Рішення

від 05.08.2024 по справі 359/282/24

БОРИСПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 359/282/24

Провадження № 2/359/1194/2024

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

05 серпня 2024 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Яковлєвої Л.В.,

при секретарі Русан А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Борисполі Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Приватного підприємства «Дем`ян» про стягнення компенсації за невикористану щорічну відпустку, -

В С Т А Н О В И В :

11 січня 2024 року адвокат Доріченко В.В., який діє від імені ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подав позов, яким просив суд стягнути з Приватного підприємства «Дем`ян» (далі по тексту - ПП «Дем`ян») на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану щорічну відпустку в розмірі 33 584 грн. 15 коп. та на користь ОСОБА_2 компенсацію за невикористану щорічну відпустку в розмірі 107 773 грн. 20 коп.

Вимоги обгрунтовано тим, що ОСОБА_2 з 16 лютого 2015 року працювала у відповідача на посаді директора, та 15 серпня 2023 року була звільнена на підставі наказу № 3 у зв`язку з виходом на пенсію. Тривалість не використаної щорічної відпустки при звільненні склала 204 календарних дні, за які компенсацію в розмірі 107 773 грн. 20 коп. а ні при звільненні, а ні на момент звернення з даним позовом до суду, ОСОБА_2 роботодавець не виплатив.

ОСОБА_1 з 27 листопада 2019 року працював у відповідача та наказом № 2 був звільненим 15 серпня 2023 року за угодою сторін. Тривалість не використаної щорічної відпустки при звільненні склала 89 календарних дні, за які компенсацію в розмірі 33 584 грн. 15 коп. а ні при звільненні, а ні на момент звернення з даним позовом до суду, ОСОБА_1 роботодавець не виплатив.

Наведені порушення трудових прав позивачів стали підставою для звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 30 січня 2024 року у справі відкрито спрощене позовне провадження з викликом і повідомленням. Сторонам роз`яснено права, обов`язки та встановлено строки для вчинення процесуальних дій.

Належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання позивачі в судове засідання не з`явились, про причини неявки не повідомили, заяв чи клопотань на адресу суду не направили.

Представник позивачів в судове засідання не з`явився, проте подав заяву, якою розгляд справи просив здійснити у його відсутність, а позовні вимоги просив задовольнити у повному обсязі.

Відповідач, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання до суду свого представника не направив, заяв, клопотань чи відзиву на позов не подав.

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно вимог ст. 223, 280, 281 ЦПК України, суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи, проти такого вирішення справи не заперечує і представник позивача.

Відповідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За змістом вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.

Згідно постанови КЦС Верховного Суду від 30 вересня 2022 року у справі за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбулось, то датою його ухвалення є дата складання повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Відповідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення.

Дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року за № 2 передбачено, що відповідно ст. 55, 124 Конституції України та ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встанов-леному цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно ст. 12, 81, 89 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доказами, відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтую-ться. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. 0-Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Судом встановлено, що позивача ОСОБА_2 в період з 16 лютого 2015 року по 15 серпня 2023 року працювала в ПП «Дем`ян» на різних посадах, остання з яких директор підприємства.

Наведене додатково підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 виданої 25 вересня 1981 року на ім`я ОСОБА_2 ..

Наказом відповідача за № 3 від 15 серпня 2023 року її було звільнено з посади директора ПП «Дем`ян» у зв`язку з виходом на пенсію. При цьому, у даному наказі зазначено, що з ОСОБА_2 належить провести остаточний розрахунок та виплатити компенсацію за невикористані дні відпустки за період з 16 лютого 2015 року по 15 серпня 2023 року в кількості 204 календарних дні.

Також судом встановлено, що позивача ОСОБА_1 в період з 27 листопада 2019 року по 15 серпня 2023 року працював в ПП «Дем`ян» на різних посадах, остання з яких заступник директор підприємства.

Наведене додатково підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_2 виданої 16 березня 1910 року на ім`я ОСОБА_1 ..

Наказом відповідача за № 2 від 15 серпня 2023 року його було звільнено з посади заступника директора ПП «Дем`ян» за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України. При цьому, у даному наказі зазначено, що з ОСОБА_1 належить провести остаточний розрахунок та виплатити компенсацію за невикористані дні відпустки за період з 27 листопада 2019 року по 15 серпня 2023 року в кількості 89 календарних днів.

