі порушення (окрім іншого): б) самовільне зайняття земельних ділянок.

В силу вимог ст. 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Відповідно до матеріалів перевірки, проведеної ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 05.02.2018 року, відповідач фактично використовував земельну ділянку без винесення рішення уповноваженого органу державної виконавчої влади про її надання в користування, без виготовлення належної землевпорядної документації та її затвердження, та без укладання належним чином оформленого договору оренди земельної ділянки, чим порушив вимоги Земельного кодексу України.

Тобто, відповідач використовує спірну земельну ділянку за відсутності відповідного рішення органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади про її передачу у власність або надання у користування та за відсутності відповідного правочину, що є порушенням ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України.

Відповідачем відповідного не спростовано, у зв`язку з чим колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість та задоволення вимог в частині звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки площею 0,0921 га, без кадастрового номера, розташованої у межах прибережної захисної смуги водного об`єкта - ставка за межами населених пунктів на території Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області, розташованої за адресою: автодорога Київ - Харків - Довжанський 234 км + 300 м. Хорольського району Полтавської області, б/н, шляхом демонтажу розміщених на ній об`єктів нерухомого майна: господарських будівель: будинку мисливця, кухні, підсобного приміщення, нової сауни, альтанки.

Згідно із частиною першою статті 376 Цивільного кодексу України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні робо ти чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 Цивільного кодексу України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Слід зазначити, що Управлінням з контролю за використанням та охороною земель ГУ Держгеокадастру у Полтавській області 05.02.2018 року складено припис №28-ДКУ0043/Пр/03/01/-18.

За даним приписом встановлено, зокрема, що частина земельної ділянки площею 0,0921 га самовільно зайнята та самовільно використовується гр. ОСОБА_1 шляхом будівництва та використання господарських будівель (сауни, тощо), чим порушено вимоги статті 125 Земельного кодексу України. Крім цього частина земельної ділянки площею 0,0921 га використовується не за цільовим призначенням, що є порушенням ст. 20 Земельного кодексу України. ОСОБА_1 приписано усунути порушення вимог земельного законодавства України в термін до 05.03.2018 року. Проте, порушення ОСОБА_1 не усунуті.

Верховний Суд у постанові від 15.11.2023 року у справі №916/1174/22 виклав свої висновки щодо способів захисту прав власника земельної ділянки у разі самочинного будівництва. Так, згідно висновків суду, належними вимогами, які може заявити особа власник земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна. Допоки держава або відповідна територіальна громада є власником земельної ділянки, яка використовується без оформлення правовстановлюючих документів, вона (в особі відповідного органу державної влади чи місцевого самоврядування) не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цією земельною ділянкою, зокрема, шляхом знесення самочинно збудованих на ній будинків, будівель і споруд. Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 20.10.2020 року у справі №910/13356/17.

Таким чином доводи апеляційної скарги про не застування ст.376 Цивільного кодексу України та застосування крайнього заходу впливу судом апеляційної інстанції відхиляються.

Статтею 211 Земельного кодексу України визначено, що у випадку порушення земельного законодавства винні особи несуть цивільну відповідальність. Відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди визначено у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється, від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

Також, відповідно до вимог ст.93 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Пункт 287.1. Податкового кодексу України передбачає, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Вирішуючи спори про відшкодування власникам землі й землекористувачам шкоди, заподіяної самовільним зайняттям або забрудненням земельних ділянок та іншими порушеннями земельного законодавства, суди мають виходити з того, що відповідно до ст.156 Земельного кодексу України, ст.1166 Цивільного кодексу України така шкода відшкодовується у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно ч.2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частинами 1,2 ст. 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача і вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Для застосування такого заходу відповідальності як відшкодування шкоди слід встановити як наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки), так і ступінь вини у розумінні статті 1193 ЦК України.

У свою чергу спеціальними нормами відносно положень Цивільного кодексу України є положення статті 157 Земельного кодексу України, відповідно до якої відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Наразі наявність протиправної поведінки в діях відповідача характеризується користуванням земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, відсутністю сплати в повному обсязі коштів за використання вказаної земельної ділянки. Наявність збитків характеризується недоотриманням бюджетом орендної плати за користування землею. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками характеризується свідомою протиправною бездіяльністю зі сторони відповідача та відсутності оплати за самовільне користування земельною ділянкою, в результаті чого бюджет поніс збитки у вигляді недоотриманих коштів. Вина відповідача у даному випадку характеризується тим, що ним умисно здійснено самовільне зайняття земельної ділянки водного фонду та її використання не за цільовим призначенням.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача завданої шкоди на загальну суму 12207,01 грн, завдану внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки площею 0,0921 га, без кадастрового номера в розмірі 165,45 грн, а також шкоду, завдану використанням даної земельної ділянки не за цільовим призначенням в розмірі 12041,56 грн, розташованої за адресою: автодорога Київ - Харків - Довжанський 234 км + 300 м. Хорольського району Полтавської області, б/н є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо тверджень апелянта, що суд першої інстанції послався на докази, які містяться в матеріалах кримінальної справи, вирок у якій не набрав законної сили, зокрема, висновок експерта №24-05/19 за результатами проведеної судової земельної технічної експертизи від 24.05.2019 року, слід вказати, що суд оцінює докази самостійно та незалежно від обставини набрання вироком законної сили. Станом на момент розгляду справи так і на момент апеляційного провадження відсутні відомості та не доведено стороною, що висновок експерта №24-05/19 є неналежним доказом у справі.

