Постанова

від 23.07.2024 по справі 909/532/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 909/532/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,

за участю секретаря судового засідання - Амірханяна Р. К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Тернопільської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 19.10.2023 (суддя Кобецька С. М.)

і постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.04.2024 (головуючий суддя Галушко Н. А., судді Желік М. Б., Орищин Г. В.)

у справі № 909/532/23

за позовом заступника керівника Тернопільської обласної прокуратури в інтересах держави в особі 1) Тернопільської обласної військової адміністрації і 2) Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біонеріка Рітейл"</a>,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні повивачів - Акціонерне товариство "Українська залізниця",

про стягнення коштів,

(у судовому засіданні взяли участь представники: відповідача - Думич О. І., третьої особи - Лях К. М., прокурор - Гудименко Ю. В.)

СУТЬ СПОРУ

1. Прокурор звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача штрафних санкцій у зв`язку із порушенням умов договору, при цьому прокурор просив стягнути такі кошти в дохід державного бюджету, а не як це передбачено умовами договору - на користь платника за договором.

2. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог прокурора, враховуючи свободу договору та умови укладеного між замовником, платником та постачальником тристороннього договору, яким сторони визначили порядок сплати штрафних санкцій в разі неналежного виконання зобов`язань.

3. Під час касаційного розгляду справи перед Верховним Судом постало питання, чи належить сплачувати штрафні санкції, стягнення яких передбачено договором на користь сторони такого договору, до доходів державного бюджету, як про це просить скаржник.

4. За результатом розгляду касаційної скарги, поданої прокурором, Верховний Суд прийшов до висновку про необхідність залишення оскаржуваних судових рішень без змін, про що детально зазначено у цій постанові.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Узагальнений зміст і підстави позовних вимог

5. Заступник керівника Тернопільської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Тернопільської обласної військової адміністрації (далі також - позивач-1), Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України (далі - позивач-2) звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біонеріка Рітейл"</a> (далі також - відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів - Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі також - третя особа), про стягнення в дохід державного бюджету пені за несвоєчасне виконання взятих на себе зобов`язань з поставки товару в сумі 6 065 607,54 грн.

6. Прокурор позовні вимоги обґрунтовує порушенням відповідачем умов договору в частині дотримання строку поставки товару, у зв`язку з чим відповідачу нараховано пеню в сумі 6 065 607,54 грн. Стягнення пені до Державного бюджету України прокурор обґрунтовує тим, що договір поставки укладено на виконання вимог постанов Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 169 "Про деякі питання здійснення оборонних та публічних закупівель товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану", від 02.03.2022 № 185 "Про деякі питання здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану", від 03.03.2022 № 193 "Про виділення коштів з резервного фонду державного бюджету". Кошти, які третя особа, як платник за договором, сплатила відповідачу на виконання договору поставки, є субвенцією, що передана з державного бюджету до місцевих бюджетів у сумі такого платежу. Статтею 29 Бюджетного кодексу України визначено, що до доходів загального фонду Державного бюджету України належать, в тому числі, кошти від санкцій (штраф, пеня тощо), що застосовуються відповідно до закону.

Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій

7. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 19.10.2023 у справі № 909/532/23, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 02.04.2024, у задоволенні позову відмовлено.

8. Рішення суду мотивовано тим, що сторони у договорі визначили, що пеня за порушення строків поставки товару сплачується на рахунок третьої особи. Походження саме з державного бюджету грошових коштів, за рахунок яких було оплачено закупівлю товару, виділення таких коштів шляхом субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам, не є підставою для зміни умов господарського договору, і не є підставою для стягнення, всупереч умовам договору, пені до Державного бюджету України. Не підлягає сплаті до Державного бюджету України пеня на підставі статті 29 Бюджетного кодексу України, оскільки ця норма регулює зарахування до державного бюджету штрафів та пені, які застосовуються відповідно до закону, а не пені, сплата якої передбачається договором.

