Ухвала

від 02.08.2024 по справі 120/2755/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

02 серпня 2024 р. Справа № 120/2755/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в місті Вінниці у письмовому провадженні заяву позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа № 120/2755/21-а за позовом ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 або позивач) до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі військова частина НОМЕР_1 або відповідач) про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо проведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 27.06.2019 до 24.03.2021 та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за вказаний період.

Рішенням суду від 04.06.2021 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 01.07.2019 до 24.03.2021. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 01.07.2019 до 24.03.2021. В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.09.2021 апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишено без задоволення, а вищезазначене рішення суду без змін.

05.07.2024 до суду надійшла заява ОСОБА_1 в порядку статті 383 КАС України, у якій позивач просить суд визнати протиправними дії відповідача щодо врахування "істотності частки" при здійсненні розрахунку середнього заробітку за період з 01.07.2019 до 24.03.2021 в межах виконання рішення суду від 04.06.2021 у справі № 120/2755/21-а.

Позивач не погоджується з нарахованим відповідачем середнім заробітком в розмірі 26572,41 грн та вважає, що тим самим військова частина НОМЕР_1 свідомо занизила суму коштів, яку позивач мав би отримати на виконання ухваленого на його користь судового рішення.

При цьому позивач не надає власних розрахунків щодо розміру середнього заробітку, який, на його думку, відповідач мав виплатити в порядку виконання рішення суду у цій справі, але натомість зміст заяви позивача свідчить про його незгоду із застосуванням істотності частки як такої. Позивач вважає, що вона не передбачена чинним законодавством, а тому при виконанні судового рішення відповідач взагалі не повинен був її враховувати.

Ухвалою від 17.07.2024 заяву позивача призначено до розгляду в письмовому провадженні. Відповідачу встановлено строк для подання заперечень (пояснень) на заяву протягом п`яти днів з дня отримання ухвали.

30.07.2024 поштою до суду надійшли письмові пояснення військової частини НОМЕР_1 , в яких відповідач зазначає, що на виконання рішення суду від 04.06.2021 у справі № 120/2755/21-а, яке набрало законної сили 21.09.2021, військовою частиною здійснено нарахування позивачу середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 01.07.2019 до 24.03.2021. Донарахована сума визначена з урахуванням істотності частки своєчасно невиплаченої суми поріявняно із середнім заробітком звільненого працівника. При цьому відповідач зауважує, що при загальному розмірі несвоєчасно виплаченого позивачу грошового забезпечення в сумі 4091,66 грн, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, в сумі 13880,67 грн, грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 8599,90 грн, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 208902,66 грн суттєво перевищує розмір несвоєчасно виплачених сум. Відтак, беручи до уваги, що істотність частки несвоєчасно виплачених сум грошового забезпечення у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку в сумі 208902,66 грн за період з 01.07.2019 до 24.03.2021 становить 12,72% (26752,23 / 208902,66 х 100%), сума, що підлягає виплаті позивачу з урахуванням істотності частки 12,72% становить 26572,42 грн (середньоденний заробіток в розмірі (330,02 грн) х кількість днів затримки (633 дні) х істотність частки (12,72%)). За вирахуванням військового збору в розмірі 1,5% та ПДФО в розмірі 18% сума до виплати становить 21390,79 грн.

Як зазначає відповідач, вказана сума перерахована на розрахунковий рахунок позивача згідно з платіжним дорученням № 2668 від 24.11.2021, а отже, рішення суду у справі № 120/2755/21-а виконане.

Вирішуючи заяву позивача, суд керується такими мотивами.

Статтею 129 Конституції України установлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

За змістом частини першої статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень-відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Водночас частиною шостою статті 383 КАС України передбачено, що за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень-відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

Отже, суд застосовує до суб`єкта владних повноважень-відповідача положення статті 383 КАС України та постановляє окрему ухвалу лише в разу встановлення факту невиконання відповідачем дій зобов`язального характеру, визначених судовим рішенням.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 04.06.2021, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.09.2021, військову частину НОМЕР_1 зобов`язано нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки проведення остаточного розрахунку при звільненні зі служби за період з 01.07.2019 до 24.03.2021.

Отже, вказаним рішенням не визначено конкретної суми середнього заробітку, що має бути відшкодована позивачеві.

