Рішення

від 23.07.2024 по справі 920/1167/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23.07.2024м. СумиСправа № 920/1167/23(920/385/24)

Господарський суд Сумської області у складі судді Соп`яненко О.Ю., за участі секретаря судового засідання Бардакової О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи №920/1167/23 (920/385/24) в порядку загального позовного провадження

за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код рнокпп НОМЕР_1 )

до відповідачів: 1. ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 )

2. ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_3 )

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 1:

1. Акціонерне товариство ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК (07040, м. Київ, вул. Андріївська, буд. 4, код ЄДРПОУ 14282829)

2. Головне управління ДПС у Сумській області (40009, м. Суми, вул. Іллінська, буд. 13, код ЄДРПОУ 43995469)

3. ОСОБА_4 ( АДРЕСА_4 , код рнокпп НОМЕР_4 )

4. Арбітражний керуючий Жмакін Сергій Андрійович (40000, м. Суми, вул. Кузнечна, буд. 4),

про визнання недійсним правочину,

за участі представників сторін:

від позивача: ОСОБА_5

від відповідачів: 1. не з`явився

2. ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , адвокат

від третіх осіб 1, 2, 3, 4: не з`явилися.

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із позовною заявою та просить визнати недійсним з моменту його укладення договір позики у формі розписки, складеної ОСОБА_2 03.06.2019 року, про отримання від ОСОБА_3 грошових коштів 250 000 доларів США у борг на строк до 15.08.2019 року; судові витрати покласти на відповідачів.

У провадженні судді Соп`яненко О.Ю. знаходиться справа № 920/1167/23 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).

У відповідності до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 08.04.2024 справу № 920/1167/23 (920/385/24) призначено судді Соп`яненко О.Ю.

Відповідно до ухвали Господарського суду Сумської області від 15.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №920/1167/23 (920/385/24); справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами; розгляд справи №920/385/24 вирішено здійснювати в межах справи № 920/1167/23 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 , в окремому позовному провадженні. Також ухвалою суду було залучено до участі у справі третіх осіб; надано сторонам строк для подання відзиву на позовну заяву та відповіді на відзив; третім особам подати письмові пояснення щодо позовних вимог з урахуванням вимог ст. 168 ГПК України.

Відповідачем 2 - ОСОБА_3 подано суду відзив на позов від 20.05.2024 (вх.№2913, 2459), в якому обґрунтовує свою позицію стосовно позовних вимог, заперечує та просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Також у відзиві просить розглядати справу за правилами загального позовного провадження. Разом із відзивом відповідачем 2 подано клопотання про поновлення процесуальних строків від 20.05.2024 (вх.№2460).

Головним управлінням ДПС у Сумській області подано до суду на виконання вимог ухвали від 15.04.2024 відповідь Державної податкової служби України від 23.04.2024 щодо отримання відомостей з Державного реєстру фізичних осіб платників податків та джерела/суми нарахованого доходу, податку та військового збору стосовно ОСОБА_3 за період з 3 кварталу 2016 року по 2 квартал 2019 року.

Ухвалою суду від 22.05.2024 клопотання відповідача 2 про поновлення процесуальних строків від 20.05.2024 (вх.№2460) задоволено; поновлено відповідачу 2 строк подачі відзиву на позов та клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін; прийнято відзив на позов від 20.05.2024 (вх.№2913, 2459) до розгляду; клопотання відповідача 2 про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, яке міститься у відзиві від 20.05.2024 (вх.№2913, 2459), задоволено; ухвалено справу № 920/1167/23 (920/385/24) розглядати за правилами загального позовного провадження, розпочавши зі стадії відкриття провадження; призначено підготовче засідання на 05.06.2024, 12:50 год.

04.06.2024 представником відповідача 2 - адвокатом Петрищевим О.О. подано клопотання про відкладення підготовчого засідання від 04.06.2024 (вх.№3284/24), в якому просить відкласти підготовче засідання у справі на іншу дату у зв`язку із зайнятістю представника.

Ухвалою суду від 05.06.2024 клопотання представника відповідача 2 - адвоката Петрищева О.О. про відкладення підготовчого засідання від 04.06.2024 (вх.№3284/24) задоволено; відкладено підготовче засідання на 26.06.2024, 11:30.

Ухвалою суду від 26.06.2024 судом було закрито підготовче провадження у справі №920/1167/23 (920/385/24); призначено розгляд справи по суті на 23.07.2024, 12:00.

Відповідач 1 в судове засідання не з`явився, відзив на позов не подав, про розгляд справи повідомлений належним чином. Треті особи 1, 2, 3, 4 в судове засідання не з`явилися, про розгляд справи повідомлені належним чином.

У судовому засіданні 23.07.2024 представник позивача надала пояснення, просила задовольнити позовні вимоги, визнати недійсним договір у зв`язку з його фіктивністю.

