Рішення

від 24.07.2024 по справі 910/5457/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.07.2024Справа № 910/5457/24

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С.,

за участю секретаря судового засідання: Видиш А.В.

розглянувши у порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Заступника керівника Печерської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Капітал-Схід"

про стягнення 18 531 962,61 грн.,

Представники учасників справи:

від прокуратури: Дергунов Д.С. (за службовим посвідченням);

від позивача: Хамраєва К.М. (у порядку самопредставництва);

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник керівника Печерської окружної прокуратури міста Києва (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - позивач, Департамент) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Капітал-Схід" (далі - відповідач, Товариство) про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі у розмірі 18 531 962,61 грн.

Ухвалою від 03.05.2024 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/5457/24, вирішив здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 29.05.2024 року.

28.05.2024 року через систему "Електронний суд" надійшли письмові пояснення позивача від 28.05.2024 року, в яких останній підтримав позовні вимоги та вказав про наявність правових підстав для їх задоволення.

У підготовчому засіданні 29.05.2024 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 26.06.2024 року.

У підготовчому засіданні 26.06.2024 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу про продовження строку проведення підготовчого провадження у справі № 910/5457/24 на 30 днів.

Ухвалою від 26.06.2024 року господарський суд міста Києва закрив підготовче провадження у справі № 910/5457/24 та призначив її до судового розгляду по суті на 24.07.2024 року.

У судовому засіданні 24.07.2024 року Прокурор та представник позивача підтримали вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягали на їх задоволенні.

Відповідач про дату час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, проте явку свого уповноваженого представника у призначене судове засідання 24.07.2024 року не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, будь-яких заяв чи клопотань на адресу суду не направив.

За умовами частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до частини 5 статті 242 Господарського процесуального кодексу України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

З огляду на відсутність у Товариства електронного кабінету, копії ухвал суду, зокрема, від 26.06.2024 року про закриття підготовчого провадження у справі № 910/5457/24 та призначення її до судового розгляду по суті на 24.07.2024 року, в порядку, визначеному законом, були надіслані судом рекомендованими листами з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03150, місто Київ, вулиця Червоноармійська, будинок 137.

Проте, вищевказані відправлення (у тому числі № 0600274606620) підприємством поштового зв`язку вручені відповідачу не були.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством зв`язку, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт не отримання заявником кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.

Суд також звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

Отже, суд належним чином виконав свій обов`язок щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.

Згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас, оскільки суд надавав можливість відповідачу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України").

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року в цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Усі ці обставини слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 24.07.2024 року проголошену вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення Прокурора та представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

29.12.2015 року Державна архітектурно-будівельна інспекція України видала дозвіл на виконання будівельних робіт № ІУ 115153634265 щодо об`єкта будівництва "Комплексна забудова території кварталу по вул. Червоноармійській, 137, 139 у складі будівництва об`єктів житлового та громадського призначення з паркінгами у Печерському районі м. Києва (ІІ, ІІІ, ІV та V черги будівництва)". Поштова/будівельна адреса: вулиця Велика Васильківська, 137, 139 у Печерському районі м. Києва. Вид будівництва: нове будівництво. Категорія складності: V.

Замовником вказаного вище будівництва визначено Товариство.

07.05.2021 року Державна архітектурно-будівельна інспекція України видала замовнику будівництва (відповідачу) дозвільний документ - сертифікат № ІУ 123210422131 про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів за проектом "Комплексна забудова території кварталу по вул. Червоноармійській (вул. Великій Васильківській), 137, 139 у складі будівництва об`єктів житлового та громадського призначення з паркінгами у Печерському районі м. Києва ІІІ черга будівництва. 1-й пусковий комплекс (житловий будинок № 11). 2-й пусковий комплекс (житловий будинок № 12). 3-й пусковий комплекс (підземний паркінг № 19). 4-й пусковий комплекс (житловий будинок № 13)". Клас наслідків - СС3. Замовник - Товариство.

