Рішення

від 25.07.2024 по справі 904/4835/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.07.2024м. ДніпроСправа № 904/4835/23

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Мельниченко І.Ф. за участю секретаря судового засідання Лєшукової Н.М., розглянув спір

за позовом Дніпровської міської ради, м. Дніпро

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпросільгосппродукт", м. Дніпро

відповідача-2: Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради, м. Дніпро

третя особа-1: ОСОБА_1 , м. Дніпро

третя особа-2: ОСОБА_1 , смт Слобожанське, Дніпропетровська область

третя особа-3: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, м. Дніпро

про скасування реєстрації декларації, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, припинення права власності та скасування державної реєстрації права власності

Представники:

від позивача Григоренко А.В.

від відповідача-1 Гурський В.С.

від відповідача-2 не з`явився

від третьої особи-1 не з`явився

від третьої особи-2 не з`явився

від третьої особи-3 не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

Дніпровська міська рада звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпросільгосппродукт", в якому просить:

- усунути перешкоди Дніпровській міській раді у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпросільгосппродукт" (код ЄДРПОУ 21871325) знести самочинно побудоване нерухоме майно, а саме: А-1 - станція технічного обслуговування, загальною площею 284 кв.м., літ. А-1, огорожа № 1, 2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2602145412020), громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами літ. Б1, загальною площею 339,8 кв.м.; літ. В1 - побутова будівля, загальною площею 14,6 кв.м., зі сходами літ. В2; літ. Д1 - склад, загальною площею 34,8 кв.м.; літ. Е1 - навіс; літ. Ж1 - склад, загальною площею 157,7 кв.м.; поз. № 3, 4 - споруди, поз. І - мощення (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2602185712020), та навіс літ. Г, огорожі № 5, 6, загальною площею 244,2 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2602217712020), що розташована за адресою: м. Дніпро, вул. Янтарна, 69;

- припинити право власності та скасувати державну реєстрацію права власності на об`єкти нерухомого майна, а саме: А-1 - станція технічного обслуговування, загальною площею 284 кв.м., літ. А-1, огорожа № 1, 2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2602145412020), що знаходиться по вул. Янтарній, 69 у м. Дніпрі, та громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами літ. Б1, загальною площею 339,8 кв.м.; літ. В1 - побутова будівля, загальною площею 14,6 кв.м., зі сходами літ. В2; літ. Д1 - склад, загальною площею 34,8 кв.м.; літ. Е1 - навіс; літ. Ж1 - склад, загальною площею 157,7 кв.м.; поз. № 3, 4 - споруди, поз. І - мощення (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2602185712020), та навіс літ. Г, огорожі № 5, 6, загальною площею 244,2 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2602217712020) із закриттям розділу.

Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає про те, що земельна ділянка, на якій розташоване нерухоме майно, по вул. Янтарній, 69 у м. Дніпрі, належить територіальній громаді міста Дніпро в особі Дніпровської міської ради та віднесена до земель комунальної власності в силу статей 80, 83 Земельного кодексу України та статей 26, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та підлягає звільненню від самовільно збудованого нерухомого майна за рахунок власника майна - Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпросільгосппродукт", оскільки останнє є власником відповідної самочинної забудови.

Порушення законних прав та інтересів територіальної громади міста в особі органу місцевого самоврядування - Дніпровської міської ради полягає у тому, що право власності на зазначені вище об`єкти нерухомості зареєстровано на підставі заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14.02.2014 у справі № 202/1685/2014-ц, яке скасовано постановою Дніпропетровського апеляційного суду від 15.02.2023, а також вказані об`єкти нерухомості були побудовані на земельній ділянці, що належить до комунальної власності без згоди власника - Дніпровської міської ради, такі об`єкти нерухомості вважаються самочинно побудованими, що порушує законне право Дніпровської міської ради на користування та розпорядження земельною ділянкою, порушує встановлений законодавством порядок набуття права власності на об`єкти нерухомості, набуття прав та реалізації прав на землю (земельну ділянку) комунальної власності, а також порушує майнові інтереси територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради щодо користування та розпорядження землею, що є порушенням економічних інтересів громади.

Так, позивач вказує на те, що права Дніпровської міської ради, яка є власником майна - земельної ділянки, на якій самовільно побудоване спірне нерухоме майно, підлягають захисту шляхом задоволення даного позову з використанням правового механізму, встановленого статтями 376 та 1212 Цивільного кодексу України.

Разом з позовною заявою позивачем подана заява про забезпечення позову шляхом заборони державному реєстратору прав на нерухоме майно вчиняти будь-які дії (в тому числі реєстрацію та перереєстрацію права власності, внесення змін, внесення записів про накладення арештів, заборон на відчуження, записів про іпотеку та інші дії, передбачені чинним законодавством), окрім дій по виконанню ухвали суду про забезпечення даного позову по цій справі щодо об`єктів нерухомого майна, а саме: А-1 - станція технічного обслуговування, загальною площею 284 кв.м., літ. А-1, огорожа № 1, 2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2602145412020), що знаходиться по вул. Янтарній, 69 у м. Дніпрі, та громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами літ. Б1, загальною площею 339,8 кв.м.; літ. В1 - побутова будівля, загальною площею 14,6 кв.м., зі сходами літ. В2; літ. Д1 - склад, загальною площею 34,8 кв.м.; літ. Е1 - навіс; літ. Ж1 - склад, загальною площею 157,7 кв.м.; поз. № 3, 4 - споруди, поз. І - мощення (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2602185712020), та навіс літ. Г, огорожі № 5, 6, загальною площею 244,2 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2602217712020).

