Рішення

від 01.08.2024 по справі 380/23237/23

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 серпня 2024 року м. Львівсправа № 380/23237/23

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛ-ТРАНС ТУР» до Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АЛ-ТРАНС ТУР» (Позивач/ТОВ «АЛ-ТРАНС ТУР») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті (Відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № ПШ016598 від 06 вересня 2023 року;

- стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова відповідача про застосування адміністративно-господарського штрафу № ПШ016598 від 06 вересня 2023 року є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки з огляду на відсутність законодавчо визначеної форми білетно-облікової документації ТОВ «АЛ-ТРАНС ТУР» використовує самостійно розроблені форми білетно-облікових документів. Під час проведення перевірки 11 липня 2023 року водій транспортного засобу позивача надав посадовим особам Відділу державного нагляду (контролю) у Черкаській області Державної служби України з безпеки на транспорті книгу обліку розрахункових операцій № 70000727074г, яка, однак, не була взята ними до уваги, що, як наслідок, призвело до необґрунтованого складення акту перевірки та прийняття оскаржуваної постанови про застосування до ТОВ «АЛ-ТРАНС ТУР» адміністративно-господарського штрафу у розмірі 34000,00 грн.

З огляду на вищенаведене адміністративний позов просить задовольнити повністю.

У позовній заяві позивач вказує, що поніс витрати на правничу допомогу у зв`язку із розглядом цієї справи у розмірі, який становить 6000,00 грн.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що актом перевірки встановлено відсутність у водія транспортного засобу позивача білетно-облікової документації, тобто документа, передбаченого статтею 53 Закону України «Про автомобільний транспорт». Вказані порушення вимог законодавства у сфері автомобільного транспорту водій не заперечує та такі підтверджуються наданим відповідачем відеозаписом рейдової перевірки, яка відбулася 11 липня 2023 року. Відзначає, що позивач надав суду документи, які не були пред`явлені під час проведення перевірки, однак надання їх потім не спростовує факту встановлених порушень, оскільки обов`язок пред`являти документи під час проведення перевірки чітко встановлений Законом України «Про автомобільний транспорт». Відповідач підсумовує, що доводи позовної заяви не підтверджують наявності порушень в діях контролюючого органу під час проведення рейдової перевірки транспортного засобу позивача, а оскаржувана постанова є такою, що прийнята відповідно до вимог чинного законодавства.

З огляду на вищенаведене у задоволенні адміністративного позову просить відмовити повністю.

На спростування доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, позивач подав відповідь на відзив, у якій додатково, окрім аргументів, наведених у позовній заяві, вказує, що водію транспортного засобу уповноважені представники ТОВ «АЛ-ТРАНС ТУР» у телефонному режимі повідомили про те, що книга обліку розрахункових операцій № 70000727074г і є білетно-обліковою документацією, яка засвідчує факт здійснення у товаристві квитково-розрахункових операцій, яку водій негайно пред`явив інспектору Державної служби України з безпеки на транспорті. Натомість інспектор повідомив, що книга обліку розрахункових операцій № 70000727074г не є білетно-обліковою документацією, після чого розпочав процедуру складення акту перевірки. Наголошує, що момент пред`явлення водієм книги обліку розрахункових операцій № 70000727074г протиправно не зафіксований на камеру, що розміщена на форменому одязі інспектора, який у протиправний, незаконний спосіб перервав відеозйомку в момент, коли водій пред`явив документ, що є білетно-обліковою документацією. Отже, доводи відповідача про порушення ТОВ «АЛ-ТРАНС ТУР» вимог статті 53 Закону України «Про автомобільний транспорт» не ґрунтуються на законі, адже водій транспортного засобу у встановленому порядку пред`явив інспектору всі документи, які вимагає законодавство.

Відповідач подав заперечення на відповідь на відзив та додаткові пояснення, в яких додатково зазначає, що книга обліку розрахункових операцій (КОРО) не є біленто-обліковою документацією та не може такою бути, оскільки зазначені документи документують різну інформацію та мають різне призначення. Покликається на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2024 року у справі № 380/24496/23, яка, на його думку, є аналогічною до розглядуваної справи.

Відповідно до пункту третього частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 10 жовтня 2023 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін; витребувано у відповідача усі докази, які слугували підставою для прийняття оскаржуваної постанови.

Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

11 липня 2023 року о 09 год. 50 хв. (місце проведення перевірки автодорога М05 Київ Одеса 210 км + 450 м.) посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Черкаській області Державної служби України з безпеки на транспорті на підставі направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) від 06 липня 2023 року № 012958 проведено перевірку транспортного засобу марки SCANIA номерний знак НОМЕР_1 (свідоцтво про реєстрацію, серія та номер СТD 423389), що належить ТОВ «АЛ-ТРАНС ТУР», за результатами якої складено акт № АР031210 від 11 липня 2023 року проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.

Згідно зі змістом указаного акту під час перевірки виявлено порушення: здійснення міжнародних перевезень пасажирів за маршрутом Лечче Херсон без документів, визначених статтею 53 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абзацом шостим частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» - виконання резидентами України міжнародних перевезень пасажирів без документів, визначених статтею 53 цього Закону, а саме білетно-облікової документації (відсутня). В рядку акта перевірки «Пояснення водія про причини порушень» зазначено, що «водій з актом ознайомлений, від підпису та пояснень відмовився».

06 вересня 2023 року В.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області Чиженко Дмитро, розглянувши справу про порушення законодавства про автомобільний транспорт, виніс постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № ПШ016598, якою постановив стягнути з ТОВ «АЛ-ТРАНС ТУР» (транспортний засіб марки SCANIA номерний знак НОМЕР_1 ) адміністративно-господарський штраф у сумі 34000,00 гривень за порушення: допущено виконання резидентами та/або нерезидентами України міжнародних перевезень пасажирів чи вантажів без документів, визначених статтею 53 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абзацом шостим частини першої статті 60 цього Закону.

Позивач, уважаючи вказану постанову відповідача протиправною, звернувся з цим позовом до суду.

Предметом розгляду у цій справі є оцінка правомірності постанови Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № ПШ016598 від 06 вересня 2023 року.

Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Відповідно до вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

За приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною другою цієї ж статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України від 05 квітня 2001 року № 2344-III «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон № 2344-III).

Згідно зі статтею 1 Закону № 2344-ІІІ у цьому Законі наведені терміни вживаються в такому значенні:

автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами;

міжнародні перевезення пасажирів і вантажів - перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону;

рейдова перевірка (перевірка на дорозі) - перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об`єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо дотримання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Відповідно до частини дванадцятої статті 6 Закону № 2344-ІІІ державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Згідно з частинами чотирнадцятою, сімнадцятою статті 6 Закону № 2344-ІІІ державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

За змістом абзацу другого частини першої статті 34 Закону № 2344-ІІІ автомобільний перевізник повинен виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів.

Відповідно до частини першої статті 53 Закону № 2344-ІІІ організацію міжнародних перевезень пасажирів і вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень.

За приписами частини четвертої статті 53 Закону № 2344-ІІІ при виконанні міжнародних перевезень пасажирів резиденти України повинні мати:

- дозволи іноземних країн, по території яких буде здійснюватися перевезення;

- свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу;

- список пасажирів (при нерегулярних та маятникових перевезеннях);

- білетно-облікову документацію;

- схему маршруту.

Згідно з абзацом шостим частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за виконання резидентами та/або нерезидентами України міжнародних перевезень пасажирів чи вантажів без документів, визначених статтею 53 цього Закону, - штраф у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порядок проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року № 1567 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2022 року № 79) (далі Порядок № 1567).

Цей Порядок визначає процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт (пункт 1 Порядку № 1567).

Рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України. Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку (пункти 2, 4 Порядку № 1567).

Рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об`єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт (пункт 14 Порядку № 1567).

Під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється виключно, зокрема: додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - Європейська угода) (абзаци перший, третій, четвертий пункту 15 Порядку № 1567).

Виявлені під час рейдової перевірки (перевірки на дорозі) порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму (пункт 20 Порядку № 1567).

У разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3 (абзац перший пункту 21 Порядку № 1567).

Отже, виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму.

В акті проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 11 липня 2023 року № АР031210 контролюючий орган зробив висновок про порушення позивачем статті 53 Закону № 2344-ІІІ. Суть виявленого порушення полягає в тому, що на момент проведення перевірки водій, який здійснював міжнародні перевезення пасажирів, не мав із собою білетно-облікової документації.

Оцінюючи такий висновок контролюючого органу крізь призму встановлених обставин справи та норм законодавства, що їх регулюють, суд зазначає таке.

У частині першій статті 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Основного Закону України).

Аналогічний припис закріплено у частині першій статті 6 КАС України. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (частина друга статті 6 КАС України).

