Рішення

від 17.07.2024 по справі 607/25461/23

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17.07.2024 Справа №607/25461/23 Провадження №2/607/922/2024

місто Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Герчаківської О. Я.,

з участю секретаря судового засідання Баб`як Н. О.,

позивачки ОСОБА_1 ,

(в режимі відеоконференції)

представника відповідача, адвокатки Фільварочної О. Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства «ТЕРНВОЯЖ» про захист честі та гідності, відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до приватного підприємства «ТЕРНВОЯЖ» (далі ПП «ТЕРНВОЯЖ») про відшкодування моральної шкоди у розмірі 100000 (сто тисяч) грн, а також стягнення судових витрат: витрат на правничу допомогу у розмірі 10500 (десять тисяч п`ятсот) грн, судового збору в розмірі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн (а.с. 3-10).

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 14 серпня 2023 року за придбаним заздалегідь автобусним квитком № 30675105, позивачка вирушила за маршрутом з аеропорту Краків Б до південного залізничного вокзалу у м. Києві, на автобусі з номерним знаком « НОМЕР_1 ». Перевізником за цим рейсом є ПП «ТЕРНВОЯЖ», основним видом діяльності якого за КВЕД є 49.31 «Пасажирський наземний транспорт міського та приміського сполучення». ОСОБА_1 посилається на те, що приблизно о 03 годині ночі, коли автобус стояв у черзі на кордоні, всі пасажири автобусу та водії вийшли з транспортного засобу на вулицю, очікуючи своєї черги на перетин кордону. Під час даного очікування, один з водіїв, якого інші називали « ОСОБА_2 », почувши, що позивачка розмовляє російською мовою, почав використовувати по відношенню до неї інвективну лексику, вказувати якою мовою вона може спілкуватись, а якою ні. До нього одразу приєднались інші водії. Номерні знаки автобусу, водії якого доєднались «KR 3CU93».

ОСОБА_1 також вказує на те, що на її запитання: «Чому вони дозволяють собі так розмовляти з нею?», замість відповіді, почула погрози та образи нецензурною лексикою в свою адресу. Водії такими висловами принижували її честь та гідність, недоторканість, яка гарантована Конституцією України та актами цивільного законодавство, безпідставно звинувачували у сепаратизмі. Позивачка зазначає, що у діючому законодавстві відсутнє роз`яснення поняття «образа», а тільки юридична енциклопедія дає визначення поняття «образа» - це умисне приниження честі й гідності особи, виражене в непристойній формі. Це вживання інвективної (різкої, лайливої) лексики, застосування непристойних жестів, міміки, тощо. У словнику української мови під «образою» розуміється зневажливе висловлювання, негарний вчинок тощо, що спрямовані проти кого-небудь і викликають у нього почуття гіркоти, душевного болю. Отже, образливі висловлювання це висловлювання, які мають негативний характер, виражаються в зневажливій, непристойній, принизливій чи брутальній формі та принижують честь і гідність особи.

Крім того, дана негативна інформація стосовно ОСОБА_1 була доведена до великого кола осіб, адже, образи в її сторону висловлювалися водіями в присутності інших пасажирів автобуса. Поширена інформація впливає на зниження цінності її особи в очах оточуючих, в очах суспільства тощо.

Позивачка вказує, що після перетину кордону у м. Львів, водій зупинив автобус та викликав поліцію, підозрюючи її у сепаратизмі. Приблизно через 2 години прибув патруль поліції. Поліцейський 2 взводу, 3 роти Управління патрульної поліції м. Львова, молодший лейтенант ОСОБА_3 перевірив її документи та мобільний телефон, та не виявив нічого протизаконного, після чого автобус вирушив далі за маршрутом.

ОСОБА_1 написала через месенджер «Viber» представнику компанії-перевізника, виклавши йому зміст всього, що сталося та просила надати інформацію про водіїв, які працювали за цим маршрутом, принести вибачення, проте, отримала відповідь, що дана інформація буде передана керівництву, однак, відповіді не отримала. Після цього, позивачка звернулася з письмовою заявою до відповідача, у якій просила в досудовому порядку відшкодувати завдані їй моральні збитки та надати інформацію щодо водіїв автобусів. Проте, дана заява була проігнорована, обґрунтованої та вичерпної відповіді так і не отримано.