Ухвалою від 07.09.2023 господарським судом задоволено заяву Дніпровської міської ради про забезпечення позову та з метою забезпечення позову до набрання рішенням законної сили заборонено державному реєстратору прав на нерухоме майно вчиняти будь-які дії (в тому числі реєстрацію та перереєстрацію права власності, внесення змін, внесення записів про накладення арештів, заборон на відчуження, записів про іпотеку та інші дії, передбачені чинним законодавством), окрім дій по виконанню ухвали суду про забезпечення даного позову по цій справі щодо об`єктів нерухомого майна, а саме: А-1 - станція технічного обслуговування, загальною площею 284 кв.м., літ. А-1, огорожа № 1, 2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2602145412020), що знаходиться по вул. Янтарній, 69 у м. Дніпрі, та громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами літ. Б1, загальною площею 339,8 кв.м.; літ. В1 - побутова будівля, загальною площею 14,6 кв.м., зі сходами літ. В2; літ. Д1 - склад, загальною площею 34,8 кв.м.; літ. Е1 - навіс; літ. Ж1 - склад, загальною площею 157,7 кв.м.; поз. № 3, 4 - споруди, поз. І - мощення (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2602185712020), та навіс літ. Г, огорожі № 5, 6, загальною площею 244,2 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2602217712020).

Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що стаття 376 Цивільного кодексу України не може бути застосована до відповідача, оскільки останній не є суб`єктом, який побудував спірне нерухоме майно, а є добросовісним набувачем такого нерухомого майна на підставі договорів дарування від 22.06.2022. Зазначає ТОВ "Дніпросільгосппродукт" і про те, що зазначені договори дарування є чинними та у встановленому законом порядку недісними не визнані.

Вказує відповідач і про те, що будівництво не є самочинним, оскільки фактичні спірні правовідносини не відповідають диспозиції статті 376 Цивільного кодексу України, дії з будівництва спірного нерухомого майна вчинялись за погодженням з позивачем.

Так, рішенням Дніпропетровської міської ради № 74/19 від 19.09.2007, зокрема, затверджено містобудівне обґрунтування розташування станції технічного обслуговування автомобілів; погоджено ОСОБА_1 місце розташування станції технічного обслуговування автомобілів на території по АДРЕСА_1 згідно зі схемою; надано згоду ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

У 2010 на замовлення ОСОБА_1 . Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровський проектно-конструкторський технологічний інститут" було розроблено проект "Станція технічного обслуговування автомобілей по АДРЕСА_1 ".

12.07.2011 ОСОБА_1 подано Декларацію про початок будівельних робіт № ДП 08212117363 до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Державної архітектурно-будівельної інспекції України.

У 2012 році Державним публічним акціонерним товариством "Будівельна компанія "Укрбуд" ДП "Проектний інститут "Придніпровський Промстройпроект" було зроблено Технічний висновок про стан будівельних конструкцій, відповідно до якого будівлі і споруди станції технічного обслуговування автомобілей по АДРЕСА_1 виконані у відповідності до вимог норм і правил та придатні для подальшого використання.

08.05.2013 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Державної архітектурно-будівельної інспекції України було зареєстровано Декларацію про готовність об`єкта до експлуатації № ДП142131200510.

За твердженням відповідача, жодних заперечень стосовно розміщення станції технічного обслуговування з боку Дніпровської міської ради ані до ОСОБА_1 , ані до ТОВ "Дніпросільгосппродукт" не надходило.

До того ж, вказує відповідач у відзиві на позовну заяву, під час володіння спірним нерухомим майном ОСОБА_1 сплачувала земельний податок на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 1210100000:04:078:0084, на якій розміщено спірні об`єкти нерухомого майна. Також, на виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 09.04.2020 у справі № 202/7591/16 ОСОБА_1 сплатила грошові кошти на розвиток інфраструктури за будівництво станції технічного обслуговування.

Таким чином, відповідач вказує на те, що в даному випадку дії Дніпровської міської ради є непослідовними та порушують принцип належного урядування.

Посилається відповідач і на те, що позивачем пропущено строк позовної давності як за вимогою про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об`єктів нерухомого майна, так і за вимогою про припинення права власності, оскільки Дніпровській міській раді ще у 2015 році було достименно відомо про те, що на земельній ділянці побудовано об`єкти нерухомого майна, про що свідчать судові рішення та матеріали справи № 202/7591/16.

З огляду на викладене та зважаючи на відсутність поважних причин пропуску строків позовної давності, ТОВ "Дніпросільгосппродукт" просить застосувати наслідки спливу строку позовної давності до вимог Дніпровської міської ради та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Зазначає відповідач і про понесення останнім витрат на правову допомогу в сумі 15 000,00 грн., а також просить поновити строк для подання відзиву на позовну заяву, який пропущено у зв`язку із зупиненням провадження у даній справі та значний обсяг доказів, які необхідно було відшукати та отримати.

10.05.2024 позивачем через канцелярію суду подана заява про зміну предмета позову, в якій останній залишив незмінними першочергові вимоги та доповнив свої позовні вимоги новою вимогою про скасування реєстрації декларації про готовність до експлуатації об?єкта від 08.05.2013 року № ДП 142131200510 за адресою: м. Дніпро, вул. Янтарна, 69, видавник Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області.

У вказаній заяві позивачем додатково повідомлено про те, що підстави для подання позовної заяви залишаються незмінними.

Позовна вимога щодо скасування реєстрації декларації про готовність до експлуатації об?єкта обґрунтована наступним.

Так, обов`язковою умовою для отримання дозволу на виконання будівельних робіт є подання до відповідної заяви документів, що засвідчують право власності або право користування земельною ділянкою.

Відповідно до листа департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 12.06.2023 № 4/11-320 за результатами пошуку за адресою земельної ділянки ( АДРЕСА_2 не виявлено реєстраційних записів щодо цивільно-правових угод, укладених міською радою та фізичними або юридичними особами.

Отже, на думку позивача, будь-які цивільно-правові угоди, укладені міською радою та гр. ОСОБА_1 на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 по фактичному розміщенню станції технічного обслуговування, громадського будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, побутової будівлі та навісу, відсутні.

