Рішення

від 05.08.2024 по справі 908/1356/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 9/92/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.08.2024 Справа № 908/1356/24

м.Запоріжжя Запорізької області

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Провідний проектний інститут «ГІПРОПРОМ», с. Верхній Коропець, Мукачівський район, Закарпатська область

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАПОРІЗЬКИЙ ЦЕНТР УТИЛІЗАЦІЇ», м. Запоріжжя

про стягнення суми 519154,12 грн.

Суддя Боєва О.С.

Без виклику сторін

СУТЬ СПОРУ:

До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ГІПРОПРОМ» про стягнення з відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАПОРІЗЬКИЙ ЦЕНТР УТИЛІЗАЦІЇ» суми 519154,12 грн, яка складається з суми 486000,00 грн основного боргу, суми 8942,40 грн пені, суми 15756,54 грн інфляційних втрат та суми 8455,18 грн 3% річних.

Підставою для звернення з позовом зазначено неналежне виконання відповідачем зобов`язань з оплати наданих послуг (виконання проектно-кошторисної документації) в рамках договору на виконання проектних робіт №170/23-01 від 03.07.2023, у зв`язку з чим виникла заборгованість. Внаслідок порушення відповідачем грошового зобов`язання, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача також пеню за період прострочення з 02.10.2023 по 02.04.2024, 3% річних за період з 02.10.2023 по 30.04.2024 та інфляційні втрати за період з жовтня 2023 по березень 2024 (включно). Позов обґрунтовано ст. ст. 525-526, 530, 625 ЦК України, договором на виконання проектних робіт №170/23-01 від 03.07.2023.

У позові позивачем наведений попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, який складається з судового збору, а також витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 43000,00 грн. При цьому зазначено, що станом на дату подання позову витрати позивача на професійну правничу допомогу становлять 25000,00 грн. У випадку понесення позивачем інших витрат на професійну правничу допомогу відповідні документи будуть надані суду додатково.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 03.05.2024 здійснено автоматизований розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/1356/24 та визначено до розгляду судді Боєвій О.С.

Ухвалою суду від 08.05.2024 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/1356/24. Присвоєно справі номер провадження 9/92/24. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

В ухвалі суду від 08.05.2024 про відкриття провадження у справі відповідачу відповідно до положень ст. 165, ст. 251 ГПК України було запропоновано надати відзив з документальним обґрунтуванням протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше ніж у строк до 31.05.2024 включно.

Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, відзив до суду не подав. Будь-яких заяв, клопотань від відповідача до суду не надходило.

Про відкриття провадження у справі та її розгляд відповідач повідомлений належним чином.

Так, згідно з п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до ч.ч. 3, 7 ст. 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

З положень ч. 4 ст. 89 ЦК України слідує, що до єдиного державного реєстру, зокрема, вносяться відомості про місцезнаходження юридичної особи.

За приписами частини першої статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 08.05.2024, яка надсилалась відповідачу на його зареєстровану адресу місцезнаходження відповідно до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, а саме на адресу: 69063, м. Запоріжжя, вул. Серікова Сергія, буд. 26, була повернута підприємством поштового зв`язку до господарського суду без вручення адресату з відміткою: «за закінченням терміну зберігання».

Суд зазначає, що відповідач у даній справі є юридичною особою, на яку відповідно до положень статті 4, частини 1, пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» покладено обов`язок зазначати достовірні дані щодо місцезнаходження юридичної особи та які відповідно до положень статті 10 зазначеного Закону вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України «Про поштовий зв`язок» та Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 09.02.2022 по справі № 916/939/15-г).

Відповідно до змісту постанови Верховного Суду від 14.08.2020 у справі №904/2584/19, Касаційний господарський суд, здійснивши аналіз статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, дійшов висновку, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Верховний Суд у вказаній постанові також зазначив, що встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

День невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвал суду (зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07.06.2022 у справі № 910/4430/21).

Із змісту ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України слідує, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

На підставі викладеного, суд дійшов до висновку про розгляд справи за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ:

03 липня 2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗАПОРІЗЬКИЙ ЦЕНТР УТИЛІЗАЦІЇ» (замовник, відповідач у справі) та Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРОВІДНИЙ ПРОЕКТНИЙ ІНСТИТУТ «ГІПРОПРОМ» (підрядник, позивач у справі) уклали договір №170/23-01 на виконання проектних робіт (надалі договір).

Пунктом 1.1 договору встановлено, що замовник доручає, а підрядник бере на себе зобов`язання відповідно до завдання на проектування (Додаток №1) виконати проектно-кошторисну документацію стадії Проект по об`єкту: «Будівництво ділянки утилізації відходів з встановлення термічних утилізаторів УТ300Д МЕД на території полігону промислових відходів за адресою: м. Запоріжжя, вул. Базова, 10а», а замовник зобов`язується прийняти та оплатити Результат виконаних робіт.

Термін виконання робіт 45 календарних днів від дати оформлення договору та отримання вихідних даних відповідно до п. 1.2 договору (п. 1.3 договору).

Згідно з п. 2.1 договору, за виконані за договором роботи відповідно до Протоколу узгодження Договірної ціни (Додаток №1) замовник сплачує підряднику 486 000,00 грн, у тому числі ПДВ 81000,00 грн.

Оплата за договором здійснюється замовником протягом 45 днів після підписання акту-здачі приймання сторонами шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця, зазначений у розділі 12 договору (п. 2.4 договору).

Пунктом 3.2 договору встановлено, що після виконання робіт, підрядник направляє замовнику Акт здачі-приймання виконаних робіт у двох примірниках разом з документацією. Замовник протягом 10 (десяти) робочих днів з дня отримання Акту здачі-приймання виконаних робіт зобов`язаний розглянути Результати Робіт і, при відсутності зауважень, підписати Акт здачі-приймання виконаних робіт та направити один екземпляр підряднику. Якщо при прийнятті робіт виявляється невідповідність виконаної роботи завданню замовника, згідно з яким виконувалась робота, замовник зобов`язаний в той же термін направити на адресу підрядника письмову мотивовану відмову.

Датою прийняття робіт є дата підписання Акту здачі-приймання виконаних робіт обома сторонами (п. 3.4 договору).

Пунктом 3.9 договору встановлено, що з моменту підписання сторонами Акту здачі-приймання виконаних робіт, роботи вважаються виконаними підрядником і прийнятими замовником.

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами всіх зобов`язань по ньому (9.1 договору).

Як свідчать матеріали справи, позивач свої зобов`язання за договором, а саме виготовлення проектно-кошторисної документації стадії Проект по об`єкту: «Будівництво ділянки утилізації відходів з встановлення термічних утилізаторів УТ300Д МЕД на території полігону промислових відходів за адресою: м. Запоріжжя, вул. Базова, 10а» виконав в повному обсязі, про що свідчить підписаний обома сторонами та скріплений печатками підприємств Акт №1 здачі-приймання виконаних робіт від 16.08.2023, копія якого міститься в матеріалах справи.

Доказів наявності претензій щодо результатів виконаних робіт або виявлення недоліків в проектно-кошторисній документації суду не надано.

Відповідно до Акту №1 від 16.08.2023 вартість виконаних робіт без ПДВ складає 405 000,00 грн., ПДВ (20%) 81000,00 грн. Всього з ПДВ 486 000,00 грн.

Разом з тим, як зазначив позивач, відповідач свої зобов`язання щодо оплати виконаних позивачем робіт не виконав.

Позивач у позові зазначив, що з метою досудового врегулювання спору на електронну адресу відповідача позивачем була направлена претензія №07/221 від 27.12.2023 про оплату суми боргу в розмірі 486 000,00 грн. Претензія залишена відповідачем без реагування, борг у добровільному порядку не сплачений.

Порушення відповідачем зобов`язань за договором стало підставою для звернення позивача з позовом до суду, за яким відкрито провадження у даній справі.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України господарські зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Аналогічний припис містить ст. 526 ЦК України.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Як встановлено судом вище, позивачем були виконані роботи за договором №170/23-01 від 03.07.2023, про що свідчить підписаний та скріплений печатками обох сторін Акт №1 здачі-приймання виконаних робіт від 16.08.2023.

Роботи виконані позивачем в рамках договору мали бути оплачені відповідачем, відповідно до умов п. 2.4 договору, протягом 45 днів після підписання акту здачі-приймання виконаних робіт.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Оскільки відповідач доказів, які б підтверджували належне виконання зобов`язань щодо своєчасної та повної оплати виконаних позивачем робіт не надав та позовні вимоги не спростував, суд дійшов до висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 486000,00 грн. є законною, обґрунтованою та підлягає задоволенню.

За прострочення оплати за договором, позивач, посилаючись на п. 6.3 договору, нарахував та заявив до стягнення з відповідача пеню у розмірі 8942,40 грн за загальний період прострочення з 02.10.2023 по 02.04.2024 (184 дні).

