Рішення

від 05.08.2024 по справі 910/5751/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.08.2024Справа № 910/5751/24Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Селіні Булава»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Констракшн Компані»

про стягнення 47 484,98 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Селіні Булава» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Констракшн Компані» про стягнення 47 484,98 грн, з яких: 24 333,60 грн заборгованості по орендній платі, 4 326,71 грн пені, 9 733,44 грн штрафу, 7 499,91 грн інфляційного збільшення та 1 591,32 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем умов договору оренди № ДОП 31-01/2022СБ від 31.01.2022 в частині повної та своєчасної сплати орендних платежів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2024 прийнято вказаний позов до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/5751/24, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання); визначено сторонам строки на подання заяв по суті спору.

Частиною 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 ГПК України, учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Враховуючи відсутність у відповідача станом на дату постановлення ухвали про відкриття провадження у справі від 15.05.2024 зареєстрованого в ЄСІТС електронного кабінету, з метою повідомлення останнього про розгляд справи та про право на подання відзиву на позовну заяву, судом було надіслано копію вказаної ухвали на адресу місцезнаходження відповідача, яка значиться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Однак, поштовий конверт №0600267365650 із ухвалою від 15.05.2024, що надсилався на адресу відповідача, повернувся до суду не врученим, із зазначенням причини повернення «за закінченням терміну зберігання».

Частиною 6 ст. 242 ГПК України передбачено, що днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Слід зазначити, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками «адресат відмовився», «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п., врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Суд зазначає, що неотримання листа з ухвалою суду відповідачем та його повернення до суду є наслідком відсутності волевиявлення відповідача щодо його належного отримання, проте, ніяким чином не неналежним повідомленням про розгляд справи у розмінні ГПК України.

Враховуючи викладене вище, відповідач вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.

При цьому, за змістом ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 15.05.2024 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Станом на момент ухвалення даного рішення від відповідача письмового відзиву на позовну заяву до суду не надходило, як і не надходило будь-яких заяв чи клопотань по справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Оскільки відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

31.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Селіні Булава» (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтер Констракшн Компані» (орендар) укладено договір оренди № ДОП 31-01/2022СБ (надалі - Договір), відповідно до умов п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове оплатне користування обладнання, яке є об`єктом власності орендодавця. Орендар використовує отримане за цим Договором обладнання у власній господарській діяльності, дотримуючись вимог законодавства та положень Договору.

Найменування обладнання, яке передається орендарю, його комплектність, технічні характеристики (інші особливості в разі необхідності) зазначаються в акті прийому-передачі, який є додатком до цього Договору та складає єдиний документ (п. 1.2. Договору).

В п. 1.3. Договору сторони погодили, що сторона орендодавця може надавати орендарю також транспортні послуги (послуги перевезення вантажу) з застосуванням власного чи залученого транспорту.

Відповідно до п. 3.1. Договору орендар набуває право на отримання в оренду (фактичну передачу в його тимчасове володіння та користування) кожної одиниці обладнання, протягом трьох робочих днів після здійснення попередньої оплати першого періоду розрахунків за оренду такого обладнання, здійсненого в порядку п. 6.5. цього Договору, якщо сторони не дійшли письмової згоди про інше.

При передачі орендарю кожної одиниці обладнання або декількох одиниць обладнання за цим Договором сторони підписують Акт прийому-передачі, який є невід`ємною частиною Договору (п. 3.3. Договору).

Підписання Акту прийому-передачі сторонами свідчить про факт і дату передачі обладнання орендарю в оренду на умовах даного Договору. З моменту підписання сторонами акту приймання-передачі конкретної одиниці або декількох одиниць обладнання, для них набувають чинності всі умови вказаного Договору, а також умови, які викладені в акті прийому-передачі обладнання (пункти 3.6., 3.7. Договору).

Початок перебігу строку оренди кожної одиниці обладнання, за який нараховується орендна плата, відраховується з дати підписання сторонами Акту прийому-передачі такого обладнання (п. 4.1. Договору).

