Рішення

від 02.08.2024 по справі 754/7416/23

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/754/286/24

Справа №754/7416/23

РІШЕННЯ

Іменем України

(повне, виготовлено 02 серпня 2024 року)

29 липня 2024 року м. Київ, Деснянський районний суд міста Києва, суддя: О. Грегуль, секретар судового засідання: І. Вакуленко, справа № 754/7416/23

Керівник Деснянської окружної прокуратури міста Києва в інтересах Київської міської ради - позивач

ОСОБА_1 - відповідач 1

Приватне підприємство «Успіх - 21 століття» - відповідач 2

Обслуговуючий кооператив «Автогаражний кооператив «Нова Вигурівщина» - відповідач 3

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Разумова Ольга Іванівна - третя особа 1

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Єрмакович Вікторія Володимирівна - третя особа 2

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Куниця Оксана Анатоліївна - третя особа 3

Автогаражний кооператив по будівництву та експлуатації гаражів (автостоянок) для зберігання транспортних засобів, що знаходяться в особистій власності громадян Ватутінського району міста Києва «Вигурівщина-2» - третя особа 4

Вимоги позивача: скасування рішень про державну реєстрацію прав, визнання недійсними правочинів та повернення і приведення у попередній стан земельної ділянки

Поліщук М.В. , Рослик А.А. , Золотарьова Ю.А. - представники Київської міської ради

Намлієва І.В. - представник Деснянської окружної прокуратури міста Києва

Мішутушкін О.В. - адвокат відповідача 1

Мацко М.А. - адвокат відповідача 2

Старовойт В.П., Вакуленко Є.В. - адвокати відповідача 3

Покотинський М.А. - адвокат третьої особи 2

Гонда О.Ю. - адвокат третьої особи 3

Янковий М.В. - адвокат третьої особи 4

ВСТАНОВИВ:

Керівником Деснянської ОК міста Києва в інтересах КМР з посиланням на незанність набуття права власності на об`єкт нерухомого майна подано позов про скасування рішень про державну реєстрацію прав, визнання недійсними правочинів та повернення і приведення у попередній стан земельної ділянки розташованої за адресою: АДРЕСА_1 з проханням:

1) Скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО Разумової О.І. від 04.06.2020, індексний номер 52521492 (з відкриттям розділу) про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на гаражний бокс, загальною площею 45 кв. м., що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2093707980000, номер запису право власності 36756670;

2) Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 06.06.2020 гаражного боксу, загальною площею 45 кв. м., що укладений між ОСОБА_1 та ПП «Успіх - 21 століття» і посвідчений приватним нотаріусом КМНО Єрмакович В.В. та зареєстрований у реєстрі за № 688;

3) Скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО Єрмакович В.В. від 06.06.2020, індексний номер 52555835 про державну реєстрацію за ПП «Успіх - 21 століття» права власності на гаражний бокс, загальною площею 45 кв. м., що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2093707980000, номер запису право власності 36787889;

4) Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 11.06.2020 гаражного боксу, загальною площею 45 кв. м., що укладений між ПП «Успіх - 21 століття» та ОК «АГК «Нова Вигурівщина» та посвідчений приватним нотаріусом КМНО Єрмакович В.В., зареєстрований у реєстрі за № 704;

5) Скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО Єрмакович В.В. від 11.06.2020, індексний номер 52619531 про державну реєстрацію за ОК «АГК «Нова Вигурівщина» права власності на гаражний бокс, загальною площею 45 кв. м., що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2093707980000, номер запису право власності 36846525;

6) Визнати недійсним договір іпотеки від 08.02.2021 укладений між іпотекодавцем - ОК «АГК «Нова Вигурівщина» та іпотекодержателем - ПП «Успіх - 21 століття», що посвідчений приватним нотаріусом КМНО Куниця О.А. та зареєстрований в реєстрі за № 47, предметом якого є гаражний бокс, загальною площею 45 кв. м., що розташований за адресою: АДРЕСА_2 ;

7) Скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО Куниці О.А. від 08.02.2021, індексний номер рішення 56513094 про державну реєстрацію договору іпотеки серія та номер 47, що укладеним між іпотекодавцем - ОК «АГК «Нова Вигурівщина» та іпотекодержателем - ПП «Успіх - 21 століття», номер запису про іпотеку 40455197;

8) Зобов`язати ОК «АГК «Нова Вигурівщина» повернути територіальній громаді міста Києва частину земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:62:144:0007 площею 45 кв. м. по АДРЕСА_2 , привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення від гаражного боксу, загальною площею 45 кв. м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2093707980000;

9) Судові витрати стягнути з відповідачів на користь Київської міської прокуратури.