За змістом цього сертифікату (розміщеного на Порталі Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва) вбачається, що замовник будівництва - відповідач звільнений від сплати пайової участі на підставі пункту 13 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні".

Разом із тим, рішенням Київської міської ради від 15.11.2016 року № 411/1415 затверджено Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва (далі - Порядок), за змістом пункту 3.1 розділу ІІІ якого пайова участь є обов`язковим внеском, який замовник має сплатити до бюджету міста Києва, крім випадків, передбачених законами України та цим Порядком. Відповідно до пункту 3.3 розділу ІІІ Порядку в усіх питаннях щодо залучення коштів пайової участі Київська міська рада виступає в особі Департаменту.

Листом від 05.04.2024 року № 050/08-1426 позивач повідомив про те, що перелік об`єктів, які не залучаються до пайової участі у розвитку інфраструктури у разі нового будівництва та/або реконструкції на території міста Києва наведений у пункті 4.2 розділу ІV Порядку. Проте у Департаменті відсутні документи, що підтверджують належність житлових будинків № 11, № 12, № 13 , підземного паркінгу № 19 у складі 1, 2, 3, 4 пускових комплексів ІІІ черги та громадського будинку 14 у складі 1 пускового комплексу V черги проекту "Комплексна забудова території кварталу по вул. Червоноармійській, 137, 139 у складі будівництва об`єктів житлового та громадського призначення з паркінгами у Печерському районі м. Києва" до відповідного підпункту пункту 4.2 розділу ІV Порядку.

Враховуючи викладене та на виконання пункту 6 Порядку Департамент направив на адресу Товариства вимоги від 21.09.2023 року № 050/08-3620, від 21.09.2023 року № 050/08-3621 та від 05.03.2024 року № 050/08-948 про отримання розрахунку та сплати пайової участі у розвитку інфраструктури міста Києва.

Проте відповідач вищенаведені вимоги позивача залишив без відповіді та задоволення, не сплативши відповідну суму коштів пайової участі у розвитку інфраструктури міста Києва.

Враховуючи наведені обставини, Прокурор звернувся до господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Департаменту з означеним позовом про стягнення з відповідача безпідставно збережених останнім грошових коштів пайової участі у розмірі 18 531 962,61 грн.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

При зверненні із вказаним позовом в інтересах держави в особі Департаменту, Прокурор посилався на те, що оскільки кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населених пунктів є джерелом фінансування бюджету розвитку місцевих бюджетів, їх стягнення безумовно становить собою інтерес територіальної громади та держави, пов`язаний з накопиченням бюджетних коштів, необхідних для нормального функціонування інституцій місцевого самоврядування та їх реальної змоги вирішувати питання місцевого значення. Крім того, порушення відповідачем умов законодавства призводить до існування такого становища, особливо в умовах воєнного стану, за якого одні суб`єкти господарювання укладають договори пайової участі та сплачують пайові внески, а інші, ухиляючись від їх укладення, не несуть будь-якої матеріальної та юридичної відповідальності, чим порушується принцип рівності суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території міста Києва.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у Рішенні від 01.04.2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02.06.2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30.09.2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини 1 якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Відповідно до змісту частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також 4) зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано статтею 23 Закону України від 14.10.2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 15.07.2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - другий частини четвертої).

У постанові колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 року в справі № 924/1256/17 містяться такі правові висновки стосовно представництва прокурором держави в суді:

- з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу в питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено;

- прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України);

- участь прокурора в судовому процесі можлива, крім іншого, за умови обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме: має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах компетентним органом або підтверджено його відсутність (частини третя, четверта статті 53 Господарського процесуального кодексу України, частина третя статті 23 Закону України "Про прокуратуру");

- щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні компетентний орган, який відсутній або всупереч вимогам закону не здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду;

- підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема (але не виключно): повідомленням прокурора на адресу відповідного компетентного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від такого органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Отже, у наведеній справі колегія суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що для підтвердження судом підстав для представництва інтересів прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає компетентний орган.