Відповідач 2 та його представник заперечили проти позову, просили відмовити у його задоволенні.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 30.10.2023 відкрито провадження у справі № 920/1167/23 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ); введено процедуру реструктуризації боргів боржника; призначено керуючим реструктуризацією фізичної особи ОСОБА_2 арбітражного керуючого Жмакіна Сергія Андрійовича.

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою 08.04.2024, відповідно до вимог ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства розгляд даної справи здійснюється в межах справи про неплатоспроможність.

Відповідно до ухвали суду від 06.06.2024 провадження у справі № 920/1167/23 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 було закрито.

Проте, відповідно до ч. 2 ст. 31 ГПК України справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа відноситься до виключної підсудності іншого суду.

Отже, справа № 920/1167/23 (920/385/24), що була прийнята Господарським судом Сумської області до провадження з додержанням правил підсудності, підлягає розгляду судом господарської юрисдикції.

У позовній заяві позивач вказує на те, що має вимоги до боржника ОСОБА_2 на підставі договору позики від 14.11.2018 року у загальному розмірі 210 648,51 грн, які визнані ухвалою Господарського суду Сумської області від 17.01.2024 року у справі № 920/1167/23 та включені до Реєстру вимог кредиторів в порядку черговості, визначеної Кодексом України з процедур банкрутства, а саме: 205 281,51 грн (борг) друга черга, 5368,00 грн сплаченого судового збору - позачергово.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в ході провадження у справі № 920/1167/23 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 позивачу стало відомо, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір позики, оформлений розпискою від 03.06.2019 року, згідно якої ОСОБА_2 отримав у борг від ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 250000 доларів США зі строком повернення до 15.08.2019 року. Станом на дату вчинення такої розписки гривневий еквівалент вказаної суми складав 6 713 673,75 грн. (за курсом НБУ 2685.4695 грн. за 100 доларів США).

Позивач вважає, що вказаний договір укладений на шкоду кредиторам, є фраудаторним та удаваним правочином, за яким грошові кошти фактично не передавались та який не був спрямований на настання реальних наслідків, а укладався з метою нарощування фіктивної заборгованості для отримання в подальшому преференцій, в тому числі у справі про банкрутство, враховуючи, зокрема, те, що 250 000 доларів США в готівці передано без жодного забезпечення, розписка на таку значну суму не посвідчена нотаріально, а складена у присутності лише одного свідка ОСОБА_7 , який перебуває у дружніх/партнерських відносинах і з ОСОБА_2 і з ОСОБА_3 , короткий строк, на який надано кошти у борг, що зроблено з метою якнайшвидшої фіксації невиконання зобов`язання та штучного створення боргу, наявні обгрунтовані сумніви, що ОСОБА_3 спроможний надати таку значну суму у борг ОСОБА_2 з огляду на його фінансовий стан, грошові кошти, які є предметом договору позики, або інформація про їх рух, витрачання не вказана боржником в заяві про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, що свідчить про реальне неотримання позичальником грошових коштів та відсутність спрямованості спірного договору на реальне настання обумовлених ним наслідків.

Крім того, оскільки за оскаржуваною розпискою нібито у борг надавалися кошти в іноземній валюті, необхідним є доведення придбання такої іноземної валюти у встановленому законодавством порядку, як з боку кредитора ОСОБА_3 при наданні коштів сумі 250 000 доларів США у борг за розпискою, так і з боку боржника, який частково у сумі 117 000 доларів США повернув кошти, і таке повернення також не підтверджене відповідними доказами.

Отже, на думку позивача, оспорюваний договір не відповідає критеріям розумності та добросовісності, не був направлений на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним, що суперечить вимогам ч. 5 ст. 203 ЦК України, яка містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину та є підставою для визнання цього договору недійсним згідно з положеннями статтей 3, 13, 215, 234 ЦК України.

Також позивач зазначає про те, що ОСОБА_3 неспроможний надати таку значну суму коштів у борг та посилається на проведений аналіз майнового стану останнього відповідно до відкритих даних та вказує, що єдиним джерелом доходу ОСОБА_3 є підприємницька діяльність.

Зокрема, позивач звертає увагу на те, що ОСОБА_2 у процесуальних документах неодноразово зазначав, що з ОСОБА_3 знайомі давно та певним чином вели спільну діяльність, тобто є партнерами по бізнесу. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_7 (свідок у розписці) на момент вчинення розписки перебували у дружніх відносинах, мали спільні бізнес справи, фактично були партнерами. На підтвердження цих обставин посилається на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 06.10.2022 у справі № 591/1680/22.

