Рішення

від 05.08.2024 по справі 160/15471/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2024 рокуСправа №160/15471/24 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеси О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «КОМПАНІЯ «БАСТІОН» про стягнення адміністративно-господарських санкцій,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі позивач, Дніпропетровське обласне відділення ФСЗ) до ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «КОМПАНІЯ «БАСТІОН» (далі відповідач, ПрАТ «КОМПАНІЯ «БАСТІОН»), в якій позивач просить стягнути з ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «КОМПАНІЯ «БАСТІОН» на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік у розмірі 65387,24 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч вимогам частини першої статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні від 21.03.1991 №875-ХІІ (Закон №875-ХІІ) відповідачем у 2023 році не забезпечено норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в кількості 1 особа. Сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю становить 65387,24 грн., яка відповідачем в добровільному порядку не була сплачена.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.06.2024 року відкрито провадження в адміністративній справі.

Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Цією ж ухвалою зобов`язано відповідача надати до суду разом із відзивом на позов:

- документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи (позивачу).

- належним чином засвідчені копії звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" за 2023 рік, які подавалися до центру зайнятості (за наявності);

- інші докази та документи, які на думку відповідача мають значення для вирішення цієї справи.

Ухвала суду від 18.06.2024 року, якою відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи була направлена та доставлена до електронного кабінету відповідача 18.06.2024 р. 23:16, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Копія позовної заяви та додатками була направлена та доставлена до електронного кабінету відповідача 14.06.2024 р. 13:26, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Відповідно до ч. 5ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України(далі КАС України), суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їх офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Відповідно до п. 37 підрозділу 2 розділу III Положення "Про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи" підсистема "Електронний суд" забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених.

Відповідно до п. 17 підрозділу 1 розділу III Положення "Про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи" особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач зареєстрований в Електронному кабінеті Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи".

Станом на .2024 р. (з урахуванням строку на поштове відправлення) та станом на день розгляду справи по суті, відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надходив.

Пояснень, заяв або клопотань по суті спору відповідачем до суду також не надано.

Відповідно до частини 4статті 159 КАС України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Таким чином, відповідач правом на подання відзиву на позов (у разі заперечення проти позову) та надання доказів по справі не скористався, з клопотанням про продовження строків на надання відзиву до суду не звертався.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України №875-ХІІ Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, в порядку визначеному постановою Правління Пенсійного фонду України від 10.03.2023 №14-2 Про затвердження Порядку та Форми надання Пенсійним фондом України Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформації з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування , зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15.03.2023 за №457/39513, Пенсійний фонд України надає Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформацію:

- про працевлаштованих осіб з інвалідністю;

-про створення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю;

-необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, відповідно до нормативу, встановленого частиною першої цієї статті.

Відповідно до Порядку надсилання розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України 10.03.2023 №14-1 і наказом Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю 10.03.2023 №17, позивачем у формі електронного документу через електронний кабінет відповідача, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України 07.03.2024 направлено розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік.

За надісланим відповідачу розрахунком, середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у відповідача, за рік склала 19 осіб, середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність 0 осіб, норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, повинна складати 1 особа.

Відповідно до ч. 4 ст. 20 Закону №875-ХІІ за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте особами з інвалідністю у 2023 році відповідач до 15.04.2024 повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 65387,24 грн.

Оскільки у визначений законодавством строк відповідач не сплатив визначені позивачем адміністративно-господарські санкції у розмірі 65387,24 грн., позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлений позовних вимог суд виходить з наступного.

За ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантії для них щодо рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначені Законом України від 21.03.1991 № 875-XII Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні (тут і надалі Закон № 875-XII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частин 1, 3 ст. 18 Закону № 875-XII забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, виходячи з наведених норм , обов`язки роботодавців стосовно забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування полягають:

-у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць;

-у створенні для них умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

-у забезпеченні інших соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством;

-у наданні державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю;

-у звітуванні Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За приписами ч. 1 ст. 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення (ч. 2 ст. 19 Закону № 875-XII).

Згідно із ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

В силу положень статті 238 Господарського кодексу України від 16.01.2003 року №436-IV до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, та за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, за статтею 218 цього Кодексу, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно із ч.2 ст.218 Господарського кодексу України учасник господарських правовідносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відтак, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками.

Відповідно до ст. 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна.

Рішення про визнання особи з інвалідністю безробітною і взяття її на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання особи з інвалідністю на підставі поданих нею рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для осіб з інвалідністю, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Підприємствам, установам, організаціям, у тому числі фізичним особам, які використовують найману працю, за працевлаштування осіб з інвалідністю за направленням територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, можуть надаватися компенсації, визначені Законом України "Про зайнятість населення".

З аналізу норм Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» випливає, що обов`язок щодо працевлаштування осіб з інвалідністю покладено як на суб`єктів господарювання так і на державу, від імені якої діють відповідні державні служби зайнятості.

Обов`язок суб`єкта господарювання полягає у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, створенні умов праці та надання інформації державній службі зайнятості, необхідної для працевлаштування осіб з інвалідністю. Водночас обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування.

Згідно п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України Про зайнятість населення від 05.07.2012 №5067-VI (далі Закон №5067-VI) роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про:

попит на робочу силу (вакансії);

заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання не пізніше ніж за два місяці до вивільнення (не пізніше ніж за 30 календарних днів до вивільнення у разі звільнення державних службовців відповідно до пунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу"). Інформація щодо вивільнення працівників відповідно до пункту 6 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України подається не пізніш як за 10 календарних днів до вивільнення.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 27.08.2020 року № 591 затверджено форму звітності № 10-ПОІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю» та Інструкції щодо її заповнення (далі - Інструкція).

Пунктами 1-3 Інструкції передбачено, що форму звітності № 10-ПОІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю" (далі - звіт) заповнюють державною мовою підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб (далі - роботодавці).

Звіт підписується керівником (власником). У звіті чітко і розбірливо має бути заповнено всі графи та рядки. Замість відсутніх даних проставляється прочерк. Виправлення підтверджується підписом керівника.

Роботодавці, які мають відокремлені підрозділи, належать до числа роботодавців, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, чи господарських об`єднань, створених з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань відповідно достатті 19Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (далі - Закон), разом зі звітом надають до відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю за своїм місцезнаходженням документи, визначеніПорядком подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70 (зі змінами), а також перелік підприємств за формою згідно з додатком до звіту.

Наказом Міністерства економіки України 12 квітня 2022 року № 827-22 затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії).

Відповідно до п. 1.4 розділу І наказу № 827-22, форма № 3-ПН подається юридичними особами, фізичними особами - підприємцями, які в межах трудових відносин використовують працю фізичних осіб (далі - роботодавець), за наявності попиту на робочу силу (вакансії).

Приписами чинного законодавства встановлено, що до обов`язків підприємства пов`язаних з працевлаштуванням осіб з інвалідністю входить не тільки створення робочих місць для осіб з інвалідністю, але і інформування держави про наявність таких місць шляхом подання щорічної звітності до Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю та інформування про попит на робочу силу районного центру зайнятості.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця не є податком або збором (обов`язковим платежем), обов`язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення.

Зазначена позиція також кореспондується з позицією Верховного Суду України, яка відображена у постанові від 28.05.2013 року по справі №21-386а12 та неодноразово підтримана у постановах Верховного суду, зокрема, проте не виключено, у постанові від 16.06.2020 року по справі №813/3047/18.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 25.07.2022 у справі № 160/4187/19, доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є звіт форми №3-ПН. Законом не передбачено обов`язку щомісячно подавати звітність за формою №3-ПН.

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Доказів подання відповідачем звітності за формою №3-ПН у 2023 р.відповідачем не надано, інформування позивача про фактичну кількість працюючих працівників, для визначення нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, не здійснено.

Враховуючи положення ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України, відповідач не може вважатись таким, що вжив всіх залежних від нього заходів, спрямованих на недопущення скоєння правопорушення, а відтак не може бути звільнений від відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій за незабезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік у розмірі 65387,24 грн.

Оскільки відповідачем не доведено, що ним вжито усіх залежних від нього передбачених законом заходів для недопущення господарського правопорушення, а сума адміністративно-господарських санкцій не була ним сплачена добровільно, адміністративно-господарські санкції за незабезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік у розмірі 65387,24 грн. підлягають стягненню з ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «КОМПАНІЯ «БАСТІОН» на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.2ст.2 Кодексу адміністративного судочинства Україниу справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1ст. 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з ч.1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з ч. 2 ст.73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.

Відповідачем по справі належним чином не доведено, що ним вжито усіх залежних від нього передбачених законом заходів для недопущення незабезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік.

Тоді як, позивачем належним чином та в повному обсязі доведено наявність правових підстав для застосування до ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «КОМПАНІЯ «БАСТІОН» адміністративно-господарських санкцій за незабезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік.

Отже, позовні вимоги Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено що, при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Враховуючи задоволення позовних вимог суб`єкта владних повноважень та не понесення ним судових витрат пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, підстави для стягнення з відповідача судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (49000, м. Дніпро, вул. Старокозацька, 52, код ЄДРПОУ 25005978) до ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «КОМПАНІЯ «БАСТІОН» (територія Новоолександрівської сільської ради, комплекс споруд, №145, код ЄДРПОУ 24992294) про стягнення адміністративно-господарських санкцій, задовольнити.

Стягнути з ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «КОМПАНІЯ «БАСТІОН» на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік у розмірі 65387 (шістдесят п`ять тисяч триста вісімдесят сім) грн. 24 коп.

Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено та підписано 05.08.2024 року.

Суддя О.М. Неклеса