Ухвалою суду від 07.06.2023 відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 16.06.2023 частково задоволено заяву про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 11.07.2023 виправлено описку в ухвалі суду від 16.06.2023 про забезпечення позову.

Внесеною до протоколу судового засідання ухвалою суду від 13.09.2023 задоволено заяви/клопотання про залучення третіх осіб.

Постановою Київського апеляційного суду від 28.11.2023 ухвалу суду від 16.06.2023 про часткове задоволення заяви про забезпечення позову залишено без змін.

Ухвалою суду від 17.01.2024 відмовлено в задоволенні клопотання ОК «АГК «Нова Вигурівщина» про зупинення провадження.

Ухвалою суду від 06.02.2024 витребувано докази.

Ухвалою суду від 16.04.2024 відмовлено в задоволенні клопотання ОК «АГК «Нова Вигурівщина» про залишення позову без руху.

Ухвалою суду від 30.04.2024 відмовлено в задоволенні клопотання про зупинення провадження.

Ухвалою суду від 30.04.2024 відмовлено в задоволенні клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи.

Внесеною до протоколу судового засідання ухвалою суду від 30.04.2024 у справі № 754/7416/23 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

У перерві між судовими засіданнями адвокатом Старовойтом В.П. від імені ОК «АГК «Нова Вигурівщина» подано заяву щодо пояснення прокурора від 12.06.2024 з проханням закрити провадження у справі в частині позовних вимог № 4, 5, 6, 7, 8 прохальної частини позову та продовжити розгляд справи щодо інших позовних вимог.

Ухвалою суду від 29.07.2024 закрито провадження у справі в частині позовних вимог № 4, 5, 6, 7, 8 прохальної частини позову.

Відповідачем 1 подано відзив з проханням відмовити в задоволенні позову.

Відповідачем 3 подано відзиви з проханням відмовити в задоволенні позову.

Прокурором подано відповіді на відзиви з проханням задовольнити позов.

Про час і місце розгляду справи всі учасники справи повідомлялись належним чином через повідомлені і доступні суду засоби зв`язку відповідно: поштою, електронною поштою, SMS, додаток «Дія», під розписку, а також інформація про рух справи розміщується на офіційному сайті суду і є загальнодоступною.

У судовому засіданні прокурор ( Намлієва І.В. ) позов підтримав і не заперечував проти розгляду справи по суті за відсутності за відсутності учасників справи, які в судове засідання не з`явились.

КМР (представник Поліщук М.В. ) в інтересах якої подано позов вважає позов повністю безпідставним та просила відповити в задоволенні позову прокурора.

Відповідач 1 (адвокат Мішутушкін О.В.) позов не визнав і не заперечував проти розгляду справи по суті за відсутності за відсутності учасників справи, які в судове засідання не з`явились.

Відповідач 3 (адвокат Старовойт В.П.) і не заперечував проти розгляду справи по суті за відсутності за відсутності учасників справи, які в судове засідання не з`явились.

Інші учасники в судове засідання не з`явились і доказів про поважність причин своєї неявки суду не надали.

Відповідачем 2 (адвокат Мацко М.А.) подано клопотанняч з проханням про розгляд справи за відсутності відповідача 2

Третьою особою 1 неодноразово до суду направлялись листи з проханням про розгляд справи за її відсутності.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

У листі Верховного Суду України від 25.01.2006 № 1-5/45, визначено критерії оцінювання розумності строку розгляду справи, якими серед іншого є складність справи та поведінка заявника.

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У пункті 26 рішення ЄСПЛ від 15.05.2008 у справі «Надточій проти України» (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Згідно ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII, 1. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. 2. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Заяв/клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

З урахуванням викладеного і ст. 128-131, 223 ЦПК України та з метою уникнення затягування розгляду справи суд вважає, що в матеріалах справи є достатньо даних і доказів для її розгляду по суті за відсутності учасників справи, які в судове засідання не з`явились.