Згідно з п. 4.2. Договору строк оренди обладнання визначається в акті прийому-передачі обладнання.

Якщо орендар після закінчення вказаного в Акті строку продовжує користуватись обладнанням та за п`ять днів до закінчення такого строку письмово не попередив орендодавця про повернення обладнання, то кожен наступний строк оренди вважається продовженим на визначену в Акті кількість діб чи місяців та на тих самих умовах (п. 4.7. Договору).

Відповідно до п. 5.1. Договору при поверненні орендарем орендодавцю кожної одиниці обладнання або декількох одиниць обладнання за цим договором уповноважені представники сторін підписують Акт прийому-передачі, який є невід`ємною частиною Договору.

Фактичною датою повернення обладнання вважається дата підписання акту прийому-передачі обладнання сторонами, якщо інше не випливає з умов Договору (п. 5.9. Договору).

Пунктом 6.1. Договору визначено, що орендар сплачує орендну плату шляхом безготівкового перерахунку на поточний рахунок орендодавця або сплати готівкою за весь строк користування орендованим обладнанням, починаючи з дати підписання акту прийому-передачі обладнання в оренду згідно п. 3.3. договору і закінчуючи датою підписання акту повернення обладнання орендодавцю згідно п. 5.1. договору або датою припинення/розірвання договору, якщо Акт прийому-передачі не підписаний орендарем з його вини, або з моменту вилучення орендодавцем орендованого майна.

Відповідно до п. 6.4. Договору орендар сплачує орендну плату за кожен конкретний період в розмірі та на підставі рахунків наданих орендодавцем. У вказані дати сторони підписують акти, якими засвідчується факт здійснення (надання) оренди обладнання за вказаний період.

В п. 6.5. Договору сторони погодили, що орендар вносить орендну плату в порядку визначеному Договором та/або Актом приймання-передачі, в наступному порядку: у випадку, якщо строк оренди складає менше календарного місяця, то орендна плата вноситься попередньо за весь період оренди, після підписання цього Договору, але в будь-якому випадку до фактичного отримання обладнання в оренду; у випадку, якщо строк оренди становить більше ніж один календарний місяць, то орендна плата вноситься попередньо за період до кінця поточного календарного місяця, в якому було фактично отримано обладнання та за наступний календарний місяць оренди; за кожний наступний період розрахунків орендна плата вноситься попередньо: в строк не пізніше ніж 2 (два) робочих дні до початку такого періоду розрахунків.

Не внесення попередньої орендної плати в повному обсязі за період розрахунків, що наступає, є підставою для припинення відносин за цим договором стосовно певного об`єкта оренди, користування яким попередньо не сплачено. Якщо орендар не сплатив попередню оплату за період розрахунків і продовжує користуватись обладнанням, він вважається таким, що прострочив цей платіж (п. 6.5.4. Договору).

Орендар сплачує також орендодавцю попередньо після підписання Договору за майбутнє прибирання орендованого обладнання після закінчення оренди обладнання в розмірі 960 грн з ПДВ. Якщо потреби в прибиранні орендованого обладнання немає, орендодавець повертає сплачений аванс орендарю (п. 6.5.5. Договору).

Орендар за цим Договором зобов`язується, зокрема: своєчасно та в повному обсязі вносити орендні платежі; за кожну отриману послугу від орендодавця підписати акти надання послуг, а у випадку незгоди підписання акту надання послуг, орендар зобов`язаний не пізніше одного дня з моменту отримання послуги надати письмову вмотивовану відмову. У разі ненадання письмової відмови та/або надання її з порушенням встановленого строку, Акти вважаються такими, що узгоджені та підписані обома сторонами (пункти 8.1.9, 8.1.16 Договору).