Водночас, як зазначено у рішенні, "...оскільки відповідач не подав відзиву на позовну заяву та не надав витребувані довідку про розмір грошового забезпечення позивача за два останні місяці перед звільненням (травень та червень 2019 року) та про середньоденний розмір грошового забезпечення позивача на дату його звільнення з військової служби, суд позбавлений можливості визначити конкретну суму середнього заробітку, яку належать виплатити позивачу за час затримки розрахунку при звільненні...".

Наведене відповідає положенням ч. 9 ст. 80 КАС України, згідно з якою у разі неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем також залишити позовну заяву без розгляду.

Крім того, рішення суду про покладення на відповідача обов`язку нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні без визначення конкретної суми такого середнього заробітку повністю узгоджувалося із заявленими позовними вимогами та відповідало, по-перше, способу захисту порушених прав та інтересів у спірних правовідносинах, який позивач самостійно обрав, звертаючись до суду з позовом, а, по-друге, такому принципу адміністративного судочинства як диспозитивність, відповідно до якого суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою та в межах позовних вимог (ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 9 КАС України).

Разом з тим, не зважаючи на те, що рішення суду від 04.06.2021 не визначає суму, яка підлягає нарахуванню та виплаті позивачу, за своїм змістом воно є чітки, зрозумілим та дає можливість з`ясувати, з яких саме підстав суд визнав право позивача на нарахування та виплату йому середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 01.07.2019 до 24.03.2021, а також встановити чи з таких підстав військова частина здійснила виконання рішення суду та нарахувала позивачу середній заробіток із застосуванням при його розрахунку критерію "істотності частки".

Так, задовольняючи адміністративний позов, суд констатував обов`язок військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 01.07.2019 до 24.03.2021.

Водночас судовим рішенням відповідачу встановлений порядок виконання ухваленого судом рішення, який полягає в тому, що сума належного позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні повинна обчислюватись з урахуванням принципу розумності, справедливості та співмірності, а також істотності частки несвоєчасно виплачених сум в порівнянні із середнім заробітком позивача.

Про це однозначно свідчать наступні мотиви суду:

"...Суд вважає за необхідне зазначити, що у постанові від 18.07.2018 в справі № 825/325/16 Верховний Суд вказав на те, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, а також те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, які мають враховуватись до спірних правовідносин на виконання вимог ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ч. 5 ст. 242 КАС України.

Так, в постанові від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18 (адміністративне провадження № К/9901/2118/19) Верховний Суд сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Крім того, за висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Таким чином, суд вважає, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з позивачем повинна розраховуватися з урахуванням принципу розумності, справедливості та співмірності, а також з урахуванням істотності частки несвоєчасно виплачених сум в порівнянні із середнім заробітком позивача.

Окрім того, виходячи із наведених вище принципів та застосовуючи визначені Верховним Судом критерії для зменшення розміру середнього заробітку, суд зазначає, що під час визначення суми середнього заробітку необхідно враховувати і обставини, за яких пов`язана тривалість періоду проведення відповідачем остаточного розрахунку при звільненні та виплату усіх компенсаційних сум, адже саме тривалість періоду затримки виплат зумовила і зростання розміру середньої заробітку...".

З огляду на викладене суд відхиляє доводи позивача, що при виконанні судового рішення відповідач безпідставно та неправомірно врахував "істотність частки" та інші критерії для зменшення розміру середнього заробітку і такими своїми діями протиправно занизив суми, що підлягають стягненню на користь позивача.

При цьому суд зауважує, що позивач не оскаржував рішення суду, а отже, погодився з ним, в тому числі з порядком його виконання відповідачем.

Разом з тим, проаналізувавши наданий відповідачем розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача зі служби, суд не вбачає підстав дійти висновку, що такий розрахунок є неправильним чи що відповідач під час його проведення застосував хибну методику з метою умисного заниження суми виплати.

На переконання суду, такий розрахунок відповідає вимогам чинного законодавства, усталеній судовій практиці та рішенню суду, ухваленому на користь позивача.

Суд враховує, і це зафіксовано у рішенні від 04.06.2021, що загальний розмір своєчасно невиплачених позивачу коштів у зв`язку із звільненням зі служби становив 26571,63 грн, зокрема, заборговане грошове забезпечення в розмірі 4091,66 грн, грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, в розмірі 13880,67 грн та компенсація за неотримане речове майно в розмірі 8599,90 грн.

