Рішення

від 02.08.2024 по справі 911/1115/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" серпня 2024 р. м. Київ Справа № 911/1115/24

Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В., дослідивши в спрощеному позовному провадженні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КРС Україна»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тамаз Агро»

про стягнення 108 797,15 грн

Без виклику учасників справи;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «КРС Україна» звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тамаз Агро» про стягнення 108 797,15 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору про реалізацію великої рогатої худоби у живій вазі № 18 від 11.11.2021 в частині оплати поставленого товару. У зв`язку із цим позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про стягнення 47 415,26 грн основного боргу, 44 676,21 грн пені та 16 705,68 грн інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.05.2024 у справі № 911/1115/24 позовну заяву ТОВ «КРС України» залишено без руху.

10.05.2024 від позивача надішли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 07.05.2024.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/1115/24. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу для подання відповіді на відзив.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Суд зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Тамаз Агро», відповідно до відомостей з Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), як станом на дату відкриття провадження у справі, так і станом на дату розгляду даної справи, не має зареєстрованого Електронного кабінету в підсистемі Електронний суд ЄСІТС.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву та з урахуванням того, що у відповідача був відсутній зареєстрований електронний кабінет в окремій підсистемі Електронного суду ЄСІТС, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 20.05.2024 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Київський Шлях, буд. 16, м. Бориспіль, Київська обл., 08301.

Однак зазначене поштове відправлення повернулось на адресу Господарського суду Київської області 19.06.2024 із відміткою працівника потової установи на довідці про причини повернення/досилання (Ф.20) «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день отримання судом повідомлення про відсутність особи за адресою місцезнаходження, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.

Судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебпорталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 20.05.2024 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до ч. 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

У строк, встановлений ч. 7 ст. 252 ГПК України, клопотань від сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не надходило.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області

ВСТАНОВИВ:

11.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Тамаз Агро» (далі покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «КРС Україна» (далі постачальник, позивач) укладено договір про реалізацію великої рогатої худоби у живій вазі № 18 (далі договір), за змістом п. 1.1 якого постачальник поставляє за договірними цінами живу велику рогату худобу (надалі «товар») по видах і в погоджені покупцем строки, а покупець приймає всю пред`явлену постачальником у відповідності з даним договором худобу та сплачує її вартість.

За змістом пп. 1.2, 1.3 вказаного правочину, товар відповідає по якості діючим стандартам ветеринарно-санітарним вимогам для тварин. Кількість поставленого товару відображається в накладної, яка є невід`ємною частиною договору та додається на кожну куплену партію товару.

Відповідно до підп. 2.1.4, 2.1.5 п. 2.1 договору, постачальник зобов`язаний: - на кожну автотранспортну одиницю надати ветсвідоцтво та оформити товарно-транспортну накладну в чотирьох примірниках, з яких один залишиться в господарстві, а три підписаних керівником господарства, відповідальним працівником та завірених печаткою, разом з худобою направити покупцю.

Надати покупцю: 1) на кожну тварину паспорт, ветеринарне свідоцтво, опис; 2) видаткову накладну із зазначенням кількості голів та ваги ВРХ; 3) установчі документи: виписка (свідоцтво) або витяг, свідоцтво платника ПДВ тощо; 4) паспорта тварин та належним чином оформлення їхнього переміщення.

Підпунктом 2.2.1, 2.2.4 п. 2.2 договору визначено, що покупець зобов`язаний: - прийняти пред`явлену худобу та забезпечити її розвантаження; - провести оплату за худобу по цінам та на умовах визначених даним договором.

За змістом п. 3.1 договору, ціна товару погоджується сторонами та відображається в накладній, яка є невід`ємною частиною договору та додається на кожну куплену партію товару.

У пункті 3.2 договору сторонами передбачено, розрахунки, за даним договором, здійснюються в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, не пізніше наступного банківського дня, що слідує за днем поставки відповідної партії товару.