Однією з підстав для представництва є бездіяльність компетентного органу, яку прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року в справі № 912/2385/18 містяться такі правові висновки стосовно представництва прокурором держави в суді:

- бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк;

- звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення;

- невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

- прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим;

- частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Суд зазначає, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Водночас, аби інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Виходячи з системного аналізу наведених правових норм та судової практики стосовно представництва прокурором держави в суді, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Наявність бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин.

Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005 року, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009 року, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):

"Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання частин третьої - п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частин третьої, четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" Прокурор при поданні позовної заяви обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави (територіальної громади) Радою.

Так, відповідно до статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.

Згідно з частиною 1 статті 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

За частиною 1 статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" у місті Києві діють представницькі органи місцевого самоврядування - Київська міська рада, районні в місті ради (у разі їх утворення), які є юридичними особами.

Частиною 1 статті 18 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування у місті Києві є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності громади міста або знаходяться в її управлінні.

За частиною 1 статті 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

За змістом статті 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах, зокрема, законності, поєднання місцевих і державних інтересів, державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

У позовній заяві Прокурор вказував, що положення бюджетного законодавства відносять кошти, отримані в рахунок пайової участі, до джерел формування бюджету розвитку місцевих бюджетів.

Відповідно до пункту 19 частини 1 статті 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" бюджет розвитку - доходи і видатки місцевого бюджету, які утворюються і використовуються для реалізації програм соціально-економічного розвитку, зміцнення матеріально-фінансової бази.

За умовами підпункту 5 пункту а) частини 1 статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, у тому числі залучення на договірних засадах коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, розташованих на відповідній території, та коштів населення, а також бюджетних коштів на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об`єктів соціальної і виробничої інфраструктури та на заходи щодо охорони навколишнього природного середовища.

Згідно з підпунктом 1 пункту б) частини 1 статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження щодо здійснення відповідно до закону контролю за дотриманням зобов`язань щодо платежів до місцевого бюджету на підприємствах і в організаціях незалежно від форм власності.

Рішенням Київської міської ради від 15.11.2016 року № 411/1415 затверджено Порядок, за змістом пункту 3.1 розділу ІІІ якого пайова участь є обов`язковим внеском, який замовник має сплатити до бюджету міста Києва, крім випадків, передбачених законами України та цим Порядком.

Відповідно до пункту 3.3 розділу ІІІ Порядку в усіх питаннях щодо залучення коштів пайової участі Київська міська рада виступає в особі Департаменту.

Як було зазначено вище та обґрунтовано Прокурором у позові, листами від 21.09.2023 року № 050/08-3621та від 05.03.2024 року № 050/08-948 Департамент звертався до Товариства з вимогами щодо отримання підписаного відповідачем розрахунку та сплати пайової участі у розвитку інфраструктури міста Києва. Разом із тим, відповідачем вищенаведені вимоги задоволені не були.

Листами від 20.03.2024 року № 57-2286ВИХ-24 та від 16.04.2024 року № 57-3111-ВИХ24 Прокурор звертався до позивача з вимогами, зокрема, у найкоротші терміни (зважаючи на сплив позовної давності) надати інформацію про вжиті заходи (у тому числі цивільно-правового характеру), спрямовані на захист інтересів держави з метою своєчасного та ефективного відновлення державних інтересів, у тому числі щодо стягнення недоотриманих коштів пайової участі.

