Рішення

від 16.07.2024 по справі 915/1370/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2024 року Справа № 915/1370/23

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складi головуючого суддi Давченко Т.М.

за участю секретаря судового засідання Дюльгер І.М.

представники сторін не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи №915/1370/23

за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк(вул. Грушевського, 1 Д, м. Київ, 01001)

до Товариства з обмеженою відповідальністю ЮГ АГРО-ОЙЛ ТРЕЙД (вул. Тімірязєва, 12, кв. 12, с. Полігон, Вітовський район, Миколаївська область, 57217)

про витребування майна та стягнення грошових коштів у загальній сумі 205106,67 грн.

встановив:

Акціонерним товариством Комерційний банк Приватбанк (далі Банк) пред?явлено до Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) ЮГ АГРО-ОЙЛ ТРЕЙД позов з вимогами про:

1) витребування майна жатки кукурузної OLIMAC DRAGO 8-рядної с междур. 70 см, б/в, серійний номер 203611, рік виробництва 2011;

2) стягнення грошових коштів у загальній сумі 205106,67 грн., із яких: 136785,71 грн. заборгованість за винагородою за кристування предметом лізингу за фактичний строк користування; 13049,92 грн. пеня,

З посиланням на неналежне виконання ТОВ ЮГ АГРО-ОЙЛ ТРЕЙД зобов?язань за укладеним з Банком договором від 29.08.2016 № DNH2FLO8088 фінансового лізингу, а саме, зобов?язань щодо своєчасного та у повному обсязі відшкодування вартості майна та сплати винагороди за користування майном, у зв?язку з чим утворилася заборгованість у спірній сумі, на котру Банком нараховано пеню в порядку п. 8.1 договору; крім того, на думку позивача, у нього виникло право вимагати повернення лізингового майна в порядку п. 6.1.3 договору.

Позивач також просить суд про стягнення з відповідача грошових коштів на відшкодування судових витрат.

За такими вимогами ухвалою від 04.09.2023 відкрито провадження в даній справі, вирішено розглянути справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 24.10.2023, а також встановлено відповідачу та позивачу строки для подання до суду процесуальних документів, необхідних для розгляду справи (відзиву на позов, та відповіді на відзив), оформлених згідно вимог ст. 165, 166 ГПК України.

Поштове відправлення з ухвалою суду від 04.09.2023, направлене на адресу реєстрації відповідача (штрихкод 5400501705787), повернуто до суду поштовим відділенням з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Разом із тим, суд вважає, що відповідача належним чином повідомлено про відкриття провадження у справі, так як ухвалу від 04.09.2023 направлено, відповідно, на адресу реєстрації відповідача в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Ухвалою суду від 25.10.2023 сторони повідомлені про те, що підготовче засідання у справі № 915/1370/23, призначене на 24.10.2023, не відбулось, наступне судове засідання призначено на 08.11.2023.

Ухвалою суду від 08.11.2023 було продовжено строк підготовчого провадження, підготовче засідання відкладено на 11.12.2023.

Ухвалою суду від 11.12.2023 було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 12.02.2024.

Судове засідання, призначене на 12.02.2024 не відбулось в зв`язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді, тому ухвалою суду від 26.02.2024 сторони були повідомлені про призначення судового засідання на 01.04.2024.

Ухвалою суду від 01.04.2024 судове засідання з розгляду справи по суті було відкладено на 30.04.2024.

Судове засідання, призначене на 30.04.2024 не відбулось, тому ухвалою від 01.05.2024 сторони були повідомлені про призначення розгляду справи на 17.06.2024.

Ухвалою суду від 17.06.2024 сторони були повідомлені про відкладення судового засідання з розгляду справи по суті на 16.07.2024.

В ході розгляду справи представник позивача підтримував висловлену в позові позицію та доводи, викладені на її обґрунтування.

Відповідач правом на надання позову не скористався, про час та місце проведення судових засідань у справі повідомлявся належним чином.

Ухвали суду направлялись відповідачу за адресою, зазначеною в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та повертались до суду з відміткою пошти «Адресат відсутній за вказаною адресою». Окрім того, судом розміщувалось оголошення про дату та час розгляду справи на сайті «Судова влада».