Згідно з ч. 1 ст. 610 та п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного Кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). В разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною 2 ст. 216 ГК України встановлено, що застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Приписами ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, а пенею неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частини друга, третя статті 549 ЦК України).

Пунктом 6.3 договору встановлено, що за прострочення оплати за договором відповідно до п. 2.4 договору, замовник на вимогу підрядника сплачує пеню в розмірі 0,01% від суми заборгованості за кожен день прострочення але не більше 5% від суми заборгованості.

Факт порушення виконання відповідачем грошового зобов`язання доведений наявними матеріалами справи та не спростований відповідачем.

Відповідно до наданого позивачем до позову розрахунку пені, її нарахування здійснено позивачем на суму заборгованості (486 000,00 грн) починаючи з 02.10.2023.

При цьому, зважаючи на приписи ст. 253, ч. 5 ст. 254 ЦК України, а також ст. 253 ЦК України в якій визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок, враховуючи умови п. 2.4 договору, граничним днем оплати виконаних робіт є 02.10.2023 і, відповідно, прострочення виконання боржником зобов`язання починається з наступного дня 03.10.2023, а не як помилко вважає позивач 02.10.2023.

Разом з тим, здійснивши перерахунок, судом встановлено, що розмір заявленої до стягнення пені визначений позивачем вірно. Так, пеня за період прострочення з 03.10.2023 по 03.04.2024 становить 8942,40 грн, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача пені підлягає задоволенню у заявленому позивачем розмірі.

Також, за порушення виконання відповідачем грошового зобов`язання, позивачем нараховані та заявлені до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 8455,18 грн за загальний період прострочення з 02.10.2023 по 30.04.2024 та інфляційні втрати у розмірі 15756,54 грн за період прострочення з жовтня 2023 по березень 2024 (включно).

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд встановив, що розрахунок здійснено правильно, а тому враховуючи положення ст. 625 ЦК України вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягає задоволенню у заявленому позивачем розмірі.

Щодо вимоги про стягнення 3% річних за загальний період прострочення з 02.10.2023 по 30.04.2024, суд зазначає про невірне визначення позивачем дати початку прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, про що було зазначено судом вище.

Здійснивши перерахунок 3% річних, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем граничного періоду їх нарахування, суд встановив, що розмір 3 % річних за період прострочення з 03.10.2023 по 30.04.2024 становить 8415,23 грн. Отже позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, а саме - на суму 8415,23 грн, в решті вимог про стягнення 3% річних судом відмовляється у зв`язку з необґрунтованістю.

На підставі усього вищевикладеного, позовні вимоги задовольняються судом частково.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 ГПК України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

З положень ч. 1, п.п.1, п.п.2 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» слідує, що судовий збір за розгляд немайнових вимог складає 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за розгляд майнових вимог - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду.

Предметом позову є стягнення з відповідача загальної суми в розмірі 519154,12 грн. Приймаючи до уваги положення ст. 4 Закону України «Про судовий збір» розмір судового збору повинен складати 7787,31 грн.

При зверненні з позовом до суду ТОВ «ПРОВІДНИЙ ПРОЕКТНИЙ ІНСТИТУТ «ГІПРОПРОМ» було сплачено за платіжною інструкцією № 182 від 01.05.2024 судовий збір у розмірі 7815,00 грн, що на 27,69 грн більше, ніж встановлено законом. Вказана сума судового збору зарахована до спеціального фонду Державного бюджету України, що підтверджується відповідною випискою суду. Дата надходження виписки до суду 03.05.2024.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи викладене, позивачу підлягає поверненню з Державного бюджету України судовий збір в сумі 27,69 грн. Повернення судового збору на вказану суму буде здійснено ухвалою суду за відповідним клопотанням позивача.

З урахуванням наведеного вище та згідно з положеннями статті 129 ГПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору у розмірі 7786,71 грн (пропорційно розміру задоволених позовних вимог).

Крім того позивачем заявлено про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 25000,00 грн.

Відповідно до статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з ч.ч. 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).

Зі змісту ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» слідує, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження витрат на послуги адвоката в сумі 25000,00 грн, позивачем додано до матеріалів справи: копію договору про надання правової допомоги №15/04/24 від 15.04.2024, укладеного з Адвокатським об`єднанням «ДІАЛОГ» з додатком («Перелік та вартість робіт АО «ДІАЛОГ») до нього, копію Акту №ОУ-0000006 здачі-приймання робіт (надання послуг) про надання правової (правничої) допомоги від 29.04.2024, копію рахунка-фактури №СФ-0000006 від 29.04.2024.

Відповідно до п. 1.1 договору №15/04/24 від 15.04.2024, Клієнт доручає, а Адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання з підготовки позову про стягнення заборгованості з ТОВ «Запорізький Центр Утилізації», складання інших документів та представництво інтересів Клієнта у судових та інших органах по цій справі.

За результатами надання юридичної допомоги складається акт, що підписується представниками кожної зі сторін. В акті вказується обсяг наданої Адвокатським об`єднанням юридичної допомоги і її вартість, відповідно до Додатку до Договору. Акт про надання юридичної допомоги вважається підписаним, якщо протягом 5 днів з моменту його отримання Клієнтом, останній не надав Адвокатському об`єднанню письмові аргументовані заперечення на акт (п. 4.1 договору).

У Додатку до договору сторонами, зокрема, узгоджено, що розмір гонорару за складання позовної заяви про стягнення заборгованості з ТОВ «Запорізький Центр Утилізації» складає 25000,00 грн.

Тобто гонорар встановлений у фіксованому розмірі.

Як вбачається з Акту № ОУ-0000006 здачі-приймання робіт (надання послуг) про надання правової (правничої) допомоги від 29.04.2024, Адвокатським об`єднанням «ДІАЛОГ» було вивчено та здійснено аналіз документації, складено позовну заяву про стягнення заборгованості з ТОВ «Запорізький центр Утилізації». На оплату наданих послуг клієнту виставлено рахунок-фактуру № СФ-0000006 від 29.04.2024 на суму 25000,00 грн.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на правничу допомогу, господарський суд враховує, що нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. Суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Велика Палата вказувала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі East/WestAllianceLimited проти України від 23 січня 2014 року, заява № 19336/04, § 268). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до правової позиції висловленої у постанові Великої Палати Верхового Суду від 16.11.2022 № 922/1964/21: «…суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. 118. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України). 119. Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. 120. У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. 121. Висновки, аналогічні відображеним вище, викладені в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19. «…при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. 132. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. 133. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. 134. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. 135. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18».

Отже при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Надавши оцінку усім доданим доказам, з урахуванням категорії цієї справи, що справа є незначної складності та розглядалась судом за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, враховуючи, що заборгованість відповідача, як то встановлено судом вище, виникла на підставі договору та підписаного сторонами на його виконання одного акту здачі-приймання виконаних робіт, приймаючи до уваги критерії співмірності розміру заявлених витрат на правничу допомогу, визначені ч. 4 ст. 126 ГПК України, та ціну позову, суд дійшов висновку про те, що справедливим та співмірним є зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 15000,00 грн від попередньо заявленої суми (25000,00 грн).

За змістом ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі усього вищевикладеного, зважаючи на часткове задоволення позову, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума 14 998,85 грн витрат на професійну правничу допомогу (пропорційно розміру задоволених позовних вимог від обґрунтовано заявленого розміру 15 000,00 витрат на професійну правничу допомогу).

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАПОРІЗЬКИЙ ЦЕНТР УТИЛІЗАЦІЇ», код ЄДРПОУ 43212589 (69063, м. Запоріжжя, вул. Сергія Серікова, буд. 26) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Провідний проектний інститут «ГІПРОПРОМ», код ЄДРПОУ 32343302 (89660, Закарпатська область, Мукачівський район, с. Верхній Коропець, вул. Шенборна, буд. 74-а) суму 486 000 (чотириста вісімдесят шість тисяч) грн 00 коп. основного боргу, суму 8942 (вісім тисяч дев`ятсот сорок дві) грн 40 коп. пені, суму 15756 (п`ятнадцять тисяч сімсот п`ятдесят шість) грн 54 коп. інфляційних втрат та суму 8415 (вісім тисяч чотириста п`ятнадцять) грн 23 коп. 3% річних.

У задоволенні іншої частини позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАПОРІЗЬКИЙ ЦЕНТР УТИЛІЗАЦІЇ», код ЄДРПОУ 43212589 (69063, м. Запоріжжя, вул. Сергія Серікова, буд. 26) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Провідний проектний інститут «ГІПРОПРОМ», код ЄДРПОУ 32343302 (89660, Закарпатська область, Мукачівський район, с. Верхній Коропець, вул. Шенборна, буд. 74-а) суму 7786 (сім тисяч сімсот вісімдесят шість) грн 71 коп. витрат зі сплати судового збору та суму 14 998 (чотирнадцять тисяч дев`ятсот дев`яносто вісім) грн 85 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення складено та підписано 05.08.2024.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено впродовж двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку, встановленому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О.С. Боєва