Рішення

від 02.08.2024 по справі 912/1381/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

02 серпня 2024 року м. Чернігівсправа № 912/1381/24

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Белова С.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом: Приватного підприємства "ФАРМ МАК УКРАЇНА", код ЄДР 36941032, 25030, Кіровоградська область, місто Кропивницький, вул. Лавандова, буд. 27-Б, офіс 16

до відповідача: Приватного підприємства "АГРОФІРМА "МЕТА", код ЄДР 39660995, 16707, Чернігівська область, Ічнянський р-н, село Вишнівка, вул. Перемоги, 28

про стягнення заборгованості за договором поставки в сумі 395384,52 грн

Учасники справи не викликались.

24.06.2024 року до Господарського суду Чернігівської області за підсудністю надійшла позовна заява Приватного підприємства "ФАРМ МАК УКРАЇНА" до Приватного підприємства "АГРОФІРМА "МЕТА" про стягнення заборгованості за договором поставки в сумі 395384,52 грн, з яких - 310000,00 грн - основна заборгованість, 68451,23 грн - пеня, 16933,29 грн - 7 відсотки річних. Також позивач просить стягнути з відповідача судові витрати у розмірі 23979,42 гривень з яких, 5979,42 гривень судового збору та 18000,00 гривень витрат на професійну правову (правничу) допомогу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 24.10.2023 між ПП "ФАРМ МАК УКРАЇНА", як Постачальником та ПП "АФ "МЕТА", як Покупцем укладено Договір №49 поставки сільськогосподарської техніки, запасних частин, і сільськогосподарське устаткування для агропромислового комплексу (далі - Товар). Постачальник поставив, а Покупець прийняв обумовлений договором поставки Товар, а саме: теплогенератор ТеплоФарм-15. Відповідач свій обов`язок щодо належного виконання Договору в частині розрахунків виконав частково, сплативши позивачу суму в розмірі 1190000,00 грн за поставлений йому товар.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.3, п.8 ч.4 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує ціну позову. У порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, в яких ціна позову перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 01 липня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов та всіх доказів, що підтверджують викладені у відзиві обставини протягом 15 (п`ятнадцяти) календарних днів з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі; позивачу встановлено строк протягом 7 (семи) календарних днів з моменту отримання відзиву на позов для подачі до суду відповіді на відзив з одночасним надсиланням копії відповіді на відзив та доданих до неї доказів відповідачу; відповідачу встановлено строк протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання відповіді на відзив для подання до суду заперечення на відповідь позивача на відзив з одночасним надсиланням його копії разом з доданими до нього документами позивачу.

Про отримання відповідачем ухвали господарського суду від 01 липня 2024 року свідчить довідка про доставку 01 липня 2024 року електронного листа.

Відзиву на позов у встановлений строк відповідачем суду не надано.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними у ній матеріалами.

Відповідач своїм процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву не скористувався, відзиву у встановлений судом строк не надав та не заперечив стосовно позовних вимог, поважність причин неподання відзиву на позовну заяву суду не повідомив, заяв та клопотань від відповідача не надходило. За таких обставин рішення приймається за наявними матеріалами справи на підставі ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи та перевіривши надані докази, суд встановив:

24 жовтня 2023 року між Приватним підприємством "ФАРМ МАК УКРАЇНА" (Постачальник) та Приватним підприємством «АГРОФІРМА "МЕТА» (Покупець) було укладено Договір №49 поставки.

Згідно п.1.1. Договору Постачальник зобов`язується в порядку, на умовах і в терміни, передбачені цим Договором поставити (передати у власність) Покупцеві, а Покупець зобов`язався прийняти і оплатити сільськогосподарську техніку, запасні частин і сільськогосподарське устаткування, іменовані надалі «Товар».

Відповідно до умов п. 1.2. Договору Товаром по договору є теплогенератор твердопаливний "ТеплоФарм-15", потужністю 1,5 МВт.

Постачальник зобов`язався поставити Товар в строк до 17 листопада 2023 року (п.2.1. Договору поставки).

Датою поставки Товару вважається дата, вказана в накладній на передачу ТМЦ, яка підписана уповноваженими представниками Сторін (п.2.3 Договору поставки).

Покупець зобов`язаний оплатити Товар відповідно до умов, передбачених розділом 3 цього договору (п. 4.2.1 Договору поставки).

Загальна вартість Товару складає 1500000,00 грн в т.ч. ПДВ 20%.

