Рішення

від 02.08.2024 по справі 904/2568/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.08.2024м. ДніпроСправа № 904/2568/24

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегарост" (м. Дніпро)

до Приватного акціонерного товариства "Суха Балка" (м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область)

про стягнення заборгованості за договором № 2002 від 12.02.2020 у загальному розмірі 168 759 грн. 90 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мегарост" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Приватного акціонерного товариства "Суха Балка" (далі - відповідач) заборгованість за договором № 2002 від 12.02.2020 у загальному розмірі 168 759 грн. 90 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 124 039 грн. 95 коп. - основний борг;

- 36 341 грн. 61 коп. - інфляційні втрати;

- 8 378 грн. 34 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором №2002 від 12.02.2020 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений позивачем у період з 19.01.2022 по 22.02.2022 товар, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 124 039 грн. 95 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з березня 2022 року по квітень 2024 року у сумі 36 341 грн. 61 коп., а також 3% річних за загальний період прострочення з 07.03.2022 по 12.06.2024 у сумі 8 378 грн. 34 коп.

Також позивач просить суд здійснити розподіл судових витрат.

Ухвалою суду від 17.06.2024 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Так, ухвала суду від 17.06.2024 суду була направлена учасникам справи засобами електронного зв`язку, а саме:

- позивачу в його Електронний кабінет в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи;

- відповідачу в його Електронний кабінет в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи.

Слід відзначити, що відповідно до пункту 42 вказаного Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - Положення) засобами Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в автоматичному режимі здійснюється перевірка наявності в особи зареєстрованого Електронного кабінету. У разі наявності в особи Електронного кабінету засобами ЄСІТС забезпечується надсилання до автоматизованої системи діловодства підтвердження доставлення до Електронного кабінету користувача документа у справі. В іншому випадку до автоматизованої системи діловодства надходить повідомлення про відсутність в особи зареєстрованого Електронного кабінету.

Відповідно до пункту 17 розділу ІІІ Положення особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Судом було з`ясовано, що відповідач має зареєстрований Електронний кабінет в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи (а.с.38), у зв`язку з чим ухвала суду від 17.06.2024 була надіслана судом в Електронний кабінет відповідача, на підтвердження чого до матеріалів справи було долучено Довідку про доставку електронного листа, якою підтверджується, що ухвала суду від 17.06.2024 була доставлена до Електронного кабінету відповідача - 17.06.2024 о 19:49 (а.с.47).

За змістом частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Враховуючи вказане, з урахуванням положень частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, 18.06.2024 відповідач отримав ухвалу суду від 17.06.2024, що підтверджується Довідкою про доставку електронного листа в Електронний кабінет відповідача в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи (а.с.47).

Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

Так, згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, зокрема, ухвалу господарського суду від 17.06.2024 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/119771236) надіслано судом 17.06.2024, зареєстровано в реєстрі 18.06.2024 та оприлюднено 19.06.2024, тобто завчасно; отже у позивача та відповідача були всі дані, необхідні для пошуку та відстеження руху справи, а також поданими у ній заявами по суті справи, а також реальна можливість отримання такої інформації також із вказаного відкритого джерела (у Єдиному державному реєстрі судових рішень).

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Так, ухвалою суду від 17.06.2024, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Враховуючи встановлену судом вище дату отримання ухвали суду відповідачем (18.06.2024), граничним строком для подання відзиву на позовну заяву було 03.07.2024.

Слід наголосити, що у зв`язку з запровадженням на території України з 24.02.2022 (в період строку для надання відзиву на позовну заяву) воєнного стану, господарським судом був наданий додатковий час для надання можливості сторонам, зокрема відповідачу, реалізувати свої права під час розгляду даної справи судом та висловлення своєї правової позиції щодо позовних вимог позивача. У даному випадку додатково наданий один місяць, господарський суд вважає достатнім та розумним строком для вчинення необхідних процесуальних дій за існуючих обставин воєнного стану та ситуації у Дніпропетровській області (місцезнаходження відповідача та суду), а отже, вважає за доцільне здійснити розгляд даної справи за наявними матеріалами.

Слід також наголосити, що відповідних змін до законів України щодо автоматичного продовження чи зупинення процесуального строку на вчинення тих чи інших дій не внесено.

Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв`язком.

