Рішення

від 29.07.2024 по справі 136/1312/23

ЛИПОВЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 136/1312/23

провадження № 2/136/277/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" липня 2024 р. м. Липовець

Липовецький районний суд Вінницької області

в складі головуючого судді Шпортун С.В.,

за участі секретаря судового засідання Белінської С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Липовець, за правилами спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про стягнення заробітної плати,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулась до суду із зазначеним позовом до Пенсійного фонду України (далі - відповідач), підставність якого обґрунтовує тим, що відповідно до наказу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області від 25.07.2017 №90-к/тр її, ОСОБА_1 , з 01.08.2017 було прийнято на посаду заступника начальника відділення - начальника відділу обліку страхувальників та доходів, контрольно-ревізійної та фінансової роботи, матеріального забезпечення Липовецького відділення Управління, наказом Управління від 21.03.2019 за №119-к/тр переведено з 01.04.2019 на посаду головного спеціаліста страхових виплат та матеріального забезпечення Липовецького відділення, а 18.04.2023 наказом Управління від 11.04.2023 за №130-к/тр, її було звільнено з посади, у зв`язку із скороченням штату та чисельності працівників, на підставі п. 1 ч.1 ст. 40 Кодексу законів про працю України. Утім у 2023 році їй не була нарахована та виплачена матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань, виплата якої передбачена Положенням про умови оплати та стимулювання праці працівників Фонду соціального страхування України, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування України 10 жовтня 2017 року №52 (далі - Положення №52) із змінами та доповненнями внесеними постановами від 26.12.2019 №13 та від 25.02.2021 №15.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що 07.04.2023 вона ініціювала заяву перед головою комісії з реорганізації Управління про надання матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, за наслідками розгляду якої листом від 17.04.2023 за №363-01 їй було відмовило у виплаті допомоги з підстав відсутності коштів.

Позивач вважає, що така відмова не ґрунтується на нормах діючого законодавства, оскільки обмеження щодо отримання матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань мають працівники вперше прийняті на роботу і це обмеження розповсюджується на перші шість місяців безперервної роботи, жодних інших обмежень Положенням №52 не передбачено.

Окрім цього, відповідно до розрахунку до тимчасового кошторису на квітень 2023 року на поточні витрати за КЕКВ 2100 «Оплата праці і нарахування на заробітну плату» Управління вбачається наявність затверджених видатків на виплату матеріальних допомог на вирішення соціально-побутових питань на І квартал та квітень 2023 року в розмірі 791,1 тис. грн., а очікуване виконання по цій статті видатків у І кварталі 2023 року склало лише 13,9 тис. грн. (стовпчики 7-8 рядка 10).

Таким чином, економія коштів фонду оплати праці для виплати матеріальних допомог на вирішення соціально-побутових питань на початок квітня 2023 року становила 777,2 тис. грн., а у 2023 році таких допомог було виплачено на суму 13,9 тис. грн.

Окрім цього кошти в сумі 924,3 тис. грн. були вилучені з кошторису у зв`язку із наявною економією коштів по КЕКВ 2100 «Оплата праці і нарахування на заробітну плату» і дана економія головою комісії з реорганізації була створена штучно через невиплату працівникам матеріальних допомог на вирішення соціально-побутових питань, а також зменшення розміру інших платежів, що підтверджується різницею між сумою видатків запланованих тимчасовим кошторисом 6802,2 тис. грн. (стовпчики 4-5 рядка 13) та суми очікуваного виконання тимчасового кошторису 5491,12 тис. грн. (стовпчики 7-8 рядка 13) у І кварталі 2023 року.

Позивач у позові зазначає, що виплата матеріальних допомог на вирішення соціально-побутових питань працівникам Управління регулюється Положенням №52, відповідно до якого матеріальна допомога, як на оздоровлення так і для вирішення соціально-побутових питань належить до фонду оплати праці та є заробітною платою.

Повноваження керівника Управління щодо визначення конкретного розміру матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань належать до дискреційних, визначити конкретний її розмір може лише відповідач, який є правонаступником Управління, тому просить суд зобов`язати Пенсійний фонд України нарахувати та виплатити їй, ОСОБА_1 , матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань в розмірі не більше середньомісячної заробітної плати але не менше посадового окладу, а також, відповідно до ст. 116, 117 КЗпП України, зобов`язати Пенсійний фонд України виплатити їй середній заробіток за кожен день затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку але не більше як за шість місяців.

