Рішення

від 02.08.2024 по справі 904/2239/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.08.2024м. ДніпроСправа № 904/2239/24

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Татарчука В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Офісменеджер" (м. Дніпро)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімпіус Консалт" (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Офісменеджер" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімпіус Консалт" про стягнення заборгованості в загальному розмірі 229873,68грн, з якої: 190104,84грн основного боргу, 33999,48грн пені, 3412,54грн трьох відсотків річних, 2356,82грн інфляційних втрат. Судові витрати по сплаті судового збору та на професійну правничу допомогу просить покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору постачання №11/09/2023 від 11.09.2023 в частині своєчасної та повної оплати за поставлений товар.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 27.05.2024 позовну заяву залишено без руху на підставі статей 162, 164, 174 Господарського процесуального кодексу України та надано позивачу строк для усунення недоліків.

30.05.2024 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла уточнена позовна заява, до якої надано докази про наявність електронного кабінету у позивача, докази сплати судового збору у встановлених порядку і розмірі, а також докази направлення відповідачу копії уточненої позовної заяви, та усунуто недоліки позовної заяви.

Зважаючи на те, що справа є незначної складності, враховуючи приписи статті 12, частини першої статті 247, частини сьомої статті 250 Господарського процесуального кодексу України, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.06.2024 справу прийнято до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін за наявними в матеріалах справи документами. Зобов`язано відповідача надати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

19.06.2024 від відповідача через систему "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечує проти позовних вимог та просить відмовити повністю.

В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що позивачем не надано жодних доказів вжиття ним заходів досудового врегулювання спору, як то передбачено п. 10.1 договору. Крім того, позивачем не надано до суду будь-якого опису робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги відповідно до частини третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач відповідь на відзив не надав.

Відповідно до пункту 10 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним з основних засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, тому суд вважає за можливе завершити розгляд справи.

Згідно з частиною четвертою статті 240 Господарського процесуального України, у зв`язку з розглядом справи без виклику учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, господарський суд,-

УСТАНОВИВ:

11.09.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Офісменеджер" (далі постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Олімпіус Консалт" (далі покупець, відповідач) укладено договір поставки №11/09/2023 (далі договір).

Відповідно до пункту 1.1 предметом договору є постачання товарів, надалі "товар", у кількості та асортименті, на умовах, зазначених у видаткових накладних, що є невід`ємною частиною даного договору.

Видаткові накладні є документом, що замінює специфікацію та протокол узгодження цін, і є невід`ємною частиною договору (пункт 1.2 договору).

Пунктом 2.1 договору встановлено, що ціна товару визначається видатковою накладною.

Сума договору складається із сум окремих постачань у період дії договору (пункт 2.2 договору)

Згідно з пунктом 4.1 договору розрахунок за товар здійснюється покупцем шляхом банківського переведення грошових коштів, на розрахунковий рахунок постачальника у національній валюті України (гривня), на умовах відтермінування строку оплати до 21 календарного дня. Датою отримання товару вважається дата видаткової накладної.

У випадку несвоєчасної оплати за отриманий товар покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від простроченої суми за кожен день прострочення, починаючи з першого дня (пункт 8.1 договору).

Відповідно до пункту 11.1 даний договір набуває чинності з моменту його підписання та діє по 31.12.2023.

Договір підписаний сторонами та скріплений печатками без зауважень та заперечень до нього.

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В матеріалах справи відсутні докази того, що договір визнавався недійсним в судовому порядку.

Так, жодна із сторін письмово не виявила бажання припинити дію договору. Відтак, договір постачання №11/09/2023 від 11.09.2023 був чинним на час виникнення спірних правовідносин.

На виконання умов договору позивач здійснив поставку товару на загальну суму 1713147,11грн, на підтвердження чого надав підписані сторонами та скріплені їх печатками видаткові накладні (а.с. 11-90 том 1).

Відповідач здійснив часткову оплату поставленого товару на загальну суму 1523042,27грн, що підтверджується випискою по рахунку (а.с. 114, 115 том 1).