Касаційна скарга

9. Не погодившись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, прокурор звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

10. Скаржник в якості підстави касаційного оскарження судових рішень посилається на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, вказуючи на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статті 29 Бюджетного кодексу України. На переконання скаржника, вирішенню підлягає питання про те, чи належать кошти від пені (у зв`язку із несвоєчасним виконанням зобов`язань), які стягуються на підставі договору, до доходів загального фонду Державного бюджету України, якщо джерелом фінансування такого договору є субвенція, що передана з державного бюджету місцевим бюджетам у сумі такого платежу.

11. На переконання скаржника, постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 185 "Про деякі питання здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану" уповноважено третю особу в умовах воєнного стану виступати, зокрема, платником за договорами, замовником за якими є військові адміністрації та / або центральні органи виконавчої влади, із здійснення закупівель за рахунок коштів державного бюджету.

12. За своєю правовою природою укладені тристоронні договори є договорами поставки, в яких застосовано цивільно-правовий інститут виконання обов`язку боржника третьою особою в частині оплати придбаного товару (частина перша статті 528 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)). Однак, відповідно до статті 618 ЦК України інша особа, яка виконує за боржника його зобов`язання або окремі обов`язки, не замінює боржника та не стає додатковим боржником. Зобов`язаною особою перед кредитором залишається первісний боржник. Кредитор не вступає з фактичним виконавцем у жодні правовідносини, а, отже, така особа не має права вимоги зустрічного виконання і не може бути позивачем за такими вимогами.

13. Таким чином скаржник наголошує, що позивачем за договором про стягнення пені за порушення окремих умов тристороннього договору для задоволення нагальних потреб функціонування держави, у тому числі за вимогами про повернення сплачених коштів, застосування штрафних санкцій та передбачених статтею 625 ЦК України виплат є замовник за договором та уповноважений державний орган як головний розпорядник державної субвенції. У свою чергу третя особа є лише фактичним платником грошових коштів, до того ж не за власними, а за грошовими зобов`язаннями замовників за тристороннім договором. Як наслідок, третя особа не може набувати жодних прав за договором, у тому числі й права вимоги будь-якого виконання на її користь.

14. Обґрунтовуючи стягнення суми пені саме до Державного бюджету України, прокурор зауважує, що третя особа, як розпорядник бюджетних коштів, виступала лише як сторона у зобов`язальних правовідносинах, відтак пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань з постачання товару повинна бути перерахована саме до державного бюджету, оскільки пов`язані з договором видатки проводилися виключно за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам, а не за рахунок власних коштів третьої особи. При цьому, прокурор посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21.

15. Прокурор вважає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми статті 29 Бюджетного кодексу України, частину першу статті 528, статтю 618 ЦК України, що потягло за собою необґрунтовану відмову у задоволенні позовних вимог прокурора.

16. Позиція інших учасників справи

17. Позивач-2, у строк, встановлений Судом, подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу задовольнити.

18. Відповідач, у строк, встановлений Судом, подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому скаргу просить залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.

19. Відповідач наголошує, що пеня за договором може бути стягнута лише на рахунок платника - третьої особи, а не до Державного бюджету України. Жодні посилання прокурора на положення ЦК України, Бюджетного кодексу України, інших нормативно-правових актів зазначеного положення договору не спростовують.

20. На думку відповідача, враховуючи, що ні права позивача-1, ні права позивача-2 не порушені, оскільки пеня на їхню користь згідно з положеннями договору не може стягуватись, відтак відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

21. За доводами відповідача, кошти, які отримані від третьої особи (юридичної особи приватного права) на користь відповідача (юридичної особи приватного права) не підпадають під регулювання Бюджетним кодексом України, оскільки третя особа не є учасником бюджетних правовідносин. Предметом позову не є повернення коштів, які третя особа отримала як субвенцію, а предметом є стягнення пені на підставі договору, і така пеня є коштами третьої особи, а не бюджетними коштами. Ці правовідносини є приватно-правовими та регулюються вимогами ЦК України, Господарського кодексу України (далі - ГК України) та іншими актами цивільного законодавства. Бюджетний кодекс України передбачає можливість зарахування до державного бюджету лише тієї пені, яка стягується на підставі закону (Податкового кодексу України чи Кодексу України про адміністративні правопорушення, наприклад), а не на підставі договору.

22. Крім того, відповідач звертає увагу, що матеріали справи містять адресований прокуратурі лист позивача-1 від 10.07.2023 № 03-6265/16, відповідно до якого позивач-1 повідомив прокуратуру про вжиті заходи щодо стягнення пені шляхом самопредставництва - шляхом подання відповідної позовної заяви, у задоволенні якої було відмовлено.

23. Так, у провадженні Господарського суду Івано-Франківської області перебувала справа № 909/981/22 за позовом Тернопільської обласної воєнної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біонеріка Рітейл"</a> про відшкодування шкоди, заподіяної неналежним виконанням договору на постання продовольчих товарів в сумі 305 090,84 грн. За змістом позовних вимог позивач просив суд зобов`язати відповідача перерахувати грошові кошти на рахунок платника - Акціонерного товариства "Українська залізниця". Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 08.02.2023, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 01.06.2023, відмовлено у задоволенні позовних вимог, зокрема, з тих підстав, що за затримку поставки товару відповідач повинен сплатити пеню на рахунок платника, який не є стороною цього спору.

24. Крім того, відповідач подав заяву про закриття касаційного провадження у справі у зв`язку із поданням касаційної скарги особою, яка не мала права її підписувати. Відповідач зазначає, що у судовому засіданні у суді апеляційної інстанції брав участь прокурор Львівської обласної прокуратури, відтак, на думку відповідача, касаційна скарга повинна була бути подана керівником, першим заступником або заступником керівника Львівської обласної прокуратури.

25. Разом з тим, відповідно до частини третьої статті 24 Закону України "Про прокуратуру" право подання апеляційної чи касаційної скарги на судове рішення в цивільній, адміністративній, господарській справі надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від участі в розгляді справи прокурору вищого рівня: Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, першим заступникам та заступникам керівників обласних прокуратур, керівнику, заступникам керівника, керівникам підрозділів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

26. Оскільки касаційна скарга у цій справі (як і позовна заява) подана заступником керівника Тернопільської обласної прокуратури, то з урахуванням частини третьої статті 24 Закону України "Про прокуратуру" відсутні підстави для закриття касаційного провадження у справі № 909/532/23 з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 296 ГПК України.

27. Також від прокурора надійшли додаткові письмові пояснення.

28. У зв`язку із цим колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 298 ГПК України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження, а згідно із частиною першою статті 295 цього Кодексу учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

29. Стосовно права сторони подати письмові пояснення Суд зауважує, що відповідно до частини першої статті 161 ГПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Згідно із частиною п`ятою цієї статті суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним.

30. Верховний Суд не визнавав необхідним одержати від учасників додаткові письмові пояснення стосовно окремих питань. Сторони мали можливість подати свої пояснення у заявах по суті справи, передбачених для стадії касаційного оскарження, а також надати усні пояснення у судовому засіданні.

31. З огляду на це Верховний Суд відповідно до частини другої статті 118 ГПК України залишає без розгляду подані прокурором додаткові письмові пояснення.

Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

32. 01.04.2022 на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 185 "Деякі питання здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану" між позивачем-1 (замовником), третьою особою (платником) та відповідачем (постачальником) було укладено договір на постачання продовольчих товарів тривалого зберігання та/або пакувальних товарів для їх фасування, шляхом приєднання до його умов, оприлюдненого на сайті третьої особи за посиланням - https://uz.gov.ua/about/procurement.

33. Зазначений договір укладений для забезпечення населення територіальних громад в регіонах, на території яких тривають активні бойові дії, з метою задоволення нагальних потреб функціонування держави на період дії воєнного стану, відповідно до умов пункту 1.1 договору, постачальник зобов`язався поставити замовнику продовольчі товари тривалого зберігання та/або пакувальні товари для їх фасування, перелік, кількість, ціни, умови оплати та поставки яких зазначаються замовником у заявках, замовник зобов`язався прийняти вказаний товар, а платник зобов`язався своєчасно забезпечити оплату за нього на умовах цього договору.

34. За умовами пункту 2.2 договору, оплата товару платником здійснюється з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 за № 185 "Деякі питання здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану" (зі змінами), на таких умовах. Попередня оплата у розмірі 30 % вартості товару проводиться протягом 3 (трьох) банківських днів з дати отримання платником від Міністерства аграрної політики та продовольства України сканованої копії рахунку за формою згідно з додатком 1 до цього договору, оформленого належним чином та погодженого замовником та Міністерством аграрної політики та продовольства України, за умови наявності бюджетних коштів на поточних рахунках платника. Остаточний розрахунок за поставлений товар проводиться платником протягом 3 (трьох) банківських днів з дати отримання платником від Міністерства аграрної політики та продовольства України сканованої копії рахунку за формою згідно з додатком 1 до цього договору, оформленого належним чином та погодженого замовником та Міністерством аграрної політики та продовольства України, за умови наявності бюджетних коштів на поточних рахунках платника.

35. Згідно з пунктами 5.1, 5.5 договору поставка товару за цим договором здійснюється постачальником партіями протягом строку дії договору на умовах, визначених у заявках відповідно до пункту 1.1 цього договору, на підставі письмових заявок замовника. Товар повинен бути поставлений замовнику протягом 2 (двох) календарних днів з моменту отримання постачальником попередньої оплати, якщо інше не узгоджено сторонами додатково. Датою поставки товару є дата приймання замовником партії товару та підписання замовником відповідних документів.

36. Пунктом 6.1 договору визначено, що у разі затримки поставки товару або поставки не в повному обсязі, заявленому замовником, постачальник сплачує на зазначений у цьому договорі рахунок платника пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості непоставленого товару за кожний день затримки.

37. Відповідно до пункту 10.1 договору він вважається укладеним і набирає чинності з моменту здійснення постачальником його акцепту і діє до 31.12.2022 включно, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

38. Відповідно до умов статті 634 ЦК України цей договір є договором приєднання і може бути укладений лише шляхом приєднання замовника та постачальника до всіх умов договору в цілому. Доказом повного та беззаперечного прийняття замовником усіх умов цього договору (акцептом) є факт направлення замовником на адресу постачальника заявки, визначеної пунктом 1.1 цього договору. Доказом повного та беззаперечного прийняття постачальником всіх умов цього договору (акцептом) є факт направлення постачальником на адресу замовника письмового повідомлення про прийняття заявки замовника (рахунку на попередню оплату), визначеної пунктом 1.1 цього договору (пункт 11.2 договору).

39. Згідно з пунктами 11.3 та 11.4 договору передбачено, що постачальник не має права змінювати умови договору, а лише може до них приєднатися. Замовник має право вносити зміни у цей договір за погодженням з платником. Зміни (доповнення, уточнення) набувають чинності для сторін з дня, наступного за днем їх оприлюднення (публікації) на вказаному веб-сайті: http://uz.gov.ua. Платник має право вносити зміни до цього договору за погодженням із Замовником. Зміни (доповнення, уточнення) набувають чинності для сторін з дня, наступного за днем їх оприлюднення (публікації) на вказаному веб-сайті: http://uz.gov.ua.

40. Відповідач за результатами розгляду заявок позивача-1 від 30.03.2022 № 26 та № 27, складених та погоджених Департаментом агропромислового розвитку, направив рахунки від 01.04.2022 № 5 та № 6 щодо поставок макаронних виробів з твердих сортів пшениці в асортименті (1 000 г) в кількості 400 000 шт. вартістю 25 200 000 грн по кожній заявці.

41. З наявних у матеріалах справи платіжних доручень від 07.04.2022 № 849 та від 11.04.2022 № 942 вбачається, що третя особа на виконання умов договору перерахувала відповідачу передоплату у розмірі 30 % вартості товару, зазначених в заявках, а саме по кожній 7 560 000 грн із призначенням платежу "передоплата по договору на постачання продовольчих товарів тривалого зберігання згідно з рахунками від 01.04.2022 № 5 та № 6 за бюджетною програмою 3101710 (КЕКВ 2620)".

42. Відповідач виконав поставку товарів, водночас із простроченням зазначеного у пункті 5.4 договору строку, оскільки по заявці від 30.03.2022 № 26 товар повинен був бути поставленим до 09.04.2022, однак поставка здійснена в період з 26.05.2022 по 26.07.2022 відповідно до видаткових накладних та по заявці від 30.03.2022 № 27 товар повинен був бути поставленим до 11.04.2022, однак поставка здійснена в період з 06.09.2022 по 06.10.2022 відповідно до видаткових накладних.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

43. Згідно з частинами першою, другою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

44. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

45. Судові рішення у цій справі оскаржуються прокурором з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України.

46. Дослідивши в межах вимог касаційної скарги наведені в ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

47. Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

48. Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

49. Верховний Суд враховує, що в обґрунтування підстави касаційного оскарження скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статті 29 Бюджетного кодексу України. На переконання скаржника, вирішенню підлягає питання про те, чи належать кошти від пені (у зв`язку із несвоєчасним виконанням зобов`язань), які стягуються на підставі договору, до доходів загального фонду Державного бюджету України, якщо джерелом фінансування такого договору є субвенція, що передана з державного бюджету місцевим бюджетам у сумі такого платежу.

50. Крім того, скаржник вважає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми статті 29 Бюджетного кодексу України, частину першу статті 528, статтю 618 ЦК України, що потягло за собою необґрунтовану відмову у задоволенні позовних вимог прокурора. Скаржник наголошує, що за своєю правовою природою укладений тристоронній договір є договором поставки, в якому застосовано цивільно-правовий інститут виконання обов`язку боржника третьою особою в частині оплати придбаного товару. Однак, інша особа, яка виконує за боржника його зобов`язання або окремі обов`язки, не замінює боржника та не стає додатковим боржником. Зобов`язаною особою перед кредитором залишається первісний боржник. Кредитор не вступає з фактичним виконавцем у жодні правовідносини, а, отже, така особа не має права вимоги зустрічного виконання і не може бути позивачем за такими вимогами.

51. Відтак, колегія суддів враховує, що з огляду на відсутність висновку щодо застосування зазначених скаржником норм у контексті спірних правовідносин, необхідно з`ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права як необхідної умови для надання висновку.

52. Розглядаючи спір, господарський суд, перш за все, має встановити правову природу договору, надати правову оцінку його предмету, умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, з`ясувати фактичний характер спірних правовідносин, які склались між сторонами, з`ясувати дійсні наміри сторін спору при укладенні договору щодо визначення умов виконання зобов`язань сторонами цього договору, щоб застосувати відповідні норми права.

53. Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач-1 (замовник), третя особа (платник) та відповідач (постачальник) уклали договір на постачання продовольчих товарів тривалого зберігання та / або пакувальних товарів для їх фасування, пунктом 6.1 якого узгодили розмір та порядок сплати пені за порушення постачальником строку поставки товару, а саме визначили, що пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України сплачується на рахунок платника - третьої особи у справі.

54. Водночас, як встановлено судами, відповідач уклав цей договір шляхом приєднання до його умов, які викладались на сайті третьої особи.

55. Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

56. У силу приписів статей 525, 526 ЦК України та статті 193 ГК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

57. Відповідно до частин першої, другої статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

58. Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

59. Поряд з цим, за змістом статей 610, 611, 612 ЦК України невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.

60. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

61. Цивільно-правова та господарсько-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку, що узгоджується з нормами статті 610 ЦК України та статті 216 ГК України.

62. Частиною першою статті 548 ЦК України передбачені загальні умови забезпечення виконання зобов`язання. Одна з цих умов передбачає забезпечення виконання зобов`язання (основного зобов`язання), якщо це встановлено договором або законом.

63. Одним із видів забезпечення виконання зобов`язання є неустойка (частина перша статті 546 ЦК України).

