Рішення

від 23.07.2024 по справі 915/202/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2024 року Справа № 915/202/24

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Смородінової О.Г.,

за участю секретаря судового засідання Савки К.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури Миколаївської області (54006, м. Миколаїв, Бузький бульвар, буд. 15)

в інтересах держави в особі: Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації) (54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, буд. 22; ідентифікаційний код 00022579)

до відповідача-1: Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (54034, м. Миколаїв, просп. Миру, буд. 34; ідентифікаційний код 39825404)

до відповідача-2: Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області (57113, Миколаївська обл., смт Ольшанське, вул. К. Ольшанського, буд. 1-А; ідентифікаційний код 04375553)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі, буд. 9А; ідентифікаційний код 44768034)

про: усунення перешкод в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою,

за участю представників учасників справи:

від прокуратури: прокурор Григорян Е.Р., за посвідченням,

від позивача: не з`явився,

від відповідача-1: не з`явився,

від відповідача-2: не з`явився,

від третьої особи: не з`явився,

Суть спору:

28.02.2024 Заступник керівника Миколаївської окружної прокуратури Миколаївської області звернувся до Господарського суду Миколаївської області, в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації) з позовною заявою б/н від 27.02.2024 (вх. № 2320/24) (з додатками), в якій просить суд:

1. Усунути перешкоди Миколаївській обласній державній адміністрації (ЄДРПОУ 00022579) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 26.11.2019 № 10277/0/14-19-СГ в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів), розташованих в межах території Ковалівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області загальною площею 429,2597 га, на підставі якої сформовано земельну ділянку площею 21,0939 га з кадастровим номером 4824286000:06:000:0008.

2. Усунути перешкоди Миколаївській обласній державній адміністрації (ЄДРПОУ 00022579) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 10.12.2020 № 41-ОТГ в частині передачі територіальній громаді, в особі Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області, у комунальну власність земельної ділянки площею 21,0939 га з кадастровим номером 4824286000:06:000:0008 (№ 44 Переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, що передаються у комунальну власність територіальної громади, в особі Ольшанської селищної ради Миколаївської області, що є додатком до вказаного наказу).

3. Усунути перешкоди Миколаївській обласній державній адміністрації (ЄДРПОУ 00022579) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом скасування вчиненої 21.10.2019 у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4824286000:06:000:0008 площею 21,0939 га, розташованої в межах території Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області.

4. Стягнути з відповідачів на користь Миколаївської обласної прокуратури (р/р № UA748201720343150001000000340, банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172, ЄДРПОУ 02910048) сплачений судовий збір за пред`явлення цього позову.

5. Про дату, час і місце розгляду справи повідомити Миколаївську окружну прокуратуру.

Позовні вимоги ґрунтуються на підставі: наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області № 10277/0/14-19-СГ від 26.11.2019; наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області № 41-ОТГ від 10.12.2020; акту від 10.12.2020 приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державного призначення у комунальну власність, з додатком (перелік земельних ділянок); Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 364448226 від 05.02.2024; Інформаційної довідки з Національної кадастрової системи по спірній земельній ділянці з кадастровим планом на спірну земельну ділянку; Акту на право користування землею від 15.11.1964; поземельної книги (кадастровий номер земельної ділянки 4824286000060000008); листування учасників справи; застосування норм статей 3, 20, 21, 79-1, 116, 117, 122, 141, 149, 152, 155 Земельного кодексу України, статей 11, 48, 54, 57, п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України, статей 1, 6, 15, 16, 24, 25 Закону України «Про Державний земельний кадастр», статті 35 Закону України «Про землеустрій», статей 16, 21, 317, 319, 321, 328, 373, 391 Цивільного кодексу України; та мотивовані, зокрема, таким:

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 26.11.2019 № 10277/0/14-19-СГ затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів), розташованих в межах території Ковалівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області загальною площею 429,2597 га. На підставі цієї технічної документації сформовано та зареєстровано у Державному земельному кадастрі, у тому числі земельну ділянку площею 21,0939 га (кадастровий номер 4824286000:06:000:0008, дата реєстрації 21.10.2019), в межах Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області.

У подальшому, наказом ГУ ДГК в області від 10.12.2020 № 41-ОТГ передано територіальній громаді, в особі Ольшанської селищної ради Миколаївського району, у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 1441,8123 га, що розташовані в межах території вказаної селищної ради, згідно з актом приймання передачі. Відповідно до вказаного наказу, переліку, який до нього додавався та акту приймання-передачі від 10.12.2020, у комунальну власність передано земельну ділянку площею 21,0939 га (кадастровий номер 4824286000:06:000:0008, порядковий номер 44). На підставі вказаного наказу 15.01.2021 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Ольшанською селищною радою зареєстровано право комунальної власності на ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 4824286000:06:000:0008, про що вчинено запис № 40170339.

Водночас, посилаючись на надані до позовної заяви докази, прокурор зазначає, що земельна ділянка з кадастровим номером 4824286000:06:000:0008 накладається на землі державного лісового фонду (квартал № 17 виділи 9 13 Андріївського лісництва), площа накладення на землі державного лісового фонду становить 5,09 га.

Вказане, на переконання прокурора, свідчить про те, що спірна земельна ділянка на час її інвентаризації та реєстрації у Державному земельному кадастрі, а також передачі її у комунальну власність і на теперішній час, частково належить до земель державного лісового фонду та не вилучались з постійного користування державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства.

Враховуючи викладене, прокурор зазначає, що оскільки наказ ГУ ДГК в області від 26.11.2019 № 10277/0/14-19-СГ стосується спірної земельної ділянки лісового фонду, розпоряджатися якою не уповноважений вказаний орган державної влади та яка не може бути вилучена із державної власності поза волею власника Кабінету Міністрів України (на час прийняття спірного наказу), таке рішення в цій частині суперечить ст.ст. 116, 141, 149 ЗК України, та порушує інтереси держави, що є підставою для визнання його незаконним та скасування в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, на підставі якої сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 4824286000:06:000:0008.

Крім того, у позові зазначено, що незаконне вилучення ГУ ДГК в області спірної земельної ділянки із земель державного лісового фонду в подальшому призвело до зміни її правового статусу, а саме державна власність змінена на комунальну, а розпорядник з держави на територіальну громаду. Зокрема, ГУ ДГК в області, приймаючи спірний наказ про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, фактично віднесло спірну ділянку до земель сільськогосподарського призначення державної форми власності. Таким чином, із власності держави, в особі Кабінету Міністрів України, поза волею власника вибула земельна ділянка державного лісового фонду.

Окрім того, прокурор зазначає, що відновлення порушених інтересів держави потребує скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 4824286000:06:000:0008 частково (площею 5,09 га) накладається на землі державного лісового фонду, а отже не може в цій частині відноситися до земель сільськогосподарського призначення та існувати у встановлених межах.

Ухвалою суду від 04.03.2024 позовну заяву було прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/202/24 за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 02 квітня 2024 року о 10:20; залучено до участі у справі Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача; встановлено для учасників справи процесуальні строки для подання заяв по суті справи.

02.04.2024 до суду від позивача надійшла заява б/н від 01.04.2024 (вх. № 3874/23) про розгляд справи без участі представника Миколаївської обласної державної адміністрації, за змістом якої заявник також повідомив суд про те, що підтримує позовні вимоги, заявлені прокурором в повному обсязі та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Ухвалою суду від 02.04.2024 було відкладено підготовче засідання у справі № 915/202/24 на 30 квітня 2024 року об 11:00.

03.04.2024 до суду від Миколаївської обласної державної адміністрації надійшли додаткові пояснення у справі б/н від 03.04.2024 (вх. № 3949/24), за змістом яких позивач підтримує позовні вимоги прокурора та просить їх задовольнити, посилаючись, зокрема, на те, що накази Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 26.11.2019 № 10277/0/14-19-СГ, та від 10.12.2020 № 41-ОТГ видано з порушеннями вимог земельного та лісового законодавства, оскільки спірна земельна ділянка на час інвентаризації, реєстрації у Державному земельному кадастрі та передачі її у комунальну власність і на теперішній час, частково належить до земель державного лісового фонду та не вилучалась з постійного користування державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства. Позивач також зазначає, що оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 4824286000:06:000:0008 частково (площею 5,09 га) накладається на землі державного лісового фонду, то не може в цій частині відноситися до земель сільськогосподарського призначення та існувати у встановлених межах.

08.04.2024 до суду від Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області надійшла така кореспонденція:

- заява б/н від 08.04.2024 (вх. № 4151/24) про поновлення процесуального строку на подання відзиву;

- відзив на позовну заяву № 9-14-0.88-64/2.24 від 08.04.2024, в якому заявник просить суд у задоволенні позовних вимог заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, Ольшанської селищної ради про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом визнання незаконними і скасування наказів, скасування державної реєстрації земельної ділянки відмовити у повному обсязі; розгляд справи проводити без участі представника Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області.

Заперечення відповідача-1, викладені у відзиві, ґрунтуються, зокрема, на такому:

По-перше, щодо позовних вимог про визнання незаконними та скасування наказів, відповідач просить суд правильно здійснити правову кваліфікацію відносин сторін спору у справі 915/202/24, та надати оцінку тому факту, що поданий прокурором позов в інтересах держави, зокрема в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації), до ГУ Держгеокадастру, як до відповідача, за вимогами про визнання недійсними наказів, є позовом держави до неї самої. За таких підстав, враховуючи позицію Верховного суду, зокрема, викладену у постанові від 09.08.2023 у справі 915/86/23, у задоволенні позову в зазначеній частині слід відмовити з огляду на те, що такі позовні вимоги є спрямованими державою до самої себе.

По-друге, щодо визначення Головного управління неналежним відповідачем у справі, відповідач зазначає, що зміст позову, поданого у справі №015/202/24, так само як і документи, які подані в якості доказів, свідчать, що на час звернення до суду прокурором учасником спірних правовідносин є не Головне управління, а саме Ольшанська селищна рада Миколаївського району Миколаївської області. На даний час, саме Ольшанська селищна рада є власником спірної земельної ділянки, права власності на яку заявляє і Позивач у справі. Отже, на переконання відповідача, Головне управління у справі №915/202/24 може мати статус виключно третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Головне управління не має жодного інтересу у справі №915/202/24, який би був рівноцінним тому, який мають сторони спірних правовідносин, оскільки воно не має жодних майнових прав на спірну земельну ділянку ділянка з кадастровим номером 4824286000:06:000:0008. Тому воно не може набути статус відповідача у даній справі. Відповідач-1 наголошує, що вимога про скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки є похідною вимогою, а реальний спір між позивачем і Головним управлінням відсутній, що є свідченням неможливості набуття Головним управлінням статусу відповідача у справі № 915/202/24.

По-третє, щодо належного способу судового захисту, Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області зазначає, що у поданому прокурором позові є значні упущення щодо обраних способів захисту, які унеможливлюють задоволення позовних вимог судом. Так, прокурором не враховано, що на даний час, саме Ольшанська селищна рада є власником спірної земельної ділянки, права власності на яку заявляє і позивач у справі. Крім того, обираючи негаторний позов, та стверджуючи про його ефективність, як способу захисту прав, прокурор посилається на ст.152 ЗК України та ст.391 ЦК України. Однак, відповідач-1 вважає, що основна хибність розуміння полягає в тому, що прокурором Миколаївська обласна державна адміністрація прирівнюється до власника земель лісогосподарського призначення державної форми власності. Головне управління стверджує, що прокурор не може подавати негаторний позов від імені держави в особі МОДА саме в частині усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою лісогосподарського призначення, оскільки: 1) право користування земельною ділянкою лісогосподарського призначення не є тим, яке надається МОДА в силу закону; 2) право користування земельною ділянкою лісогосподарського призначення не набуто МОДА у встановленому законом порядку. Прокурор лише веде мову про незаконність спірних наказів Головного управління та незаконність державної реєстрації спірної земельної ділянки. Вищевказане свідчить про необґрунтованість негаторного позову, поданого до Головного управління у справі №915/202/24.

По-четверте, щодо листа ВО «Укрдержліспроект» як доказу у справі, відповідач-1 зазначає, що лист ВО «Укрдержліспроект» як документ, який береться прокуратурою за основу у процесі доказування, містить фактологічну невизначеність за рахунок того, що не містить вказівку на розмір площі накладення, а тому не може бути визнаним належним доказом у розумінні ст.76, 77 ГПК України.

11.04.2024 до суду від Миколаївської окружної прокуратури надійшла відповідь на відзив б/н від 11.04.2024 (вх. № 4380/24), в якій заявник заперечує проти доводів відповідача-1, викладених у відзиві та наполягає на задоволенні позову у повному обсязі.

Ухвалою суду від 30.04.2024 було поновлено Головному управлінню Держгеокадастру у Миколаївській області процесуальний строк для подання відзиву у справі № 915/202/24 та прийнято відзив № 9-14-0.88-64/2.24 від 08.04.2024 до розгляду; продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі № 915/202/24 на 30 днів; відкладено підготовче засідання у справі № 915/202/24 на 28 травня 2024 року о 10:10.

У зв`язку з перебуванням головуючої судді Смородінової О.Г. у відпустці у період з 20.05.2024 по 07.06.2024, ухвалою суду від 14.05.2024 підготовче засідання у справі № 915/202/24 було призначено на 25 червня 2024 року о 10:10.

Ухвалою суду від 25.06.2024 було закрито підготовче провадження у справі № 915/202/24 та призначено справу до судового розгляду по суті на 23 липня 2024 року о 09:45.

05.07.2024 до суду від представника Державного підприємства «Ліси України» надійшла заява б/н від 04.07.2024 (вх. № 8051/24) про розгляд справи за відсутності представника третьої особи. За змістом вказаної заяви заявник також зазначає про те, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд їх задовольнити.

Станом на момент проведення підготовчого засідання від учасників справи інших заяв чи клопотань як по суті справи, так і з процесуальних питань, до суду не надходило.

Відповідач-2 Ольшанська селищна рада правом, передбаченим ст. 165 Господарського процесуального кодексу України щодо оформлення відзиву на позовну заяву і документів, що підтверджують заперечення проти позову, станом на дату проведення даного засідання не скористалася.

Так, як уже було вище наведено, ухвалою суду від 04.03.2024 відповідачам було встановлено строк у 15 днів від дня отримання даної ухвали для надання суду відзиву.

Копію вказаної ухвали було надіслано Ольшанській селищній раді в її електронний кабінет. Документ доставлено до електронного кабінету 07.03.2024 о 13:34, що підтверджується наявною в матеріалах справи відповідною довідкою.

За змістом ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Враховуючи наведене, слід вважати, що копію ухвали Господарського суду Миколаївської області від 04.03.2024 у справі № 915/202/24 відповідач-2 отримав 07.03.2024.

Таким чином, встановлений судом строк на подання відзиву для відповідача-2 тривав до 22.03.2024 включно.

Разом із тим, ані протягом встановленого строку, ані станом на дату розгляду даної справи по суті, Ольшанська селищна рада ні відзиву на позовну заяву, ні будь-яких заяв чи клопотань по спірним правовідносинам суду не надала.

23.07.2024 в судове засідання з`явився лише прокурор, якого суд заслухав. Інші учасники справи своїх представників в засідання не направили, про час та місце проведення засідання були повідомлені належним чином. Враховуючи наведене та те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, суд дійшов висновку про можливість проведення судового засідання за участі прокурора та за відсутності позивача, відповідачів та третьої особи.

В засіданні суд заслухав прокурора у справі, та вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення рішення. Після виходу з нарадчої кімнати, за відсутності представників учасників справи, відповідно до змісту статей 195, 240 ГПК України, за результатами розгляду даної справи за правилами загального позовного провадження, суд 23.07.2024 підписав вступну та резолютивну частини рішення.

Ознайомившись з матеріалами справи, дослідивши надані докази у їх сукупності, заслухавши в судових засіданнях прокурора, суд

В С Т А Н О В И В:

Статтею 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладена функція представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Право звернення прокурора до суду в інтересах держави передбачено також ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 53 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до ч.ч. 3-4 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Рішенням Конституційного суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 визначено, що під представництвом прокуратурою інтересів держави треба розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючи визначені Конституцією України повноваження, вчиняє в суді процесуальні дії з метою захисту інтересів держави з урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, у зв`язку із чим прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство підставу позову та зазначає, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту.

З контексту викладеного вище рішення Конституційного суду України, враховуючи положення чинного законодавства, вбачається, що прокурором прояв порушення інтересів держави визначається самостійно з урахуванням публічного інтересу. Держава зацікавлена у дотриманні процедур набуття прав на землю, так само як і у дотриманні норм чинного законодавства. Додержання вимог закону не може не являти публічного інтересу, оскільки є проявом управлінської функції держави та спрямоване на забезпечення єдиного підходу до врегулювання тих чи інших правовідносин, впровадження системності та прозорості у набутті і реалізації прав громадянами і юридичними особами, принципу конституційної рівності суб`єктів цивільних правовідносин.

У даній справі наявність «інтересу держави» полягає у стверджуваному прокурором порушенні права держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів.

Відповідно до ст. 1 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

З огляду на зазначене землі лісового фонду за особливостями свого цільового призначення і правового режиму не можуть використовуватися для інших потреб.

У той же час, незаконне вилучення земель державної власності лісогосподарського призначення та їх подальше надання у комунальну власність як земель сільськогосподарського призначення, не може відповідати суспільному інтересу та порушує інтереси держави, як гаранта дотримання принципу верховенства права у країні.

Зокрема, такі дії порушують інтереси держави у сфері ефективного використання земельних та лісових ресурсів, оскільки унеможливлюють реалізацію державної політики по забезпеченню охорони, відтворення та сталого використання земельних і лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства.

Незаконне формування та реєстрація спірної земельної ділянки як ділянки сільськогосподарського призначення за рахунок земель лісового фонду порушує виключне право власності держави на розпорядження землями лісового фонду, яке реалізується через відповідні органи державної виконавчої влади. В цьому контексті важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землі лісу в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. ст. 13, 19 Конституції України).

За таких обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокуратури до суду з цим позовом є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання незаконного вилучення та зміни цільового призначення земель лісового фонду та їх передачі у комунальну власність, недопущення можливості розпорядження у майбутньому спірною ділянкою не уповноваженим суб`єктом Ольшанською селищною радою. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землі лісового фонду, захист такого права шляхом скасування незаконних наказів та державної реєстрації земельної ділянки.

Зі змісту положень ч. 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» вбачається, що прокурор, звертаючись до суду з позовною заявою в інтересах держави, зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, яким не здійснюється або неналежним чином здійснюється захист цих інтересів.

У даному випадку у зв`язку з не здійсненням захисту інтересів держави, прокурор звертається до суду в інтересах Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації), враховуючи наступне.

Згідно ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Статтею 324 Цивільного кодексу України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

На час прийняття Головним управлінням Держгеокадастру в Миколаївській області спірних наказів Кабінет Міністрів України, відповідно до ст. ст. 84, 122, 149 Земельного кодексу України (в редакції станом на момент прийняття спірних наказів), був розпорядником земельних ділянок лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб. Втім, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», окремі положення якого набрали чинності 27.05.2021, внесено зміни до ст. ст. 122, 149 ЗК України та визначено, що обласні державні адміністрації здійснюють розпорядження землями державного лісового фонду за межами населеного пункту та припиняють право користування ними.

Отже, на даний час розпорядником земельних ділянок лісогосподарського призначення за межами населених пунктів, в тому числі спірної земельної ділянки, є Миколаївська обласна державна адміністрація.

Враховуючи викладене, Миколаївська обласна державна адміністрація має право звернутися до суду за захистом порушеного права як власник та розпорядник земель державного лісового фонду, однак заходів до усунення порушень законодавства до моменту звернення прокурора до суду з відповідним позовом не було вжито.

Матеріали справи свідчать, що Миколаївською окружною прокуратурою 03.02.2022 було скеровано до Миколаївської обласної державної адміністрації запит № 50-783вих-22, в якому зазначено про конкретні порушення законодавства при вилученні та зміні цільового призначення спірної ділянки та запропоновано надати інформацію про вжиті або заплановані заходи, у тому числі шляхом звернення до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні у т.ч. земельною ділянкою з кадастровим номером 4824286000:06:000:0008 шляхом визнання незаконними і скасування наказів та скасування державної реєстрації такої ділянки, як об`єкта цивільних прав.

У відповідь на вказаний запит Миколаївською обласною державною адміністрацією листом № 05-67/488/5-22 від 15.02.2022 проінформовано про те, що сума видатків на утримання облдержадміністрації не дозволяє здійснити видатки на сплату судового збору в обсязі достатньому для звернення до суду з відповідним позовом, тому адміністрація не заперечує щодо пред`явлення прокуратурою позову з метою захисту інтересів держави та усунення виявлених порушень чинного законодавства.

На повторні запити Миколаївської окружної прокуратури від 18.08.2022 № 50-4450вих-22, від 02.11.2023 № 50-6689вих-23 та від 27.12.2023 № 50-7875вих-23 Миколаївською обласною державною адміністрацією 25.08.2022, 13.11.2023 та 02.01.2024 відповідно, повідомлено, що адміністрацією в судовому порядку заходи щодо спірної земельної ділянки не вживались. Крім того, обласна державна адміністрація не заперечує щодо пред`явлення органами прокуратури позову з метою захисту інтересів держави та усунення виявлених порушень чинного законодавства.

Отже, нездійснення уповноваженим органом захисту інтересів держави і стало підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом звернення до суду з даним позовом.

Про подання позовної заяви Миколаївською окружною прокуратурою на виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» попередньо повідомлено Миколаївську обласну державну адміністрацію (Миколаївську обласну військову адміністрацію) листом № 50-1100ВИХ-24 від 16.02.2024.

З урахуванням вищевикладеного, судом по суті спірних правовідносин встановлено такі обставини.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області № 10277/0/14-19-СГ від 26.11.2019 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів), розташованих в межах території Ковалівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області загальною площею 429,2597 га.

На підставі цієї технічної документації сформовано та зареєстровано у Державному земельному кадастрі, у тому числі земельну ділянку площею 21,0939 га (кадастровий номер 4824286000:06:000:0008, дата реєстрації 21.10.2019), в межах Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області.

Зазначена ділянка сформована як землі запасу сільськогосподарського призначення державної власності.

У подальшому, наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області № 41-ОТГ від 10.12.2020 передано територіальній громаді, в особі Ольшанської селищної ради Миколаївського району, у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 1441,8123 га, що розташовані в межах території вказаної селищної ради, згідно з актом приймання-передачі.

Відповідно до вказаного наказу, переліку, який до нього додавався та акту приймання-передачі від 10.12.2020, у комунальну власність передано земельну ділянку площею 21,0939 га (кадастровий номер 4824286000:06:000:0008, порядковий номер 44).

Крім того, на підставі вказаного наказу 15.01.2021 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Ольшанською селищною радою зареєстровано право комунальної власності на ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 4824286000:06:000:0008, про що вчинено запис № 40170339.

Водночас, прокурор зазначає, що згідно з інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» (лист № 61 від 21.01.2022) та долученої до неї фрагменту з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталів Андріївського лісництва ДП «Миколаївський лісгосп» за матеріалами базового лісовпорядкування 2003 та 2013 років, земельна ділянка з кадастровим номером 4824286000:06:000:0008 накладається на землі державного лісового фонду (квартал № 17 виділи 9 13).

Суд зауважує, що відповідно до п. 1 Порядку ведення державного лісового кадастру та обліку лісів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.06.2007 № 848, Державний лісовий кадастр та облік лісів ведеться Державним агентством лісових ресурсів за єдиною для усіх лісів системою за рахунок коштів державного бюджету з метою забезпечення ефективної організації охорони і захисту лісів, їх раціонального використання та відтворення, здійснення постійного контролю за якісними і кількісними змінами в лісовому фонді України.

Українське державне проектне лісовпорядне виробниче об`єднання «Укрдержліспроект» засноване на державній власності, створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України від 30.09.1991 за № 119, належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України. Статут цього об`єднання оприлюднений на його офіційному вебсайті за посиланням https://www.lisproekt.gov.ua/diyalnist.

Українське державне проектне лісовпорядне виробниче об`єднання «Укрдержліспроект» створено з метою проведення лісовпорядкування на всій території України, яке включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони і захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України. Зазначене об`єднання забезпечує державні органи влади інформацією про сучасний стан лісів, лісові ресурси, якісні та кількісні зміни, що відбуваються в лісовому фонді, здійснює прогнозування цих змін, проводить визначення науково-обґрунтованих норм невиснажливого, раціонального, екологічно збалансованого лісокористування, розробляє комплекс заходів щодо відтворення, охорони і захисту лісів.

Згідно з п. 3.2.8 Статуту Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект», окрім інших його функцій, забезпечує при лісовпорядкуванні лісового фонду: здійснення в межах господарств впорядкування лісового фонду України; визначення меж і внутрішньогосподарську організацію території лісового фонду, що перебуває у користуванні постійних лісокористувачів; виконання топографо-геодезичних робіт і спеціального картографування лісів; інвентаризацію лісового фонду з визначенням природного і вікового складу деревостанів, якісних і кількісних характеристик лісових ресурсів; формування повидільних і інтегрованих банків даних, які містять лісотаксаційну, топографо-геодезичну і картографічну інформацію, з наступним формуванням і веденням державного лісового кадастру; участь у здійсненні моніторингу лісів тощо.

Ця установа є єдиною державною лісовпорядною організацією, яка забезпечує інвентаризацію, облік та моніторинг лісів на території України, а також виконання виробничими підрозділами лісовпорядних та інших робіт, зокрема визначення меж та внутрішньогосподарської організації території лісового фонду, що перебуває у користуванні постійних лісокористувачів, проведення топографо-геодезичних робіт, спеціального картографування лісів.

Зазначеним спростовуються заперечення відповідача щодо неналежності листа ВО «Укрдержліспроект» як доказу у справі, оскільки інформація, надана Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням «Укрдержліспроект» щодо спірних земель, а також додані до неї графічні матеріали, є належним, допустимим та достовірним доказом у розумінні ст. ст. 76-78 Господарського процесуального кодексу України, оскільки надана уповноваженим суб`єктом, який безпосередньо володіє необхідними знаннями та технічними можливостями для обробки інформації з державних лісового та земельного кадастрів.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 13.11.2019 у справі № 361/6826/16-ц.

Крім наведеного, з матеріалів справи судом встановлено, що відповідно до даних Південного лісового офісу (лист № 84/24-ВЛ від 06.02.2024, лист № 1040 03.01.2024), інформації Філії «Миколаївське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (листи № 3 від 02.01.2023, № 88 від 06.02.2024) та даних Державного підприємства «Миколаївське лісове господарство», яке в подальшому було припинено шляхом реорганізації, а саме приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», утвореного наказом Державного лісового агентства лісових ресурсів України від 26.10.2022 №804 «Про створення Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси «України» (лист № 42 від 03.02.2022) земельна ділянка площею 21,0939 га з кадастровим номером 4824286000:06:000:0008 частково накладається на землі державного лісового фонду України (квартал № 17 виділів 9-13 Андріївського лісництва).

Відповідно до останнього лісовпорядкування 2013 року, земельні ділянки кварталу № 17 виділів 9-13 входять до земель державного лісового фонду України та описуються як лісові та лісовідновлювальні землі, що перебувають у постійному користуванні Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на підставі Акту на право користування землею від 15.11.1964 та матеріалів лісовпорядкування Проекту організації та розвитку лісового господарства, затвердженого у 2014 році Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням.

Згідно вказаних матеріалів лісовпорядкування в межах кварталу № 17, на якому розташована спірна земельна ділянка, знаходяться заповідні лісові урочища Андріївського лісництва, лісові культури сосна звичайна.

Крім того, відповідно до інформації Південного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства (лист № 103 від 21.02.2023) земельна ділянка площею 21,0939 га з кадастровим номером 4824286000:06:000:0008 накладається на землі Андріївського лісництва в кварталі № 17, виділах 9, 10, 11, 12, 13, площа накладення на землі державного лісового фонду становить 5,09 га.

Також, згідно даних Національної кадастрової системи із застосуванням шару «Ліси», який сформовано в рамках інформаційної взаємодії з державним лісовим кадастром, зазначена земельна ділянка накладається на землі державного лісового фонду.

Вказане, на переконання прокурора свідчить про те, що спірна земельна ділянка на час її інвентаризації та реєстрації у Державному земельному кадастрі, а також передачі її у комунальну власність і на теперішній час, частково належить до земель державного лісового фонду та не вилучалась з постійного користування державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства.

З урахуванням наведеного, предметом даного позову виступають немайнові вимоги прокурора в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації) щодо усунення позивачу перешкод в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 4824286000:06:000:0008 шляхом визнання незаконними і скасування наказів Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 26.11.2019 № 10277/0/14-19-СГ та від 10.12.2020 № 41-ОТГ в частині, а також шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Таким чином, до предмету доказування у даній справі належить встановлення обставин порушення відповідачем-1 вимог земельного та лісового законодавства при виданні оскаржуваних наказів, а також наявності підстав для скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки.

Прокурор підтверджує власну правову позицію щодо суті спору такими доказами:

- наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області № 10277/0/14-19-СГ від 26.11.2019;

- наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області № 41-ОТГ від 10.12.2020;

- акт від 10.12.2020 приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державного призначення у комунальну власність, з додатком (перелік земельних ділянок);

- Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 364448226 від 05.02.2024;

- Інформаційна довідка з Національної кадастрової системи по спірній земельній ділянці з кадастровим планом на земельну ділянку;

- Акт на право користування землею від 15.11.1964;

- поземельна книга (кадастровий номер земельної ділянки 4824286000060000008);

- запити Миколаївської окружної прокуратури № 50-370вих-22 від 20.01.2022, № 50-4470вих-22 від 19.08.2022, № 50-6106вих-22 від 12.10.2023, № 50-662вих-23 від 10.02.2023, № 50-49вих-22 від 06.01.2022, № 50-384вих-22 від 20.01.2022, № 50-782вих-22 від 03.02.2022, № 50-783вих-22 від 03.02.2022, № 50-4450вих-22 від 18.08.2022, № 50-6689вих-23 від 02.11.2023, № 50-7875вих-23 від 27.12.2023, № 50-7253вих-23 від 27.11.2023;

- лист Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства № 83 від 26.01.2022;

- лист Ольшанської селищної ради № 430-04.03 від 14.09.2022;

- лист Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області № 10-14-0.61-3633/2-23 від 23.10.2023;

- лист Південного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства № 103 від 21.02.2023, з додатками (викопіювання, матеріали лісовпорядкування по спірній земельній ділянці);

- лист ВО «Укрдержліспроект» № 61 від 21.01.2022, з додатками (фрагменти з Публічної кадастрової карти України);

- лист Державного підприємства «Миколаївське лісове господарство» № 42 від 03.02.2022 з додатками (копії картографічних матеріалів та таксаційного опису);

- лист Секретаріату Кабінету Міністрів України № 4859/0/2-22 від 17.02.2022;

- листи Миколаївської обласної державної адміністрації № 05-67/488/5-22 від 15.02.2022, № 05-67/1862/5-22 від 26.08.2022, № 05-67/2993/5-23 від 13.11.2023, № 05-67/7/5-24 від 02.01.2024;

- лист Південного лісового офісу № 1040 від 03.01.2024, з додатками;

- лист Південного лісового офісу ДП «Ліси України» № 84/24-ВЛ від 06.02.2024;

- лист Державного агентства лісових ресурсів України № 02-18/7227-23 від 28.12.2023;

- листи Філії «Миколаївське лісове господарство Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» № 3 від 02.01.2023, № 88 від 06.02.2024, з додатками;

- лист Миколаївської окружної прокуратури № 50-1100ВИХ-24 від 16.02.2024.

Відповідач-1 на підтвердження власної правової позиції надав суду такі докази:

- Інформація Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку (кадастровий номер земельної ділянки 4824286000:06:000:0008) від 08.04.2024.

Інші учасники справи доказів на підтвердження власних правових позицій по суті спору суду не надавали.

Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши фактичні обставини справи згідно з вимогами чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 Лісового кодексу України).

Згідно зі ст. 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (ст. 57 Земельного кодексу України, ч. 1 ст. 17 Лісового кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 84 ЗК України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Приписами ч. 2 ст. 1 Лісового кодексу України вказано, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Згідно зі ст. 5 ЛК України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Відповідно до ст. 7 ЛК України передбачено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

За змістом ст. 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

При цьому, згідно з пунктом 5 розділу VIII Прикінцевих положень Лісового кодексу України до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу.

Отже, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки у користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» (лист № 61 від 21.01.2022) та долученої до неї фрагменту з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталів Андріївського лісництва ДП «Миколаївський лісгосп» за матеріалами базового лісовпорядкування 2003 та 2013 років, земельна ділянка з кадастровим номером 4824286000:06:000:0008 накладається на землі державного лісового фонду (квартал № 17 виділи 9 13). Також відповідно до даних Південного лісового офісу (лист № 84/24-ВЛ від 06.02.2024, лист № 1040 03.01.2024), інформації Філії «Миколаївське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (лист № 88 від 06.02.2024) та даних Державного підприємства «Миколаївське лісове господарство» (лист № 42 від 03.02.2022) земельна ділянка площею 21,0939 га з кадастровим номером 4824286000:06:000:0008 частково накладається на землі державного лісового фонду України (квартал № 17 виділів 9-13 Андріївського лісництва).

Південним міжрегіональним управлінням лісового та мисливського господарства надано аналогічну інформацію (лист № 103 від 21.02.2023) про те, шо земельна ділянка площею 21,0939 га з кадастровим номером 4824286000:06:000:0008 накладається на землі Андріївського лісництва в кварталі № 17, виділах 9, 10, 11, 12, 13, площа накладення на землі державного лісового фонду становить 5,09 га.

Таким чином, вказане свідчить про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 4824286000:06:000:0008 на час її реєстрації у Державному земельному кадастрі, а також віднесення до земель сільськогосподарського призначення з подальшою передачею у комунальну власність, частково належить до земель державного лісового фонду.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Приписами ст. 3 Земельного кодексу України передбачено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно зі статтею 79-l 3K України формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Відповідно до частини 1 статті 21 цього Закону відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок -у випадках, визначених статтею 79-1 ЗК України, при їх формуванні.

У свою чергу, відповідно до частин 2, 5 статті 79-1 ЗК України формування земельних ділянок здійснюється (серед іншого) у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Суд також зауважує, що відповідно до ст. 35 Закону України «Про землеустрій», п. п. 2, 3 Порядку проведення інвентаризації земель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 № 476 (в редакції, чинній станом на 09.10.2019), інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об`єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 7 вказаного Порядку вихідними даними для проведення інвентаризації земель є, у тому числі, відомості з Державного земельного кадастру в паперовій та електронній (цифровій) формі; відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; копії документів, які посвідчують речові права на земельну ділянку або підтверджують сплату земельного податку. Під час проведення інвентаризації земель можуть використовуватися, окрім іншого, матеріали лісовпорядкування, проекти створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Відомості, отримані за результатами інвентаризації земель, вносяться до Державного земельного кадастру відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 (п. 30 зазначеного Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 № 476).

Наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 21.02.2019 № 59, зі змінами внесеними наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 13.05.2019 № 129, передбачено провести у 2019 році інвентаризацію земель сільськогосподарського призначення державної власності в межах об`єднаних територіальних громад (несформованих земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, відомості про які відсутні у Державному земельному кадастрі, крім земель, які знаходяться в постійному користуванні державних підприємств, установ та організацій).

На підставі цього наказу проведено інвентаризацію та складено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів), розташованих в межах території Ковалівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області загальною площею 429,2597 га, яка затверджена наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області № 10277/0/14-19-СГ від 26.11.2019.

В результаті вказаної інвентаризації на підставі «Технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) розташованих в межах території Ковалівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 4824286000:06:000:0008, та останню віднесено до земель сільськогосподарського призначення.

Відповідно до приписів ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 5 ст. 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Згідно зі ст. 141 ЗК України однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є вилучення земельної ділянки, у випадках визначених Законом.

Частинами 1, 2 статті 149 ЗК України установлено, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

За приписами ч. 9 ст. 149 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних відносин) визначено, що вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення належить до повноважень Кабінету Міністрів України.

Отже, законодавцем станом на час виникнення спірних правовідносин було визначено, що вилучення земель державного лісового фонду для нелісогосподарських потреб належить до виключних повноважень Кабінету Міністрів України.

Водночас, за інформацією Секретаріату Кабінету Міністрів України (лист № 4859/0/2-22 від 17.02.2022) та Миколаївської обласної державної адміністрації (лист № 05-67/488/5-22 від 15.02.2022) рішення (розпорядження) про вилучення або припинення права постійного користування земельними ділянками, що перебувають у користуванні Державного підприємства «Миколаївське лісове господарство» та інших лісогосподарських підприємств, зміну їх цільового призначення не приймались.

Також, відповідно до інформації Державного підприємства «Миколаївське лісове господарство» , яке в подальшому було припинено шляхом реорганізації, а саме приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», утвореного наказом Державного лісового агентства лісових ресурсів України від 26.10.2022 №804 «Про створення Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси «України» (лист № 42 від 03.02.2022) Південного лісового офісу (листи № 84/24-ВЛ від 06.02.2024, № 1040 від 03.01.2023), Філії «Миколаївське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (лист № 3 від 02.01.2023) земельна ділянка з кадастровим номером 4824286000:06:000:0008 не вилучалась з постійного користування державного підприємства, жодної відмови, згоди на вилучення або відведення вказаної ділянки у комунальну власність державне підприємство не надавало.

Крім того, формування за рахунок державного лісового фонду спірної земельної ділянки супроводжувалось фактичною незаконною зміною її цільового призначення, всупереч ч. 1 ст. 20 ЗК України, ст. 57 ЛК України.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 виклала висновок про те, що положення розділу ІІ «Землі України» ЗК України свідчать, що саме цільове призначення ділянки покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель, при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності відносно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки.

У постанові від 03.09.2020 у справі № 911/3306/17 Верховний Суд вказав, що держава, втручаючись у права щодо земельних ділянок, зокрема тих, які перебувають під посиленою правовою охороною, захищає загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні майна не на шкоду людині та суспільству і ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок.

Тобто вирішення питання зміни цільового призначення ділянок не обмежене власним розсудом компетентного органу, оскільки при прийнятті відповідного рішення належить керуватися вимогами земельного, лісового та іншого законодавства і діяти з урахуванням загальних інтересів.

Згідно зі ст. 57 ЛК України та ст. 20 ЗК України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України.

Частиною 7 ст. 20 ЗК України установлено, що зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Разом із тим, як уже було зазначено вище, за даними Секретаріату Кабінету Міністрів України та Миколаївської обласної державної адміністрації рішень (розпоряджень) щодо зміни цільового призначення спірної земельної ділянки не приймались.

Окрім того, відповідно до інформації Південного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства (м. Миколаїв) погодження на зміну цільового призначення, добровільної відмови, згоди на вилучення, відведення спірної земельної ділянки не надавались.

Статтею 21 ЗК України установлено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади, та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Таким чином, на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області № 10277/0/14-19-СГ від 26.11.2019, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель, на підставі якої сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 4824286000:06:000:0008 та віднесено до земель сільськогосподарського призначення, в односторонньому та позасудовому порядку, з перевищенням наданих законом повноважень, незаконно вилучено поза волею належного розпорядника держави в особі Кабінету Міністрів України та постійного землекористувача Філії «Миколаївське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» спірну земельну ділянку із земель лісогосподарського призначення зі зміною її цільового призначення та всупереч встановленого мораторію на вилучення земель, які перебувають у постійному користуванні державного підприємства.

Крім того, суд погоджується з доводами прокурора про те, що незаконне вилучення Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області спірної земельної ділянки із земель державного лісового фонду в подальшому призвело до зміни її правового статусу, а саме державна власність змінена на комунальну, а розпорядник з держави на територіальну громаду.

Зокрема, відповідач-1 приймаючи спірний наказ про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, фактично відніс спірну ділянку до земель сільськогосподарського призначення державної форми власності.

Указом Президента України від 15.10.2020 № 449 «Про деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин», постанови Кабінету Міністрів України від 16.11.2020 № 1113 «Деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин» зобов`язано Кабінет Міністрів України активізувати діяльність із передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в комунальну власність, а Державну службу з питань геодезії, картографії та кадастру забезпечити прискорення проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності.

На виконання вказаних указів та постанови, на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області № 41-ОТГ від 10.12.2020, спірну земельну ділянку передано у комунальну власність територіальній громаді в особі Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15.01.2021 вчинено запис № 40170339.

Водночас, приписами ч. 1 ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

За змістом ст. ст. 317, 319, 321 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 11 ЛК України право комунальної власності на ліси набувається при розмежуванні в установленому законом порядку земель державної і комунальної власності, а також шляхом передачі земельних ділянок з державної власності в комунальну та з інших підстав, не заборонених законом.

Територіальні органи Держгеокадастру мають право розпоряджатися лише землями сільськогосподарського призначення державної власності (ч. 4 ст. 122 ЗК України).

Згідно з ч. 2 ст. 117 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать земельні ділянки, зокрема, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об`єктів у комунальну власність.

Враховуючи вищевикладене, право державної власності на спірні земельні ділянки, які частково накладаються на землі державного лісового фонду, та перебувають у постійному користуванні державного підприємства, не могло припинитися внаслідок прийняття рішення органом виконавчої влади, який відповідно до своєї компетенції не був наділений повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками лісового фонду.

Разом із тим, фактично на підставі оскаржуваних наказів із державної власності вибула спірна земельна ділянка, яка частково накладається на землі лісового фонду, та її передано у комунальну власність.

Отже, суд вважає обґрунтованими посилання прокурора на те, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області № 41-ОТГ від 10.12.2020 в частині, що стосується спірної земельної ділянки, яка накладається на землі державного лісового фонду, розпоряджатися якими не уповноважений вказаний орган державної влади та яка не могла бути передана у комунальну власність поза волею власника Кабінету Міністрів України (на час прийняття вказаного наказу), суперечить ст. ст. 317, 319, 321, 328 ЦК України та ст. 11 ЛК України та порушує інтереси держави.

Водночас, суд вважає за необхідне наголосити на тому, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (пп. 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 5023/10655/11 від 20.11.2018, пп. 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 915/478/18).

Велика Палата Верховного Суду також зазначала, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (п. 35 постанови Великої Палати від 27.02.2019 справа № 761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу.

Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави.

Водночас, в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі.

У цій справі прокурор пред`явив, зокрема, вимоги про усунення перешкод Миколаївській обласній державній адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом часткового визнання незаконними і скасування наказів Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області, якого і визначив відповідачем. Отже, в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред`явлений державою (в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації)) до неї самої (в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області).

Зазначене не відповідає приписам ч. 1 ст. 45 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої сторонами в судовому процесі позивачами і відповідачами можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору.

Подібних висновків, але щодо участі органів державної влади в адміністративному процесі Велика Палата Верховного Суду дійшла в постанові від 13.11.2019 у справі № 826/3115/17.

Господарський процесуальний кодекс України взагалі не передбачає можливості поєднання сторін судового процесу в одній особі, не передбачає цей Кодекс і поняття «неналежний позивач», не визначає й механізму заміни останнього, позаяк положення Кодексу спрямовані на вирішення спору, якого не може бути із «самим собою».

Отже, суд погоджується з доводами відповідача-1 про те, що в частині вимог прокуратури в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації) про усунення перешкод Миколаївській обласній державній адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом часткового визнання незаконними і скасування наказів Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 26.11.2019 № 10277/0/14-19-СГ та від 10.12.2020 № 41-ОТГ, цей позов є позовом держави до неї самої.

За таких підстав, ураховуючи позицію Великої Палати Верховного Суду у задоволенні позову в зазначеній частині слід відмовити з огляду на те, що такі позовні вимоги є спрямованими державою до неї самої.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 09.08.2023 у справі № 915/86/23.

Разом із тим, позивач (у даному випадку прокурор) у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів без заявлення вимог про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані (п. 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19. Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, також у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18).

З урахуванням наведеного, досліджуючи позовні вимоги прокурора щодо усунення перешкод Миколаївській обласній державній адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом скасування вчиненої 21.10.2019 у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4824286000:06:000:0008 площею 21,0939 га, розташованої в межах території Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області, суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр» до Державного земельного кадастру включаються відомості щодо цільового призначення земельної ділянки (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель).

Відповідно до статті 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер, який є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.

Частиною 10 статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що державна реєстрація земельної ділянки скасовується державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема, ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Аналогічна підстава скасування державної реєстрації земельної ділянки передбачена частиною 13 статті 79-1 ЗК України.

Земельна ділянка площею 21,0939 га з кадастровим номером 4824286000:06:000:0008 частково, площею 5,09 га, накладається на землі державного лісового фонду України (квартал № 17 виділів 9-13 Андріївського лісництва), а, отже, не може в цій частині відноситись до земель сільськогосподарського призначення та існувати у встановлених межах.

Оскільки допустимі види використання земельної ділянки і її правовий режим тісно пов`язані із цільовим призначенням, навіть формального зазначення у документації із землеустрою та Державному земельному кадастрі про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 4824286000:06:000:0008 має сільськогосподарське призначення достатньо для подальшого знищення природних якостей лісових культур та інших об`єктів лісової екосистеми, розташованих на вказаних землях.

