Рішення

від 22.07.2024 по справі 915/184/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2024 року Справа № 915/184/22

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Адаховської В.С.,

при секретарі судового засідання Шараєвої М.В.,

за участю представників учасників справи:

від прокуратури: Черніговська О.С.,

інші представники учасників справи в судове засідання не з`явилися

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури (54030, м.Миколаїв, вул. Бузький бульвар, 15; адреса електронної пошти: mykokrug@myk.gp.gov.ua)

в інтересах держави в особі: Миколаївської обласної державної адміністрації (54001, м.Миколаїв, вул. Адміральська, 22, ідентифікаційний код 00022579; адреса електронної пошти: cancelar@mk.gov.ua)

до відповідачів:

1) Національного природного парку "Білобережжя Святослава" (57508, Миколаївська обл., м.Очаків, вул. Лоцманська, 3, ідентифікаційний код 38086503; адреса електронної пошти: nppbs@ukr.net)

2) Фізичної особи-підприємця Полтавчука Євгена Анатолійовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" (01601, м.Київ, вул. Руставелі Шота, 9А, ідентифікаційний код 44768034) в особі Філії "Миколаївське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (54031, м.Миколаїв, вул. Дівіної Ганни, буд. 2, корпус В, ідентифікаційний код 45064258)

про: усунення перешкод у користуванні землі державного лісового фонду в межах об`єкту природно-заповідного фонду шляхом визнання угоди недійсною

У С Т А Н О В И В:

17.02.2022 Заступник керівника Миколаївської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою № 50/2-1081вих-22 від 14.02.2022 (вх. № 2485/22) в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до Національного природного парку "Білобережжя Святослава" та Фізичної особи-підприємця Полтавчука Євгена Анатолійовича, в якій просить суд:

1. Усунути перешкоди власнику - Миколаївській обласній державні адміністрації (54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 22, ідентифікаційний код 00022579) у використанні земель державного лісового фонду в межах території об`єкту природно-заповідного фонду шляхом визнання недійсною угоди № 3 "Про розташування сезонного об`єкту обслуговування населення на рекреаційній ділянці "Ковалівська" в межах національного природного парку "Білобережжя Святослава" від 06.04.2021, укладеної між Національним природним парком "Білобережжя Святослава" та Фізичною особою-підприємцем Полтавчуком Євгеном Анатолійовичем.

2. Стягнути з відповідачів на користь Миколаївської обласної прокуратури (р/р №UA74820172034315000100000340, банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172, ЄДРПОУ 02910048) сплачений судовий збір за подачу позову.

3. Про дату, час і місце розгляду справи повідомити Миколаївську обласну прокуратуру для забезпеченні участі в судових засіданнях.

Ухвалою суду від 22.02.2022 вказану позовну заяву залишено без руху. Встановлено заявнику строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали.

24.02.2022 розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, строк дії якого щоразу подовжувався відповідними Указами Президента України.

Відповідно до положень частини 7 статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи, зокрема, неможливість Господарським судом Миколаївської області здійснювати правосуддя під час воєнного стану, Голова Верховного Суду розпорядженням від 22.03.2022 № 12/0/9-22 змінив територіальну підсудність судових справ на Господарський суд Одеської області.

На виконання вимог ухвали суду від 22.02.2022 щодо усунення недоліків позовної заяви, на поштову адресу Господарського суду Одеської області від Миколаївської окружної прокуратури надійшли пояснення № 50/2-3405ВИХ-22 від 01.07.2022 (вх. №12994/22 від 12.07.2022); клопотання, сформоване в системі "Електронний суд" 15.07.2022 (вх. №13335/22 від 18.07.2022).

Розпорядженням Голови Верховного Суду від 25.07.2022 № 41 з 26 липня 2022 року відновлено територіальну підсудність судових справ Господарського суду Миколаївської області. Господарському суду Одеської області вказано забезпечити розгляд справ (проваджень), які до 25 липня 2022 року включно надійшли на розгляд цього суду відповідно до розпорядження Голови Верховного Суду від 22 березня 2022 року № 12/0/9-22.

Господарським судом Одеської області надіслано до Господарського суду Миколаївської області подані прокуратурою документи, які зареєстровано за вх. № 3295/22 від 23.08.2022 та вх. № 3309/22 від 23.08.2022).

Ухвалою суду від 15.11.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання у справі на 14 грудня 2022 року о 10:40; залучено до участі у справі Державне підприємство "Миколаївське лісове господарство" (ідентифікаційний код 33437380) у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача; встановлено учасникам справи строки для подання до суду заяв по суті справи.

13.12.2022 на адресу електронної пошти суду та 16.12.2022 на поштову адресу суду від Національного природного парку "Білобережжя Святослава" надійшов відзив на позовну заяву № б/н від 13.12.2022 (вх. №№ 6342/22, 6468/22), в якому відповідач-1 визнає позовні вимоги у повному обсязі.

14.12.2022 засідання не відбулося, оскільки в період часу з 10 год. 15 хв. до 11 год. 50 хв. роботу суду було зупинено у зв`язку із повідомленням про замінування будівлі, в якій розташований Господарський суд Миколаївської області, про що свідчить акт про тимчасову неможливість відправлення правосуддя від 14.12.2022, складений керівником апарату суду Ремезом В.М., начальником відділу МТЗ Кохановим О.М. та головним спеціалістом відділу ІТЗІ Будановим Є.Ю.

Ухвалою суду від 14.12.2022 підготовче засідання призначено на 12 січня 2023 року о 13:30.