Вислухавши прокурора ( Намлієва І.В. ), КМР (представник Поліщук М.В. ), відповідача 1 (адвокат Мішутушкін О.В.), відповідача 3 (адвокат Старовойт В.П.), дослідивши матеріали справи, суд у підготовчому провадженні встановив наступне.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (дата, час формування 03.05.2023 в 16:03:20) здійснено 02.06.2020 в 11:47:40 державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 (відповідач 1) на гаражний бокс загальною площею 45 кв. м., розташований за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2093707980000, номер запису право власності 36756670, державний реєстратор приватний нотаріус КМНО Разумова О.І. (третя особа 1), підстава внесення запису рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО Разумової О.І. (з відкриттям розділу) від 04.06.2020, індексний номер 52521492, номер запису право власності 36756670.

Згідно нотаріально посвідченого приватним нотаріусом КМНО Єрмакович В.В. (третя особа 2) договору купівлі-продажу нерухомого майна від 06.06.2020, зареєстрованого в реєстрі за № 688 ОСОБА_1 (відповідач 1) продав вищевказаний гаражний бокс ПП «Успіх - 21 століття» (відповідач 2).

Згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу нерухомого майна від 11.06.2020, зареєстрованого в реєстрі за № 704 ПП «Успіх - 21 століття» (відповідач 2) продало вищевказаний гаражний бокс ОК «Автогаражний кооператив «Нова Вигурівщина» (відповідач 3).

Згідно нотаріально посвідченого договору іпотеки від 08.02.2021 у забезпечення виконання зобов`язання ОК «Автогаражний кооператив «Нова Вигурівщина» (відповідач 3), як іпотекодавець передав ПП «Успіх - 21 століття» (відповідач 2), як іпотекодержателю, вищевказаний гаражний бокс.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (дата, час формування 03.05.2023 в 16:03:20) здійснено 06.06.2020 в 14:51:32 державну реєстрацію права власності ПП «Успіх - 21 століття» (відповідач 2) на гаражний бокс загальною площею 45 кв. м., розташований за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2093707980000, державний реєстратор приватний нотаріус КМНО Єрмакович В.В. (третя особа 2), підстава внесення запису рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО Єрмакович В.В. від 06.06.2020, індексний номер 52555835, номер запису право власності 36787889. Документи, подані для державної реєстрації: договір купівлі-продажу нерухомого майна від 06.06.2020, зареєстрований в реєстрі за № 688, видавник: приватний нотаріус КМНО Єрмакович В.В. (третя особа 2).

Позовна вимога викладена в п. 3 прохальної частини позову з проханням «3) Скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО Єрмакович В.В. від 06.06.2020, індексний номер 52555835 про державну реєстрацію за ПП «Успіх - 21 століття» права власності на гаражний бокс, загальною площею 45 кв. м., що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2093707980000, номер запису право власності 36787889» є похідною від позовних вимог викладених у п. 1 і п. 2 прохальної частини позову, а саме з проханням «1) Скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО Разумової О.І. від 04.06.2020, індексний номер 52521492 (з відкриттям розділу) про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на гаражний бокс, загальною площею 45 кв. м., що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2093707980000, номер запису право власності 36756670; 2) Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 06.06.2020 гаражного боксу, загальною площею 45 кв. м., що укладений між ОСОБА_1 та ПП «Успіх - 21 століття» і посвідчений приватним нотаріусом КМНО Єрмакович В.В. та зареєстрований у реєстрі за № 688.).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (дата, час формування 03.05.2023 в 16:03:20) здійснено 11.06.2020 в 17:12:26 державну реєстрацію права власності обслуговуючого кооперативу «Автогаражний кооператив «Нова Вигурівщина» (відповідач 3) на гаражний бокс загальною площею 45 кв. м., розташований за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2093707980000, державний реєстратор приватний нотаріус КМНО Єрмакович В.В. (третя особа 2), підстава внесення запису рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО Єрмакович В.В. від 11.06.2020, індексний номер 52619531 від 11.06.2020, номер запису право власності 36846525. Документи, подані для державної реєстрації: договір купівлі-продажу нерухомого майна від 11.06.2020, зареєстрований в реєстрі за № 704, видавник: приватний нотаріус КМНО Єрмакович В.В. (третя особа 2).

Спірний гаражний бокс розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:62::144:0007, місце розташування АДРЕСА_1 , площа 0,7049 га.