Відповідно до п. 9.1. Договору у випадку затримки орендарем внесення орендної плати на строк більше, ніж 5 діб, орендодавець має право здійснити в односторонньому порядку заходи по припиненню користування обладнанням, вилучити обладнання, розірвати договір та вимагати стягнення неустойки за прострочку сплати згідно з законом та договором.

За цим Договором орендар несе наступну відповідальність: за кожен день прострочки внесення орендної плати згідно строків оплати, визначених цим Договором, орендар сплачує орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої грошової суми за кожен день прострочки; у випадку, якщо прострочка по оплаті орендної плати перевищує 10 календарних днів, орендар додатково сплачує штраф в розмірі 30% від місячної орендної плати за кожне окреме порушення строків оплати по Договору протягом всього строку його дії; у випадку, якщо прострочення по оплаті орендної плати перевищує 15 календарних днів - орендар додатково сплачує штраф в розмірі 40% від місячної орендної плати за кожне окреме порушення строків оплати по Договору протягом всього строку його дії (п. 9.2. Договору).

Термін дії Договору становить 1 рік з моменту його укладання (п. 17.1. Договору). Дія Договору вважається продовженою на той самий термін та на тих самих умовах, якщо за місяць до дати закінчення дії Договору жодна зі сторін письмово не повідомила іншу сторону про намір розірвати або змінити даний Договір (п. 17.2. Договору).

Як встановлено судом, на виконання умов укладеного Договору сторони підписали акт здачі-приймання обладнання від 01.02.2022 № 1, відповідно до якого позивач передав, а відповідач прийняв на тимчасове оплатне користування обладнання за Договором. Строк оренди у вказаному акті визначено з 01.02.2022 по 03.03.2022 та погоджено, що такий строк може бути продовжено за згодою сторін.

Позивачем було виставлено відповідачу рахунок на оплату № 37 від 31.01.2022 на суму 12 360,00 грн за транспортні послуги, оренду обладнання з 01.02.2022 по 03.03.2022, послуги з прибирання. Даний рахунок відповідач сплатив повністю, перерахувавши позивачу 31.01.2022 кошти у розмірі 12 360,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 2826.

Як вказує позивач, відповідач користувався орендованим обладнанням в період з 01.02.2022 по 15.08.2022, на підтвердження чого в матеріали справи долучив відповідні акти надання послуг та рахунки на оплату. Однак, у зв`язку із невнесенням орендної плати відповідачем, 15.08.2022 позивач здійснив повернення обладнання за Договором, на підтвердження чого надав в матеріали справи Акт здачі-приймання обладнання № 01 від 15.08.2022.

У зв`язку з несплатою відповідачем заборгованості за Договором, позивач звернувся до нього з претензією № 26/04, у якій просив у строк до 15.05.2023 виконати грошові зобов`язання по Договору та сплатити наявну заборгованість у розмірі 24 333,60 грн. Вказану претензію було надіслано відповідачу 27.04.2023 рекомендованим листом, яку отримано останнім.

Оскільки претензію позивача відповідач залишив без відповіді та задоволення, позивач звернувся із даним позовом до суду, у якому, крім суми заборгованості за Договором у розмірі 24 333,60 грн, просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Констракшн Компані» також за прострочення виконання своїх грошових зобов`язань пеню у розмірі 4 326,71 грн, штраф у розмірі 9 733,44 грн, інфляційні втрати у розмірі 7 499,91 грн та 3% річних у розмірі 1 591,32 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов таких висновків.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до положень статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Згідно з ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Поясненнями позивача, які викладені в позовній заяві, наявними в матеріалах справи доказами, а саме: актами надання послуг від 02.02.2022 № 98, від 03.03.2022 № 209, від 31.03.2022 № 210, від 30.04.2022 № 301, від 31.05.2022 № 365, від 30.06.2022 № 414, від 31.07.2022 № 447, від 13.08.2022 № 492, від 13.08.2022 № 487, від 15.08.2022 № 485 та рахунками на оплату від 03.03.2022 № 156, від 31.03.2022 № 162, від 27.04.2022 № 167, від 27.05.2022 № 266, від 29.06.2022 № 314, від 31.07.2022 № 362, підтверджується надання відповідачу послуг з оренди обладнання, транспортування та прибирання на загальну суму 36 693,60 грн.

