Рішення

від 31.07.2024 по справі 904/2582/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.07.2024м. ДніпроСправа № 904/2582/24

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Загинайко Т.В. за участю секретаря судового засідання Сидорової Є.О. розглянув за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджигазтрейд" (18001, м. Черкаси, вул. Байди Вишневецького, буд. 37; ідентифікаційний код 43729979)

до Управління освіти виконавчого комітету Новомосковської міської ради (51200, м. Новомосковськ Дніпропетровської обл., вул. Гетьманська, буд. 39; ідентифікаційний код 02142342)

про визнання недійсним договору від 24.12.2020 №24-ЕГТ-21/Е про постачання електричної енергії

Представники:

від позивача: представник не з`явився, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином;

від відповідача: Ігольніков Р.О. - представник.

ПРОЦЕДУРА:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерджигазтрейд" звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою (вх.№2460/24 від 13.06.2024) до відповідача - Управління освіти виконавчого комітету Новомосковської міської ради про визнання недійсним договору від 24.12.2020 №24-ЕГТ-21/Е про постачання електричної енергії.

Позовну заяву було подано без додержання вимог, встановлених статтею 162 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 18.06.2024 про залишення позовної заяви без руху позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків - 7 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

У подальшому, позивачем подано заяву (вх.№29834/24 від 19.06.2024) на виконання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, відповідно до якої було усунуто недоліки позовної заяви, визначені ухвалою господарського суду від 18.06.2024.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 24.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, яке відбудеться 16.07.2024 о 16:00 год.

Відповідач у відзиві (вх.№32349/24 від 05.07.2024) на позовну заяву просить суд відмовити в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджигазтрейд" (ідентифікаційний код 43729979) до управління освіти виконавчого комітету Новомосковської міської ради (код ЄДРПОУ 02142342) в повному обсязі, посилаючись на те, що: - Управлінням освіти виконавчого комітету Новомосковської міської ради в системі електронних торгів "Рrоzorrо" було оголошено та проведено процедуру відкритих торгів по предмету ДК 021:2015, код 09310000-5 - Електрична енергія (Електрична енергія) ідентифікатор закупівлі № ІІА-2020-11-16-012326-С; - 24 грудня 2020 року за результатами вказаних відкритих торгів між Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерджигазтрейд" - постачальником та Управлінням освіти виконавчого комітету Новомосковської міської ради - споживачем було укладено договір № 24-ЕГТ-21/Е про постачання електричної енергії споживачу предметом якого було постачання електричної енергії, як товарної продукції; - зміст договору від 24 грудня 2020 року № 24-ЕГТ-21/Е, укладеного між Управлінням освіти виконавчого комітету Новомосковської міської ради та жодним чином не суперечить положенням Цивільного кодексу України іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; - Договір від 24 грудня 2020 року № 24-ЕГТ-21/Е вчинений у формі, встановленій законом, був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним та виконаний обома сторонами договору в повному обсязі, що підтверджується відсутністю претензій сторін договору щодо його виконання; - під час проведення тендерної процедури не було жодного звернення від фізичних/юридичних осіб з проханням надати роз`яснення щодо тендерної документації та/або звернень до замовника з вимогою щодо усунення порушення під час проведення тендеру, хоча, кожен потенційний учасник закупівлі має можливість ознайомитись з тендерною документацією та проєктом договору на постачання електричної енергії, і навіть після того, як ТОВ "Енерджигазтрейд" був визнаний переможцем закупівлі, отримавши договір та ознайомившись з його умовами позивач мав можливість відмовитись від підписання запропонованого договору, натомість позивачем договір від 24 грудня 2020 року № 24-ЕГТ-21/Е про постачання електричної енергії споживачу був ним підписаний без будь-яких зауважень; - позивач у позовній заяві не зазначає, коли саме йому стало відомо про те, які, на його думку, порушення наявні у влаштовані комерційного обліку у відповідача і що б змінилося за умови наявності у позивача такої інформації; - жодного разу впродовж дії договору 24 грудня 2020 року № 24-ЕГТ-21/Е про постачання електричної енергії споживачу позивач не звернувся до управління освіти виконавчого комітету для надання йому такої, нібито, важливої на його думку інформації щодо того, хто у відповідача є постачальником послуг комерційного обліку (ППКО), чи виконує ППКО функції оператора даних комерційного обліку (ОДКО), про стан засобів комерційного обліку.

Позивач у клопотанні (вх.№32902/24 від 09.07.2024) про розгляд справи №904/2582/24 без участі представника ТОВ "Енерджигазтрейд" за наявними у справі матеріалами просить провести розгляд справи № 904/2582/24 без участі представника ТОВ "Енерджигазтрейд" за наявними у справі матеріалами.

У судове засідання 16.07.2024 представники сторін не з`явились.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 16.07.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (загальне позовне провадження) на 31.07.2024 о 17:00 год.

У судове засідання 31.07.2024 з`явився представник відповідача, представник позивача у судове засідання не з`явився, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.

Справа відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод розглядалася протягом розумного строку у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ

Як вбачається, між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерджигазтрейд", як постачальником, та відповідачем - Управлінням освіти виконавчого комітету Новомосковської міської ради, як споживачем, було укладено договір від 24.12.2020 №24-ЕГТ-21/Е про постачання електричної енергії споживачу (надалі - Договір) (а.с.14-29).

Відповідно до пункту 1.1 Договору цей договір про постачання електричної енергії є господарським договором, за яким передбачається постачання замовленого обсягу споживання електричної енергії споживачу постачальником за вільними цінами.

Пунктом 1.3 Договору визначено, що умови цього договору розроблені відповідно до Цивільного та Господарського кодексів України, законів України "Про публічні закупівлі", "Про запобігання корупції", "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №312, та є однаковими для всіх споживачів.

Згідно з пунктом 2.1 Договору за цим договором постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Відповідно до пункту 2.3 Договору найменування товару: код ДК 021:2015 - 09310000-5 - Електрична енергія (електрична енергія). Кількість товару: 1 211 000 кВт*год (1211,000 МВт*год).

Пунктом 3.1 Договору визначено, що початком постачання електричної енергії споживачу є дата, зазначена в заяві-приєднанні, яка є додатком 1 до цього договору.

Згідно з пунктом 3.4 Договору постачальник зобов`язується постачати споживачу електричну енергію в період дії цього договору з 01.01.2021 по 31.12.2021 (включно).

Відповідно до пункту 4.1 Договору для забезпечення безперервного надання послуг з постачання електричної енергії споживачу, постачальник зобов`язується здійснювати своєчасну закупівлю електричної енергії в обсягах, що за належних умов забезпечать задоволення попиту на споживання електричної енергії споживачем.

Пунктом 5.1 Договору визначено, що споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, які визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є Додатком 2 до цього договору.

Ціна за 1 кВт*год електричної енергії, станом на дату укладення цього договору, з урахуванням тарифу на послуги з передачі, становить 2,43 грн., з урахуванням ПДВ., у тому числі: - ціна електричної енергії - 2,025 грн; - податок на додану вартість, у розмірі 20% від ціни електричної енергії - 0,405 грн. Сума оплати за послуги з передачі електричної енергії включається в рахунок за електричну енергію.

Згідно з пунктом 5.2 Договору загальна вартість всього обсягу поставки електричної енергії складає 2 942 730,00 грн., з урахуванням ПДВ - 490 455,00 грн.

Пунктом 5.3. Договору встановлено, що спосіб визначення ціни електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції Постачальника (додаток 2 до Договору).

Відповідно до пункту 5.5 Договору умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, передбачених частиною 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Згідно з пунктом 5.11 Договору загальна сума вартості договору складається з місячних сум вартості договірних обсягів постачання електричної енергії споживачу.

Відповідно до пункту 5.18 Договору розрахунковим періодом за договором є календарний місяць, в якому здійснюється постачання електричної енергії.

Пунктом 5.21 Договору визначено, що споживач протягом 5 днів з дати одержання акту приймання-передачі електроенергії зобов`язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акту приймання-передачі електроенергії, підписаний уповноваженим представником споживача та скріплений печаткою споживача, або надати в письмовій формі мотивовану та обґрунтовану відмову від підписання акту приймання-передачі електроенергії.

Згідно з пунктом 5.22 Договору у випадку неповернення споживачем підписаного оригіналу акту приймання-передачі електроенергії, або ненадання письмової обґрунтованої відмови від його підписання до 10 числа місяця, наступного за звітним, такий акт вважається підписаним споживачем, а обсяг спожитої електроенергії встановлюється відповідно до даних ОСР.

Згідно з пунктом 6.1 Договору споживач має право, зокрема, отримувати електричну енергію на умовах, визначених у цьому договорі.

Пунктом 7.1 Договору визначено, що постачальник має право, зокрема, отримувати від споживача плату за поставлену електричну енергію.

Відповідно до пункту 13.1 Договору останній набуває чинності з дати його підписання і діє в частині постачання електричної енергії з 01.01.2021 по 31.12.2021 (включно), а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

Згідно з пунктом 13.2 Договору постачальник має повідомити про зміну будь-яких умов договору споживача не пізніше ніж за 20 днів до її застосування з урахуванням інформації про право споживача розірвати Договір. Постачальник зобов`язаний повідомити споживача в порядку, встановленому законом, про будь-яке збільшення ціни і про право припинити дію договору без сплати будь-яких штрафних санкцій чи іншої фінансової компенсації постачальнику, якщо споживач не приймає нові умови.

Відповідно до розділу 15 Договору невід`ємною частиною цього договору є: - заява-приєднання до договору про постачання електричної енергії споживачу (Додаток № 1 до договору); - комерційна пропозиція (Додаток №2 до договору).

В матеріалах справи міститься копія заяви-приєднання від 24.12.2020 до договору про постачання електричної енергії споживачу, підписана споживачем, відповідно до якої початок постачання з 01.01.2021 (а.с.20), опитувального листа (а.с.20-21) та Комерційної пропозиції на умовах тендерної закупівлі UA-2020-11-16-012326-с (а.с. 22-24).

Як вбачається, протягом строку дії Договору між сторонами укладались додаткові угоди до Договору, а саме:

- від 19.01.2021 №1 (а.с. 25);

- від 26.02.2021 №2 (а.с. 25-26);

- від 30.09.2021 №3 (а.с. 27-28);

- від 03.12.2021 №4 (а.с. 28-29).

На підтвердження факту виконання свої зобов`язань за Договором позивачем надано копії актів приймання-передачі електричної енергії, а саме:

- від 04.02.2021 №17 (за січень 2021), в якому зазначено, що у період з 01.01.2021 по 31.01.2021 відповідач прийняв та використав електричну енергію в обсязі 84,301 МВт*год на загальну суму 204 851 грн. 44 коп., з урахуванням ПДВ (а.с. 7);

- від 03.03.2021 №101 (за лютий 2021), в якому зазначено, що у період з 01.02.2021 по 28.02.2021 відповідач прийняв та використав електричну енергію в обсязі 122,578 МВт*год на загальну суму 297 864 грн. 64 коп., з урахуванням ПДВ (а.с. 7);

- від 06.04.2021 №254 (за березень 2021), в якому зазначено, що у період з 01.03.2021 по 31.03.2021 відповідач прийняв та використав електричну енергію в обсязі 105,53 МВт*год на загальну суму 269 101 грн. 50 коп., з урахуванням ПДВ (а.с. 8);

- від 07.05.2021 №376 (за квітень 2021), в якому зазначено, що у період з 01.04.2021 по 30.04.2021 відповідач прийняв та використав електричну енергію в обсязі 81,683 МВт*год на загальну суму 208 291 грн. 66 коп., з урахуванням ПДВ (а.с. 8);

- від 02.06.2021 №462 (за травень 2021), в якому зазначено, що у період з 01.05.2021 по 31.05.2021 відповідач прийняв та використав електричну енергію в обсязі 88,828 МВт*год на загальну суму 226 511 грн. 40 коп., з урахуванням ПДВ (а.с. 9);

- від 02.07.2021 №605 (за червень 2021), в якому зазначено, що у період з 01.06.2021 по 30.06.2021 відповідач прийняв та використав електричну енергію в обсязі 46,516 МВт*год на загальну суму 118 615 грн. 80 коп., з урахуванням ПДВ (а.с. 9);

- 04.08.2021 №730 (за липень 2021), в якому зазначено, що у період з 01.07.2021 по 31.07.2021 відповідач прийняв та використав електричну енергію в обсязі 23,836 МВт*год на загальну суму 60 781 грн. 80 коп., з урахуванням ПДВ (а.с. 10);

- від 13.09.2021 №903 (за серпень 2021), в якому зазначено, що у період з 01.08.2021 по 31.08.2021 відповідач прийняв та використав електричну енергію в обсязі 33,39 МВт*год на загальну суму 85 144 грн. 50 коп., з урахуванням ПДВ (а.с. 10);

- від 05.10.2021 №963 (за вересень 2021), в якому зазначено, що у період з 01.09.2021 по 30.09.2021 відповідач прийняв та використав електричну енергію в обсязі 91,618 МВт*год на загальну суму 285 848 грн. 16 коп., з урахуванням ПДВ (а.с. 11);

- від 03.11.2021 №1099 (за жовтень 2021), в якому зазначено, що у період з 01.10.2021 по 31.10.2021 відповідач прийняв та використав електричну енергію в обсязі 89,886 МВт*год на загальну суму 284 044 грн. 32 коп., з урахуванням ПДВ (а.с. 11);

- від 08.12.2021 №1268 (за листопад 2021), в якому зазначено, що у період з 01.11.2021 по 30.11.2021 відповідач прийняв та використав електричну енергію в обсязі 97,249 ВМт*год на загальну суму 330 257 грн. 60 коп., з урахуванням ПДВ (а.с. 12);

- від 17.12.2021 №1330 (за грудень 2021), в якому зазначено, що у грудні 2021 відповідач прийняв та використав електричну енергію в обсязі 145,000 МВт*год на загальну суму 492 420 грн. 00 коп., з урахуванням ПДВ (а.с. 12);

- коригуючий акт прийому-передачі електричної енергії від 12.01.2022 №39 на загальну суму з від`ємним значенням "-98 198 грн. 74 коп." (а.с. 13).

Позивач стверджує, що, оскільки спірний Договір не містить такої обов`язкової істотної умови, як порядок організації комерційного обліку електричної енергії та надання даних комерційного обліку електричної енергії відповідно до забезпечення послуг комерційного обліку, він суперечить вимогам Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії (ПРРЕЕ) через відсутність істотної умови, а, отже, не може вважатися дійсним, через суперечність вимогам спеціальних нормативних актів; відповідач проти цього заперечує, що і стало причиною спору та звернення позивача з позовом до суду.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ

Щодо правовідносин сторін

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського процесуального кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання та організаційно-господарські зобов`язання.

Частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України встановлено, що майново- господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частинами 1-3 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вбачається, між позивачем та відповідачем було укладено договір від 24.12.2020 №24-ЕГТ-21/Е про постачання електричної енергії споживачу.

Оскільки, між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України, як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Розкриваючи зміст засади свободи договору у статтях 6, 627 Цивільного кодексу України, законодавець визначає, що свобода договору полягає у праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів і погодженні умов договору. Однак, закріпивши принцип свободи договору в Цивільному кодексі України, законодавець разом із тим передбачив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського від 16.04.2021 у справі № 916/3669/23.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (частина 3 статті 180 Господарського кодексу України).

Частинами 1-2 статті 275 Господарського кодексу України визначено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії".

Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Так, взаємовідносини учасників ринку електричної енергії регулюються, зокрема, Законом України "Про ринок електричної енергії" та Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312.

Закон України "Про ринок електричної енергії" визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище.

Згідно з пунктами 26, 68, 84 частини 1 статті 1 Закону України "Про ринок електричної енергії" (в редакції, чинній на час укладення спірного Договору), електрична енергія - це енергія, що виробляється на об`єктах електроенергетики і є товаром, призначеним для купівлі-продажу; постачання електричної енергії - продаж, включаючи перепродаж, електричної енергії; споживач - фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, або юридична особа, що купує електричну енергію для власного споживання.

Положеннями статті 56 Закону України "Про ринок електричної енергії" (в редакції, чинній на час укладення спірного Договору) серед іншого визначено, що постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу. Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами. Покладення зобов`язань з надання універсальних послуг та/або постачання "останньої надії" не обмежує права електропостачальника здійснювати постачання електричної енергії за вільними цінами. Для забезпечення постачання електричної енергії споживачам електропостачальники здійснюють купівлю-продаж електричної енергії за двосторонніми договорами та/або на ринку "на добу наперед", внутрішньодобовому ринку і на балансуючому ринку, а також шляхом імпорту. Постачання електричної енергії електропостачальниками здійснюється з дотриманням правил роздрібного ринку. До укладення договору постачання електричної енергії споживачу електропостачальник має надати споживачу інформацію про істотні умови договору та про наявний вибір порядку та форм виставлення рахунка і здійснення розрахунків. Загальні положення та умови договору мають бути справедливими і прозорими, викладеними чітко і ясно, не містити процедурних перешкод, що ускладнюють здійснення прав споживача.

Відповідно до пункту 8 частини 7 статті 56 Закону України "Про ринок електричної енергії" (в редакції, чинній на час укладення спірного Договору) у договорі постачання електричної енергії споживачу визначаються, зокрема, порядок організації комерційного обліку електричної енергії та надання даних комерційного обліку електричної енергії.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 №312 затверджено Правила роздрібного ринку електричної енергії (надалі - ПРРЕЕ).

За визначенням пункту 1.1.2 ПРРЕЕ (у редакції, чинній на час укладення сторонами спірного Договору) договір про постачання електричної енергії споживачу - домовленість двох сторін (електропостачальник і споживач), що є документом певної форми, яка передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником за вільними цінами.

Згідно з пунктом 3.2.5 ПРРЕЕ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), укладення споживачем договору про постачання електричної енергії споживачу або договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг відбувається шляхом приєднання споживача до договору на умовах обраної споживачем комерційної пропозиції, для чого споживач подає такому електропостачальнику заяву-приєднання. Електропостачальник може відмовити, якщо споживач не відповідає критеріям, встановленим для споживача універсальної послуги, та/або об`єкт споживача не відповідає критеріям, зазначеним в обраній комерційній пропозиції. Якщо сторони дійдуть згоди на інших умовах, які не передбачені публічними комерційними пропозиціями відповідного електропостачальника, вони мають укласти договір у паперовій формі, зазначивши умови комерційної пропозиції.

Як вбачається, спірний Договір було укладено за результатами відкритих торгів по предмету ДК 021:2015, код 09310000-5 - Електрична енергія (Електрична енергія) (ідентифікатор закупівлі UA-2020-11-16-012326-с).

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції, чинній на час укладення спірного Договору) договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

Частинами 1-3 статті 5 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції, чинній на час укладення спірного Договору) визначено, що закупівлі здійснюються за такими принципами: - добросовісна конкуренція серед учасників; - максимальна економія, ефективність та пропорційність; - відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; - недискримінація учасників та рівне ставлення до них; - об`єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі; - запобігання корупційним діям і зловживанням. Учасники (резиденти та нерезиденти) всіх форм власності та організаційно-правових форм беруть участь у процедурах закупівель/спрощених закупівлях на рівних умовах. Замовники забезпечують вільний доступ усіх учасників до інформації про закупівлю, передбаченої цим Законом.

За змістом положень статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Забороняється укладення договорів про закупівлю, що передбачають оплату замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур закупівель/спрощених закупівель, крім випадків, передбачених цим Законом. Умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, визначених цією статтею.

Частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як вбачається, позивачем до позовної заяви на підтвердження факту приймання та використання відповідачем електричної енергії за Договором надано копії актів приймання-передачі електричної енергії за загальний період з 01.01.2021 по 31.12.2021 включно.

Вказані акти містять підпис позивача, скріплений печаткою останнього. Підпис відповідача на вказаних актах відсутній.

Проте, сторонами по справі не заперечувався факт прийняття відповідачем електричної енергії з подальшою оплатою відповідно до вказаних актів приймання-передач електричної енергії.

Натомість, відповідач у відзиві на позовну заяву наголошує, що спірний Договір підписаний обома сторонами, був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним та виконаний сторонами в повному обсязі, що підтверджується, зокрема, відсутністю претензій сторін Договору щодо його виконання.

Позивачем факт виконання спірного Договору не спростовано, доказів іншого матеріали справи не містять.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18) зроблено правовий висновок про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.

У той же час, Верховний Суд України у постанові від 15.11.2021 у справі 388/1298/16-ц суд дійшов висновку про те, що відсутність у договорі однієї чи більше з істотних умов не унеможливила виконання договору, зокрема в частині проведення розрахунків, і сторони протягом певного часу виконували їх умови, отже незгода позивача з умовами виконання договорів не може бути підставою для визнання її прав порушеними в момент укладення договорів та визнання їх недійсним з цих підстав.

Згідно з частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Частинами 1 та 3 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1 статті 203 Цивільного кодексу України).

Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків.

До договорів, що підпадають під ознаки відповідної норми, слід відносити ті, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення такого договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру у кожної із сторін.

Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства, його моральним засадам та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Частиною 3 статті 5 Господарського кодексу України регламентовано, що суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Отже, для правильного вирішення спору необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою зі сторін і якою мірою виконано зобов`язання, а також з`ясувати наявність наміру (умислу), який означає, що сторони (сторона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, є наявність наміру хоча б в однієї зі сторін щодо настання відповідних наслідків.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.10.2023 у справі №908/722/20, від 29.08.2023 у справі № 909/635/22 та від 27.06.2023 у справі №916/97/21.

Зміст зазначених вище положень закону свідчить про те, що наслідком відсутності в договорі однієї із істотних умов даного виду договорів є відсутність факту його укладення, тому в позові з цих підстав суд має відмовити, оскільки не можна визнавати недійсним те, чого не існує.

Водночас позивач вказує на те, що спірний договір не відповідає вимогам спеціального законодавства, що врегульовує відносини в сфері постачання електричної енергії.

Так, в обґрунтування поданого позову позивач посилається на те, пунктом 3.2.7 ПРРЕЕ передбачено істотні умови договору про постачання електричної енергії, серед яких є порядок організації комерційного обліку електричної енергії та надання даних комерційного обліку електричної енергії відповідно до забезпечення послуг комерційного обліку.

Разом з тим, суд звертає увагу позивача, що останній посилається на редакцію ПРРЕЕ, яка не відповідає тій, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин.

Так, у пункті 3.2.7 ПРРЕЕ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) відсутні вказані позивачем положення. Однак, підпунктом 14 пункту 3.2.6 ПРРЕЕ (у редакції, чинній на час укладенні спірного Договору) дійсно передбачено таку істотну умову, як порядок організації комерційного обліку електричної енергії та надання даних комерційного обліку електричної енергії відповідно до забезпечення послуг комерційного обліку

Відповідач на спростування доводів позивача зазначає, що відповідно до частини 1 статті 24 Закону України "Про публічні закупівлі" фізична/юридична особа має право не пізніше ніж за 10 днів до закінчення строку подання тендерної пропозиції звернутися через електронну систему закупівель до замовника за роз`ясненнями щодо тендерної документації та/або звернутися до замовника з вимогою щодо усунення порушення під час проведення тендеру. Усі звернення за роз`ясненнями та звернення щодо усунення порушення автоматично оприлюднюються в електронній системі закупівель без ідентифікації особи, яка звернулася до замовника. Замовник повинен протягом трьох робочих днів з дня їх оприлюднення надати роз`яснення на звернення та оприлюднити його в електронній системі закупівель відповідно до статті 10 цього Закону.

Також наголошує на тому, що під час проведення тендерної процедури не було жодного звернення від фізичних/юридичних осіб з проханням надати роз`яснення щодо тендерної документації та/або звернень до замовника з вимогою щодо усунення порушення під час проведення тендеру, хоча, кожен потенційний учасник закупівлі має можливість ознайомитись з тендерною документацією та проєктом договору на постачання електричної енергії. І навіть після того, як позивач був визнаний переможцем закупівлі, отримавши договір та ознайомившись з його умовами позивач мав можливість відмовитись від підписання запропонованого договору. Натомість договір від 24.12.2020 №24-ЕГТ-21/Е про постачання електричної енергії споживачу був підписаний позивачем без будь-яких зауважень.

Також відповідач зазначає, що позивач у позовній заяві не вказує, коли саме йому стало відомо про те, які на його думку порушення наявні у влаштуванні комерційного обліку у відповідача і що б змінилося за умови наявності у позивача такої інформації та наголошує на тому, що жодного разу впродовж дії спірного Договору позивач не звертався до відповідача за наданням йому інформації щодо того, хто у відповідача є постачальником послуг комерційного обліку (ППКО), чи виконує ППКО функції оператора даних комерційного обліку (ОДКО), про стан засобів комерційного обліку.

Положеннями статті 33 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що рішення про намір укласти договір про закупівлю приймається замовником у день визначення учасника переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі. Протягом одного дня з дати ухвалення такого рішення замовник оприлюднює в електронній системі закупівель повідомлення про намір укласти договір про закупівлю. Замовник укладає договір про закупівлю з учасником, який визнаний переможцем процедури закупівлі, протягом строку дії його пропозиції, не пізніше ніж через 20 днів з дня прийняття рішення про намір укласти договір про закупівлю відповідно до вимог тендерної документації та тендерної пропозиції переможця процедури закупівлі. У випадку обґрунтованої необхідності строк для укладання договору може бути продовжений до 60 днів.

Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 22 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції, чинній нас укладення спірного Договору), у тендерній документації зазначаються такі відомості, зокрема: проект договору про закупівлю з обов`язковим зазначенням порядку змін його умов.

Враховуючи викладене вище в сукупності, суд вважає, що в матеріалах справи відсутні належні, допустимі та достовірні докази того, що у сторін виникли проблеми з виконанням Договору, а також щодо наявності підстав для визнання його недійсним з причин того, що, як стверджує позивач, він не володів інформацією як влаштований комерційний облік у відповідача, хто є його постачальником послуг комерційного обліку (ППКО), чи виконує ППКО функції оператора даних комерційного обліку, про стан засобів комерційного обліку.

Окрім того, у матеріалах справи відсутні будь-які належні, допустимі та достовірні докази, що означена інформація була та є закритою для позивача, а також доказів того, що позивач скористався своїм правом, як потенційного учасника правовідносин і звертався перед укладанням спірного договору до відповідача із запитом про отримання інформації щодо комерційного обліку та отримав відмову від останнього.

Також, суд зауважує, що позивач не скористався своїм правом відмови від укладення договору про закупівлю, а підписав його, виконуючи умови спірного договору та підписуючи у подальшому з відповідачем додаткові угоди, якими здебільшого піднімалися ціни за електричну енергію.

Підписуючи спірний договір, позивач мав можливість ознайомитися з його істотними умовами і у разі незгоди з ними міг спробувати скласти протокол розбіжностей, доповнити його, деталізувати те, як буде відбуватись порядок організації комерційного обліку електричної енергії та надати його відповідачу.