Ухвалою суду від 11.01.2023 внесено виправлення в ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 14.12.2022 у справі № 915/184/22, вказавши у вступній її частині третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Державне підприємство "Миколаївське лісове господарство" (54007, м. Миколаїв, вул. Г. Дивіної, 2В, ідентифікаційний код 33437380, адреса електронної пошти: nikolaevles@ukr.net).

Ухвалою суду від 12.01.2023, занесеною до протоколу судового засідання, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 16 лютого 2023 року об 11:00.

15.02.2023 від Фізичної особи-підприємця Полтавчука Євгена Анатолійовича до суду надійшла заява № б/н від 13.02.2023 (вх. № 1798/23), в якій відповідач-2 визнає позов у повному обсязі та просить розглянути справу за його відсутності.

Ухвалою суду від 16.02.2023, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 09.03.2023 об 11:00.

07.03.2023 від Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на адресу електронної пошти суду надійшло клопотання (вх. № 2682/23), в якому третя особа просить замінити у справі Державне підприємство "Миколаївське лісове господарство" його правонаступником - Державним спеціалізованим господарським підприємством "Ліси України" в особі Філії "Миколаївське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".

09.03.2023 судове засідання не відбулося у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого у справі судді.

Ухвалою суду від 04.04.2023 призначено судове засідання на 27.04.2023 о 15:15.

Ухвалою суду від 27.04.2023 задоволено клопотання Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (вх. № 2682/23 від 07.03.2023) про заміну учасника справи його правонаступником; замінено у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державне підприємство "Миколаївське лісове господарство" (54007, м. Миколаїв, вул. Г.Дивіної, 2В, ідентифікаційний код 33437380) його правонаступником - Державним спеціалізованим господарським підприємством "Ліси України" (м. Київ, ідентифікаційний код 44768034) в особі Філії "Миколаївське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (54031, м. Миколаїв, вул. Дівіної Ганни, 2В, ідентифікаційний код 45064258); відкладено розгляд справи на 18 травня 2023 року о 13:00.

Ухвалою суду від 18.05.2023, занесеної до протоколу судового засідання, відкладено розгляд справи на 07 червня 2023 року о 14:00.

07.06.2023 судове засідання не відбулося у зв`язку з перебуванням головуючого у справі судді у відпустці.

Ухвалою суду від 18.08.2023 призначено судове засідання на 21.09.2023 о 14:30.

Ухвалою суду від 21.09.2023, занесеною до протоколу судового засідання, відкладено судове засідання на 09 листопада 2023 року о 15:00.

13.10.2023 від прокуратури надійшли додаткові пояснення у справі № 50/2-6119ВИХ від 12.10.2023 (вх. № 13573/23), в яких прокурор вважає, що обраний спосіб захисту про усунення перешкод шляхом визнання спірної угоди в судовому порядку недійсною захистить порушені права Миколаївської обласної державної адміністрації та усуне перешкоди у реальній можливості законному володільцю використовувати землі лісового фонду рекреаційного призначення в межах території природно-заповідного об`єкту на власний розсуд у відповідності до закону.

Ухвалою суду від 13.06.2024 призначено розгляд справи на 01.07.2024 об 11:00.

Ухвалою суду від 27.06.2024 задоволено клопотання відповідача-1 про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі № 915/184/22 та доручено Канівському міськрайонному суду Черкаської області забезпечити участь представника Національного природного парку "Білобережжя Святослава" у судовому засіданні у справі Господарського суду Миколаївської області № 915/184/22, яке відбудеться 01.07.2024 об 11:30, у режимі відеоконференції.

01.07.2024 розгляд справи в судовому засіданні не відбувся у зв`язку з аварійним знеструмленням електромережі суду, зокрема, з 12:00 до 12:10 виникали тимчасові збої в роботі комплексів технічної фіксації судового процесу, автоматизованої системи документообігу суду та інших мережевих систем.

Ухвалою суду від 12.07.2024 призначено судове засідання на 22.07.2024 о 10:00.

У судове засідання 22.07.2024 з`явився тільки представник прокуратури, який підтримав заявлений позов, просить суд його задовольнити в повному обсязі.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

У зв`язку з викладеним суд здійснює розгляд справи за наявними у ній матеріалами та з урахуванням раніше наданих сторонами пояснень.

На підставі норм ст. 233 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), в судовому засіданні 22.07.2024 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Згідно з приписами ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Розгляд справи здійснено поза межами встановленого ГПК України строку у розумний строк, тривалість якого обумовлюється введенням в Україні Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, воєнного стану через військову агресію російської федерації проти України.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Указом Президента України "Про створення національного природного парку "Білобережжя Святослава" від 16.12.2009 №1056/2009 зі змінами, внесеними Указами Президента України від 20.05.2016 №218/2016 та від 11.04.2019 №137/2019, утворено Національний природний парк "Білобережжя Святослава" (далі - НПП "Білобережжя Святослава") та включено до його території 35359,34 га земель державної власності, а саме: 28860,14 га земель, що надаються (у тому числі з вилученням у землекористувачів) національному природному парку в постійне користування (з них 25000 гектарів земель акваторій Дніпро-Бузького лиману, Ягорлицької затоки та прилеглої акваторії Чорного моря навколо Кінбурнського півострова), і 6499,20 га земель, що включаються до складу національного природного парку без вилучення (п.1.6 статуту парку).

Згідно з п.1.7 статуту національного природного парку, ділянки землі та водного фонду з усіма природними ресурсами та об`єктами вилучаються з господарського використання і надаються парку у постійне користування у порядку, встановленому законодавством.

06 квітня 2021 року між НПП "Білобережжя Святослава", як парком, та фізичною особою-підприємцем Полтавчуком Євгеном Анатолійовичем, як підприємцем, була укладена угода №3 про розташування сезонного об`єкту обслуговування населення на рекреаційній ділянці "Ковалівська" в межах національного природного парку "Білобережжя Святослава", відповідно до умов якої метою укладення цієї угоди є забезпечення належної організації рекреацій діяльності, зокрема обладнання рекреаційної ділянки "Ковалівська" об`єктом обслуговування населення (харчування, роздрібна торгівля, функціонування атракціонів та ін.) для забезпечення належних умов перебування рекреантів та задоволення їх потреб у харчуванні та інших послуг а також провадження рекреаційної діяльності із забезпеченням збереження природних комплексів та рекреаційної привабливості території, покращення соціально-економічних умов та проживання місцевого населення.

В подальшому, прокурором було виявлено публікації у засобах масової інформації щодо фактів забруднення навколишнього природного середовища на узбережжі Чорного моря на території парку.

З метою перевірки викладених у публікаціях фактів Миколаївською окружною прокуратурою 07.07.2021 розпочато кримінальне провадження №42021152020000046 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України.

Проведеним 16.07.2021 в рамках вказаного кримінального провадження оглядом території установлено, що на рекреаційній ділянці "Ковалівська" (750 м на захід від с.Покровка) на відстані 44,1 м від узрізу води в межах пляжної зони прибережної захисної смуги Чорного моря та одночасно на території НПП "Білобережжя Святослава" в зоні регульованої рекреації ФОП Полтавчуком Є.А. зведено некапітальну споруду - літнє кафе, яка являє собою металеву конструкцію (каркас) площею 98,82 кв м (довжиною 12,2 м, шириною 8,1 м, висотою 3,7 м). Споруда встановлена на піщаному ґрунті, не має фундаменту, по периметру обтягнута очеретом, а зверху брезентовим тентом.

Крім того, актом обстеження від 21.07.2021, проведеним працівниками НПП "Білобережжя Святослава" на предмет дотримання умов угоди №3 від 06.04.2021, установлено, що на рекреаційній ділянці змонтовано металеву споруду (без фундаменту) площею 96 кв.м.

Відповідно до карто-схеми розміщення рекреаційних ділянок, затвердженої наказом НПП "Білобережжя Святослава" №37 від 27.08.2018 "Про розташування рекреаційних ділянок у межах території НПП "Білобережжя Святослава" рекреаційна ділянка "Ковалівська", в межах якої встановлено комерційну споруду, розташована в координатах поворотних точок: 46.474066°, 31.653659°, 46.474783°, 31.654684°, 46.492306°, 31.629384°, 46.493889°, 31.631380°.

У той же час, відповідно до даних Публічної кадастрової карти (шари кадастру "лісовий кадастр") та відкритого веб-порталу геоінформаційної системи "Ліси України" територія рекреаційної ділянки "Ковалівська" повністю входить до земель державного лісового фонду та перебуває в межах земельної ділянки державної власності площею 9341.0603 га з кадастровим номером 4825183200:01:000:0629 з цільовим призначенням "09.01 для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг для ведення лісового господарства".

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником (розпорядником) вказаної ділянки є держава в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, про що свідчить запис від 29.11.2021 №45414717, а право постійного користування визначено за державним підприємством "Очаківське лісомисливське господарство" (запис від 29.11.2021 за №45414846).

Входження вказаної території до земель державного лісового фонду підтверджується також інформацією ДП "Очаківське лісомисливське господарство" (наразі ДП "Миколаївське лісове господарство") від 16.12.2021 №329. Так, згідно матеріалів лісовпорядкування 2013 року територія рекреаційної ділянки "Ковалівська" на даний час розташована в кварталі 60 виділа 17,18; кварталі 64 виділа 1,2,12,14,15,16,18,19; кварталі 67 виділа 1,5,19,20,21,22,23 Кінбурнського лісництва.

Також ДП "Очаківське лісомисливське господарство" (наразі ДП "Миколаївське лісове господарство") у листі від 16.12.2021 повідомило, що земельна ділянка території рекреаційної ділянки "Ковалівська" для передачі у постійне користування НПП "Білобережжя Святослава" не вилучалася з постійного користування державного підприємства, заяви на її вилучення до останнього не надходили.

Крім того, з Інформації вбачається, що питання укладення угоди про розташування сезонних пунктів обслуговування населення в межах рекреаційної ділянки "Ковалівська", у тому числі з ФОП Полтавчуком Є.А., не погоджувалися з державним підприємством, як постійним користувачем земельної ділянки державного лісового фонду.

При цьому, рекреаційна ділянка "Ковалівська", на якій за спірною угодою може розміщуватися об`єкт обслуговування населення, повністю входить до меж прибережної захисної смуги та частково у пляжну зону Чорного моря, що підтверджується даними Публічної кадастрової карти.

Прокурор вважає, що спірна угода №3 від 06.04.2021 укладена з порушеннями приписів чинного законодавства, та підлягає визнанню недійсною з огляду на наступне.

Укладена між НПП "Білобережжя Святослава" та ФОП Полтавчуком Є.А. оспорювана угода №3 від 06.04.2021 формально містить ознаки договору про надання послуг, укладеного між суб`єктом господарювання, який займаються наданням туристичних і супутніх послуг, і особою, яка не є безпосереднім споживачем послуг, але на підставі законодавства або договорів діє в інтересах споживачів-фізичних осіб.

Виконавцем за Угодою є ФОП Полтавчук Є.А, замовником - НПП "Білобережжя Святослава", який укладає договір на користь безпосереднього споживача послуги, яким є фізична особа - рекреант.