У листі Головного архітектурно-планувального управління Дніпровської міської ради від 11.04.2023 № 3/15-157 зазначено, що адреса - АДРЕСА_2 жодному об`єкту нерухомості на території міста не надавалась, інформація про відповідний розпорядчий документ, на підставі якого була присвоєна або змінена вказана адреса, відсутня. Крім того, відсутні дозвільні документи та згода власника земельної ділянки на первісне будівництво спірного об`єкта, адже реконструкцію можливо проводити вже збудованого та введеного в установленому законом порядку в експлуатацію об`єкта.

Таким чином, Дніпровська міська рада стверджує, що спірна земельна ділянка будь-яким фізичним або юридичним особам не надавалась під будівництво, право власності чи користування на неї також не надавалось, розпорядчі документи про присвоєння адреси - відсутні.

Так, позивач зазначає про те, що зареєстрована декларація порушує права та законні інтереси територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради як власника земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , на якій здійснено реконструкцію спірного об`єкта нерухомого майна.

16.05.2024 від позивача через канцелярію суду надійшло клопотання про залучення до участі у справі в якості співвідповідача - Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради.

Обґрунтовуючи подане клопотання позивач вказує про те, що останньому при ознайомленні з відзивом на позовну заяву ТОВ "Дніпросільгосппродукт" стало відомо про наявність у ОСОБА_1 декларації про готовність до експлуатації об`єкта серії ДП № 142131200510 від 08.05.2013, яка видана Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області.

З огляду на подання заяви про зміну предмета позову, яка містить вимогу щодо скасування реєстрації декларації про готовність до експлуатації об?єкта, Дніпровська міська рада просить залучити до участі у справі № 904/4835/23 в якості співвідповідача - Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради.

27.05.2024 через систему "Електронний суд" до суду від відповідача надійшло клопотання, в якому останній заперечує проти задоволення заяви про зміну предмета позову та просить суд відмовити позивачу в задоволенні заяви.

Обгрунтовуючи подане клопотання відповідач вказує на те, що позивачем поданою заявою про зміну предмету позову фактично заявлено новий позов.

Відповідач зазначає, що матеріально-правова вимога, яку позивачем було заявлено щодо скасування реєстрації декларації про готовність до експлуатації об`єкта, та обґрунтування, які наведено, як підставу нібито незаконності такої декларації, по своїй суті є новим позовом.

Крім того, на думку відповідача, така заява розширює коло відповідачів, оскільки вимога фактично пред`явлена до Управління державної архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради. В сукупності такі обставини свідчать про те, що позивачем в межах даного спору було фактично заявлено ще один позов.

Отже, зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.

Крім того у поданому клопотанні відповідач, просить суд за умови прийняття до розгляду змінених вимог, застосувати наслідки спливу строків позовної давності.

Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради у відзиві на позовну заяву в частині скасування реєстрації декларації про готовність до експлуатації об?єкта зазначає про таке.

У Реєстрі будівельної діяльності державної електронної системи у сфері будівництва відсутня інформація щодо документу, на підставі якого було розпочато будівництво на об`єкті, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 .

Разом з тим, з аналізу доказів, доданих до матеріалів позовної заяви, слідує, що ОСОБА_1 звернулася до Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області з декларацією про готовність об`єкта, яка посадовими особами Інспекції після перевірки повноти заповнення даних, зазначених в декларації, що за змістом достатня для прийняття рішення про реєстрацію декларації, була зареєстрована 08.05.2013 року № ДП 142131200510, при наявному факті відсутності зареєстрованого права користування земельною ділянкою за зазначеною адресою, про що не могло бути відомо посадовим особам органу державного архітектурно-будівельного контролю.

Таким чином, за твердженням другого відповідача, посадові особи Інспекції діяли відповідно до вимог законодавства в сфері містобудівної діяльності, яке діяло станом на травень 2013 року, та здійснили реєстрацію вищезазначеної декларації.

Відтак, враховуючи інформацію та докази, які Дніпровська міська рада надала до суду, в частині відсутності права користування земельною ділянкою під час здійснення будівельних робіт, що відповідно до законодавства є ознакою самочинного будівництва, можна зробити висновок, що замовник будівництва - ОСОБА_1 зазначила недостовірні дані у поданій декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 08.05.2013 року № ДП 142131200510.

З урахуванням викладеного та норм діючого законодавства, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради вважає, що реєстрація декларації про готовність до експлуатації об`єкта: "Будівництво. Станція Технічного обслуговування автомобілів" від 08.05.2013 року № ДП 142131200510, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , підлягає скасуванню.

Ухвалою від 11.09.2023 позовну заяву Дніпровської міської ради залишено без руху у зв`язку з тим, що остання подана без додержання вимог, викладених у статтях 164, 172 Господарського процесуального кодексу України.

19.09.2023 від позивача надійшло клопотання про усунення недоліків, у зв`язку з чим господарським судом відкрито провадження у справі № 904/4835/23, її розгляд вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 24.10.2023, про що постановлено ухвалу від 25.09.2023.

24.10.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпросільгосппродукт" через систему "Електронний суд" подано клопотання про зупинення провадження у справі до перегляду судового рішення у подібних правовідносинах у касаційному порядку ВП ВС у справі № 916/1174/22.

Ухвалою від 24.10.2023 господарським судом задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпросільгосппродукт" та зупинено провадження у справі 904/4835/23 до завершення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 916/1174/22; зобов`язано сторін повідомити Господарський суд Дніпропетровської області про усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у даній справі, на підтвердження чого подати належні докази.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 04.03.2024 ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 24.10.2023 про зупинення провадження у справі № 904/4835/23 скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою від 13.03.2024 господарським судом поновлено провадження у справі № 904/4835/23, підготовче засідання призначено на 10.04.2024.

Представником відповідача у підготовчому засіданні, що відбулось 10.04.2024, заявлено усне клопотання про поновлення строку для подачі відзиву на позовну заяву, яке задоволено господарським судом, про що зазначено в ухвалі від 10.04.2024.

Вказаною ухвалою господарським судом також продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів до 13.05.2024 та відкладено підготовче засідання до 07.05.2024.

