Постанова

від 24.07.2024 по справі 607/10236/23

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/10236/23Головуючий у 1-й інстанції Братасюк В.М. Провадження № 22-ц/817/595/24 Доповідач - Гірський Б.О.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 липня 2024 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Гірський Б.О.

суддів - Хома М. В., Храпак Н. М.,

за участю секретаря - Панькевич Т.І.

сторін та їх представників

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 607/10236/23 за апеляційною скаргою Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області, в особі ліквідаційної комісії від імені якого діє ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 квітня 2024 року в справі за позовом Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області, в особі ліквідаційної комісії, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в особі законного представника ОСОБА_3 , третя особа Управління сім`ї, молодіжної політки та захисту дітей Тернопільської міської ради про виселення з житла та зобов`язання зняття з реєстрації місця проживання, -

ВСТАНОВИВ:

В червні 2023 року Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області, в особі ліквідаційної комісії звернулося до суду із вказаним позовом.

Позовна заява обґрунтовувалась тим, що відповідно до протоколу № 10 спільного засідання адміністрації та житлово-побутової комісії УМВС від 19.11.2012 року ОСОБА_2 , у зв`язку з перебуванням на посаді начальника Тернопільського MB УМВС України в Тернопільській області, було надано службове житло за адресою АДРЕСА_1 .

В подальшому, згідно наказу УМВС № 201 о/с від 05.08.2014 року ОСОБА_2 був звільнений з посади начальника Тернопільського MB УМВС України в Тернопільській області та за власним рапортом переведений для подальшого проходження служби до ГУМВС України в Київській області.

Надалі ОСОБА_2 був звільнений з ГУМВС України в Київській області у зв`язку із виходом на пенсію.

Дружина останнього - ОСОБА_3 скористалася своїм правом на приватизацію житла отриманого від Київської міської державної адміністрації, приватизувавши житло за адресою: АДРЕСА_2 , проте 30.12.2014 року відчужила його на підставі договору дарування.

Із врахуванням того, що відповідач пропрацював в УМВС України в Тернопільській області, яке надало йому службове житло, нетривалий строк, а саме в період з квітня 2012 року по серпень 2014 року, відповідачі фактично не користуються житлом, проте його не звільняють, в них відпала необхідність у службовому житлі, а тому просили виселити ОСОБА_2 разом із членами сім`ї із спірного службового житла без надання іншого жилого приміщення.

Також звертали увагу на той факт, що УМВС України в Тернопільській області перебуває в процесі ліквідації та у вказаній установі немає вільних житлових приміщень. Із врахуванням процесу ліквідації, потреби відчуження всіх активів установи, позивач спільно із відповідачем звернувся до Тернопільської міської ради з проханням виключення зі статусу службового житла квартири за адресою АДРЕСА_1 та надання ордеру відповідачу на склад сім`ї 4 особи. Проте, виконавчим комітетом Тернопільської міської у задоволенні такого прохання було відмовлено.

Вказували на те, що відповідач не перебував та не перебуває в даний час на квартирному обліку в УМВС України в Тернопільській області, а тому виникла необхідність у виселенні його з членами сім`ї із службової квартири та наданні можливості управлінню розпоряджатися на власний розсуд належним йому майном.

Відтак просили:

1) виселити ОСОБА_2 та членів його сім`ї: ОСОБА_3 - дружину; ОСОБА_5 - сина, ОСОБА_4 малолітню дочку із службової квартири за адресою АДРЕСА_1 (загальною площею 63,6 кв. м., житловою площею 31,5 кв.м., двокімнатна) без надання іншого житла.

2) зобов`язати ОСОБА_2 та членів його сім`ї: ОСОБА_3 - дружину; ОСОБА_5 - сина, ОСОБА_4 - дочку знятись із реєстрації за вищевказаною адресою та за наявності погасити заборгованість за послуги котрі надавались в процесі користування службовим житлом.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 листопада 2023 року виділено в самостійне провадження вимогу УМВС України в Тернопільській області, в особі ліквідаційної комісії, до ОСОБА_5 про виселення, зупинено провадження у справі за позовом УМВС України в Тернопільській області, в особі ліквідаційної комісії, до ОСОБА_5 про виселення, до припинення перебування ОСОБА_5 у складі Збройних Сил України.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 квітня 2024 року в задоволенні позову Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області, в особі ліквідаційної комісії, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в особі законного представника ОСОБА_3 , третя особа Управління сім`ї, молодіжної політки та захисту дітей Тернопільської міської ради про виселення з житла та зобов`язання зняття з реєстрації місця проживання відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області, в особі ліквідаційної комісії, подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Посилаються на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи.

Вказують на те, що відповідач та його члени сім`ї фактично не проживають у спірній службовій квартирі, що підтверджується низьким використанням природного газу та води за адресою даної квартири, а також історією постановки/зняття її із сигналізації, оскільки це житло перебуває під охороною поліції.