Однак, незважаючи на факт незаконного утримання відповідачем належних до зарахування у відповідний бюджет коштів пайової участі, Департаментом протягом тривалого часу (з урахуванням позовної давності щодо спірних вимог) належних заходів, у тому числі позовного характеру, вжито не було, що свідчить про невиконання позивачем як уповноваженим органом покладених на нього функцій по захисту інтересів держави та підтверджує наявність правових підстав для звернення Прокурора до суду з даним позовом у порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Зважаючи на встановлені судом обставини справи, суд зазначає, що за наявними у матеріалах справи документами протягом тривалого часу має місце бездіяльність компетентного органу, який достеменно знав про порушення інтересів територіальної громади міста Києва, а також був повідомлений Прокурором про наявність підстав та обов`язку здійснювати відповідний належний захист цих інтересів. Проте позивачем достатніх ефективних заходів для захисту та відновлення порушеного права вчинено не було, зокрема, шляхом звернення до суду з відповідним позовом, а тому порушення суспільних інтересів територіальної громади міста Києва відповідачем на час звернення Прокурора до суду не усунуто. Надані Прокурором докази в сукупності достеменно свідчать, що позивач фактично не бажав належним чином здійснювати захист інтересів територіальної громади міста Києва шляхом звернення з позовом до суду.

Крім того, листом від 29.04.2024 року № 57-3484ВИХ-24 Прокурор у порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" повідомив позивача про підготовку ним позовної заяви в інтересах держави в особі Департаменту про стягнення з Товариства безпідставно збережених коштів (коштів пайової участі).

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що Прокурором дотримано визначений статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" порядок звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Департаменту в справі № 910/5457/24.

Щодо суті означеного спору, суд звертає увагу на наступне.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 року № 3038-VI (далі - Закон № 3038-VI).

За статтею 1 Закону № 3038-VI замовником будівництва є фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

Частиною 1 статті 2 цього Закону визначено, що плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.

Як встановлено судом вище, 29.12.2015 року Державна архітектурно-будівельна інспекція України видала Товариству дозвіл на виконання будівельних робіт № ІУ 115153634265 щодо об`єкта будівництва "Комплексна забудова території кварталу по вул. Червоноармійській, 137, 139 у складі будівництва об`єктів житлового та громадського призначення з паркінгами у Печерському районі м. Києва (ІІ, ІІІ, ІV та V черги будівництва)".

Відповідно до частини 3 статті 40 Закону № 3038-VI (у редакції, чинній на час видачі Товариству дозволу на виконання будівельних робіт № ІУ 115153634265) пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Зі змісту статті 40 Закону № 3038-VI (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) вбачається, що перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов`язком, а не правом забудовника, який виникає на підставі положень закону, а положення договору лише визначають суму, що належить до перерахування. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, було обов`язковим на підставі закону.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 року в справі № 911/594/18, від 22.08.2018 року в справі № 339/388/16-ц, від 22.09.2021 року в справі № 904/2258/20.

Суд звертає увагу на те, що на час початку будівництва об`єктів по вулиці Червоноармійській, 137, 139 в місті Києві стаття 40 Закону № 3038-VI була чинною. У той же час, означену статтю було виключено на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" (далі - Закон № 132-IX), який набув чинності 01.01.2020 року.

У той же час, матеріали справи не містять доказів укладення між Департаментом та Товариством відповідного договору про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури.

З огляду на викладене, суд зазначає, що частиною 9 статті 40 Закону № 3038-VI було передбачено, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Відповідно до Закону № 132-IX статтю 40 Закону № 3038-VI було виключено з 01.01.2020 року.

Таким чином, починаючи з 01.01.2020 року передбачений до цього статтею 40 Закону № 3038-VI обов`язок замовників забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати.

Разом із тим, абзацом 1 пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 132-IX визначено, що договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.

Суд звертає увагу, що законодавцем під час внесення змін до Закону № 3038-VI (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону № 132-IX) було чітко визначено підстави та порядок пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту щодо об`єктів, будівництво яких було розпочато до внесення законодавчих змін, а саме:

- договори пайової участі, укладені до 01.01.2020 року на підставі вимог статті 40 Закону № 3038-VI, залишались дійсними та підлягали до їх повного виконання і після виключення вказаної статті (абзац 1 пункту 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 132-IX). Тобто істотні умови, зокрема щодо розміру пайової участі, строку сплати пайової участі, відповідальності сторін, які відповідно до закону підлягали врегулюванню у таких договорах, залишались незмінними;

- якщо станом на 01.01.2020 року такі об`єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені та оскільки з 01.01.2020 року встановлений статтею 40 Закону № 3038-VI обов`язок щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі, як і обов`язок щодо укладення відповідного договору, перестав існувати, тому законодавцем було визначено нормативне регулювання таких правовідносин прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX.

