Рішення

від 05.08.2024 по справі 910/5864/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.08.2024Справа № 910/5864/24Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЕК" Україна до Товариства з обмеженою відповідальністю "Артпласт Компані" про стягнення 285 697,48 грн,

без виклику представників сторін (без проведення судового засідання),

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У травні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ОДЕК" Україна (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Артпласт Компані" (далі - Підприємство) про стягнення заборгованості за укладеним між сторонами договором купівлі-продажу товарів від 3 жовтня 2022 року № 15/01-02-22/35 (замовлення від 7 лютого 2024 року №№ 114 та 115), а саме: 259 556,08 грн основної заборгованості, 23 707,85 грн пені, 2 433,55 грн трьох процентів річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20 травня 2024 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення її недоліків.

27 травня 2024 року на адресу суду від позивача на виконання вимог вказаної ухвали надійшли документи для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 3 червня 2024 року відкрито провадження у справі № 910/5864/24 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін (без проведення судового засідання).

Крім того, цієї ж ухвалою суду було визначено строк відповідачу для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, у порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 ГПК України у разі, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

За приписами частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Судом встановлено, що ухвала про відкриття провадження в справі від 3 червня 2024 року була направлена та доставлена до електронного кабінету Підприємства 3 червня 2024 року (19 година 26 хвилин), що підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про доставку відповідного електронного листа.

Проте Підприємство в установлений строк відзиву на позовну заяву не подало, будь-яких заяв чи клопотань на адресу суду не направило.

1 липня 2024 року через систему "Електронний суд" від Товариства надійшли додаткові пояснення по справі від цієї ж дати, в яких позивач повідомив, що ціна позову не змінилася, спірна заборгованість відповідачем погашена не була.

Жодних інших заяв чи клопотань від сторін справи не надходило.

Положеннями частини 9 статті 165 ГПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву в установлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Беручи до уваги належне повідомлення відповідача про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність достатньої кількості документів для її розгляду по суті, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

3 жовтня 2022 року між Товариством та Підприємством, яке у червні 2024 року змінило своє найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю "БМРкомпані", укладено договір купівлі-продажу товарів № 15/01-02-22/35, за умовами якого останнє зобов?язалося поставити товар, визначений цим договором, а позивач - прийняти та оплатити вказану продукцію.

Зазначений правочин підписаний уповноваженими представниками його сторін та скріплений печатками наведених юридичних осіб.

За змістом пункту 1.2. договору асортимент, кількість та ціна товару вказується у замовленнях Товариства та рахунках Підприємства.

Загальна ціна договору складається з суми рахунків, виставлених Підприємством. Розрахунки за даним правочином проводяться у безготівковій формі банківським переказом на розрахунковий рахунок Підприємства протягом 5-ти банківських днів від дати поставки товару на склад Товариства (пункти 2.1. та 2.2. вказаного правочину).

За умовами пунктів 3.1., 3.3. та 3.4. договору поставка товару здійснюється на склад Товариства за рахунок Підприємства. Разом з партією товару Підприємство передає Покупцю один оригінальний примірник розхідної накладної та один оригінальний примірник транспортної накладної на партію товару. Поставка здійснюється протягом 5-ти календарних днів з моменту замовлення уповноваженої особи Товариства.

Датою переходу права власності на товар від Підприємства до Товариства є дата поставки товару на умовах цього договору (пункт 7.1. договору).

Сплата штрафних санкцій і відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням зобов`язань, не звільняють сторони від виконання зобов`язань за договором (пункт 9.5. даного правочину).

Відповідно до пункту 13.1. договору останній вступає в силу з моменту його підписання повноважними представниками сторін та діє до повного виконання сторонами умов цього правочину.

На виконання положень вищевказаного правочину Підприємство виставило рахунки на оплату визначеного договором та замовленнями Товариства товару від 7 лютого 2024 року № 114 на суму 351 000,00 грн та № 115 на суму 242 712,00 грн, а Товариство - перерахувало на рахунок відповідача попередню оплату в загальному розмірі 593 712,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних інструкцій від 8 лютого 2024 року: № 66622 на суму 351 000,00 грн, № 66623 на суму 242 712,00 грн.

Разом із цим, відповідач поставив позивачу товар лише на загальну суму 334 155,92 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних: від 19 лютого 2024 року № 163 на суму 105 545,70 грн, від 26 лютого 2024 року № 180 на суму 70 761,60 грн, від 13 березня 2024 року № 232 на суму 30 186,00 грн, від 14 березня 2024 року № 239 на суму 31 742,10 грн, від 25 березня 2024 року № 265 на суму 39 312,00 грн, від 4 березня 2024 року № 204 на суму 24 117,48, від 8 березня 2024 року № 208 на загальну суму 32 491,04 грн.

У зв`язку з тим, що товар на загальну суму 259 556,08 грн Підприємство не поставило, позивач звернувся до відповідача претензію від 4 квітня 2024 року № 211 щодо здійснення поставки товару в належній кількості або повернення сплачених Товариством коштів. Однак дана претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення. Сума попередньої оплати повернута не була.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини, предметом яких є поставка товару.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 1 статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (частина 2 статті 693 ЦК України).

Можливість обрання варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

При цьому, положеннями статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

При цьому, як зазначалося судом, у пункті 2.2. договору сторони узгодили, що оплата за даним правочином проводяться у безготівковій формі банківським переказом на розрахунковий рахунок Підприємства протягом 5-ти банківських днів від дати поставки товару на склад Товариства.

Відповідно до статті 538 ЦК України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов`язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

Наведене свідчить, що здійснення Товариством попередньої оплати обумовленого договором товару не є вчиненням конклюдентних дій, які призвели до фактичної зміни умов договору, зокрема, щодо порядку поставки товару, оскільки позивач скористався своїм законним правом у зустрічному зобов`язанні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 7 серпня 20219 року в справі № 925/31/17.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи те, що сума боргу відповідача, яка складає 259 556,08 грн, підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і останній на момент прийняття рішення не надав документів, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем чи про поставку спірної продукції, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимоги Товариства до Підприємства про стягнення вказаної суми боргу.

Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки, Товариство просило суд стягнути з Підприємства 23 707,85 грн пені, нарахованої за період з 12 лютого 2024 року по 10 травня 2024 року на суму вартості непоставленого товару згідно наданого позивачем розрахунку.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з частиною 4 статті 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (частина 6 статті 231 ГК України).

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" (далі - Закон) передбачено, що цей закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Умовами пунктів 9.2. та 9.5. договору сторони передбачили, що за затримку передачі товару, Підприємство сплачує Товариству неустойку в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (що діяла у період за який сплачується неустойка), від ціни товару, який не поставлено, за кожний день прострочки. Сплата штрафних санкцій, завданих неналежним виконанням зобов`язань, не звільняють сторони від виконання зобов`язань за договором.

Оскільки заявлений Товариством до стягнення розмір пені є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства та положенням договору, позов у частині стягнення з відповідача суми цієї штрафної санкції також підлягає задоволенню.

Крім того, у зв`язку з порушенням Підприємством строків виконання взятих на себе за договором поставки зобов`язань, Товариство просило суд стягнути з відповідача 2 433,55 грн трьох процентів річних, нарахованих на суми основного боргу за період з 12 лютого 2024 року по 10 травня 2024 року.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, застосування приписів частини 2 статті 625 ЦК України можливе лише щодо зобов`язань, які мають виключно грошовий характер.

Тобто, якщо договір передбачає відповідальність за несвоєчасне постачання товару (негрошове зобов`язання), а закон передбачає господарську санкцію за період, коли зобов`язання стало грошовим (неповернення коштів передплати), то вимоги щодо стягнення з боржника відповідних нарахувань за несвоєчасне постачання з вимогами щодо нарахованих трьох відсотків та інфляційних є взаємовиключними. Отже, розрахунок цих сум має здійснюватися окремо: за умовами договору до відповідної дати, а за статтею 625 ЦК України - після дати неповернення коштів передплати, при цьому кожен із цих періодів нарахування не перетинається з іншим.

Як уже було зазначено судом, момент перетворення негрошового зобов`язання відповідача щодо поставки обумовленого договором товару на грошове зобов`язання щодо повернення суми передплати визначається волевиявленням Товариства в активній однозначній формі - шляхом пред`явлення вимоги до Підприємства про повернення суми попередньої оплати. Однак, з наявної в матеріалах справи копії претензії позивача від 4 квітня 2024 року № 211 вбачається, що у ній Товариство вимагало від відповідача або поставити обумовлений договором товар, або повернути суму попередньої оплати. Тобто, обов`язок щодо повернення суми попередньої оплати виник у відповідача лише з моменту пред`явлення такої однозначної вимоги позивачем, а саме - шляхом подання 10 травня 2024 року даного позову до суду.

Разом із цим, з наданого позивачем розрахунку заявлених до стягнення з відповідача компенсаційних виплат вбачається, що останні нараховані Товариством за період до 10 травня 2024 року, тобто за період, коли грошове зобов`язання відповідача перед позивачем ще не існувало.

У зв`язку з цим позовна вимога Товариства про стягнення з Підприємства 2 433,55 грн трьох процентів річних, нарахованих на суми основного боргу за період з 12 лютого 2024 року по 10 травня 2024 року, є необґрунтованою, а відтак задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, позовні вимоги Товариства підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БМРКомпані" (02125, місто Київ, проспект Визволителів, будинок 13, офіс 103; ідентифікаційний код 41490475) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЕК" Україна (35313, Рівненська область, Рівненський район, селище міського типу Оржів, вулиця Заводська, будинок 9; ідентифікаційний код 25322516) 259 556 (двісті п`ятдесят дев`ять тисяч п`ятсот п`ятдесят шість) грн 08 коп. основної заборгованості, 23 707 (двадцять три тисячі сімсот сім) грн 85 коп. пені та 4 242 (чотири тисячі двісті сорок дві) грн 60 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 5 серпня 2024 року.

Суддя Є.В. Павленко