Згідно нотаріально посвідченого договору оренди земельної ділянки від 15.10.2023, укладеного між КМР (Орендодавець за цим договором) і обслуговуючим кооперативом «Автогаражний кооператив «Нова Вигурівщина» (відповідач 3, орендар за цим договором), земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:62::144:0007, місце розташування АДРЕСА_1 , площа 0,7049 га, передана обслуговуючому кооперативу «Автогаражний кооператив «Нова Вигурівщина» (відповідач 3, орендар за цим договором) в оренду на 10 років.

Тобто на час вирішення даного спору у справі № 7547416/23 офіційно задокументованим власником власником спірного гаражного боксу розташованого на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:62::144:0007, місце розташування АДРЕСА_1 , площа 0,7049 га є обслуговуючий кооператив «Автогаражний кооператив «Нова Вигурівщина» (відповідач 3, орендар за цим договором) та якому за нотаріально посвідченим договором оренди земельної ділянки від 15.10.2023 спірну земельну ділянку передано в оренду на 10 років.

На час вирішення даного спору по суті у справі № 754/7416/23 ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 29.07.2024 у справі № 754/7416/23 закрито провадження за позовними вимогами, викладеними в пунктах 4, 5, 6, 7, 8 прохальної частини позову, а саме: «4) Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 11.06.2020 гаражного боксу, загальною площею 45 кв. м., що укладений між ПП «Успіх - 21 століття» та ОК «АГК «Нова Вигурівщина» та посвідчений приватним нотаріусом КМНО Єрмакович В.В., зареєстрований у реєстрі за № 704; 5) Скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО Єрмакович В.В. від 11.06.2020, індексний номер 52619531 про державну реєстрацію за ОК «АГК «Нова Вигурівщина» права власності на гаражний бокс, загальною площею 45 кв. м., що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2093707980000, номер запису право власності 36846525; 6) Визнати недійсним договір іпотеки від 08.02.2021 укладений між іпотекодавцем - ОК «АГК «Нова Вигурівщина» та іпотекодержателем - ПП «Успіх - 21 століття», що посвідчений приватним нотаріусом КМНО Куниця О.А. та зареєстрований в реєстрі за № 47, предметом якого є гаражний бокс, загальною площею 45 кв. м., що розташований за адресою: АДРЕСА_2 ; 7) Скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО Куниці О.А. від 08.02.2021, індексний номер рішення 56513094 про державну реєстрацію договору іпотеки серія та номер 47, що укладеним між іпотекодавцем - ОК «АГК «Нова Вигурівщина» та іпотекодержателем - ПП «Успіх - 21 століття», номер запису про іпотеку 40455197; 8) Зобов`язати ОК «АГК «Нова Вигурівщина» повернути територіальній громаді міста Києва частину земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:62:144:0007 площею 45 кв. м. по АДРЕСА_2 , привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення від гаражного боксу, загальною площею 45 кв. м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2093707980000.».

Згідно ст. 13 ЦПК України, 1. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. 2. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. 3. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. 4. Суд залучає відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє.