Наведені обставини послугували підставою для звернення до суду із даним позовом.

22.08.2022 Пенсійний фонд України через представника ОСОБА_2 подав до суду відзив, відповідно до якого просили суд поновити строк для його подачі, обґрунтовуючи тим, що позовна заява із ухвалою про відкриття провадження у даній справі ними отримана була 24.07.2023, тоді як до позову не було додано жодних додатків, у зв`язку із чим виникла необхідність у витребуванні документів у розпорядника яким на даний час є Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, а оскільки підготовка відзиву потребувала вивчення та аналізу значного обсягу документів, ознайомлення із ними, вважають, що строк пропущено з поважних причин.

У ч.4.ст..179ЦПК України,передбачено,що відповідьна відзивподається встрок,встановлений судом. Відповідно до ухвали суду від 18.07.2023 відповідачеві надано п`ятнадцятиденний строк з дня отримання копії ухвали суду для подання відзиву.

Із доказів доданих до справи, судом встановлено, що копію ухвали із додатками до неї на дванадцяти аркушах отримано адресатом 24.07.2023, в підтвердження чому є рекомендоване повідомлення про відправлення поштового відправлення, тоді як відзив надійшов майже через місяць (22.08.2023), отож вказана заява по суті подана представником поза межами строку, встановленого судом.

Вирішуючи питання продовження строку для подання відзиву на позовну заяву, суд враховує основні засади цивільного судочинства, в тому числі, принципи пропорційності, змагальності, диспозитивності, які гарантують право кожного учасника процесу подати свої докази, відстоювати свою позицію перед судом, враховуючи значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, та обов`язок суду сприяти учасникам процесу в реалізації ними прав, передбаченихЦПК України, та розглянути справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексув межахзаявлених неювимог тана підставіподаних доказів.

Беручи до уваги наведені вище представником підстави для продовження строку для подання відзиву на позовну заяву, суд визнав їх не поважними, оскільки в силу приписів ст..177 ЦПК України, правила цієї статті щодо подання копій документів до позову не поширюються на позови, що виникають з трудових правовідносин.

Наведені представником відповідача обставини щодо звернення до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області за документами, не підкріплені жодними доказами, тоді як учасник справи має право знайомитись із матеріалами справи та отримувати копії, що не позбавляло відповідача своєчасно звернутись до суду із даним клопотанням, утім таким своїм правом останній не скористався, як наслідок несе ризик невчинення ним дій, право на яке гарантоване ст.43 ЦПК України.

У випадку пропуску такого строку, виключними підставами для визнання судом поважних причин такого пропуску може бути лише наявність об`єктивно непереборних обставин, які пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що до суду відповідач подав відзив з порушенням строку, а причини пропуску наведені ним є неповажними, відтак залишає його без розгляду.

За таких обставин, в силу приписів ч.8 ст.178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

28.08.2023 позивач подала до суду відповідь на відзив, з урахуванням наданих до справи доказів та термінів пересилання поштової кореспонденції, суд вважає, що відповідь на відзив подано своєчасно.

Зі змісту вказаної заяви по суті, позивач не погоджується з доводами відповідача наведеними у відзиві щодо відсутності видатків на виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, мотивуючи тим, що тимчасовим кошторисом Управління на квітень місяць 2023 року було затверджено видатки на виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань в розмірі 715,9 тис. грн., проте листом Фонду соціального страхування України від 11.04.2023 №574-06-1 кошти в сумі 924,3 тис. грн. вилучені з кошторису по КЕКВ 2100 «Оплата праці і нарахування на заробітну плату», тоді як подана заява про виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань від 07.04.2023 і станом на дату подання такі видатки були затверджені, деяким працівникам управління матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань все ж таки виплачувалась, тоді як в порушення п. 6.1 Положення №52, в редакції постанови правління Фонду від 25.02.2021 №15, голова комісії з реорганізації Управління безпідставно відмовила у виплаті їй, ОСОБА_1 , матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, чим порушила її право на оплату праці. Посилання відповідача на правовий висновок зроблений Верховним Судом в постанові від 31.05.2023 у справі №620/17864/21 не можуть братись судом до уваги при вирішенні цієї справи, оскільки в цій справі позивач не довів того, що у відповідача були затверджені видатки на виплату матеріальних допомоги на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань. Також не заслуговують на увагу доводи у відзиві, що згідно Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 №5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 за №114/8713 (далі - Інструкція №5), матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань не входить до заробітної плати, хоча й виплачується за рахунок фонду оплати праці установи, оскільки такі норми в Інструкції №5 відсутні.

