Рішення

від 31.07.2024 по справі 640/2835/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2024 року № 640/2835/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Державної судової адміністрації України про стягнення шкоди,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом про стягнення з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 557049,12 грн., заподіяної прийняттям неконституційного правового акта.

В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що обмеження у виплаті суддівської винагороди, які встановлені 18.04.2020 відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» зі змінами, внесеними Законом України від 13.04.2020 №553-ІХ, та визнані Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 такими, що суперечать Конституції України, статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», є протиправними. Оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України, після прийняття рішення Конституційним Судом України від 28.08.2020 №10-р/2020 недоотримані кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження у справі.

13.12.2022 Верховною Радою України було прийнято Закон України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" №2825-IX, статтею 1 якого встановлено ліквідувати Окружний адміністративний суд міста Києва.

Пунктом 1 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного Закону визначено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного Закону установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

14.12.2022 вказаний Закон був опублікований в газеті "Голос України" №254 та набрав чинності 15.12.2022.

На адресу Київського окружного адміністративного суду від Окружного адміністративного суду міста Києва надійшли матеріали цієї адміністративної справи та за результатом автоматизованого розподілу були передані на розгляд судді Василенко Г.Ю.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду прийнято адміністративну справу до провадження та визначено, що вона буде розглядатись за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні).

Представником Державної судової адміністрації України до суду подано відзив на позовну заяву, в якому представник стверджує про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки Законом України від 13.04.2020 №553-ІХ передбачено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, зокрема суддівська винагорода, нараховується у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020.

Окрім того, представник Державної судової адміністрації України зазначає, що рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 на спірні правовідносини з 18.04.2020 до 28.08.2020 не може вплинути, адже правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до прийняття такого рішення.

Державна казначейська служба України правом на подання відзиву до суду не скористалась.

Розглянувши подані документи й матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи й вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Указом Президента України "Про призначення суддів" від 16.05.2001 № 311/2001 ОСОБА_1 призначено суддею Бориспільського міського суду Київської області.

Указом Президента України "Про переведення суддів" від 23.03.2004 №358/2004 ОСОБА_1 призначено суддею Бориспільського міськрайонного суду Київської області.

Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» № 309-V від 02.11.2006 позивача обрано на посаду судді Київського міжобласного апеляційного господарського суду безстроково.

У зв`язку з ліквідацією Київського міжобласного апеляційного господарського суду указом Президента України «Про переведення суддів» № 5/2011 від 05.01.2011 позивача переведено на посаду судді до Київського апеляційного господарського суду .

Рішенням Вищої Ради Правосуддя №2705/0/15-19 від 15.10.2019 позивача переведено на посаду судді Північного апеляційного господарського суду.

Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України № 1129/ко-19 від 01.11.2019, суддю івнічного апеляційного господарського суду Гаврилюка Олександра Миколайовича, визнано таким, що підтвердив можливість здійснювати правосуддя у відповідному суді та відповідає займаній посаді.

Позивач вважає незаконним нарахування та виплату йому суддівської винагороди з квітня 2020 року по серпень 2020 року з обмеженням, встановленим ст. 29 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом, з приводу чого суд зазначає таке.

Правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі з приводу виплати суддівської винагороди, врегульовані нормами Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (Закон №1402).

Згідно із статтею 130 Конституції України та частиною другою статті 135 Закону №1402 Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Так, відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу. Обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV- 2» від 11.03.2020 р. №211 установлено з 12.03.2020 до 22.05.2020 на всій території України карантин.

Дію карантину, встановленого цією постановою, продовжено на всій території України, зокрема згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 №392.

Разом з тим, 13.04.2020 Верховною Радою України прийнято Закон №553-ІХ, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, а саме: установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється

Відповідно до абзацу 9 пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України від 13.04.2020 №553-ІХ встановлено, що тимчасово, з дня набрання чинності цим Законом до 1 січня 2021 року, не застосовуються такі норми Бюджетного кодексу України, зокрема частина перша статті 25, згідно з якою Казначейство України здійснювало безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Закон №553-ІХ набрав чинності 18.04.2020, після опублікування його у газеті "Голос України" від 17.04.2020 № 68.

В подальшому, Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 у справі №1-14/2020 (230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №94-IX зі змінами.

У пункті 4 мотивувальної частини зазначеного Рішення Конституційний Суд України наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується статтями 8 та 55, 124 Конституції України.

Незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України (ст. 126).

Отже, обмеження суддівської винагороди є посяганням на гарантії незалежності суддів.

Конституційний Суд України у даному Рішенні вказав, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України.

Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв`язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.

Таким чином, Конституційний Суд України у Рішенні від 28.08.2020 №10-р/2020 у справі №1-14/2020 (230/20) дійшов правового висновку, що навіть за умови допустимого обмеження виплат суддівської винагороди (за умов воєнного чи надзвичайного стану), втрачені, у зв`язку з цим кошти, підлягають компенсуванню відповідними виплатами.

Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами i територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов`язань утверджується сутність держави як соціальної i правової (абзаци другий, третій підпункту 3.2, абзац другий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 27.11.2008 №26-рп/2008).

Отже, Закон України №553-ІХ від 13.04.2020 про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» щодо зменшення розміру виплати суддівської винагороди не відповідає нормам Конституції України, а тому не може бути застосований до визначення розміру виплати суддівської винагороди.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З матеріалів справи вбачається, що з 28.08.2020 позивачу поновлено виплату суддівської винагороди без обмежень, встановлених абзацем 9 пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України від 13.04.2020 №553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

Відповідно до частини третьої статті 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Питання відшкодування збитків та іншої майнової шкоди регулюються статтею 22 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення судів здійснює Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів (крім Верховного Суду, вищих спеціалізованих судів), діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації.

Суд зазначає, що частиною першою статті 25 Бюджетного Кодексу України передбачено, що Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Відповідно до частин першої-другої статті 22 Бюджетного Кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Окрім того, слід зазначити, що частиною першою статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 №4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників (далі - Порядок №845), який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами).

Виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється згідно з чинним законодавством України Державною судовою адміністрацією України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період.

Пунктом 25 Порядку №845 передбачено, що у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.

Отже, Державна казначейська служба України не є розпорядником бюджетних коштів, а здійснює списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, за відповідним рішенням.

Натомість, відповідно до абзацу 2 частини третьої статті 148 Закону №1402 функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Щодо питання матеріального забезпечення суддів, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Зубко та інші проти України» від 26.04.2006 зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.

Так, суд зазначає, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді (частина 7 статті 48 Закону України «Про судоустрій та статус суддів»).

Право на отримання вказаної виплати, є майновим правом у розумінні статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, а позбавлення цього права є протиправним свавільним, непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном, становить особистий надмірний тягар, порушує вимоги статті 1 Протоколу першого до Конвенції.

Згідно з частинами першою-другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі викладеного, суд вважає, що належним та ефективним способом порушеного права позивача є стягнення суддівської винагороди на його користь у розмірі 557049,12 грн. за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 з утримання з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при її виплаті шляхом безспірного списання коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України.

Розподіл судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», а відповідачі не понесли витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертизи, у зв`язку із чим судові витрати розподілу не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 242-248, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 суму недоотриманої суддівської винагороди в розмірі 557049, 12 грн. (п`ятсот п`ятдесят сім тисяч сорок дев`ять гривень 12 копійок) за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при її виплаті шляхом безспірного списання коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів».

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Василенко Г.Ю.