Відповідно до ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

З огляду на викладене, відповідач вважається належним чином повідомленим про розгляд даної справи. Відзиву на позов відповідач не надав. Таким чином, справа розглядається за наявними матеріалами відповідно до ст. 178 ГПК України.

В судове засідання 16.07.2024 сторони явку повноважних представників не забезпечили, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Господарським судом також враховано, що явка учасників справи не визнавалась судом обов`язковою.

Відповідно до п.2 ч.3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомленні про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі, зокрема повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності представників сторін.

У судовому засіданні 16.07.2024 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.08.2016 АТ КБ Приватбанк (далі - Позивач/Банк/Лізингодавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮГ АГРО-ОЙЛ ТРЕЙД", (далі - Відповідач/Лізингоодержувач) уклали договір фінансового лізингу №DNH2FLO8088 (далі Договір), відповідно до п. 1.1. якого Банк зобов`язується набути у власність у ТОВ «Новофарм», а потім передає Лізингоодержувачу, а Лізингоодержувач приймає від Банка в платне користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені цим Договором строки, на умовах фінансового лізингу майно відповідно до Специфікації (далі Додаток № 1).

Додатком № 1 до Договору визначено, що Лізингодавець на умовах фінансового лізингу передає у платне володіння та користування предмети лізингу, а саме: марка, модель Жатка кукурузна OLIMAC DRAGO 8-рядна с междур. 70 см, б/в, серійний номер - 203611, рік виробництва 2011.

Відповідно до п. 1.2 Договору вартість майна становить 575 740,00 грн, ПДВ 115 148,00 грн., усього до оплати 690 888,00 грн.

Відповідно до п. 1.3. та 11.1 Договору, строк дії Лізингу з дати підписання цього договору до 20.11.2020.

Відповідно до п. 2.1 Договору загальна вартість майна становить 690 888,00 грн. та складається з:

-Суми авансового платежу 138 177,60 грн.;

-Загальної вартості лізингових платежів у частині, що йде на викуп вартості переданого Лізингоодержувачу майна, 552 710,40 грн. згідно з графіком внесення лізингових платежів, зазначених у Додатку № 2, що є невідємною частиною цього Договору.

Рорзмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюються Додатком № 2 (п. 2.2 Договору).

Сторони погодили Винагороду за користування Майном у розмірі 10 (десять) % річних від суми залишку несплаченої вартості Майна, виходячи з фактичної кількості днів користування Майном, та 360 днів у році, а дату сплати винагороди, якою є 20-е число кожного поточного місяця (п. 2.3.2 Договору).

У випадку порушення Лізингоодержувачем зобов`язань по сплаті лізингових платежів, передбачених цим Договором, Винагорода за користування Майном складає розмір 20 (двадцять) % річних від суми залишку несплаченої вчасно частини вартості Майна, згідно Додатку № 2 (п. 2.3.2.1 Договору).

Для здійснення Лізингоодержувачем лізингових та інших платежів за цим Договором Банком було відкрито рахунок № 29098057391309.

31.08.2016 року між Банком та Відповідачем було складено Акт прийому майна на відповідальне зберігання, відповідно до якого Банк передав, а Лізингоодержувач прийняв у лізинг Майно.

АТ КБ ПРИВАТБАНК свої зобов`язання за Договором виконало в повному обсязі, передавши відповідне майно Лізингоодержувачу за актом прийому-передачі .

Пунктом 7.2.13. Договору лізингу на Лізингоодержувача було покладено зобов`язання здійснювати лізингові платежі в розмірі та строки, що зазначені в Додатку 2 , не зменшувати суму лізингових платежів, а також не затримувати виплату чергового лізингового платежу, якщо дані зміни не погоджені Сторонами та не передбачені договорами про внесення змін до цього Договору.

Відповідно до п. 8.1. Договору, сторони визначили, що у випадку порушення лізингоодержувачем зобовязань по сплаті лізингових платежів, передбачених п.п. 2.1.-2.3., 7.2.15., 8.14. цього Договору та зазначених у Додатку №2, лізингоодержувач сплачує банку: пеню в розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 8.15 Договору фінансового лізингу передбачено, що у випадку порушення лізингоодержувачем зобовязань по сплаті лізингових платежів, винагород, неустойки пені, штрафів, інших платежів/витрат строки позовної давності встановлюються тривалістю в 15 (п`ятнадцять) років.