Окрім цього, факт не проживання у зазначеній квартирі негативно впливає на стан майна та призводить до його пошкодження, оскільки житло належним чином не обігрівається в осінньо-зимовий період.

Зазначають, що судом не було надано належної оцінки долученим доказам на підтвердження вищезазначених обставин.

Вважають помилковим висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 є пенсіонером по старості, оскільки це суперечить п. 4 ч.1 ст. 115 ЗУ Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, так як в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач є у часником бойових дій, а відтак призначена йому пенсія не може вважатись пенсією за віком із зменшенням пенсійного віку (пенсіонер по старості), а є пенсією за вислугу років.

Посилаються на безпідставність твердження суду про те, що позивач не надав доказів існування житлової черги з числа інших працівників, оскільки всі працівники УМВС України в Тернопільській області звільнені, а їх квартирні справи передані в органи місцевого самоврядування для постановки на квартирний облік за місцем проживання.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

В судовому засіданні представник позивача - ОСОБА_1 апеляційну скаргу в її межах підтримав, посилаючись на доводи викладені в ній.

В судовому засіданні ОСОБА_2 та його представник - адвокат Сідоров В.М. заперечили проти задоволення апеляційної скарги, вважають рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

В судовому засіданні ОСОБА_3 діючи в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_4 заперечила проти задоволення апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

За ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено наступні обставини справи.

Рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 2157 від 13.12.2012 року на підставі клопотання УМВС України в Тернопільській області, квартирі АДРЕСА_3 , житловою площею 31,5 кв.м. було надано статус службового житла УМВС України в Тернопільській області.

У зв`язку з перебуванням на посаді начальника Тернопільського MB УМВС України в Тернопільській області, яка дає право на отримання службового житла, УМВС України в Тернопільській області відповідно до протоколу № 10 спільного засідання адміністрації та житлово-побутової комісії УМВС від 19.11.2012 прийнято рішення надати полковнику міліції ОСОБА_2 службове житло за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 63,6 кв. м., житловою площею 31,5 кв.м.

Із сертифікату, виданого 15 жовтня 2012 року міським головою ОСОБА_6 вбачається, що Тернопільська міська рада засвідчує намір передати квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею - 63,6 кв.м., у порядку визначеному чинним законодавством за клопотанням Управління міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області в якості службової для працівника УМВСУ в Тернопільській області.

Відповідно до Рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 2157 від 12.12.2012 року ОСОБА_2 надано ордер на службове житло на склад сім`ї 4 особи: ОСОБА_2 заявник, ОСОБА_3 дружина, ОСОБА_5 1999 р.н - син., ОСОБА_4 2010 р.н. дочка.

Згідно наказу УМВС № 201 о/с від 05.08.2014 ОСОБА_2 був звільнений з посади начальника Тернопільського MB УМВС України в Тернопільській області та за власним рапортом переведений для подальшого проходження служби до ГУМВС України в Київській області.

В подальшому ОСОБА_2 був звільнений з ГУМВС України в Київській області у зв`язку із виходом на пенсію (вид пенсії не за віком, а за вислугу років).

Як вбачається із пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 Серія НОМЕР_2 , дата видачі 07.07.2016 року, ОСОБА_2 має право на одержання пенсії, вид пенсії за вислугу років.

Таким чином ОСОБА_2 працював в УМВС України в Тернопільській області, яке надало йому службове житло, лише в період з квітня 2012 року по серпень 2014 року.

Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що виселення відповідачів із займаного ними жилого приміщення є непропорційним втручанням зі сторони держави в право осіб на житло, навіть з метою захисту державної власності, особливо малолітньої дитини, оскільки сім`я ОСОБА_7 в квартиру була вселена на законних підставах, службове приміщення використовувала за призначенням, іншого житла, придатного для проживання не має, а тому суд не вбачав підстав для виселення відповідача з членами сім`ї зі житла за адресою АДРЕСА_1 , що вибуло із категорії службового та є комунальною власністю, без надання іншого жилого приміщення.

Колегія суддів не погоджується з такими висновкам суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 118 ЖК Української РСР службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

Відповідно до частин першої, другої статті 64 ЖК Української РСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом статті 65 ЖК Української РСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Згідно із частиною другою статті 121 ЖК Української РСР службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншої громадської організації.

Відповідно до статті 122 ЖК Української РСР на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення.

Таким чином, право користування службовим приміщенням члена сім`ї (або колишнього члена сім`ї) є похідним від права особи, якій у встановленому законом порядку виданий спеціальний ордер для проживання на період її роботи.

Згідно із статтею 124 ЖК Української РСР робітники і службовці, що припинили трудовівідносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Відповідно до статті 125 ЖК Української РСР не може бути виселено без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, зокрема, пенсіонерів по старості.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12 квітня 1985 року № 2 зазначено, що оскільки в силу статті 125 ЖК деякі категорії громадян, які проживають у службових жилих приміщеннях, не підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення, при розгляді справ про виселення зі службових жилих приміщень необхідно з`ясовувати, чи користуються відповідачі зазначеною пільгою. Зокрема, особи, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм жиле приміщення, не менше 10 років, користуються такою пільгою і в тому разі, коли цей стаж переривався.

Отже, законом установлено, що єдиною підставою для вселення у надане службове приміщення є спеціальний ордер, який видає адміністрація підприємства, установи, організації на підставі рішення виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Аналізуючи норми статей 124, 125 ЖК Української РСР слід дійти висновку, що зазначені норми права підлягають застосуванню до житлових правовідносин, одним із суб`єктів яких є особа, яка перебувала з підприємством, установою чи організацією у трудових відносинах.

Таким чином, закріплені в статтях 125 та 124 ЖК Української РСР гарантії не можуть бути застосовані при вирішенні спору про виселення з службового приміщення громадян, які не перебували чи не перебувають з організацією у трудових відносинах.

Відповідно до частин першої, другої статті 64 ЖК Української РСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки.

Право користування службовим приміщенням члена сім`ї (або колишнього члена сім`ї) є похідним від права особи, якій у встановленому законом порядку виданий спеціальний ордер для проживання на період її роботи.

Такі висновки містяться в Постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справ №761/15791/15-ц.

Таким чином, у зв`язку з припиненням проходження служби в м. Тернополі та вибуттям до нового місця проходження служби у м. Києві ОСОБА_2 та члени його сім`ї втратили право на користування службовою квартирою за адресою АДРЕСА_1 .

Більше того, ОСОБА_2 працював в УМВС України в Тернопільській області, яке надало йому службове житло, лише в період з квітня 2012 року по серпень 2014 року,тобто менше 10 років, а тому не може користуватись пільгою, закріпленою в ст. 125 ЖК УРСР.

ОСОБА_3 та малолітня дочка ОСОБА_4 були вселені в службову квартиру за адресою АДРЕСА_1 як члени сім`ї ОСОБА_2 ..

З матеріалів справи вбачається, що за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на 1/2 частки двокімнатної квартири АДРЕСА_4 , згідно свідоцтва про право власності від 16.04.2008 року, яку він відчужив на користь ОСОБА_3 згідно договору дарування від 01.03.2011 року, а остання, в свою чергу, відчужила вказану частку на користь ОСОБА_8 (мати ОСОБА_3 ), згідно договору дарування від 30.12.2014 року.

Також за ОСОБА_3 було зареєстровано право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_5 , згідно свідоцтва про право власності від 21.11.2011 року, яку вона також відчужила ОСОБА_8 згідно договору дарування від 30.12.2014 року.

Таким чином, у власності сім`ї ОСОБА_7 перебували і інші житлові приміщення, які вони добровільно відчужили, про що також підтвердив в суді апеляційної інстанції і сам відповідач ОСОБА_2 , тому не можуть братися до уваги посилання відповідачів про те, що спірна службова квартира є єдиним офіційним їх житлом, оскільки вони самі погіршили свої житлові умови після втрати права користування спірною службовою квартирою, у зв`язку із припиненням ОСОБА_2 трудових відносин 05.08.2014року з Тернопільським MB УМВС України в Тернопільській області.

З урахуванням вищезазначених обставин, колегія суддів приходить до висновку про наявність законних підстав для виселення ОСОБА_2 разом з членами сім`ї: дружиною ОСОБА_3 та малолітньою дочкою ОСОБА_4 із службової квартири за адресою АДРЕСА_1 без надання іншого житла.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин справи, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та судом неправильно застосовано норми матеріального права, судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

При цьому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне відмовити у задоволенні таких позовних вимог, як зобов`язання відповідачів знятись із реєстрації за вищевказаною адресою та за наявності погасити заборгованість за послуги котрі надавались в процесі користування службовим житлом, оскільки позивачем обрано неналежний спосіб захисту.

Так, згідно з пунктом 50 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 року №265, зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється на підставі: рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житло або права користування житлом, про виселення.. і відповідно наявність самого судового рішення про виселення є самостійною підставою для зняття відповідачів з зареєстрованого місця проживання, а належним способом захисту порушених інтересів у разі невиконання наймачем службового приміщення своїх зобов`язань по своєчасному внесенню плати за комунальні послуги є пред`явлення позову про стягнення виниклої заборгованості чи відшкодування збитків.

Щодо судових витрат.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390, 141 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області, в особі ліквідаційної комісії задовольнити частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 квітня 2024 року скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити частково.

Виселити ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , їх малолітню дочку ОСОБА_4 з службової квартири за адресою АДРЕСА_1 без надання іншого житла.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) 8052 грн. сплаченого судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в рівних частках по 4026 грн. з кожного.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Повний текст постанови складено 05 серпня 2024 року.

Головуючий Гірський Б.О.

Судді: Хома М.В.

Храпак Н.М.