Інші заяви по суті учасниками цивільного процесу не подавались.

Ухвалою суду від 18.07.2023 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою суду від 17.08.2023 здійснено перехід з розгляду даної цивільної справи в порядку спрощеного провадження без виклику сторін, - до розгляду справи в порядку спрощеного провадження з викликом сторін.

26.09.2023 ухвалою суду було відмовлено в задоволенні клопотання представника Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо заміни сторони у спорі, залучено доучасті усправі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області; витребувано в Пенсійного фонду України належним чином засвідчену копію листа виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 15.02.2023 №193-06-1 та інформацію надану Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Вінницькій області на даний лист; долучено доматеріалів даної цивільної справи№136/1312/23наступні документи: довідку про розмір середньої заробітної плати від 18.07.2023 за №0200-0602-8/71644; копію наказу про переведення ОСОБА_1 від 21.03.019 за №119-к/тр; судове засідання з розгляду даної цивільної справи відкладено.

Ухвалою суду від 04.03.2024 було витребувано вГоловного управлінняПенсійного фондуУкраїни уВінницькій області оригінали чи належним чином завірені копії документів: заяви ОСОБА_1 про надання матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань від 07.04.2023; заяв ОСОБА_1 про надання матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2018-2022 роки та наказів Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України про надання ОСОБА_1 такої допомоги на підставі цих заяв.

29.07.2024 протокольною ухвалою було задоволено клопотання позивача та долучено до матеріалів цивільної справи докази отримані нею після звернення до суду із даним позовом.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала з підстав наведених у позові, просила суд їх задовольнити, суду пояснила, що 07.04.2023 нею ініціювалось заява про виплату їй матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, у зв`язку із її тимчасовою непрацездатністю та перебуванням на лікуванні, однак це не була матеріальна допомога на лікування, яка носить разовий характер, а саме матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань, яка має систематичний характер, оскільки виплачувалась працівникам Управління у 2018-2022 роках, отож входить до фонду оплати праці як додаткової заробітної плати та належить до інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Зазначила, що будь-яких правових підстав у відповідача для відмови саме їй у виплаті матеріальної допомоги, не було, оскільки кошти станом на 07.04.2023 були, а інших правових підстав, за яких їй могло бути відмовлено керівником, передбачених Положенням за №52 не встановлено, тоді як відповідь за результатами розгляду її звернення нею не оскаржувалась, а способом захисту є даний позов із вимогами до зобов`язання відповідача вчинити певні дії. Відповідно до п. 6.1 Положення №52, жодних інших обмежень щодо отримання матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань Положенням №52 не передбачено, як і право керівника вирішувати питання надання чи ненадання такої допомоги в залежності від конкретних підстав та їх вагомості.

29.07.2024 представники відповідача та третьої особи у судове засідання не з`явились, будучи належним чином повідомленими, заяв та клопотань про поважність причин неявки в судове засідання не надали.

Суд, з`ясувавши думку позивача, встановив відсутність правових підстав визначених ст.223 ЦПК України для відкладення розгляду справи.

Вислухавши позивача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши усі зібрані у справі докази, суд встановив відповідно до копії трудової книжки серія НОМЕР_1 виданої на ім`я ОСОБА_1 від 14.08.1987(а.с.17, 18), запис у трудовій книжці за № НОМЕР_2 від 01.08.2017, що ОСОБА_1 була прийнята на посаду заступника начальника відділення - начальника відділу обліку страхувальників та доходів, контрольно-ревізійної та фінансової роботи, матеріального забезпечення Липовецького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області у порядку переведення з Липовецького міжрайонної виконавчої дирекції Вінницького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності відповідно до наказу № 90-к/тр від 25.07.2017.

Відповідно до наказу №505 к/тр від 22.12.2017 (запис у трудовій книжці за № НОМЕР_3 від 02.01.2018) ОСОБА_1 переведено за її згодою на посаду завідувача сектору страхових виплат організації медичної реабілітації та соціальних послуг Липовецького відділення з посади заступника начальника відділення начальника відділу обліку страхувальників та доходів, контрольно-ревізійної та фінансової роботи, матеріального забезпечення Липовецького відділення (ст. 32 КЗпП України).