64. Відповідно до частини першої статті 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

65. Неустойкою (штрафом, пенею), за статтею 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина друга статті 551 ЦК України).

66. Водночас за приписами частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

67. На відміну від положень ЦК України, які штраф та пеню визначають як види неустойки в залежності від правил обчислення (частини друга та третя статті 549 цього Кодексу), а неустойку і як вид забезпечення виконання зобов`язання, і як правовий наслідок порушення зобов`язань, встановлених законом або договором, положення ГК України визначають неустойку, штраф та пеню як господарські санкції у вигляді грошової суми - штрафні санкції, суму яких учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

68. Поширене застосування неустойки саме з метою забезпечення договірних зобов`язань обумовлено насамперед тим, що неустойка є зручним інструментом спрощеної компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежаним виконанням боржником своїх зобов`язань.

69. Отже, завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

70. Поряд з цим ГК України, також як і ЦК України, передбачає, що неустойка встановлюється договором або законом.

71. Тобто неустойка має договірний (добровільний) характер, що встановлюється за ініціативою сторін зобов`язання; а також імперативний характер (встановлений законом), тобто договірно-обов`язковий, умови про яку включаються в договір через підпорядкування імперативним вимогам правової норми. При цьому, для деяких видів зобов`язань неустойка встановлюється законом іншим нормативно-правовим актом безпосередньо, а тому сторони відповідного зобов`язання підпорядковуються існуючим правилам про неустойку стосовно як її розміру, так і порядку та умов про її стягнення, хоча при цьому не укладають не тільки угоди про неустойку, але і безпосередньо договору. Такий правовий висновок щодо застосування неустойки, у зв`язку з невиконанням зобов`язань, викладено у постанові Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22.

72. Предметом спору у справі, що розглядається, є стягнення з відповідача пені за несвоєчасне виконання взятих на себе зобов`язань з поставки товару в сумі 6 065 607,54 грн до Державного бюджету України. За доводами прокурора зазначена сума має бути стягнута саме до державного бюджету на підставі частини другої статті 29 Бюджетного кодексу України, оскільки такі кошти були виділені як субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам.

73. Як зазначалось вище, суди попередніх інстанцій встановили, що умови щодо сплати пені за несвоєчасне виконання взятих на себе зобов`язань з поставки товару встановлено сторонами у договорі, і позивач-1, третя особа та відповідач визначили, що пеня за порушення строків поставки товару сплачується на рахунок платника - третьої особи у справі.

74. Верховний Суд зауважує, що положеннями статті 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства.

75. Так, пунктами 3, 6 частини першої статті 3 ЦК України, визначено, що загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

76. Частинами першою та третьою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

77. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України)

78. Одним з ключових елементів цивільного права є автономія волі учасників цивільних відносин, а тому законодавець передбачив, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини друга, третя статті 6 ЦК України).

79. Відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

80. Відповідно до частини першої статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

81. Як виснував Верховний Суд у постанові від 11.01.2024 у справі № 916/1247/23 особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

82. Свобода договору як одна із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України) є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін.

83. Із встановлених обставин справи вбачається, що договір сторонами укладено в добровільному порядку, більше того відповідач уклав цей договір шляхом приєднання до його умов, які викладались на сайті третьої особи, скаржник не оспорював умови цього договору в судовому порядку та в межах здійснення провадження у цій справі у місцевому суді жодних зауважень щодо них також не наводив.

84. Таким чином між сторонами цього спору існують договірні стосунки на підставі укладеного договору, а тому відносини сторін мають договірний характер і саме договір визначає, зокрема, підстави, порядок, умови, межі, період та розмір відповідальності сторін.

85. Оскільки у пункті 6.1 договору сторони погодили умову про те, що у разі затримки поставки товару або поставки не в повному обсязі, заявленому замовником (позивачем-1), постачальник (відповідач) сплачує на зазначений у цьому договорі рахунок платника (третьої особи) пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості непоставленого товару за кожний день затримки, відтак доводи скаржника про необхідність стягнення пені саме до Державного бюджету України, а не на рахунок третьої особи, є безпідставними.