Щодо підстав представництва прокурора в суді, слід вказати наступне.

Положеннями ч.5 ст. 122 Земельного кодексу України установлено, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третього, четвертого і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Статтею 84 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент звернення прокурора з позовом до суду) визначалось, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Виходячи із вищевикладених норм законодавства, та аналізуючи положення ст.ст. 59 та 122 Земельного кодексу України, єдиним органом, який наділений повноваженнями розпоряджатись землями водного фонду у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, є Полтавська обласна державна адміністрація.

Оскільки спірна земельна ділянка відноситься до водного фонду і знаходиться за межами населених пунктів на території Староаврамівської сільської ради Хорольського району Полтавської області, держава, в особі спеціально уповноваженого державного органу - Полтавської обласної державної адміністрації мала повноваження щодо розпорядження нею, в т.ч. надання в користування, укладення договорів оренди, отримання прибутку у вигляді орендної плати, а отже, мала право на відшкодування збитків у випадку, коли земельні ділянки знаходяться у фактичному користуванні осіб, які не мають ніяких правовстановлюючих документів на таке користування.

Самовільним зайняттям ФОП Перхуном О.М. земельної ділянки з земель водного фонду за межами населених пунктів на території Староаврамівської сільської ради Хорольського району Полтавської області порушено інтереси держави в особі Полтавської обласної державної адміністрації. У зв`язку з цим, у даному позові від імені держави в якості позивача визначено саме Полтавську обласну державну адміністрацію, як органу, поза волею якого, спірні землі вибули із володіння держави, оскільки уповноважений державою орган ніякого відповідного рішення про надання ФОП Перхуну О.М. зайнятої ним земельної ділянки не приймав.

З метою захисту інтересів держави, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки; стягнення шкоди, завданої самовільним зайняттям земельної ділянки, Лубенською місцевою прокуратурою пред`явлена позовна заява в інтересах держави в особі Полтавської обласної державної адміністрації.

Водночас пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках.

Пред`являючи позов у вказаній справі, прокурор виходив саме з необхідності вирішення проблем суспільного (публічного) значення, існування яких виправдовує застосування механізму звернення до суду з позовом про повернення земельної ділянки з її незаконного користування.

Аналіз ч. 3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Згідно п.5.6 висновку Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №910/3486/18 представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Аналіз позиції Верховного Суду вказує на те, що лише звернення уповноваженого суб`єкта владних повноважень до суду з відповідним позовом можна вважати належним здійсненням інтересів держави. Інші вжиті заходи (зокрема, листування) не відповідають вимогам чинного законодавства, зазначеної позиції.

Відповідно до ст.23 Закону України «Про прокуратуру», враховуючи бездіяльність Полтавської обласної державної адміністрації, яка на лист прокуратури № 33/6-1245 від 23.12.2019 року самостійно не вжила заходів щодо повернення самовільно зайнятої земельної ділянки державної власності із чужого незаконного володіння, з метою відновлення законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - незаконного використання земель водного фонду для цілей несумісних з правовим режимом використання земель вказаної категорії, прокурор звернувся з даним позовом до суду.

Враховуючи викладене, підставами для подачі даного позову та представництва інтересів Полтавської облдержадміністрації є тривале невжиття останньою заходів, спрямованих на стягнення коштів з відповідача та є виключними випадками, що встановлено вимогами ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», на усунення виявлених порушень та захисту інтересів держави прокурором.

Таким чином прокурором доведено наявність представницьких повноважень, та наявності підстав для звернення з даним позовом до суду.

В апеляційній скарзі ФОП Перхун О.М. зазначає, що правонаступником Староаврамівської сільської ради Хорольського району Полтавської області є Хорольська міська рада Лубенського району Полтавської області і суд не залучив до участі правонаступника та не виніс ухвалу про заміну учасника справи його правонаступником.

Дане твердження не відповідає дійсності. Так, 09.11.2021 року ухвалою Господарського суду Полтавської області у справі №917/8/20 ухвалено повернутися на стадію підготовчого провадження у даній справі та залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Хорольську міську раду, яка є правонаступником Староаврамівської сільської ради Хорольського району Полтавської області.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів зазначає, що апелянтом всупереч приписів ст. 73 та ст. 74 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних та допустимих доказів у підтвердження своєї позиції у справі.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв`язку з чим апеляційна скарга фізичної особи-підприємця Перхуна Олександра Михайловича не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Полтавської області від 15.08.2023 року у справі №917/8/20, яке відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України, має бути залишене без змін.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, ст. 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Перхуна Олександра Михайловича залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 15.08.2023 року у справі №917/8/20 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 02.08.2024 року.

Головуючий суддя В.С. Хачатрян

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов