Ухвала

від 05.08.2024 по справі 910/9291/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про відмову у видачі судового наказу

05.08.2024Справа № 910/9291/24

Суддя Господарського суду міста Києва Трофименко Т.Ю., розглянувши заяву Спільного підприємства «Полтавська газонафтова компанія» про видачу судового наказу про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лоркінг Плюс» заборгованості у розмірі 212 046,66 грн,

УСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва надійшла заява Спільного підприємства «Полтавська газонафтова компанія» про видачу судового наказу про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лоркінг Плюс» заборгованості у розмірі 212 046,66 грн за договором поставки від 12.07.2022 № 1207.

Розглянувши дану заяву, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи із такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного).

Статтею 147 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги. Заявником та боржником в наказному провадженні можуть бути юридичні особи та фізичні особи - підприємці. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими законом для виконання судових рішень.

Судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказному або спрощеному позовному провадженні на свій вибір (ст. 148 Господарського процесуального кодексу України).

Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Отже, відповідно до викладеного, наказне провадження передбачає можливість стягнення неоспорюваної заборгованості за заявою особи, якій належить право вимоги про стягнення неоспорюваної грошової заборгованості за письмовими договорами, яка не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За умовами договору поставки від 12.07.2022 № 1207 обов`язком заявника (покупця) є оплата товару згідно з умовами, визначеними цим договором, натомість обов`язком боржника (постачальника) є поставка товару за умовами договору.

Однак, зі змісту поданої заяви про видачу судового наказу вбачається, що заявлена до стягнення сума боргу 212 046,66 грн є фактично сумою переплати за договором поставки від 12.07.2022 № 1207, яка відповідно до призначення платіжної інструкції від 27.06.2024 № 2976 була сплачена згідно накладної № 423 від 20.06.2024; відповідно до листа Спільного підприємства «Полтавська газонафтова компанія» від 27.06.2024 № 648 виправлено призначення платежу, яким визначено: «оплата за товар згідно Договір поставки № 1207 від 12.07.2022, у т.ч. ПДВ 35 341,11 грн». До заяви про видачу судового наказу не долучено ані накладної № 423 від 20.06.2024, ані належних доказів отримання боржником листа від 27.06.2024 № 648, а із розписки на вказаному листі неможливо встановити отримання такого листа саме представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Лоркінг Плюс». Відсутні належні докази отримання представником боржника і вимоги заявника від 14.07.2024.

Крім того, щодо акта звірки взаємних розрахунків, на який посилається заявник як на підтвердження заборгованості боржника, суд вважає необхідним зазначити таке.

Акт звірки розрахунків є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств і має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку господарських операцій обома сторонами правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Така ж позиція відображена в постановах Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 902/959/19, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18.

При цьому, акт звірки взаємних розрахунків № 220/1 від 25.07.2024 не містить підпису уповноваженого представника боржника.

Отже, оскільки стягнення з боржника коштів, які є переплатою, перерахованою за договором, не може вважатися вважається грошовим зобов`язанням в розумінні зазначених норм Цивільного кодексу України, то в силу ч. 1 ст. 148 Господарського процесуального кодексу України така вимога не може бути розглянута в порядку наказного провадження.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 152 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 148 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 154 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу.

За наведених обставин суд доходить висновку про відмову Спільному підприємству «Полтавська газонафтова компанія» у видачі судового наказу про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лоркінг Плюс» заборгованості у розмірі 212 046,66 грн за договором поставки від 12.07.2022 № 1207.

Згідно з ч. 2 ст. 153 Господарського процесуального кодексу України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3 - 6 частини першої статті 152 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.

Керуючись статтями 148, 152, 153, 154, 233-235 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

УХВАЛИВ:

Відмовити Спільному підприємству «Полтавська газонафтова компанія» у видачі судового наказу про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лоркінг Плюс» заборгованості у розмірі 212 046,66 грн за договором поставки від 12.07.2022 № 1207.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання 05.08.2024 та відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня складання повного тексту ухвали.

Суддя Т. Ю. Трофименко