Отже, станом на 02.08.2024 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов`язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись за рахунок порушення права позивача на розумність строків розгляду справи судом (на своєчасне вирішення спору судом), що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Беручи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2024, не скористався правом на подачу до суду відзиву на позовну заяву, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Тобто, у статті 248 Господарського процесуального кодексу України законодавець визначив межі розумного строку для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, а саме: не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Крім того, згідно з частинами 2, 3 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Слід відзначити, що розгляд даної справи по суті розпочався 17.07.2024, а строк розгляду даної справи закінчується 16.08.2024, отже у даному випадку судому було надано сторонам максимально можливий строк для висловлення їх правових позицій та подання доказів по справі.

Відповідно до частини 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору поставки, строк дії договору, умови поставки, факт поставки, загальна вартість поставленого товару, настання строку його оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати та наявність підстав для застосування наслідків такого прострочення у вигляді стягнення інфляційних втрат та 3% річних у заявлених до стягнення сумах.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як убачається з матеріалів справи, 12.02.2020 між Приватним акціонерним товариством "Суха Балка" (далі - покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мегарост" (далі - постачальник, позивач) укладено договір № 2002 (далі - договір, а.с. 10-13), відповідно до умов пункту 1.1. якого постачальник зобов`язується передати покупцю продукцію (далі - товар), а покупець зобов`язується прийняти у власність і оплатити товар на передбачених договором умовах.

У пункті 13.5. договору сторони погодили, що договір набуває чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2021, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором. Моментом підписання договору є дата, зазначена у верхньому правому куті на першій сторінці договору.

У пункті 13.4. договору визначено, що договір та всі первинні документи, які фіксують здійснення фінансово-господарських операцій між постачальником і покупцем, повинні бути скріплені печатками і підписані особисто уповноваженими посадовими особами.

Вказаний договір підписаний позивачем та відповідачем та скріплений печатками обох сторін.

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Судом також встановлено, що у вказаному договорі сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, встановлених законом для даного виду договорів, договір підписаний уповноваженими представниками сторін, їх підписи скріплено печатками підприємств, отже, з урахуванням презумпції правомірності правочину, такий договір є правомірним, укладеним та таким, що породжує у сторін права та обов`язки щодо його виконання.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно з пунктом 1.2. договору номенклатурний перелік, асортимент, кількість, ціна, вартість товару та інші умови згоджуються сторонами в специфікаціях (додатках), які після їх підписання є невід`ємною частиною договору. При зазначенні переліку, асортименту в специфікаціях (додатках) обов`язково вказується код УКТ ЗЕД товару з дотриманням наступних вимог: при придбанні товарів, вироблених в України (крім підакцизних), вказується не менш як 4 перших символів УКТ ЗЕД; при придбанні товарів, імпортованих в Україну та підакцизних, вказується 10 символів коду УКТ ЗЕД.

У розділі 3 договору сторонами були визначені умови щодо ціни і загальної вартості договору, а саме:

- ціна товару встановлюється та узгоджується сторонами відповідно до пункту 1.2. договору (пункт 3.1. договору);

- загальна вартість договору визначається вартістю всіх специфікацій (додатків), підписаних по договору, які є невід`ємною частиною договору (пункт 3.2. договору);

- ціни на товар, що поставляється за договором, фіксуються на момент підписання договору і не підлягають зміні в односторонньому порядку протягом строку дії договору. Зміна ціни допускається тільки за наявності письмової угоди сторін, умову про яку сторони зазначають у специфікації (додатку). Сторони прийняли, що всі ціни, обумовлені в специфікаціях (додатках) до договору, є звичайними, справедливими, ринковими (пункт 3.3. договору).

З матеріалів справи також вбачається, що 31.12.2021 сторонами була укладена Додаткова угода № 1 від 31.12.2021, за умовами пункту 1 якої сторони дійшли згоди пролонгувати договір № 2002 від 12.02.2020 до 31.12.2022, у зв`язку з чим пункт 13.5 договору вирішили викласти у новій редакції: "13.5. Договір набуває чинності з моменту підписання і діє до 31.12,2022, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором. Моментом підписання договору є дата, зазначена у верхньому правому куті на першій сторінці договору" (а.с.15).

Відповідно до пунктів 2.1., 2.2. договору поставка товару здійснюється партіями. Партія товару - товар, оформлений одним товарно-транспортним документом. Базисні умови, терміни поставки товару, а також відвантажувальні реквізити, узгоджуються сторонами в специфікаціях (додатках) до договору.

У відповідності до вказаних умов, сторонами були складені та підписані Специфікації до договору, в яких сторони визначили найменування товару, одиницю виміру, кількість, ціну за одиницю та загальну вартість товару, що підлягав поставці, а саме:

1) Специфікація № 26 від 13.01.2022 до договору № 2002 від 12.02.2020 на суму 45 161 грн. 10 коп., за умовами якої:

- умови оплати: впродовж 45-ти днів календарних днів з дати постачання (пункт 2 специфікації);

- термін постачання: впродовж 5-7-ми робочих днів з моменту підписання даної специфікації (пункт 3 специфікації);

- умови постачання: СРТ-склад покупця: м. Кривий Ріг (в редакції Інкотермс-2010). При перевезенні автомобільним транспортом право власності на товар переходить від постачальника до покупця з дати поставки (пункт 4 специфікації);

- сума договору з урахуванням специфікації: 2 115 121 грн. 76 коп. (а.с. 16);

2) Специфікація № 27 від 21.01.2022 до договору № 2002 від 12.02.2020 на суму 34 920 грн. 00 коп., за умовами якої:

- умови оплати: впродовж 45-ти днів календарних днів з дати постачання (пункт 2 специфікації);

- термін постачання: впродовж 5-7-ми робочих днів з моменту підписання даної специфікації (пункт 3 специфікації);

- умови постачання: СРТ-склад покупця: м. Кривий Ріг (в редакції Інкотермс-2010). При перевезенні автомобільним транспортом право власності на товар переходить від постачальника до покупця з дати поставки (пункт 4 специфікації);

- сума договору з урахуванням специфікації: 2 150 041 грн. 76 коп. (а.с. 18);

3) Специфікація № 28 від 09.02.2022 до договору № 2002 від 12.02.2020 на суму 68 461 грн. 92 коп., за умовами якої:

- умови оплати: впродовж 45-ти днів календарних днів з дати постачання (пункт 2 специфікації);

- термін постачання: впродовж 5-7-ми робочих днів з моменту підписання даної специфікації (пункт 3 специфікації);

- умови постачання: СРТ-склад покупця: м. Кривий Ріг (в редакції Інкотермс-2010). При перевезенні автомобільним транспортом право власності на товар переходить від постачальника до покупця з дати поставки (пункт 4 специфікації);

- сума договору з урахуванням специфікації: 2 218 503 грн. 68 коп. (а.с. 17).

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Пунктом 2.4. договору передбачено, що датою поставки товару вважається дата, проставлена на видатковій накладній при отриманні товару; при поставці залізничним транспортом - відмітка станції призначення в залізничній накладній, якщо інше не обумовлено специфікацією (додатком). Право власності на товар, а також всі пов`язані з ним ризики переходять від постачальника до покупця у відповідності до умов переходу права власності на товар, визначений у специфікаціях (додатках).

Як убачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, позивачем у період з 19.01.2022 по 22.02.2022 був поставлений відповідачу товар на загальну суму 152 021 грн. 34 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими та товарно-транспортними накладними, а саме:

- видатковою накладною № РН-1901 від 19.01.2022 на суму 45 013 грн. 80 коп. (а.с. 22), яка підписана представниками обох сторін, а також товарно-транспортною накладною №1901 від 19.01.2022 на суму 45 013 грн. 80 коп. (а.с. 19);

- видатковою накладною № РН-2701 від 27.01.2022 на суму 34 920 грн. 00 коп. (а.с. 21), яка не підписана представником відповідача, але отримання товару за якою підтверджується товарно-транспортною накладною № 2701 від 27.01.2022 на суму 34 920 грн. 00 коп. (а.с. 36);

- видатковою накладною № РН-2202 від 22.02.2022 на суму 72 087 грн. 54 коп. (а.с. 20), яка не підписана представником відповідача, але отримання товару за якою підтверджується товарно-транспортною накладною № 2202 від 22.02.2022 на суму 72 087 грн. 54 коп. (а.с. 35).

Товар, зазначений у видаткових та товарно-транспортних накладних, складених у 19.01.2022, 27.01.2022 та 22.02.2022, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до їх оформлення.

Суд також зауважує, що товар, визначений умовами договору (Специфікацій № 26, 27, 28 до договору), у повній мірі відповідає товару, що був поставлений згідно з вказаними видатковими накладними, а отже судом визначено, що сторонами в цій частині були дотримані умови договору.

Так, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо). Первинні документи, створені автоматично в електронній формі програмним забезпеченням інформаційно-комунікаційної системи, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови наявності накладеного електронного підпису чи печатки з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності заперечень відповідача стосовно обсягів, строку, вартості та якості поставленого товару.

Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання від позивача товару 19.01.2022, 27.01.2022 та 22.02.2022 за переліченими вище видатковими та товарно-транспортними накладними відповідачем також не заявлено.

Отже, суд приходить до висновку, що позивачем дотримано вимоги договору в частині виконання його зобов`язань за ним.

Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов`язку продавця за договором поставити товар відповідає обов`язок покупця оплатити вартість цього товару.

Згідно з пунктом 4.1. договору оплата вартості партії товару (платежі) здійснюється в гривнях, на розрахунковий рахунок постачальника, зазначений у договорі, на умовах оплати узгоджених сторонами у відповідній специфікації (додатках) до договору. У цьому випадку, умови оплати поширюються тільки на партії товару, передбачені такими специфікаціями (додатками).

Відповідно до пункту 4.2. договору підставою для оплати узгодженої до відвантаження партії товару є виставлений постачальником рахунок.

З матеріалів справ вбачається, що позивачем були виставлені рахунки на оплату поставленого 19.01.2022, 27.01.2022 та 22.02.2022 товару а саме:

- рахунок-фактура № СФ-1801-5 від 18.01.2022 на суму 45 013 грн. 80 коп. (а.с. 27);

- рахунок-фактура № СФ-2102-11 від 21.02.2022 на суму 72 087 грн. 54 коп. (а.с. 28);

- рахунок-фактура № СФ-2601 від 26.01.2022 на суму 34 920 грн. 00 коп. (а.с. 29).

Суд не досліджує питання фактичного отримання вказаних рахунків на оплату, оскільки:

- за своєю природою рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, а в даному випадку такі реквізити містилися, зокрема у договорі № 2002 від 12.02.2020;

- ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою в розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а відсутність рахунку-фактури не звільняє боржника від обов`язку з оплати поставленого товару.

Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду у справі №922/1831/15 від 09.07.2020, у справі № 908/771/19 від 18.02.2020, у справі № 910/1558/19 від 13.02.2020, у справі ; 910/14282/18 від 17.07.2019, у справі № 918/537/18 від 02.07.2019, у справі № 910/19702/17 від 20.12.2018, у справі № 910/21406/17 від 10.10.2018, у справі №910/22589/17 від 05.09.2018, у справі № 905/915/17 від 13.07.2018.

З матеріалів справи вбачається, що поставлений 19.01.2022, 27.01.2022 та 22.02.2022 товар був оплачений відповідачем лише частково - на суму 27 981 грн. 39 коп. (з огляду на призначення платежу, частково був оплачений товар, поставлений за видатковою накладною від 19.01.2022), що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою (а.с.25).

Таким чином, позивач посилається на те, що відповідачем були порушені зобов`язання за договором № 2002 від 12.02.2020 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений позивачем у період з 19.01.2022 по 22.02.2022 товар, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 124 039 грн. 95 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з березня 2022 року по квітень 2024 року у сумі 36 341 грн. 61 коп., а також 3% річних за загальний період прострочення з 07.03.2022 по 12.06.2024 у сумі 8 378 грн. 34 коп. Вказане і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з таких підстав.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як було вказано вище, у пункті 4.1. договору сторони погодили, що оплата вартості партії товару (платежі) здійснюється в гривнях, на розрахунковий рахунок постачальника, зазначений у договорі, на умовах оплати узгоджених сторонами у відповідній специфікації (додатках) до договору; у Специфікаціях №№ 26, 27, 28 сторони погодили такі умови оплати: впродовж 45-ти днів календарних днів з дати постачання (пункт 2 Специфікацій).

Враховуючи вказані умови, судом встановлено, що строк оплати поставленого 19.01.2022, 27.01.2022 та 22.02.2022 товару на загальну суму 152 021 грн. 34 коп., настав у такі терміни:

- за видатковою накладною № РН-1901 від 19.01.2022 на суму 45 013 грн. 80 коп. граничним строком оплати, враховуючи вимоги частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, - є 07.03.2022;

- за видатковою накладною № РН-2701 від 27.01.2022 на суму 34 920 грн. 00 коп. граничним строком оплати, враховуючи вимоги частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, є 14.03.2022;

- за видатковою накладною № РН-2202 від 22.02.2022 на суму 72 087 грн. 54 коп. граничним строком оплати є 08.04.2022.

Як було встановлено судом вище, відповідачем було частково оплачено лише товар, поставлений за видатковою накладною № РН-2701 від 27.01.2022, залишок заборгованості за вказаною накладною складає 17 032 грн. 41 коп. (45 013,80 - 27 981,39). Товар, поставлений за видатковими накладними № РН-2701 від 27.01.2022 на суму 34 920 грн. 00 коп. та № РН-2202 від 22.02.2022 на суму 72 087 грн. 54 коп. оплачений відповідачем не був. Доказів зворотного матеріали справи не містять та відповідачем не повідомлено.