За змістом п. 6.4 договору, днем виконання сільськогосподарським виробником зобов`язань по договору щодо продажу худоби на приймально-здавальному пункті постачальника вважається дата складання приймально-здавального документу.

Відповідно до п. 6.6 договору, претензії покупця по кількості та якості поставленого товару можуть бути пред`явлені постачальнику під час приймання-передачі відповідної партії товару. У разі підтвердження претензії по кількості (якості) партії товару покупець має право відмовити від прийняття усієї партії товару.

Звертаючись до суду із даним позовом позивач стверджує, що належним чином та в повному обсязі виконав зобов`язання за договором, поставивши відповідачу товар на зальну суму 247 415,26 грн, що підтверджується видатковою накладною № 97 від 15.11.2021 на суму 247 415,26 грн та товарно-транспортною накладною № 97 від 15.11.2021.

Суд встановив, що вказані вище видаткова та товарно-транспортною накладні підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені відтисками печаток підприємств без будь-яких зауважень та заперечень.

Проте, як зазначив позивач, відповідач зобов`язання за договором в частині оплати за поставлений товар виконав лише частково, у зв`язку із чим заборгованість відповідача перед позивачем за договором складає 47 415,26 грн.

За ствердженням позивача, він звертався до відповідача з листом № 431 від 27.06.2022 з проханням погасити наявну заборгованість, проте вимога залишилась без відповіді та задоволення.

Враховуючи неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором, позивач звернувся до суду із даним позовом про стягнення з відповідача 47 415, 26 грн основного боргу, а також нараховано та заявлено до стягнення 44 676,21 грн пені та 16 705,68 грн інфляційних втрат.

Згідно з пп. 7.1, 7.2 договору, договір набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками обох сторін і діє до 31.12.2022 року. У випадку, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодна із сторін письмово не заявить про наміри припинити співробітництво за даним договором, даний договір вважається пролонгованим на тих же умовах на наступний календарний рік.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази повідомлення іншої сторони про намір припинити співробітництво за договором відповідно до п. 7.2 договору, суд дійшов висновку, що договір щороку продовжувався на наступний календарний рік на тих же умовах.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір про реалізацію великої рогатої худоби у живій вазі № 18 від 11.11.2021 як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у його сторін взаємних цивільних прав та обов`язків.

За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як було встановлено судом раніше та передбачено в п. 6.4 договору, днем виконання сільськогосподарським виробником зобов`язань по договору щодо продажу худоби на приймально-здавальному пункті постачальника вважається дата складання приймально-здавального документу.

Судом було встановлено, що позивач, на виконання договору, поставив на користь відповідача товар ВРХ, на загальну суму 247 415,26 грн, що підтверджується видатковою накладною № 97 від 15.11.2021 на суму 247 415,26 грн та товарно-транспортною накладною № 97 від 15.11.2021, які підписані сторонами та скріплені їх відтисками печаток без будь-яких зауважень та заперечень.

Заперечень з боку відповідача щодо поставки товару за договором на підставі зазначеної вище видаткової накладної матеріали справи не містять. Претензій покупця щодо якості/кількості поставленої партії товару в порядку п. 6.6 договору матеріали справи не містять.

Отже суд встановив, що позивач зобов`язання за договором виконав належним чином.

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

За приписами ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як передбачено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Судом було встановлено раніше та узгоджено сторонами в п. 3.2 договору, що розрахунки, за даним договором, здійснюються в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника, не пізніше наступного банківського дня, що слідує за днем поставки відповідної партії товару.

Отже, виходячи з наведених вище вимог чинного законодавства, умов п. 3.2 договору та фактичної дати поставки товару, суд дійшов висновку, що строк здійснення відповідачем оплати за поставлений товар за видатковою накладною № 97 від 15.11.2021 є таким, що настав 16.11.2021.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач частково виконав зобов`язання за договором та оплатив поставлений товар на суму 200 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 2678 від 16.11.2021 на суму 150 000,00 грн та платіжним дорученням № 2769 від 28.01.2022 на суму 50 000,00 грн, копія яких наявні в матеріалах справи.