Наказом №119 к/пр від 21.03.2019 (запис у трудовій книжці за № НОМЕР_4 від 01.04.2019) ОСОБА_1 переведено за її згодою на посаду головного спеціаліста страхових виплат та матеріального забезпечення Липовецького відділення (ст. 32 КЗпП України).

Відповідно до вказаного наказу №119 к/пр від 21.03.2019 (а.с.59), ОСОБА_1 переведено за її згодою 01.04.2019 на посаду головного спеціаліста страхових виплат та матеріального забезпечення Липовецького відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області з посади завідувача сектору страхових виплат, організації медичної реабілітації та соціальних послуг Липовецького відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області (ст..32 КЗпП України) та встановлено посадовий оклад згідно з штатним розписом у 6600 грн. на місяць, збережено попередній середньомісячний заробіток на посаді завідувача сектору з дня її переведення згідно з ст..114 КЗпП України.

Наказом №130 к/пр від 11.04.2023 (запис у трудовій книжці за № НОМЕР_5 від 18.04.2019) ОСОБА_1 звільнено 18.04.2023 з посади головного спеціаліста страхових виплат та матеріального забезпечення Липовецького відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області, у зв`язку із скороченням штату чисельності працівників на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП.

Згідно з повідомленням Управління виконавчої дирекції Фонду у Вінницькій області Фонду соціального страхування України від 18.04.2023 №102 (а.с.38), при звільненні із ОСОБА_1 проведено розрахунок у розмірі 17 063,87 грн. у кінці квітня 2023 року та нараховано: оклад 165,00 грн.; надбавка за вислугу 33,00 грн.; премія за квітень 2023 року 158,40 грн.; компенсація за невикористану відпустку (37 днів) 15020,52 грн.; вихідна допомога при звільненні 10691,95 грн.; відпускні за квітень 2023 (-12 днів) 4871,52 грн.; всього нараховано за квітень 2023 року 21197,35 грн. Утримано: прибутковий податок на доходи фізичних осіб 18 % - 3 815,52 грн.; військовий збір 1,5 % - 317,96 грн.; всього утримано 4 133,48 грн. та перераховано на картковий рахунок.

Позивач звернулась до суду із даним позовом, вказуючи, що їй неправомірно не була нарахована та виплачена матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань, у зв`язку із чим, відповідно до ст. 116, 117 КЗпП України, підлягає стягненню середній заробіток за кожен день затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а частина перша статті 16 ЦК України визначає право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Отже, наведені приписи чинного законодавства визначають об`єктом захисту, в тому числі судового, порушене, невизнане або оспорюване право.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чиному розуміннізакону суб`єктивнеправо назахист -це юридичнозакріплена можливістьособи використатизаходи правоохоронногохарактеру дляпоновлення порушеногоправа іприпинення дій,які порушуютьце право.

Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 21.09.2022 №2620-ІХ, який набрав чинності з 01 січня 2023 року, викладено в новій редакції Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №1105) в новій редакції визначено: «Припинити Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень.

Пунктами 1 та 3 постанови Кабінету Міністрів України «Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України» від 27.12.2022 №1442, яка набрала чинності з 01 січня 2023 року (далі - Постанова КМУ №1442), крім іншого було визначено: припинити з 1 січня 2023 р., реорганізувавши шляхом приєднання до Пенсійного фонду України управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області (далі - Управління); утворити комісію з реорганізації Управління.

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно ч. 2 ст. 107 ЦК України після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами.

Згідно відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (витяг додається), 01.05.2023 внесений запис про державну реєстрацію припинення Управління як юридичної особи внаслідок реорганізації, отож правонаступником Управління визначено Пенсійний фонд України.

Відповідно до передавального акту від 28.04.2023 (а.с.42-44) визначено, що все майно, майнові, немайнові права та зобов`язання Управління, щодо всіх його кредиторів і боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами перед кредиторами, переходять до правонаступника - Пенсійного фонду України.

Внаслідок передачі Пенсійному фонду України та його територіальним органам функцій Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень з 01.01.2023 виникло публічне правонаступництво, тобто передання адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень до іншого внаслідок припинення виконання першим суб`єктом покладеної на нього функції.

Наказами Пенсійного фонду України про упорядкування майнових та інших відносин, що виникли внаслідок припинення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у відповідній області, виданими після реєстрації його припинення, Головним управлінням Пенсійного фонду України доручено, зокрема: проводити розрахунки з працівниками припиненого управління виконавчої дирекції Фонду; подавати відомості для обліку їх трудової діяльності в електронній формі / вносити записи до трудової книжки; виконувати інші повноваження роботодавця та страхувальника у відносинах з цими особами; забезпечити зберігання прийнятих за актом документів (наказ Пенсійного фонду України від 01.05.2023 № 72 Про упорядкування майнових та інших відносин, що виникли внаслідок припинення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області). Всі документи не завершені в діловодстві та архів УВД ФССУ у Вінницькій області передано за актом до Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області.

Отож правонаступником Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області є Пенсійного фонду України, тоді як документи не завершені в діловодстві та архів УВД ФССУ у Вінницькій області передано за актом до Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області.

Зі змісту статті 2 Закону України «Про оплату праці» слідує, що в структуру заробітної плати входить основна заробітна плата, додаткова заробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Статтею 1 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємств.

Відповідно до статті 2 вищезазначеного закону основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про оплату праці» для установ і організацій, що фінансуються з бюджету, - це кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, грантів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел.

Суб`єктами організації оплати праці є: органи державної влади та місцевого самоврядування; роботодавці, організації роботодавців, об`єднання організацій роботодавців або їх представницькі органи; професійні спілки, об`єднання професійних спілок або їх представницькі органи; працівники (ч. 5 Закону України «Про оплату праці»).

Згідно статті 13 Закону України «Про оплату праці» оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оплату праці» форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами.

У п. 5.1 Колективного договору Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області від 29.03.2018, передбачено, що оплата праці працівників управління здійснюється згідно з Положенням про умови оплати та стимулювання працівників управління виконавчої дирекції Фонду, затвердженим правлінням Фонду відповідно до чинного законодавства.

У п.5.6. Колективного договору передбачено, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань та допомога на оздоровлення працівникам Фондоми надається у розмірі не більше середньомісячної заробітної плати але не менше посадового окладу.

Постановою правління Фонду соціального страхування України від 10.10.2017 року № 52 (введено в дію з 01.01.2018 року) викладено в новій редакції Положення про умови оплати та стимулювання праці працівників Фонду соціального страхування України, до якого в подальшому вносились зміни (далі - Положення № 52).

Відповідно до п. 1.2 Положення №52 в редакції постанови від 25.02.2021 за №15, структура фонду оплати праці працівників Фонду включає наступні складові: посадовий (місячний) оклад; надбавка за вислугу років; надбавка за інтенсивність праці; доплати за виконання обов`язків тимчасово відсутнього працівника (тимчасово відсутнього керівника структурного підрозділу); доплата водіям (за інтенсивність праці, ненормований робочий день, класність); щомісячна премія; одноразова премія; матеріальна допомога (на оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань).

Згідно п. 1.3 Положення №52, працівникам виконавчої дирекції Фонду та її робочих органів встановлюються посадові (місячні) оклади, щомісячні надбавки та виплачуються премія за результатами роботи, одноразові премії, матеріальна допомога, здійснюються доплати відповідно до цього Положення.

Згідно п.1.4. Положення №52, фінансування витрат на виплату працівникові основної, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат, передбачених цим Положенням здійснюється за рахунок фонду оплати праці в межах затверджених видатків виконавчої дирекції Фонду та її робочих органів на оплату праці.

Відповідно до п. 6.1 Положення № 52 матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань працівникам Фонду соціального страхування України надається в розмірі не більше середньомісячної заробітної плати, але не менше посадового окладу, один раз на календарний рік.

Рішення про надання матеріальної допомоги на підставі заяви працівника та клопотання керівника відповідного структурного підрозділу приймають начальники управлінь - працівникам відповідних управлінь, начальникам відділень, їх заступникам, працівникам відповідних відділень. (п. 6.2 Положення № 52).

Відповідно до п 6.5. Положення № 52 виплата матеріальних допомог на вирішення соціально побутових питань та на оздоровлення, передбачених п. 6.1 Положення №52, здійснюється в межах затверджених видатків на оплату праці працівників виконавчої дирекції Фонду та її робочих органів.

Зі змісту вказаних актів слідує, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питаньє нецільовою грошовою допомогою, що виплачується з фонду заробітної плати за умови наявності вільних коштів, на відміну від інших видів грошових виплат, які може отримати працівник, для отримання цього виду допомоги не потрібно надавати документи, що пояснюють чи підтверджують цільове призначення коштів.

Разом з цим, конкретних підстав надання матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань у нормативних документах немає, хоча вони можуть бути визначені колективним договором. Якщо такого визначення не має, вагомість підстав визначає сам керівник.

Таким чином, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань - це вид допомоги, який не є обов`язковим, надається за рішенням керівника в межах затвердженого фонду оплати праці, а це означає, що у випадку недостатності коштів фонду оплати праці, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань не виплачується.

Відповідно до п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 №13, при вирішенні спорів про виплату премій, винагороди за підсумками роботи за рік чи за вислугу років, надбавок і доплат необхідно виходити з нормативно - правових актів, якими визначено умови та розмір цих виплат. Працівники, на яких поширюються зазначені нормативно-правові акти, можуть бути позбавлені таких виплат (або розмір останніх може бути зменшено) лише у випадках і за умов, передбачених цими актами. З мотивів відсутності коштів у проведенні вказаних виплат може бути відмовлено в тому разі, коли вони обумовлені в зазначених актах наявністю певних коштів чи фінансування.

Судом встановлено, що 07.04.2023 ОСОБА_1 було ініційовано заяву про надання матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань.

Як слідує із листа Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 08.07.2024, заява ОСОБА_1 від 07.04.2024 була розглянута 17.04.2024 за №363-01, а реєстрація звернень громадян Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області здійснювалась у системі електронного документообігу 15.04.2024 доступ до якої заблоковано, тому у Головного управління відсутня можливість надати копію заяви від 07.04.2024, а справи за зверненнями громадян до Головного управління не передавались.

У судовому засіданні представник відповідача підтвердила відсутність в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області заяв ОСОБА_1 за період з 2018-2022 роки та за 2023 рік.

Згідно листа Державного архіву Вінницької області від 05.02.2024 за №08-51/3 (а.с.204, документи з особового складу Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України у Вінницькій області в архів на зберігання не надходили.

За вказаних підстав заява від 07.04.2023 ОСОБА_1 не була предметом дослідження в судовому засіданні, у тому числі на предмет перевірки дати її вхідної реєстрації, що повідомлена відповідачем від 08.07.2024.

Зі змісту листа голови комісії з реорганізації Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області від 17.04.2023 за №363-01(а.с.39), за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 від 07.04.2024 було роз`яснено, що відповідно до п.6.2., 6.5. Положення № 52, надання матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань, що матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань є альтернативною виплатою, не носить обов`язкового характеру і виплачується у разі прийняття відповідного рішення керівником, також об`єктивною підставою для її виплати є економія фонду оплати праці. Тимчасовим кошторисом робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України на І квартал 2023 року видатки на виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань затверджені не були. Тимчасовим кошторисом робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України на квітень місяць 2023 року в розрахунку фонду оплати праці було затверджено видатки на виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально побутових питань в розмірі 791,1 тис. грн.., проте листом Фонду соціального страхування від 11.04.2023 за №574-06-1 вилучені з кошторису в сумі 924,3 тис. грн.. по КЕКВ2100 «Оплата праці і нарахування на заробітну плату».

Позивач підтвердила у судовому засіданні, що рішення відповідача у формі листа за підписом голови комісії з реорганізації Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області від 17.04.2023 за №363-01 нею не оскаржувалось.

Із Розрахунку до тимчасового кошторису на квітень 2023 року на поточні витрати за КЕКВ 2100 «Оплата праці і нарахування на заробітну плату» управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області Додаток 2.4. до наказу виконавчої дирекції Фонду від 29.03.2023 №58-ОД (а.с.40), наявні видатки на виплату матеріальних допомог на вирішення соціально-побутових питань на І квартал та квітень 2023 року в розмірі 791,1 тис. грн., а очікуване виконання по цій статті видатків у І кварталі 2023 року складає 13,9 тис. грн.

Відповідно до листа голови комісії з реорганізації за №574-06-1 від 11.04.2023 (а.с.71), виконавча дирекція Фонду соціального страхування України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 за №675 (із змінами) та за результатами проведеного аналізу інформації наданої на лист виконавчої дирекції Фонду від 15.02.2023 за №193-06-1 щодо оплати праці та нарахувань на січень-квітень 2023 року надсилали показники змін до тимчасових кошторисів на квітень 2023 згідно з додатком.

Як слідує із Змін до тимчасового кошторисів робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України на квітень 2023 року, який є Додатком до листа за №574-06-1 від 11.04.2023 (а.с.72), було виключено видати на Управління у Вінницькій області за КЕКВ 2100 «Оплата праці і нарахування на заробітну плату» 924,3, у тому числі на видатки 2110 та 2120.

Отже судом встановлено, що кошти в сумі 924,3 тис. грн. були вилучені з кошторису у зв`язку із наявною економією коштів по КЕКВ 2100 «Оплата праці і нарахування на заробітну плату».

Зібрані у справі докази підтверджують, що у відповідача були відсутні кошти передбачені на виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, відтак була відсутня можливість провести виплату такої матеріальної допомоги позивачу.

При цьому доводи позивача, що економія головою комісії з реорганізації була створена штучно через невиплату працівникам матеріальних допомог на вирішення соціально-побутових питань, не підкріплені жодними належними та допустимими доказами, а є нічим іншим як припущеннями, тоді як доказування не може на них ґрунтуватися.

Крім цього, суд звертає увагу, що відповідно до п. 6.2 Положення № 52, передбачено виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань здійснюється керівником управління виконавчої дирекціїФонду соціального страхування у Вінницькій області за наявності коштів, отож це вид допомоги, який надається лише на підставі заяви працівника за рішенням керівника в межах затвердженого фонду оплати праці, тоді як у випадку недостатності коштів фонду оплати праці, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань не виплачується.

Приймаючи доуваги те,що обставинищодо відсутностікоштів для виплати матеріальної допомоги на вирішення соціально побутових питань на час надходження та розгляду заяви позивача знайшли своє підтвердження, тому суд дійшов висновку, щоо орган діяв правомірно, коли відмовив позивачеві у виплаті цієї допомоги.

При цьому, обставини, на які покликається позивач у позові, за яких працівникам Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області за період з 2018-2022 років нараховувалась та надавалась матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, в підтвердження чого було надано відповідні накази Управління, не беруться судом до уваги при вирішенні цього спору, оскільки предметом доказування при розгляді даної справи є з`ясування наявності (чи відсутності) підстав для виплати такої допомоги позивачеві у 2023 році.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Так, статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першоюцієї статті.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними у даному випадку є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

У випадку звільнення у зв`язку зі скороченням чисельності або штату на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП до обов`язкових виплат належать: заробітна плата за відпрацьований час (якщо такий є); вихідна допомога не менше середнього місячного заробітку (ст. 44 КЗпП); компенсація за невикористані відпустки. Роботодавці мають право встановлювати в локальних актах додаткові, в порівнянні з чинним законодавством, гарантії, зокрема, при звільненні.

Колективним договором прийнятим на загальних зборах трудового колективу управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Вінницькій області 29.03.2018 року, зареєстрованим 27.04.2018 року за № 155, виплату будь-яких інших додаткових гарантій при звільненні не передбачено.

З урахуванням встановлених судом обставин та норм для їх правового регулювання, суд дійшов висновку, що інші доводи позивача не спростовують правомірність відмови відповідача у виплаті матеріальної допомоги, тому в задоволені позовних вимог про зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань слід відмовити, а оскільки інші вимоги щодо зобов`язання виплатити позивачу середній заробіток за кожен день затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, залежели від доведеності та обґрунтованості перших вимог, то в задоволенні позову суд відмовляє у повному обсязі.

Питання про судові витрати суд вирішує відповідно до Глави 8 ЦПК України, а оскільки при пред`явленні позову позивач звільнена від їх сплати, то такі витрати слід компенсувати за рахунок держави.

Керуючись ст.2, 15 Закону України «Про оплату праці», ст.ст. 116, 117 КЗпП України, ст.ст. 10, 60, 89, 141, 259, 265, 268 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_6 ) до Пенсійного фонду України (вул. Бастіонна, буд.9, м. Київ, Київська обл. ЄДРПОУ - 00035323) про стягнення заробітної плати залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів учасниками справи безпосередньо до Вінницького апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 02.08.2024.

Суддя Світлана ШПОРТУН