В порушення умов Договору Лізингоодержувач не здійснював відшкодування вартості майна, у зв`язку з чим у останнього утворилась прострочена заборгованість зі сплати такого відшкодування.

Також, Лізингоодержувач не сплачує винагороду за користування майном, у зв`язку з чим у нього утворилась прострочена заборгованість зі сплати такої винагороди. Останній лізинговий платіж Лізингоодержувач здійснив 19.03.2019. Після цього лізингові платежів Відповідачем не вносилися.

Відповідно до п. 6.1.3 Договору лізингу банк має право вимагати повернення майна у випадках, передбачених п. 10.1, 10.2 цього договору.

В свою чергу, пунктом 7.2.6 Договору лізингу на лізингоодержувача покладено обов`язок повернути майно банку у випадках, передбачених п. 10.1 цього договору у стані, в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу, сплативши при цьому банку заборгованість по лізингових платежах на поточну дату, інших платежах за цим договором, а також відшкодувавши заподіяні цим збитки, в строк не пізніше дати розірвання цього договору.

У термін до 20.11.2020 лізингоодержувач зобов`язаний був повернути банку лізингове майно за актом приймання-передачі, проте транспортний засіб не було повернуто Лізингодавцю.

З 20.11.2020 року строк дії Договір лізингу закінчився.

Предмет лізингу Лізингоодержувачем не повернуто, місце знаходження транспортного засобу Позивачу не відоме, прострочену заборгованість за лізинговими платежами Відповідач не сплатив. наявність заборгованості з відшкодування вартості майна та наявність заборгованості зі

Таким чином, порушення виконання ТОВ «ЮГ АГРО-ОЙЛ ТРЕЙД» зобов`язань за Договором фінансового лізингу № DNH2FLO8088 від 29.08.2016 стало підставою для звернення АТ КБ «Приватбанк» (Лізингодавця) з вказаним позовом до суду.

На підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 2 цієї ж статті підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Правочином згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Зобов`язанням відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 509 цього Кодексу є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України.

Згідно зі ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформації тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Нормами статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору полягає передусім у вільному волевиявленні волі сторін на вступ у договірні відносини. Волевиявлення учасників договору передбачає відсутність жодного тиску з боку контрагента або інших осіб (ст. 627 ЦК України).

В силу приписів ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Частинами 1, 7 ст. 292 ГК України визначено, що лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів (ч. 1). Правове регулювання лізингу здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів (ч. 7).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у володіння та користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Статтею 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» (в редакції, чинній на час укладення договору) встановлено, що фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі)

Сплата лізингових платежів здійснюється в порядку встановленому договором (ч. 1 ст.16 Закону України "Про фінансовий лізинг").

За змістом п. 2.3 Договору лізингові платежі перераховуються Лізингоодержувачем на рахунок, відкритий Банком згідно Додатку № 2 Графіку лізингових платежів (далі Графік) не пізніше дати, вказаної у Графіку.

Відповідно до Графіку, перший лізинговий платіж підлягав сплаті 20.10.2016, останній - 20.11.2020). Чергові лізингові платежі сплачуються щомісячно на відповідну дату поточного місяця, що погоджена сторонами у Графіку. Дата сплати чергового лізингову платежу - 20 числа відповідного місяця.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідач доказів, які б підтверджували належне виконання зобов`язань щодо своєчасної та повної оплати лізингових платежів суду не надав, своїм правом щодо надання заперечень на позов не скористався, письмовий відзив суду не направив, доказів погашення заборгованості не представив.

За таких обставин, на час розгляду справи в суді сума основної заборгованості з лізингових платежів складає 55 271,04 грн., яка підтверджена матеріалами справи, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості з лізингових платежів у розмірі 55 271,04 грн. є доведеною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Також на час розгляду справи в суді сума заборгованості за винагородою за користування предметом лізингу складає 136 785,71 грн., яка підтверджена матеріалами справи, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за винагородою за користування предметом лізингу у розмірі 136 785,71 грн. є доведеною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

У зв`язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов`язання з оплати лізингових платежів позивачем нараховано пеню за період з 01.12.2016 по 01.03.2020 у розмірі 13 049,92 грн.