З урахуванням ст. 13 ЦПК України та ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 29.07.2024 у справі № 754/7416/23 про закриття провадження за частиною позовних вимог, межами позовних вимог у справі є позовні вимоги викладені у пунктах 1, 2, 3 прохальної частини позову.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, 4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 20.06.2023 у справі № 663/408/18: «8.3. За правилами статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. 8.4. Приписами частин першої та шостої статті 118 ЗК України визначено, що громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. 10.2. Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 10.3. Частиною другою статті 4 ЦПК України передбачено, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. 10.4. Передумовою участі органів та осіб в цивільному процесі є набуття ними цивільного процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право представляти інтереси інших суб`єктів, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність. 10.5. Згідно з пунктом 3 частини першої та частиною другою статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом. 10.6. На прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України (стаття 2 Закону України «Про прокуратуру»; далі - Закон № 1697-VII). Прокуратура виконує функцію нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами виключно у формі представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 1 Розділу ХІІІ Закону № 1697-VII). 10.7. Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятої 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права. 10.8. ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або ж у тому разі, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти росії» (Menchinskaya v. russia, заява № 42454/02, § 35)). 10.9. Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді визначені у Законі № 1697-VII, частина третя статті 23 якого визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. 10.10. Відповідно до частини четвертої статті 23 вказаного Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. 10.11. З наведеного можна дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 37)). 10.12. Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 69)). 10.13. При цьому склад відповідачів визначається прокурором самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо. 10.14. У рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(ІІ)/2019 Конституційний Суд України вказав, що стосовно повноваження прокуратури щодо представництва інтересів держави в суді в Основному Законі України міститься застереження «у виключних випадках і в порядку, що визначені законом». Про такі випадки йдеться, зокрема, у частині третій статті 23 Закону № 1697-VII. На думку Конституційного Суду України, це обумовлюється недопущенням свавільного втручання прокуратури у здійснення господарської та статутної діяльності юридичних осіб, досягнення цілей функціонування учасника відповідних правовідносин, виконання ним договірних зобов`язань тощо. При цьому на прокуратуру покладається обов`язок щодо обґрунтування необхідності такого втручання. 10.15. У рішенні від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами органів державної влади, органів місцевого самоврядування. 10.16. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 виснувала про те, що, звертаючись до компетентного органу перед пред`явленням позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону № 1697-VII, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 39). 10.17. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (пункт 40 зазначеної постанови). 10.18. Таким чином, за наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону № 1697-VII, і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. 10.19. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом, як заявив прокурор. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження такого захисту (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц). Інакше кажучи, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює (пункт 26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18). 10.20. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України). Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що прокурор звернувся до суду у березні 2020 року. На той час вона сформувала висновки, згідно з якими у разі оскарження прокурором рішення органу влади, який має повноваження здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах, про надання права на земельну ділянку прокурор виступає у такій справі позивачем, а орган, який ухвалив відповідне рішення - відповідачем (див., наприклад, постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 40), від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 (пункти 26-30)). 10.21. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим із відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала доступ до загальнонародних благ і ресурсів. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами держави чи територіальної громади, у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи у публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином, або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів держави, територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України). 10.22. У позовній заяві прокурор вказав, що інтереси держави порушено внаслідок прийняття органом державної влади, наділеним повноваженнями щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, незаконного наказу. Прокурор вказав, що оскільки саме цей орган (Головне управління Держземагентства у Харківській області, правонаступником якого є Головне управління Держгеокадастру у Харківській області) допустив порушення інтересів у спірних правовідносинах, то він не є органом, який може здійснювати захист інтересів держави у тих самих відносинах, тобто звернутися до суду з відповідним позовом. Тому Велика Палата Верховного Суду з огляду на судову практику не погоджується з доводами касаційної скарги про те, що прокурор не підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі. 10.23. Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за обставин цієї справи, наявності суспільного інтересу у поверненні спірної земельної ділянки, прокурор мав обов`язок звернутися до суду для захисту відповідних публічних інтересів. Той факт, що під час розгляду та вирішення справи внаслідок змін у чинному законодавстві інтерес у поверненні спірної земельної ділянки отримала певна територіальна громада, не є перешкодою для продовження представництва прокурором інтересів держави, задоволення позову у разі його обґрунтованості та для виконання судового рішення у частині повернення земельної ділянки на користь належного суб`єкта (територіальної громади). 11.1. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 6 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі № 6-32цс14). 11.2. Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України). 11.3. Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. 11.4. Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння. 11.5. Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, зокрема землями сільськогосподарського призначення, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна. 11.6. Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна. 11.7. При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. 11.8. Такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19, пункт 33) та від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 49). 11.9. Крім того, не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації. Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18, пункт 5.17), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-386цс18, пункт 74), від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20, пункт 8.1). 11.10. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що вимоги про визнання незаконним (недійсним) і скасування рішення органу влади про надання земельної ділянки у власність і про скасування державної реєстрації такого права за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці рішення та реєстрація створюють відповідні перешкоди. У справі № 633/408/18 мета прокурора спрямована на відновлення власником володіння спірною земельною ділянкою. Тому не є належними й ефективними способами захисту вимоги визнати незаконним і скасувати наказ ГУ Держгеокадастру в Харківській області «Про передачу земельної ділянки у власність» від 04 травня 2016 року № 3620-СГ та скасувати рішення державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Гаспаряна Г. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 28946817 від 01 червня 2016 року. 11.11. Також слід відзначити, що у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем. 11.12. У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 рокуу справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)). 12. Щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). 12.1. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції). 12.2. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168). 12.3. Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право. 12.4. Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними. 12.5. Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів. 12.6. Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45). 12.7. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії. 12.8. Критерій законності означає, що втручання держави у право особи на мирне володіння майном повинно здійснюватися на підставі закону чи іншого нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя. 12.9. Втручання держави в право особи на мирне володіння майном є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Легітимною метою такого втручання може бути здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.».