У той же час, відповідно до п. 2.4 угоди №3 підприємець має право, зокрема, розмістити в межах рекреаційної ділянки "Ковалівська" площею не більше двохсот метрів квадратних об`єкт обслуговування населення та здійснювати обслуговування населення на рекреаційній ділянці "Ковалівська" в межах національного природного парку "Білобережжя Святослава".

Таким чином, прокурор стверджує, що за своїм змістом та правовою природою спірна угода не є договором про надання послуг, а є договором оренди земельної ділянки, оскільки, НПП "Білобережжя Святослава" фактично передав земельну ділянку у користування ФОП Полтавчуку Є.А. для комерційних цілей під розміщення комерційного об`єкту.

Отже, при укладенні спірної угоди волевиявлення учасників правочину (як зовнішній прояв волі) не відповідало їх внутрішній волі, оскільки укладення угоди про розташування сезонного пункту обслуговування населення щодо настання реальних правових наслідків (для забезпечення належної організації рекреації) було вчинено без наміру щодо настання таких наслідків (для досягнення спільної мети), які передбачено Угодою, так як за своєю правовою природою правовідносини між відповідачами є орендними.

У той же час, відповідно до ч. 5 ст. 122, ст. 149 Земельного кодексу України надання земельних ділянок лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб та ділянок рекреаційного призначення здійснюється обласними державними адміністраціями.

Отже, Миколаївська обласна державна адміністрація у даному випадку є уповноваженим державою органом, який розпоряджається землями зазначеної категорії.

У той же час, відповідно до інформації Миколаївської обласної державної адміністрації від 20.05.2021 №1769-21 останньою не приймалися розпорядження щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування та не укладалися договори оренди землі у межах Кінбурнського півострова.

Таким чином, НПП "Білобережжя Святослава" фактично передав у користування суб`єкту господарювання земельну ділянку, якою не мав права розпоряджатися, за відсутності рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, без проведення аукціону.

Окрім цього, прокурор зазначає, що згідно "Класифікації видів цільового призначення земель", затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 23.07.2010 № 548, що визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів, землі лісогосподарського призначення можуть використовуватися для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг (секція Н. 09.01), для іншого лісогосподарського призначення (09.02) та для збереження та використання земель природно-заповідного фонду (09.03). У той же час, землі природно-заповідного фонду, зокрема національних парків можуть використовуватися лише "для збереження та використання національних природних парків" (секція С. 04.03).

Натомість земельна ділянка, з огляду на умови спірної угоди, фактично використовуються ФОП Полтавчуком Є.А. для розміщення та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування, що відповідає коду цільового використання, передбаченому секцією В.03.08. "землі житлової та громадської забудови", тобто не за цільовим призначенням.

Також прокурор зазначає, що всупереч приписам ст. 85, 88, 90 Водного кодексу України та ст. 59, 60, 62, 84 Земельного кодексу України, відповідачем-2 на території земель природно-заповідного фонду в межах зони регульованої рекреації та одночасно пляжної зони прибережної захисної смуги Чорного моря (44,1 м. від урізу води) зведено некапітальну споруду - літнє кафе, що являє собою металеву конструкцію (каркас), ширина якої - 8,1 м, довжина 12,2 м, висота 3,7 м. Споруда встановлена на піщаному ґрунті, не має фундаменту, по периметру обтягнута очеретом, а зверху - брезентовим тентом, тобто за своїми характеристиками є тимчасовою спорудою.

Відповідно до ч. 2 ст. 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності (далі - ТС) - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель І споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.

Відповідно до ч. 4 ст. 28 цього Закону розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування - Міністерство розвитку громад та територій.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 розділу II Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244, підставою для розміщення ТС є паспорт прив`язки ТС, а замовник, який має намір встановити ТС, звертається до відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації із відповідною заявою у довільній формі про можливість розміщення ТС.

Враховуючи вказане, для розміщення на території НПП "Білобережжя Святослава" Миколаївського району за межами населених пунктів тимчасової споруди, відповідач-2 у відповідності до вимог законодавства мав звернутись до Миколаївської районної державної адміністрації Миколаївської області про можливість розміщення тимчасової споруди та отримання паспорту прив`язки на неї.

Проте, згідно інформацій Миколаївської РДА від 17.05.2021 та Очаківської міської ради від 12.05.2021 паспорт прив`язки тимчасової споруди на ФОП Полтавчука Є.А. не видавався.

Більше того, зазначене будівництво (створення інфраструктури) згідно Положення про рекреаційну діяльність у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду України, затвердженого наказом Мінприроди України від 22.07.2009 №330, може здійснюватися виключно адміністрацією національного природного парку (п. 2.2. Положення).

Також, відповідно до вимог ст. 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" здійснення будівництва об`єктів, у тому числі у випадку розміщення тимчасових споруд, може проводитись лише власниками чи користувачами земельних ділянок. Водночас, у даному випадку ФОП Полтавчук Є.А. не є ані власником, ані користувачем земельної ділянки, на якій споруджено тимчасову споруду.

Таким чином, використання ФОП Полтавчуком Є. А. земельної ділянки під розміщення об`єкту обслуговування населення здійснюється з порушенням цільового використання земель лісогосподарського призначення, територій природно-заповідного фонду, прибережних захисних смуг та порушенням містобудівного законодавства.

Окрім цього, прокурором зазначено, що своєю підприємницькою діяльністю відповідач-2 завдає шкоду навколишньому природному середовищу: 1) завдяки використанню стаціонарного дизель-генератора здійснюється безконтрольний викид забруднюючих речовин у атмосферне повітря без отримання спеціального дозволу; 2) облаштування відповідачем-2 гідроізольованого вигрібу порушує ґрунтовий покрив об`єкту природно-заповідного фонду.