У той же час, в силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Судом встановлено, що доказів на підтвердження повної оплати поставленого позивачем 19.01.2022, 27.01.2022 та 22.02.2022 товару на залишкову суму 124 039 грн. 95 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та у встановлені строки.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 124 039 грн. 95 коп.

При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За прострочення виконання зобов`язання, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з березня 2022 року по квітень 2024 року у сумі 36 341 грн. 61 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат (а.с. 4-5), проведеного позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було невірно визначено суми заборгованості та періоди нарахування інфляційних втрат, арифметично розрахунок проведено також невірно.

Враховуючи вказане, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем (а.с.4-5), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:

"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Здійснюючи власний розрахунок інфляційних втрат, судом враховано таке.

Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.

Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.

Крім того, об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 надала роз`яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Отже, враховуючи вказане вище, а також визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат, господарський суд встановив, що за прострочення оплати поставленого 19.01.2022, 27.01.2022 та 22.02.2022 товару (з урахуванням його часткової оплати відповідачем) інфляційні втрати підлягають нарахуванню в загальний період з березня 2023 року по квітень 2024 року по кожній видатковій накладній окремо та в цей період складають 36 366 грн. 02 коп.

При цьому, відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Враховуючи вказане, а також те, що позивачем розраховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати, розмір яких є менший ніж розрахований судом, суд, у відповідності до положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що саме такий їх розмір підлягає стягненню з відповідача.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 36 341 грн. 61 коп.

Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідачів 3% річних за загальний період прострочення з 07.03.2022 по 12.06.2024 у сумі 8 378 грн. 34 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем (а.с. 4), та встановлено, що під час його проведення позивачем були допущені такі помилки: позивачем невірно визначено граничні терміни оплати товару, а саме: не враховано вимоги частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, а також здійснено нарахування нарастаючим підсумком

Таким чином, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем (а.с. 4), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.

Отже, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних, судом встановлено таке:

- за видатковою накладною № РН-1901 від 19.01.2022 на суму 45 013 грн. 80 коп. граничним строком оплати, враховуючи вимоги частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, - є 07.03.2022; товар було оплачено відповідачем 12.05.2022 частково на суму 27 981 грн. 39 коп., отже 3% річних підлягають нарахуванню в період з 08.03.2022 по 11.05.2022 на суму 45 013 грн. 80 коп. та в цей період складають 240 грн. 48 коп.; в період з 12.05.2022 по 12.06.2024 на суму 17 032 грн. 41 коп. та в цей період складають 1 067 грн. 51 коп.;

- за видатковою накладною № РН-2701 від 27.01.2022 на суму 34 920 грн. 00 коп. граничним строком оплати, враховуючи вимоги частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, є 14.03.2022; товар не був оплачений відповідачем, отже 3% річних підлягають нарахуванню в період з 15.03.2022 по 12.06.2024 на суму 34 920 грн. 00 коп. та в цей період складають 2 355 грн. 10 коп.;

- за видатковою накладною № РН-2202 від 22.02.2022 на суму 72 087 грн. 54 коп. граничним строком оплати є 08.04.2022; товар не був оплачений відповідачем, отже 3% річних підлягають нарахуванню в період з 09.04.2022 по 12.06.2024 на суму 72 087 грн. 54 коп. та в цей період складають 4 713 грн. 65 коп.

Всього за розрахунком суду в заявленому позивачем періоді 3% річних складають 8 376 грн. 74 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 8 376 грн. 74 коп.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат по справі суд зазначає таке.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

У той же час, згідно із частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Оскільки позовну заяву у даній справі було подано до суду через систему "Електронний суд", судовий збір, який підлягав сплаті позивачем, становив 2 422 грн. 40 коп.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягає частина витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 2 422 грн. 38 коп.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегарост" до Приватного акціонерного товариства "Суха Балка" про стягнення заборгованості за договором № 2002 від 12.02.2020 у загальному розмірі 168 759 грн. 90 коп. - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Суха Балка" (вулиця Конституційна, будинок 5, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50029; ідентифікаційний код 00191329) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегарост" (вулиця Верхоянська, будинок 49, м. Дніпро, 49049; ідентифікаційний код 38333525) 124 039 грн. 95 коп. - основного боргу, 36 341 грн. 61 коп. - інфляційних втрат, 8 376 грн. 74 коп. - 3% річних та 2 422 грн. 38 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений та підписаний 02.08.2024.

Суддя Ю.В. Фещенко