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен бути якісним, щоби виключити будь-який ризик свавілля.

Закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля. Відсутність ясності та двозначність формулювань приписів не може гарантувати їх однакове застосування та захист від свавілля (див. також: перше речення абзацу другого підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010; абзац шостий пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення Великої палати Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017; абзац третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Великої палати Конституційного Суду України від 06 червня 2019 року № 3-р/2019).

На думку Європейського суду з прав людини, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство має бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «C. G. та інші проти Болгарії» від 24 квітня 2008 року (C. G. and Others v. Bulgaria, заява № 1365/07, §39), «Олександр Волков проти України» від 09 січня 2013 року (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, §170)).

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року (Cantoni v. France, заява № 17862/91, §31-32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року (Vyerentsov v. Ukraine, заява № 20372/11, §65)).

Повертаючись до цієї справи, суд констатує, що у Законі № 2344-ІІІ не розкрито зміст поняття «білетно-облікова документація», водночас на день проведення перевірки не існувало законодавчо затвердженої форми білетно-облікової документації, а також порядку її використання.

Фактично, за наведених умов визначеною є лише назва документації, яку повинен був мати позивач, здійснюючи міжнародні перевезення пасажирів як резидент України - «білетно-облікова документація». Суть, форма, зміст та порядок ведення такої документації не було нормативно визначені.

На думку суду, за сукупності зазначених обставин сформульований у частині четвертій статті 53 Закону № 2344-ІІІ обов`язок для резидента України мати при виконанні міжнародних перевезень пасажирів білетно-облікову документацію, не відповідає критерію якості закону, адже не дає можливості однозначно стверджувати - у нормі йдеться про потребу мати один чи декілька документів, яку саме інформацію має містити цей документ (або кожен з документів у складі документації) та які правила його (їх) заповнення, адже очевидно, що обов`язок вести таку документацію покладається на перевізника.

Суд уважає, що у межах спірних правовідносин фактор нормативно-правового регулювання, яке дозволяє неоднозначне тлумачення і не виключає необмеженість трактування у правозастосовній практиці і, як наслідок, свавільність у застосуванні контролюючими суб`єктами, не є формальним і має вагоме значення під час оцінки оскаржуваної постанови, якою до позивача застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 34000,00 грн, оскільки порушення, яке ставиться позивачеві за провину, є наслідком не стільки його неправомірної винної поведінки, скільки очевидної правової невизначеності.

У наданих додаткових поясненнях відповідач вказує, що книга обліку розрахункових операцій не є документом, що містить інформацію про продаж квитків, деталей перевезення (таких як маршрут руху, час відправлення, кількість квитків, їх вартість, транспортний засіб, яким виконується перевезення), а є документом для податкового контролю.

У аспекті наведених зауважень відповідача суд зазначає, що жодним нормативно-правовим актом на суб`єкта господарювання не покладено обов`язку займатися нормотворчою діяльністю та самостійно визначати форму білетно-облікової документації, а також правила її ведення з подальшим дотриманням цих правил. Наведене відповідачем тлумачення обов`язку мати білетно-облікову документацію саме у такий спосіб лише підкреслює те, що необмеженість трактування норми через її невизначеність зумовлює свавільність у її застосуванні. Крім цього, відповідач не обґрунтував, на положення якого саме нормативно-правового акта він спирається, стверджуючи про потребу обліковування перевізником саме тих відомостей і саме в тому обсязі, про які він зазначив у додаткових поясненнях.

За наведеної відповідачем логіки кожен суб`єкт господарювання, на якого законом покладено обов`язок мати певну, конкретно не визначену документацію невстановленої форми, змісту та за відсутності правил її ведення, повинен визначати на власний розсуд форму, зміст та правила ведення указаної документації, однак тоді постає питання легітимної мети цього обов`язку, адже, фактично, за наведених міркувань, дотримання згаданого обов`язку не переслідує жодної іншої цілі, окрім як формальне його дотримання, що, в протилежному випадку, створює суто формальний привід для застосування адміністративно-господарського штрафу.

Таке розуміння застосування статей 53, 60 Закону № 2344-ІІІ є проявом надмірного формалізму та правового пуризму (потреби дотримання правил заради дотримання правил).

З огляду на викладене суд доходить висновку про наявність правових підстав для визнання протиправною і скасування оскаржуваної постанови Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № ПШ016598 від 06 вересня 2023 року.

Позиція суду з розглядуваного у цій справі питання узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2024 року у справі № 140/6910/22, яку суд ураховує на підставі частини п`ятої статті 242 КАС України.