Як вбачається з відзивів обох відповідачів, останні визнали заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

За змістом ч. 4 ст. 191 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво-чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ст. 235 Цивільного кодексу України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

У п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 №9 зазначено, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Аналогічна правова позиція висловлена у п. 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".

Укладена між НПП "Білобережжя Святослава" та ФОП Полтавчуком Є.А. оспорювана угода №3 від 06.04.2021 формально містить ознаки договору про надання послуг, укладеного між суб`єктом господарювання, який займається наданням туристичних і супутніх послуг, і особою, яка не є безпосереднім споживачем послуг, але на підставі законодавства або договорів діє в інтересах споживачів-фізичних осіб.

Згідно із ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

З вказаного вбачається, що предметом договору про надання послуг є вчинення виконавцем певних дій або здійснення певної діяльності. Предметом договору є надання послуг різного роду за завданням замовника. За умовами спірної Угоди фізична особа-підприємець зобов`язується "забезпечити належні умови перебування рекреантів та задоволення їх потреб у харчуванні та інших послугах, а також провадження рекреаційної діяльності із забезпеченням збереження природних комплексів та рекреаційної привабливості території, покращення соціально-економічних умов проживання місцевого населення".

Фактично зі змісту спірної угоди вбачається, що її реальною метою укладання цієї угоди є використання частини території рекреаційної ділянки - встановлення на ній об`єкту обслуговування населення, який без використання земельної ділянки неможливий.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

На відміну від договору надання послуг, договір оренди землі передбачає користування земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі (у даному випадку можливість встановити на ділянці об`єкт торгівлі).

Господарський суд погоджується з прокурором, що в даному випадку за своєю правовою природою спірна угода є договором оренди земельної ділянки, оскільки, НПП "Білобережжя Святослава" фактично передав земельну ділянку у користування ФОП Полтавчуку Є.А. для комерційних цілей під розміщення комерційного об`єкту.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків (позиція Верховного Суду від 11.03.2020 у справі №923/658/19).

Специфіка удаваного правочину полягає в тому, що він, існуючи в парі з іншим правочином, який ним прикривається, є завжди таким, що не відповідає положенням Цивільного кодексу України, тобто є удаваним. Другий же правочин (прихований) може бути як дійсним, так і недійсним, залежно від того, наскільки він відповідає вимогам чинності правочинів, що містяться у ст. 203 Цивільного кодексу України (позиція Верховного Суду від 22.01.2020 у справі №925/1199/18).

У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 Цивільного кодексу України має визнати, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним (позиція Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №522/14890/16-ц).

Відповідно до ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи або особи, які використовують земельні ділянки на праві емфітевзису.

За приписами ст. 6 Закону України "Про оренду землі", орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про оренду землі", орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування.

Так, згідно вимог ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів.

Як вже зазначалося, за умовами спірної угоди відповідач-2 має право розмістити об`єкт обслуговування населення в межах території рекреаційної ділянки "Ковалівська", яка повністю знаходиться на земельній ділянці державного лісового фонду з кадастровим номером 4825183200:01:000:0629 площею 9341,0603 га та одночасно належить до території природно-заповідного об`єкту рекреаційного призначення.

У той же час, відповідно до ч. 5 ст. 122, ст. 149 Земельного кодексу України надання земельних ділянок лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб та ділянок рекреаційного призначення здійснюється обласними державними адміністраціями.

Отже, Миколаївська обласна державна адміністрація у даному випадку є уповноваженим державою органом, який розпоряджається землями зазначеної категорії.

У той же час, як вбачається з матеріалів справи (лист Миколаївської обласної державної адміністрації від 20.05.2021 №1769-21) останньою не приймалися розпорядження щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування та не укладалися договори оренди землі у межах Кінбурського півострова.

Зі змісту оспорюваної Угоди слідує, що НПП "Білобережжя Святослава" фактично передав у користування суб`єкту господарювання земельну ділянку, якою не мав права розпоряджатися, за відсутності рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, без проведення аукціону.

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови у державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Водночас спірна угода: 1) не містить жодних даних щодо ідентифікації земельної ділянки, крім приналежності її до земель рекреаційної ділянки "Ковалівська"; 2) не визначає, яку фінансову вигоду отримає НПП "Білобережжя Святослава" за передачу у користування територій ділянки рекреаційного призначення.

Окрім цього, сторонами не був дотриманий встановлений нормами земельного законодавства порядок щодо передачі в оренду спірної земельної ділянки.

Разом з тим неналежне оформлення відносин оренди земельної ділянки і є тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі в користування земельної ділянки.

Зазначене узгоджується з позицією Касаційного господарського суду Верховного суду, викладеною у постанові від 10.05.2018 у справі №924/263/17, предметом розгляду якого також була земельна ділянка, що використовувалася приватним підприємством на підставі удаваного правочину.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2, 3 ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов`язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 3 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється у тому числі шляхом визнання угоди недійсною.

У зв`язку з вищевикладеним, враховуючи, що нормами спеціального земельного законодавства визначений особливий порядок передачі в оренду земель, який у даному випадку дотриманий сторонами не був, та зважаючи на те, що зміст спірного правочину не відповідає вимогам статей 4, 16 Закону України "Про оренду землі", нормам Земельного кодексу України та загалом інтересам держави і суспільства, та не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, відповідно до ст. 16, 203, 215 Цивільного кодексу України, ст. 20, 207 Господарського кодексу України, укладена Угода № 3 від 06.04.2021 підлягає визнанню недійсною.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 07.11.2013 у справі № 926/123/13-г, постанові Вищого господарського суду від 10.08.2016 № 924/205/15, від 07.12.2016 у справі №923/168/16.