Як зазначає позивач, у зв`язку з частковою оплатою поставленого товару у відповідача виникла заборгованість у сумі 190104,84грн, яку позивач і просить стягнути, що і є причиною виникнення спору.

Предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу за поставлений товар, пені, 3% річних та інфляційних витрат за несвоєчасну оплату.

Предметом доказування у даній справі є обставини укладення договору поставки, строк його дії, умови поставки, загальна ціна, строк оплати, докази оплати, наявність/відсутність заборгованості, наявність/відсутність підстав для стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Дослідивши матеріали справи, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (стаття 626 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частин першої та другої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини першої статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов`язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.

Частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності заперечень відповідача стосовно обсягів, строку, вартості та якості поставленого товару.

Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу прийняття товару за зазначеними видатковими накладними відповідачем також не заявлено.

Отже, суд приходить до висновку, що позивачем дотримано положення договору в частині виконання його зобов`язань.

Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов`язку постачальника за договором поставити товар відповідає обов`язок покупця оплатити вартість цього товару.

У відповідності до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Враховуючи визначений контрагентами у пункті 4.1 договору порядок розрахунків за поставлений товар, приймаючи до уваги його прийняття відповідачем за видатковими накладними, суд зазначає, що строк оплати є таким, що настав.

Будь-яких доказів своєчасної оплати заявленої позивачем до стягнення заборгованості у сумі 190104,84грн відповідачем згідно з положеннями статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України під час розгляду справи не надано, а судом таких обставин не встановлено.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 190104,84грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Окрім вимоги про стягнення основного боргу позивач просить стягнути з відповідача пеню згідно з пунктом 8.1 договору в загальному розмірі 33999,48грн, 3% річних - 3412,54грн, інфляційні втрати - 2356,82грн, які розраховані на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, відповідно до розрахунку, доданого до позовної заяви (а.с. 92-113 том 1).

Згідно з частиною першою статті 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

За частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до пункту 8.1 договору у випадку несвоєчасної оплати за отриманий товар, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від простроченої суми за кожен день прострочення, починаючи з першого дня.

Заявлена позивачем пеня розрахована в загальній сумі 33999,48грн за загальний період з 05.10.2023 по 20.05.2024.

Перевіркою здійсненого позивачем розрахунку пені судом встановлено, що позивачем не враховано наступні положення законодавства.

Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (частина п`ята статті 254 Цивільного кодексу України).

Також, позивачем при розрахунку не враховано те, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені.

З огляду на викладене, з урахуванням дати виникнення у відповідача грошового зобов`язання перед позивачем, здійснених відповідачем оплат та меж позовних вимог, правомірними є позовні вимоги про стягнення з відповідача пені у загальному розмірі 31070,53грн за загальний період з 18.10.2023 по 20.05.2024.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, врегульовані законодавством.

Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Заявлені позивачем до стягнення інфляційні втрати розраховані у загальній сумі 2356,82грн за березень та квітень 2024 року.

За результатами здійсненого судом перерахунку інфляційних втрат порушень не встановлено.

Позивачем також заявлено до стягнення 3% річних, які розраховані у загальній сумі 3412,54грн за загальний період з 05.10.2023 по 20.05.2024.

Перевіркою здійсненого позивачем розрахунку 3% річних судом встановлено, що позивачем не враховано положення статей 253, 254 Цивільного кодексу України та невірно визначений початок строку виконання зобов`язань та враховано в розрахунок день оплати відповідачем заборгованості, як і при розрахунку пені.

За результатами здійсненого судом перерахунку, з урахуванням дати виникнення у відповідача грошового зобов`язання перед позивачем, здійснених відповідачем оплат та меж позовних вимог, правомірними є позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 3134,02рн за загальний період з 18.10.2023 по 20.05.2024.

На підставі викладеного з урахуванням встановлених обставин у справі, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, шляхом стягнення з відповідача 190104,84грн - основного боргу, 3134,02грн - 3% річних, 31070,53грн - пені, 2356,82грн - інфляційних втрат.