Таким чином, ОСОБА_1 вважає, що інформація, яка була озвучена водіями ПП «ТЕРНВОЯЖ» не відповідає дійсності та завдає шкоди їй честі та гідності. Недостовірна інформація була поширена водіями шляхом доведення її до відома широкого кола осіб, стосується позивачки та грубо порушує її права, оскільки вважає дані висловлювання не є оціночним судженням, а є образливим висловлюванням, яке має негативний характер, виражене в зневажливій, непристойній, принизливій, брутальній формі.

Більше того, протиправні дії працівників ПП «ТЕРНВОЯЖ» призвели до понесення значних моральних втрат ОСОБА_1 , до позбавлення можливостей реалізації її звичок і бажань, які вона могла би реалізувати не витрачаючи часу на підготовку заяв, відвідування установ органів державної влади, щоб захистити свої порушені права.

Тому, присутність психологічного травмуючого фактору, користуючись принципами розумності та справедливості, розмір їй заподіяної моральної шкоди оцінює у 100000 (сто тисяч) грн.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 січня 2024 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ПП «ТЕРНВОЯЖ» про захист честі та гідності, відшкодування моральної шкоди. Постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження (а.с. 27).

Протокольною ухвалою від 04 квітня 2024 року суд не на місці ухвалив закрити підготовче судове засідання та призначити справу до розгляду по суті.

Приватне підприємство «Тернвояж» своїм правом на відзив, передбаченим ст. 178 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), не скористалося,

Позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні в режимі відеоконференції позовну заяву підтримала в повному обсязі, просила її задовольнити, посилаючись на те, що захищає свої права, оскільки водії її ображали, вказували, якою вона має говорити мовою. Матюкались до неї. Вона намагалась перейти на українську мову, але це було складно. Натомість в свою сторону позивачка почула хамство, що принижувало її честь і гідність, ще й було безпідставно здійснено виклик поліції. Крім того, ОСОБА_1 вказала, що немає у правилах перевезень нічого про те, що пасажир має говорити виключно українською мовою, її не мають права ображати, тільки за те, що не розмовляє українською мовою.

В судовому засіданні представник відповідача ПП «ТЕРНВОЯЖ» адвокатка ФільварочнаО. Б. просила відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначивши, що він є надуманим, безпідставним і недоведеним. Мотивуючи погрози і образи у свою сторону позивачка не наводить доказів обгрунтованості позовних вимог, ніхто з водіїв відповідача не принижував честь та гідність ОСОБА_1 .

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 , який є водієм ПП «ТЕРНВОЯЖ»показав, що пригадує серпень 2023 року, коли повертався з ОСОБА_5 з Польщі. Коли доїхали до кордону, приблизно 04:00 - 04:30 год зупинились, оскільки була черга автобусів. Біля них стояли інші водії з інших автобусів. Пригадує, що підійшла жінка, запитала, де туалет та про те скільки часу будемо стояти, на що ОСОБА_5 їй сказав, щоб вона говорила українською, бо він не розуміє її. На що ця жінка відповіла, що «ущемляють» її права, почала знімати на відео, повідомляла, що її чловік воює, запитувала чому водії не на війні. Після кордону була пересадка у Львові. Свідок тоді був зайнятий пасажирами та багажем, коли йшов за сумками, оглянувся і бачив, що позивачка ходить і знімає все на відео. ОСОБА_5 на такі дії викликав поліцію, оскільки вже були «прильоти» по місту. Більше пояснень не може дати, оскільки приїхала поліція. Нецензурної лайки, звинувачень від водіїв автобуса в сторону позивачки не чув, людей їхало багато і довсіж однакове ставлення. Після приїзду поліції позивачка почала говорити українською, вона їхала в автобусі з водіями ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 , який є водієм ПП «ТЕРНВОЯЖ»показав, що минулого року в серпні їх автобус з напарником ОСОБА_7 зупинився на кордоні зі стороні Польщі Краківець - Корчова. Вони стали пити каву. ОСОБА_7 , ОСОБА_5 і ОСОБА_4 робили каву. Позивачка їхала у автобусі свідка. Вона підійшла до водіїв і почала говорити російською мовою, на що ОСОБА_5 попередив, щоб говорила українською, бо російської не розуміє. Це не сподобалось цій пасажирці. Далі ОСОБА_5 вступив із нею у словесну перепалку, що саме говорив передати не може, не пригадує. На вокзалі у Львові позивачка говорила на підвищених тонах, знімала людей і вокзал. Ніхто з водіїв її не ображав, оскільки всі пасажири рівні, до всіх ставлення однакове. Свідок не розглошував персональні дані про пасажирів, в тому числі і позивачки.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 , який є водієм ПП «ТЕРНВОЯЖ»показав, що у серпні 2023 року з водієм ОСОБА_6 їхали автобусом з Польщі в Україну, здійснили по дорозі зупинку на пункті пропуску Корчова Краківець. Позивачка підійшла перша, коли ОСОБА_5 і ОСОБА_4 розмовляли про свої справи. ОСОБА_5 сказав, щоб пасажирка зверталася українською мовою, бо російської не розуміє. На кордоні все завершилося. Після цього, приїхавши на вокзал, який знаходиться у м. Львові була пересадка. Ця пасажирка їхала у м. Київ, на вокзалі вона почала вести відеофіксацію, знімала себе, людей і вокзал. Перед тим у місті були «прильоти», а тому ОСОБА_5 викликав поліцію. Вказує, що образливих слів від водіїв до пасажирки свідок не чув. Вона їхала з Польщі у м. Львів, проблем і суперечок в дорозі з нею не було.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 , який є водієм ПП «ТЕРНВОЯЖ»показав, що події відбувалися у 2023 році, було тепло, може восени 2023 року. Він є водієм міжнародних перевезень, вони з напарником поверталися з Польщі в Україну. На кордоні черга, а тому автобуси зупинилися, водії вийшли пити каву. Позивачка була пасажиркою одного з автобусів, вона також вийшла і почала задавати питання на російській мові. Свідок зробив їй зауваження, сказав, щоб розмовляла українською мовою, однак почув у свою сторону, що він її «ущемляє», принижує, пасажирка запитувала чому він не на війні. Коли приїхали на Стрийський автовокзал до Львова ОСОБА_5 побачив, що ця пасажирка ходить і знімає скупчення людей, говорить по телефону. Свідку це здалося підозрілим, а оскільки попередньо були «прильоти» по місту, то він викликав поліцію. Поліція приїхала, здійснила перевірку, нічого критичного не виявили. Образ, погроз, утисків щодо позивачки свідок не вчиняв, просто повідомляв пасажирці, щоб не розмовляла російською мовою.

Відтак, заслухавши пояснення сторін, допитаних в судовому засіданні свідків, дослідивши та оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд встановив наступні обставини справи.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_8 забронювала квиток №_kmrvhKDIQ2o8pkh, рейс 2342 Свиноуйське АС АС «Харків-1». Дата відправлення 21.08.2023, 23:15. Відправлення: АДРЕСА_1 . Дата прибуття: 22.08.2023, 16:20. Прибуття: Київ АВ «Центральний», метро Деміївська, проспект Науки, будинок . Ціна квитка 225.00 PLN (а.с. 15).

Відповідно до Талону-повідомлення єдиного обліку №13218 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію від громадянки ОСОБА_1 , стосовно прийняття мір до водія автобуса, який образливо почав словесно ображати заявницю, зареєстровано в інформаційно-телекомунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України» Вишгородського РУП ГУНП в Київській області (а.с. 14).

ОСОБА_1 , долучила скрін-шоти з переписками щодо виникнення даного конфлікту (а.с. 16-21).

Згідно відповіді Львівського районного управління поліції №2 відділу поліції №2 ГУНП у Львівській області №16538/39101/08/23 від 03.11.2023, вказано, що звернення ОСОБА_1 з приводу вчинення відносно неї можливих протиправних дій працівниками компанії перевізника ПП «Тернвояж», зареєстровано в інформаційно-телекомунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України» за №16538 від 20.10.2023, у відділі поліції №2 ДРУП №2 ГУНП у Львівській області. Матеріали даного звернення скеровано за належністю у Тернопільське управління поліції ГУНП у Тернопільській області для розгляду та прийняття рішення згідно вимог чинного законодавства (а.с. 23).