Так, абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 132-IX встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку:

- розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта; для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;

- замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва;

- пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію;

- кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;

- інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації.

Пайова участь не сплачується у разі будівництва:

об`єктів будь-якого призначення на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів;

будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення;

будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла;

індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках;

об`єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів;

об`єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури;

об`єктів, що споруджуються замість тих, що пошкоджені або зруйновані внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру;

об`єктів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, за рахунок коштів інвесторів;

об`єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об`єктів енергетики, зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу);

об`єктів у межах індустріальних парків на замовлення ініціаторів створення індустріальних парків, керуючих компаній індустріальних парків, учасників індустріальних парків;

об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства;

об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель промислових;

об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до силосів для зерна та складських майданчиків (для зберігання сільськогосподарської продукції).

Зі змісту наведених норм вбачається, що передбачений Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:

(1) об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 року не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 року не були укладені;

(2) об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.

Отже, у вказаних двох випадках, враховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу 2 пункту 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 132-IX, замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію.

За змістом зазначених норм відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не звільняє забудовника від зобов`язання сплатити визначені суми, таке зобов`язання повинно бути виконане до прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.

Аналогічна правова позиції викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії судді Касаційного господарського суду від 20.07.2022 року в справі № 910/9548/21.

Згідно з пунктом 11 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 року № 461 "Питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів" датою прийняття в експлуатацію об`єкта є дата реєстрації декларації або видачі сертифіката.

З матеріалів справи вбачається, що 07.05.2021 року Державна архітектурно-будівельна інспекція України видала замовнику будівництва (відповідачу) дозвільний документ - сертифікат № ІУ 123210422131 про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів за проектом "Комплексна забудова території кварталу по вул. Червоноармійській (вул. Великій Васильківській), 137, 139 у складі будівництва об`єктів житлового та громадського призначення з паркінгами у Печерському районі м. Києва ІІІ черга будівництва. 1-й пусковий комплекс (житловий будинок № 11). 2-й пусковий комплекс (житловий будинок № 12). 3-й пусковий комплекс (підземний паркінг № 19). 4-й пусковий комплекс (житловий будинок № 13)". Клас наслідків - СС3.

Разом із тим, внаслідок не укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом.

У такому разі слід виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

Наведені вище правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 року в справі № 643/21744/19.

Як було зазначено вище, відповідно до пунктів 3.3, 3.4 розділу ІІІ Порядку в усіх питаннях щодо залучення коштів пайової участі Київська міська рада виступає в особі Департаменту, який є єдиним органом, уповноваженим здійснювати розрахунок пайової участі та укладання, зміну та розірвання договорів про пайову участь (з урахуванням особливостей інших положень цього Порядку).

Зі змісту наданого Прокурором здійсненого позивачем розрахунку обсягу пайової участі (внеску) у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва вбачається, що останній здійснено, зокрема, на підставі сертифіката про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, виданого Державною архітектурно-будівельною інспекцією України 07.05.2021 року, а також відповідно до підпункту 6.4.2 пункту 6.4 Порядку (в редакції рішення Київської міської ради від 19.12.2019 року № 460/8033).

За змістом пункту 6.3 розділу VI Порядку розмір пайової участі замовника при новому будівництві або реконструкції житлових будинків (багатоквартирних житлових будинків з вбудованими, вбудовано-прибудованими та прибудованими приміщеннями) та реконструкції квартир визначається Департаментом відповідно до опосередкованої вартості спорудження житла для міста Києва, яка затверджена наказом Міністерства розвитку громад та територій України і діє на дату розрахунку.