Проте, станом на дату розгляду даної справи в матеріалах справи відсутні докази належного виконання відповідачем зобов`язань за договором в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару на суму 47 415,26 грн, у зв`язку із чим у відповідача перед позивачем за договором виникла заборгованість в сумі 47 415,26 грн. Протилежного суду не доведено, доказів здійснення оплати вказаної суми до суду не надано.

Згідно з вимогами ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Оскільки відповідач не у повній мірі виконав взяті на себе зобов`язання з оплати поставленого товару, що ним не спростовано шляхом подання доказів, він є таким, що порушив взяті на себе зобов`язання.

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням зазначеного вище, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та належних доказів на заперечення відомостей, повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю в сумі 47 415,26 грн.

Крім того, в наслідок неналежного виконання відповідачем грошового зобов`язання, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 44 676,21 грн пені та 16 705,68 грн інфляційних втрат.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно зі ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов`язань.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 4.1 договору, за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань винна сторона сплачує іншій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення виконання.

Позивач за прострочення строків оплати поставленого товару, керуючись умовами п. 4.1 договору, просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 44 676,21 грн, розраховану за загальний період прострочення з 17.11.2021 до 17.03.2024 (з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат 16.11.2021 в сумі 150 000,00 грн та 28.01.2022 в сумі 50 000,00 грн).

Згідно з ч. 4, 6 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Отже, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 20.08.2021 у справі № 910/13575/20, уточнюючи правову позицію Верховного Суду щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України, зазначає, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців.

Згідно зі ст. 251 ГК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Статтею 252 ЦК України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Наразі, дослідивши пункт 4.1 укладеного між сторонами договору, судом не встановлено, що сторони погодили інший строк щодо нарахування штрафних санкцій за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за договором, відмінний від встановленого частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Разом з тим суд враховує, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30.03.2020 було доповнено Розділ IX «Прикінцеві положення» Господарського кодексу України пунктом 7 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з 12.03.2020 на усій території України встановлено карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

З огляду на наведене вище, суд зазначає, що шестимісячний строк нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, встановлений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, у разі якщо такий строк припадав на період дії на усій території України карантину, був продовжений на строк дії такого карантину, тобто до 30.06.2023.

Враховуючи зазначене, господарським судом здійснено перерахунок пені з урахуванням виникнення прострочення по оплаті товару, враховуючи здійснені відповідачем часткові оплати, обмеживши нарахування пені періодом дії на території України карантину, на який встановлений ч. 6 ст. 232 ГК України строк продовжений (тобто судом здійснено нарахування пені за період з дати виникнення прострочення по оплаті товару за видатковою накладною до закінчення строку дії на території України карантину до 30.06.2023), господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню частково в сумі 32 234,79 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 16 705,68 грн інфляційних втрат.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат, з урахуванням дати прострочення по оплаті товару, враховуючи здійснені відповідачем часткові оплати, з урахуванням умов договору, порядку розрахунків, погодженого сторонами, в межах розрахунку позивача, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині інфляційних втрат підлягають задоволенню повністю в сумі 16 705,68 грн.

Суд також наголошує на тому, що відповідач був обізнаний із розглядом справи та позовними вимогами, проте розрахунок не оспорив, заявлені суми до стягнення не спростував, контррозрахунку до суду не подав.

Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2 681,73 грн.

Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тамаз Агро» (місцезнаходження: вул. Київський Шлях, буд. 16, м. Бориспіль, Київська обл., 08301; код ЄДРПОУ 41627119) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КРС України» (місцезнаходження: пр. Перемоги, буд. 147, приміщ. 5 літ. «Б-VII», м. Суми, Сумська обл., 40025; код ЄДРПОУ 40718304) 47 415,26 грн основного боргу, 32 234,79 грн пені, 16 705,68 грн інфляційних втрат та 2 681,73 грн судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч. 1 ст. 256, ст. 257 та п. п. 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 02.08.2024.

Суддя Л.В. Сокуренко