07.11.2023 р. Львівська обласна прокуратура за №27-р-23 направила до Галицької окружної прокуратури міста Львова для розгляду та прийняття рішення відповідно до вимог чинного законодавства звернення ОСОБА_1 , яке надійшло до обласної прокуратури 03.11.2023 р., щодо можливого вчинення неправомірних дій відносно заявниці, бездіяльності працівників поліції за вказаним фактом та з інших питань (а.с. 24).

Відповідно до Довідки про результати перевірки по заяві гр. ОСОБА_1 (ІТС ІПНП №19374, вх:6883 від 12.12.2023) від 16.12.2023, вказано, що припинено перевірку по зверненню громадянки ОСОБА_1 , ІПНП №19374, вх:6883 від 12.12.2023. Надано відповідь ініціатору даного звернення гр. ОСОБА_1 . Матеріали перевірки ІТС ІПНП №19374, вх:6883 від 12.12.2023, здано в архів відділу поліції №2 ЛРУП №2 ГУНП у Львівській області (а.с. 57-58).

06.02.2024 ГУНП в Тернопільській області надало відповідь №Ф-19аз на адвокатський запит №7 від 29.01.2024, який зареєстровано в журналі вхідної кореспонденції Тернопільського РУ поліції ГУНП в Тернопільській області за №Ф-19аз від 02.02.2024, повідомили, що в інформаційно-комунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України» (ІКС ІПНП) Тернопільського РУ поліції ГУНП в Тернопільській області зареєстровано такі звернення гр. ОСОБА_1 за:

№34634 від 15.11.2023 поштою з відділення поліції №2 Львівського РУП надійшли матеріали за зверненням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо можливих протиправних дій зі сторони працівників компанії перевізника ПП «Тернвояж», що розташоване в м. Тернопіль, вул. Галицька, 38 матеріали скеровано супровідним листом за №17495/05/24/8-23 від 06.12.2023 у ВП №2 Львівського РУП №2 ГУНП в Львівській області;

№38359 від 21.12.2023 поштою з відділення поліції №2 Львівського РУП надійшли копії матеріалів ЄО №16538 від 22.11.2023, за зверненням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо можливих протиправних дій зі сторони працівників компанії перевізника ПП «Тернвояж», що розташоване в м. Тернопіль, вул. Галицька, 38 матеріали скеровано супровідним листом за №500/02/24/5-24 від 09.01.2024 у Львівське РУП №2 ГУНП в Львівській області (а.с. 59).

Як вбачається з відповіді Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції у Львівській області №83аз/4-1/12/03-2023 від 2024 року, що відповідно до інформаційно-комунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України», в межах наданого доступу встановлено: «що на завдання «Конфлікт», за участю перелічених у запиті осіб, 22.08.2023 о 11 год. 04 хв. скеровувався наряд патрульної поліції «401». Результат відпрацювання: «Прибувши на місце події, було встановлено, що відбувся конфлікт між пасажиром ОСОБА_1 та заявником (водієм автобуса) ОСОБА_5 , де останній повідомив, що не розуміє російської мови, якою розмовляє згаданий пасажир. Перевіривши пасажира ОСОБА_1 , по доступних базах було встановлено, що остання в розшуку не перебуває, загрози територіальній цілісності України не несе. Також, ОСОБА_1 , пред`явила свій телефон для перевірки про те, що жодних контактів з країною агресора не має. Встановивши усі необхідні дані, заявник від написання заяви відмовився, оскільки лише переживав чи не підтримує дана особа контактів з країною-агресором. Конфлікт був врегульований» (а.с. 60).

Відповідно до відповіді Львівського РУП №2 ГУНП у Львівській області №Ф29/Аз/40/02/24 від 04.03.2024 на адвокатський запит, в якому вказано, що станом на 04.03.2024 до Львівського РУП №2 ГУНП з Тернопільського районного управління поліції ГУНП в Тернопільській області матеріали за зверненням гр. ОСОБА_1 не надходили (а.с. 55).