Водночас на виконання судового рішення відповідач нарахував та виплатив позивачу середній заробіток в сумі 26572,42 грн (з податками та зборами), що відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності встановлених законом заходів відповідальності роботодавця.

На думку позивача, військова частина НОМЕР_1 в порядку виконання рішення суду від 04.06.2021 зобов`язана нарахувати та виплатити йому середній заробіток в повному обсязі, який, виходячи з кількості днів затримки та середньоденного заробітку на дату звільнення, становить 208902,66 грн.

Втім, суд вважає вказані доводи помилковими і такими, що не відповідають судовому рішенню, яке в силу приписів ст. 14, 370 КАС України є обов`язковим для учасників справи.

Суд наголошує на тому, що основною метою покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, є захист майнових прав працівника у зв`язку із його звільненням з роботи, зокрема права працівника на своєчасне отримання заробітної плати, яка є основним засобом для існування працівника.

Тобто стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що покликаний відшкодувати працівникові збитки від порушення його майнових прав.

Разом з тим відповідна компенсація повинна бути адекватною та відповідати принципу співмірності, а не розглядатися як спосіб збагачення за рахунок роботодавця.

Відтак стягнення на користь особи суми середнього заробітку, яка у багато разів перевищує розмір фактично невиплачених їй сум при звільненні, не відповідає завданням адміністративного судочинства та є неспівмірним з тією шкодою для законних прав, якої особа зазнала у зв`язку з протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Тим паче, що на момент виникнення спірних правовідносин право особи на звернення до суду з позовними вимогами про стягнення недоплачених сум заробітної плати не обмежувалося будь-якими строками, а відтак період затримки та як наслідок розмір середнього заробітку безпосередньо обумовлювалися своєчасністю вчинення особою дій, спрямованих на захист своїх прав та інтересів від порушень з боку суб`єкта владних повноважень.

Насамкінець суд враховує, що розмір виплаченого позивачу середнього заробітку на виконання рішення суду від 04.06.2021 у справі № 120/2755/21 відповідає тому розміру, який присуджувався судом в конкретній сумі в інших подібних справах, що додатково свідчить про правомірність дій відповідача, вчинених на виконання судового рішення у цій справі.

Наприклад, у справі № 120/7492/21-а (рішення від 23.09.2021) при розмірі невиплаченого грошового забезпечення в сумі 81098,65 грн на користь позивача присуджено середній заробіток в сумі 81106,20 грн.

У іншій справі, а саме за № 120/14083/21-а (рішення від 28.12.2021) при розмірі несвоєчасно виплаченої грошової компенсації за додаткову відпустку в сумі 2128,31 грн, за загальними правилами, з відповідача підлягав стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 439668,03 грн, тобто в сумі, що понад двісті разів перевищувала розмір несвоєчасно виплачених сум. Відтак, застосувавши критерії зменшення розміру середнього заробітку з урахуванням висновків Верховного Суду, суд присудив на позивачу середній заробіток в сумі 2221,20 грн.

Аналогічний підхід застосовано судом при вирішенні й інших справ, які розглядалися як у 2021 році, так і в наступні роки (справи за №№ 120/11525/23, 120/14910/23, 120/11527/23, 120/14954/23 та інші).

З огляду на викладене суд відхиляє твердження позивача про те, що дії відповідача на виконання судового рішення значно погіршили його майнове становище та не дозволили отримати справделиву сатисфакцію внаслідок винних дій роботодавця через затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні, а також порушили права позивача, підтвердженні судовим рішенням.

Суд зазначає, що норми статті 383 КАС України мають на меті забезпечити належне виконання ухваленого у конкретній адміністративній справі судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, винесеного на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення у такій справі.

Разом з тим в процесі здійснення судового контролю за виконанням судового рішення у цій справі судом встановлено, що відповідач виконав ухвалене на користь позивача рішення і що відповідач не допустив порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням.

Отже, підстав для задоволення поданої заяви немає.

Керуючись ст.ст. 248, 256, 383 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Залишити без задоволення заяву позивача про визнання протиправними дій, вчинених відповідачем на виконання рішення суду у справі № 120/2755/21-а за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або у випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Ухвала складена та підписана суддею 02.08.2024.

Суддя Сало Павло Ігорович