Відповідно до приписів п. "а" ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.

Згідно із ст. 55, 57 Земельного кодексу України, до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам.

Згідно даних Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 4825183200:01:000:0629, на якій знаходиться рекреаційна ділянка НПП "Білобережжя Святослава", в межах якої ФОП Полтавчуком Є.А. розміщено комерційну споруду, має цільове призначення "ведення лісового господарства". Отже, дана земельна ділянка повинна використовуватися виключно для вказаних цілей.

Крім того, враховуючи мету створення НПП "Білобережжя Святослава", визначену указом Президента України від 16.12.2009 №1056/2009, та завдання, закріпленні у Положенні про Парк від 31.08.2020 №87, надані останньому у користування землі віднесено до категорії природно-заповідного фонду та повинні використовуватися виключно для їх збереження, відтворення і раціонального використання.

Відповідно до ст. 44 Земельного кодексу України, до складу земель природно-заповідного фонду входять природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва)".

Також, аналогічний за обсягом перелік наведений у ч. 2 ст. 61 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища".

Згідно "Класифікації видів цільового призначення земель", затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 23.07.2010 № 548, що визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів, землі лісогосподарського призначення можуть використовуватися для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг (секція Н. 09.01), для іншого лісогосподарського призначення (09.02) та для збереження та використання земель природно-заповідного фонду (09.03). У той же час, землі природно-заповідного фонду, зокрема національних парків можуть використовуватися лише "для збереження та використання національних природних парків" (секція С. 04.03).

Втім земельна ділянка, з огляду на умови спірної угоди, фактично використовується ФОП Полтавчуком Є.А. для розміщення та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування, що відповідає коду цільового використання, передбаченому секцією В.03.08. "землі житлової та громадської забудови", тобто не за цільовим призначенням.

З матеріалів справи вбачається, що об`єкт обслуговування населення, який розміщений на території НПП "Білобережжя Святослава" відповідно до Угоди №3 від 06.04.2021, розташований в межах зони регульованої рекреації (лист НПП "Білобережжя Святослава" від 30.07.2021).

Статтею 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" та статтею 43 Земельного кодексу України визначено, що природно-заповідний фонд України становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об`єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища. Саме у зв`язку з цим законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання.

Статтею 9 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" передбачено, що використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду може здійснюватися лише за умови, що така діяльність не суперечить цільовому призначенню територій та об`єктів природно-заповідного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та використання їх природних комплексів та окремих об`єктів.

Вимогами ст. 63 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" установлено, що на території рекреаційних зон забороняються: а) господарська та інша діяльність, що негативно впливає на навколишнє природне середовище або може перешкодити використанню їх за цільовим призначенням; б) зміни природного ландшафту та проведення Інших дій, що суперечать використанню цих зон за прямим призначенням.

Відповідно до приписів частини 1 ст. 20 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" Національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об`єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про природно-заповідний фонд" на території національних природних парків з урахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико-культурної та інших цінностей природних комплексів та об`єктів, їх особливостей встановлюється диференційований режим щодо їх охорони, відтворення та використання згідно з функціональним зонуванням.

Так, у зоні регульованої рекреації, до якої відноситься територія, надана згідно Угоди для здійснення рекреаційної діяльності ФОП Полтавчуком Є.А., проводиться короткостроковий відпочинок та оздоровлення населення, огляд особливо мальовничих і пам`ятних місць. У цій зоні дозволяється влаштування та відповідне обладнання туристських маршрутів І екологічних стежок, забороняються рубки лісу головного користування, промислове рибальство, мисливство, інша діяльність, яка може негативно вплинути на стан природних комплексів та об`єктів заповідної зони.

Також, відповідно до п.4.3.2. Положення про НПП "Білобережжя Святослава", затвердженого наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 31.08.2020 №87, на території зони регульованої рекреації забороняється, серед іншого, будь-яке будівництво, не пов`язане з діяльність Парку, у тому числі промислових, господарських та житлових об`єктів, порушення ґрунтового покриву, порушення режиму прибережних захисних смуг і водоохоронних зон; інша діяльність, що може негативно вплинути на стан природних комплексів та об`єктів згідно з Проектом організації території.

Крім того, як вже зазначалося територія, на якій відповідачу-2 на підставі спірної угоди дозволено розмістити об`єкт торгівлі, повністю входить у межі прибережної захисної смуги та частково до пляжної зони Чорного моря.

Статтею 88 Водного кодексу України та статтею 60 Земельного кодексу України передбачено, що з метою охорони водних об`єктів уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

У межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтно-формуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води.

Згідно зі ст. 85, 88 Водного кодексу України, ст. 59, 84 Земельного кодексу України землі прибережних захисних смуг перебувають виключно у державній та комунальній власності і можуть надаватися лише в користування та для спеціально визначених цілей.

Частиною 2 статті 62 Земельного кодексу України установлено, що режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах встановлюється законом.

Відповідно до ст. 90 Водного кодексу України та ст. 62 Земельного кодексу України у межах пляжної зони прибережних захисних смуг забороняється будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій.

Таким чином, прибережна захисна смуга може використовуватися лише відповідно до її цільового призначення з урахуванням законодавчих обмежень щодо ведення господарської діяльності.

Отже, здійснення комерційної діяльності на землях прибережних захисних смуг законодавцем не передбачено та, відповідно, їх відведення для вказаних цілей суперечить вимогам законодавства.