Статтею 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Отже, рішення переможця про підписання договору є його добровільним волевиявленням, про те, що він погоджується з умовами спірного Договору.

Наведене вище в сукупності свідчить про недоведеність порушеного права або інтересу позивача за спірними обставинами.

Крім того, суд звертає увагу на те, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Однак якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 Господарського процесуального кодексу України).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: - застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; - обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; - застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 (пункт 24).

Згідно зі статтею 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2020 у справі №910/3009/18 дійшла висновку, що спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі -Конвенція).

Європейський суд з прав людини у рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Сполученого Королівства» зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (рішення Європейського суду з прав людини від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України").

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права, або може скористатися можливістю вибору між декількома іншими способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальними нормами конкретні способи захисту не встановлені, то особа має право обрати спосіб із передбачених статтею 16 Цивільний кодекс України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 Цивільний кодекс України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).

У кожному конкретному спорі суд насамперед повинен оцінювати застосовувані способи захисту порушених прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та передбачені статтею 13 Цивільний кодекс України обмеження щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав будь-якою особою.

Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу, що якщо на виконання спірного правочину товариством сплачені кошти або передане інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння (зокрема, на підставі частини 1 статті 216, статті 387, частин 1 та 3 статті 1212 Цивільного кодексу України).

При цьому, визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.

Означена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.29).

Суд зауважує, що як вбачається з відкритих даних, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень, питання щодо недотримання усіх істотних умов і заявлення про недійсність укладеного спірного договору було заявлено позивачем після відкриття провадження у справі №904/736/24 за позовом Новомосковської окружної прокуратури Дніпропетровської області, м. Новомосковськ Дніпропетровської обл. в інтересах держави в особі позивача-1: Новомосковської міської ради, м. Новомосковськ, Дніпропетровської обл. позивача-2: Управління освіти виконавчого комітету Новомосковської міської ради, м. Новомосковськ Дніпропетровської обл. до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджигазтрейд", м. Черкаси про визнання додаткових угод недійсними та стягнення надмірно сплачених грошових коштів у розмірі 376 891 грн. 39 коп.

При цьому, позивач не заявив позовної вимоги щодо відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, а саме просить визнати спірний договір недійсним в момент укладення.

З огляду на викладене, можна припустити те, що позивач намагався створити преюдиційну обставину для справи №904/736/23 аніж задля дійсного відновлення власного порушеного права.

При цьому, обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21) та від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52).

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Згідно із статтею 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06 вересня 2005 року).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2018 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях у справі, питання вичерпності висновків судів, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Законом України від 20.09.2019 №132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", було внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 цього кодексу з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

За результатами аналізу всіх наявних у справі доказів в їх сукупності, суд приходить до висновку, що докази, надані позивачем на підтвердження наявності підстав для визнання спірного договору недійсним є менш вірогідними, тобто факти, які розглядаються щодо наявності підстав для визнання спірного договору недійсним є менш вірогідними, порівняно з доказами, наданими відповідачем на їх спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням викладеного, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Щодо судового збору

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, судові витрати зі сплати судового збору слід віднести за рахунок позивача.

Керуючись пунктом 19.1 Розділу ХІ Перехідних положень, статтями 123, 129, 232, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджигазтрейд" (18001, м. Черкаси, вул. Байди Вишневецького, буд. 37; ідентифікаційний код 43729979) до Управління освіти виконавчого комітету Новомосковської міської ради (51200, м. Новомосковськ Дніпропетровської обл., вул. Гетьманська, буд. 39; ідентифікаційний код 02142342) про визнання недійсним договору від 24.12.2020 №24-ЕГТ-21/Е про постачання електричної енергії.

2. Судові витрати у справі віднести за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджигазтрейд" (18001, м. Черкаси, вул. Байди Вишневецького, буд. 37; ідентифікаційний код 43729979).

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т.В. Загинайко

Дата підписання рішення,

оформленого відповідно до статті 238 ГПК України,

02.08.2024