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально.

Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 20.06.2023 у справі № 557/10517/16-ц: «7.29. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону № 2456-XII потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку (такий підхід не суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованому щодо земельних ділянок водного фонду у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 7 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункти 51-52)). 7.30. За таких умов, ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов. 7.50. Встановивши, що мета позову спрямована на усунення перешкод територіальній громаді міста Полтави, яка не втратила володіння земельною ділянкою, у користуванні та розпорядженні останньою шляхом її повернення від ОСОБА_2 , Велика Палата Верховного Суду розглядає вимогу витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку до земель запасу Полтавської міської ради як вимогу про повернення цієї земельної ділянки територіальній громаді міста Полтави за правилами негаторного позову. 8.6. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне конкретизувати висновок, наведений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 911/2325/18 та вказати, що зайняття фізичними та юридичними особами земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, не пов`язане із позбавленням власника цих ділянок володіння ними. Вказане стосується і тих випадків, коли право приватної власності на земельні ділянки природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення було зареєстровано на підставі неправомірних рішень про передачу таких земель у власність фізичних чи юридичних осіб. Такі рішення не створюють ті юридичні наслідки, на які вони спрямовані. Вимогу про усунення перешкод державі чи відповідній територіальній громаді у користуванні чи розпорядженні такими земельними ділянками можна заявити впродовж усього часу, поки триває відповідне порушення. Тому Велика Палата Верховного Суду відхиляє посилання прокурора на те, що апеляційний суд мав урахувати висновки щодо застосування положень статей 256, 257, 261, 267 ЦК України у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 жовтня 2019 року № 554/10377/16-ц і від 30 жовтня 2019 року № 554/8661/16-ц. 8.7. У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного, зокрема, у постанові касаційного суду, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88), від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 93), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 27.3), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 49), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 43) і № 727/2878/19 (пункт 40), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 43), від 9 лютого 2021 рокуу справі № 381/622/17 (пункт 44), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (пункт 31), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 7.20), від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 40), від 2 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18 (пункт 92), від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (пункт 36), від 8 червня 2022 року у справі № 362/643/21(пункт 67), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 43), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18(пункт 51)).».

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 19.08.2020 у справі № 385/344/16-ц: «У статті 203 ЦК України визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Згідно із частиною другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.01.2020 в справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18) зроблено висновок, що «підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами». Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Разом з цим, у постанові від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення». Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. При цьому, за наявності для того підстав позивач не позбавлена права заявити вимогу про усунення перешкод у користуванні належним їй майном, зокрема шляхом пред`явлення вимоги про повернення земельної ділянки або скасування запису про державну реєстрацію речового права. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96)).».

Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 02.07.2019 у справі № 48/340: «6.41. Водночас, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158 гс18). Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).».

Згідно ч. 1, ч. 4 - ч. 7 ст. 81 ЦПК України, 1. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 4. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. 5. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. 6. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. 7. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 у справі № 757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.».

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 12.08.2021 у справі № 438/1673/13-ц: «Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.».

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Практика ЄСПЛ виходить з того, що реалізовуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16.12.1992 у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції).