У підготовчому засіданні, що відбулось 07.05.2024, представником відповідача заявлено усне клопотання про відкладення підготовчого засідання, яке господарським судом задоволено.

Ухвалою від 07.05.2024 підготовче засідання відкладено до 13.05.2024.

У подальшому, ухвалою від 13.05.2024 господарським судом за усним клопотанням представника відповідача відкладено підготовче засідання до 27.05.2024.

Ухвалою від 27.05.2024 господарським судом прийнято до розгляду заяву позивача про зміну предмета позову, залучено до участі у справі в якості відповідача Управління державної архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради та відкладено підготовче засідання до 25.06.2024.

25.06.2024 господарським судом за усним клопотанням другого відповідача відкладено підготовче засідання до 09.07.2024, про що постановлено відповідну ухвалу.

Під час підготовчого провадження господарським судом вирішені питання, визначені частиною 2 статті 182 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим господарським судом 09.07.2024 закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті на 25.07.2024, про що поставновлено відповідну ухвалу.

Треті особи письмових пояснень по суті спору не надали, повноважні представники останніх у судові засідання не з`являлись.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

25.07.2024 у судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення (стаття 240 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, заслухавши пояснення представників позивача та першого відповідача, господарський суд, -

УСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини наявності/відсутності підстав для скасування реєстрації декларації про готовність до експлуатації об`єкта; усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно побудованого нерухомого майна; припинення права володіння та скасування державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна із закриттям розділу.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14.02.2014 у справі № 202/1685/2014-ц (провадження № 2/202/2725/2014) позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Дніпропетровська міська рада, про витребування документів та визнання права власності - задоволено в повному обсязі; витребувано у ОСОБА_2 оригінали документів, а саме: технічний паспорт, декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та визнано за ОСОБА_1 право власності на станцію технічного обслуговування автомобілів, яка складається з: літера А - І-майстерня, загальною площею 59,5 кв.м., ІІ-майстерня, загальною площею 109,2 кв.м., III-майстерня, загальною площею 107,1 кв.м., ІV-котельня, загальною площею 8,2 кв.м., разом-284,0 кв.м.; літера Б - І-складське приміщення, загальною площею 339,8 кв.м., літера В - І-службове приміщення, загальною площею 14,6 кв.м., літера Г-навіс, літера Д-склад, літера Е-навіс, літера І-замощення та №1-6 - огорожа, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

На підставі заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14.02.2014 у справі № 202/1685/2014-ц (провадження № 2/202/2725/2014) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно держаним реєстратором реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області Базою Дмитром Анатолійовичем, номер запису про право власності - 4917700, зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на станцію технічного технічного обслуговування автомобілів літ. А поз. I-IV, загальною площею 284,0 кв.м; склад літ. Б, загальною площею 339,8 кв.м; будівля літ. В площею 14,6 кв.м, навіси літ. Г, Е, склад літ. Д, споруди 1-6, 1, яка розташована по АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 309433812101.

22.06.2022 ОСОБА_1 та ОСОБА_1 укладено договір дарування нерухомого майна, що посвідчений Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кравченком Олександром Олексійовичем та зареєстрований в реєстрі за номером 1314, предметом якого є нерухоме майно, а саме, станція технічного обслуговування літ. А-1, загальною площею 284,0 кв.м, огорожа № 1-2, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 .

22.06.2022 ОСОБА_1 та ОСОБА_1 укладено договір дарування нерухомого майна, що посвідчений Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кравченком Олександром Олексійовичем та зареєстрований в реєстрі за номером 1315, предметом якого є нерухоме майно, а саме, будівлі та споруди: склад літ. Б-1, загальною площею 339,8 кв.м., будівля літ. В-1 загальною площею 14,6 кв.м, сходи літ. В, навіс літ. Е, склад літ. Д загальною площею 34,8 кв.м, огорожі № 3,4, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 .

22.06.2022 ОСОБА_1 та ОСОБА_1 укладено договір дарування нерухомого майна, що посвідчений Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кравченком Олександром Олексійовичем та зареєстрований в реєстрі за номером 1316, предметом якого є нерухоме майно, а саме, навіс Г, загальною площею 244,2 кв.м, огорожі № 5-6, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно з висновком щодо технічної можливості поділу об?єкта нерухомого майна від 21.06.2022 № 2106-22/П об?єкт нерухомого майна за реєстраційним номером: 309433812101, який перебував у власності ОСОБА_1 , було поділено на три об?єкти, а саме: Об?єкт № 1 - станція технічного обслуговування літ. А-1, загальною площею 284,0 кв.м, огорожі № 1-2; Об?єкт № 2 - будівлі і споруди: склад літ. Б-1, загальною площею 339,8 кв.м, будівля літ. В-1 загальною площею 14,6 кв. м, сходи літ. В, навіс літ. Е, склад літ. Д, огорожі № 3,4; Об?єкт № 3 - навіс літ. Г, огорожі № 5-6, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 .

У подальшому, 27.12.2022 відповідно до Акту приймання-передачі нерухомого майна, що посвідчений Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Меньшиковою Кристиною Олександрівною та зареєстрований в реєстрі за номером 1219, ОСОБА_1 передав в якості внеску до статутного капіталу у власність ТОВ "Дніпросільгосппродукт" нерухоме майно на загальну суму 50 000,00 грн., що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , а саме: станцію технічного обслуговування літ. А-1, загальною площею 284,0 кв.м, огорожі № 1,2.

27.12.2022 відповідно до Акту приймання-передачі нерухомого майна, що посвідчений Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Меньшиковою Кристиною Олександрівною та зареєстрований в реєстрі за номером 1220, ОСОБА_1 передав в якості внеску до статутного капіталу у власність ТОВ "Дніпросільгосппродукт" нерухоме майно на загальну суму 50 000,00 грн., що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , а саме: навіс літ. Г, загальною площею 244,2 кв.м, огорожі № 5, 6.

27.12.2022 відповідно до Акту приймання-передачі нерухомого майна, що посвідчений Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Меньшиковою Кристиною Олександрівною та зареєстрований в реєстрі за номером 1221, ОСОБА_1 передав в якості внеску до статутного капіталу у власність ТОВ "Дніпросільгосппродукт" нерухоме майно на загальну суму 50 000,00 грн., що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , а саме: будівлі та споруди Б-1 - склад, загальною площею 339,8 кв.м, літ В1 - побутова будівля, загальною площею 14,6 кв.м, зі сходами літ. В2; літ. Д1 - склад, загальною площею 34,8 кв.м; літ. Е1 - навіс; літ. Ж1 - склад, загальною площею 157,7 кв.м; поз. № 3,4- споруди, поз. І - мощення.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 15.02.2023 у справі № 202/1685/14 (провадження № 22-ц/803/200/23) заочне рішення Індустріального районного суду від 14.02.2014 скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Дніпропетровська міська рада про витребування документів та визнання права власності.

Вказаною постановою встановлено, що об`єкт нерухомості побудований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 , не відведеній для цієї мети, будь-які рішення Дніпровською міською радою щодо передачі ОСОБА_1 у користування такою земельною ділянкою не приймались.

Зветраючись з даним позовом до суду, позивач зазначає про те, що земельна ділянка, розташована по АДРЕСА_2 під будівництво Дніпровською міською радою не надавалася, право власності або право користування вказаною земельною ділянкою не оформлювалось, у зв`язку з чим остання підлягає звільненню від самовільно збудованого нерухомого майна за рахунок власника відповідної самочинної забудови - Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпросільгосппродукт".

Вказує позивач і на те, що права Дніпровської міської ради, яка є власником майна - земельної ділянки, на якій самовільно побудоване спірне нерухоме майно, підлягають захисту шляхом задоволення даного позову з використанням правового механізму, встановленого статтями 376 та 1212 Цивільного кодексу України.

Крім того, за твердженням позивача, наявність у ОСОБА_1 декларації про готовність до експлуатації об`єкта серії ДП № 142131200510 від 08.05.2013, яка видана Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області, порушує права та законні інтереси територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради як власника земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , на якій здійснено реконструкцію спірного об`єкта нерухомого майна, у зв`язку з чим просить скасувати реєстрацію вказаної декларації.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору.

Частиною першою статті 83 Земельного кодексу України встановлено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю.

Земельна ділянка під спірним об`єктом нерухомості належить до комунальної власності Дніпровської міської ради.

Згідно із частиною другою, пунктом "д" частини третьої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом застосування передбачених законом способів.

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої, пункту 7 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Частиною першою статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до частини першої статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 Цивільного кодексу України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина друга статті 373 Цивільного кодексу України).

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 Цивільного кодексу України).

Власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам (частина перша статті 375 Цивільного кодексу України).

За змістом статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

При вирішенні питання про наявність ознак самовільного зайняття земельної ділянки необхідно враховувати, що саме по собі користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. При вирішенні таких спорів необхідним є встановлення наявності в особи в силу закону права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування.

Правовий режим самочинного будівництва врегульовано статтею 376 Про державний контроль за використанням та охороною земель. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв`язку із здійсненням самочинного будівництва, тобто правовий режим самочинного будівництва пов`язаний з питаннями права власності на землю.

Так, відповідно до частини першої статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. За загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 Цивільного кодексу України).

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 Цивільного кодексу України).

Також за рішенням суду на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 Цивільного кодексу України).

Вказана норма визначає право саме власника (користувача) земельної ділянки, на якій самочинно збудовано майно, а не особи, яка вчинила самочинну забудову.

Відповідно до частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Отже Цивільний кодекс України встановлює умови, за яких самочинно збудований об`єкт нерухомості може бути оформлений у власність особи як такий, що споруджений правомірно:

1) надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже самочинно збудоване нерухоме майно і прийняття судом рішення про визнання права власності за цією особою;

2) на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за нею право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує прав інших осіб.

За статтею 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам міст є комунальною власністю. Отже, право комунальної власності на землю (земельні ділянки), - виникає і без реєстрації в силу спеціальних вимог закону. Виходячи з вимог статті 83 Земельного кодексу України презюмується належність земельних ділянок на території міста Дніпро територіальній громаді міста з визначенням її власником Дніпровської міської ради.

Згідно з частиною 1 статті 122 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування, із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Частиною першою статті 116 Земельного кодексу України унормовано, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та право користування земельними ділянками із земель комунальної власності на підставі рішення органу місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Статтею 12 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності, здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

Згідно з пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин здійснюється виключно на пленарних засіданнях міської ради. Отже, правовою основою виникнення права користування земельною ділянкою є рішення органу місцевого самоврядування.

Земельна ділянка, на якій розташоване нерухоме майно по Янтарній, буд. 69 у м. Дніпрі, належить територіальній громаді міста Дніпро, в особі Дніпровської міської ради та віднесена до земель комунальної власності в силу статей 80, 83 Земельного кодексу України та статей 26, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Згідно з частиною 1 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Позивач стверджує, що земельна ділянка по АДРЕСА_2 , на якій розміщено нерухоме майно (станція технічного обслуговування автомобілів, громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, навіс та огорожі), не виділялась під його будівництво.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 202/7377/16-Ц (провадження № 61-20139св19) зазначено, що "задовольняючи позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання ОСОБА 2 знести самочинно побудовані приміщення магазинів, суди виходили лише з того що рішення суду, на підставі якого земельна ділянка вибула із володіння Дніпровської міської ради, в подальшому скасовано, та не з`ясували умов, необхідних для встановлення підстав захисту прав власника земельної ділянки у спосіб знесення самочинної забудови, зокрема чи переслідує таке втручання власника земельної ділянки легітимну мету, чи є захід із втручання у право відповідача пропорційним визначеній меті та чи не становитиме для відповідача задоволення вимоги про знесення самочинно побудованої на чужій земельній ділянці споруди такого індивідуального тягаря, який є надмірним з урахуванням конкретних обставин справи".

Оцінюючи доводи позивача про необхідність знесення зазначеного нерухомого майна суд виходить із наступного.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 Цивільного кодексу України).

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 Цивільного кодексу України).

Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) "юридично" - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.

Правила частини першої статті 388 Цивільного кодексу України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18).

У пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) зроблено висновок, що: «розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставиндійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. Постанову Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо».

Конструкція, за якою добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар (постанова Верховного суду від 15 березня 2023 року по справі № 725/1824/20).

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Як встановлено судом при розгляді даної справи, рішенням Дніпропетровської міської ради № 74/19 від 19.09.2007, зокрема, затверджено містобудівне обґрунтування розташування станції технічного обслуговування автомобілів; погоджено ОСОБА_1 місце розташування станції технічного обслуговування автомобілів на території по АДРЕСА_1 згідно зі схемою; надано згоду ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

У 2010 на замовлення ОСОБА_1 . Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровський проектно-конструкторський технологічний інститут" було розроблено проект "Станція технічного обслуговування автомобілей по АДРЕСА_1 ".

12.07.2011 ОСОБА_1 подано Декларацію про початок будівельних робіт № ДП 08212117363 до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Державної архітектурно-будівельної інспекції України.

У 2012 році Державним публічним акціонерним товариством "Будівельна компанія "Укрбуд" ДП "Проектний інститут "Придніпровський Промстройпроект" було зроблено Технічний висновок про стан будівельних конструкцій, відповідно до якого будівлі і споруди станції технічного обслуговування автомобілей по АДРЕСА_1 виконані у відповідності до вимог норм і правил та придатні для подальшого використання.

08.05.2013 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Державної архітектурно-будівельної інспекції України було зареєстровано Декларацію про готовність об`єкта до експлуатації № ДП142131200510.

Право власності на спірне нерухоме майно ОСОБА_1 встановлено заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14.02.2014 у справі № 202/1685/2014-ц (провадження № 2/202/2725/2014).

Також, господарський суд звертає увагу на те, що, набувши право власності на спірний об`єкт нерухомого майна, ОСОБА_1 сплачувала земельний податок за земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , а також на виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 09.04.2020 у справі № 202/7591/16 сплатила пайову участь на розвиток інфраструктури міста за будівництво станції технічного обслуговування автомобілів (том 2, а.с. 115-123).

Під час вчинення правочинів щодо відчуження спірного нерухомого майна, ОСОБА_1 та в подальшому ТОВ "Дніпросільгосппродукт" були впевнені в законності повноважень осіб ( ОСОБА_1 та ОСОБА_1 ) на їх вчинення.

Як вже було зазначено вище, ОСОБА_1 було відчужено спірне нерухоме майно, що знаходиться по АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 на підставі договорів дарування, а згодом передано останнім в якості внеску до статутного капіталу у власність першому відповідачеві - Товариству з обмеженою відповідальністю "Дніпросільгосппродукт" на підставі нотаріально посвідчених актів приймання-передачі нерухомого майна.

Згідно зі статтею 388 Цивільного кодексу України, добросовісним є набувач, який отримав майно за відповідним договором у особи яка не мала права його відчужувати про що такий набувач не знав і не міг знати.

Так, лише через 9 років заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14.02.2014 у справі № 202/1685/2014-ц (провадження № 2/202/2725/2014), на підставі якого ОСОБА_1 отримала право власності на нерухоме майно, що знаходиться по АДРЕСА_2 , скасовано Дніпровським апеляційним судом постановою від 15.02.2023.

Відтак на момент укладення договорів дарування нерухомого майна (22.06.2022) та передачі спірного нерухомого майна в якості внеску до статутного капіталу (27.12.2022) не було жодних ознак відсутності права відчужувати вказане майно.

Таким чином, ТОВ "Дніпросільгосппродукт" у грудні 2022 на законних підставах стало власником нерухомого майна, що знаходиться по АДРЕСА_2 , у зв`язку з чим останнє є добросовісним набувачем такого майна.

До того ж, доказів визнання недійсними договорів дарування спірного нерухомого майна від 22.06.2022 та актів приймання-передачі нерухомого майна від 27.12.2022 до суду не надано, отже, останні є чинними.

Відповідно до частин 2, 3, 4 статті 376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115гс19) зазначено, що застосовуючи до спірних правовідносин статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, суд на підставі зібраних доказів має проаналізувати:

1) чи здійснює власник земельної ділянки, який звернувся до суду, втручання відповідно до приписів національного законодавства у право відповідача на мирне володіння майном останнього, зокрема з огляду на норми права у сфері містобудування й охорони культурної спадщини;

2) чи переслідує таке втручання власника земельної ділянки через здійснення відповідачем самочинного будівництва на земельній ділянці легітимну мету, зокрема, чи є вимога власника цієї ділянки зобов`язати відповідача знести самовільно побудовану на такій ділянці споруду заходом з контролю власником за користуванням його ділянкою відповідно до загальних інтересів, у тому числі інтересів в охороні культурної спадщини;

3) чи є захід із втручання у право відповідача пропорційним визначеній меті (зокрема з огляду на те, що законодавче визначення правових наслідків самочинного будівництва ґрунтується на пріоритеті захисту прав власника земельної ділянки над інтересами особи, яка хоче спорудити певний об`єкт на цій ділянці), та чи не становитиме для відповідача задоволення вимоги про знесення самочинно побудованої на чужій земельній ділянці споруди такого індивідуального тягаря, який є надмірним з урахуванням конкретних обставин справи, зокрема з урахуванням поведінки відповідача у відносинах з власником земельної ділянки, а також суспільних інтересів у збереженні культурної спадщини.