Як вказано в Довідці вих.№03.26-1 від 26.03.2024, виданої директором ПП «Тернвояж» - Олегом Горошок, 11.08.2023-14.08.2023, 15.08.2023-18.08.2023, 19.08.2023-22.08.2023, 23.08.2023-26.08.2023, екіпаж в складі ОСОБА_5 (Наказ про прийняття №07.02-6 від 02.07.2020) та ОСОБА_4 (Наказ про прийняття №4 від 01.02.2014) здійснювали перевезення пасажирів на автобусі марки Van Hool T917, державний номерний знак НОМЕР_1 , який належить Sp.z. O.O. Fortuna Tour та є партнером ПП «Тернвояж» згідно договору «Про співпрацю в галузі регулярних пасажирських перевезень на трасі м. Чернівці (Україна) м. Свіноуйсьце (Республіка Польща), м. Свіноуйсьце (Республіка Польща) м. Чернівці (Україна), укладеного 01.12.2020 (а.с. 64).

Відповідно до Довідки вих.№03.26-2 від 26.03.2024, виданої директором ПП «Тернвояж» - Олегом Горошок, 07.08.2023-11.08.2023, 13.08.2023-17.08.2023, 19.08.2023-23.08.2023, екіпаж в складі ОСОБА_7 (Наказ про прийняття №06.21-2 від 22.06.2019) та ОСОБА_6 (Наказ про прийняття №05.02-1 від 02.05.2019) здійснювали перевезення пасажирів на автобусі марки Van Hool 924 SD, державний номерний знак НОМЕР_2 , який належить Sp.z. O.O. Fortuna Tour та є партнером ПП «Тернвояж» згідно договору «Про співпрацю в галузі регулярних пасажирських перевезень на трасі м. Скадовськ (Україна) м. Щецін (Республіка Польща), укладеного 01.12.2020 (а.с. 65).

Крім того, протокольною ухвалою від 04.04.2024 позивачу ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні клопотання про долучення відео, яке як стверджувала остання у неї було на момент подачі позову, однак, нею не долучено за рекомендацією юристів.

Згідно зч.ч.1,2,5ст.127ЦПК Українисуд зазаявою учасникасправи поновлюєпропущений процесуальнийстрок,встановлений законом,якщо визнаєпричини йогопропуску поважними,крім випадків,коли цимКодексом встановленонеможливість такогопоновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію.

Відтак, проаналізувавши вищенаведене, суд дійшов до висновку, що до виниклих спірних правовідносин слід застосувати наступні норми матеріального права.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК Україниздійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 10 ЦПК Українипередбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції Україникожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно зі статтею 34 Конституції Україникожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Разом із тим, відповідно до статті 68 Конституції Україникожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституціїта законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.

Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

З позиції правової природи, право на захист честі, гідності та ділової репутації є частиною права на повагу до приватного життя, а підстави захисту такого права виникають, як правило, на стику взаємодії права (свободи) на вираження (думки) та права на повагу до приватного життя.

Згідно зі статтею 201 ЦК Україничесть, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

У частині першій статті 277 ЦК Українипередбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі №904/4494/18 (провадження №12-110гс19) зроблено правовий висновок про те, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Крім того, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час, як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права.

Згідно з частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію»оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, слід відрізняти деякі висловлювання, які хоч і мають характер образи, однак у цілому контексті є оцінюючими судженнями з урахуванням вживаних слів та виразів із використанням мовностилістичних засобів.

Судження - це те саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

Таким чином, одним із основних питань, яке підлягає вирішенню у цій категорії справ, є визначення характеру поширеної інформації та з`ясування, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

На необхідності чіткого розмежування фактичних тверджень та оціночних суджень неодноразово у своїх рішеннях наголошував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема у рішенні від 08 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії» («Lingens v. Austria») суд виснував про те, що свобода вираження поглядів гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція), становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 статті 10 Конвенції свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» або тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості і широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе. Слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції.

Згідно зі статтею 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

За змістом статті 277 ЦК Українине є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК Українита відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов`язок відшкодувати моральну шкоду.

Суди під час вирішення справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Відповідно до частин першої та другої статті 297 ЦК Україникожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними.

Згідно зі статтею 277 ЦК Україниі статтею 12 ЦПК Україниобов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК Українипередбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК Українидостатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зчастиною 1статті 10Конституції України державною мовою в Україні є українська мова.

Як вказанов частині1статті 6Закону України «Про забезпеченняфункціонування українськоїмови якдержавної» кожний громадянин України зобов`язаний володіти державною мовою.