ЄСПЛ підкреслив, що право на доступ до суду є невід`ємним аспектом гарантій, закріплених у Європейській конвенції з прав людини, посилаючись на принципи верховенства права та уникнення свавілля, які лежать в основі багатьох Конвенції. Можливі обмеження вищезазначеного права не повинні обмежувати доступ, наданий особі, таким чином або в такому обсязі, щоб була порушена сама суть права. Так, ЄСПЛ зазначив, що, застосовуючи процесуальні норми, суди повинні уникати надмірного формалізму, який би зашкодив справедливості розгляду.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 07.05.2024 у справі № 910/11383/23: «5.49. Проте, як установили господарські суди попередній інстанцій, Прокурор, звертаючись із позовом у цій справі № 910/11383/23, зокрема, заявив позовну вимогу про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного між Київською міською радою та ОК "Автогаражний кооператив "НОВА ВИГУРІВЩИНА", без пред`явлення позовної вимоги про зобов`язання ОК "Автогаражний кооператив "НОВА ВИГУРІВЩИНА" повернути Київській міській раді спірну земельну ділянку. 5.50. З урахуванням викладеного колегія суддів зазначає, що задоволення позовної вимоги Прокурора в інтересах держави про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного між Київською міською радою та ОК "Автогаражний кооператив "НОВА ВИГУРІВЩИНА", без пред`явлення позовної вимоги про зобов`язання ОК "Автогаражний кооператив "НОВА ВИГУРІВЩИНА" повернути Київській міській раді спірну земельну ділянку в цьому випадку не є ефективним способом захисту права держави. 5.51. Крім того, господарські суди попередніх інстанцій помилково не звернули уваги на те, що позовна вимога про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування про передачу в оренду земельної ділянки третій особі, яке вже було реалізоване і вичерпало свою дію, не призведе до поновлення прав держави, відновлення володіння, користування або розпорядження земельною ділянкою, а тому в цьому випадку така позовна вимога не є ефективним способом захисту права держави. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 та постановах Верховного Суду від 02.08.2023 у справі № 911/665/22, від 26.09.2023 у справі № 910/2392/22. 5.52. Водночас позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність прийнятого рішення органу місцевого самоврядування без заявлення вимоги про визнання його незаконним та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 та постанові Верховного Суду від 26.09.2023 у справі № 910/2392/22. 5.53. При цьому заявлена позовна вимога про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (реєстрація права оренди) з одночасним припиненням права оренди також не призведе до повернення спірної земельної ділянки державі, не відновить право та не захистить інтерес держави, а тому в цьому випадку така позовна вимога не є ефективним способом захисту права держави.».

У зв`язку з тим, що на час вирішення даного спору у справі № 7547416/23 офіційно задокументованим власником власником спірного гаражного боксу розташованого на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:62::144:0007, місце розташування АДРЕСА_1 , площа 0,7049 га є обслуговуючий кооператив «Автогаражний кооператив «Нова Вигурівщина» (відповідач 3, орендар за цим договором) та якому за нотаріально посвідченим договором оренди земельної ділянки від 15.10.2023 спірну земельну ділянку передано в оренду на 10 років, позовні вимоги викладені у п. 1, 2, 3 прохальної частини позову, а саме з проханням: «1) Скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО Разумової О.І. від 04.06.2020, індексний номер 52521492 (з відкриттям розділу) про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на гаражний бокс, загальною площею 45 кв. м., що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2093707980000, номер запису право власності 36756670; 2) Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 06.06.2020 гаражного боксу, загальною площею 45 кв. м., що укладений між ОСОБА_1 та ПП «Успіх - 21 століття» і посвідчений приватним нотаріусом КМНО Єрмакович В.В. та зареєстрований у реєстрі за № 688; 3) Скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО Єрмакович В.В. від 06.06.2020, індексний номер 52555835 про державну реєстрацію за ПП «Успіх - 21 століття» права власності на гаражний бокс, загальною площею 45 кв. м., що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2093707980000, номер запису право власності 36787889.» не є ефективним способом захисту права держави.

Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 02.02.2021 у справі № 925/642/19: «40. Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. 41. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. 42. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі N 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі N 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі N 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі N 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі N 145/2047/16-ц (пункт 7.23)). 43. Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі N 916/1415/19.».

Вищевикладене свідчить і дає правові підстави для висновку, що обраний прокурором спосіб захисту у межах заявлених позовних вимог у справі № 754/7416/23 є неефективним.

За таких обставин у задоволенні позову відмовляється.

Згідно ч. 1 і ч. 2 ст. 141 ЦПК України, 1. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 2. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 263-265 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позову керівника Деснянської окружної прокуратури міста Києва в інтересах Київської міської ради (місцезнаходження: м. Київ, вул. Хрещати, 36, ЄДРПОУ 22883141) до ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ), приватного підприємства «Успіх - 21 століття» (місцезнаходження: м. Київ, просп. Відрадний, 95-Ю, ЄДРПОУ 31725672), обслуговуючого кооперативу «Автогаражний кооператив «Нова Вигурівщина» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Р. Рейгана, 23, ЄДРПОУ 43639860).

Судові витрати покласти на позивача.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СУДДЯ: