Рішення

від 05.08.2024 по справі 920/653/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05.08.2024м. СумиСправа № 920/653/24

Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А., розглянувши без повідомлення учасників справи про дату, час і місце судового засідання, за наявними у справі матеріалами в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи № 920/654/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОФХІМ» (61030, м. Харків, вул. Біологічна, буд. 17, код 32134121)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Охтирська молочна промислова компанія «СЛАВІЯ» (41700, Сумська область, м. Охтирка, провулок Хвильового Миколи, буд. 1-А, код 37761522)

про стягнення 73 002, 69 грн,

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Охтирська молочна промислова компанія «СЛАВІЯ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОФХІМ» заборгованість в сумі 44 618,18 грн (сорок чотири тисячі шістсот вісімнадцять гривень 18 копійок), а також 3 відсотки річних в сумі 4 244,39 грн (чотири тисячі двісті сорок чотири гривні 39 копійок) та інфляційні втрати в сумі 24 140,12 грн (двадцять чотири тисячі сто сорок гривень 12 копійок), а також витрати по даній справі, в тому числі і витрати на професійну правничу допомогу.

Стислий виклад позицій сторін по справі. Заяви, які подавались сторонами. Процесуальні дії, які вчинялись судом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 29.05.2024 справу № 920/653/24 розподілено для розгляду суді Джепі Ю.А.

Ухвалою суду від 03.06.2024 у справі № 920/653/24 судом постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі №920/653/24; справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін про дату, час і місце судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву від 18.06.2024 б/н (вх. 1827 від 19.06.2024), в якому зазначено, що на початку 2022 року ТОВ «Профхім» відвантажило на користь ТОВ «Охтирська молочна промислова компанія «СЛАВІЯ» товар на загальну суму 88 968,00 грн. Терміни поставки товару та терміни оплати за поставлений товар сторонами не узгоджувалися.

Так, на виконання вказаних домовленостей на поставку товару на суму 88 968,00 грн. Позивачем відповідачу були виставлені рахунки-фактури №323 від 11.02.2023 на суму 49 968,00 грн. і №381 від 18.02.2022 на суму 39 000,00 грн.

Відвантаження (поставка) та отримання товару відповідачем за вищевказаними рахунками-фактур підтверджується видатковими накладними №345 від 11.02.2022 на суму 49 968,00 грн. та №400 від 18.02.2022 на суму 39 000,00 грн.

В подальшому відповідачем було частково оплачено вище зазначений товар у відповідності до наступних платіжних доручень:

№ 46238 від 20.12.2022 на суму 20 000,00 грн;

№ 4632 від 27.12.2022 на суму 10 000,00 грн;

№ 46439 від 08.01.2023 на суму 10 000,00 грн.

31.05.2024 відповідачем було в повному обсязі оплачену заборгованість в розмірі 44 618,18 грн. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представником позивача подано відповідь на відзив від 24.06.2024 б/н (вх. 1801 від 24.06.2024), в якій зазначено, що на момент подання позовної заяви до суду (29.05.2024) у відповідача була наявна перед позивачем основна сума заборгованості в розмірі 44 618,18 грн. У зв`язку з тривалою несплатою вказаних грошових коштів зі сторони відповідача, позивач і звернувся до суду із вказаним позовом.

При цьому, відповідач вказану суму заборгованості не погашав позивачу починаючи з 2022 року і у нього було вдосталь часу, щоб це зробити. Проте зі сторони відповідача сплата вказаної основної суми заборгованості була здійснена тільки після подання до суду, що свідчить про порушення зобов`язань відповідача перед позивачем і на момент звернення до суду був наявний відповідний предмет спору щодо стягнення 44 618,18 грн.

Просить позовні вимоги ТОВ «ПРОФХІМ» задовольнити в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідно до статті 252 ГПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 ГПК України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами у відповідності до вимог частини другої статті 178 ГПК України.

Відповідно до частини третьої статті 222 ГПК України фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, наявних у матеріалах справи.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

В спрощений порядок між ТОВ «ПРОФХІМ» та ТОВ «ОХТИРСЬКА МОЛОЧНА ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ «СЛАВІЯ» було укладено договір поставки хімічної продукції, що визнається сторонами.

Згідно з рахунком на оплату по замовленню №323 від 11.02.2022 відповідач купив у позивача товар (сода каустична луска, кислота азотна, кислота сульфамінова технічна) на суму 49 968, 00 грн, враховуючи ПДВ.

Згідно з рахунком на оплату по замовленню №345 від 11.02.2022 відповідач купив у позивача товар (сода каустична луска, кислота азотна, кислота сульфамінова технічна) на суму 49 968, 00 грн, враховуючи ПДВ.

Згідно з рахунком на оплату по замовленню №381 від 18.02.2022 відповідач купив у позивача товар (сода каустична луска, сорбат калію) на суму 39 000, 00 грн, враховуючи ПДВ.

Згідно з рахунком на оплату по замовленню №400 від 18.02.2022 відповідач купив у позивача товар (сода каустична луска, сорбат калію) на суму 39 000, 00 грн, враховуючи ПДВ.

З Акту звірки взаємних розрахунків за період 01.01.2022 21.03.2024 між сторонами вбачається, що відповідач має заборгованість перед позивачем у сумі 44 618, 18 грн.

За фактом вчинення вказаних господарських операцій ТОВ «ПРОФХІМ» на користь ТОВ «ОХТИРСЬКА МОЛОЧНА ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ «СЛАВІЯ» у відповідності до норм ст. 187 і ст. 201 ПК України за першою подією виникнення податкових зобов`язань - дата відвантаження товару, було складено та зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних наступні податкові накладні, а саме:

- №104 від 11.02.2022 з обсягом постачання товару на суму 49 968,00 грн.;

- №169 від 18.02.2022 з обсягом постачання товару на суму 39 000,00 грн.

Борг відповідачем був оплачений частково на суму 44 349,82 грн.

Факт часткової оплати поставленого товару на суму 44 349,82 грн. підтверджується наступними платіжними інструкціями, а саме:

- № 46238 від 20.12.2022 на суму 20 000,00 грн.;

- № 46327 від 27.12.2022 на суму 10 000,00 грн.;

- № 46439 від 08.01.2023 на суму 10 000,00 грн.;

- №1260979801 від 03.05.2023 на суму 2 400,12 грн. (сума в розмірі 1 349,82 грн. була направлена на погашення боргу за ВН 104 від 11.02.2022, а сума в розмірі 1 050,30 грн. була направлена на сплату коштів за поставку товару на суму 1 050,30 грн. про що зазначено в акті звірки);

- №10/11/2023 від 10.11.2023 на суму 3 000,00 грн.

Позивачем було направлено на адресу відповідача претензію щодо сплати заборгованості за поставлений товар вих. № 21.03/24-02 від 21.03.2024, в якій було запропоновано виконати належним чином зобов`язання та перерахувати на його рахунок заборгованість у розмірі 44 618, 18 грн упродовж 30 календарних днів з дня отримання цієї претензії.

Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.

Відповідно до приписів статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, а як визначено приписами статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають із підстав встановлених вищевказаною правовою нормою.

Згідно із статтею 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених зазначеним Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 640 Цивільного кодексу України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно з частиною 1 статті 641 Цивільного кодексу України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Згідно з ч. ч. 1, 5, 6 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Поставка товарів без укладення договору поставки може здійснюватися лише у випадках і порядку, передбачених законом. Реалізація суб`єктами господарювання товарів негосподарюючим суб`єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Стаття 526 Цивільного кодексу України визначає, що зобов`язання повинні виконуватись належним чином і відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України та частини сьомої статті 193 Господарського Кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Матеріалами справи підтверджується наявність заборгованості перед позивачем до подання позову.

При цьому, судом встановлено й сторонами не заперечується, що після звернення позивачем до суду відповідачем було оплачено заборгованість в розмірі 44 618,18 грн.

Пунктом 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи факт сплати відповідачем заборгованості в розмірі основного боргу в сумі 44 618, 18 грн, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі в цій частині за відсутністю предмету спору на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказана норма є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові

Відповідно до наведеного позивачем розрахунку 3 % річних складають 4 244, 39 грн, інфляційні збитки складають 24 140, 12 грн.

Здійснений позивачем розрахунок річних та інфляційних збитків суд вважає арифметично вірним.

Тому суд, розглянувши позовні вимоги щодо стягнення 3 % річних та інфляційних збитків, вважає їх обґрунтованими, правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини п`ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За подання позовної заяви до суду позивач сплатив судовий збір в сумі 2422,40 грн (законодавчо встановлений мінімальний розмір з врахуванням коефіціенту (3028 * 0,8) згідно із платіжною інструкцією №15758 від 29.05.2024.

Відповідно до частини 9 статті 129 ГПК України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи, що спір виник внаслідок неналежного виконання відповідачем господарського зобов`язання сплачений позивачем судовий збір покладається на відповідача у повному розмірі - 2422,40 грн.

Представником позивача подано до суду заяву про стягнення і розподіл судових витрат від 01.08.2024 б/н (вх. №3476 від 01.08.2024), в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача 10 000, 00 грн витрат на правову допомогу.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд зазначає наступне.

Статтею 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Право особи на отримання правової допомоги під час розгляду справи господарськими судами гарантоване статтею 131-2 Конституції України, статтею 16 ГПК України, відповідними нормами Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Сторона, на користь якої ухвалене судове рішення, має право на відшкодування витрат на правову допомогу як складової судових витрат (п. 12 ч. 3 ст. 2, ст. 123, ч. 2 ст. 126 ГПК України).

Частиною першою статті 126 ГПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини другої статті 126 ГПК України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У постанові від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Згідно із пунктом 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов`язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об`єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 903/390/18, від 21.01.2020 у справі № 916/2982/16, від 07.07.2020 у справі № 914/1002/19).

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. (частині п`ята статті 126 ГПК України).

Частиною шостою статті 126 ГПК України встановлено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.

У розумінні положень частини п`ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Частиною восьмою статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження судових витрат представником позивача надано суду копії: договору про надання правничої (правової) допомоги № 28/05-24 від 28.05.2024; Акт наданих послуг по наданню правничої (правової) допомоги за договором № 28/05-24 від 28.05.2024; рахунок фактура №СФ -28/05-24 від 28.05.2024, платіжна інструкція №15764 від 30.05.2024 на суму 10 000 грн.

Відповідно до наданих представником позивача письмових доказів розмір судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою складає 10 000,00 грн.

Пунктом 4.1. договору про надання правничої допомоги № 28/05-24 від 28.05.2024 (далі договір) передбачено, що розмір гонорару за надання правничої допомоги за договором становить 10 000 грн.

Гонорар сплачується клієнтом в гривнях безготівковим переказом на протязі трьох днів з моменту укладення даного договору на підставі виставленого рахунку (п. 4.2 договору).

Відповідно до п. 4.5 договору, за результатами надання правничої допомоги складається Акт, що підписується представниками кожної зі сторін. В акті вказується обсяг наданої Адвокатом правничої допомоги і її вартість. Акт є документом, який засвідчує належне та своєчасне виконання сторонами умов даного договору.

Представником позивача надано до суду Акт наданих послуг № 1 по наданню правничої (правової) допомоги за договором №28/05-24 від 28.05.2024, відповідно до якого адвокатом надано клієнту правничу (правову) допомогу, а саме: здійснення правового аналізу первинної документації позивача щодо порушення строків оплати відповідачем за видатковими накладними № 345 від 11.02.2022 та № 400 від 18.02.2022; підготовка обґрунтованих розрахунків штрафних санкцій (3% річних та інфляційних втрат) за порушення грошового зобов`язання у відповідності до вимог діючого законодавства України; підготовка та складення позовної заяви; підготовка та складення відповіді на відзив у даній справі; підготовка та складення заяв ипро стягнення і розподіл судових витрат по справі.

У вищезазначеному Акті зазначено загальну вартість наданої правничої (правової) допомоги у розмірі 10 000 грн.

Узгоджена вартість правничої допомоги в якості гонорару за надання правничої допомоги в якості гонорару за надання правничої допомоги по справі відповідно до Договору про надання правничої допомоги становить 10 000 грн, без ПДВ.

З огляду на на зазначене вище суд виснує, що витрати в сумі 10 000,00 грн. доведені позивачем, а тому мають бути йому компенсовані.

На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 129, 130, 231, 233, 236, 238, 240,241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі № 920/653/24 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Охтирська молочна промислова компанія «СЛАВІЯ» (41700, Сумська область, м. Охтирка, провулок Хвильового Миколи, буд. 1-А, код 37761522) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОФХІМ» (61030, м. Харків, вул. Біологічна, буд. 17, код 32134121) основного боргу в сумі 44 618, 18 грн (сорок чотири тисячі шістсот вісімнадцять гривень вісімнадцять копійок).

2. Задовольнити позовні вимоги в іншій частині.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Охтирська молочна промислова компанія «СЛАВІЯ» (41700, Сумська область, м. Охтирка, провулок Хвильового Миколи, буд. 1-А, код 37761522) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОФХІМ» (61030, м. Харків, вул. Біологічна, буд. 17, код 32134121) 4 244, 39 грн (чотири тисячі двісті сорок чотири гривні тридцять дев`ять копійок) 3 % річних, 24 140, 12 грн (двадцять чотири тисячі сто сорок гривень дванадцять копійок) інфляційних втрат, відшкодування витрат зі сплати судового збору в сумі 2 422, 40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні сорок копійок), а також 10 000 грн (десять тисяч гривень) витрат на правову допомогу.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно із частинами першою, другою статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 256 та статті 257 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини сьомої статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Повні реквізити сторін зазначені у пункті 2 резолютивної частини цього рішення.

Дата підписання тексту рішення суддею: 05.08.2024.

СуддяЮ.А. Джепа