86. Та обставина, що грошові кошти, які відповідач отримав в рахунок оплати за договором, були виділені як субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам, не нівелюють умов договору, оскільки умови про сплату пені можуть встановлюватись сторонами у договорі, і сторони, скориставшись такою можливістю, визначили, що пеня за порушення строків поставки товару сплачується на рахунок третьої особи у справі.

87. Крім того, колегія суддів зауважує, що Господарським судом Івано-Франківської області розглядалась справа № 909/981/22 за позовом Тернопільської обласної військової адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біонеріка Рітейл"</a> про відшкодування шкоди, заподіяної неналежним виконанням договору на постання продовольчих товарів в сумі 305 090,84 грн, в якій позивач просив перерахувати зазначені кошти на рахунок Акціонерного товариства "Укрзалізниця", як пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми непоставленого товару за кожний день затримки. Вимоги позивача були обґрунтовані тим, що відповідач не поставив у визначений договором термін товар, у зв`язку з чим йому нараховано штрафні санкції у вигляді пені.

88. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 08.02.2023 у справі № 909/981/22, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 01.06.2023, у задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що положеннями пункту 6.1 договору передбачено обов`язок постачальника сплатити пеню у випадку затримки поставки товару саме на рахунок платника, яким є Акціонерне товариство "Українська залізниця", та враховуючи ту обставину, що платник за спірним договором не є стороною цього судового спору.

89. Зазначені судові рішення були оскаржені до Верховного Суду, проте ухвалою від 01.08.2023 скаржнику було відмовлено у відкритті провадження у справі. Відтак ці судові рішення набрали законної сили. Про вищевказані обставини позивач-1 повідомив прокуратуру у листі від 10.07.2023 № 03-6265/16, в якому позивач-1 зазначив про вжиті ним заходи щодо стягнення пені шляхом подання відповідної позовної заяви.

90. Крім того, керівник Тернопільської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Тернопільської обласної військової адміністрації та Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України самостійно звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біонеріка Рітейл"</a> про стягнення пені в сумі 305 090,84 грн до державного бюджету.

91. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 11.10.2023, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 02.04.2024 у справі № 909/757/23, у задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що пунктом 6.1 договору не передбачено сплату постачальником пені до Державного бюджету України, а передбачено сплату такої на рахунок платника, тобто Акціонерного товариства "Українська залізниця".

92. Зазначені судові рішення були оскаржені до Верховного Суду, проте ухвалою від 08.05.2024 скаржнику було відмовлено у відкритті провадження у справі. Відтак ці судові рішення набрали законної сили.

93. Верховний Суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

94. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

95. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

96. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicata можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини.

97. Наявності обставин, які б уможливлювали відхід від принципом res judicata та від висновків, викладених в остаточному судовому рішенні (зокрема, у судових рішеннях у справах № 909/981/22, № 909/757/23), скаржник у справі, що розглядається, не зазначав й не обґрунтовував.

98. Також Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на неправильне застосування судами попередніх інстанцій приписів частини першої статті 528, статті 618 ЦК України при прийнятті оскаржуваних рішень, оскільки погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що платник - третя особа у справі, не є іншою особою, на яку відповідно до частини першої статті 528 ЦК України боржник (замовник - позивач-1 у справі) поклав виконання свого обов`язку, а є однією із сторін договору, тобто є самостійною стороною у договірних зобов`язаннях сторін з правами та обов`язками.

99. Так, частиною першою статті 528 ЦК України передбачено, що виконання обов`язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов`язання не випливає обов`язок боржника виконати зобов`язання особисто. У цьому разі кредитор зобов`язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.

100. Відповідно до статті 618 ЦК України боржник відповідає за порушення зобов`язання іншими особами, на яких було покладено його виконання (стаття 528 цього Кодексу), якщо договором або законом не встановлено відповідальність безпосереднього виконавця.

101. Проте, як вбачається з умов договору та постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 185 "Деякі питання здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану", третя особа уповноважена, зокрема, виступати платником за тристоронніми договорами.