Як вважає позивач, фактично між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не відбулась передача коштів у сумі 250 000 доларів США, а вказаний правочин був укладений з іншою метою, а саме нарощування боргу, створення умов штучної неплатоспроможності з метою ухилення від виконаний зобов`язань перед іншими кредиторами ОСОБА_2 , у подальшому створення ситуації, за якої все майно боржника обтяжене саме ОСОБА_3 , створення контрольної кількості голосів кредиторів на зборах кредиторів у справі про неплатоспроможність ОСОБА_2 , створення умов, за яких лише ОСОБА_3 отримує погашення заборгованості від продажу майна ОСОБА_2 (як це відбувається у виконавчому провадженні) та зловживання у справі про неплатоспроможність.

ОСОБА_2 отримав від позивача кошти в борг ще 2018 році та до цього часу не повернув. Вимоги позивача включено до реєстру вимог кредиторів у справі, так само як і вимоги ОСОБА_3 - до другої черги. На думку позивача, майна у ОСОБА_2 недостатньо для задоволення всіх вимог кредиторів, а тому у разі визнання правочину недійсним буде спростовано вимоги найбільшого кредитора у справі та інші кредитори можуть отримати більше задоволення своїх вимог.

На підставі вищевикладеного, позивач вважає, що його права як кредитора грубо порушені укладенням фраудаторного правочину, спірний договір позики, який повинен забезпечити регулювання цивільних відносин і має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, в даному випадку не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину, а також добросовісне виконання зобов`язань за ним, а навпаки спрямований на штучне та оперативне збільшення заборгованості боржника з метою штучного створення обставин неплатоспроможності боржника, унеможливлення задоволення інших грошових вимог до боржника та, в тому числі, створення переваги в процедурі неплатоспроможності фізичної особи, а тому доводить той факт, що при укладенні Договору позики (розписки) воля сторін не відповідала зовнішньому прояву та не мала на меті реального настання правових наслідків, обумовлених цим оспорюваним правочином, тому позивач звернувся до суду про визнання недійсним з моменту його укладення договору позики у формі розписки, складеної ОСОБА_2 03.06.2019 року, про отримання від ОСОБА_3 грошових коштів 250 000 доларів США у борг на строк до 15.08.2019 року.

Наданими сторонами доказами підтверджується, що 03 червня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений договір позики у формі розписки, відповідно до якого ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_3 250 000 (двісті п`ятдесят тисяч) доларів США, які зобов`язався повернути до 15 серпня 2019 року. При передачі коштів був присутній свідок ОСОБА_7 , що підтверджується його підписом на розписці. У судовому засіданні відповідач визнав факт укладення між сторонами договору позики у формі розписки від 03 червня 2019 року, а також визнав суму боргу за договором позики в розмірі 3 890 250 грн, шо еквівалентно залишку суми боргу за договором позики в сумі 133 000 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на день підписання позовної заяви - 10 травня 2022 року.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Частиною 1 ст. 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.05.2021 у справі № 128/891/20-ц).

Стаття 203 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а згідно із частиною 3 цієї ж статті якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Стаття 234 ЦК України визначає, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у справі про неплатоспроможність мав вимоги до боржника ОСОБА_2 на підставі договору позики від 14.11.2018 року у загальному розмірі 210 648,51 грн, які визнані ухвалою Господарського суду Сумської області від 17.01.2024 року у справі № 920/1167/23 та включені до Реєстру вимог кредиторів в порядку черговості, визначеної Кодексом України з процедур банкрутства, а саме: 205 281,51 грн (борг) - друга черга, 5368,00 грн сплаченого судового збору - позачергово.

Також вказаною ухвалою суду, зокрема, визнано кредиторські вимоги ОСОБА_3 до боржника ОСОБА_2 у розмірі 4 179 912,35 грн, що підтверджені рішенням Зарічного районного суду м.Суми від 06.10.2022 року у справі № 591/1680/22, яким було стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 суму боргу за договором позики від 03.06.2019 року у розмірі 3 890 250,00 грн., 3 % річних від простроченої суми в розмірі 270 185,86 грн. Також, вирішено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір у сумі 10 055,49 грн. та судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4 053,00 грн. Рішення набрало законної сили.

Позивач вважає, що в ході розгляду справи № 591/1680/22, яка перебувала у провадженні Зарічного районного суду м. Суми, та розгляду заяви з кредиторськими вимогами ОСОБА_3 , за наслідками якої постановлено ухвалу Господарського суду Сумської області від 17.01.2024, не досліджувалися обставини щодо добросовісності дій боржника та кредитора, ознаки фраудаторності та вчинення правочину на шкоду іншим кредиторам, фіктивність правочину, удаваність правочину, джерела походження коштів у кредитора та спроможність кредитора надати кошти у вказаній сумі у борг боржнику, спроможність боржника частково повернути кошти отримані у борг. Тобто не надавалася правова оцінка реальності (дійсності) таких зобов`язань, що у сукупності може свідчити про штучне створення заборгованості та зловживання правами з боку боржника та кредитора.