Відповідно дочастин 1-3статті 36Закону України «Про забезпеченняфункціонування українськоїмови якдержавної»послуги усфері транспортув Українінадаються державноюмовою. Увсіх видахпасажирського транспорту,на залізничнихвокзалах,автовокзалах,в аеропортах,морських тарічкових портахмовою інформації,оголошень,повідомлень,написів,довідкових службє державнамова.У разіпотреби цяінформація можедублюватися англійськоюмовою,а вміжнародному пасажирськомусполученні такожофіційною мовою(мовами)країни,сполучення зякою здійснюєвідповідний транспортнийзасіб. Мовою обслуговування пасажирів у транспорті є державна мова. На прохання пасажира його індивідуальне обслуговування може здійснюватися іншою мовою, прийнятною для сторін.

Згідно пункту 8 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 року №176 (у редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2007 року №1184) інформаційне забезпечення перевезень пасажирів здійснюється з дотриманням вимог законодавства про мови.

Отож, проаналізувавши встановлені судом обставини в сукупності із нормами права, суд не встановив достатніх, достовірних та допустимих доказів того, що водії ПП «ТЕРНВОЯЖ»діяли всупереч Конституції України та законів України, що також підтверджено показами свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 .

Так, при матеріалах справи наявна інформація про те, що між позивачкою та водієм автобуса ПП «ТЕРНВОЯЖ»ОСОБА_5 , який повідомляв, що не розуміє російської мови, якою розмовляла пасажирка ОСОБА_1 , виник конфлікт. ОСОБА_5 звернувся в поліцію, оскільки хвилювався, чи не підтримує позивачка зв`язків із країною-агресором. Перевіривши пасажирку ОСОБА_1 працівниками поліції було встановлено, що в розшуку вона не перебуває, загрози територіальній цілісності України не несе. Також ОСОБА_1 пред`явила свій телефон для перевірки, але жодних контактів з країною агресора не було встановлено, а відтак конфлікт був врегульований.

Про обставин та суть конфлікту свідчать і вищеописані матеріали справи, які надавалися сторонами. Водночас, ці матеріали не містять відомостей про те, що водій ПП «ТЕРНВОЯЖ» ОСОБА_5 чи інші водії цього відповідача вживали образи, нецензурну лексику, чи вчиняли інші дії, які б принижували честь та гідність ОСОБА_1 .

Позиція водія ПП «ТЕРНВОЯЖ» ОСОБА_5 про те, що йому незрозуміла мова позивачки, яка спілкувалася російською, не порушує прав ОСОБА_1 , оскільки відповідно до вимог норм чинного законодавства, кожен громадянин України повинен знати та спілкуватися державною мовою, що не принижує його честь та гідність, а тому, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПП «ТЕРНВОЯЖ» про захист честі та гідності слід відмовитиу звя`зку з недоведеністю позивачкою свого позову.

Суд звертає увагу, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Також Верховний Суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц)

Щодо вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди.

Відповідно до статті 23 ЦК Українивстановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 3, 9 постанови від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Враховуючи той факт, що позивачу відмовлено у задоволенні позову про захист честі та гідності у зв`язку з недоведеністю, а стягнення моральної шкоди є похідною вимогою в даному позові, тому у цій частині позовних вимог також слід відмовити.

Таким чином, беручи до уваги встановлені судом обставини, норми матеріального права та правові висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПП «ТЕРНВОЯЖ» про захист честі та гідності, відшкодування моральної шкоди слід відмовити за недоведеністю.

Згідно зч.1,п.2ч.2ст.141ЦПК Українисудовий збірпокладається насторони пропорційнорозміру задоволенихпозовних вимог. Іншісудові витрати,пов`язані зрозглядом справи,покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.

Таким чином, судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції слід віднести на рахунок ОСОБА_1 .

Керуючись ст.ст. 4, 7, 12, 13, 81, 89, 244, 263, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

У задоволенніпозову ОСОБА_1 до приватного підприємства «ТЕРНВОЯЖ» про захист честі та гідності, відшкодування моральної шкоди відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Позивач: ОСОБА_1 ,РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса місця проживання та реєстрації: АДРЕСА_2 .

Відповідачі: приватне товариство «ТЕРНВОЯЖ», код ЄДРПОУ: 33271606, адреса місцезнаходження: вул. Галицька, буд. 38, м. Тернопіль, 46002.

Повний текст рішення суду складено 29 липня 2024 року.

Головуючий суддя Герчаківська О.Я.