У пункті 6.4 розділу VI Порядку визначено, що розрахунок розміру пайової участі для житлових будинків (крім індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків з господарськими будівлями) та квартир визначається за формулою: РПУ = S об`єкта х N житл х 2 %,

де РПУ - розмір пайової участі об`єкта (грн); S об`єкта - загальна площа (крім загальної площі приміщень, визначених в пункті 4.2 цього Порядку) об`єкта будівництва або додатково створені площі в результаті реконструкції (м2); N житл - норматив одиниці створеної потужності для житлових будинків, який дорівнює опосередкованій вартості спорудження 1 м2 житлових будинків для м. Києва, яка затверджена наказом Міністерства розвитку громад та територій України і діє на дату здійснення розрахунку (грн/м2).

Як вбачається зі змісту розрахунку позивача, розмір пайової участі, який підлягає сплаті відповідачем, визначено виходячи із загальної площі житлових будинків, за вирахуванням загальної площі паркінгу, що узгоджується зі змістом пункту 4.2 Порядку.

Так, розрахункова сума пайового внеску Товариства у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва згідно з наведеним розрахунком склала 18 531 962,61 грн. (зважаючи на загальну фактичну площу будинків № 11 (15 322,2 м2), № 12 (15 396,2 м2) та № 13 (6 519,7 м2) згідно з довідками щодо показників на житловий, громадський чи виробничий будинок, господарські будівлі, захисні споруди у розмірі 37 238,20 м2).

Дослідивши наданий позивачем розрахунок обсягу пайової участі (внеску) у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, суд дійшов висновку, що останній є обґрунтованим та здійсненим на законних підставах. Відповідачем жодних заперечень щодо розміру пайової участі суду не надано.

Слід також зазначити, що належні докази, які підтверджують здійснення комплексної забудови територій по вулиці Червоноармійській, 137, 139 у місті Києві, зокрема, за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів, а також інші докази, які свідчать про звільнення Товариства від сплати коштів пайової участі, у матеріалах справи відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Отже, замовник будівництва зобов`язаний перерахувати органу місцевого самоврядування безпідставно збережені грошові кошти пайової участі на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. Такі висновки сформульовані також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 року в справі № 643/21744/19 та Верховного Суду від 20.07.2022 року в справі № 910/9548/21.

При цьому, суд звертає увагу, що норми статей 526, 530 та 610 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин не застосовуються.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21.

Як було зазначено вище, Товариством не було дотримано передбаченого Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX обов`язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) до дати прийняття збудованих об`єктів в експлуатацію. Враховуючи наведене, а також зважаючи на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 року в справі № 643/21744/19, суд дійшов висновку про обґрунтованість тверджень Прокурора щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача відповідного розміру пайової участі на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України як безпідставно збережених грошових коштів пайової участі.

Відповідно до частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За умовами частини 3 статті 13, частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищенаведене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Прокурора у даній справі.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача, у зв`язку із задоволенням позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Капітал-Схід" (03150, місто Київ, вулиця Червоноармійська, будинок 137; код ЄДРПОУ 38039914) до бюджету міста Києва на користь Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36; код ЄДРПОУ 04633423), одержувач: ГУК у м. Києві; банк одержувача: Казначейство України (ЕАП); код доходів 24170000; код ЄДРПОУ 37993783; рахунок ІВАN UA538999980314131921000026001; призначення платежу: "Надходження коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту" пайовий внесок у розмірі 18 531 962 (вісімнадцять мільйонів п`ятсот тридцять одна тисяча дев`ятсот шістдесят дві) грн. 61 коп.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Капітал-Схід" (03150, місто Київ, вулиця Червоноармійська, будинок 137; код ЄДРПОУ 38039914) на користь Київської міської прокуратури (03150, місто Київ, вулиця Предславинська, будинок 45/9; код ЄДРПОУ 02910019) 277 979 (двісті сімдесят сім тисяч дев`ятсот сімдесят дев`ять) грн. 44 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 02.08.2024 року.

Суддя В.С. Ломака