Рішення

від 05.08.2024 по справі 480/570/24

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 серпня 2024 року Справа № 480/570/24

Сумський окружний адміністративний суд у складі судді Воловика С.В., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Суми адміністративну справу № 480/570/24 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області (далі відповідач, ТУ ДСА у Сумській області), у якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність ТУ ДСА у Сумській області щодо не нарахування та невиплати позивачу суддівської винагороди за період з січня 2023 по грудень 2023 року у розмірі посадового окладу з урахування щомісячної доплати за вислугу років;

- стягнути з ТУ ДСА у Сумській області на користь позивача невиплачену частину суддівської винагороди у вигляді доплати за вислугу років за період з січня 2023 по грудень 2023 року, що становить 182 874, 00 грн. та підлягає індексації, починаючи з 01 січня 2023 року по день фактичного розрахунку.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначив, що з серпня 2016 року перебуває на посаді судді Глухівського міськрайонного суду Сумської області та, відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з наказом голови суду № 7-ос від 07.11.2018, йому була встановлена надбавка за вислугу років в розмірі 20% посадового окладу, а згідно з наказом № 4-ос від 16.08.2023 30% посадового окладу.

Втім, незважаючи на приписи Конституції України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а також ігноруючи Рішення Конституційного Суду України № 11-р/2018 від 04.12.2018, ТУ ДСА у Сумській області у період з січня по грудень 2023 надбавку за вислугу років не нараховувало та не виплачувало.

На переконання позивача, така бездіяльність відповідача є протиправною, у зв`язку з чим надбавка за вислугу років в сумі 182 874, 00 грн. підлягає стягненню.

Ухвалою суду від 01.02.2024, позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі № 480/570/24, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлені строки для подання заяв по суті справи.

Не погоджуючись з позовними вимогами, у відзиві ТУ ДСА у Сумській області зазначило, що державним органом у системі правосуддя, яким здійснюється організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади є Державна судова адміністрація України, яка відповідно до статті 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України.

На виконання приписів Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі виключно в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років. Зобов`язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, не вважаються бюджетними зобов`язаннями і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів.

Відповідач вважає, що оскільки з 01.08.2021 у ОСОБА_1 не відправляє правосуддя, то, з огляду на приписи частини десятої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у нього відсутнє право на отримання доплат до посадового окладу, в тому числі і на доплату за вислугу років.

Посилання позивача на Рішення Конституційного Суду України № 11-р/2018 від 04.12.2018, на думку ТУ ДСА у Сумській області, не заслуговує уваги, оскільки стосується норм закону, який не врегульовує правовідносини щодо нарахування і виплати винагороди судді у спірному періоді.

Відповідач наголосив на тому, що нарахування та виплата винагороди судді ОСОБА_1 здійснювалось у відповідності до приписів Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у зв`язку з чим позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Дослідивши подані матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті в їх сукупності, суд встановив наступне.

Указом Президента України № 321/2016 від 01.08.2016, ОСОБА_1 призначено на посаду судді Глухівського міськрайонного суду Сумської області строком на п`ять років.

Наказом голови суду № 6 ОС від 16.08.2016, позивача зараховано до штату Глухівського міськрайонного суду Сумської області, встановлено посадовий оклад згідно зі штатним розписом.

Наказом голови суду № 7 ОС від 07.11.2018, ОСОБА_1 перераховано стаж роботи на посаді судді, з 05.08.2018 встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 15 відсотків посадового окладу, а з 16.08.2018 встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 20 відсотків посадового окладу.

Наказом голови суду № 4 ОС від 16.08.2023, позивачу з 16.08.2023 встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 30% посадового окладу.

Проте, у період з січня 2023 по грудень 2023 року, ОСОБА_1 нараховувався та виплачувався лише базовий розмір посадового окладу судді із розрахунку 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 гривні.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, та вирішуючи спір по суті, суд зазначає таке.

На виконання частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 130 Конституції України передбачає обов`язок держави забезпечити фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів, а також те, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Організація судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначається Законом України Про судоустрій і статус суддів № 1402-VIII від 02.06.2016 (далі Закон № 1402-VIII).

Відповідно до частини першої статті 135 вказаного Закону, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: вислугу років; перебування на адміністративній посаді в суді; науковий ступінь; роботу, що передбачає доступ до державної таємниці (частина друга статті 135).

Базовий розмір посадового окладу судді судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

На виконання частини п`ятої статті 135 Закону, суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

При цьому, частина десята статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

В той же час, пунктом 17 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1402-VIII передбачалось, що повноваження суддів, призначених на посаду строком на п`ять років до набрання чинності цим Законом, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. Судді, повноваження яких припинилися у зв`язку із закінченням такого строку, можуть бути призначені на посаду судді за результатами конкурсу, що проводиться в порядку, встановленому цим Законом.

Пунктом 20 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1402-VIII установлювалось, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) (Закон № 1401-VIII), оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному цим Законом.

Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням Вищої ради правосуддя на підставі подання відповідної колегії Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

За змістом пункту 22 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1402-VIII, право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мали судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 1 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України Про судоустрій і статус суддів (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№41 - 45, ст. 529; 2015 р., №№18 - 20, ст. 132 із наступними змінами).

Відповідно до пункту 23 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1402-VIII, до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя мав отримувати суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України Про судоустрій і статус суддів (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№41 - 45, ст. 529; 2015 р., №№18 - 20, ст. 132 із наступними змінами).

Втім, згадані пункти 22 і 23 розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1402-VIII, були виключені на підставі підпункту 16 пункту 1 розділу I Закону України від 16 жовтня 2019 року № 193-IX Про внесення змін до Закону України Про судоустрій і статус суддів та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування.

До набрання чинності Законом України Про судоустрій і статус суддів № 1402-VIII від 02.06.2016, організація судової влади та здійснення правосуддя в Україні на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, визначалась Законом України Про судоустрій і статус суддів № 2453-VI від 07.07.2010 (далі Закон № 2453-VI).

Частинами першою-третьою статті 133 Закону № 2453-VI передбачалось, що суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України Про Конституційний Суд України та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

На виконання частини десятої статті 133 Закону № 2453-VI, суддя який не здійснював правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не мав права на отримання доплат до посадового окладу.

Втім, Рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018, приписи частин третьої, десятої статті 133 Закону № 2453-VI визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

У пункті 2 резолютивної частини вказаного рішення, Конституційний Суд України зазначив: Визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України Про забезпечення права на справедливий суд від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, за яким суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу, для цілей застосування окремих положень Закону України Про судоустрій і статус суддів від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, зі змінами, а саме:

- частини першої статті 55 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду;

- частини восьмої статті 56, частин першої, другої статті 89 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з обов`язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації;

- частини третьої статті 82, частин шостої, сьомої статті 147 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді.

Згадані положення частин третьої, десятої статті 133 Закону № 2453-VI, які визнані неконституційними, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення, а саме: з 04 грудня 2018 року.

У цій справі судом встановлено, що ОСОБА_1 призначений на посаду судді Глухівського міськрайонного суду Сумської області строком на п`ять років Указом Президента України № 321/2016 від 01.08.2016. Тобто, з 01.08.2021 закінчився строк повноважень позивача, на який його було призначено, у зв`язку з чим, з цієї дати останній перестав відправляти правосуддя.

До набрання чинності Законом № 1402-VIII, призначення на посаду судді вперше (за Законом № 2453-VI) здійснювалося строком на п`ять років, після закінчення якого Вища кваліфікаційна комісія суддів України могла рекомендувати для обрання його Верховною Радою України на посаду судді безстроково, якщо відсутні визначені законом обставини, які перешкоджали б цьому.

Відповідно до раніше чинного Закону № 2453-VI, після закінчення п`ятирічного строку повноважень суддя не міг здійснювати правосуддя допоки не буде вирішено питання про обрання його на посаду судді безстроково.

З набранням чинності Законом № 1402-VIII, призначення на посаду судді (вперше) здійснюється безстроково. Водночас, призначення на посаду судді безстроково суддів, яких до того було призначено на посади в межах п`ятирічного строку (відповідно до раніше чинного правового регулювання цих правовідносин), поставлено у залежність від результатів кваліфікаційного оцінювання.

Суд зауважує на тому, що у пункті 3.4 Рішення від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018, Конституційний Суд України зазначив, що з-поміж іншого, питання отримання суддею винагороди до проходження ним кваліфікаційного оцінювання регулюється саме Законом № 2453-VI, а випадки, коли такий суддя не відправляє правосуддя, визначаються Законом № 1402-VIII.

Далі у рішенні вказується, якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, як випливає зі змісту положення частини десятої статті 133 Закону № 2453-VI, є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим.

Застосований законодавцем у положенні частини десятої статті 133 Закону № 2453-VI підхід до об`єднання усіх випадків, коли суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу, не можна визнати виправданим, справедливим та домірним, оскільки такий підхід не враховує особливостей кожної категорії підстав нездійснення правосуддя, ступеня обумовленості таких підстав поведінкою судді та інших законодавчо визначених обставин, а отже, невиправдано призводить до звуження обсягу гарантій незалежності суддів у виді зниження рівня їх матеріального забезпечення.

З огляду на зазначене, враховуючи те, що юридичне регулювання встановлене положенням частини десятої статті 133 Закону № 2453-VI, що поширюється на суддів, які не відправляють правосуддя через обставини, що не залежать від них особисто або не обумовлені їхньою поведінкою, звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів, створює загрозу для незалежності як суддів, так і судової влади в цілому, а також передумови для впливу на суддів, Конституційний Суд України дійшов висновку про невідповідність частини десятої статті 133 Закону № 2453-VI для цілей застосування окремих положень Закону № 1402-VІІІ, частинам першій, другій статті 126 Конституції України.

За таких обставин, приймаючи до уваги лейтмотив Рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018, суд робить висновок, що суддя, який не відправляє правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу з 04.12.2018, тобто, з дня ухвалення рішення.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 у період з січня 2023 по грудень 2023 року не здійснював повноважень судді у зв`язку із закінченням 01.08.2021 строку на який його було призначено, кваліфікаційне оцінювання на відповідність його займаній посаді судді у цей період не проводилось, рішення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України щодо невідповідності займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності не приймалось, від проходження такого оцінювання позивач не відмовлявся.

Доказів нездійснення правосуддя ОСОБА_1 у спірний період внаслідок притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, або з інших причин, які залежали від поведінки чи волевиявлення позивача, відповідач суду не надав, в матеріалах справи такі докази відсутні.

За таких обставин, суд робить висновок, що у період з січня 2023 по грудень 2023 року включно, ОСОБА_1 не відправляв правосуддя через обставини, які не залежали від нього особисто, у зв`язку з чим мав право на отримання доплати за вислугу років.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд вважає бездіяльність відповідача щодо не нарахування позивачу доплати за вислугу років у спірний період такою, що не відповідає критеріям, встановленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з чим, позовні вимоги про визнання такої бездіяльності протиправною є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Разом з цим, посилання ТУ ДСА у Сумській області на те, що Рішення Конституційного Суду України № 11-р/2018 від 04.12.2018 не впливає на регулювання спірних правовідносин, оскільки цим рішенням неконституційними визнавались норми закону, який не визначав правила нарахування і виплати винагороди судді у спірному періоді, суд не приймає до уваги з тих підстав, що норми частини десятої статті 135 Закону № 1402-VIII (які врегульовували питання виплати винагороди судді у спірний період) є тотожними (такими, що дублюють) нормам частини десятої статті 133 Закону № 2453-VI (які визнані неконституційними), у зв`язку з чим, згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 4-рп/2016 від 08.06.2016, не можуть бути застосованими.

Позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ТУ ДСА у Сумській області доплати за вислугу років в сумі 182 874, 00 грн. суд вважає передчасними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки стягненню підлягають лише ті кошти, які були нараховані позивачу, але не виплачені з незалежних від нього причин.

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, з метою повного та ефективного захисту прав ОСОБА_1 про захист яких поданий позов, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити доплату до суддівської винагороди за вислугу років у період з січня по грудень 2023 року включно відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Керуючись статтями 3, 6-10, 132, 241, 242, 243, 244, 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Сумській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації в Сумській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 доплати до суддівської винагороди за вислугу років у період з січня по грудень 2023 року включно.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації в Сумській області (40002, м. Суми, вул. Перемоги, 4, код 26270240) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ід.н. НОМЕР_1 ) доплату до суддівської винагороди за вислугу років у період з січня по грудень 2023 року включно відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Воловик