Оцінюючи межі втручання держави у право володіння добросовісного набувача господарський суд враховує постанову Верховного суду від 26 квітня 2023 року у справі №2-3067/11, в якій суд прийшов до наступних висновків:

"В свою чергу, колегія суддів зауважує, що сама лише кваліфікація нерухомого майна, як об`єкта самочинного будівництва, не призводить до виникнення абсолютного наслідку у вигляді безумовного знесення такого об`єкта.

Так, за правилом частини третьої статті 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Таким чином, законом передбачено, що дефект у підставі речового права на земельну ділянку може бути нівельований зацікавленою особою шляхом одержання правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

За приписами частини четвертої статті 376 ЦК України об`єкт самочинного будівництва підлягає знесенню у разі, якщо продовження фізичного існування нерухомого майна (тобто збереження об`єкта) порушує права інших осіб.

Окрім того, за приписами частини сьомої статті 376 ЦК України об`єкт самочинного будівництва (за умови неможливості перебудови чи відмови особи від проведення перебудови) підлягає знесенню також і у разі:

1) істотного відхилення від проекту, обтяженого суперечністю суспільним інтересам або порушенням прав інших осіб; 2) істотного порушення будівельних норм і правил.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що відповідно до частини сьомої статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

З аналізу вказаної норми вбачається, що законодавцем чітко визначено випадки, у яких відповідний орган державної влади має право на звернення до суду з певними позовними вимогами (позовом): 1) про зобов`язання особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову у разі наявності фактів: а) відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; б) істотного порушення будівельних норм і правил); 2) про знесення за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво позивач у разі наявності факту: а) якщо проведення такої перебудови є неможливим; б) особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення.

Отож, приведений перелік позовних вимог, з якими позивач вправі звертатись до суду, застосовується за наявності чітко визначених випадків та є взаємовиключними.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, звертаючись до суду з цим позовом Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради обґрунтовувала позовні вимоги положення частини сьомої статті 376 ЦК України.

Однак, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини сьомої статті 376 ЦК України для задоволення позову про зобов`язання знести самочинне будівництво необхідно встановити наявність таких фактів як:

- неможливість перебудови об`єкту;

- або відмова особи, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови.

Проте, у даній справі позивачем не надано доказів неможливості перебудови об`єкта або відмови особи, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови.

Крім того, у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил знесенню самочинного будівництва передує прийняття судом рішення про зобов`язання особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Проте, рішення суду щодо проведення перебудови відсутнє.

Колегія суддів звертає увагу на те, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою, яка передбачена законом, і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 17 липня 2019 року у справі № 462/469/14-ц (провадження № 61-23742св18); від 21 травня 2020 року у справі № 726/824/15-ц (провадження № 61-45216св18) та від 30червня 2020 року у справі № 201/2886/15-ц (провадження № 61-4332св20), від 27 червня 2022 року справі № 723/2158/19 (провадження № 61-20591 св21).

Отже, застосування до першого відповідача зобов`язання щодо знесення самочинно збудованого об`єкта є передчасним та не співмірним заходом, оскільки позивачем не використано всі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.".

Позивач, вимагаючи знесення спірного нерухомого майна по вул. Янтарній, буд. 69 у м. Дніпрі, та належить першому відповідачеві, не надав доказів, зокрема, неможливості перебудови об`єкту або відмови останнього від такої перебудови.

Таким чином, зважаючи на те, що позивач не використав інші механізми впливу на забудовника чи хоча б на останнього власника нерухомого майна, яке він просить знести, то його позовна заява є передчасною, що в свою чергу дає підстави для застосування в даних спірних правовідносинах судової практики, наведеної вище, та відповідно відмови у задоволенні позову в частині усунення перешкоди у користуванні спірною земельною ділянкою шляхом знесення самочинно побудованого нерухомого майна.

З огляду на те, що позовні вимоги щодо припинення права власності на спірний об`єкт та скасування державної реєстрації цього об`єкту є похідними від розглянутої вище вимоги, у суду також відсутні підстави для їх задоволення.

Відносно вимог позивача щодо скасування реєстрації декларації про готовність до експлуатації об?єкта від 08.05.2013 року № ДП 142131200510 господарський суд вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про архітектурну діяльність" для забезпечення під час забудови територій, розміщення і будівництва об`єктів архітектури додержання суб`єктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, вимог вихідних даних, а також з метою захисту державою прав споживачів будівельної продукції здійснюється в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд.

Положеннями частини 5 статті 34 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено, що органи державного архітектурно-будівельного контролю здійснюють контроль за виконанням підготовчих та будівельних робіт.

За змістом статті 41 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт.

В процесі такого контролю відповідні органи наділені повноваженнями, зокрема, реєструвати або повертати на доопрацювання декларацію про початок будівельних робіт (стаття 36 Закону, в редакції, чинній станом на момент реєстрації спірної декларації), реєструвати або повертати декларацію про готовність об`єкта до експлуатації (стаття 39 Закону).

Згідно з пунктом 1 Положення про державну архітектурно-будівельну інспекцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 липня 2014 року № 294 (далі - Положення), ДАБІ є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду в частині надання (отримання, реєстрації), відмови у видачі чи анулювання (скасування) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів.

Відповідно до пункту З цього Положення основними завданнями ДАБІ є реалізація державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, зокрема, здійснення державного контролю та нагляду за дотриманням вимог законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил; виконання дозвільних та реєстраційних функцій у будівництві, ліцензування у визначених законодавством випадках.

Відповідно до частин 1, 4 та 6 статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом, об`єктів, що належать до І-ІІІ категорій складності та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Прийняття рішення про реєстрацію (повернення) декларації про готовність об`єкта до експлуатації, видачу (відмову у видачі) сертифіката здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю протягом десяти робочих днів з дати подання відповідних документів.

Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю повертають декларацію про готовність об`єкта до експлуатації замовникові, якщо декларація подана чи оформлена з порушенням установлених вимог, з обґрунтуванням причини у строк, передбачений для її реєстрації.

Датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації (частина 5 статті 39 Закону).