У своїх запереченнях проти позову, відповідач 2 вказує на те, що боргова розписка, підписання якої не заперечує ОСОБА_2 , засвідчує не лише факт укладення між сторонами договору позики, а й передачу позикодавцем грошової суми позичальнику. Розписка містить усі обов`язкові елементи, зокрема: факт отримання грошових коштів у борг, їх сума, валюта, а також наявне посилання на обов`язок позичальника повернути кошти із зазначенням терміну їх повернення. Наявність у кредитора боргового документа (розписки) підтверджує наявність невиконаного боргового зобов`язання. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору позики та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Також відповідач 2 вказує на безпідставність висновків позивача про безгрошовість договору позики, оскільки наявність/відсутність у кредитора доходів у певний період часу сам по собі не свідчить про неможливість надання у борг певної суми грошових коштів. Так, зазначив, що у період до надання позики ОСОБА_2 ним здійснювалася підприємницька діяльність та відповідно до податкової декларації платника єдиного податку фізичної особи - підприємця за три квартали 2018 року вбачається, що обсяг доходу за звітній період, що оподатковується, становить 441 821,03 грн, відповідно до податкової декларації платника єдиного податку фізичної особи - підприємця за 2018 рік вбачається, що обсяг доходу за звітній період, що оподатковується становить 2 782 588,36 грн, відповідно до податкової декларації платника єдиного податку фізичної особи - підприємця за 1 квартал 2019 року вбачається, що обсяг доходу за звітній період, що оподатковується, становить 654 739,89 грн, відповідно до податкової декларації платника єдиного податку-фізичної особи - підприємця за півріччя 2019 року вбачається, що обсяг доходу за звітній період, що оподатковується, становить 764 920,88 грн. Отже, лише за півтора року здійснення діяльності фізичної особи - підприємця відповідачем 2 було отримано дохід у розмірі 3 547 509,24 грн. Тобто, це свідчить про фінансову спроможність щодо надання позики та передачі грошових коштів у розмірі 250 000,00 доларів США.

У матеріалах справи містяться відомості з Державного реєстру фізичних осіб платників податків та джерела/суми нарахованого доходу, податку та військового збору стосовно ОСОБА_3 за період з 3 кварталу 2016 року по 2 квартал 2019 року, надані Головним управлінням ДПС у Сумській області на вимогу суду. Окрім того, самим відповідачем 2 - ОСОБА_3 надано довідку про доходи та податкові декларації за 2018-2019 роки, що свідчить про отримання доходів та можливість надання грошових коштів у борг.

А тому, припущення позивача щодо неспроможності ОСОБА_3 надати значну суму коштів у борг ОСОБА_2 спростовуються матеріалами справи.

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредиторам використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:

- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі;

- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи);

- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 зазначила, що учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є:

пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою;

наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.

За загальним правилом, у спорі про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (висновки, сформовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 02.10.2019 у справі № 587/2331/16-ц, від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17, від 19.11.2019 у справі № 918/204/18).

Виходячи з наведеного, договір позики, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за межами підозрілого періоду (тобто за 4 роки та 3 місяці до відкриття провадження у справі про неплатоспроможність), не підпадає під ознаки фраудаторності правочину та не створив преференцій у виконанні зобов`язань або порушення імперативно встановленої у процедурі погашення боргів черговості задоволення вимог певних класів кредиторів боржника.

Інших доказів на спростування факту отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_3 коштів позивач не надав. Факт отримання ОСОБА_2 коштів у борг та подальше часткове повернення суми позики підтверджено як рішенням Зарічного районного суду м.Суми від 06.10.2022 року у справі № 591/1680/22, так і ухвалою Господарського суду Сумської області від 17.01.2024 року у справі № 920/1167/23. Зокрема, в судовому засіданні 17.01.2024 у справі про неплатоспроможність боржником та керуючим реструктуризацією вимоги кредитора ОСОБА_3 були визнані.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами фіктивність укладеного правочину, не надано доказів на підтвердження його фраудаторності, що підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи вищевикладене, суд відмовляє в задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогіднять і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно Закону України Про судовий збір та відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на відмову у задоволенні позову, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 238, 240, 241, 252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову ОСОБА_1 до відповідачів: 1. ОСОБА_2 , 2. ОСОБА_3 , за участю третіх осіб: які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 1: 1.Акціонерне товариство ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК, 2.Головне управління ДПС у Сумській області, 3. ОСОБА_4 , 4.Арбітражний керуючий Жмакін Сергій Андрійович, про визнання недійсним правочину відмовити.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, встановленому статтями 256-258 ГПК України.

Повний текст рішення підписано 02.08.2024.

СуддяО.Ю. Соп`яненко