Водночас, особливий режим земель лісогосподарського призначення характеризується тим, що усі заходи з їх охорони спрямовані на попередження та недопущення вилучення цих земель для інших потреб. Отже залишення вказаній земельній ділянці існуючого цільового призначення, фактично може призвести до знищення лісу.

Також усі відомості про земельну ділянку, у тому числі її цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель), вносяться до Державного земельного кадастру (стаття 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).

Стаття 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначає державну реєстрацію як офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав та їх обтяжень, а тому реєстрація цільового призначення земельних ділянок засвідчує визнання державою того режиму їх оборотоздатності і використання, який є властивим для відповідного цільового призначення.

У ст. 373 Цивільного кодексу України, якою встановлено права власника земельної ділянки, та у ст. 415 Цивільного кодексу України, якою визначені права землекористувача, вказано на можливість використання земельної ділянки виключно за цільовим призначенням.

Тобто реєстрація у державних реєстрах спірної земельної ділянки як такої, що належать до категорії земель сільськогосподарського призначення, засвідчує перед державою їх відповідний режим, наділяє власника та землекористувача правом здійснювати на них відповідні сільськогосподарські роботи та унеможливлює їх використання як земель лісогосподарського призначення, оскільки будь-які вимоги та обмеження, спрямовані на захист цих територій, спростовуватимуться зареєстрованим цільовим призначенням ділянок як призначених для сільськогосподарських потреб.

Крім цього, виходячи із приписів ст. 79-1 Земельного кодексу України та положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» у межах земельної ділянки із кадастровим номером 4824286000:06:000:0008 не можуть існувати різні об`єкти речових прав, тобто різні земельні ділянки за категорією, цільовим використанням та межами та площею.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц та від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц роз`яснила, що права володіючого власника на повноцінне розпорядження та/чи користування належним йому майном, порушені протиправним вчиненням третіми особами перешкод у їх реалізації, підлягають захисту шляхом подання негаторного позову.

Разом із тим, відповідні перешкоди можуть полягати не лише у неправомірній державній реєстрації прав власності на земельні ділянки за приватними особами, їх самовільному зайнятті, використанні тощо, а й у встановленні земельним ділянкам цільового і функціонального призначення, яке не відповідає їх справжнім природним якостям та характеристикам, унеможливлює виконання ними функцій, притаманних з огляду на такі характеристики, та позбавляє державу благ, які б вона могла отримати у разі їх належного використання.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що земельна ділянка з кадастровим номером 4824286000:06:000:0008 не може існувати у встановлених межах, її державна реєстрація повинна бути скасована та створено новий об`єкт (об`єкти) земельних відносин з іншими межами, цільовим призначенням та кадастровими номерами

Відповідно до вимог ч. 13 ст. 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі, зокрема скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.

Статтями 16, 25 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Також, у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки закривається і відповідна Поземельна книга.

Отже, з метою реального поновлення прав держави, державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 4824286000:06:000:0008 підлягає скасуванню.

При цьому, судом відхиляються заперечення відповідача-1 щодо неналежно обраного позивачем способу захисту порушеного права.

Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 та інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі №910/2861/18.

Оскільки спірна земельна ділянка лише частково входить до земель державного лісового фонду, то вказане позбавляє можливості вимагати її витребування (чи повернення) у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, так як окремо ділянка лісогосподарського призначення не сформована.

При цьому, формування обласною державною адміністрацією земель лісового фонду в частині їх накладення на вже сформовані спірні землі транспорту, державна реєстрація яких не скасована, є неможливим, з огляду на існування цієї ділянки у встановлених межах та набуття на неї права комунальної власності.

Суд погоджується з доводами прокурора про те, що, з урахуванням висновків, зроблених Верховним Судом у постановах від 18.01.2023 у справі № 369/10847/19, від 19.01.2022 у справі № 363/2877/18 та від 16.02.2022 у справі № 363/669/17, зайняття земельних ділянок, зокрема шляхом часткового накладення, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним з позбавленням власника його володіння цими ділянками. У цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги прокурора в частині усунення Миколаївській обласній державній адміністрації перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4824286000:06:000:0008 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Суд зазначає, що за приписами частини першої статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд може спиратись на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, №303-А. пункт 29).

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ним надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень сторін судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.

Таким чином, враховуючи викладене вище, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наявними в матеріалах справи доказами, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України, у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема, відомості про розподіл судових витрат.

За правилами п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, з урахуванням часткового задоволення позову, судовий збір за подання задоволеної судом позовної вимоги підлягає покладенню на відповідача, до якого була заявлена відповідна вимога Ольшанську селищну раду.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-78, 86, 129, 219, 220, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Усунути перешкоди Миколаївській обласній державній адміністрації (54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, буд. 22; ідентифікаційний код 00022579) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом скасування вчиненої 21.10.2019 у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4824286000:06:000:0008 площею 21,0939 га, розташованої в межах території Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області.

3. В задоволенні решти позовних вимог в частині усунення перешкод Миколаївській обласній державній адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом часткового визнання незаконними і скасування наказів Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 26.11.2019 № 10277/0/14-19-СГ та від 10.12.2020 № 41-ОТГ відмовити позивачу.

4. Стягнути з Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області (57113, Миколаївська обл., смт Ольшанське, вул. К. Ольшанського, буд. 1-А; ідентифікаційний код 04375553) на користь Миколаївської обласної прокуратури (54001, м. Миколаїв, вул. Спаська, буд. 28; ідентифікаційний код 02910048; р/р № UA748201720343150001000000340, банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172, ЄДРПОУ 02910048) 3028,00 грн судового збору.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

Сторони та інші учасники справи:

Орган, якому законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб: Заступник керівника Миколаївської окружної прокуратури Миколаївської області (54006, м. Миколаїв, Бузький бульвар, буд. 15).

Позивач: Миколаївська обласна державна адміністрація (Миколаївська обласна військова адміністрація) (54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, буд. 22; ідентифікаційний код 00022579).

Відповідач-1: Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області (54034, м. Миколаїв, просп. Миру, буд. 34; ідентифікаційний код 39825404).

Відповідач-2: Ольшанська селищна рада Миколаївського району Миколаївської області (57113, Миколаївська обл., смт Ольшанське, вул. К. Ольшанського, буд. 1-А; ідентифікаційний код 04375553).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі, буд. 9А; ідентифікаційний код 44768034).

Повне рішення складено та підписано судом 02.08.2024.

Суддя О.Г. Смородінова