Щодо покликань сторін на книгу обліку розрахункових операцій (КОРО) суд зазначає таке.

Суд погоджується з доводами відповідача про те, що книга обліку розрахункових операцій (КОРО) першочергово є документом податкової звітності, а тому з урахуванням мети її створення, не може розцінюватися одночасно і як білетно-облікова документація, яким би не був юридичний зміст цього поняття, однак, вважає, що застосування до позивача за наведених вище обставин адміністративно-господарського штрафу у розмірі 34000,00 грн не відповідає принципу верховенства права, адже констатоване порушення першочергово зумовлено правовою невизначеністю, а не протиправною винною поведінкою суб`єкта господарювання.

З огляду на вказане, наявність чи відсутність у позивача під час проведення перевірки книги обліку розрахункових операцій не впливає зміст спірних правовідносин, тобто ні підтверджує, ні спростовує факт порушення, відповідальність за яке передбачена абзацом шостим частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ.

Покликання відповідача на постанову суду апеляційної інстанції суд відхиляє, оскільки відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах саме Верховного Суду.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За змістом частини першої, пункту другого частини другої статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить задовольнити повністю.

Щодо розподілу судових витрат суд ураховує таке.

Згідно з частинами першою, третьою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до правил абзацу першого частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Суд встановив, що за подання цього позову до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 2684,00 грн. Ураховуючи задоволення позову судом у повному обсязі за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача належить стягнути 2684,00 грн сплаченого судового збору.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.

Правове регулювання витрат на професійну правничу допомогу містить стаття 134 КАС України.

Так, частиною першою цієї статті визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частин другої-п`ятої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Аналіз наведених норм права вказує, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагаються докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

На підтвердження розміру та реальності понесення витрат на правничу допомогу у цій справі позивач подав до суду такі докази:

1. Ордер на надання правничої (правової) допомоги серії ВС № 1231749 від 27 вересня 2023 року.

2. Договір про надання правової допомоги № 95/2023 від 21 вересня 2023 року, укладений між Адвокатським об`єднанням «ВЕСТЛЕКС» (Адвокатське об`єднання) та ТОВ «АЛ-ТРАНС ТУР») (Клієнт).

3. Додаток № 1 до Договору про надання правової допомоги № 95/2023 від 21 вересня 2023 року, згідно із яким за надання правової допомоги Клієнт сплачує Адвокатському об`єднанню 6000,00 грн гонорару.

4. Платіжу інструкцію № 1069 від 22 вересня 2023 року про оплату позивачем Адвокатському об`єднанню вартості наданої правничої допомоги у сумі 6000,00 грн.

Суд зазначає, що принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 КАС України.

Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Водночас розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Отже, з аналізу статті 134 КАС України, випливає, що, крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в тому числі неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині п`ятій цієї статті. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожній конкретній ситуації за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

За змістом частини дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, згідно з практикою якого заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Водночас для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а їх розмір є розумний та виправданий, що передбачено у статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої прийнято рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

За таких обставин суд зазначає, що ця адміністративна справа згідно з положеннями статей 4, 12 КАС України є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, яка розглядається судом у порядку спрощеного позовного провадження.

Так, предмет спору у цій справі не є складним та не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, а обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними. Тобто, з позиції суду підготовка позову у цій справі не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи, а заявлена до відшкодування сума витрат на її підготовку у розмірі 6000,00 грн є значно завищеною.

Отже, заявлені позивачем до відшкодування 6000,00 грн витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для нього, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом, витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).

За цих обставин з урахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, пропорційності до ціни позову та розміру судового збору, конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження суд уважає за необхідне зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу та покласти на відповідача понесені позивачем судові витрати на оплату правничої допомоги адвоката в суді першої інстанції в сумі 2000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛ-ТРАНС ТУР» (вул. Стуса, 15, с. Солонка, Львівський район, Львівська область, 81131) до Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті (вул. Львівська, 659А/2, м. Городок, Львівська область, 81500) про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № ПШ016598 від 06 вересня 2023 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛ-ТРАНС ТУР» (вул. Стуса, 15, с. Солонка, Львівський район, Львівська область, 81131, код ЄДРПОУ 43720452) 2684,00 грн сплаченого судового збору та 2000,00 грн витрат на правничу допомогу.

У стягненні решти витрат на правничу допомогу відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 01 серпня 2024 року.

СуддяКлименко Оксана Миколаївна