Стосовно посилань відповідача на те, що позивачем не надано жодних доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору, господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Господарського процесуального кодексу України сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом. Особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення претензії або позову.

Згідно зі статтею 124 Конституції України делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Частина 8 Конституції України гарантує звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції, яка має найвищу юридичну силу та норми якої мають пряму дію.

У рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі №1-2/2002 за конституційним зверненням ТОВ "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) вказано, що обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб`єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Право на судовий захист не позбавляє суб`єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб`єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов`язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

З урахуванням викладеного, Конституційний Суд України дійшов висновку, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Відповідно до статті 150 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Так, в постанові від 08.02.2022 у справі № 910/6840/21 Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду зазначає, що учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду. У разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб`єкт господарювання чи інша юридична особа - учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом (частини перша, друга статті 222 Господарського процесуального кодексу України).

Сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом. Особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення претензії чи позову (стаття 19 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, Господарський кодекс України визначає звернення з письмовою претензією як захід досудового врегулювання спору виключно правом (а не обов`язком) учасника господарських відносин.

Враховуючи викладене, заперечення відповідача судом не приймаються, оскільки не спростовують викладеного.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі та надана їм правова оцінка.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує наступне.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (частина перша стаття 124 Господарського процесуального кодексу України).

У позовній заяві позивач у справі попередньо визначив витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10000,00грн.

Відповідно до частин першої третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста стаття 126 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідач у відзиві на позовну заяву просив зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, однак обґрунтованих підстав для зменшення не навів.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України відсутність клопотання учасника справи про зменшення витрат на професійну правничу допомогу не звільняє суд від необхідності при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховувати:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Вирішуючи питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №362/3912/18 (провадження №61-15005св19).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

На підтвердження витрат на послуги адвоката позивачем надані копії договору про надання правової допомоги №70 від 11.09.2023, додаткової угоди №5 до договору про надання правничої допомоги, платіжної інструкції №249115 від 02.05.2024, ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АЕ №1287983 від 22.05.2024 (а.с. 9, 116-119, 121 том 1).

Докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу подані позивачем до суду разом із позовною заявою, тобто в межах передбаченого законом строку.

Здійснюючи аналіз заявленої відповідачем до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу у контексті зазначених правових критеріїв, суд приймає до уваги також статтю 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно з якою гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності є:

1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;

4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;

5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;

6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;

7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;

8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань;

9) захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв`язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення.

Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

З огляду на викладене, керуючись передбаченим статтею 2 Господарського процесуального кодексу України завданням щодо справедливого вирішення судом спорів та встановленими статтею 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства, серед яких справедливість, добросовісність та розумність, розумним розміром витрат на професійну правничу допомогу в межах справи, що розглядається, суд вважає 10000,00грн.

Щодо судового збору суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі часткового задоволення позову всі судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За таких обставин з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 2719,99грн та 9860,47грн - витрат на професійну правничу допомогу.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи позивача і відповідача та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень позивача і відповідача судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.

Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 231, 233, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Офісменеджер" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімпіус Консалт" про стягнення заборгованості в загальному розмірі 229873,68грн, з якої: 190104,84грн - основного боргу, 2356,82грн - інфляційних втрат, 3412,54грн - 3% річних, 33999,48грн - пені задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімпіус Консалт" (49102, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Данила Галицького, буд. 2-А, ідентифікаційний код 42234821) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Офісменеджер" (49006, м. Дніпро, вул. Горького, буд. 6, прим.6-2, ідентифікаційний код 33856421) 190104,84грн - основного боргу, 3134,02грн - 3% річних, 31070,53грн - пені, 2356,82грн - інфляційних втрат та 2719,99грн - витрат по сплаті судового збору та 9860,47грн - витрат на правничу допомогу.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено: 02.08.2024.

Суддя В.О. Татарчук