У той же час, всупереч зазначених норм законодавства, підприємцем на території земель природно-заповідного фонду в межах зони регульованої рекреації та одночасно пляжної зони прибережної захисної смуги Чорного моря (44,1 м. від урізу води) зведено некапітальну споруду - літнє кафе, що являє собою металеву конструкцію (каркас), ширина якої - 8,1 м, довжина 12,2 м, висота 3,7 м. Споруда встановлена на піщаному ґрунті, не має фундаменту, по периметру обтягнута очеретом, а зверху - брезентовим тентом, тобто за своїми характеристиками є тимчасовою спорудою.

Відповідно до ч. 2 ст. 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності (далі - ТС) - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель І споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.

Відповідно до ч. 4 ст. 28 цього Закону розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування - Міністерство розвитку громад та територій.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 розділу II Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244, підставою для розміщення ТС є паспорт прив`язки ТС, а замовник, який має намір встановити ТС, звертається до відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації із відповідною заявою у довільній формі про можливість розміщення ТС.

Враховуючи вказане, для розміщення на території НПП "Білобережжя Святослава" Миколаївського району за межами населених пунктів тимчасової споруди, ФОП Полтавчук Є.А. у відповідності до вимог законодавства мав звернутись до Миколаївської районної державної адміністрації Миколаївської області про можливість розміщення тимчасової споруди та отримання паспорту прив`язки на неї.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, паспорт прив`язки тимчасової споруди на ФОП Полтавчука Є.А. не видавався.

Також, відповідно до вимог ст. 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" здійснення будівництва об`єктів, у тому числі у випадку розміщення тимчасових споруд, може проводитись лише власниками чи користувачами земельних ділянок. Водночас, у даному випадку ФОП Полтавчук Є.А. не є ані власником, ані користувачем земельної ділянки, на якій споруджено тимчасову споруду.

Таким чином, використання ФОП Полтавчуком Є. А. земельної ділянки під розміщення об`єкту обслуговування населення здійснюється з порушенням цільового використання земель лісогосподарського призначення, територій природно-заповідного фонду, прибережних захисних смуг та порушенням містобудівного законодавства.

До того ж, судом приймається до уваги твердження прокурора про те, що діяльність відповідача-2 на території національного природного парку здійснюється без отримання відповідних дозволів та порушує вимоги ст. 10, 11 Закону України "Про атмосферне повітря" та ст. 17, 35 Закону України "Про відходи".

Стосовно обраного позивачем способу захисту суд зазначає наступне.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Ефективний спосіб захисту - це такий захист, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача (п. 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17).

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася

до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України).

Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає

захисту обраним ним способом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зроблено висновок, що "Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження №14-144цс18), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (провадження №12-187гс18), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц (провадження №14-338цс18), від 02.08.2019 у справі №48/340 (провадження №12-14звг19), від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших. Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження №12-204гс19, п.63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження №12-80гс20, п. 6.13), від 16.02.2021 у справі №910/2861/18 (провадження №12-140гс19, п. 98)".

Спосіб захисту опосередковується позовною вимогою, яка втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom), заява № 22414/93, [1996] ЕСНК 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що ст. 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Належним способом захисту прав позивача може бути звернення до суду з вимогами про витребування землі із чужого незаконного володіння, за умови доведеності, що позивач був позбавлений права володіння (користування) земельною ділянкою, або усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, у разі, якщо буде доведено, що позивачу чиняться перешкоди в реалізації цих прав. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 09.08.2023 у справі № 915/86/23.

Згідно з частиною другою статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, а за змістом статті 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності держави або територіальної громади на обмежені в обороті об`єкти установлене законом, тому не потребує доказування правового титулу.

У разі протиправної передачі цих об`єктів у власність або у користування для цілей, що не відповідають вимогам законодавства, відповідне порушення, ураховуючи їх правовий титул, необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

Відтак, за відсутності правової підстави на виникнення в іншої особи титульного володіння на земельну ділянку належним способом правового захисту є усунення перешкод у її користуванні законним володільцем (негаторний позов).

Негаторним є позов власника про усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння. Негаторний позов пред`являється власником за умови, що він має майно у своєму володінні, однак протиправна поведінка інших осіб перешкоджає йому здійснювати права користування та розпорядження ним.

Предметом негаторного позову є вимога власника, який володіє майном, до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

Підставою негаторного позову є обставини, що підтверджують право позивача на користування і розпорядження майном, вчинення відповідачем дій, що перешкоджають позивачу використовувати належні йому права, позадоговірний характер наявних між сторонами правовідносин. Для подання такого позову не вимагається, щоб перешкоди до здійснення права користування та розпорядження майном були результатом винних дій відповідача чи спричиняли позивачу збитки. Достатньо, щоб такі дії хоча б і не позбавляли власника володіння майном, але об`єктивно порушували його права і були протиправними.

При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.

Умовою задоволення негаторного позову позивача є встановлення судом факту протиправності дій відповідача (відповідачів), задоволення позовних вимог позивача не залежить від наявності вини відповідача. Захист прав і охоронюваних законом інтересів позивачів за негаторним позовом надається судом у формі припинення дій, що порушують право, або відновлення становища, яке існувало до порушення права.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14 та від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 вказані можливі способи усунення таких порушень, яких може вимагати законний власник, а саме шляхом оспорення відповідних рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договорів або інші правочинів, а також вимагаючи повернути земельну ділянку.