Згідно п.3.3.1. 50% від загальної вартості Товару, що складає 750000,00 грн в т.ч. ПДВ 20% Покупець перераховує Постачальнику до 25 жовтня 2023 року включно.

Згідно п.3.3.2. 30% від загальної вартості Товару, що складає 450000,00 грн в т.ч. ПДВ 20% Покупець перераховує Постачальнику по факту поставки Товару, але не пізніше 17 листопада 2023 року включно.

Згідно п.3.3.3. 20% від загальної вартості Товару, що складає 300000,00 грн в т.ч. ПДВ 20% Покупець перераховує Постачальнику до 15 грудня 2023 року включно.

За порушення термінів оплати за Товар, більше ніж на 10 календарних днів, Покупець на вимогу Постачальника зобов`язаний сплатити останньому пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, від неоплаченої суми за кожен день прострочення та 7 % річних від неоплаченої суми, з дня, коли Товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати ( п.5.4 Договору поставки).

Цей Договір набирає чинності з дати його підписання Сторонами і діє до 31 грудня 2023 року, але у будь-якому випадку до повного виконання Сторонами узятих на себе зобов`язань (п.8.1 Договору поставки).

17 листопада 2023 року між сторонами було підписано видаткову накладу №93 на суму 1500000,00 грн. Згідно видаткової накладної №93 від 17 листопада 2023 року Постачальник поставив, а Покупець прийняв обумовлений договором поставки Товар, а саме: теплогенератор твердопаливний "ТеплоФарм-15" /а.с.11/.

Крім того, про постачання товару: теплогенератора твердопаливного "ТеплоФарм-15" свідчить акт прийняття-передачі товару від 17 листопада 2023 року, підписаний та скріплений печатками обох сторін /а.с. 10/. В акті прийняття-передачі товару від 17 листопада 2023 рокусторони зазначили, що Покупець претензій по об`єму, кількості, і строку поставки Товару немає.

17 листопада 2023 року сторонами було складено, підписано та скріплено печатками акт введення товару в експлуатацію.

Відповідач зобов`язаний був оплатити товар після його прийняття та сплатити повну його вартість, відповідно до графіку, визначеному сторонами у розділі 3 Договору поставки. Так, згідно п.3.3.3. остаточною датою сплати відповідачем вартості отриманого товару є 15 грудня 2023 року.

Відповідач у свою чергу свій обов`язок щодо належного виконання Договору у частині розрахунків виконав частково, сплативши Позивачу 1190000,00 грн за поставлений йому товар, що підтверджується банківськими виписками, наявними у матеріалах справи /а.с. 16-30/, у зв`язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 310000,00 грн.

06 травня 2024 року позивачем було направлено відповідачу лист №18 з вимогою погасити заборгованість.

20 травня 2024 позивачем повторно було надіслано відповідачу лист №21 з вимогою про погашення заборгованості.

Позивач у позовній заяві зазначає, що вказані звернення відповідачем було проігноровано і станом на дату звернення позовною заявою заборгованість не погашено.

Факт існування заборгованості за відповідачем у розмірі 310000,00 грн не спростовано відповідачем.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Укладені між сторонами договори за своєю правовою природою є договорами поставки.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідач у свою чергу вартість отриманого ним товару позивачу у повному обсязі не сплатив, у результаті чого за ним утворилась заборгованість у розмірі 310000,00 грн.

Будь-яких претензій щодо якості та кількості товару від відповідача на адресу позивача не надходило та матеріали справи не містять.

Станом на день прийняття рішення відповідач заборгованість у розмірі 310000,00 грн не сплатив.

Суд звертає увагу на те, що накладна за якою передавався товар підписана та скріплена печаткою відповідача, що фіксує факт здійснення господарської операції і підтвердження договірних відносин, що є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Наведені обставини у їх сукупності свідчать про те, що обов`язок відповідача здійснити оплату товару за укладеним між сторонами по договором та накладними зазначеними вище, є документально підтвердженим, що не спростовано відповідачем.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведених обставин, у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у частині стягнення 310000,00 грн заборгованості за отриманий товар є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Позивачем також нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 16933,29 грн 7% відсотків річних за період з 18 листопада 2023 року по 31 травня 2024 року.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом п.5.4 Договору поставки сторони передбачили, що за порушення термінів оплати за Товар, більше ніж на 10 календарних днів, Покупець на вимогу Постачальника зобов`язаний сплатити останньому пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, від неоплаченої суми за кожен день прострочення та 7 % річних від неоплаченої суми, з дня, коли Товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Оскільки, судом встановлено наявність прострочення виконання відповідачем своїх зобов`язань, дослідивши поданих позивачем розрахунок, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у частині стягнення 16933,29 грн 7% відсотків річних є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Позивачем також нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 68451,23 грн пені за період з 28 листопада 2023 року по 31 травня 2024 року.

Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.216, ч.2 ст.217 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарську-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченим цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Аналогічні положення містить стаття 610 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штраф, пеня), яка сплачується у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання.

Пунктами 4 та 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобов`язання застосовуються у розмірі передбаченому сторонами у договорі.

Так, пунктом п.5.4 Договору поставки сторони передбачили, що за порушення термінів оплати за Товар, більше ніж на 10 календарних днів, Покупець на вимогу Постачальника зобов`язаний сплатити останньому пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, від неоплаченої суми за кожен день прострочення та 7 % річних від неоплаченої суми, з дня, коли Товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Оскільки, судом встановлено наявність прострочення виконання відповідачем своїх зобов`язань, дослідивши поданих позивачем розрахунок, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у частині стягнення 68451,23 грн пені є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

За наведених обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків суду не спростовує.

Позивач у позовній заяві просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 18000,00 грн.

22 липня 2024 року від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів на понесення витрат на професійну правничу допомогу.

До клопотання позивачем додано: копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 17 липня 2024 року, копію акту виконаних робіт (наданих послуг) від 15 липня 2024 року на суму 18000,00 грн, копію детального опису робіт (наданих послуг) адвоката на суму 18000,00 грн.

Звертаючись з даним позовом, позивач у описовій частині позовної заяви зазначив, що попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу становить 18000,00 грн.

Відповідно до вимог ст.124 Господарського процесуального кодексу України в позовній заяві було надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно вимог ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст.126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У відповідності до ст. 13, 14, 15 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокатська діяльність може здійснюватись адвокатом індивідуально, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням.

Згідно зі ст. 26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За змістом пункту 1 частини 3 статті 123 та статті 126 Господарського процесуального кодексу України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Крім того, відповідно до ст.56 Господарського процесуального кодексу України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника. Статтею 58 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Також слід зазначити, що юридична особа самостійно вирішує питання про вибір свого представника у господарському суді. Держава гарантує такій особі відшкодування судових витрат на юридичні послуги, що надаються лише адвокатом. Витрати юридичної особи на надані їй у господарському судочинстві послуги адвоката відшкодовуються в порядку, встановленому процесуальним законом.

Згідно частини 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Так, на підтвердження отримання позивачем правової допомоги надано: копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 17 липня 2024 року, копію акту виконаних робіт (наданих послуг) від 15 липня 2024 року на суму 18000,00 грн, копію детального опису робіт (наданих послуг) адвоката на суму 18000,00 грн.

Згідно акту надання виконаних робіт (наданих послуг) від 15 липня 2024 року вартість послуг встановлено у розмірі 18000,00 грн, а саме:

-аналіз справи та законодавства, що регулює правовідносини Клієнта з контрагентом 3000,00 грн,

-усна консультація 5000,00 грн,

-підготовка позовної заяви з додатком та організація подачі позову до суду 10000,00 грн.

Отже розмір винагороди за надання правової допомоги узгоджено актом надання виконаних робіт (наданих послуг) від 15 липня 2024 року, у якому детально наведено опис робіт виконаних адвокатом.

Відповідно до ч.3 ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до п. 6.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

У відповідності до ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до ч.4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "East/West Alliance Limited" проти України" (заява N 19336/04, п. 269) вказав, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Враховуючи приписи ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України з відповідача підлягають стягненню на користь позивача 18000,00 грн грн витрат на професійну правничу допомогу.

Судовий збір відповідно до ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.

Керуючись ст. 42, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити повністю.

2.Стягнути з Приватного підприємства "АГРОФІРМА "МЕТА" (код ЄДРПОУ 39660995; 16707, Чернігівська область, Ічнянський р-н, село Вишнівка, вул. Перемоги, 28) на користь Приватного підприємства "ФАРМ МАК УКРАЇНА" (код ЄДРПОУ 36941032; 25030, Кіровоградська область, місто Кропивницький, вул. Лавандова, буд. 27-Б, офіс 16) 310000,00 грн основного боргу, 68451,23 грн пені, 16933,29 грн 7% відсотків річних, 5979,42 грн судового збору та 18000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення складено та підписано 02 серпня 2024 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя С.В. Белов

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/