Відповідно до частини 9 статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" зареєстрована декларація про готовність об`єкта до експлуатації є підставою, серед іншого, для оформлення права власності на нього.

Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів визначається постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461 "Питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів".

Відповідно до пункту 10 вказаної постанови, у випадку визнання права власності на самочинно збудований об`єкт за рішенням суду він приймається в експлуатацію згідно з цим Порядком за умови можливості його надійної та безпечної експлуатації за результатами проведення технічного обстеження такого об`єкта.

Технічне обстеження проводиться суб`єктом господарювання, який має у своєму складі відповідних виконавців, що згідно із Законом України "Про архітектурну діяльність" одержали кваліфікаційний сертифікат, або фізичною особою - підприємцем, яка згідно із зазначеним Законом має кваліфікаційний сертифікат (далі - виконавці).

Технічне обстеження включає такі етапи:

- попереднє (візуальне) обстеження об`єкта, у тому числі огляд і фотографування об`єкта та його конструктивних елементів, виконання обмірів, визначення класу наслідків (відповідальності) об`єкта, аналіз проектної та іншої технічної документації (за наявності);

- детальне (інструментальне) обстеження об`єкта, у тому числі визначення параметрів і характеристик матеріалів, виробів та конструкцій, із залученням фахівців відповідної спеціалізації та атестованих лабораторій (за необхідності).

Якщо етапи технічного обстеження об`єкта, що проводилося, не збігаються з названими етапами, зазначаються фактично пройдені етапи технічного обстеження.

Не дозволяється проведення технічного обстеження виключно за фотографіями, відеозаписами, кресленнями чи іншими документами без візуального огляду об`єкта.

На підставі інформації, отриманої під час технічного обстеження, з урахуванням виду, складності, технічних та інших особливостей об`єкта, проведених заходів, передбачених цим пунктом, а також даних технічного паспорта, проектної та іншої

Пронумерований, прошнурований звіт підписується та скріплюється особистою печаткою виконавця і затверджується суб`єктом господарювання, який проводив технічне обстеження (для юридичних осіб).

Відповідно до пункту 11 зазначеної Постанови датою прийняття в експлуатацію об`єкта є дата реєстрації декларації або видачі сертифіката.

Отже, зареєструвавши оскаржувану декларацію, органи ДАБІ діяли як суб`єкт владних повноважень та в силу покладених на них законом обов`язків мали перевірити як сам об`єкт нерухомого майна, який вводився в експлуатацію, так і підстави такого введення, а також відомості зазначені в самій декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Беелер проти Італії", "Онер`їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", "Москаль проти Польщі"). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси ("Онер`їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії").

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість ("Москаль проти Польщі"). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.

З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis,, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки").

Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків ("Лелас проти Хорватії").

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються ("Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", "Ґаші проти Хорватії").

У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

До того ж, господарський суд зазначає про те, що після реєстрації права власності на збудований об`єкт нерухомості на підставі зареєстрованої Декларації про готовність об`єкту до експлуатації остання вичерпує свою дію фактом виконання, та виключає можливість віднесення такого об`єкту до самочинного в силу його узаконення. Саме така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі № 465/1461/16-а від 02.10.2018 року.

З огляду на викладене та зважаючи на те, що оскаржуваною у справі декларацією будь-які права або охоронювані законні інтереси позивача не порушуються, а скасування реєстрації такої декларації не буде нести будь-яких правових наслідків, вимога Дніпровської міської ради про скасування реєстрації декларації про готовність до експлуатації об?єкта від 08.05.2013 року № ДП 142131200510 за адресою: м. Дніпро, вул. Янтарна, 69, видавник Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області, задоволенню не підлягає.

Щодо клопотання першого відповідача про застосування позовної давності відносно позовних вимог Дніпровської міської ради господарський суд вважає необхідним зазначити таке.

Статтею 256 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Приписами статті 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Суд зазначає, що позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Відтак, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин його пропущення.

З огляду на те, що судом не було встановлено підстав для задоволення позову, відсутні й підстави для застосування наслідків пропуску позовної давності відносно вимог позивача.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях у справі, питання вичерпності висновків судів, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням вказаного, суд зазначає, що інші доводи, міркування сторін, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні даної справи не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.

Відповідно до частини 9 статті 145 Господарського процесуального кодексу України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

В такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду (частина 10 статті 145 Господарського процесуального кодексу України).

Ухвалою суду від 07.09.2023, за заявою позивача, вжито заходів забезпечення позову шляхом заборони державному реєстратору прав на нерухоме майно вчиняти будь-які дії (в тому числі реєстрацію та перереєстрацію права власності, внесення змін, внесення записів про накладення арештів, заборон на відчуження, записів про іпотеку та інші дії, передбачені чинним законодавством), окрім дій по виконанню ухвали суду про забезпечення даного позову по цій справі щодо об`єктів нерухомого майна, а саме: А-1 - станція технічного обслуговування, загальною площею 284 кв.м., літ. А-1, огорожа № 1, 2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2602145412020), що знаходиться по вул. Янтарній, 69 у м. Дніпрі, та громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами літ. Б1, загальною площею 339,8 кв.м.; літ. В1 - побутова будівля, загальною площею 14,6 кв.м., зі сходами літ. В2; літ. Д1 - склад, загальною площею 34,8 кв.м.; літ. Е1 - навіс; літ. Ж1 - склад, загальною площею 157,7 кв.м.; поз. № 3, 4 - споруди, поз. І - мощення (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2602185712020), та навіс літ. Г, огорожі № 5, 6, загальною площею 244,2 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2602217712020).

У зв`язку з відмовою позивачу в задоволенні позовних вимог заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою суду від 07.09.2023, підлягають скасуванню.

У відповідності до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73-79, 86, 91, 129, 145, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради - відмовити у повному обсязі.

Судові витрати покласти на позивача.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 07.09.2023 у справі № 904/4835/23.

Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повне рішення складено 02.08.2024.

Суддя І.Ф. Мельниченко