Згідно із ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до п. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пунктом 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Отже визначальним для строку (періоду) нарахування штрафних санкцій є наявність в умовах договору іншого порядку, ніж той, що встановлений у вказаній вище нормі.

Позивачем вимога про стягнення суми 13 049,92 грн. пені заявлена за загальний період прострочення з 01.12.2016 по 01.03.2020 на підставі п.п. 8.1. Договору, відповідно до якого у випадку порушення лізингоодержувачем зобовязань по сплаті лізингових платежів, передбачених п.п. 2.1.-2.3., 7.2.15., 8.14. цього Договору та зазначених у Додатку №2, лізингоодержувач сплачує банку: пеню в розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за загальний період з 01.12.2016 по 01.03.2020 на суму 13 049,92 грн. за допомогою за допомогою програми ipLex, враховуючи принцип диспозитивності, суд приходить до висновку, що вказана сума розрахована вірно, відповідає вимогам чинного законодавства та підлягає стягненню з відповідача.

Також, позивачем заявлено вимогу про витребування у відповідача об`єкта лізингу.

Відповідно до п. 6.1.3 Договору лізингу банк має право вимагати повернення майна у випадках, передбачених п. 10.1, 10.2 цього договору.

В свою чергу, пунктом 7.2.6 Договору лізингу на лізингоодержувача покладено обов`язок повернути майно банку у випадках, передбачених п. 10.1 цього договору у стані, в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу, сплативши при цьому банку заборгованість по лізингових платежах на поточну дату, інших платежах за цим договором, а також відшкодувавши заподіяні цим збитки, в строк не пізніше дати розірвання цього договору.

Статтею 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» (в редакції чинній на час укладення договору) визначено, що відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Аналогічні положення щодо застосування до договору лізингу загальних положень про найм (оренду) містяться у статті 806 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Як вже зазначалось вище, відповідно до п. 7.2.6 Договору, Лізингоодержувач зобов`язаний повернути майно Банку у випадках, передбачених п. 10.1 цього Договору у стані, в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу, сплативши при цьому банку заборгованість по лізингових платежах на поточну дату, інших платежах за цим договором, а також відшкодувавши заподіяні цим збитки, в строк не пізніше дати розірвання цього договору.

Відповідач Об`єкт лізингу у визначений договором строк позивачу не повернув.

З урахуванням викладеного, користування майном після припинення договору є таким, що здійснюється неправомірно.

Отже, як було встановлено судом вище, відповідач є таким, що прострочив повернення об`єкта лізингу.

Станом на час вирішення даного спору, матеріали справи не містять доказів добровільного повернення відповідачем Об`єкта лізингу.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача в частині витребування у ТОВ «ЮГ АГРО ОЙЛ ТРЕЙД» майна жатки кукурузної OLIMAC DRAGO 8-рядної с междур. 70 см, б/в, серійний номер 203611, рік виробництва 2011 та його передачу (повернення) АТ КБ «Приватбанк».

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 11 ГПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (ч. 1).

За приписами ст.ст. 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, достовірними, достатніми та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд може спиратись на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ним надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України, у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема, відомості про розподіл судових витрат.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається, зокрема, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю, сума судового збору у розмірі 2270,00 грн підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача.

Керуючись ст. ст. 76-79, 86, 129, 130, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ЮГ АГРО-ОЙЛ ТРЕЙД (вул. Тімірязєва, 12, кв. 12, с. Полігон, Вітовський район, Миколаївська область, 57217, код ЄДРПОУ 36896196) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк (вул. Грушевського, 1 Д, м. Київ, 01001; код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за лізинговими платежами у розмірі 55271,04 грн. заборгованість за винагородою за користування предметом лізингу в розмірі 136785,71 грн., пеню в розмірі 13049,92 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 7167,96 грн.

3. Витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю ЮГ АГРО-ОЙЛ ТРЕЙД (вул. Тімірязєва, 12, кв. 12, с. Полігон, Вітовський район, Миколаївська область, 57217, код ЄДРПОУ 36896196) майно жатку кукурузну OLIMAC DRAGO 8-рядну с междур. 70 см, б/в, серійний номер 203611, рік виробництва 2011 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк (вул. Грушевського, 1 Д, м. Київ, 01001; код ЄДРПОУ 14360570).

Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено та підписано 01.08.2024.

Суддя Т.М.Давченко