З наданих до суду відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела / суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору щодо ОСОБА_1 станом на 12 квітня 2024 року за № 1038-24-01761 та щодо ОСОБА_2 станом на 05 квітня 2024 року за № 1038-24-01629 вбачається, що позивачі дійсно працювали у ПП «Дем`ян» у вказаний ними період, проте а ні в серпні 2023 року при звільненні, а ні в подальшому, не отримали жодних виплат при звільненні.

В свою чергу, доказів протилежного суду сторонами не надано.

Відповідно ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За нормами ст. 21, 22 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Відповідно ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розра-хунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Структуру заробітної плати, відповідно ст. 2 Закону України «Про оплату праці», складає : основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встанов-люється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Тобто, у структуру заробітної плати, крім іншого, входить і компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Згідно ст. 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» за № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Цьому визначенню відповідає поняття заробітної плати, передбачене у ч. 1 ст. 94 Кодексу і ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», як винагороди, обчисленої, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікова-ної Законом України від 14 вересня 2006 року «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)», за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя.

За змістом ст.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожна фізична або юридична особа має право на мирне володіння своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

У статті 1 Протоколу №1 до Конвенції вказано - «власністю» є також право на своєчасну сплату сум заробітної плати та надбавок до неї, зокрема, такі висновки зробив Європей-ський Суд при тлумаченні ст.1 Протоколу №1 до Конвенції у рішеннях, прийнятих проти України у справах «Воскобойник проти України» (заява №39874/05), «Лопатюк та інші проти України» (заява №903/05), «Дідух проти України» (заява №14394/04), «Воротнікова проти України» (заява №1225/02).

Зважаючи на вказане позовні вимоги про стягнення невиплаченої при звільненні компенсації невикористаних ОСОБА_2 днів відпустки в кількості 204 календарних днів та на користь ОСОБА_1 в кількості 89 календарних днів, підлягають задоволенню.

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року за № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» визначає, що установив-ши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постанов-лення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини; cама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі непроведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу (пункт 20 постанови).

Згідно ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Конституційний Суд України у рішенні від 22 лютого 2012 року за № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за змістом ст. 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідаль-ності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Системний аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені у рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року за № 4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим право-порушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2020 року у справі за № 712/3776/17, провадження № 61-32684 св 18.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У зв`язку з наведеним суд зазначає, що при зверненні до суду з даним позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не заявили вимог про стягнення з відповідача на їх користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Згідно ч. 4 ст. 12 та ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Зважаючи на зміст даних норм, суд не вправі виходити за межі заявлених позовних вимог, а тому у даній справі не вирішуються вимоги, пов`язані зі ст. 117 КЗпП України.

Розрахунок компенсації за дні невикористаної відпустки визначається відповідно Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року за № 100 (далі по тексту - Порядок).

Відповідно п. «а» ч. 1 розділу І, даний Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується, в тому числі, у випадках надання працівникам усіх видів відпусток, передбачених законодавством (крім відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами) (далі - відпустка), або виплати їм компенсації за невикористані відпустки;

Згідно ч. 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.

За змістом ч. 7 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.

На підставі відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела / суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військо-вого збору від 12 квітня 2024 року за № 1038-24-01761 встановлено, що ОСОБА_1 за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період отримав сумарний заробіток в розмірі 157 710 грн. 55 коп. (15 000, 00 + 15 000, 00 + 15 000, 00 + 16 000, 00 + 12 272, 20 + 16 000, 00 + 12 438, 35 + 16 000, 00 + 10 000, 00 + 10 000, 00 + 10 000, 00 + 10 000, 00).

За період з липня 2022 року по липень 2023 року включно кількість робочих днів становила 281 дні (21 + 23 + 22 + 21 + 22 + 21 + 22 + 20 + 23 + 20 + 23 + 22 + 21).

Відтак, зважаючи на приписи вимог ч. 7 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати компенсації за невикористані відпустки становить 561 грн. 25 коп. (157 710 грн. 55 коп. / 281).

При звільнені роботодавець не провів виплату ОСОБА_1 за невикористані дні відпустки в кількості 89 днів за період роботи з 27 листопада 2019 року по 15 српня 2023 року, відтак, з ПП «Дем`ян» на користь даного позивача належить стягнути цю компен-сацію в розмірі 49 951 грн. 25 коп. (89 х 561, 25).

Попри це, при зверненні до суду з даним позовом, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача на власну користь розмір компенсації за невикористані дні відпустки в меншому розмірі, а саме - 33 584 грн. 15 коп.

Враховуючи наведене та зміст норм ч. 4 ст. 12 та ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд не вбачає підстав для виходу за межі заявлених позовних вимог та приходить висновку, про наявність передумов для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення з ПП «Дем`ян» на його користь компенсації за невикористані дні відпустки в кількості 89 днів в розмірі 33 584 грн. 15 коп.

На підставі відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела / суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військо-вого збору від 05 квітня 2024 року за № 1038-24-01629 встановлено, що ОСОБА_2 за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період отримала сумарний заробіток в розмірі 191 438 грн. 75 коп. (15 000, 00 + 15 000, 00 + 15 000, 00 + 18 438, 75 + 16 000, 00 + 16 000, 00 + 16 000, 00 + 16 000, 00 + 16 000, 00 + 16 000, 00 + 16 000, 00 + 16 000, 00).

За період з липня 2022 року по липень 2023 року включно кількість робочих днів становила 281 дні (21 + 23 + 22 + 21 + 22 + 21 + 22 + 20 + 23 + 20 + 23 + 22 + 21).

Відтак, зважаючи на приписи вимог ч. 7 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати компенсації за невикористані відпустки становить 681 грн. 28 коп. (191 438 грн. 75 коп. / 281).

При звільнені роботодавець не провів виплату ОСОБА_2 за невикористані дні відпустки в кількості 204 днів за період роботи з 16 лютого 2015 року по 15 српня 2023 року, відтак, з ПП «Дем`ян» на користь даного позивача належить стягнути цю компен-сацію в розмірі 138 981 грн. 12 коп. (89 х 561, 25).

Попри це, при зверненні до суду з даним позовом, ОСОБА_2 просила суд стягнути з відповідача на власну користь розмір компенсації за невикористані дні відпустки в меншому розмірі, а саме - 107 773 грн. 20 коп.

Враховуючи наведене та зміст норм ч. 4 ст. 12 та ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд не вбачає підстав для виходу за межі заявлених позовних вимог та приходить висновку, про наявність передумов для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 щодо стягнення з ПП «Дем`ян» на її користь компенсації за невикористані дні відпустки в кількості 204 дні в розмірі 107 773 грн. 20 коп.

Частиною 1 та п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду з даними позовними вимогами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не сплачувався судовий збір, а тому з відповідача на користь держави України належить стягнути судовий збір в розмірі 1413 грн. 57 коп.

Враховуючи наведене та керуючись вимогами ст. 10-13, 76-82, 133, 141, 258-259, 263-265, 353, 354 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Приватного підприємства «Дем`ян» про стягнення компенсації за невикористану щорічну відпустку- задовольнити.

Стягнути з Приватного підприємства «Дем`ян» на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні відпустки в розмірі 33 584 (тридцять три тисячі п`ятсот вісімдесят чотири) гривень 15 (п`ятнадцять) копійок.

Стягнути з Приватного підприємства «Дем`ян» на користь ОСОБА_2 компенсацію за невикористані дні відпустки в розмірі 107 773 (сто сім тисяч сімсот сімдесят три) гривні 20 (двадцять) копійок.

Стягнути з Приватного підприємства «Дем`ян» на користь держави Україна судовий збір в розмірі 1413 (одна тисяча чотириста тринадцять) гривень 57 (п`ятдесят сім) копійок.

Позивач 1 : ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відомості про паспорт відсутні, РНОКПП - НОМЕР_3 , проживає за адресою : АДРЕСА_1 .

Позивач 2 : ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відомості про паспорт відсутні, РНОКПП - НОМЕР_4 , проживає за адресою : АДРЕСА_1 .

Відповідач : Приватне підприємство «Дем`ян», ЄДРПОУ 30450152, місцезнаходження : Київська область, Бориспільський район, с. Проців, вул. Гагаріна, 1.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст заочного рішення суду виготовлено 05 серпня 2024 року.

Суддя Л.В. Яковлєва