При цьому, до рахунку № 37 від 31.01.2022 були включені, зокрема, послуги із транспортування відповідно до актів надання послуг від 02.02.2022 № 98, від 13.08.2022 № 487, оренди обладнання за період з 01.02.2022 по 03.03.2022 відповідно до акту надання послуг від 03.03.2022 № 209 та оренди обладнання (прибирання) відповідно до акту надання послуг від 15.08.2022 № 185, які сплачено відповідачем відповідно до платіжного доручення від 31.01.2022 № 2826.

Отже, з урахуванням часткової оплати відповідача, у останнього наявна перед позивачем заборгованість у розмірі 24 333,60 грн.

При цьому, судом встановлено, що відповідачем прийнято та підписано акти надання послуг від 31.05.2022 № 365 за оренду обладнання за період 30.04.2022-31.05.2022, від 30.06.2022 № 414 за оренду обладнання за період 31.05.2022-30.06.2022, від 31.07.2022 № 447 за оренду обладнання за період 30.06.2022-31.07.2022, від 13.08.2022 № 492 за оренду обладнання за період 31.07.2022-13.08.2022. Обґрунтованої відмови відповідача від підписання актів надання послуг від 30.04.2022 № 301, від 31.03.2022 № 210 матеріали справи не містять, як і не містять заперечень відповідача щодо фактичного користування орендованим обладнанням у відповідні періоди.

Будь-яких доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги або доказів сплати заборгованості за Договором відповідач суду не надав.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що права позивача, за захистом яких він звернувся до суду, порушено відповідачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 24 333,60 грн основного боргу обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки.

Так, судом встановлено, що внаслідок несплати відповідачем орендної плати за користування обладнанням, позивач скористався своїм правом, визначеним п. 9.1. Договору на повернення орендованого обладнання, чого відповідачем не було спростовано.

Крім того, позивач відповідно до умов п. 9.2. Договору за даним позовом просить стягнути з відповідача штраф та пеню.

Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За висновком Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18 необхідною умовою застосування договірної господарсько-правової відповідальності за порушення договірних зобов`язань є визначення у законі чи у договорі управленої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафних санкцій і конкретного їх розміру.

Відтак, враховуючи положення п. 9.2. Договору, суд дійшов висновку, що сторонами в договорі було передбачено застосування пені та штрафу за несвоєчасне внесення орендної плати за користування обладнанням.

Враховуючи погоджені сторонами у п. 6.5. Договору строки внесення орендарем орендних платежів, суд дійшов висновку, що відповідачем було прострочено виконання своїх грошових зобов`язань за Договором, оскільки відповідач зобов`язаний був сплачувати кошти за користування обладнанням на умовах передоплати за кожен місяць користування.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені та штрафу, суд встановив їх обґрунтованість, відповідність умовам Договору та наявним в матеріалах справи доказам, у зв`язку з чим визнає правомірним стягнення з відповідача на користь позивача сум пені у розмірі 4 326,71 грн та штрафу у розмірі 9 733,44 грн.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та 3% річних суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. (п.п. 4.1, 4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013).

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). (п.п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013).

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд встановив його обґрунтованість та арифметичну правильність, у зв`язку з чим заявлені позивачем вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 7 499,91 грн та 3% річних у розмірі 1 591,32 грн є правомірними.

Отже, враховуючи наведене та відсутність заперечень відповідача проти здійснених позивачем нарахувань пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних, ненадання останнім контррозрахунку таких нарахувань, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у даній частині.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 ГПК України).

Аналогічні приписи закріплені у ч. 1 ст. 74 ГПК України.

Згідно ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відтак, дослідивши подані в матеріали справи докази у їх сукупності та взаємному зв`язку, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Селіні Булава» є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Водночас, у позовній заяві заявлено також про покладення на відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Згідно зі ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами: - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Відповідно до частин 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При цьому розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині ч. 4 ст. 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

В той же час, за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України).

Отже, за змістом положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

На підтвердження понесених витрат позивача на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн до матеріалів справи долучено: договір № 7/24 про надання правничої допомоги від 21.04.2024, додаток № 2 від 06.05.2024 до договору № 7/24 про надання правничої допомоги від 21.04.2024, рахунок № 10 від 06.05.2024, акт приймання-передачі від 06.05.2024, платіжну інструкцію від 07.05.2024 № 2845, детальний опис наданих послуг правничої допомоги.

Так, матеріали справи містять докази представництва інтересів позивача адвокатом Шевчуком Д.І., повноваження якого підтверджуються ордером серії АІ № 1606295 від 07.05.2024 (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 08.11.2021 серії КС № 10345/10).

У додатку № 2 від 06.05.2024 до договору № 7/24 про надання правничої допомоги від 21.04.2024 позивачем та адвокатом Шевчуком Д.І. погоджено вартість послуг останнього - 10 000,00 грн, які підлягають сплаті позивачем у такому порядку: 50% вартості послуг, що становить 5000,00 грн, сплачуються до подання позовної заяви, а решта 50% - протягом 5 днів з моменту проголошення Господарським судом міста Києва рішення по справі.

На виконання вказаних домовленостей позивач сплатив адвокату кошти у розмірі 5000,00 грн (платіжна інструкція від 07.05.2024 № 2845).

При цьому, суд враховує, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (аналогічна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 922/1948/19, від 12.08.2020 у справі № 916/2598/19, від 30.07.2019 у справі № 911/1394/18).

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Така позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 910/12876/19.

У даному випадку гонорар адвоката за надання правової допомоги погоджений сторонами в Договорі у фіксованому розмірі, а саме - 10 000,00 грн. Цей же розмір правової допомоги заявлено до стягнення з відповідача.

Водночас, у долученому до позову детальному розрахунку наданих адвокатом послуг конкретизовано вказану вище вартість послуг наступним чином:

1) підготовка до розгляду справи, аналіз фактичних обставин справи, формування доказів, аналіз судової практики, надання юридичних консультацій - 4000,00 грн;

2) складання, оформлення позовної заяви, складання інших процесуальних документів - 3000,00 грн;

3) представництво інтересів позивача у Господарському суді міста Києва - 3000,00 грн.

Як зазначає Верховний Суд у численних постановах, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З урахуванням наведеного не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.

Оцінивши у порядку ст. 86 ГПК України надані позивачем докази витрат на послуги адвоката, враховуючи розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судових засідань, а також відсутність необхідності у поданні позивачем будь-яких інших заяв по суті справи, клопотань, пояснень тощо, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат у розмірі 3000,00 грн за представництво інтересів позивача у Господарському суді міста Києва.

Отже, з огляду на відсутність заперечень відповідача проти визначеного розміру витрат на правничу допомогу, враховуючи фактичний обсяг наданих адвокатом послуг позивачу у суді та витрачений ним час, обґрунтованість поданих адвокатом процесуальних документів, зважаючи на задоволення позовних вимог, суд вважає обґрунтованим стягнення з відповідача на користь позивача 7000,00 грн витрат на правничу допомогу.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Констракшн Компані» (вул. Електриків, буд. 26, корпус 87, м. Київ, ідентифікаційний код 38218510) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Селіні Булава» (вул. Стратегічне шосе, 16, м. Київ, 03028, ідентифікаційний код 42067209) 24 333,60 грн заборгованості, 4 326,71 грн пені, 9733,44 грн штрафу, 7 499,91 грн інфляційних втрат, 1 591,32 грн 3% річних, 3 028,00 грн судового збору та 7 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 05.08.2024.

Суддя Т. Ю. Трофименко