Отже, позивач (у даному випадку Миколаївська обласна державна адміністрація) за негаторним позовом має право вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов`язати відповідачів утриматися від учинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямовано на усунення порушень прав власника, не пов`язаних із позбавленням його володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018).

Укладення НПП "Білобережжя Святослава" з ФОП Полтавчуком Є.А. Угоди № 3 від 06.04.2021, термін дії якої відповідачами визначено до 20.10.2025, всупереч встановленому державою порядку, порушує інтереси держави у сфері контролю за охороною та використанням об`єкту природно-заповідного фонду, що є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом звернення до суду з позовом в інтересах Миколаївської обласної державної адміністрації про усунення перешкод у користуванні земельної ділянки.

Так, Велика Палата Верхового Суду в постанові від 20.06.2023 у справі №554/10517/16-ц висловила правову позицію, згідно з якою зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Закону України "Про природно-заповідний фонд України" потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право власності на цю ділянку.

За таких умов, ефективним способом захисту при поверненні власнику земельної ділянки природно-заповідного фонду є не віндикаційний, а негаторний позов, який може бути пред`явлений упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення.

Подібні висновки раніше висловлено Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в постанові від 22.06.2022 у справі № 752/3093/19. Крім того, Великою Палатою у справі № 554/10517/16-ц вкотре наголошено, що у спорах стосовно земель, які перебувають під посиленою правовою охороною (природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення), держава, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (ч. 3 ст. 13, ч. 7 ст. 41, ч. 1 ст. 50 Конституції України, ч. 3 ст. 1 ЗК України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (ст. 18, 19, п. п. "а", "б" ч. 1 ст. 91, п. п. "а", "б" ч. 1 ст. 96 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (ст. 14 Конституції України).

Зважаючи на правовий режим об`єктів природно-заповідного фонду й законодавчі обмеження щодо обороту земель цієї категорії, належним та ефективним способом захисту порушеного права є звернення до суду з негаторним позовом відповідно до ст. 391 ЦК України та ст. 152 ЗК України.

У той же час, прокурором позовна вимога про звільнення земельної ділянки шляхом демонтування тимчасової споруди - літнього кафе не заявлялася, оскільки на момент подачі позову всі об`єкти інфраструктури ФОП Полтавчуком Є.А. розібрано та вивезено з території рекреаційної ділянки "Ковалівська", що підтверджується наявними в матеріалах справи інформацією НПП "Білобережжя Святослава" від 03.11.2021 та долученими до неї актом обстеження і фотоматеріалами.

Крім того, на даний час територія Кінбурнського півострова знаходиться під тимчасовою окупацією збройними силами російської федерації.

Водночас, за умовами спірної Угоди (п. 2.4.1) у підприємця залишається право розміщувати об`єкти обслуговування населення на рекреаційній ділянці з настанням туристичного сезону кожного року до кінця терміну дії Угоди. Оскільки предметом спору у справі є недійсність договору і такий договір визнається недійсним з моменту вчинення, то відсутність вимоги про повернення майна (земельної ділянки) не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.11.18 у справі №905/1227/17 (провадження № 12-112гс18).

Обраний спосіб захисту про усунення перешкод шляхом визнання спірної угоди в судовому порядку недійсною захистить порушені права Миколаївської обласної державної адміністрації та усуне перешкоди у реальній можливості законному володільцю використовувати землі лісового фонду рекреаційного призначення в межах території природно-заповідного об`єкту на власний розсуд у відповідності до закону.

Як вже зазначалось судом, відповідачі у своїх відзивах визнали заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

За змістом ч. 4 ст. 191 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, вимоги позивача є законними та обґрунтованими, а визнання відповідачами позову не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб, тому заявлені позовні вимоги судом задовольняється повністю.

За змістом ч. 1 ст. 130 ГПК України, поверненню із Державного бюджету підлягає 50% судового збору у разі визнання позову відповідачем. Враховуючи викладене, з відповідачів підлягає стягненню 50% судового збору, сплаченого прокурором при поданні позову.

Керуючись ст. 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити в повному обсязі.

2. Усунути перешкоди власнику - Миколаївській обласній державні адміністрації (54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 22, ідентифікаційний код 00022579) у використанні земель державного лісового фонду в межах території об`єкту природно-заповідного фонду шляхом визнання недійсною угоди № 3 "Про розташування сезонного об`єкту обслуговування населення на рекреаційній ділянці "Ковалівська" в межах національного природного парку "Білобережжя Святослава" від 06.04.2021, укладеної між Національним природним парком "Білобережжя Святослава" та Фізичною особою-підприємцем Полтавчуком Євгеном Анатолійовичем.

3. Стягнути з Національного природного парку "Білобережжя Святослава" (57508, Миколаївська обл., м.Очаків, вул. Лоцманська, 3, ідентифікаційний код 38086503) на користь Миколаївської обласної прокуратури (54001, м. Миколаїв, вул. Спаська, будинок 28; р/р №UA74820172034315000100000340, банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172, ЄДРПОУ 02910048) 620,25 грн судового збору.

4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Полтавчука Євгена Анатолійовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Миколаївської обласної прокуратури (54001, м. Миколаїв, вул. Спаська, буд. 28; р/р №UA74820172034315000100000340, банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172, ЄДРПОУ 02910048) 620,25 грн судового збору.

5. Повернути Миколаївській обласній прокуратурі (54001, м. Миколаїв, вул. Спаська, буд. 28; ідентифікаційний код 02910048) з Державного бюджету України 1240,50 грн судового збору, перерахованого на підставі платіжного доручення № 85 від 09.02.2022 на суму 2481,00 грн.

6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтями 253, 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 01.08.2024.

Суддя В.С. Адаховська