102. Тристоронній договір - це різновид багатосторонніх договорів, можливість укладення яких визначена частиною четвертою статті 626 ЦК України. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів. Частиною першою зазначеної статті передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відтак, у тристоронньому договорі правами та обов`язками наділяються усі троє учасники правочину.

103. Заразом суди попередніх інстанцій з умов укладеного між сторонами договору встановили, що на третю особу покладено як права, так і обов`язки в тому числі, і передбачено відповідальність платника за невиконання своїх зобов`язань. Зокрема, пунктом 1.1 договору на платника покладено обов`язок своєчасно забезпечити оплату товару, абзацом другим пункту 11.4 передбачено право платника вносити зміни до договору за погодженням із замовником, абзацом десятим пункту 7.3 договору передбачено обов`язок постачальника відшкодувати платнику всі збитки, завдані у зв`язку із застосуванням до постачальника санкцій, а відповідно до положень пункту 6.6 договору платник - третя особа у справі, несе відповідальність за своєчасне здійснення платежів за умовами цього договору.

104. Також статутом Акціонерного товариства "Українська залізниця", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735, передбачено, що товариство є юридичною особою приватного права, має право від свого імені вчиняти будь-які правочини та укладати будь-які договори, набувати майнові та немайнові права, нести обов`язки, виступати позивачем і відповідачем у суді, крім випадків, передбачених законодавством та цим Статутом (пункт 15). Відтак, третя особа може самостійно заявляти позовну вимогу про стягнення пені за прострочення виконання зобов`язання в частині поставки товару, передбаченої укладеним договором, за яким вона наділена правами та обов`язками.

105. Крім того, колегія суддів відхиляє посилання прокурора на постанову Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 у зв`язку із неподібністю із правовідносинами у справі, що розглядається. Так, спір у зазначеній справі виник між комунальним закладом, який був визначений прокурором позивачем у справі та на користь якого прокурор просив стягнути грошові кошти з відповідача у зв`язку із порушенням ними Закону України "Про публічні закупівлі" та умов укладеного договору постачання природного газу, позов стосувався неефективного витрачання коштів місцевого бюджету. На відміну від справи, що розглядається, в якій прокурор просить стягнути штрафні санкції до державного бюджету; платник, на чий рахунок повинна бути сплачена пеня згідно з умовами договору, визначений третьою особою; третя особа не є некомерційним комунальним підприємством (як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня у вищезазначеній справі); спір стосується відповідальності за неналежне виконання договірного зобов`язання.

106. Верховний Суд виходить з того, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно).

107. За результатами касаційного перегляду Судом не встановлено неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень.

108. Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги про наявність передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України підстав для подання касаційної скарги переважно стосуються заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, та зводяться до їх переоцінки, що, у свою чергу, не може бути предметом розгляду в касаційному порядку в силу приписів частини другої статті 300 ГПК України.

109. Верховний Суд підкреслює, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).

110. Враховуючи викладене вище, підстава касаційного оскарження - пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, наведена скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримала свого підтвердження, що виключає можливість скасування оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог.

111. Отже, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, Судом не встановлено неправильного застосування судами попередніх судових інстанцій норм матеріального права та / чи порушення норм процесуального права, як необхідної передумови для скасування ухвалених судових рішень, а відтак підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

112. Також колегія суддів не враховує посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 904/8884/21 щодо невід`ємності додаткового рішення від рішення, прийнятого за результатами розгляду позовних вимог по суті, оскільки залишає рішення судів попередніх інстанцій за наслідками розгляду позовних вимог по суті без змін.

113. Колегія суддів, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та у справі "Трофимчук проти України" від 28.10.2010, зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

114. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

115. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник, в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень у справі.

116. За таких обставин, касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а оскаржувані рішення місцевого господарського суду і постанову апеляційного суду - без змін.

Розподіл судових витрат

117. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника керівника Тернопільської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 19.10.2023 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.04.2024 у справі № 909/532/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил